Українська література (профільний рівень). Підручник 10 клас. Семенюк Г. Ф.

Українська література 10-х років XX століття

Літературний процес кінця ХІХ — початку XX століть

Суспільно-політичні умови. Літературний процес на межі ХІХXX століть припадає на період інтенсивного розгортання національно-визвольного руху в Україні. Так, ще на початку 1890-х років було створене «Братство тарасівців», програма якого передбачала повне об’єднання України, оскільки «жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу». 1897 року в Києві заходами Володимира Антоновича та Олександра Кониського відбувся з’їзд представників Громад з метою координації діяльності усіх українських громадських угруповань. Того ж року в Києві організовано соціал-демократичний гурток Івана Стешенка за участі Лесі Українки та інших діячів, в університетах засновуються студентські громади. У Львові вийшла друком брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна» (1900), яка проголосила «єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі». Брошура справила величезний вплив на українське громадянство по обидва боки Збруча.

Відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, куди 1903 року з’їхалися сотні представників української інтелігенції з усіх куточків України, включаючи Галичину й Буковину, перетворилося на представницьку маніфестацію української єдності й національної самосвідомості.

Початок 1900-х років на Східній Україні позначений появою соціалістичних партій, що розгортають активну діяльність. З 1905 року Росію охопили страйки та революційні виступи проти самодержавства. Під загрозою втрати влади цар Микола II восени 1905 року підписує Маніфест, яким дає свободу слова, друку, віросповідання, зібрань.

Задекларовані свободи сприяли появі в Україні періодичної преси («Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Українська хата»). Редакцію «Літературно-наукового вісника», який з 1898 року друкували у Львові, переносять у 1907 році до Києва, де видання випускають до 1914 року. Це тим більш прикметно, що таке функціонування вісника давало змогу розглядати твори письменників Східної і Західної України як єдине літературне явище. Однак скоро у Російській імперії закриваються українські періодичні видання, припинено викладання українською мовою предметів з університетських кафедр, заборонено святкування Шевченкових роковин, закрито осередки «Просвіти» тощо.

Політичне життя Галичини теж характеризувалось пожвавленням національно-визвольних змагань. Твір члена радикальної партії Юліана Бачинського «Ukraina irridenta»* (тобто «Україна невизволена»; 1895, Львів) сприяв активному формуванню української державницької думки. Тезу цієї праці про потребу творення української соборної держави політичні партії Галичини прийняли як свою програму-максимум. Початок XX століття засвідчив активізацію взаємин галицького і східноукраїнського громадянства, кристалізацію української політичної думки. Спільний визвольний рух засвідчив історичне самоусвідомлення українців як єдиної нації, що перебувала в очікуванні грядущих змін і перетворень.

Усе це визначило характерні тенденції розвитку української літератури. На межі XIXXX століть українські письменники прагнуть передати пафос визвольної боротьби, зображують зростання як соціальної, так і національної свідомості народу. Розпочинається новий етап у розвитку українського письменства, відомий як епоха модернізму.

Нагадаємо, що модернізм (від франц, moderne — сучасний) — комплекс літературно-мистецьких напрямів, що виникли наприкінці XIX століття як заперечення натуралізму в художній дійсності, як спростування заанґажованості митця і проіснували до кінця XX століття. Основні модерністські напрями: імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм, неореалізм, неокласицизм, символізм, футуризм.

Особливість літературного життя в Україні на межі XIX— XX століть визначала присутність кількох мистецьких поколінь. Іван» Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий. Іван Франко продовжували працювати в українському письменстві, орієнтуючись на збереження національно-культурної ідентичності. їхні творчі надбання трактували як народницьку культуру. З орієнтацією на загальноєвропейський літературний процес та його універсалізм виступили представники нової Генерації — Михайло Коцюбинський. Ольга Коби- лянська, Василь Стефаник, Леся Українка, Володимир Винниченко, Микола Вороний, Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко та інші. їхні твори відзначалися пошуками нових тем, прийомів узагальнення життєвого матеріалу, розгортанням художньої дії через внутрішній світ персонажів. Ці пошуки були стимульовані новими тенденціями світової літератури.

