Син Вічності й Слави
Хоча Ренесанс в Англії розцвів пізніше, ніж в Італії, на півночі Європи він також дав рясні культурні й літературні плоди. Найвидатнішим тогочасним англійським письменником був, поза сумнівом, Вільям Шекспір. Його творчість є найвищим досягненням національної та всієї європейської літератури доби Відродження. Спадщина геніального митця набула світового значення, впливала на творчий розвиток багатьох народів упродовж століть, зберігає свою актуальність до сьогодні. Він є центральною постаттю західноєвропейського літературного канону, що є безумовним визнанням значущості й авторитету майстра пера. Шекспір писав твори різних жанрів (сонети, поеми тощо), проте найбільше уславився саме як драматург, передовсім — автор трагедій.
Кожна історична доба давала своє розуміння трагічного і трагедійних конфліктів. Приміром, на думку еллінів, у їхній основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки плин земного життя і майбутнє цілих народів повністю залежали від волі богів. Цей погляд яскраво втілено в античній «трагедії фатуму». Так, у трагедії Софокла «Едіп-цар» (V ст. до н. е.) головний герой Едіп понад усе прагнув, щоб не справдилося лиховісне віщування оракула, однак так і не зміг уникнути убивства рідного батька та одруження з власною матір’ю (інцесту).
І хоч особисто він здійснювати цих тяжких злочинів щиро не хотів, та з волі фатуму таки здійснив їх, за що й був жорстоко покараний. Отже, ідейно-художній каркас античної трагедії зазвичай тримався на міфологічному світосприйнятті людини.
Драматургія пізніших епох це міфологічне підґрунтя втратила, у ній трагічні конфлікти здебільшого криються в суспільному ладі, у зіткненні особистості з суспільством. Тому доля персонажів визначалася вже не античним фатумом, не примхливою й часто незбагненною волею богів, а реальними й логічно зумовленими соціальними обставинами.
У трагедіях Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта», «Король Лір», «Отелло», «Гамлет» герої виступають проти усталених звичаїв і традицій. Події з життя персонажів мотивуються не зовнішнім щодо них фатумом, а внутрішнім розвитком їхніх характерів, що виявляються у конкретних обставинах. Герої трагедій вступають у борню із суперниками, які сповідують інші моральні принципи та/або протилежні, пов’язані з минулими часами погляди на життя, тому й гинуть, ставши жертвою суспільства, що відмирає, або позачасового зла, яке наявне в людині як такій (боротьба за владу, заздрість, підлість, помста тощо).
Трагедія (грец. tragoedia — букв. «цап’яча пісня»; назва походить від давньогрецьких свят на честь бога Діоніса, де відбувалися вистави та ритуальні жертвопринесення цапа — «тваринного символа» Діоніса) — це один із жанрів драми, твір, який ґрунтується на якихось гострих, непримиренних конфліктах, що зазвичай призводять до загибелі персонажів, передовсім — головних героїв. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному та духовному планах, вирізняється високим напруженням психологічних переживань героя.
ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР (1564-1616)
Як драматург Шекспір почав працювати десь на схилку 1580-х рр. Спершу він залюбки використовував і перероблював чужі п’єси (наприклад, свого сучасника Крістофера Марло), а згодом став віддавати перевагу написанню власних творів.
П’єси Шекспіра завжди були популярними, проте спочатку мало хто цікавився ім’ям автора, оскільки тогочасний глядач звертав увагу насамперед на гру акторів. Поступово Шекспір, колишній провінціал (він народився у маленькому містечку Стретфорд-на-Ейвоні), ставав чимдалі відомішим, тож прийшов час, коли він удостоївся особистого спілкування навіть із королевою Великої Британії Єлизаветою.
Шекспір був до такої міри талановитим трагіком і майстром зображення людських характерів і типів, що навіть імена його персонажів стали узагальненими та означають певну рису людського характеру або руйнівну пристрасть: Ромео і Джульєтта асоціюються із «сильнішим за смерть» коханням; Отелло — з руйнівними, навіть смертоносними ревнощами; Гамлет — із болючими роздумами перед важким і водночас неминучим життєвим вибором. Наприклад, його знаменита репліка «Бути чи не бути — ось питання» (англ. «To be or not to be — that is the question») за кілька століть від часу написання трагедії «Гамлет» обросла такою неймовірною кількістю значень і сенсів, що стала сприйматися не просто як афоризм, «крилатий вислів», а і як символ англійської, ба більше — світової літератури.
Джон Тейлор (?). Вільям Шекспір (імовірно прижиттєвий портрет). 1600—1610
Шекспір — це Канон. Саме він окреслює цінності та межі літератури.
Гарольд Блум
Трагедія «Гамлет»
Найбільшу славу в усьому світі Шекспірові принесла трагедія «Гамлет, принц датський», яку часто називають просто «Гамлет», написана між 1599 і 1601 рр. Дія трагедії відбувається в Данії. У ній розповідається, як принц Гамлет помстився своєму дядькові, королю Клавдію, за підле вбивство попереднього короля, Гамлетового батька. У п’єсі яскраво відтворено психологічний стан Гамлета, який удав божевільного, щоб вивести вбивцю на чисту воду, але водночас не загинути самому. Проте ця суха схема — «вбивство як помста» — аж ніяк не могла бути причиною неймовірного успіху трагедії «Гамлет». Хоча б тому, що існує безліч творів подібної тематики, які не мають і мізерної частки того визнання, яке мав Шекспір. Тоді в чому ж секрет популярності цього твору?
Вічними образами в літературі називають міфологічні та літературні образи, що вийшли за межі своєї епохи, які зосереджують важливі риси характеру, моралі й набули естетичної цінності та загальнолюдського значення.
Почнемо з геніального відкриття Шекспіра, який чи не першим у світовій драматургії використав не одну дію (адже слово «драма» з давньогрецької перекладається як «дія»), а дві: 1) дію зовнішню та 2) дію внутрішню.
Зовні Гамлет бездіяльний, неактивний і навіть сам собі за це дорікає: «Тупий нікчема, бовдур жалюгідний, тиняюсь, як сновида, і мовчу, нездатний боронити власну справу». Але це лише зовні. У цей час в його душі відбувається дуже складна боротьба, що нагадує розбурханий океан, в якому гинуть люди й кораблі. І зрештою, можливо, саме ця роздвоєність дії й захоплює глядача найбільше: зіставлення того, яким бачить і сприймає Гамлета його оточення (зовнішня дія), із тим, що в його скривавленій душі відбувається насправді (внутрішня дія). А Гамлетова душа кривавила і страждала, оскільки він один за одним отримав безліч «важких ударів навісної долі». Новий король Данії прийшов до влади шляхом убивства Гамлетового батька і свого брата (прозорий натяк драматурга на братовбивство біблійного Каїна), Гамлетова мати навіть не дочекалася, коли скінчиться жалоба, а непристойно швидко одружилася з убивцею і братом покійного чоловіка («Не стоптала й черевиків, що в них за тілом батьковим ішла»). Гамлетова кохана, Офелія, погодилася стати донощиком і стежити за принцом. Перелік таких прикладів можна продовжувати й продовжувати...
