Українська література (профільний рівень). Підручник 10 клас. Семенюк Г. Ф.

Михайло Коцюбинський

(1864—1913)

Коцюбинський напоєний соками багатющої землі своєї — і через це він став безсмертним: великі світочі людства давно вже розступилися, щоб дати місце і йому в черзі борців, мислителів і шукачів правди.

(Павло Тичина)

Михайло Коцюбинський як письменник-новатор відійшов від ідеї народництва, став одним із най- талановитіших європейських прозаїків-імпресіоністів, які майстерно відтворювали мінливі враження і спостереження про навколишній світ, розкриваючи найтонші нюанси людських почуттів і переживань.

Письменник Валерій Шевчук зазначив: «Творчість Коцюбинського увійшла у золотий фонд української літератури, а коли говорити про літературу XX століття, то саме він був однією із найяскравіших зірок, які її утверджували».

«Все життя моє — в літературі» (Михайло Коцюбинський)

Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 року в місті Вінниці в сім’ї дрібного службовця Михайла Матвійовича, продовжувача старовинного боярського роду. Мати майбутнього письменника, Гликерія Максимівна Абаз, походила з польської шляхти, здобула освіту і мала вишукані мистецькі смаки, тож розвивала відчуття прекрасного і любов до літератури й мистецтв у своїх дітей.

Як було прийнято в ті часи, у родині Коцюбинських розмовляли російською мовою, хоч і щиро любили все українське: пісні, перекази про славну минувшину, українські страви, звичаї та обряди. Якось у дитинстві, тяжко занедужавши, як згадував пізніше Михайло Коцюбинський, «я в гарячці почав говорити по-українському, чим немало здивував батьків». Несподівано українське мовлення стало ніби тим пророчим знаком, що прозірливо віщував дитині долю українського патріота. Хлопчина радо ходив на ярмарок слухати лірників, особливо діда Купріяна, з розповідей якого дізнався про віковічну історію рідного народу, і сам ще десятирічним пробував складати українські пісні за відомими йому фольклорними зразками. Михась навчався спочатку вдома з учителем Якимом Богачевським, який успішно підготував підопічного до вступу в останній клас початкової школи в містечку Бар на Поділлі, куди переїхала сім’я. Хлопець старанно вчився, багато читав, виявляв непересічні творчі здібності. Прочитавши один з учнівських творів Коцюбинського, вчитель російської словесності захоплено вигукнув: «Це майбутній письменник!» Тож на дванадцятому році життя, заохочений похвалою шкільного наставника, Коцюбинський взявся писати повість.

Шаргородське духовне училище, куди поступив після закінчення початкової школи Михайло Коцюбинський, вважалося закладом для дітей священиків та збіднілих дворян, проте знання тут давали ґрунтовні. Учні вивчали богословські науки, історію Російської імперії, французьку мову, географію. Найбільш свідомі випускники читали твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Григорія Квітки-Основ’яненка та європейських класиків. Продовжив навчання Михайло у духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Втім, довго вчитися тут юнакові не довелося: після батькової смерті він став єдиним годувальником неньки й чотирьох молодших дітей. Від горя Гликерія Максимівна майже повністю втратила зір, і Коцюбинські переїхали до її сестри Марії Блоневської у Вінницю. Мрія Михайла про університетську освіту залишилася нездійсненною, тож він займався самоосвітою і давав приватні уроки, остерігаючись поліцїї, бо офіційного дозволу вчителювати не мав.

На часи юності Михайла Коцюбинського припадають роки, коли прогресивна молодь Російської імперії щиро намагалася служити народові, не гребуючи навіть методами терору проти високопосадовців. Михайло Михайлович ще в Кам’янці- Подільському зблизився з членами таємного гуртка народовольців, який називався «Подільською дружиною», пропагував передові ідеї серед народу. Зв’язок Коцюбинського з налаштованими проти державного устрою молодими людьми спричинився до таємного нагляду поліції та обшуків у будинку Блоневської в 1883, 1884, 1885 роках. Крім захоплення визвольним рухом, Михайло Михайлович знаходив втіху у власній творчості. Перший прозовий твір Коцюбинського — оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1885). Його вірш «Наша хатка» надрукував львівський журнал «Дзвінок» (1890). Незабаром Коцюбинський здійснив подорож до Львова, де познайомився з Іваном Франком, який суттєво вплинув на світогляд молодого митця. За порадою Івана Яковича Коцюбинський спробував себе у жанрі перекладу, майстерно переклавши окремі твори Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Елізи Ожешко, Федора Достоєвського.

Садиба Коцюбинського у Вінниці, нині музей

У 1885 році Михайло Михайлович увійшов до підпільної «Молодої громади» українофілів-соціалістів, за що був притягнутий до судової відповідальності. Підкреслимо, що політичний вибір Коцюбинського відповідав духові часу, адже соціалістичними ідеями тоді захоплювалася більшість передових людей. У Вінниці юнак мав великий авторитет, тож громадськість обрала його гласним міської думи. Намагаючись виправдати довір’я виборців, Михайло Коцюбинський неодноразово виступав проти окремих ухвал думи, але скоро збагнув, що нічого змінити не вдасться й перестав відвідувати засідання. 1892 року він увійшов до таємного «Братства тарасівців», гаслом якого було національно-культурне відродження України. Одним із напрямів діяльності товариства було розширення тематичних меж української літератури, заперечення її вузького народницько-просвітницького призначення, підвищення художності творів красного письменства. Своєрідний літературний маніфест «тарасівців» Михайло Коцюбинський готував разом із педагогом Миколою Чернявським.

1891 року Коцюбинський екстерном склав екзамен і отримав атестат народного вчителя. З цього часу він уже міг працювати без жодних перешкод. Михайло Михайлович влаштувався домашнім учителем дітей бухгалтера цукрового заводу Мельникова. У вільний час Коцюбинський безплатно вчив грамоти й селянських дітей, за успіхи винагороджуючи їх цукерками. Учні дуже любили свого наставника й довірливо розповідали йому про своє життя. На основі дитячих розповідей Коцюбинський написав чудові оповідання «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник».

У селі Лопатинці на Вінниччині, де Михайло Михайлович учителював упродовж двох років, він створив повість «На віру», яку надрукував львівський журнал «Правда» (1892). Щире ставлення до дітей, з якими Коцюбинському доводилося спілкуватися на Поділлі, в Бессарабії, Криму і Карпатах, було однією з домінуючих рис Михайла Михайловича. Подаючи його яскравий словесний портрет у зрілі роки, фольклорист Володимир Гнатюк наголосив: «Середнього росту, стрункий, худорлявий, в останніх часах трошки похилений, одягнений скромно, але все без найменшого закиду і, звичайно, з якоюсь квіткою в бутоньєрці. Квіти — це була його пристрасть і розкіш... Любив пристрасно природу і давав цьому вираз на кожнім кроці. Любив добрих людей, приємне товариство, а знайшовшись у ньому, любив вести безконечні розмови. Незвичайно любив дітей і ніколи не пройшов коло них, щоб їх не зачепити, не заговорити та не пожартувати трохи».

Зі своєю дружиною. Вірою Устимівною Дейшею, Михайло Коцюбинський познайомився в 1894 році. Вона вважалася справжньою красунею, до того ж високоосвіченою, музично обдарованою. Дівчина віртуозно грала на піаніно, була слухачкою Бестужевських курсів, ще й брала участь у боротьбі за народні права і на півроку була за це ув’язнена. На запрошення нареченого вона приїхала в Крим у вересні 1895 року, а в січні 1896 року закохані одружилися. Віра Устимівна виявилася прекрасною господинею, добре ставилася до старенької матері свого чоловіка, належно піклувалася про досить велике сімейство, адже у шлюбі з Михайлом Михайловичем виростила чотирьох дітей. Наприкінці 1896 року в молодого подружжя народився первісток Юрій, котрий згодом став одним із більшовицьких лідерів. 1937 року Юрія Коцюбинського на основі сфабрикованих свідчень розстріляли. Так загинув той, на кого батько покладав свої надії, хто міг принести славу і користь рідному краєві.

