Українська література (профільний рівень). Підручник. 10 клас. Слоньовська О. В.

Історична повість «Мотря»

Історія написання. Над романом-епопеєю про гетьмана І. Мазепу письменник почав працювати 1923 р. Робота тривала аж до кінця життя, але так і не була завершена. Роман Б. Лепкого - пенталогія, однак найпопулярнішими стали такі частини епопеї, як «Мотря», «Не вбивай» і «Батурин», тому за твором закріпилося визначення «трилогія».

Роман-епопея - один із різновидів епічних жанрів, який охоплює життя кількох поколінь, великий і складний епічний твір, цикл романів чи повістей, у яких діють одні й ті самі герої.

1926 р. вийшли перша і друга частини: «Мотря» і «Не вбивай», 1927 р. - третя «Батурин». Половину четвертої частини епопеї «Орлик» уже після смерті автора під назвою «З-під Полтави до Бендер» видав брат письменника Лев Лепкий. Продовження «Орлика» й остання частина епопеї («Войнаровський») так і залишилися художньо не зреалізованими.

Що заохотило Богдана Лепкого звернутися саме до образу Івана Мазепи, постаті у той час не вельми популярної в українській літературі (згадка про гетьмана є в поезіях Тараса Шевченка «Іржавець», «Чернець»; образові Мазепи присвячені поема Степана Руданського «Мазепа - гетьман український» і дилогія Михайла Старицького «Молодість Мазепи», «Руїна»)? Пам'ять про цього українського патріота-державника московські окупанти століттями стирали зі свідомості українців, ім'я гетьмана піддавали анафемі (прокляттю) у церквах, збудованих за його кошти! Не збереглося жодного прижиттєвого портрета цього історичного діяча. Абсолютно негативно, як зрадника змальовували Мазепу російські митці. Виняток становить хіба що поема Кіндрата Рилєєва «Войнаровський», у якій образ гетьмана подано в героїчному світлі.

Проте образ Івана Мазепи виявився досить популярним у літературі західноєвропейського романтизму. Прагнення українського гетьмана-державотворця надихнули Джорджа Гордона Байрона, Віктора Гюго. Мазепа став персонажем драм Юліуша Словацького, роману «Мазепа» Адольфа Мютцельбурга. Борцем за свободу рідного краю постає український гетьман у драмах Рудольфа Готтшаля та А. Мая, у критичному історичному етюді француза Ежена- Мельхіора де Вогюе «Мазепа - історична легенда». Мазепі присвячена однойменна симфонічна поема Ференца Ліста, опера Петра Чайковського.

Серед основних причин, що спонукали Б. Лепкого до написання пенталогії, - і особлива популярність у 1920- 1930-ті рр. ХХ ст. історичної прози в Галичині, адже читання творів про колишню звитягу давало духовний прихисток від репресивної окупаційної дійсності (в Галичині посилювалося польське гноблення).

Богдана Лепкого приваблювала харизма гетьмана, який зробив відчайдушну спробу вирвати Україну зі страшних обіймів Російської імперії. Крім того, наділений філософським розумінням історії, письменник побачив у страшному геноциді українців, розгорнутому Петром І, проекцію геноциду сталінського. Обов'язок митця-патріота покликав до життя твір-засторогу: українці повинні бути єдиними, щоб боротися з окупантом, повинні зробити раз і назавжди рішучий вибір на користь власної державності.

«Цей роман цікавий своїм філософічним змістом, філософією історії, постійним підкреслюванням зв'язності українських історичних традицій із нинішнім духовним життям народу».

Юрій Бойко

Історична основа твору. Жанр. Перед написанням пенталогії «Мазепа» Б. Лепкий надзвичайно ретельно опрацював майже весь наявний на той час матеріал про цього гетьмана й період його правління.

Роман побудовано на основі подій, що відбулися внаслідок укладення українсько-шведського союзу під час Північної війни. Пенталогія охоплює візит Петра І до Києва, створення таємної коаліції між гетьманом Іваном Мазепою та козацькими старшинами-незалежниками, таємне листування Мазепи зі Станіславом Лещинським і Карлом ХІІ, воєнну нараду в місті Жовква, донос генерального судді Василя Кочубея і полковника Івана Іскри на гетьмана, знищення Батурина, об'єднання українського та шведського війська, битву під Полтавою, відступ і життя в еміграції залишків козацького війська. У романі Богдана Лепкого правдиво відтворено фатальні погодні умови 1708-1709 рр.