Міжпредметні паралелі. Більшість українських митців початку XX століття зазнала впливу Кнута Гамсуна (1859—1952) — норвезького письменника, лауреата Нобелівської премії (1920). Автор роману «Голод» подав картину світу через психологію підсвідомого. Кнут Гамсун заявляв, що його художнім завданням є не зображення людських типів, а відтворення індивідуальних відчуттів людини, викликаних розрізненими враженнями, які іноді суперечать одне одному. Таким чином він сформулював основні ознаки імпресіонізму, що став перехідною ланкою від реалізму до модернізму, межував із натуралізмом та символізмом.

Імпресіонізм сформувався у другій половині XIX століття у царині французького живопису. Його представ ники Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Піссаро, Поль Сезанн, Едгар Дега та інші вважали своїм основним завданням якомога природніше відтворити довкілля, витончено й адекватно передати миттєві настрої. їхнє прагнення відтворити тремтливу, ледь вловиму поезію життя у малярстві підтримали українські художники Олександр Мурашко і Микола Бурачек. Художні відкриття імпресіоністів вплинули і на музичне мистецтво (Клод Дебюссі, Моріс Равель, Олександр Скрябін, Ігор Стравінський, Сергій Василенко) та скульптуру (Огюст Роден, Медардо Россо), поширилися на все світове мистецтво.

Прикметними рисами українського письменства кінця XIX— початку XX століть є взаємопроникнення епічного, драматичного й ліричного начал, трансформація жанрів, звернення до суміжних мистецтв.

Українська проза цього періоду характеризується розширенням тематичних обріїв. Актуалізація теми інтелігенції — це було те нове, чим початок XX століття відрізнявся в українській літературі від попередніх періодів, коли цей пласт життя з різних причин, в тому числі й цензурних, порушувався не часто. Шукання у розкритті цієї теми Івана Франка, Наталії Кобринської, Олени Пчілки, Івана Нечуя-Левицького на новому художньому витку продемонстрували Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Грицько Григоренко, Гнат Хоткевич, утвердивши багатство ресурсів української мови. Інтелектуалізацію української прози засвідчував показ життя різних народів, боротьби жінки за соціальні права. Другою характерною ознакою прози межі століть була ліризація.

Якщо для доби реалізму було характерне домінування жанрів роману і повісті, то модерністи віддавали перевагу малим епічним формам. Серед них виокремлюються твори фабульні (оповідання та новела) і безфабульні (етюд, ескіз, лірична мініатюра, поезія в прозі тощо), що становлять так звану ескізно-фрагментарну прозу. Дослідники українського письменства констатують у ньому наявність на межі ХІХ— XX століть двох типів новел: новелу акції, засновану на зіткненні двох конфліктуючих сил, і новелу настрою з внутрішньо-психологічним конфліктом. Фактором жанрового новаторства стає психологізм, характерний для обох типів новел, як, зрештою, і для всієї тогочасної літератури. До найцікавіших художніх відкриттів цього часу належала, на переконання Івана Денисюка, «психологічна новела з внутрішнім сюжетом, викладеним у формі суцільного невиголошеного монологу («Невідомий»«Цвіт яблуні», «Intermezzo» Михайла Коцюбинського, «Помилка» Лесі Українки, «Перед дверима» Гната Хоткевича)».

У розмаїтті мистецьких напрямів

Поява в українській літературі новаторських творів пов’язана з іменами письменників, які намагалися «цілком модер ним європейським способом зобразити життя українського народу» (Іван Франко). Насамперед назвемо Ольгу Кобилян- ську і Лесю Українку. Талановитій буковинці належить пальма першості в осягненні глибинних процесів людської психіки, зокрема жіночої («Царівна»«Людина»), засобами нового письма. Ольга Кобилянська започаткувала в українській прозі стиль, що здобув назву неоромантизму. «Новоромантичний прапор» підняла своєю драматургічною творчістю і Леся Українка. Неоромантична гуманістична концепція обох письменниць ґрунтувалася на чуттєвій сфері людини, емоційно-інтуїтивному пізнанні світу, духовному, «визвольно му» пориві «у блакить», прагненні до повноти буття, виявлення людського потенціалу, намаганні поєднати гармонію ідеалу з життєвою правдою. У центрі художнього зображення неоромантиків була яскрава, неповторна особистість, що протистояла сірій масі.