З 1892 року Коцюбинський працював членом філоксерної комісії, створеної для боротьби з епідемією на виноградниках у Бессарабії — спочатку поблизу Кишинева, потім на узбережжях річок Пруту й Дунаю. «Ці краї дали мені дуже багато вражень, і я з приємністю згадую час своєї служби на філоксері, хоч довелося пережити і багато гіркого», — згадував митець. Через три роки він продовжив цю справу в Криму, але восени 1896 року так застудився, що був змушений покинути працю в польових умовах. Негаразди зі здоров’ям та відчуття психологічного дискомфорту призвели до рішення повертатися в рідний край. Коцюбинський сподівався на посаду в Чернігівському земстві, проте йому категорично відмовив губернатор, який вважав письменника неблагонадійним через публікацію повісті «Для загального добра» (1896). У цьому творі показано трагедію зубожіння молдавських трударів внаслідок політики царського уряду, не зацікавленого в підтримці господарів уражених хворобою виноградників.

У 1898 році Михайло Коцюбинський із сім’єю переїхав до Житомира, де почав видавати газету «Волинь», а в 1898 році повернувся в Чернігів, де йому запропонували очолити відділ сільськогосподарської статистики в губернському земстві. Чернігів у ті часи був невеликим провінційним містом, проте розміщеним неподалік від Києва, що давало змогу письменникові брати участь у подіях літературного і громадського життя столиці. Разом з однодумцями Коцюбинський заснував у Чернігові місцеву організацію « Просвіти»не боячись відверто афішувати свої українські патріотичні переконання. Культурно-просвітницька діяльність письменника ще більше занепокоїла губернатора, який нацькував на Коцюбинського жандармів і шовіністично налаштовану публіку, що домоглася виключення з «Просвіти» і митця, і його дружини.

Коли в 1905 році почастішали факти підпалу поміщицьких маєтків і розправи бунтарів над панами, уряд кинув війська на придушення селянських повстань. Коцюбинський став не тільки очевидцем, а й учасником тих подій, свідомо наражався на небезпеку, прагнучи бути разом з народом. Як чиновник Михайло Михайлович отримував дані про людські втрати в революційних подіях і кількість приречених до страти бунтарів. Ці страшні дані додавали Коцюбинському чимало страждань. Свої переживання, втому й виснаження він передав у новелі «Intermezzo», а революційні події змалював у повісті «Fata morgana», новелах «Подарунок на іменини» та «Коні не винні».

Повість «Fata morgana» Коцюбинський писав у два етапи: першу частину закінчив у 1903 році, другу — в 1910 році, продовживши тему боротьби селян за землю та придушення повстань каральними загонами. В основу повісті лягли дійсні факти. Головні герої повісті Андрій та Маланка Волики мали своїх прототипів — подружжя Соломчиних із села Лопатинці. Через образ Маланки митець передав хліборобський дух українського народу, його любов до землі й предковічне вміння на ній працювати. Висвітлено в повісті й революційний рух, правдиво відтворено атмосферу складної суперечливої доби.

Новели «Подарунок на іменини» та «Коні не винні» вражають страшною життєвою правдою. У першій розповідається про те, як поліцейський чиновник робить садистський дарунок своєму малолітньому синові, привівши його на страту революціонерки. Головний персонаж наступної новели — поміщик Малина — ліберал і народолюбець, вдавано обурений негідними вчинками сина. Коли ж виникає загроза розграбування повсталими селянами його маєтку, Малина погоджується на перебування в садибі карального загону кінних козаків, мотивуючи своє рішення тим, що коні не винні й потребують їжі та відпочинку, не беручи до уваги того, що козаки приїхали жорстоко розправитися з бунтарями.

Літературознавці творчість Михайла Коцюбинського поділяють на твори реалістичні — «На віру» (1892), «Ціпов’яз» (1893), «Для загального добра» (1896), «Дорогою ціною» (1902), психологічні — «В путах шайтана» (1899), «Лялечка» (1901), «Поєдинок» (1902), «На камені» (1902), соціальні — «Сміх» (1906), «Fata morgana» (1904; 1910), «Коні не винні» (1912), «Подарунок на іменини» (1912). Психологічні оповідання й новели Коцюбинського «Цвіт яблуні» (1904), «Intermezzo» (1909), «Хвала життю» (1912) водночас мають виразні риси імпресіонізму. Про художні особливості цих творів Валерій Шевчук писав: «Ніхто ніколи ні до Коцюбинського, ні після нього не створював пластикою слова такого виняткового враження, і саме в тому нам бачиться немеркнуча велич його художніх тканин. До найбільш колоритних творів останнього періоду життя Коцюбинського належать оповідання «Що записано в книгу життя» (1911) і повість «Тіні забутих предків» (1912), написана під впливом подорожей митця в Карпати.

Міжпредметні паралелі. Сучасний японський режисер Сехей Імамура створив фільм «Легенда про Нараяму». У цій картині син, який залишив, за предківським звичаєм, немічну матір у горах помирати, на мить повертається, щоб сповістити їй про добрий знак: іде сніг. Коцюбинський набагато раніше написав психологічну новелу «Що записано в книгу життя», в якій вражає епізод добровільної смерті матері, що стала тягарем для всієї родини і попросила сина відвезти її взимку до гаю. До речі, у сцені похорону Івана з повісті «Тіні забутих предків» теж показано торжество життя над смертю. Біля мертвого Івана залишаються тільки три немічні бабусі, бо решта зайнята веселощами при багатті надворі й похоронними іграми. Ці три жінки асоціюються з античними мойрами, богинями долі людини: Лахесіс витягала жеребок, визначаючи долю, Кліо пряла нитку життя, Атропос обрізала нитку життя.

Коцюбинський був поліглотом, знав польську, російську, болгарську, італійську, молдавську, французьку, румунську, татарську, турецьку та циганську мови. Це давало прозаїкові змогу читати багато творів мовами оригіналу, перекладати деякі з них, вільно спілкуватися й листуватися з європейськими митцями, подорожувати. Наприклад, тричі Коцюбинський побував на італійському острові Капрі (1909, 1910, 1911), де лікувався, творчо працював, зустрічався з Максимом Горьким, Іваном Буніним, Федором Шаляпіним, іншими зарубіжними митцями.

Коцюбинський зробив суттєвий прорив уперед як письменник, що спрямував розвиток українського красного письменства в річище модернізму.

Тяжким життєвим випробуванням для Коцюбинського була хвороба серця, яка щороку все більше заважала митцеві займатися творчістю. Михайло Михайлович витрачав чимало коштів і часу на лікування, проте найкращі кардіологічні клініки Німеччини, Італії, Австрії мало чим допомагали. На початку 1913 року письменник повернувся до Чернігова, де 25 квітня помер. На смерть давнього друга відгукнувся Панас Мирний статтею « Над розкритою могилою славетного сина України М. Коцюбинського», в якій писав: «Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив свої мистецькі твори, повні художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей».

Поховали Коцюбинського на Болдиній горі у Чернігові, де особливо любив відпочивати митець. Тут встановлено пам’ятник письменнику (скульптори Ф. Коцюбинський, С. Андрійченко). На Південному Бузі є скеля Коцюбинського, а в місті Шаргороді встановлено пам’ятну стелу (скульптор М. Непорожній). У Вінниці діє музей Коцюбинського, у Барі, Шаргороді та Лопатинцях відкрито музейні кімнати, присвячені письменникові.

Пам’ятник Михайлові Коцюбинському у Вінниці. Скульптор М. Вронський

Словникова робота. Запам’ятайте новий термін.

Імпресіонізм (фр. impression — враження) — напрям у мистецтві й літературі середини XIX — початку XX століть, представники якого намагалися відтворити навколишній світ у всій його змінюваності й рухливості, а також показати найтонші відтінки настрою, почуттів людини. Виник у Франції, яка вважається колискою імпресіонізму. В цьому стилі творили художники Клод Моне, Едуар Мане, Едгар Дега, Каміль Піссаро, Огюст Ренуар. В Україні художниками-імпресіоністами вважають Олександра Мурашка, Миколу Бурачека. Представниками імпресіонізму в літературі є Альфонсо Доде, Гі де Мопассан, Стефан Цвейг. З-поміж українських прозаїків у цій стильовій манері працювали Михайло Коцюбинський, Григорій Косинка, Андрій Головко, Микола Хвильовий, Гнат Михайличенко, Мирослав Ірчан.

