Українська література. Підручник. 9 клас. Слоньовська О. В.

Поема «Кавказ»

Поему «Кавказ» Т. Шевченко присвятив уродженцю України, полеглому в бою на Кавказі художникові, близькому своєму приятелю Якову де Бальмену, який разом із Михайлом Башиловим ілюстрував рукописну збірку поета «Wirszi T. Szewczenka» (1844). Крім присвяти, щоб глибше передати біль від втрати друга, Т. Шевченко використовує ще й епіграф - слова скорботи біблійного пророка Ієремії.

Рід Якова де Бальмена походив із Шотландії, але давно осів в Україні. У селі Линовиці на Полтавщині батьки Якова мали величенький маєток. Яків був на рік старший від Т. Шевченка. У юні роки він успішно закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Військова служба не приносила Якову де Бальмену задоволення, набагато краще він почувався в іпостасі художника й письменника-початківця, та служити майже все зріле життя в армії таки довелося - це було нормою для дворянських синів миколаївської епохи. На Кавказ Яків де Бальмен потрапив як російський офіцер у складі воюючої армії. З перших днів на власні очі побачив те, чого не могла сприйняти як належне його чесна душа. Намалював карикатуру, чим накликав на себе біду.

«Обурений Яків де Бальмен малює карикатуру. На передньому плані величезна афіша з написом “Соте й останнє підкорення Кавказу”, а нижче дрібнішими літерами: “Великий спектакль перед походом генералів”. Під тією афішею лялька з обличчям Миколи І, а перед нею піддані, що простягають царю мішок з мільйоном червінців... Хтось із знайомих Якова, бажаючи вислужитися перед начальством, віддав той малюнок генералу Лідерсу, той передав його в Третій відділ».

Володимир Сиротенко

Цікаво знати!

Восени 1845 р. петербурзькі газети сповістили про трагічний Даргинський похід, який мав завершитися взяттям аула Дарго, де знаходилася ставка ватажка чеченців Імама Шаміля, і спричинитися до капітуляції народів Кавказу та остаточного зламу основних сил опору. Проте чеченці дали потужну відсіч, що призвело до величезних людських втрат, змусили російську армію панічно відступати. Остерігаючись визвольних заворушень, навіть після закінчення війни на Кавказі й кривавого придушення протистояння кавказьких народів Росія постійно тримала на колонізованій нею території величезні збройні сили. Іван Дзюба пише, що цар Микола І на загарбані землі передислокував 250-тисячну армію.

Закономірно, що підозра в «неблагонадійності» потягла за собою страшний ланцюг подій, які незабаром завершилися загибеллю Якова де Бальмена. Урешті, карикатури на вінценосних осіб, незалежно від того, чи такі злісні шаржі були словесними, як, наприклад, у поемі «Сон» Т. Шевченка, чи намальовані олівцем або пензлем, у царській Росії завжди жорстоко каралися.

Як уточнює літературознавець Григорій Клочек, у липні 1845 р. ад'ютант генерала Ліндерса Яків де Бальмен був посланий для відновлення зв'язку між розбитими чеченцями великими російськими військовими угрупованнями, що розпалися на безпорадні загони: «Ті, хто був у поході і добре пам'ятав воєнну ситуацію, свідчили, що його послали на певну смерть. Так воно і сталось: 14 липня Шевченків товариш загинув». Закономірно, що страшна звістка приголомшила Тараса Григоровича. У його опечаленій тяжкою втратою уяві Росія ще з більшою силою постала світовим колонізатором та імперією зла.

Про війну Росії на Кавказі в часи написання «Кавказу» Т. Шевченком говорили всі: хтось переживав за своїх рідних у воюючій російській армії, хтось зумисно голосно афішував патріотизм, сподіваючись, що така вірнопідданість допоможе зробити блискучу кар'єру, а хтось задумувався над трагічним становищем горців, як це зробив у поемі-інвективі «Кавказ» Т. Шевченко.

Засідка чеченців. Ілюстрація із зібрань Ставропольського державного об'єднаного краєзнавчого музею

Особливості жанру твору визначаються особливістю оригінальної композиції «Кавказу». Твір розпочинається описом величної краси могутніх Кавказьких гір - алегоричною картиною, коли хижий орел безсердечно катує Прометея, але зламати його дух навіть найстрашнішими тортурами не може. Підтекст цього уривка гранично зрозумілий: двоголовому російському орлу ніколи не вдасться остаточно зламати опір кавказьких народів, зробити з волелюбних горців безправних кріпаків, змусити їх жити за драконівськими законами Російської імперії. Шевченків твір не має виразних ознак поеми й фактично складається із двох монологів: від імені власне ліричного героя і від імені російського царя (рольового ліричного героя). Але традиційно з урахуванням пафосу твору його іменують поемою-інвективою.