Зважаючи на глибину характерів персонажів і складну композицію п’єси, трагедію «Гамлет» можна аналізувати та інтерпретувати під різними кутами зору. Наприклад, дослідників упродовж багатьох століть цікавило, чому Гамлет вагався та зволікав із прийняттям рішення про помсту дядькові за підле вбивство батька й братовбивство. Одні вбачали в цьому засіб підтримання напруги й інтересу глядачів, які з нетерпінням чекали розв’язки: то нарешті наважиться Гамлет, цей «принц нерішучості», на помсту чи ні? Інші розцінювали це як результат тривалого й болісного осмислення гуманістом Гамлетом складних філософських і етичних проблем, які в принципі заперечують холоднокровне вбивство людини (хай і вмотивоване бажанням помститися за смерть батька). Не бракує варіантів інтерпретацій і нині.
Шекспір виявив надзвичайні талант і майстерність у розробленні проблематики трагедії. А проблематика ця розмаїта: тут і роздуми про людську сутність, і зрада, і помста, і ревнощі, і обмануте кохання, і високі людські почуття в непримиренному герці з підлістю... Наприклад, важливою є проблема активної боротьби та пасивної бездіяльності.
Ви вже ознайомилися з творчістю продовжувача Шекспірової традиції Генріка Ібсена, зокрема спостерігали використання водночас зовнішньої і внутрішньої дії в його п’єсі «Ляльковий дім», коли на сцені наче нічого особливо драматичного й не відбувається (зовнішньої дії майже немає), а тим часом внутрішня дія така руйнівна, що сім’я Хельмерів розсипалася, мов ляльковий будиночок. Недаремно дослідники метафорично порівнюють зовнішню дію із дзеркальною поверхнею спокійного озера, а дію внутрішню — з підступними прихованими підводними течіями та водовертями, що їх зовні не видно, але тому вони є ще небезпечнішими.
Альфонс Муха. Рекламний плакат вистави «Гамлет» для театру Сари Бернар у Парижі. 1899
«Глобус». Відновлений Шекспірів театр у Лондоні, у якому близько 1600 р. відбулася перша вистава «Гамлета»
Що краще: змиритися чи боротися зі злом? І чи не перетворюється добро під час боротьби зі злом на таке саме зло? То «бути чи не бути»?.. Не менш гострою є також проблема вірності та зради, про що вже йшлося. Так само багатоманітними є мотиви трагедії. От хоча б мотив «гнилизни», яка вразила Датське королівство. Адже Данія є не просто місцем дії трагедії «Гамлет», а й узагальненим символом неправди й несправедливості всього світу. Недаремно Гамлет називає її в’язницею, а на репліку Розенкранца, що «в такому разі, весь світ — в’язниця», негайно реагує, продовжуючи: «Та ще й як упорядкована. Скільки в ній казематів, камер, підземель. Данія належить до найгірших». Що це символізує? Те, що в Ельсинорі всі один за одним наглядають, як у в’язниці? Можливо. Що в Данії всі є заручниками влади злочинця, фактично невільниками? І це може бути. Символ на те й символ, що він є «невичерпним у своїй останній глибині» (Вс. Іванов), тобто його можна й слід тлумачити, але через свою універсальність він містить багато смислів.
Та навіть на тлі усіх згаданих і незгаданих проблем, мотивів, питань трагедії Шекспіра постає глобальне та ключове для Ренесансу філософське питання: то ким же все-таки є ЛЮДИНА? І слід сказати, що Шекспір не оминає цієї над- важливої проблеми. Вустами Гамлета він озвучує два діаметрально протилежні погляди на людську природу. З одного боку, Гамлет, захоплюючись людиною, пафосно виголошує: «Який довершений витвір — людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Учинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого!».
Проте, проголосивши цей «гімн людині», мислитель-принц водночас ставить людину під сумнів: «...А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої — прах?» То все-таки ким є людина: окрасою всесвіту чи прахом, брудом? І знову Шекспір геніальний: Гамлет, який ставить це «прокляте питання», сам же і доводить своє право на звання людини, бо «виправляє вивих часу», карає зло, хай і ціною власного життя. Дослідники недаремно звертали увагу, що у фіналі Шекспірових трагедій сцени буквально всіяні трупами. Але драматург ішов на це свідомо, оскільки добре знав, чим можна втримати увагу дуже різнорідної тогочасної публіки (як нині це роблять автори трилерів).
Насамкінець слід зауважити формальну досконалість трагедії «Гамлет». Чого варта лише «вистава у виставі», яку грають в Ельсинорі мандрівні актори і під час якої розкрився злочин Клавдія-братовбивці. Це неймовірна для такої ранньої пори (не забуваймо, що твір написано в XVI ст.!) сюжетна майстерність, що також подобається глядачам.
Творчість Шекспіра — яскравий вияв ренесансного мислення, яке утілюється в багатьох його творах та у звернених «до всіх людей і до всіх віків» образах.
ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАТСЬКИЙ
Дійові особи
Клавдій, король Данії. Гамлет, син попереднього й небіж нинішнього короля. Полоній, головний королівський радник. Гораціо, друг Гамлета. Лаерт, син Полонія. Розенкранц, Гільденстерн, Озрік — придворні. Марцелл, Бернардо — офіцери. Актори. Гробокопи. Фортінбрас, принц Норвезький. Капітан. Гертруда, королева Данії, Гамлетова мати. Офелія, дочка Полонія. Привид Гамлетового батька.
Дія відбувається в Данії. Король повідомляє, що, хоча ще й триває жалоба за братом, померлим королем, він одружується з його вдовою. Принц Гамлет, син небіжчика і небіж нового короля, стає спадкоємцем трону й залишається в Данії, а не їде продовжувати навчання у Віттенберзі.
Дія перша
СЦЕНА 2
Зал у замку.
Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, вельможі й почет.
Гамлет Коли б ця плоть моя, міцна занадто,
Розтала, зникла, скапала росою!
Чому Творець заборонив нам віку
Собі вкорочувати? Боже, Боже!
Яке нікчемне, марне й недолуге
Все, що на світі діється. Тьху! Тьху!
Немов город неполотий, де густо
Буяють бур’яни. Саме огидне
Його заполонило! Як це сталось?!
Два місяці, як він помер. Ні, менше!
Такий король! Із нинішнім зрівняти —
Він, як Гіперіон з сатиром поруч,
І матір так любив він, що, мабуть,
Вітрам небес не дав би надто грубо
Дихнути їй в обличчя. Небо й земле!