Мистецька скарбниця. Розгляньте картину Едгара Дега «Танцівниці на сцені» (с. 200). Як ви вважаєте, чому на цій картині колористика й динамічність рухів балерин відіграють більшу роль, ніж реалістичне змалювання їхніх облич? З якої причини руки і ноги танцівниць зумисно видовжені? Чого саме домагається художник таким порушенням пропорцій частин тіла у танці? Які саме кольори переважають на цій картині? З якої причини митець робить акцент на одязі балерин, зокрема пишних спідницях- пачках? Які почуття танцівниці Дега пробуджують у вас?

Підсумуйте прочитане. 1. Прочитайте епіграф до статті про Коцюбинського і прокоментуйте його зміст. 2. Що ви дізналися про дитинство Михайла Михайловича, його родовід? 3. Які обставини вплинули на формування світогляду та естетичних смаків письменника? 4. У яких підпільних організаціях брав участь юний Коцюбинський? 5. Проаналізуйте кредо «Братства тарасівців» і дайте свою оцінку діяльності цього товариства: «Бути скрізь і всюди українцями, розмовляти тільки українською мовою, виховувати дітей в національному дусі». 6. Розкажіть про перші публікації творів Коцюбинського. Які його казки та оповідання для дітей ви читали? 7. Скільки іноземних мов він знав і як застосовував свої знання? Чи важливо для письменника належно знати інші мови? Чому ви так вважаєте? 8. Порівняйте словесний портрет Коцюбинського, зроблений його сучасником, фольклористом Володимиром Гнатюком, із образотворчим портретом письменника. Що між цими портретами спільного, а що відмінного? Який з портретів митця відповідає вашому уявленню про образ митця? 9. Яким чином Коцюбинський заробляв на утримання великої родини? У яких краях він бував? 10. Які актуальні проблеми свого часу Коцюбинський висвітлив у художніх творах? Чому фахівці вважають, що він здійснив справжній прорив у розвитку української літератури? 11. На які групи можна умовно розподілити твори Коцюбинського? 12. Перелічіть основні твори Коцюбинського. Як ви вважаєте, велич таланту митця залежить від кількості написаного чи від рівня художності його творів? 13. Розкажіть про останні роки життя митця. Чому багато творчих задумів йому не вдалося реалізувати? 14. Як у нашій країні увічнено пам’ять про Михайла Коцюбинського? Відповідаючи, використайте фото музею і пам’ятника письменникові у Вінниці (с. 194, 199).

Едгар Дега.

Танцівниці на сцені

Поміркуйте. 1. На основі чого Коцюбинським був зроблений такий висновок: «Найбільша драма мого життя — це неможливість присвятити себе цілком літературі, бо вона, як відомо, не тільки не забезпечує матеріально, а й потребує ще видатків»? 2. Прокоментуйте тезу Володимира Гнатюка про творчість Коцюбинського:

«Любов і краса — це ті діаманти, які він вишліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури». 3. За якими ознаками деякі твори Коцюбинського можна зарахувати до імпресіоністичних? Назвіть ці твори.

У річищі поетики імпресіонізму

Твір «На камені» за всіма жанровими ознаками є новелою, хоч сам Коцюбинський означив його як акварель. Принагідно нагадаємо, що такі малі прозові жанри, як етюди, акварелі, замальовки (зарисовки), картини, мали свої витоки в образотворчому мистецтві. Коцюбинський підкреслив пастельність, прозорість, легкість образного світу, налаштовуючи читачів на ідилію. Проте несподівано твір починається очікуванням негоди на морі, її початком, а згодом — і кульмінаційним моментом — описом бурі, яку разом з митцем читач ніби споглядає з безпечної відстані маленького прибережного татарського села, з кожною сторінкою твору все більше вловлюючи наближення стихійного лиха не лише в природі, а й у людських стосунках.

Прибуття човна грека, який торгує сіллю, виявляється не просто цікавою подією для мешканців села, які багато в чому своїми душами співзвучні з природою цього краю, з його мертвим камінням («татарське село здавалось грудою каміння», «кам’яні оселі», «люди на камені», «сонце і камінь», «дух цих диких, ялових, голих скель, що на ніч умирали»), а й вузловим моментом всіх наступних подій у творі. Досі байдужі до всього, люди вибігають з кав’ярні, допомагають грекові рятувати сіль, мокрі до нитки, стараються витягти баркас на берег, та хвиля несподівано кидає човен на палю, до якого його прив’язали, й пробиває днище човна. Цей та інші епізоди автор виносить на передній план лише епізодично, але змушує читачів тримати їх у в пам’яті, глибоко переживати. Здавалось би, нічого особливого не сталося, хіба що гірко плаче від завданої морем шкоди старий грек і не знає, де себе подіти на околиці незнайомого села його весляр, молодий турок Алі. Автор відсторонено описує подію, що стає зав’язкою твору. Відчувається, що письменника більше цікавлять зміни на морі, скажений рев шторму, всеобіймаючий туман від солоних бризок, гострий йодистий запах викинутих на берег водоростей, крики чайок, густа смуга піни на береговій лінії. Мариністичний пейзаж у творі справді дивовижний, пристрасний, динамічний. Багато в чому він близький до типових настроїв живописних полотен Івана Айвазовського.

Люди ж на перших порах у акварелі «На камені» не викликають ні в автора, ні в читачів жодної цікавості: вони сірі, буденні, маленькі. Автор ніби пошкодував цим персонажам виразних барв, динаміки, життєвої сили. Єдиною кольоровою плямою на тлі моря і сірих скель є постать молодого стрункого Алі. Жовті штани, синя куртка й червона хустка на голові виразно підкреслюють вроду весляра, тим більше, що головний убір впродовж подій у творі стає виразною художньою деталлю, здатною набувати нових значень: це найцінніша річ у гардеробі молодика, той значущий для мусульманина предмет, який він стеле на пісок під коліна, коли молиться, це, врешті, саме та річ, яка через свою яскравість видала й прирекла на мученицьку загибель юнака разом з Фатьмою під час їхньої втечі.

Наталія Антоненко. Ілюстрація до акварелі «На камені»

Убогість і загубленість, відрізаність від світу населеного пункту, де відбуваються події, очевидна: найбагатшими серед селян є Нурла-ефенді, який «має руду корову, плетену гарбу і пару буйволів», та юзбаш (сотник), «посідач єдиного на ціле село коня». Село хронічно потерпає від спеки, в’яне дорогоцінна цибуля на городах, тому через воду із джерела, що поділила односельців на два табори, відбуваються сутички, в яких верховодять найбагатші селяни. Місцем примирення стає тільки кав’ярня старого Мемета, різника худоби й власника єдиної у селі крамнички. Проте всі ці малоцікаві для читачів речі письменник подає як тло, на якому відбуватимуться важливіші події. Інша річ, що з кожною сторінкою психологічна напруга новели зростає. Знайомство Алі з вродливою Фатьмою, їхня самотність у чужому для обох селі, згадки про свою малу батьківщину, де все дороге й рідне, несподівана взаємна любов суттєво увиразнюються кольором Фатьминої яскраво- зеленої паранджі. Це вже суто акварельний елемент, який набуває певної символіки. Якщо червоний колір хустинки Алі — це колір чоловічої сили, то світло-зелений колір паранджі Фатьми — колір наївності, дитинності її душі. Для змалювання високих почуттів і заборонених суспільством стосунків між чужою дружиною і заїжджим веслярем Коцюбинський щедро використовує засоби імпресіоністичного стилю зображення.

Переслідування втікачів чоловіками села, в одну мить ніби пробудженими від сонного існування, несподівано для читачів набирає рис жорстокого полювання: йдеться про єдине — наздогнати, оточити, вбити. Закономірно, що такий поворот сюжету викликає в нас щире співчуття до закоханої пари, а виразно натуралістичний опис смерті Фатьми й Алі увиразнює досі приховані тваринні інстинкти розлюченого натовпу, зображує Мемета й Нурлу тільки з негативного боку. Письменник розкриває жах становища яскравих особистостей, якими виявилися Фатьма й Алі в обмеженому одвічними мусульманськими звичаями соціумі, де права на вільну любов не існує. Відсутність в акварелі «На камені» акценту на сюжеті, зумисна неувага письменника до фабули, а натомість — кольорові яскраві плями, натяки, підтекстові спонукання на адресу читачів бути пильними й не пропустити найважливішого, змалювання перебігу психологічних процесів настрою, переживань, вражень, гри уяви героїв — є ознаками імпресіонізму. Новела ніби зумисно присвячена меті гранично наблизити словесні описи до відповідних їм акварельних у живописі. Зорові образи посідають у творі домінуюче місце. Навіть у сцені зумисно зневажливого поводження татар з трупом того, хто осквернив споконвічні звичаї, а заодно честь Мемета й усього села, акцент зроблено на небуденній красі Алі. Коцюбинський порівнює його з античним героєм, сином троянського царя, Зевсового виночерпія, отже, психологічне зображення героїв ґрунтується насамперед на зорових прийомах: ♦/ коли вони йшли назад тими самими стежками, спускаючись униз та злазячи на гору, розкішна голова Алі, з обличчям Ганімеда, билась об гостре каміння і спливала кров’ю. Часом вона підскакувала на нерівних місцях, і тоді здавалося, що Алі з чимось згоджується і каже: «Так, так...»