Інвектива (від лат. «накидаюся», «нападаю») - особлива літературна форма твору, що робить його подібним до газетного жанру памфлета, оскільки висміює або гостро критикує реальну чи уявну особу або владу чи суспільний лад у цілому.

Ідейна спрямованість твору очевидна. Якщо врахувати, що до написання «Кавказу» у творчому доробку Т. Шевченка вже була поема «Сон», а уява митця виношувала геніальне послання «І мертвим, і живим...», то можна сміливо припускати, що в «Кавказі» український геній з убивчим сарказмом не тільки таврував порядки в Російській імперії та колоніальну політику Миколи І, а й розвінчував фальшиву «визвольну» місію Російської імперії в цілому. Безперечно, Тарас Шевченко не міг бути втаємниченим у державні справи царя та його уряду, але геніальність українського поета давала йому змогу інтуїтивно відчувати речі, про які не міг мати найменшого уявлення жоден європейський митець. Наприклад, багатьох читачів поеми «Кавказ» шокувало ставлення Тараса Шевченка не тільки до церкви (це явище доказово ще можна було пояснити промовистими фактами), а й до самого Бога. Документи свідчать, що російський уряд під час кавказької війни безсоромно маніпулював релігією для власної вигоди.

Петро Грузинський. У дозорі (1887)

Обурення Т. Шевченка тим, що до своїх цинічних і злочинних діянь царський уряд залучає церкву, а та, у свою чергу, фарисейськими методами й іменем Месії устами священиків благословить найбільшу у світі російську армію на розбій, кровопролиття і воєнні походи проти мирних жителів, у поемі «Кавказ» виливається в скаргу Христові, навіть у сумнів доречності самопожертви Божого Сина за таке безсоромне людське плем'я:

За кого ж ти розіп'явся,

Христе, Сине Божий?

За нас, добрих, чи за слово

Істини. чи, може,

Щоб ми з Тебе насміялись?

Воно так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мирри дим,

І перед образом Твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар Тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!.

Франц Рубо. Штурм аула Салта (1898)

«Спеціальна духовна комісія займалась хрещенням горців, удаючись до обману: їм обіцяли, що хрещених звільнять від кріпацтва і від податків; коли ж обман виявився і горці повстали, їх придушували силою. У патріотичній літературі набуло широкого вжитку поняття “Русский Бог”. Так християнського Бога. перетворили в російського шовініста».

Іван Дзюба

У «Кавказі» російський бог - це продажна й фальшива релігія, яка захищає царя і всі його дії, виправдовує війну, розбій, тисячі смертей ні в чому не винних людей, бо за це приймає щедрі пожертви накраденим у народів Кавказу добром. Закономірно, що й ставлення до такої церкви та її представників у Шевченка переростає з іронічного кепкування в злісний сарказм.

Проте Тарас Шевченко не став атеїстом, віра в Бога в нього не похитнулася - похитнулася віра в людину, насамперед у сильних світу цього, які виявилися недостойними страшної жертви Божого Сина на Голгофі.

«Дуже характерний для Шевченка штрих - у великі хвилини перед ним завжди стоїть Бог. Але його Бог підтримує активні сили добра: “Борітеся - поборете, вам Бог помагає”. А коли поет у пристрасному спалаху кидає:

Так і треба, бо немає

Господа на небі! -

то всі розуміють, що це не логічний постулат “нема Бога”, а виклик мовчазному Богові: якщо нема кари на тих, що правдою торгують і Господа зневажають, то виходить так, наче Бога нема. Жоден із великих поетів не жив у такому повсякчасному діалозі з Богом, як Шевченко».

Євген Сверстюк

У поемі «Кавказ» власне ліричний і ліричний рольовий герої курсують, так би мовити, мимобіжними прямими. Візуально їхні світоглядні позиції часто перетинаються, тому власне ліричний герой завжди спростовує і виставляє в невигідному світлі мовлене героєм рольовим. Лише в епізоді своєрідного «славо- словія» відбувається накладання двох різних шарів промовців на один і той самий текст. Слава царям пародійно переростає у славу псарям (поміщикам-самодурам) і мисливським собакам («хортам, і гончим»), а тоді вивільняється від невластивого для слави предмета оспівування й набуває справжності в прославлянні Кавказу та його оборонців:

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся - поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас сила

І воля святая.

Поемою «Кавказ» Т. Шевченко ущент розвінчав загарбницькі колоніальні війни царя Миколи І та політику держави-агресора. Тож за цей твір, як і за поему «Сон», український геній міг сподіватися лише найстрашнішого покарання.

Цікаво знати!