До імпресіонізму прийшов у своїх художніх пошуках Михайло Коцюбинський. Для його письма характерними були психологізм, пластичність і ліричність стилю, ескізна манера. Проза Михайла Коцюбинського відзначається звукописом, тонкою грою кольорів, світлотіней, натяків, що переважали над іншими зображально-виражальними засобами («На камені», «Цвіт яблуні», «Intermezzo»). Експресивною манерою художнього письма позначені новели Василя Стефаника «Кленові листки», «Камінний хрест», «Новина», «Марія» — своєрідні художні студії душі покутського селянства. Твори цього блискучого майстра слова демонструють монументальне мислення у формі художньої мініатюри. Концентрація чуття, динамічність ситуацій, колоритність персонажів, ліричність, психологізм та філософічність письма, висока культура характеризують новелістичний світ Стефаника.

Новаторські пошуки в українській літературі межі століть були задекларовані поетичними маніфестами і реалізовані в художній практиці. Культ краси, романтика «чарів ночі», милозвучність поетичного слова характерні для символістського письма Миколи Вороного та Олександра Олеся. Альманахи, що з’явилися стараннями Миколи Вороного («З-над хмар і долин», 1903) Михайла Коцюбинського і Миколи Чернявського («З потоку життя», 1905), реалізували спроби українських митців наблизити рідне письменство «до новітніх течій і напрямів у сучасних літературах європейських».

Зародження і поширення ідей модернізму в українській літературі на Західній Україні пов’язане з літературним угрупованням «Молода Муза», що існувало у Львові в 19071909 роках, а також із журналом «Українська хата», що виходив у Києві упродовж 19091914 років. Членами «Молодої Музи» були Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Степан Чарнецький, Володимир Бирчак, Сидір Твердохліб, Остап Луцький. «Молодомузівців» об’єднувало прагнення шукати в мистецтві нових шляхів, засвоювати надбання світової поезії, інтегруватися у загальноєвропейський культурний процес. На думку літературознавця Миколи Ільницького, «Молода Муза» була «однією з ланок в ланцюгові літературних організацій багатьох країн Європи — «Молода Бельгія», «Молода Німеччина», «Молода Польща» та ін., що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі». Інтерес молодих письменників до символізму зумовлювався їхнім неприйняттям натуралізму і побутовізму, прагненням до багатовимірності і трансцендентності. «Молодомузівці» запровадили і активно експлуатували нові для української літератури теми — світової скорботи, самогубства, заглиблення у трансцендентну (ту, що перебуває за межею пізнання) суть явищ, бунту особистості проти приземленості особи, проти одноманітності, буденності життя.

Українські письменники кінця ХІХ— початку XX століть не цуралися ані соціальних тем, ані національних традицій української літератури. Своєрідне співвідношення Краси і Правди визначає особливість українського модернізму. Якщо для європейського модерніста краса — це не лише форма, а й зміст твору, мета його творчості, спосіб удосконалення світу, то для українського модерніста краса — поняття більш реалістичне, ніж умовне, витворене уявою.

Творчі здобутки української драматургії початку XX століття найкраще представлені творчістю Лесі Українки, Олександра Олеся та Спиридона Черкасенка. Леся Українка вважала реалістичний і натуралістичний спосіб «фотографувати» довкілля «приниженням свого хисту». Її неоромантичні драматичні твори фіксують прагнення до гармонії ідеалу з життєвою правдою, спробу зробити можливе реальним, піднести пересічну дійсність до висот духу («Одержима», «Лісова пісня»). Вражає жанрове розмаїття драматичних творів Лесі Українки: драматична сцена («Іфігенія в Тавриді»), діалог («В дому роботи, в країні неволі»), етюд («Иоганна, жінка Хусова»), драматичні поеми («Одержима», «Бояриня», «Кассандра»), драма («Камінний господар»), фантастична драма («Осіння казка»), драма-феєрія («Лісова пісня»). За рівнем ідейної напруги та мистецької досконалості драматургія української письменниці стоїть у ряду найвагоміших здобутків усесвітньої драматургії. У стильовому річищі символізму розвивалася драматургія Олександра Олеся («По дорозі у казку», «Трагедія серця», «Над Дніпром») та Спиридона Черкасенка («Жах», «Повинен»).

