Безпосередньо до образу України Іван Франко у своїй творчості звертався кілька разів. Інша річ, що в радянські часи про ці патріотичні твори навіть не згадували, а вірші з циклу «Україна» (зокрема, «Розвивайся ти, високий дубе...» і «Не пора, не пора.») зі збірки «З вершин і низин» не ввійшли до 50-томного видання творів митця.
Поезія «Розвивайся ти, високий дубе. » побудована на паралелізмах: настає весна у природі - починається весняне пробудження серед українського народу, його наближення до омріяної перемоги у визвольній боротьбі проти колоніального гніту, а також до здійснення мрії про власну державу. У цій поезії І. Франко наголошує на колишній величі козацької України й окреслює її споконвічні історичні межі: «Встане славна мати Україна, / щаслива і вільна, / від Кубані аж до Сяну-річки / Одна, нероздільна». Рідна земля персоніфіковано постає розумною і дбайливою матір'ю власного народу, яка в довірливій розмові з найкращими синами й доньками повчає: «Пора, діти, добра поглядати / Для власної хати, / Щоб ґаздою, не слугою / Перед світом стати!» Як підступні сусіди у цій поезії згадані найближчі держави. Мати-Україна застерігає свій народ не спокушатися намовами недругів, не вдаватися до міжусобиць, не проливати крові своїх братів від Сходу до Заходу: «Чи ще ж то ви мало наслужились / Москві і ляхові? / Чи ще ж то ви мало наточились / Братерської крові?».
Вірш «Не пора, не пора, не пора..» із циклу «Україна» у роки Першої світової війни став народною маршовою стрілецькою піснею:
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара -
Нам пора для України жить.
Не пора. Не пора. Не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, -
Для України наша любов.
Образ України також присутній у віршах «Поет мовить», «Україна мовить» із циклу «Поклони» у збірці «Мій Ізмарагд», до якої ввійшли й поезії «Сідоглавому» та «Декадент».
Назва збірки «Мій Ізмарагд» (1898) - надзвичайно влучна: у давній літературі «ізмарагдами» зазвичай називали збірники притч, статей і легенд проповідницького характеру. Поезії «Поет мовить» і «Україна мовить» важливі для усвідомлення страждань і негараздів, яких довелося зазнати І. Франкові, бо оточення не розуміло його далекоглядності. У вірші «Поет мовить» ліричний герой скаржиться матері-Україні, що його найкращі пориви стали пропащою справою: «Україно, моя сердечна нене! / Не лай мене, стражденна, незабута, / Що не дало моє життя злиденне / Того, що ждати ти могла від мене!» Проте Україна не сприймає розпачу й слізливих жалів свого сина. Вона спонукає його стати самодостатнім, не зважати на пересуди й наклепи, завжди пам'ятати, що життєвий вибір він зробив свідомо:
Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався, -
Чого ж ти іншого чекав?
Олена Кульчицька. Українські січові стрільці (1915)
І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.
У ліриці І. Франка образ України надзвичайно близький міфологічному образові Діви-войовниці, яка у тяжкий час спромагається на значно більшу мужність, аніж чоловіки. Наприклад, таким уособленням Французької Республіки є національна героїня Жанна д"Арк.