Що згадувати?! Так вона горнулась
До нього, мов з поживи тої голод
Зростав у неї ще. І ось — за місяць...
Несталосте, твоє імення — жінка!
Лиш місяць! Не стоптала й черевиків,
Що в них за тілом батьковим ішла
В сльозах, як та Ніоба. І тепер...
О Боже мій! Тварина нерозумна,
І та, напевно, довше б сумувала!
Побралася із дядьком, що до батька
Подібний так, як я до Геркулеса.
Ще й сіль облудних сліз її не зникла
З очей, а вже на кровозмісне ложе
Вона спішить. В квапливості оцій
Добра немає і не може бути.
Розбийся, серце, — мушу я мовчать!
Входять Гораціо, Марцелл і Бернардо.
Гораціо Привіт вам, принце!
Гамлет Гораціо! Невже це ви насправді?
Гораціо Приїхав я на похорон сюди.
Гамлет Студенте-друже, не кепкуй ти з мене.
Кажи вже, що приїхав на весілля.
Гораціо Таз ним таки ж і справді не барились.
Гамлет Ощадність, любий друже мій, ощадність.
Печеню з похорону подавали
Уже як холодець на стіл весільний.
З найгіршим ворогом в раю зустрітись
Волів би я, ніж дня цього дожити.
Мій батько! Він стоїть переді мною.
Гораціо Де, принце, де?
Гамлет В очах душі моєї.
Гораціо Його я бачив: справжній був король.
Гамлет Він був людиною в усьому й завжди.
Я рівного йому вже не спіткаю.
Гораціо повідомив Гамлету, що офіцери Бернардо і Марцелл дві ночі поспіль бачать привид батька принца. Гамлет вирішив стати вночі на чати і попросив нікому нічого не говорити. Лаерт, який від’їздить на навчання до Парижа, попереджає Офелію, щоб не довіряла залицянням Гамлета. Полоній забороняє доньці зустрічатися з Гамлетом, бо вона йому не рівня. Офелія обіцяє слухатися.
СЦЕНА 5
Інше місце на терасі. Входять привид і Гамлет.
Привид батька Гамлета розповідає принцу, що насправді його отруїв Клавдій, і просить сина помститися за його наглу смерть, але при цьому не чіпати матері.
Гораціо (за сценою) Принце, де ви?
Гамлет Агов, агов, соколики, сюди!
Входять Гораціо і Марцелл.
Гораціо Які новини, принце?
Гамлет У Данії негідника немає,
Який не був би й справжнім шахраєм.
Гораціо Не варто й привиду з труни вставати,
Щоб нам відкрити це.
Гамлет Так, правда ваша.
Отож, мабуть, без зайвих балачок
Ми, розпрощавшись, підем хто куди:
Ви йдіть, куди бажання й справи кличуть,
Бо в кожного бажання й справи власні, —
А я? Ну, щодо мене, бідолахи,
То я піду молитись.
Г о р а ц і о Якийсь безладний вихор диких слів.
Гамлет Якщо я вас образив, то шкодую.
Ви не беріть за зле.
Гораціо Тут зла немає.
Гамлет Є зло, Гораціо, та ще й велике,
Клянуся в цьому Патріком святим.
А привид мій — він чесний, справжній привид.
Ну, й якось ви вже стримайте бажання
Дізнатися, що відбулось між нами.
А нині є до вас прохання в мене,
Товариші по школі й по мечу.
Ви обіцяйте...
Гораціо Зробимо. Що саме?
Гамлет Про те, що сталося, нікому й слова.
Гораціо й Марцелл Ні, не розкажем.
Гамлет З любов’ю покладаюся на вас.
А все, чим бідолаха Гамлет зможе
Свою довести приязнь і любов,
Дасть Бог, невдовзі станеться. Ходімо
І — пальці на устах, благаю ще раз.
Звихнувся час наш. Мій талане клятий,
Що я той вивих мушу направляти!
Ну що ж, ходімо разом.
Дія друга
Офелія розповідає Полонію про дивну поведінку Гамлета. У цей час до Ельсінора приїздять Розенкранц і Гільденстерн, яких викликав король, стурбований поведінкою Гамлета. Полоній упевнений, що причина безумства принца — кохання до Офелії. Він пропонує підслухати розмову його дочки з Гамлетом.
СЦЕНА 2
Кімната в замку.
Входить Гамлет, читаючи книгу. Входять Розенкранц і Гільденстерн.
Гільденстерн Мій шановний принце!
Розенкранц Мій любий принце!
Гамлет Друзі ви мої!
Ну, як у тебе справи, Гільденстерне?
І Розенкранц! Як живете ви, хлопці?
Розенкранц Як незначні сини землі живуть.
Гільденстерн На щастя, ми щасливі не надмірно.
Не ґудзики на ковпаку Фортуни.
Гамлет Але ж і не підошви, не на споді.
Розенкранц Та ні, принце.
Гамлет Виходить, ви живете в неї коло пояса, десь у самому осе редку її ласки.
Гільденстерн Татуди ми вчащаємо.
Гамлет До потайних частин? А справді, Фортуна — дівка розпусна. Ну, що новенького?
Розенкранц Нічого, принце, хіба тільки те, що світ став чесний.
Гамлет Ну, то швидко кінець світу. Тільки відомості ваші неправдиві. Чим ви, друзі мої, так прогнівили цю саму Фортуну, що вона заслала вас сюди, до в’язниці?
Гільденстерн До в’язниці, принце?
Гамлет Звичайно. Данія — в’язниця.
Розенкранц У такому разі, весь світ — в’язниця.
Гамлет Та ще й як упорядкована. Скільки в ній казематів, камер, підземель. Данія належить до найгірших.
Розенкранц Ми так не вважаємо, принце.
Гамлет Тоді для вас світ не в’язниця. Ніщо само по собі не буває ні добре, ні погане, таким його робить наша оцінка. Для мене світ — в’язниця.
Розенкранц Отже, на в’язницю його перетворює ваше честолюбство: світ надто тісний для вашої душі.
Гамлет Боже мій! Та замкніть мене хоч і в горіхову шкаралупку, я й там себе вважатиму володарем безмежності. Але скажіть по щирості, що ви робите в Ельсінорі?
Розенкранц Приїхали вас одвідати, та й тільки.
Гамлет Вас не викликали?
Гільденстерн Що нам казати, принце?
Гамлет Та що хочете, аби до діла! Тільки — заклинаю вас нашою приязню, спільними молодощами, обов’язками непорушної любові, усім найдорожчим, в ім’я чого благав би вас хтось красномовніший, ніж я, — скажіть одвер- то: по вас посилали чи ні?
Розенкранц (пошепки до Гільденстерна) Що йому скажете?