Крамольний зміст твору, як засвідчував Варфоломій Шевченко, уже в перших слухачів поеми викликав мало не панічний жах. Переляканий свояк радив Тарасові не витати в хмарах (промовистий натяк на перший рядок поеми «Кавказ»: «За горами гори, хмарою повиті») і не писати таких творів надалі, а під час Шевченкової декламації твору знаходився мало не в напівпритомності: «Я слухав, притаївши дух; волосся у мене піднялося дибом!» На допиті в Третьому відділі Юрій Андрузький, рятуючись від відповідальності за недонесення про почуту крамолу в жандармерію, старався оправдатися, а заодно врятувати від заслання й Миколу Костомарова, тому акцентував: «Я морщився, Костомаров позіхав, але Шевченка підносили до небес».

«Саркастичний образ “слави” царів раптово, без будь-якої мотивації і стилістично переходових елементів, самою тільки зміною ритмічно-образного контексту переходить у патетичне уславлення кавказьких горців».

Василь Пахаренко

Жахлива правда про злодіяння Російської імперії на Кавказі, оприлюднена Т. Шевченком у поетичних рядках, а отже, емоційно помножена, поставала такими вражаючими вимірами несправедливості й воєнного безглуздя, що пролунала звинувачувальним актом царю Миколі І за тисячі загиблих військових («людей муштрованих»), не кажучи вже про волелюбних горців та їхні сім'ї, і вироком Російській імперії, колоніальна політика якої сягала апогею тогочасних можливостей на карті світу:

Лягло костьми Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов'їх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А матерних гарячих сльоз!

А батькових старих, кровавих,

Не ріки - море розлилось,

Огненне море!

Сатиричне пародіювання Т. Шевченком офіційних документів, у яких цар- батюшка завжди атестував себе як всемилостивий правитель, а підписані ним маніфести й грамоти влада йменувала «високими», створило можливість появи в поемі-інвективі «Кавказ» уже згадуваного надзвичайно важливого рольового ліричного героя, що говорить від першої особи множини. Саме так іменували себе російські монархи у «височайших» наказах. Оратор намагається переконати ймовірних слухачів помпезної промови в тому, що Російська імперія під керівництвом Миколи І є найпередовішою державою Європи. Тож їй не рівня бунтівна Франція з вільнодумством і прилюдними стратами монарших осіб або піратська Іспанія, яка вже котре десятиліття промишляє незаконними поставками чорношкірих рабів у Новий Світ.

Цікаво знати!

Інформаційний простір царської Росії в ті часи був добре налагоджений. У 1845 р. в «Киевских губернських відомостях» навіть з'явилася замовна стаття Івана Кулжинського «О значении России в семействе европейских государств». У ній утопічно налаштовану на перебудову світу й перевиховання людини Францію було брутально названо «гніздом безчестя і підлості», а сам російський уряд щосили намагався зберігати пристойну міну при невдалій грі, тобто волати про щось страшніше, ніж кріпацтво. Текст поеми «Кавказ» дає всі підстави стверджувати, що Кобзар читав статтю І. Кулжинського, адже саме в ній ішлося про так зване християнське просвітительство на окупованих Росією територіях Чечні, Узбекистану й Туркменістану.

Шевченкова згадка про кріпосне право, яке вже давно було скасоване в Європі, увиразнює правову відсталість Російської імперії:

Продаєм

Або у карти програєм

Людей... не негрів... а таких

Таки хрещених... но простих.

Акцент у цих рядках не на чорношкірих невільниках, а на тому, що в Росії прирівняні до рабів кріпаки, що є однієї віри з поміщиком, якому належать і який має їх усього лише за «хрещену худобу». Закономірно, що такий стан речей суперечить і заповіді Христовій любити ближнього свого, як самого себе, і християнській релігії в цілому, у якій людина - лише раб Божий, тому що без Господа не здатна подолати світове зло. У всіх інших випадках людина вільна у виборі і діях.

Для увиразнення розмірів загарбницької політики й зухвалого обдирання власних кріпаків і пригноблених народів колонізованих земель Кобзар використовує місткі гіперболи, які в устах рольового героя пародійно трансформуються в елементи характеротворення як самодержавства в цілому, так і самохарактеристики «гравця в солдатики» Миколи І: «Чом ми вам / Чурек же ваш та вам не кинем, / Як тій собаці! Чом ви нам / Платить за сонце не повинні!». Іншими словами, царська влада завжди готова вигадати нові податки, знайти виправдання будь-якому беззаконню. Більше того - Росія здатна навчити ще вчора вільних людей, як саме ті мають почуватися безправними, безмовними, безнадійно занапащеними:

Все покажем! тілько дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми муровати,

Кайдани кувати,

Як і носить!.. і як плести

Кнути узловаті.

«В історії світової літератури небагато знайдемо прикладів, щоб поетичний твір півтора століття не втрачав своєї політичної злободенності і моральної гостроти, звучав так, ніби породжений нинішнім станом людства».

