Українська література (профільний рівень). Підручник 10 клас. Семенюк Г. Ф.

Яків Щоголев

(1823—1898)

Господь талан мені послав

Розумним словом володіти,

Щоб я народу повідав

Із серця вирвані завіти.

(Яків Щоголев)

Яків Щоголев — митець витонченого художнього смаку. В його творах, на погляд Богдана Лепкого, видно естетичну культуру, гарну дзвінку мову, бездоганну поетичну форму, власний філософський погляд на буття України. Митець збагатив образний світ української лірики, представив твори багатьох жанрів: поезії-медитацїї, філософську лірику, пісні, елегії, притчі, балади, легенди, псалми.

 «Гордовитий плавав лебідь білокрилий по глибокому ставу» (Яків Щоголев)

Яків Іванович Щоголев (Щоголів) народився 5 листопада 1823 року в місті Охтирка на Слобожанщині (тепер Сумської області) в родині повітового службовця з дворян. Хворий з дитинства на сухоти, він виховувався в домашній атмосфері шани до книги. Перші вірші оприлюднив в альманасі «Молодик» (1843). 1848 року він закінчив університет і понад двадцять років служив чиновником. Будинок Щоголева в Харкові став місцем, де збиралися митці, відбувалися літературно-музичні вечори. Відомо, що поет був великим шанувальником музики. Його сини гарно грали на скрипці, молодша дочка — на арфі. Цей музичний інструмент поет дуже любив, навіть перед смертю сказав дочці: «Жаль мені вмирати, бо не почую арфи».

Перебуваючи на службі, Щоголев не брав участі в літературному процесі. У 1864 році він знову почав писати, почувши в гостях пісню на свої слова «Гречкосій» («У полі»), музику до якого написав чеський композитор Венцеслав Єдлічка. Яків Іванович запишався, що «прорубав вікно» українській пісні в будинки інтелігенції, створив чотири поезії і знову надовго замовк. Тільки з 1876 року Щоголев активно пише вірші, оприлюднюючи їх у альманахах «Луна», «Рада», в журналі «Зоря». Окремо вийшли збірки поезій «Ворскло» (1883), «Слобожанщина», що побачила світ у день його смерті — 8 червня 1898 року. Останнім поет написав вірш «Лебідь», порівнюючи себе з умираючим лебедем: « Так в той час, як настигає В самоті його кінець, Гордовито умирає Непривітаний співець». Таким неоціненим поетом вважав себе Яків Щоголев. У наш час з’являються статті, в яких визначено вагоме місце митця в українській поезії кінця ХІХ століття.

«В мене струни, повні гарту» (Яків Щоголев)

Яків Щоголев формувався під впливом романтичної поетики, в якій антитеза відігравала конструктивну роль у розгортанні ліричного сюжету. Він володів мистецтвом об’єктивного опису, немов відстороненого погляду на світ і людину. Проте саморозвиток митця посприяв творенню ним психологічної лірики, поезій-рефлексій, наповнених філософськими вимірами, меланхолійними і сумними мотивами, глибокими узагальненнями буття людини.

Збірку «Ворскло» відкривала програмова поезія «Струни», в якій змальовано Україну в біблійному плані — ніби долину плачу. Ліричний герой оглядає вражаючу картину бідувань народу: сірома «над роботою за скибку Кров’ю обливалась», згорьована мати тулить до серця хвору дитину. Ці образи увиразнюють естетичне кредо митця-демократа, який ставить своє слово на службу гнобленим.