Цікаво знати!

Коломацькі статті 1687 р. - договір між Військом Запорозьким і Московією, ухвалений козацькою радою 4 серпня 1687 р. в таборі, щільно оточеному російськими стрільцями, поблизу р. Коломак. На цій раді обирали й нового гетьмана, яким став Іван Мазепа. В основу договору лягли Глухівські статті Дем'яна Многогрішного, але обмежувалося право Війська Запорозького обирати й зміщати гетьмана, містився наказ гетьману та козацькій старшині докладати зусиль для ліквідації національної окремішності українців, заборонялося вживати в документації назви, що наголошували на державно-правовому статусі Гетьманщини. Козацьку старшину було зобов'язано стежити за гетьманом і доносити на нього в Москву.

Сюжет першої повісті пенталогії - «Мотря» - охоплює історичні події в Україні після того, як І. Мазепа став гетьманом. З усіх творів циклу «Мотря» чи не найменше насичена бурхливими історичними подіями, однак тут детально відтворена епоха. Автор зосереджується на стосунках Петра І й українського гетьмана, показує жахливу політику визискувань і наруги над українцями з боку північного деспота. Б. Лепкий художньо переконливо показав ті сумніви й вагання, що роздирають Мазепу, його потаємні мрії здобути Україні незалежність, змалював коло соратників, що чекають від гетьмана рішучих дій. Стосунки І. Мазепи з матір'ю - ігуменією Печерського Вознесенського жіночого монастиря, зв'язки з родиною Кочубеїв, приватне життя персонажів письменник моделює відповідно до історичних документів (листів, щоденників), підпорядковує художню вигадку правді життя. Водночас персонажі твору виписані яскраво, в усій повноті людської натури, а колорит доби проглядає навіть у дрібницях.

Щоб краще показати життя широких верств населення, відтворити суспільно- політичну ситуацію в Україні початку ХУІІІ ст., Б. Лепкий часто використовував прийоми подорожі.

Хронотоп (грец. chronos - час і topos - місце) - зв'язок часу й простору в художньо - му творі. Розрізняють фабульно-сюжетний час (коли згадані чи описані події відбувалися) й оповідально-розповідний (коли про них повідомляє оповідач).

Своєрідною композиційною віссю твору стає хронотоп дороги. Завдяки цьому прийомові читач довідується, мандруючи то з Чуйкевичем, то з родиною Кочубеїв, про розбійницькі напади москалів на українських селян, дику сваволю й жорстокість «царських людей». Показовим є розділ «З гетьманським листом».

Образ Мотрі Кочубей. Одним із центральних образів роману є образ Мотрі, доньки генерального судді Василя Кочубея. Красою й розумом вона зачаровує гетьманове серце. Її почуття до Мазепи народжене не блиском гетьманської булави, бажанням влади й почестей, яких так прагне Любов Хведорівна. За задумом автора, Мотря втілює «взірцеву поведінку» жінки-українки.

У філософському трактуванні історії Б. Лепким важливим є ототожнення окремих персонажів з образами-символами. Тому його героїня не схожа на жоден з аналогічних жіночих образів у творах про Мазепу європейських і російських романтиків. Недаремно закоханий у Мотрю Чуйкевич після погрому Батурина називає Мотрю ідеєю, яку неможливо знищити.

Стильові особливості роману «Мазепа». Для пенталогії характерним є поєднання епічного осмислення минулого українського народу з неоромантичною музичністю, ліризмом (сучасник Богдана Лепкого, відомий літературознавець Михайло Рудницький називав цей твір «прозовою поезією»). Епопея насичена образами фольклорної символіки, часто - містичного характеру (розбита бандура, зів'ялі троянди, біла пані, що, за переказами, з'являється в гетьманському палаці як віщунка великого лиха; згасла зоря). Ці символи створюють відчуття фатальності - однієї з характерних рис естетики символізму. Крім того, Лепкий використовує й масштабніші образи-символи, зокрема персоніфіковані: одним із них є образ старого сивого діда, що символізує невмирущість народу, його пам'яті. Він застерігає гетьмана: «Велике зло, великий гріх, не продавайте дідівської слави на сміх!» - І просить: «Двигни цей камінь, двигни!». Його голос вчуватиметься Мазепі безсонними ночами й стане власною совістю гетьмана. Важливим у розкритті ідейного спрямування твору є й образ степу.