Гамлет (убік) Ну, все помітно. Якщо ви любите мене, не крийтеся. Гільденстерн Принце, по нас посилали.
Гамлет Хочете, я вам скажу, навіщо? З недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору — земля — видається мені неплідною скелею. Оце розкішне шатро — повітря, — оці, погляньте, чудові небеса, їх величне
склепіння, оздоблене золотими іскрами, — усе це для мене тільки нагромадження смердючих і шкідливих випарів. Який довершений витвір — людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої — прах? Чоловік не вабить мене... та й жінка також, бо з ваших посмішок я побачив, що ви саме це хотіли сказати.
Розенкранц Принце, у мене нічого схожого й на думці не було.
Гамлет А чого ж ви посміхнулись, коли я сказав, що чоловік мене не вабить?
Розенкранц Я подумав, яка пісна зустріч тут чекає акторів. Ми якраз їх випередили по дорозі. Вони прямують сюди, щоб запропонувати свої послуги.
Гамлет Той, хто грає королів, буде в нас бажаним гостем.
Приїздять актори, яких Гамлет називає «стислим літописом і відбитком часу». Принц просить увечері зіграти «Вбивство Гонзаго», додавши монолог, який він напише. Всі виходять.
Ежен Делакруа. Гамлет і його матір. 1849
Гамлет
Ну, от я й сам.
Тупий нікчема, бовдур жалюгідний,
Тиняюсь, як сновида, і мовчу,
Нездатний боронити власну справу
І короля обстояти, що в нього
Так підло вкрадено життя і владу.
Страхополох я? Хто мене назве
Поганцем? Схоче ляпаса вліпити?
Чи висмикати бороду й здмухнути
Мені в обличчя? Сіпнути за носа?
Хто обізвати хоче брехуном
І слово це мені в горлянку вбити?
Ну, зважтеся! Усе я проковтну!
Стерплю! Печінка в мене голубина,
Немає жовчі в ній, а то інакше
Я всіх шулік нагодував би падлом
Цього раба. Мерзотнику кривавий!
Розпуснику підступний, безсоромний!
О помсто!
Та чи не дивно ж слухати? Мене
Помститись небо й пекло закликають,
А я словами тішусь, я розради
Собі в лайках шукаю, як повія,
Мов та перекупка!
Яка бридота! Ну, прокинься, мозку!
Чував я, що злочинці на виставі
Бували так до глибини душі
Мистецтвом вражені, що зізнавались
У злочинах прихованих своїх.
І хоч убивство язика не має,
Воно озветься, навіть і без слів.
Нехай актори виставлять що-небудь,
Немов убивство батька. Подивлюся,
З яким обличчям слухатиме дядько:
Хай затремтить, нехай здригнеться ледве —
І знатиму я, що мені робити.
Бо, може, й так, що привид той — диявол,
Він бачить сум мій і в спокусу вводить,
Щоб душу допровадити до згуби.
Вистава — доказ: хай вона вловля,
Як на гачок, сумління короля.
Дія третя
СЦЕНА 1
Ельсінор. Кімната в замку. Гільденстерн і Розенкранц доповідають королю, що вони нічого не дізналися про дивну поведінку Гамлета. Вирішено було залучити до цієї справи Офелію: дівчина починає вдавати, що читає книжку, а Полоній і король тим
часом ховаються. Входить Гамлет.
Гамлет Так. Бути чи не бути — ось питання.
В чім більше гідності: терпіти мовчки
Важкі удари навісної долі
Чи стати збройно проти моря мук
І край покласти їм борнею? Вмерти —
Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться
Сердечний біль і тисяча турбот,
Які судились тілу. Цей кінець
Жаданий був би кожному. Померти —
Заснути. Може, й бачити сновиддя?
У цьому й перепона. Що приснитись
Нам може у смертельнім сні, коли
Вантаж земної суєти ми скинем?
Оце єдине спонукає зносить
Усі нещастя довгого життя;
Інакше — хто ж би стерпів глум часу,
Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,
Зневажену любов, суди неправі,
Нахабство влади, причіпки й знущання,
Що гідний зазнає від недостойних, —
Хто б це терпів, коли удар кинджала
Усе кінчає? Хто б це став потіти,
Вгинаючись під тягарем життєвим,
Якби не страх перед незнаним чимось
У тій незвіданій країні, звідки
Ще не вертався жоден подорожній?
Миритись легше нам з відомим лихом,
Аніж до невідомого спішити;
Так роздум робить боягузів з нас,
Рішучості природжений рум’янець
Блідою барвою вкриває думка,
І збочує величний намір кожен,
Імення вчинку тратячи. Та досить!
Офеліє! В своїй молитві, німфо,
Згадай мої гріхи!
О ф е л і я Ласкавий принце,
Скажіть, як вам жилося цими днями?
Гамлет Я дуже вдячний: добре, добре, добре.
О ф е л і я У мене є від вас дарунки, принце,
Їх повернути я давно хотіла.
То прошу їх тепер прийняти.
Гамлет Що ви?! Я зроду вам не дарував нічого.
О ф е л і я Ви добре знаєте, що дарували,
Ще й в супроводі запахущих слів, —
Від них принадніші були дарунки.
Але втрачають і дари принаду,
Як той, хто дав їх, дивиться нерадо.
Ось, принце, заберіть.
Гамлет Ха-ха! То ви дівчина доброчесна?
Офелія Що таке, принце?
Гамлет І ви вродливі?
Офелія Що ви маєте на увазі, принце?
Гамлет А те, що коли доброчесні й вродливі, то ваша чеснота не повинна мати ніяких справ із вашою красою.
Офелія А з чим же найкраще й мати справу красі, як не з чеснотою, принце?
Гамлет Ну, звичайно! І скорше краса перетворить чесноту на зводню, аніж чеснота надасть красі своєї подоби. Колись воно було парадоксом, а за нашого часу на це є всі докази. Я вас любив колись.
Офелія І я вірила цьому, принце.
Гамлет А не слід було вірити. Бо хоч би як прищеплювати добро
чесність до нашого старого пня, а грішний дух таки залишиться. Я не любив вас.
Офелія Тим болючіша мені омана.
Гамлет Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників? Сам я людина досить-таки порядна, а й то можу себе обвинуватити в такому, що й навіщо тільки мене мати привела?! Я надто гордий, мстивий, самолюбний. У мене напохваті більше гріхів, ніж думок, щоб їх обміркувати, уяви, щоб їх утілити, часу, щоб їх здійснити. І навіщо тільки такі людці, як я, повзають між небом і землею? Усі ми пройдисвіти несосвітенні. Не йми віри нікому з нас. Один тобі шлях — у черниці. Де ваш батько?
Офелія Вдома, принце.
Гамлет Замкніть його там, нехай він дурня строїть тільки в себе вдома. Прощай.
