Яскравим представником школи «чистого мистецтва» в російській поезії був Афанасій Афанасійович Фет, тонкий і віртуозний лірик. У його житті були складні моменти, пов’язані з тим, що він не міг успадкувати від батька дворянський чин. Через обмеження у коштах він був змушений спочатку вступити на військову службу, а потім стати хазяйновитим поміщиком (дбати про прибутки йому допомагала німецька акуратність і пунктуальність, успадковані від матері). Його «неаристократична» зовнішність і рутинне господарювання аж ніяк не асоціювалися ані з «чистим мистецтвом», ані з вишуканими віршами, які з’являлися з-під його пера. Сучасники навіть кепкували, що, мовляв, прагматичний Фет пише свої вірші на зворотному боці банківських рахунків...
Сучасник А. Фета, російський письменник Іван Тургенєв дорікав поетові тим, що той талановито описує зовнішній світ (у т. ч. природу), але не здатний так само описати внутрішній світ людини. Але доречніше шукати в митцеві не те, чого він не вміє або не хоче робити, а те, що він робить талановито. Афанасій Фет був неперевершеним у відтворенні «миттєвостей життя», його найтонших деталей: плюскоту річки, пробору на голівці коханої, ледь чутних звуків вечірнього гаю. Саме в цьому сила його поезії, і саме це робить її явищем школи «чистого мистецтва». Крім того, Фет мав надзвичайно тонке відчуття слова й рими. Саме йому приписують відомий паліндром (фразу, яку можна читати як у прямому, так і в зворотному порядку без утрати сенсу): «А роза упала на лапу Азора» (рос.).
Ілля Рєпін. Портрет поета Афанасія Фета. 1882
Фет замикається в колі «найбанальніших» тем, ...але передає віршеві таку емоційну наспівність, якої російська поезія ще не знала... Поезія Фета розвивається не на словесній, а на романсній основі.
Борис Ейхенбаум
Шепіт... Ніжний звук зітхання.
Солов’їний спів...
Срібна гра і колихання
Сонних ручаїв.
Ночі блиск... Тремтіння тіней...
Тіні без кінця...
Ненастанні, дивні зміни
Милого лиця...
У хмаринках — пурпур рози.
Відблиск янтаря...
І цілунків пал, і сльози,
І зоря, зоря!
Переклад Максима Рильського
П’єр Огюст Ренуар. Закохані. 1875
Вірш «Шепіт... Ніжний звук зітхання...», одна з найвідоміших поезій А. Фета, був створений 1850 р. У ньому органічно переплелися лейтмотиви творчості письменника — оспівування природи й кохання. Людина, на думку поета, є невід’ємною частиною природи, і це викликає у нього захоплення і навіть поклоніння. Вірш починається надзвичайно тонким імпресіоністичним пейзажним штрихом переходу літньої ночі у світанок. Мерехтливість і тендітність передсвітанкової природи — «коливання сонних ручаїв», «тремтіння тіней» тощо — уособлюють і символізують крихкість та беззахисність кохання. Поезія звучить як своєрідний гімн коханню та природі. У вірші немає якихось особливих зображально-виражальних художніх засобів, натомість наявні традиційні образи любовно-пейзажної поезії: солов’їний спів, срібні ручаї, пурпур троянди, миле обличчя... Але щира та прониклива інтонація, яка створюється через використання тристопного хорея з перехресним римуванням, рятує вірш від банальності, роблячи його поетичною перлиною. Хоча твір наповнений рухом і звуками (шум струмка, солов’їний спів, зітхання), в ньому немає жодного дієслова. Називні речення, що переважають у творі, підсилюють його витонченість і вишуканість. Ба більше, саме така синтаксична структура дає змогу читати вірш не лише від початку до кінця, а й у зворотному порядку — майже без утрати сенсу (як паліндром)!
Хоча вперше вірш А. Фета було надруковано 1850 р., справжня слава прийшла до нього лише через шість років, коли призабулися палкі дискусії навколо цього твору. Річ у тім, що володарі дум тодішнього російського суспільства, яких називали революціонерами-демократами, хотіли реформувати Російську імперію і боролися насамперед за відміну кріпацтва, громадянські права та соціальну справедливість.
Найяскравішим утіленням цієї боротьби стала творчість поета-демократа Миколи Некрасова. У вірші «Поет і громадянин» він стверджував, що в часи «горя народного» соромно оспівувати красу природи й ласку милої. Тож цей вірш Афанасія Фета вони сприйняли як свого роду виклик, «ляпас суспільній думці».
Федір Достоєвський також уважав, що поезія Фета була не на часі. У своїй статті він запропонував уявити, що зробили б жителі зруйнованого Лісабона, якби наступного дня після руйнівного землетрусу 1755 р., який за шість хвилин забрав 100 тисяч людських життів, прочитали в газеті на першій шпальті вірш «Шепіт... Ніжний звук зітхання...». Достоєвський був переконаний, що лісабон- ці «тут же стратили б всенародно, на площі, свого знаменитого поета.., а через тридцять, п’ятдесят років поставили б йому на площі пам’ятник за його дивовижні вірші. Виходить, що не мистецтво було винне, а поет, який зловживав мистецтвом в ту хвилину, коли було не до нього».
Ілюстрація Якова Полонського до вірша А. Фета «Шепіт... Ніжний звук зітхання...»
1. Як ви вважаєте, чому велика частина російського суспільства спочатку не сприйняла вірш А. Фета «Шепіт... Ніжний звук зітхання...»? Чи погоджуєтеся ви з думкою Ф. Достоєвського, що поет «зловживав мистецтвом» у той час, коли треба було свій талант віддати служінню пригнобленому народу?
2. Якою є роль у вірші трьох крапок? Чи зміняться зміст та інтонація поезії, якщо графічний знак «три крапки» замінити однією крапкою? Відповідь аргументуйте.
3. Яку роль у вірші А. Фета відіграють зорові та слухові образи?
4. Намалюйте або доберіть ілюстрації до рядків «У хмаринках — пурпур рози. / Відблиск янтаря...».
5 Схарактеризуйте ліричного героя поезії.
6. До якого різновиду лірики належить цей вірш: пейзажної чи інтимної? Відповідь аргументуйте.
7. Лев Толстой уважав, що це «майстерний вірш, в ньому немає жодного дієслова (присудка). Кожен вислів — картина... Але прочитайте ці вірші будь-якому мужику, він дивуватиметься, не лише у чому їхня краса, а й у чому їхня думка. Це — річ для невеликого кола гурманів у мистецтві». Чи погоджуєтеся ви з оцінкою письменника- романіста? Відповідь аргументуйте.