(1864—1902)
Поперед інших стяг новий неси,
Карай насильство своїм словом віщим.
Веди нас в мир і горя, і краси.
Стань проти зла, доки його не знищим.
(Павло Грабовський)
Павло Грабовський — талановитий український поет, професійний революціонер, політичний засланець, палкий патріот України, якій присвятив своє життя. В умовах сибірської каторги він написав чудові твори, сповнені туги за Україною і віри у здобуття її незалежності. У своїх поезіях він поєднав реалістичну конкретику з неоромантичним замилуванням героя-борця. На стилістиці віршів Грабовського, його схильності до патетичної мови і афористичних узагальнень позначилася творчість Тараса Шевченка.
Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 року в селі Пушкарному Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) в родині паламаря. Закінчивши Охтирську бурсу, з 1879 року навчався в Харківській духовній семінарії. Ще семінаристом став членом народницької організації «Чорний переділ». За розповсюдження нелегальних видань народників Грабовського 1886 року заарештували і виключили з семінарії. Так вісімнадцятирічний юнак став на тернистий шлях революціонера. 1886 року його знову заарештували за революційну діяльність, а після затяжного слідства оголосили вирок суду: п’ятирічне заслання до Сибіру. Перебуваючи в Іркутській в’язниці, Грабовський налагодив зв’язки з Іваном Франком, львівськими журналами «Зоря», «Правда», в яких 1890 року дебютував як поет. 1890 року Павла Арсеновича вислали у Вілюйський округ Якутської губернії. Суворий клімат підірвав здоров’я митця. Відраду він знаходив у творчості: склав збірку оригінальних поезій «Пролісок», «З півночі» , а також книгу перекладів «З чужого поля»: по-українськи зазвучали поезії Джона Байрона, Томаса Мура, Генріха Гейне, Шандора Петефі, Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова та інших. Іван Франко всіляко допомагав засланому поетові, видаючи його книги. Таку ж дружню допомогу здійснював і Борис Грінченко, опублікувавши 1898 року в Чернігові збірку Грабовського «Кобза».
1899 року Павло Арсенович переїхав до Тобольська і працював у редакції місцевої газети, публікуючи публіцистичні та літературно-критичні статті. Улітку 1900 року Павло Грабовський одружився з Анастасією Лук’яновою, засланою в Тобольськ за революційну діяльність. Великим щастям для нього було народження сина Бориса, згодом відомого вченого і винахідника, творця телевізора. Проте здоров’я поета погіршувалося, він помер 11 грудня 1902 року, похований у Тобольську. Життя поета було страдницьким і неймовірно тяжким (зі своїх тридцяти восьми років двадцять провів по тюрмах і в засланні), проте він не покидав пера, служив своїм словом Україні. У посланні «До України» поет-патріот проникливо писав: «Під небом дальньої чужини, / Де хуги носяться одні, / До тебе, кращої дружини, / Складаю я пісні мої. 11 випливаєш ти над мене / У тій загніченій красі, / Що не зруйнують, серце нене, / Твої пекельники усі!»
Народницька ідеологія, яка мала вплив на формування суспільних і художніх поглядів Павла Грабовського, своєрідно відлунює у його творах. В її світлі у статті «Дещо про творчість поетичну» він акцентував на суспільній ролі мистецтва і поета в боротьбі за кращу долю народу, критикуючи тенденційність буржуазних естетів. Грабовський підкреслив значення гуманістичної ідейної спрямованості твору, покликаного служити народним масам: «Поезія мусить бути одним із чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краї зокрема — загальнонародного. засобом боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених та скривджених».
Проблему ролі мистецтва в суспільстві Грабовський порушував у поезіях «До парнасців», «Поетам-українцям», «Співець». Громадянська позиція митця особливо чітко виражена у поезії «Я не співець чудовної природи». Це своєрідна поетична декларація революціонера, його пристрасний голос проти людців, які не помічають кривд і лиха, «співають нам на всякі голоси про райські сни й куточки благодатні». Ліричний сюжет розгортає антитеза, яка увиразнює позиції борця за свободу народу і відірваного від життя піснетворця захмарних ідилій. Краса природи меркне від людського горя і кривди. Тому ліричний герой заявляє: «Де плачуть, там немає вже краси!» Естетиці солодкоголосих співців він протиставляє свою красу — активний гуманізм дії, любов до пригнічених: «З ума не йдуть знедолені народи, — / їм я віддав усі чуття мої». Образ поета — захисника народу й натхненника визвольних змагань — Грабовський змалював також у вірші «Співець».