Офелія Поможи йому, всеблаге небо.
Гамлет Коли ти одружишся, дістанеш від мене в посаг таке прокляття: хоч ти будеш цнотлива як крига, чиста як сніг, а поговорів не минеш. Іди в черниці, йди! Прощавай! Або, якщо вже конче хочеш виходити заміж, виходь за дурня, бо розумні аж надто добре знають, на яких потвор ви їх обертаєте. У черниці йди!
Та швидше! Прощавай! (Виходить.)
Офелія Потьмарився такий шляхетний розум!
Така людина! Виглядом — придворний,
Словами — вчений, войовник — мечем,
Надія й вицвіт нашої держави,
Довершеності дзеркало й взірець!
Я, найнещасніша з жінок, пила
Солодкий мед обіцянок його,
І ось цей дух ясний, мов дзвін, що тріснув, —
Колись лунав, тепер лиш деренчить.
Від безуму зів’яв цей пишний розквіт.
Які мені це муки страховинні —
Те, що було, рівняти з тим, що нині.
Король не певен, що дивна поведінка Гамлета пов’язана з коханням. Він боїться, що на душі у племінника визріває щось небезпечне, тож вирішує відправити його в Англію за даниною. Полоній, переконаний, що вся річ у любові, пропонує, щоб королева викликала сина на щиру розмову, яку він підслухає. Король погоджується, бо «шаленству знатних треба класти край».
Жуль Жозеф Ле- февр. Офелія. 1890
СЦЕНА 2
Кімната в замку. Гамлет з двома чи трьома акторами. Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гільденстерн та інші з почту, а також варта,
що несе смолоскипи.
Король Як ся має наш небіж Гамлет?
Гамлет Чудово, їй-богу; на хамелеонових харчах: їм повітря, начинене обіцянками. Каплуна цим не відгодуєш.
Король Що маю спільного я з цією відповіддю, Гамлете? Це не мої слова.
Гамлет Тепер уже й не мої. А що, актори готові?
Розенкранц Так, принце. Вони чекають вашого наказу.
Королева Ходи сюди, любий Гамлете, сідай біля мене.
Гамлет Ні, матусю, тут є магніт, що більше притягає.
Полоній (докороля) Ого,вичуєте?
Гамлет Леді, можу я лягти вам на коліна? (Лягає біля ніг Офелії.)
О ф е л і я Ні, принце.
Гамлет Власне, чи можна покласти голову вам на коліна?
О ф е л і я Так, принце.
Гамлет А ви вже подумали, що я мав на увазі щось непристойне?
Офелія Вам весело, принце?
Гамлет Та, Боже мій, для вас я готовий щоразу на жарти. Що ж і лишається людині, як не веселитись? Погляньте, як весело виглядає моя мати, а ще нема й двох годин, як помер батько.
Офелія Ні, принце, минуло вже двічі два місяці.
Гамлет Стільки багато? Якщо так, лишаю дияволові жалобу, а сам пишатимусь у соболях. Сили небесні! Уже два місяці, як помер, а його досі ще не забуто? Ну, тоді можна сподіватися, що пам’ять про велику людину переживе саму людину на півроку.
Грають гобої. Починається пантоміма.
«Королева» клянеться в коханні й вірності «королю», що вірить «дружині» й засинає.
Гамлет Вам подобається п’єса, ваша величносте?
Королева На мою думку, жінка надто багато обіцяє.
Гамлет Ну, вона ж дотримає слова.
Король Як зветься вона, ця п’єса?
Гамлет «Пастка». Тільки ж у якому розумінні? В алегоричному. У цій п’єсі показано вбивство, що сталось у Відні. Ім’я герцога — Гонзаго, його дружини — Баптіста. Зараз ви побачите. Підступний це витвір. Та що нам до того? У вашої величності, як і в нас, чисте сумління, і нас це не обходить. Нехай шкапа брикається, коли шию натерла, а в нас потилиця не чухається.
Входить актор, що грає Луціана. Вливає отруту королю у вухо.
А оце королів небіж Луціан. Він труїть його в саду, щоб захопити владу. Герцога звуть Гонзаго. Є така повість, писана вона добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця завойовує любов Гонзагової дружини.
Офелія Король устає!
Гамлет Що, злякався хлопавки?
Королева Що з вами, ваша величносте?
Полоній Припиніть виставу!
Король Присвітіть мені. Ходім звідси!
Усі Світла! Світла! Світла!
Виходять усі, крім Гамлета й Гораціо.
Гамлет Любий Гораціо, я готовий закластися на тисячу фунтів, що привид говорив правду. Ти помітив?
Гораціо Дуже добре помітив, принце.
Гамлет Коли мова зайшла про отруєння.
Гораціо Я очей з нього не зводив.
Гораціо і Гамлет помітили дивну поведінку короля і королеви під час вистави. До них підходять Розенкранц і Гільденстерн і просять принца відкритися їм, адже вони — його друзі.
Розенкранц Ласкавий принце, де причина вашої недуги? Ви ж самі собі шкодите, приховуючи свої турботи від друга.
Гамлет Мені не дають ходу.
Розенкранц Як це так? Адже король сам оголосив вас спадкоємцем датського престолу.
Гамлет Воно-то так, пане, тільки «поки трава підросте...».
І прислів’я це вже давно цвіллю взялось.
Входять актори з флейтами.
А, флейти! Дайте-но мені одну. Чого це ви все кружляєте біля мене, ніби хочете мене в тенета загнати?
Гільденстерн Принце, якщо я й сміливий у виконанні своїх обов’язків, так це тому, що любов моя надто щира.
Гамлет Щось я не зрозумів цього. Може б, ви заграли на цю флейту?
Гільденстерн Я не вмію, принце.
Гамлет А це не складніше, ніж брехати. Перебирайте пальцями оці щілини, дмухайте, і флейта озветься найкрасномовнішою музикою.
Гільденстерн Таяжне знаю, як керувати ними, щоб видобути якусь гармонію, немає в мене цього вміння.
Гамлет От і поміркуйте, за яку нікчемну річ ви мене вважаєте! Ви хочете грати на мені. Вам здається, що ви знаєте всі мої лади; ви намагаєтесь вирвати серце моєї таємниці; вам забаглося випробувати кожну мою ноту, від найнижчої до найвищої. У цьому ось невеличкому приладі багато музики, він має чудовий голос. А проте ви неспроможні змусити, щоб він заговорив. Невже ви вважаєте, лихий би його не взяв, що на мені легше грати, ніж на флейті? Звіть мене яким завгодно інструментом, ви можете мене розладнати, але не грати на мені!
Входить Полоній.
Полоній Принце, королева хоче поговорити з вами, і то негайно.