Акварель «На камені» — один із художньо найдосконаліших творів Коцюбинського-імпресіоніста, перлина психологічної прози в красному письменстві початку XX століття. Сергій Ефремов про новий етап творчості письменника, що якраз і розпочинається цією новелою, сказав: «Од українського реалізму взяв він твердий ґрунт і прозору ясність думки; од французького нашу ралізму — тверезий погляд та неабияке шукання потрібної йому краси всюди, куди тільки може око художника зазирнути. Але ж од себе додав сюди своєї власної най коштовнішої риси: оте глибоке переймання психікою героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, нарешті, бунт проти засмічування душі.., протест проти дрібної буденщини, аристократизм духу і невпинне простування до світла, до краси, до ідеалу».

Словникова робота1. Запам’ятайте новий термін.

Акварель (франц, aquarelle — «водянистий», «водою зроблений») — виконаний художником за допомогою пензля й водяних фарб напівпрозорий кольоровий малюнок.

2. Чому жанр твору «На камені» Коцюбинський визначив як акварель? 3. Розкрийте поетику назви твору «На камені». Чи є слово камінь у цій назві ключовим і чи має воно символічне значення? Яке саме? 4. Коли у творі з’являється згадка про квітку гірського крокуса? Де її раніше бачила Фатьма? Чому саме з цією квіткою-символом порівнює пов’язку на голові Алі закохана в нього чужа дружина ?

Аналізуємо твір1. Визначте ідею новели, сюжетні вузли та композицію твору. 2. З якою метою до села прибув баркас грека? Чому буденна подія викликала інтерес у мешканців села? 3. Чи міг передбачити весляр-дангалак, що наступні події в незнайомому селі розгорнуться настільки блискавично й трагічно для нього? Чому ви так думаєте? 4. З якої причини під час першої згадки про Фатьму автор порівнює її з тінню? Яким було становище цієї жінки в сім’ї? 5. Що ви довідалися про минуле Фатьми та особливості її одруження з Меметом? Наскільки важливою є ця інформація для розуміння твору читачами? 6. Як саме загинула Фатьма? Чому смерть Алі виявилася набагато важчою? 7. Поясніть завершальну фразу твору: «Алі плив назустріч Фатьмі...». У чому виявляються стильові прикмети імпресіонізму?

Мистецька скарбниця. 1. Використовуючи текст твору «На камені», доведіть, що він має багато спільного з акварельними малюнками в живописі. 2. Розгляньте ілюстрацію до новели «На камені». Чи відповідає створений Наталею Антоненко образ Фатьми (с. 202) вашим уявленням про героїню твору Коцюбинського? Аргументуйте своє твердження, цитуючи текст. 3. Розгляньте картину Івана Айвазовського «Шторм» і порівняйте негоду на морі з подібним описом у творі Коцюбинського «На камені». Детально опишіть картину, визначивши домінуючий спектр кольорів. Висловіть свої враження від цієї картини Айвазовського. Які ще художні полотна цього відомого мариніста ви знаєте, бачили на виставках чи в альбомах?

Іван Айвазовський. Шторм

«Intermezzo»

В основу одного з найкращих творів Коцюбинського — новели «Intermezzo» — лягли автобіографічні факти. Завершивши повість «Fata morgana» страшною картиною селянського самосуду, письменник виснажив нервову систему.

Для покращення стану здоров’я лікар порадив письменникові тривалий відпочинок на лоні природи. У червні 1908 року Коцюбинський приїхав на Полтавщину, до маєтку відомого мецената Євгена Чикаленка, який фінансував видання творів багатьох українських митців, забезпечував їх коштами на лікування та інші потреби, адже своїм життєвим принципом мав тезу: «Треба любити свій народ до глибини власної кишені». Задум новели у Коцюбинського виник під час відпочинку саме тут, у селі Кононівка, хоч завершено твір у вересні 1908 року в Чернігові.

Новелу «Intermezzo» вважають вершиною імпресіоністичного письма Коцюбинського. Французькі письменники, брати Едмон і Жуль Гонкури, про найважливіші особливості імпресіонізму сказали: «Бачити, відчувати, виражати — у цьому все мистецтво». І Коцюбинський робив це влучно, вишукано, красиво, не відкидаючи правди життя. Новелу «Intermezzo» називають ще й поезією у прозі. Жанр поезії у прозі став виявом поетичної свободи автора. Ще однією особливістю цього твору є те, що він написаний у монологічній манері й, на перший погляд, здається пейзажем у всіх його змінностях. Проте образи рослин, птахів, тварин у новелі — це тільки символи тих явищ і процесів, що нуртують у душі героя. На тлі пейзажу — ліричний герой, не ідентифікований ні за соціальним станом, ні за професією. Про нього читачі довідуються єдине: йдеться про митця. Взагалі, Коцюбинський глибоко цікавився психологією творчості, що виразно виявилося в багатьох його художніх творах. Наприклад, з оповідання «Павутиння» дізнаємося, що Коцюбинський надавав особі митця особливого значення й стверджував, що художник пензля чи слова «має трохи інші очі, ніж інші люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку».

Слово «інтермецо» з італійської перекладається як перепочинок, пауза. У музиці так називають інструментальну п’єсу довільної будови або окремий оркестровий епізод в опері, що сприймається як музичний антракт між актами опери. Отже, в переносному значенні це слово можна розуміти як перерву в творчості, відпочинок.

«Intermezzo» є взірцем імпресіонізму. Характерним для цього стилю є прийом переходу ліричного героя через усі стадії від крайнього виснаження, мало не вмирання, до поступового зцілення й повного одужання. Як зазначив літературознавець Григорій. Логвин, імпресіонізм «дозволяв видобувати із буденних і звичайних предметів несподівані властивості та риси». Це повною мірою стосується і твору Коцюбинського.

Хоч новела «Intermezzo» — твір прозовий, вона має ознаки драматичного жанру, наприклад, перелік дійових осіб на початку новели. Що цікаво, більшість цих персонажів — образи символічні: моя утома, ниви у червні, сонце, три білі вівчарки, зозуля, жайворонки, залізна рука города, людське горе. Дійові особи стають засобом художньої умовності й ключем до образної мови новели. Центром сценічного дійства стає душа ліричного героя, а конфліктом твору — внутрішня боротьба персонажа з самим собою. Хоча ліричний герой і не названий у дійових особах, його відчуття передані утомою та людським горем. Ці символічні позначення певних станів, настроїв, переживань людини допомагають читачам сприймати ліричного героя як людину з притаманним їй поєднанням позитивних і негативних рис, якій властиві сумніви, переживання, зміни в оцінках оточення тощо.

Як зауважила сучасний літературознавець Віра Агеєва, «в імпресіонізмі, власне, принципово неможливий автор, який володіє остаточною, абсолютною істиною. Авторський інтерес спрямований не на типове, узагальнене, а на фіксацію безпосередньо сприйнятого, мінливого, одиничного... Якраз на цьому зіткненні відмінних оцінок, полярних точок зору й виникає могутній емоційний ефект новел та повістей Коцюбинського».

Домінуючу роль у новелі «Intermezzo» відіграють колористика й звукове наповнення твору. За допомогою вдало дібраних і постійно змінних барв автор передає дивовижну красу природи: «Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками звуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі — киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти». Коцюбинський докладно передав постійну динаміку краєвиду, його часткові й повні зміни. Митець також майстерно фіксує найтонші, майже миттєві порухи психіки героя, його враження, переживання, багаторазові перепади настрою, що притаманно для імпресіоністичного письма.