Завершуючи огляд української літератури кінця XIX — початку XX століть, наголосимо, що цей період є першим етапом в еволюції українського модернізму, який спочатку мав назву декадансу (від франц, decadence — занепад). Для нього характерні песимізм, спричинений переконанням у пануванні в світі хаосу, потворності, зла, яких людина неспроможна відвернути; фаталізм, зумовлений відчуттями втоми, відчаю, зневіри в людині, втечі від життєвих реалій; краса згасання, що виявлялася в описах завмирання природи і смерті людини, переважанні блідих барв, настроїв суму й туги. Серед європейських митців декадентами вважають Артюра Рембо. Поля Верлена, Стефана Малларме, Моріса Метерлінка, Еміля Верхарна. Оскара Уайльда. В Україні ознаки декадансу наявні у певних творах Івана Франка (збірка «Зів’яле листя»), Миколи Вороного, молодомузівців, Григорія Чупринки, Миколи Філянського; в Росії — Олександра Блока. Андрія Белого, Дмитра Мережковського, Федора Сологуба та інших.

Наступним етапом дослідники називають власне модернізм, що охоплює 20-і—60-і роки XX століття. Цей час вважають періодом розквіту модернізму, який творили європейські та американські митці Франц Кафка, Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Джордж Оруелл, Герман Гессе, Габріель Гарсія Маркес, українські — Іван Франко, Василь Стефаник, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Микола Хвильовий, Іван Драч, Ліна Костенко. Микола Вінграновський, Василь Стус, російські — Михайло Булгаков, Андрій Платонов, Марина Цветаева, Йосип Бродський, Андрій Вознесенський, Євген Євтушенко, Белла Ахмадуліна та інші.

Третім етапом модернізму є авангардизм, який виник під час Першої світової війни і проіснував до кінця XX століття. Авангардизм називають мистецтвом протесту і руйнування, адже його представники намагаються зруйнувати звичні уявлення про світ, моральні норми, мистецькі критерії, виступають проти фальші, лицемірства, міщанства, шаблонів у літературі тощо. Докладніше про цей етап модернізму ви дізнаєтеся в ії класі.

Розвиток модернізму в українській літературі на межі XIX —XX століть був сприйнятий неоднозначно і спричинився до літературних дискусій. Усі напрями модернізму (символізм, неоромантизм, імпресіонізм, футуризм та інші) об’єднувало прагнення нової форми та антиреалістична спрямованість. Проте митці, що поділяли принципи естетики модернізму, зазвичай, не проголошували розриву з соціальною тематикою і національною традицією, а прагнули поєднати її з новими західноєвропейськими віяннями. Отже, особливостями модернізму в Україні вважають поєднання романтичного та реалістичного типів творчості, синтез різноманітних стилів модернізму, тісний зв'язок модернізму з національним, соціальним життям.

Підсумуйте прочитане. 1. Схарактеризуйте вияви національно- визвольного руху в Україні на межі XIX—XX століть. 2. Назвіть українські періодичні видання, що з’явилися на початку XX століття. Що спричинило їх появу? 3. Дайте визначення модернізму, назвіть літературні напрями, в яких він виявлявся, та їх представників. 4. Які прозові жанри переважали в українській літературі на межі століть? 5. Які альманахи з’явилися на Східній Україні на початку XX століття? З’ясуйте їх значення для літературного життя. 6. Схарактеризуйте літературне угруповання «Молода Муза», назвіть його представників. 7. На які етапи у часовій послідовності поділяють модернізм?

Поміркуйте. 1. У чому виявляється відмінність українського модернізму від європейського? Чим вона зумовлена? 2. Прокоментуйте вислів Юрія Бойка: «Спокуса модернізму спіткала Франка найраніше, її він оружно, як зброєносець ідейності, зустрів у «Зів’ялому листі». Чому цього великого поета зараховують і до декадентів, і до власне модерністів, і до реалістів?

Мистецька скарбниця. Уважно розгляньте картину Миколи Бурачека «Овини» (споруди для зберігання снопів). Чим стильова манера художника-імпресіоніста відрізняється від традиційного малярського письма? Зверніть увагу на багатство відтінків, характер використання світла. Які враження викликає у вас це мистецьке полотно? Назвіть твори відомих вам європейських худож- ників-імпресіоністів.

Микола Бурачек. Овини. Початок XX ст.