Щоб остаточно позбутися Гамлета, король хоче відправити його до Англії з Розенкранцом і Гільденстерном. Полоній має намір сховатися в кімнаті Гертруди, щоб підслухати її розмову із сином. Залишившись наодинці і думаючи, що його ніхто не чує, Клавдій признається у вбивстві брата і розуміє, що він скоїв великий гріх — «прокляття найдавніше — братовбивство». Він молиться і просить ангелів урятувати його душу. Це зізнання почув Гамлет. Але помститися він не може, адже його батько, вбитий без покаяння, опинився в пеклі. А якщо Клавдій помре під час молитви, то його душа полине до раю. Під час розмови з Гертрудою Гамлет убиває Полонія, прийнявши його за короля, який ховається за килимом. Принц дорікає матері, що вона дуже швидко забула його батька, який мав «розкішні кучері Гіперіона, чоло Юпітера і погляд Марса» і поставу — «ніби це Меркурій-вісник спустився з неба на гірську вершину». Він не вірить, що матір щиро закохалася у Клавдія, миршавого колоса, що «брата свого пожер нещадно і підступно». Привид нагадує Гамлетові, щоб той не чіпав матері. Гертруді, яка його не бачить, здається, що син насправді збожеволів. Принц заперечує це і говорить, що шкодує через вбивство Полонія. Він знає, що Розенкранц і Гільденстерн везуть його до Англії в пастку. Забирає труп царедворця і йде геть.
Дія четверта
СЦЕНА 4
Поле в Данії. По сцені проходять Фортінбрас, капітан і військо Входять Гамлет, Розенкранц, Гільденстерн та інші.
Гамлет Чиє це військо, пане?
Капітан Норвезьке, пане.
Гамлет А скажіть, будь ласка,
В яку країну йде воно?
Капітан На Польщу.
Гамлет То ваш похід проти всієї Польщі
Чи проти прикордонних володінь?
Капітан Якщо сказати вам по правді, пане.
Йдемо ми відвойовувати клаптик
Такий, що я не дав би й п’ять дукатів,
Якби хотів узять його в оренду.
За більші гроші не продасть його,
Мабуть, король ні Польський, ні Норвезький.
Усі, крім Гамлета, виходять.
Гамлет Усе мені навколо докоряє,
Усе підгонить, квапить мляву помсту.
Якщо в людини головні бажання
Лиш їсти й спати — це хіба людина?
Худоба, й годі. Той, хто дарував
Нам пам’ять, передбачення і розум,
Давав дарунки всі ці не для того,
Щоб пліснявою бралися вони.
Чи це безпам’ятність, як у тварини,
Чи звичка обмірковувати вчинки
Та зважувати наслідки можливі?
В такому розмірковуванні завжди
Чверть мудрості, три чверті боягузтва.
Чому це я повторюю без ліку,
Що треба діяти, — адже ж я маю
Для дій підставу, силу і рішучість?!
А прикладів навколо — досхочу.
Ну от хоча б оце потужне військо,
Яке веде тендітний, ніжний принц.
Він честолюбний духом, він не стане
Роздумувати, чим усе скінчиться,
Глузує з долі, віддає, що тлінне,
Він на поталу небезпеці й смерті.
Це справжня велич — без причини й з місця
Не рушити, а як про честь ідеться —
У бій вступити навіть за стеблинку.
Чому ж, коли у мене батька вбито
Джон Еверетт Мілле. Офелія. 1851—1852
І матір зганьблено, стою байдуже?
А двадцять тисяч душ заради примхи
На смерть, як на спочинок, поспішають,
Змагаючись за клапоть, на якому
У битві їм нема де повернутись,
Де навіть їх могилам буде тісно.
Просякни кров’ю, думко, а як ні, —
То й зовсім не потрібна ти мені!
Лаерт повертається з Парижа, щоб помститися за смерть батька, і зустрічається з божевільною сестрою. Клавдій переконує його, що в усьому винен Гамлет, і обіцяє свою підтримку. Король отримує листа, у якому повідомляється про те, що роздягненого Гамлета висадили на берег королівства. Стурбований цією звісткою, король намовляє Лаерта прийняти виклик на двобій із Гамлетом. Той погоджується і навіть вирішує змастити вістря рапіри смертельною отрутою. Гертруда повідомляє, що Офелія втопилася.
Дія п'ята
СЦЕНА 1
Ельсінор. Кладовище. Входять два гробокопи із заступами та іншим приладдям.
Перший гробокоп А чи слід же її ховати за християнським звичаєм?
Другий гробокоп Не була б вона дворянського роду, не ховали б її за
християнським звичаєм.
Перший гробокоп Оце-таки правда твоя. Вельможним людям на цьому
світі й топитись та вішатись легше, ніж простим собі християнам.
Віддалік з’являються Гамлет і Гораціо.
Перший гробокоп (копає й співає)
Як за дівчатами впадав
Колись давно-давно,
То я не думав, гей, не гадав,
Що все промине воно.
Викидає череп.
Гамлет Цей череп мав язика й міг співати. А такий собі шахрай кидає ним об землю, наче це щелепа Каїна, першого вбивці. Може, макітра, що нею шпурляється йолоп, належала політикові, який Господа Бога самого міг обхитрувати, — хіба ні?
Гораціо Правда, пане.
Гамлет А тепер він потрапив до пані Хробакової і гробокоп лупить його заступом по вилицях. Дивовижне перетворення, якби тільки ми могли його простежити! Невже варто було ростити ці кістки тільки на те, щоб гратися ними в кеглі? Мої кості ниють, ледве здумаю про це. Я поговорю з цим чолов’ягою. Чия це могила, шановний?
Перший гробокоп Моя, пане.
Гамлет Та, мабуть, що твоя, коли ти в ній засів. Для якого чоловіка ти копаєш цю могилу?
Перший гробокоп Не для чоловіка, пане.
Гамлет Ну, то для якої жінки?
Перший гробокоп І не для жінки.
Гамлет А кого ж у ній ховатимуть?
Перший гробокоп Ту, що була жінкою, пане. А тепер, царство їй небесне,
вона вже небіжчиця.
Гамлет Ну й спритний же з нього крутій! Треба уважно добирати
слів, щоб з ним розмовляти, а то пропадеш від двозначності. Ти давно гробокопом?
Перший гробокоп Із усіх днів почав якраз у той самісінький, коли наш покійний король Гамлет подолав Фортінбраса.
Гамлет А коли це сталось?
Перший гробокоп Хіба ви цього не знаєте? Та це кожен дурень може сказати. Це було того самого дня, коли народився молодий Гамлет. Той, що з глузду з’їхав і його до Англії повезено.
Гамлет А нащо його до Англії повезено?
Перший гробокоп Бо з глузду з’їхав. По глузд його й послано, щоб набрався. А не набереться, то там цього й не треба.
Гамлет Чому?