Образи-символи в новелі, підсилені звуками, створюють справжню симфонію. Недаремно Микола Лисенко зізнавався, що новела «Intermezzo» настільки переповнена звуками, що хочеться її покласти на музику. Дехто порівнює цю багатоголосну новелу з фугою — поліфонічним твором, основаним на послідовному проведенні в усіх голосах однієї або кількох тем. Сучасна дослідниця Валентина Гребньова зазначила: «Ритмомелодика «Intermezzo» досягається своєрідною звуковою «оркестровкою» твору. Опинившись серед чарівної при роди, ліричний герой вслухається в Ті «велику тишу», яка озивається безліччю незвичайних чарівних звуків: співом зозулі й жайворонка, ухканням сонної води криниці, прибоєм колосистого моря, співучою арфою нив. Персоніфікований образ звуку увиразнюють характерні для творчої палітри Коцюбинського алітерації, асонанси, метафоричність образного слова». Проте колористика все-таки суттєво домінує над звуковим наповненням новели. Кольори — то похмурі, зловісні, то світлі, акварельні, заспокійливі — завжди доречні, вдало гармонують із настроєм героїв новели. Сюжет розгортається синхронно з переходом темних барв у світлі, сонячні, небесні.

Письменник творить літературний шедевр із елементами живопису і музики. Водночас новела «Intermezzo» демонструє, наскільки імпресіонізм близький до символізму. Образи-символи у творі мають величезне змістове навантаження. Наприклад, моторошний образ білих мішків символізує повішених на шибениці, яким перед стратою, щоб не видно було мук, накидали на голову порожні лантухи. Автор наголошує, що не може змиритися з фактом, що нещасних жертв були не одиниці, а тисячі. Проте душа митця вже настільки пересичена муками, що відбувається захисне гальмування нервової системи й відсторонення від страждань. Та своє збайдужіння до людського лиха письменник сприймає за злочин. Епізод зі сливами, з позіханням виводить автора з рівноваги. Він болісно реагує на найменші факти своєї, як йому здається, неадекватної поведінки, втрату свого звичного больового порога. Символічний зміст у новелі має залізна рука міста — потяг, який везе митця, котрий з острахом очікує, що в дорозі станеться щось непередбачуване й доведеться повертатися назад, в підступне місто монстр. Символічними постають також образи трьох вівчарок, хоч вони мали прототипів реальних собак, яких панська економка давала у супровід митцеві, побоюючись, що з ним може статися серцевий напад серед безлюдних полів. Самозакохана Пава — уособлення дворянства, безжалісний Трепов — сукупний образ жандармерії. До того ж кличкою цього собаки стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки селянам. Пес, названий «дурним Оверком», уособлює принижене і втомлене селянство, якому навіть якщо дати волю, воно залишиться бездіяльним, хоч досі шаленіло від болю, що його завдавав ланцюг, який натер на шиї величезні виразки.

Суто народне трактування надано в новелі образові зозулі. Віща птаха пророкує до краю втомленому митцеві ще багато літ життя, вселяючи надію на одужання. Образом натхнення виступає жайворонок. Як не можна повторити написане талановитою рукою, так не вдалося ліричному героєві звуко- наслідувати жайворонка, який так виспівував, ніби віртуозно грав на арфі, що «єднала небо з землею». Сонце у творі виступає образом вічності й космічної енергії, сили. Ліричний герой збирає сонячне життєдайне тепло «з квіток, зі сміху дитини, з очей коханої». До речі, друзі називали Коцюбинського «великим сонцепоклонником». В останні дні свого життя, що видалися дуже похмурими, письменник постійно перепитував, чи не змінилася погода за вікном, чи не визирнуло сонце. Надзвичайно добре вдався авторові образ ночі. Це символ краси, одухотвореності, присутності Бога: «Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому і дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все се зміцнилось і темніло, склепляла над ними зоряну баню».

Велику роль у новелі відіграють не лише кольори, а й відтінки, нюанси освітлення, поєднання барв. Валентина Гребньова підкреслює: « Часом колір поєднується з дотиковими, нюховими чи смаковими відчуттями: «Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл», «Білий пахучий напій пінився у склянці». Є в новелі назви кольорів, утворені за допомогою асоціацій: «срібне марево», «позолочені сонцем хребти нив». Колір іноді межує із звуком: «Срібна струна цвіркуна», «яскравий згук впав червоним куколем».

Художньою особливістю новели стає вдале поєднання різноманітних прийомів зображення — ліричної розповіді, елегійних мотивів — з тонкою іронією та гострою сатирою.

Кульмінацією новели стає зустріч митця з селянином. Здається, від цього обірваного, розчарованого, нещасного чоловіка письменник мав би тікати. Адже він чує страшну розповідь мужика, який заздрить сусідові, що втратив дітей і вже не мусить хвилюватися, чим їх годувати. Розповідь селянина передано не повністю, а болючими імпульсами, що вражають серце митця: «П’ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка», «Раз на тиждень б’ють людину в лице», «Найближча людина готова продати», «Між людьми, як між вовками». Проте така страхітлива інформація внаслідок благодатного впливу на психіку ліричного героя прекрасної природи вже не лякає письменника. Він видужав, поборов депресію, і «душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає». Це означає, що митець знову спроможний працювати над творами, в основу яких ляжуть розповіді реальних людей про пережиті страждання. Адже творче кредо письменника полягає в тому, щоб налагодити «пошарпані грубими пучками струни душі, йти між люди».

Словникова робота. 1. Назвіть ознаки імпресіонізму. Чи доводилося вам бачити живописні полотна, виконані в стилі імпресіонізму? Яке враження ці картини справили на вас? 2. Кого з письменників, що творили в стилі імпресіонізму, ви можете назвати? Які ознаки цього літературного напряму притаманні новелі Коцюбинського «Intermezzo»? 3. Прокоментуйте цитату братів Гонкурів про імпресіонізм. 4. Запам’ятайте поданий термін.

Поезія в прозі — невеликий ліро-епічний твір, написаний ритмічною прозою, який відзначається образністю, стрункістю композиції, сконцентрованістю змісту.

5. Чи можна вважати «Intermezzo» поезією у прозі? Доведіть свою думку.

Мистецька скарбниця. Розгляньте картину Едуара Мане «Хлопчик з вишнями» і на основі побаченого доведіть, що вона виконана в стилі імпресіонізму. Зауважте, яке велике навантаження несуть яскраві кольори на картині: оранжева шапочка на голові підлітка, його руде волосся, веснянкувате засмагле обличчя й руки, світла сорочка, перестиглі вишні на листку лопуха. Чому ці кольори контрастують з тлом картини? Як ви вважаєте, хлопчик веселий чи сумний? Аргументуйте своє твердження.

Аналізуємо твір. 1. Поясніть назву новели «Intermezzo». Чи вважаєте ви таку назву вдалою? 2. З якою метою Коцюбинський подав у новелі перелік дійових осіб? Перелічіть цих дійових осіб. Які з них можна віднести до пейзажних атрибутів, а які — до суто людських, психологічних? 3. У чому полягають особливості колористики новели? Яка роль світлотіней у творі?

4. Простежте звукове наповнення твору.

5. З’ясуйте зміст образу білих мішків.

Едуар Мане.

Хлопчик з вишнями

Як цей образ передає внутрішній стан ліричного героя? 6. Який символічний зміст мають образи трьох вівчарок? Прокоментуйте їхні клички. 7. Розкрийте символічний зміст образу залізної руки міста. 8. Доведіть, що образ зозулі в новелі цілком відповідає народним уявленням про віщі можливості цього птаха. 9. Використовуючи цитати з тексту, проаналізуйте образ жайворонка. 10. Якими засобами розкрито в новелі красу ночі? 11. Чому на початку новели ліричний герой не міг спілкуватися з людьми, а наприкінці твору шукав зустрічей з людиною? 12. Який епізод є кульмінацією новели? Яким постає образ селянина — співрозмовника ліричного героя? У чому полягає його зовнішній і внутрішній трагізм? Простежте, як під час його розповіді зростає психологічна напруга ліричного героя, змінюється ритм його мовлення. 13. З’ясуйте значення внутрішніх монологів у тексті. 14. Які прийоми зображення поєднано в новелі?