Образ України — центральний у творчості Павла Грабовського, тонкого лірика і вдумливого аналітика життя. Поет малює образ вітчизни контрастними фарбами: в його уяві вона постає «сумною», «оповитою темнотою», бо її розпинали всі, хто «був паном у краї нещасному» («О, яка ж ти сумна, Україно моя»). Водночас у майбутньому він бачить її радісною, щасливою: «Там, далеко, на Вкраїні, сяє сонечко ясне». Перебуваючи на засланні в Сибіру, свій талант митець ставить на службу Україні і вірить, що її не знищать вороги. У поетичних посланнях «До галичан», «До Русі-України», «Народу українському», «До українців» митець накреслює програму дій, аби визволити рідну землю від поневолювачів. У поезії «До Русі- України» автор інтимізує оповідь від імені ліричного «я»: «Бажав би я, мій рідний краю, / Щоб ти на волю здобувавсь, / Давно сподіваного раю І Від себе власно сподівавсь. // Щоб велич простого народа / Запанувала на Русі, / Щоб чарівна слов'янська врода / Росла в коханні та красі».
Цікаві естетичні відкриття здійснив Павло Грабовський в інтимній ліриці. У його творах кохана — не надхмарний ідеал дівчини, а образ реальний, земний і прекрасний. Велике горе пережив поет, коли у 1889 році після страшного катування померла в Іркутській тюрмі його кохана, революціонерка Надія Сигида. Грабовський витворив образ передової жінки свого часу. Для нього кохана — «зв'язниця», тобто товаришка по ув’язненню за революційну діяльність, сестра, соратниця по боротьбі, закатована мучениця. Його поезія «До Н.К.С. (Надії Костянтинівни Сигиди)» має елегійний характер, хоча митець вживає й урочисті образи: свята, жертва часу, ангел. Обоє вони за бідний народ поклялися хрест нести, йти за правим знаменем в руці. Ліричний герой усвідомлює, що після смерті коханої, «такої певної, святої, / Такої рідної, як ти, / Такої щирої, простої, — І Вже більше, мабуть, не знайти». Вірш став своєрідною програмою вірності високому ідеалові, з новим поглядом на жінку як подругу й ідейного однодумця.
Багатогранний духовний світ ліричного героя розкривається у мініатюрі «До матері». Гуманістичний пафос проймає художній світ твору. Синівська любов до матері визначає його тональність, глибокий ліризм і душевний біль. Художнє полотно виткане народнопоетичними образами за християнським мотивом матері-заступниці, що асоціюється з Божою матір’ю. Герой оповідає матусі про свої страждання на каторзі. Звісно, матері тяжко переживати поневіряння сина в чужому краю, та вона вірить у правоту борців за Україну. Він, мужній і стоїчний, у хвилини туги і болю просить її заступництва: «Мамо-голубко! Прийди подивися, / Сина від мук захисти! / Болі зі споду душі піднялися, / Що вже несила нести». В уяві героя образ матері символічно поєднується з образом Божої матері. Поет наділяє святу материнську любов такою силою, що може навіть захистити від несправедливого суду.
Пейзажну лірику Грабовського складають вірші «До соловейка», «Весна, весна... Надворі май», «Осінь», «На селі». Особливою виразністю виділяється цикл «Веснянки», що увійшов до збірки «З півночі» (1896). Продовжуючи традиції Івана Франка, Грабовський поглибив ідейно-художній зміст літературної веснянки, наповнив її громадянськими мотивами. Цикл складається з шести поезій, які перегукуються з «Порами року» Петра Чайковського. Веснянка «Зійшли сніги, шумить вода» — своєрідна увертюра до розгортання ліричного сюжету. Поступово у життєрадісні картинки вриваються тривожні нотки про антигуманний світ з його соціальними контрастами: «Сіяють злотом небеса, / Витьохкують пташки... / А груди думонька стиска: / Ховає зверхня ця краса / Смердючі болячки*. Елегійна тональність переростає в ораторські інтонації, заклики поета до оновлення: «Розцвітайся ти, веснонь ко красна, / Духом творчості все онови; / У нарузі країна нещасна... / 3 муки-смерті її відживи!» Стилістична палітра веснянок наповнена народнопісенними образами, традиційними епітетами, звертаннями («ластівочко серце»). Художню тканину вибудовують риторичні запитання і розважлива мова ластівки, забарвлена громадянським пафосом: «Люди носять рабські пута, / У чужій кормизі мруть». Ліричний герой замислюється: невже «світлі поклики колишні / До братерства та рідні, І Мов ті дріб'язки залишні, / Затопталися в багні?» Художня оповідь ведеться як діалог ліричного героя з ластівкою — символом весни й оновлення. Устами героя висловлюються суспільні ідеали поета, мрії про свободу і щастя народу. Ластівка з сумом малює соціальні контрасти в усьому світі, та найгірша неволя панує в Російській імперії: гноблення, розбратання, ниці почування, продажність та зрада справляють свято. Духовно поневолює Україну сором вічного ярма — її колоніальний, бездержавний статус. Тож ластівка закликає до боротьби: «Бийте, рвіть кайдани, / Доки дух не вмер!» Поглиблює програму революційних дій ліричний герой веснянок: «Певен я — минеться все; / Ще заблисне наша слава, / Праця вгору піднесе!» Естетичну цілісність циклу увиразнюють чотиристопний ямб, жіноча рима, риторичні запитання та оклики, які передають невпинне прагнення героя до відродження.