Перший гробокоп Там ніхто не помітить.
Гамлет Аякже він збожеволів?
Перший гробокоп Та дуже чудно, кажуть.
Гамлет Як це так чудно?
Перший гробокоп А так, що взяв і з’їхав з глузду.
Гамлет На якому ґрунті?
Перший гробокоп Та на тутешньому, на датському. А на якому ж? Я тут уже тридцять років як грабарюю, із самого малечку... Цей череп у землі пролежав двадцять три роки.
Гамлет Чий він?
Перший гробокоп Це, пане, Йоріків череп, Йоріка, блазня королівського.
Гамлет Дай подивлюся. (Бере череп.) Бідолашний Йоріку! Я знав його, Гораціо. Людина невичерпної винахідливості в дотепах, з винятковою фантазією. Разів з тисячу носив він мене на спині. А тепер це сама бридота. Мене нудить, коли я дивлюся на нього. Отут були губи, які я так часто цілував. Де тепер твої жарти? Невже в тебе не залишилося жодного дотепу, щоб поглузувати з власного вищиру? Зовсім занепав? Гораціо, скажи мені одне, будь ласка.
Гораціо Що саме, принце?
Гамлет Як ти вважаєш, Александр Македонський у землі мав такий самий вигляд?
Гораціо Такий самий.
Гамлет І від нього так само тхнуло! Пхе! (Кладе череп на землю.)
Гораціо Так само, принце.
Гамлет Тихіше! Відійдімо! Ось король.
Входять король, королева, Лаерт; вносять труну; священики, придворні.
І королева, й почет. Хто ж помер?
Обряд скорочено, а це ознака,
Що ми на похороні самовбивці.
І, певно, це значна якась особа.
Постіймо осторонь та подивімось.
(Відходить разом із Гораціо.)
Лаерт Спустіть труну! Хай навесні фіалки
Із тіла чистого її ростуть.
Гамлет Це що? Невже Офелія?
Королева Прощай же. Найніжнішій — найніжніше.
(Кидає в могилу квіти.)
Лаерт Хай тридцять раз паде потрійне горе
На голову того, чий злобний замір
Тебе ясного розуму позбавив!
Не засипайте! Ще раз обніму. (Стрибає в могилу.)
Тепер засипте з мертвою живого,
Насипте в цій долині верховину,
Яка б була від Пеліону вища І від блакитного Олімпу.
Гамлет Хто це
(наближаючись) З такою пишномовністю сумує,
Що зачаровує мандрівні зорі,
Як слухачів здивованих? Ось я,
Я, Гамлет Датський. (Стрибає в могилу.)
Лаерт Хай тобі, нечистий! (Бореться з ним.)
Король Розбороніть!
Королева Ой Гамлете! Ой сину!
Їх розбороняють, і вони вилазять із могили.
Гамлет Я з ним готовий битися за це.
Аж поки не склепилися у мене Повіки.
Королева Битися? За що, мій сину?
Гамлет Її любив я. І нехай з’єднають
Любов свою братів хоч сорок тисяч, —
Моїй не дорівняють. Що ти зробиш
Для неї?
Королева Спиніть його, благаю!
Гамлет Що ти зробиш?
Ридати хочеш? Постувати? Битись?
Себе картати? Чи напитись оцту?
Чи крокодила з’їсти? Я також! (Виходить.)
Король Гораціо, будь ласка, йдіть за ним.
Паскаль Даньян-Бувере. Гамлет і гробокоп. 1883
СЦЕНА 2
Гамлет розповідає Гораціо, що на кораблі він прочитав листа, який віз до Англії. У ньому Клавдій просив англійського короля негайно відрубати Гамлетові голову. Принц підробив листа, написавши в ньому прохання стратити Гільденстерна й Розенкранца, а сам висадився на пустельний берег Ельсінору. Гамлет шкодує, що посварився з Лаертом. Придворний Озрік передає принцові, що король побився об заклад із Лаертом, що той програє поєдинок Гамлетові. Принц приймає виклик. Під час двобою король кидає коштовну перлину в келих і пропонує Гамлету випити за перемогу. Гамлет відмовляється. Тоді за сина вирішила випити Гертруда. Король її відмовляє, але королева осушує кубок. У цей час Лаерт поранив Гамлета. В запеклій сутичці вони обмінялися рапірами, і Гамлет також поранив Лаерта. Королеві стає зле, і вона зізнається сину, що пиття було отруєне. Гамлет хоче знайти злочинця.
Л а е р т Він, Гамлете, між нами. Ти помреш,
Тобі ніякі ліки не поможуть.
Та зброя, що в руці твоїй, отруйна
І незатуплена. І сам я гину
Як жертва заміру свого бридкого.
Ось я лежу і вже не встану більше,
І матір теж отруєно твою.
Це все король, король в усьому винен.
Гамлет Рапіра теж отруєна? Отруто,
Довершуй те, що довершити слід! (Заколює короля.)
Король Рятуйте, друзі! Я ж іще живий!
Гамлет Ні, пий свою отруту, вбивцю клятий,
Розпуснику! Отут твоя перлина!
Іди за матір’ю!
Король умирає.
Лаерт Це по заслузі:
Отруту він же сам приготував.
Тобі я нині, Гамлете шляхетний,
І власну смерть, і батькову прощаю.
А ти мені свою також прости. (Вмирає.)
Гамлет Хай Бог простить! А за тобою слідом
І я піду. Гораціо, вмираю.
Прощай і ти, нещасна королево!
Я вам, що зблідли й мовчки тремтите,
Все розказав би, та не маю змоги,
Бо смерть, тупий, жорстокий конвоїр.
Арешту ні на мить не відкладає.
А ти, Гораціо, ти жити будеш,
То розкажи про все правдиво.
Гораціо Ні!
Душею більше я римлянин, аніж данець.
Тут є отрута.
Гамлет Якщо ти мужчина,
Облиш! Віддай! Однаково я вирву!
Яку, Гораціо, ганебну славу
Залишу я, коли ніхто не взнає
Того, що сталось. Адже ти мій друг!
Не поспішай до райського блаженства,
Помучся ще на цім безладнім світі,
Щоб розказать про мене.
(Здаля чути військовий марш і постріли.)
Хто стріляє?
Озрік Це Фортінбрас. Із Польщі переможно
Він повертає і послам англійським Дає салют.
Гамлет Гораціо, вмираю.
Міцна отрута дух мій подолала.
Не чутиму вже й з Англії звісток.
Я провіщаю, що впаде ваш вибір
На Фортінбраса. Віддаю свій голос
І я за нього. Ти подбай, щоб він
Про все дізнався. А тепер — мовчання.
(Умирає.)
Гораціо Розбилось благородне серце. Принце,
Добраніч. Хай вколихує твій сон Хор ангелів!