Поміркуйте. 1. Які причини спонукали Коцюбинського до написання «Intermezzo»? 2. Які жанрові ознаки новели має твір Коцюбинського? Які ознаки ліричного та драматичного твору притаманні «Intermezzo»? Свою відповідь аргументуйте. 3. Чи можна новелу «Intermezzo» вважати оптимістичним твором? Чому ви так вважаєте? 4. У чому, за Коцюбинським, полягає кредо письменника? Процитуйте відповідні рядки з новели. 5. Чому Михайла Михайловича називають сонцепоклонником? Як сонце впливало на ліричного героя новели «Intermezzo»?

«Цвіт яблуні»

Розповідь в етюді «Цвіт яблуні» ведеться від першої особи, основний герой наділений багатьма рисами характеру Михайла Коцюбинського, проте цей твір не є автобіографічним. Ніхто з дітей письменника не хворів настільки важко в дитинстві, як про це розповідається у творі, всі вони дожили до зрілих років. Проте Коцюбинський міг отримати гнітючі враження від непоправної трагедії, будучи репетитором дітей у сім’ї Мельникова в Лопатинцях. Врешті, для рівня художності твору реальна подія чи авторський домисел не є вирішальними.

Психологія творчості з середини XIX століття надзвичайно цікавила і літературознавців, і самих митців, які могли цей процес переживати «зсередини», уважно прислухаючись до різноманітних своїх станів під час процесу творення. В архіві Коцюбинського збереглися записи спостережень митця над своїми відчуттями під час написання 1902 року в Чернігові етюду «Цвіт яблуні»: «серед горя, що здається безпросвітним, гнітючим, паралізуючим життя, все-таки вривається життя з його надіями, відчуттям, з імпульсами звірячими, егоїзмом»; «все це разом сплітається у такій тонкій і штучній мережці».

Як і в більшості психологічних та імпресіоністичних творів Коцюбинського, в етюді «Цвіт яблуні» сюжет ніби відступає на задній план. Відсутні також живописні словесні портрети героїв, лаконічно передано зміст основної події (ми не знаємо, як саме і від чого захворіла дитина. Все у творі підпорядковується найглибшому проникненню в найтемніші закутки психіки людини, показу душевних поривів, розкриттю найбільш болючих переживань, змінності настрою, думок, вчинків, які з точки зору здорового глузду здаються неймовірними.

У центрі етюду — до краю втомлений агонією малолітньої дочки батько. Щоб підкреслити повне фізичне й психічне його виснаження, Коцюбинський починає твір надривною сповіддю героя: «Я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що. здається, сповняє собою весь дім. Там, у жінчиній спальні, вмирає моя дитина. Я ходжу по своєму кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арфа, що гучить струнами од кожного руху повітря». Крайня знервованість, мимовільні рухи, коли батько поправляє фотографію на столі, щоб стояла симетрично (ніби це має якесь значення в його становищі!), коли його свідомість фіксує, що «послана на кушетці й неторкана постіль особливо ріже око», коли він зіставляє образи здорової і вмираючої дочки й, не маючи сили переживати її муки, виносить страшний вердикт: «Коли б швидше кінець!», — все це має двоїстий характер. З кожною сторінкою твору почуття героя поглиблюються. Постійні мимовільні зміни думок героя, його самокартання, інші переживання є важливими для розкриття психології людини, проте не стають стрижневими у структурі твору. Основним мотивом є письменницький талант, який не покидає героя ні на мить, створює певні місточки між уявним художнім і реальним світом. Щоб простежити за цим, досить згадати опис саду в уявному уривку роману, що його задумує герой, — і розквітлий яблуневий сад на світанку того дня, коли померла дочка: «Цвітуть яблуні... Птахи щебечуть під блакитним небом. Я машинально зриваю цвіт яблуні і прикладаю холодну од роси квітку до лиця. Рожеві платочки од грубого дотику руки обсипаються і тихо падають додолу. Хіба не так сталося з життям моєї дитини... Я нариваю цілі пучки цвіту яблуні, повні руки, і несу в хату. Я не знаю, де знайду свою дитину... Я обкладаю її цвітом яблуні зі всіх боків, засипаючи тими квітками, такими ніжними, такими чистими, як моя дитина». До того ж, герой етюду ні на мить не позбувається відчуття, що його пам’ять занотовує кожен найменший епізод великої життєвої драми, кожну нову рисочку на обличчі вже мертвої дочки.

Сергій Ефремов підкреслював, що головний герой цього твору — «поперед усього і головним чином — художник, і як художник — нотує й записує він, часто несвідомо, всі життєві явища — «як матеріал», щоб потім той матеріал використати в процесі творчості».

Тогочасні критики про етюд «Цвіт яблуні» відгукнулися неоднозначно. Іван Франко вважав цей твір психологічною студією, яка виявляє руку майстра й демонструє дуже тонке дослідження складного психологічного процесу.

Етюд «Цвіт яблуні» виявився одним з найбільш затребуваних творів українських авторів у Західній Європі. Микола Хвильовий свою психологічну новелу «Я (Романтика)» присвятив «Цвіту яблуні», акцентуючи на подібності тематики обох творів і на проблемі «сильної» особистості.

Етюдом «Цвіт яблуні», безумовно, захоплюватимуться й наступні покоління читачів. Михайло Бахтін писав, що твори, які стають знаменитими після багатьох років написання, «ніби переростають те, чим вони були в епоху свого створення. Ми можемо сказати, що ні сам Шекспір, ні його сучасники не знали того «Великого Шекспіра», якого ми тепер знаємо... Він виріс за рахунок того, що дійсно є в його творах, але чого його сучасники не могли збагнути і оцінити в контексті своєї епохи». Російський літературознавець мав на увазі передусім актуальність, велику напругу сюжету, потужність підтекстового змісту твору, а всі ці ознаки також притаманні етюдові «Цвіт яблуні».

Словникова робота. 1. Запам’ятайте нові терміни.

Етюд (франц, etude — вправа, дослідження) — фрагмент майбутнього великого полотна в живописі; у літературі — невеликий за обсягом, безфабульний твір настроєвого характеру.

Психологічний художній твір — етюд, акварель, ескіз, новела, оповідання, повість чи роман, — в якому автор намагається розібратися у витоках людських вчинків та помислів, задіюючи в процесі аналізу свідомі й підсвідомі порухи психіки й душі героя.

2. Як ви вважаєте, чому «Цвіт яблуні» Михайло Коцюбинський назвав етюдом? Розкрийте поетику назви «Цвіт яблуні». 3. Який з прочитаних вами творів ви б могли назвати психологічним і чому саме? 4. Яку новелу Григора Тютюнника ви читали в 5 класі? Які ознаки психологічного твору вона має? 5. Назвіть відомі вам новели зарубіжних авторів і доведіть, що ці твори глибоко психологічні.

Аналізуємо твір1. Яким постає ліричний герой етюду «Цвіт яблуні» на початку твору? 2. Чи можна вважати письменника жорстоким егоїстом, якщо його творча свідомість фіксує всі етапи перебігу тяжкої хвороби й агонії вмираючої дитини? Своє твердження вмотивуйте 3. На матеріалі тексту твору доведіть, що герой етюду невимовно страждає від горя. 4. Чи подібні переживання розповідача та його дружини? Чим саме вони відрізняються? 5. Прокоментуйте фразу героя: «Все воно здасться мені колись... як матеріал... Я се чую, я розумію, хтось мені говорить про се, хтось другий, що сидить у мені...». 6. Яку роль у творі відіграє розквітлий сад і квітки яблуні, що їх мимохіть зриває ліричний герой? 7. До яких засобів виразності вдається митець, щоб надати етюдові яскравого емоційного забарвлення, більшої динаміки? Знайдіть у тексті дієслівні синоніми, з’ясуйте їхню роль. 8. Прочитайте останній абзац етюду. З якої причини письменник саме наприкінці твору ставить найболючіше запитання?

Поміркуйте. 1. Який з прочитаних творів Коцюбинського вам найбільше сподобався і чим саме? 2. Порівняйте художні стилі творів «На камені» й «Цвіт яблуні». У якому з цих творів більше імпресіоністичних рис, а в якому — психологічних? Свою відповідь належно аргументуйте. 3. Чому пам’ять митця в етюді «Цвіт яблуні» названо «нерозлучним секретарем»? 4. Яку роль у творі Коцюбинського виконують внутрішні монологи? 5. Який мотив етюду «Цвіт яблуні» є провідним?