Щоголева називають «українським Тютчевим», підкреслюючи цим філософську багатовимірність його художнього світу. Митець порушував загальнолюдські проблеми буття: добра і зла, смерті і безсмертя. Одним із шедеврів лірики Якова Щоголева є переспів 137 псалма — «Псалма Давидового», знаходячи в ньому тематичну близькість ідей та почуттів, що хвилювали його як поета і громадянина. Цей твір відкриває митця як палкого патріота, обуреного підневільним станом України. У вірші проводиться аналогія між Україною і Єрусалимом, Вавилоном — «тюрмою народів» і Російською імперією, що поневолила Україну. Щоголев використав мотив «німої» пісні, знищення арфи на знак протесту проти рабства і насильства: ніколи митець та уярмлений народ не буде співати своїм напасникам. Ліричне висловлювання ведеться від імені «ми» у перших трьох стофах: «Хіба ж, як ниєм по родині, То тут господню пісню нам Співати можна на чужині, Як ми колись співали там?». У наступних строфах оповідь веде ліричне «я» — псаломщик-патріот. Він не має комплексу рабської психології, пасивного сприйняття долі як визначеної даності. Його лірична сповідь засвідчує непокору завойовникам. Це розмова з Богом — стогін душі, скарга на «вави лонський полон» України з усіма її нещастями, бідами, а головне — духовним поневоленням, забороною рідної пісні, української мови.

У річищі поетики реалізму Щоголев змальовує образ людини праці, її щоденну боротьбу за виживання, мужність і духовну красу. У поезіях «Ткач», «Бурлака», «Кравець», «Косарі» він поетизує народний погляд на працю, зображуючи виробничий процес у багатьох деталях. Художня майстерність поета виявилася у вірші «Косарі», який належить до персонажно! лірики. Косарі захоплено оповідають про свою гармонію з природою, згуртовану працю та радість на серці. Чотиристопний хорей чергується з короткими підсилювальними рядками, поєднуючи дві віршові пари в одну строфу: «Ще роса з житів не спала, Ми взяли бруски й клепала /Із зорі Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем До зорі». Динамічна ритмічність змінюється за допомогою вигуків, алітерації звуків ж, ч, ш, с: «Жовте жито переспіло, Тим і спину надломило, — / Аж болить. — Нуте ж, нуте, косарі, Недалеко до зорі, — Потягніть!» Вітаїстична картина праці косарів відлунюється звуковою енергією слів і буквосполучень зж, вз, зз, дз, які відлунюють музику коси у траві, це немов співають- видзикують коси.

Такою ж витонченою є пейзажна лірика Якова Щоголева. Її пронизує ідея природи як храму, як оберега людської душі. Особливо багатогранним у художній картині світу поета є образ степу — символ волі України. Поет одухотворює краєвиди України, оспівує всі пори року. Ліричний герой прагне сприйняти особливу атмосферу осені, що викликає в душі незбагненні поривання. Вірші-пейзажі Щоголева настроєві, емоційно виразні, ліричні, а тому щирі. Такою є поезія «Осінь», ліричний герой якої, немов камерою, простежує ходу осені, її таємничий вплив на природу. Він малює чудові картини, які змінюються, доповнюючи загальну фреску осені: «Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть Журавлів ключі».

Митець естетизує весну у вірші «Травень», звертається до читача з роз’ясненням, що поетичний опис весни такий же важливий для людини, як і опис портрета особи. З цією метою він з читачем мандрує, спостерігаючи, як персоніфікований травень полем, лісом і водою заволодів, як швидко змінюється природа: у полі виросла буйна трава, у річці коло броду хлопчик «тягне рогозу», птахи звили гнізда. Ліричний герой дивується урочистій ході травня — повновладного господаря весни. Невипадково Максим Рильський назвав Щоголева «незрівнянним майстром пейзажу в українській поезії».

Мистецька скарбниця. За життя поета його вірші «У полі», «Пряха», «Черевички», «Баю-баю», «Гей у мене був коняка» стали народними піснями.

Аналізуємо твір. 1. У яких поезіях Якова Щоголева змальовано трудівників? 2. З’ясуйте тему та ідею вірша «Косарі». Як розгортається ліричний сюжет? Які образи є домінуючими? Яку естетичну роль відіграють алітерації та асонанси у вірші? Наведіть приклади.

Мистецька скарбниця.1. Щозближує поезію «Косарі» Щоголева з народною піснею «Вийшли в поле косарі...»? 2. Музику якого характеру ви б дібрали до цієї поезії? Прочитайте виразно вірш у супроводі цієї музики. Як між собою гармонують два види мистецтва? Які почуття виникають у вас?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Погрібний А. «Чеснота новизни» Я. Щоголева //Погрібний А. Класики: не зовсім за підручником. — К., 2000.