Іван Дзюба

Завершується «Кавказ» промовистою згадкою про Якова де Бальмена, який пролив «кров добру, не чорну» «не за Україну, а за її ката». Розгадка цієї метафори полягає не в буквальному трактуванні слів, хоч і вони дуже промовисті, а в тому, що віддавати життя за волю рідного народу, за національну державу - справа завжди похвальна й священна. Ставати іграшкою в руках колонізатора, гинути за чужу імперію - безславно. Таким чином Т. Шевченко на прикладі трагічної долі свого товариша Якова де Бальмена доводить сучасникам-українцям, що іншого вибору, крім національної самоідентифікації і відстоювання права власного народу на державність, у них узагалі не залишається.

Животрепетність цього художнього тексту Т. Шевченка виявилася довговічною.

Служба на боці колонізатора синів уярмленої нації також не новина в сучасній історії, тому «Кавказ» Т. Шевченка - твір-застереження від найтяжчих помилок і неспокутних гріхів.

1 Що вам відомо про Якова де Бальмена, якому присвячено поему «Кавказ»?

2 Чим саме вихваляється рольовий герой і чи можна такими справами пишатися царю?

3 Чому в поемі «Кавказ» присутні як епізоди з ліричним, так і з сатиричним забарвленням? Про що свідчить зміна настрою і авторської оцінки в цих епізодах?

4 За що Т. Шевченко картає російських священнослужителів і чому показує церкву знаряддям досягнення кривавої мети царя Миколи І?

5 У яких епізодах поеми автор таврує кріпацтво й кріпосників як ганебне явище його доби? Прочитайте відповідні рядки.

6 Доведіть, використовуючи цитати з поеми, що загибель Якова де Бальмена для Т. Шевченка стала великим потрясінням. З якої причини до образу свого доброго приятеля Т. Шевченко ще раз звертається наприкінці твору?

7 Пригадайте реакцію свояка Тараса Григоровича Варфоломія Шевченка на прочитаний твір. Чому, на вашу думку, його реакція виявилася саме такою? Чи міг Т. Шевченко її передбачити?

8 Чому уривки з поеми «Кавказ» Т. Шевченка звучали в Києві на Майдані Незалежності під час Революції Гідності? Чим саме твір українського генія сьогодні актуальний не тільки для нашого, а й для інших народів?

Юрій Івакін

«КАВКАЗ» - ЕТАПНИЙ ТВІР У ІДЕЙНО-ТВОРЧОМУ РОЗВИТКУ Т. ШЕВЧЕНКА

За спогадами В. Г. Шевченка, поет читав йому уривок з поеми ще у вересні 1845 р. Імовірно, що в листопаді Шевченко лише доопрацював твір і переписав до альбома «Три літа». Збереглося кілька прижиттєвих списків твору. Вперше «Кавказ» було надруковано в книжці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг, 1859).

Традиційне визначення жанру зумовлене відносно великим розміром і суспільним значенням твору. Таке визначення, проте, можна прийняти лише умовно. «Кавказ» - індивідуальна лірико-сатирична жанрова форма, близька водночас і до інвективи, і до політичної медитації, і до героїчної оди. В жодному іншому поетичному творі першої половини ХІХ ст. ідея братерства народів у боротьбі проти гнобителів не підносилася з такою художньою силою, як у цій поемі.

Композиційно «Кавказ» - це розгорнутий ліричний монолог, звернений послідовно до кількох умовних адресатів - до Бога, до народів Кавказу, до правлячого класу, до Христа, знову до кавказців...

Поема «Кавказ» закінчується зверненням до Якова де Бальмена, що пов'язує присвяту з головною суспільною темою твору і вносить в інвективу глибоко особисту ліричну ноту.

Типова риса сатири «Кавказ» - поєднання викриття й ствердження, патетики картання ворогів з патетикою уславлення борців за волю. Взаємопереходи саркастичної і героїчної інтонацій надають поемі «Кавказ» великої емоційної сили. Ще за життя автора і після його смерті твір поширювали в списках, публікували в нелегальних виданнях. «Кавказ» мав великий вплив на розвиток революційної самосвідомості народу. На слова твору написав кантату-симфонію С. Людкевич.

1 Що саме зі статті Ю. Івакіна ви довідалися про особливості написання Т. Шевченком поеми «Кавказ»? Де вперше була опублікована поема? Як ви розцінюєте той факт, що під однією обкладинкою було видано вірші Т. Шевченка й О. Пушкіна?

2 Чому визначення жанру «Кавказу» як поеми - умовне?

3 З якою метою твір має кількох адресатів? Перелічіть їх і проаналізуйте ставлення автора до кожного адресата.

4 Доведіть, що в «Кавказі» справді виразно простежуються «взаємопереходи саркастичної і героїчної інтонацій».

5 В Інтернеті знайдіть інформацію про українського композитора Станіслава Людкевича й створену ним музику на твори Т. Шевченка.