Павло Грабовський збагатив українську поезію глибоким ліризмом, щирістю висловлених думок і почуттів. Водночас у його віршах переважають громадянські й героїчні мотиви.
Словникова робота. 1.Пригадайте терміни амфібрахій, анапест, дактиль, перехресне римування. 2. Визначте віршовий розмір, характер римування поезій «В далечінь», «Швачка», «Надія», з’ясуйте їх естетичну функцію.
Підсумуйте прочитане. 1. Що вас схвилювало в життєписі Павла Грабовського? 2. Які чинники сформували світогляд поета- революціонера? 3. Що допомогло Павлові Арсеновичу самоствердитись як митцю в умовах сибірської каторги? 4. Хто допомагав політичному в’язневі опублікувати збірки поезій? 5. Що вам відомо про Павла Грабовського як перекладача?
Поміркуйте. 1. Якою змалював Україну Павло Грабовський? 2. Чим образ матері у вірші «До матері» Грабовського нагадує образ Богородиці? Які почуття викликає у вас цей твір? 3.З якою метою поет звернувся до жанру літературної веснянки? Яку функцію у циклі «Веснянки» відіграють фольклорні образи, персоніфікація? 4. У чому виявляється національна самобутність лірики Грабовського?
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Гаєвська Н. Життя — подвиг: Нарис життя і творчості Павла Грабовського. — К., 2006.
Перевірте себе:
І. Виберіть один правильний варіант відповіді:
1. Центральною фігурою української поезії останньої третини XIX століття був:
а) Павло Грабовський;
б) Михайло Старицький;
в) Олена Пчілка:
г) Іван Франко.
2. Строфа «Під небом дальньої чужини, / Де хуги носяться одні, / До тебе, кращої дружини, / Складаю я пісні мої» належить:
а) Іванові Франку;
б) Борисові Грінченку; в) Лесі Українці; г) Павлові Грабовському.
3. Назвіть автора і твір за рядками: «На покоси впали роси, / Не бряжчать об жито коси / На ланах. / І до ранньої зорі / Полоснули косарі / На стернях»:
а) Іван Франко. «Вранці-рано по селі...»;
б) Автор невідомий. Народна пісня;
в) Павло Грабовський. «До сіячів»;
г)Яків Щоголев. «Косарі».
4. У рядках Грабовського «За народ свій нещасливий, / Повна щирої журби, І Ти ступила на правдивий / Шлях святої боротьби» художня картина увиразнюється за допомогою тропу:
а) метафори;
б) епітетів;
в) оксиморону;
г) антитези.
5. Рядки «Я син твій, нене Україно. / Народу парост я твого» належать:
а) Якову Щоголеву;
б) Борисові Грінченку;
в) Михайлові Старицькому;
г) Сидорові Воробкевичу.
II. Виберіть два чи більше правильних варіантів відповідей:
1. У ліричних творах образ України оспівували:
а) Олена Пчілка;
б) Іван Франко;
в) Панас Мирний;
г) Яків Щоголев.
2. Поезія 70 — 90-х років ХІХ століття розвивалася під гаслами:
а) новаторства, тематичного і стильового оновлення;
б) національного відродження;
в) дотримання традиційних художніх засобів і жанрів;
г) орієнтації на західноєвропейські взірці.
3. Тему митця і народу порушували поети:
а) Яків Щоголев:
б) Іван Франко;
в) Павло Грабовський;
г) Іван Манжура.
4. У поезії останньої третини ХІХ століття набуває розквіту інтимна лірика у творчості:
а) Олени Пчілки;
б) Сидора Воробкевича;
в) Якова Щоголева;
г) Івана Манжури.
III. Письмово доведіть або спростуйте одну з тез:
а) Образ України як матері-страдниці переважає у ліриці 70 — 90-х років ХІХ століття;
б) «Мусимо бути європейцями на ґрунті українському» (Павло Грабовський).