Переклад Григорія Кочура
Отто Віршинг. Гамлет. Гравюра. 1918
ГРИГОРІЙ КОЧУР
Упродовж усього свого життя Григорій Порфирович Кочур (17.11.1908— 15.12.1994) був неформальним лідером українського перекладацького цеху. Для Кочура-перекладача головним була вірність оригіналу, і він знав усі мови (за його підрахунками — 31!), з яких перекладав. У 1943 р. його разом із дружиною з тавром «українські буржуазні націоналісти» засудили до 10 років таборів без права повернутися в Україну. Григорій Кочур вижив і не зламався навіть у жахливому Інтинському таборі (тортури наглядачів, погане харчування, холод, сильні вітри, каторжна праця в шахтах). Український інтелектуал навіть там перекладав, писав вірші, вивчав мови...
Після реабілітації Кочу- ри оселилися в невеличкому містечку Ірпінь неподалік Києва. Їхній затишний будиночок називали «ірпінським університетом», адже в ньому збирався увесь цвіт українських інтелігентів-шістдесятників (В’ячеслав Чорновіл, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Ліна Костенко та ін.). Саме перекладацька школа Кочура, до якої належали чи наближалися Микола Лукаш, Василь Стус, Анатоль Перепадя, Михайлина Коцюбинська та ін., в 1970—1980 рр.,
коли тривало агресивне зросійщення українського культурного середовища, утримала високий рівень української літератури.
У 1973 р. Кочура виключили зі Спілки письменників України через відмову давати «потрібні» КДБ свідчення проти Євгена Сверстюка. З цього часу він не мав можливості публікуватися, а видавництва поспіхом замінювали переклади Кочура на інші, як це трапилося з чудовим перекладом трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет», поданим у цьому підручнику. Лише наприкінці 1980-х рр. поетичний і перекладацький доробок Григорія Порфировича почав повертатися до українського читача. Нині у будинку Кочурів у Ірпіні працює приватний музей, яким опікуються нащадки поета та перекладача.
1. Пригадайте, що ви знаєте про життя і творчість Шекспіра. Що таке «шекспірівське питання» і чому воно виникло?
2. Який художній твір називають трагедією? Що таке внутрішня й зовнішня дія?
3. Визначте елементи сюжету, пов’язані з внутрішньою і зовнішньою дією. Чи збігаються вони? Як ви думаєте, чому?
4. Продовжте перелік нещасть, які спіткали Гамлета: смерть батька; непристойно поквапливе одруження матері; звістка, що батька підступно вбив його ж брат...
5. Чому родина Офелії проти її стосунків із Гамлетом?
6. Чому Гамлет не цілком довіряє привидові й шукає інших підтверджень злочину Клавдія? І чому, таки переконавшись у злочині Клавдія, Гамлет не вбиває його одразу? Як це характеризує принца?
7. Підготуйте розповідь про боротьбу в душі Гамлета. Яка дія напруженіша — зовнішня чи внутрішня? Кажуть, що трагедія Гамлета полягає в тому, що, почавши діяти, він не хоче перетворитися на Дон Кіхота. Чи згодні ви з цим? Чому? Що єднає ці два образи?
8. Ким виходить Гамлет із конфлікту з Клавдієм — переможцем чи переможеним?
9. За текстом трагедії складіть цитатний план повідомлення «Що таке людина?».
10. Знайдіть у тексті й випишіть у зошит крилаті вислови («бути чи не бути?», «розбийся, серце, — мушу я мовчати» та ін.).
11. Чому образ Гамлета став вічним (традиційним) у світовій культурі?
12. Чому трагедію «Гамлет» вважають філософською і відносять до великих трагедій Шекспіра?
13. У трагедії Шекспір активно використовує образи античної міфології. Яку роль вони відіграють у тексті: роблять його сприйняття глибшим чи ускладнюють його?
14. Яка думка є суголосною у сцені «череп Йоріка» та рядках Григорія Сковороди: «Байдуже смерті, мужик то чи цар, — Все пожере, як солому пожар»? Як ви думаєте, з якою метою митці цю думку втілили?
15. Трагедію «Гамлет» часто інсценізують та екранізують. Порівняйте інтерпретацію ролі Гамлета різними акторами. Чи допомогло вам таке зіставлення краще зрозуміти п’єсу Шекспіра?
16. Дехто із сучасних дослідників дорікає Гамлетові за те, що через його дії Данія втратила незалежність, адже влада перейшла до норвезького короля Фортінбраса, чий дід загинув від руки Гамлетового батька, намагаючись завоювати Данію. Чи згодні ви з таким потрактуванням образу Гамлета?
17. Як ви думаєте, чи випадковою є суголосність порівнянь: 1) «Які мені це муки страховинні — Те, що було, рівняти з тим, що нині» (Вільям Шекспір, «Гамлет»); 2) «Гіршого немає, як згадувать щасливу давню днину у злигоднях» (Данте, «Пекло», пісня V)?
18. Як ви розумієте вислів: «Шекспір — вершина, схили якої встелені трупами режисерів»?
19. Чи згодні ви з думкою Гарольда Блума: «Навіть найгірша п’єса Шекспіра, погано поставлена й зіграна акторами, котрі не мають навичок декламації, все одно якісно й кількісно відрізнятиметься від будь-якої драми Ібсена або Мольєра»? Відповідь аргументуйте.
20. Підготуйте мультимедійну презентацію «Герої “Гамлета” в мистецтві» (музика, живопис тощо).
21. Проект. Спробуйте підготувати свою інсценізацію трагедії Шекспіра, надавши її героям рис сучасної людини.
УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ
Перші переклади «Гамлета» українською мовою датовано 1860-ми рр. 1865 р. у львівському журналі «Нива» опубліковано переклад першої дії трагедії Павлина Свєнціцького. У 1870-х трагедію переклав Михайло Старицький, замінивши п’ятистопний ямб оригіналу на хорей, переклад вийшов друком у 1882 р. Юрій Федькович переклав п’єсу з німецького підрядника у 1872 р. (видано 1902 р.).
Зверталися до образу Гамлета у своїй творчості Максим Рильський («Як Гамлет»), Микола Бажан («Смерть Гамлета»), Борис Олійник («Двадцятий вік і Гамлет»), Ліна Костенко («Бути чи не бути?»).
Українською мовою трагедію переклали: Пантелеймон Куліш, Михайло Рудницький, Леонід Гребінка, Григорій Кочур, Ігор Костецький, Юрій Клен, Юрій Андрухович.
Ліна Костенко
Не треба заздрити Шекспіру,
Він жив у дуже темний час.
Кров з ешафотів бризкала на сцену.
Вони писали кожен свою п’єсу,
Шекспір — свою. А королева — іншу.
Протистояння генія і влади.
Слух королівський ласий на рулади.