Образ степу. Лірична тональність стилю Б. Лепкого особливо виявляється в роздумах-медитаціях персонажів. Медитація «Степ ледве мріє...» (первісно - вірш «Сон Орлика») написана як сон-марево генерального писаря Мазепи в тривожну годину перепочинку. Трагізм поглиблюється не лише проекцією на програну Полтавську битву: душа України тужить у століттях, квилить чайкою і за убитим чумаком («Чумаче, чумаче, де твій віз?»), і за порубаним козаком («Як тобі спиться, чи дівчина сниться...»). Душа України бреде степом, «іде і плаче - словами без сліз.», сиротою бездомною шукає серед хрестів живих лицарів: «Перехрести мене, братчику. Та не жменею і не кишенею, а шаблею, о так, о так, візьми шаблю в кулак: во ім'я Отця і Сина, хай буде ніч горобина, і Святого Духа, хай буде заверюха, хай буде бій-пребій, кріпко стій і не млій, бо це бій сумлінь, - амінь».

Саме степ із високим різнотрав'ям - «мов хвилясте, безбрежне море» - стає рятівним притулком для переслідуваних москалями козацьких і шведських загонів. Степові пахощі, мов цілющий бальзам, утихомирюють на якийсь час біль поразки, повертають «давні сили».

Степ дає відчуття нескореності, вічності. Автор малює його відповідно до фольклорної традиції, козацьких дум, у яких степ символізує волю, козацьку долю: «Шумів, шелестів, співав свою невгомонну пісню: про народи, які приходили туди, про бої, про кров, що напувала його, і про силу, що розвівалася з вітрами. Хто тільки не хотів опанувати його, - не дався». Адже «степ, як море, як нездійсненна мрія, незаспокоєне бажання, нез'ясоване стремління, як - українська душа».

Наталія Мафтин

ІСТОРІОСОФІЯ ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ В ПЕНТАЛОГІЇ Б. ЛЕПКОГО «МАЗЕПА»

Твір Б. Лепкого звучав засторогою перед новим геноцидом, який розпочала Москва проти українського народу вже у ХХ ст. Автор передбачив більшовицький «апокаліпсис» 1930-х рр. Устами Мазепи він звертається до своїх сучасників: «.. .Край переміниться в пустиню і черепи людські з німим докором глядітимуть чорними очодолами в наше веселе небо».

За маскою українізації, яку в час написання пенталогії «Мазепа» було розпочато в Наддніпрянській Україні, письменник побачив новітнього ката України й страшний вишкір російського шовінізму. Тому, попри досить цікаво виписану лінію кохання Мотрі Кочубеївни й Мазепи, перипетії родинного життя Кочубеїв, лінії Войнаровського, Орлика, Чуйкевича, центральною темою твору все-таки стає Голгофа України. Та кульмінація всього циклу - героїчна оборона Батурина й страшна різанина, вчинена Меншиковим у зрадженому місті. Кінь царського фаворита - по коліна в крові. Московські варвари колесували, садили на палі мужніх захисників міста, катували й убивали жінок.

Порушується в повістевому циклі й суголосна проблемі втрати державності проблема «вироблення раси». Мужній полковник Чечель боронив Батурин до останнього. Та жителі хутора, в якому поранений, голодний і знеможений полковник попросився на нічліг, зі страху перед царським гнівом ухвалюють видати його московським драгунам. На мужнього лицаря сиплються гіркі звинувачення в зраді (мовляв, покинув Батурин) від тих, хто воліє пересидіти тяжкі часи на печі. І лише шабля полковника спинила й засоромила натовп. Протиставлення сильної особистості, особистості вождя й лицаря натовпові - одна з ідейних домінант твору.