«Тіні забутих предків»

Михайло Коцюбинський добре усвідомлював нагальну потребу появи в українській літературі колоритних різнотематичних творів, що засвідчували б унікальність нашої нації. У листі до Івана Франка він писав: «Наш інтелігентний читач має право сподіватися од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнка різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільства, бажав би зустрітись у творах красного письменства з обробкою тем філософських, соціальних, психологічних, історичних та інших».

Повість «Тіні забутих предків», завершена 1911 року в Чернігові й наступного року надрукована у Львівському «Літературно-науковому віснику» та журналі «Заветы» в перекладі російською мовою, зробила переворот і в українській літературі. Й хоча більшість критиків зустріла повість дуже прихильно, письменник Гнат Хоткевич відгукнувся про неї негативно. Причиною цього був відхід Коцюбинського від домінуючого в ті часи реалізму, коли вигадка, казковість, обігрування міфів вважалися в творах для дорослих чимось недоречним. Проте час змінив критерії, що зумовлюють рівень художності, а фахівці визнали повість Коцюбинського шедевром красного письменства. Літературознавець Іван Денисюк відзначив, що чудовий фантастичний світ, який постає зі сторінок «Тіней забутих предків», є реальним уявленням і світосприйманням гуцулів, у чому міг переконатися кожен, хто побував у Карпатах і спілкувався з горянами.

Панорама села Криворівня в Карпатах

Історія написання повісті. На запрошення Володимира Гнатюка Коцюбинський по дорозі на відпочинок в Італію у 1910 році відвідав Карпати. В той час село Криворівня було улюбленим курортним місцем письменників як Східної, так і Західної України. Тут неодноразово відпочивали Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Юрій Федькович. Тож і на Коцюбинського цей край справив незабутнє враження. Друге перебування митця у горах із сином Юрієм, через рік після першого й значно довше за тривалістю, вже виявилося не просто відкриттям Коцюбинським екзотичного закутку України, а щирим зачаруванням красою гір, захопленням яскравими людськими характерами, плануванням нових творів на основі зібраних матеріалів. Письменник зібрав чимало фольклорного матеріалу, а також простудіював праці про Гуцульщину відомих етнографів Володимира Шухевича й Антона Онищука. Також Коцюбинський побував у найближчих від Криворівні селах, зокрема в селі Голови, де добре збереглися прадавні гуцульські звичаї, на полонині Скуповій, де він ночував серед вівчарів, слухав розповіді про «нечисту силу».

Митець все більше закохувався у гірський край, що відкривав перед ним первозданну красу: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних не багатьом... Гуцули — дуже оригінальний народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник — гуцул — все своє життя, до смерті, проводить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Християнством він скористався лише для того, щоб прикрасити язичницький культ. Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символів!»

Трансформація мандрівного сюжету. В основу повісті ліг мандрівний сюжет про закоханих із ворогуючих родів, подібний до фабули трагедії «Ромео і Джульетта» Вільяма Шекспіра. Проте автор ставив за мету змальовувати не своїх сучасників, а давніх горян, які жили років п’ятсот тому і складали міфи й легенди, здійснювали певні обряди, щоб побороти страх перед незнаними силами природи. На основі фольклорного матеріалу автор повісті показав дотримання гуцулами звичаїв та обрядів під час різних свят, описав ворожіння й ритуали, що нібито допомагали у боротьбі зі злими духами, які могли зашкодити господарству чи здоров’ю гуцулів.

Георгій Якутович. Ілюстрація до повісті «Тіні забутих предків»

Малолітні діти гір — Гутенюкова Марічка та Іван Палійчук — вперше зустрічаються в екстремальній ситуації: їхні родини зійшлися в кривавому двобої, під час якого загинув Іванів батько, тож хлопець вирішив помститися й «набити чужу дівку». Скривджена Марічка на зло відповіла Іванові добром. Спільне трудове дитинство, пустощі й ігри закоханих підлітків у повісті змальовані з такою безпосередньою щирістю й чистотою, що не викликають жодного сумніву в їх доречності й природності. Поетично обдаровані, душевно багаті Іван і Марічка відкривають у собі непересічні таланти і знаходять щастя у творчості. Іван змалку грає на флоярі, знає безліч казок, легенд, бувальщин про мавок, чугайстрів, інших лісових духів та фантастичних істот. Марічка з підліткового віку творить прекрасні коломийки. Щоправда, в горах подібні пісні з різної нагоди складають ледь не в кожній хаті, що, за словами Івана Франка, засвідчує «здорову, чисту, а також рухливу і невтомну, творчу душу нашого народу». Коломийки супроводжують гуцулів від народження до смерті, у свято і в будень. Так і Марічка виспівує про своє чисте й палке кохання, про мрії і сподівання на щасливе одруження, про довкілля та буденні справи. Особливо сумними стають Маріччині коломийки, коли Іван-парубок іде на все літо вівчарити на високу полонину. Дівчина тужить за милим, а Палійчук так страждає через відсутність Марічки, що йому навіть в образі коханої привиджується нявка (мавка). Глибоке почуття закоханої пари руйнує трагічна подія: Марічка тоне в річці під час раптової повені. Іван зникає з села на кілька літ, рятуючись від горя заробітками й тяжкою працею, а коли повертається, одружується з Палагною — однією з найбагатших у селі наречених. Відсутність дітей у сім’ї Івана й Палагни не особливо засмучує подружжя. Коцюбинський зумів дуже влучно передати той гуцульський уклад життя, що спонукав відчувати радість від присутності в господарстві маржини (худоби), догляд за якою забирав увесь вільний час горян, а їхнє піклування про коней та овець переростало в таку турботу, наче йшлося про близьких родичів.

Тарас Данилин. На полонину

Особливості композиції. Побудова повісті не є складною. Єдина сюжетна лінія твору — життєпис Івана Палійчука. Інша річ, що життя для нього поділилося на дві частини: першу, щасливу, осяяну коханням до Марічки, і другу, ситу й забезпечену, але сповнену байдужості й сірої буденності спільного життя. Літературознавець Світлана Лютіна підкреслює: «Повість начебто умовно поділена навпіл. З одного боку (перша частина) — жива природа, жива Марічка. З другого (друга частина) — чорний ліс, Марічка-нявка. У центрі — Іван — світове дерево». Отже, «у творі маємо єдність жіночого й чоловічого начал, проте провідна роль відведена жіночому. Саме це жіноче начало із цьогобіччя і потойбіччя не дає спокою Іванові до самої смерті. У той же час митець змальовує не фантастичні явища й події, а цілком реальний світ героїв. «У Коцюбинського «реальне» і міфічне займають два плани: у зображенні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя особи — міфічний» (Маріанна Кіяновська).

Коцюбинський напрочуд вдало змалював життя гуцулів на полонині, процеси розведення ватагом ватри, варіння сиру. Село теж існує в параметрах звичаїв і обрядів, вірувань, ворожінь. Дотримання відповідного обряду на Святий вечір, коли Іван думає про Марічку, душа котрої в цю ніч має право прийти в його господу, ворожіння Палагни на Благовіщення, відвертання Юрою-мольфаром (чарівником) грозової хмари, щоб не наробила селу шкоди, — все це змальовано в руслі гуцульських уявлень про світ.

Раптовий тілесний потяг Палагни до Юри-мольфара в повісті не змальовано як ганебне явище. Перелюб горяни- язичники не вважали страшним гріхом, скоріше — розвагою, радощами життя. Інша річ, що Юра й Палагна посягають на життя Івана засобами ворожбитства. Збагнувши це, Іван, який ніколи не ревнував Палагну й навіть з Юрою бився лише тому, що люди спонукали, відчуває страшну порожнечу в душі. Він шукає розради в лісі, де зустрічається з добрим духом карпатських нетрів — чугайстром, але не тільки не дякує тому за порятунок, а рятує від чугайстра мавку, яка набрала вигляду Марічки. Смерть для Івана — єдиний вихід, і цю подію письменник змальовує детально. Голосіння трембіти під вікнами хати померлого — це знак для всіх горян про похорони. До речі, трембіти могли подавати голос на полонині, але не мали права звучати на весіллі. Існує гуцульська легенда про те, як один заможний чоловік, що дуже любив голос трембіти, запросив трембітаря на весілля до своєї дочки, але така затія завершилася трагічно: молодята померли.

Тужіння Палагни над померлим чоловіком награне, показне, хоч красою словесних приповідань викликає в присутніх схвалення. Та найбільше уваги автор відводить іграм при покійному, які мають гарантувати присутнім, що мертвий Іван востаннє натішиться разом з живими й не жалітиме ні за багатством, ні за маржиною, ні за Палагною. Поховальний обряд на Гуцульщині має глибокий філософський зміст, адже веселощі горян біля покійного, запевнення у незмінності любові рідних до нього демонструють перемогу життя над смертю.

У повісті Коцюбинського добре обіграні три основні складові життя — вогонь, земля і вода. їх можна вважати ключовими. Вогонь у повісті — найщиріший людський помічник. Вода на сторінках твору фігурує 113 раз, набираючи різних значеннь: може бути доброю, помічною, а може — лихою, смертоносною (Марічка гине під час повені). Земля у творі виступає переважно нейтральною іпостассю природи, проте інколи виконує функцію передбачення ще не існуючих подій (Палагна закопує сакральні речі у мурашнику, Юра-мольфар робить із глини ляльку, яка символізує Івана).

За мотивами повісті Київською кіностудією імені Олександра Довженка було знято художній фільм. Сценаристами кінокартини стали Сергій Параджанов та Іван Чендей. Вибір тексту був не випадковим. Дослідниця Соломія Павличко про автора повісті написала: «Естет, поет інтелігенції, людина тонких почуттів, рафінованої мови. Таким його сприйняв один з найбільших естетів в українській культурі Сергій Параджанов, який за повістю «Тіні забутих предків» поставив у 1964 р. один з найвідоміших своїх фільмів, що відкрив ім'я Михайла Коцюбинського для західного світу». Параджанов як автор сценарію та режисер вніс ряд змін у сюжет твору. Головною сюжетною лінією фільму, як і повісті, є лінія життя Івана Палійчука. Згадка у повісті про смерть Іванового брата-лісоруба Олекси від поваленого дерева у фільмі перетворилася на певну прелюдію, пролог, дійство, з якого починається розуміння маленьким Іваном жорстокості життя й непоправності помилок. Кривава зустріч двох ворогуючих родів — Гутенюків і Палійчуків —на вузенькій стежці у скелі над Черемошем режисером була перенесена на церковне подвір’я. Марічка у фільмі показана вагітною, хоч про це не йдеться в повісті. Далеко не найприємніший Іванів спогад про одруження з нелюбою Палатною, про що у повісті йдеться дуже побіжно, у фільмі втілений не просто в сцену колоритного гуцульського весілля, а й вдало пояснює фатальність цієї події в житті Палійчука. У 1965 році фільм «Тіні забутих предків», у якому головну роль зіграв Іван Миколайчук, отримав нагороду Британської академії, приз у Римі, а на Міжнародному фестивалі в аргентинському місті Мар-дель-Плато завоював найвищу нагороду. Кінокартина отримала 100 різних міжнародних премій і ввійшла до двадцятки кращих фільмів світу.

Оператор Юрій Ільєнко через багато років не переставав дивуватися монолітності творчого колективу під керівництвом Параджанова: «Не знаю, як йому вдалося зібрати таку знімальну групу, — не просто однодумців, а людей, які воювали за ідею, за фільм, за майбутнє. Для мене, молодого тоді митця, це був урок відкриття правди». Прем’єра цього фільму відбулася, коли «хрущовська відлига» вже завершувалася і почалися політичні репресії проти національно свідомої інтелігенції. Після перегляду фільму поет Василь Стус звернувся до присутніх у кінозалі зі словами: «Хто проти тиранії, встаньте!» І підвівся увесь зал. Отже, фільм за повістю Коцюбинського «Тіні забутих предків» розбудив національну свідомість і гідність, став поштовхом до прозріння і розуміння українцями себе як великого народу.

Іван Миколайчук (Іван) і Тетяна Бестаєва (Палатна) в кінофільмі «Тіні забутих предків»

Мистецька скарбниця. Повість «Тіні забутих предків» ілюструвало багато художників XX століття. Титульну сторінку до цього твору Коцюбинський в 1912 році замовив художникові Михайлові Жукові, який змалював образ демона, підкресливши містичність описаних у повісті подій за допомогою символів. Демон сперся підборіддям на руки. Пасма волосся переходять у фантастичне крило, а з правого боку внизу починаються язики полум’я, що огортають різьблений щит. Над головою демона вирують хмари. На скелі висічено напис: «Тіні забутих предків».

Лариса Кадочникова — Марічка у фільмі «Тіні забутих предків»

У символіко-метафоричному ключі ілюстрували цей твір художники Ростислав Палецький, Георгій Якутович, Любомир Прийма, Олена Кульчицька, Іван Філонов. А Георгій Якутович був ще й художником-постановником у фільмі Сергія Параджанова і високохудожньо показав неповторну красу Гуцульщини. Опишіть ілюстрацію цього художника до повісті (с. 215).

Словникова робота 1. Що таке мандрівні сюжети? Назвіть деякі з них. Який відомий сюжет використав Коцюбинський? 2. Митець сумлінно працював над поетикою назви своєї повісті. У чернетках повість «Тіні забутих предків» мала назви: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Подих віків», «Дар предків забутих», «Голос забутих предків». Як бачимо, практично у кожному варіанті фігурують ключові слова вік, голос (гомін), тіні (подих), предки. Цікаве пояснення одного з ключових слів назви подає Світлана Лютіна: «Серед первісних народів існувало тверде переконання, що тінь є другим «я», «ego», душею людини... Уявляється, що Коцюбинський саме це значення надавав образу тіні. Душа тінь здатна покидати тіло й переходити в тіло іншої людини (реінкарнація), тварини або в предмет (тотемізм). Таким чином, Іван і Марічка, на мій погляд, — тіні забутих предків, тобто Івана й Марічки, які жили в далекому минулому. Вони водночас далекі предки для тих Івана й Марічки, які житимуть у далекому майбутньому, бо в цих двох живе душа-тінь народу». Яка з чернеткових назв повісті вам найбільше імпонує? Чим саме? Чи погоджуєтеся ви з трактуванням значення слова тінь Світланою Лютіною? Дайте власне тлумачення назви повісті.

Аналізуємо твір. 1. За яких обставин зустрілися Іван та Марічка? Чому, всупереч обставинам, між ними виникла приязнь? 2. Як у творі розповідається про мистецьку обдарованість Івана? А які таланти мала Марічка? 3. Чи вважаєте ви, що Іванко та Марічка були дітьми прекрасної природи, жили за її законами? Свою відповідь аргументуйте. 4. Які випробування випали на долю закоханих? Чому їм не судилося стати на весільний рушник? 5. Автор захоплено розповідає про полонинські звичаї. Які з них вам запам’яталися й сподобалися? 6. Як на Івана вплинула смерть Марічки? Чи є ознаки романтизму в зображенні тяжкої втрати? Доведіть своє твердження. 7. Чим відрізнялися почуття Івана до Марічки й до Палагни? 8. Як саме Коцюбинський висвітлив особливе ставлення гуцулів до худоби? Наведіть відповідні цитати. Використайте картину Тараса Данилича «На полонину» (с. 216), розкрийте її філософський зміст. 9. Завдяки чому в повісті яскраво відображено народні звичаї (Святий вечір, ворожіння на Благовіщення тощо)? Проаналізуйте засоби виразності 1—2 уривків з твору. 10. Що стало причиною зради Палагни чоловікові з Юрою-мольфаром? 11. Як сприйняв Іван замах мольфара і Палагни на своє життя? Чому шукав розради в спогадах про минуле кохання? 12. Проаналізуйте розмову Івана з мавкою. Чи є в цій розмові деталі, які вказують на неминучість трагедії? Як виявляється благородство Івана в ставленні до мавки? 13. Опишіть похорон героя, з’ясуйте його філософський зміст. У чому полягає незвичність цього обряду в гуцулів? Висловіть своє ставлення до Палагни-вдови.

Гуцульська садиба (ґражда) кінця XX століття. Фото

Поміркуйте. 1. Як ви розумієте твердження Антона Крушельницького: «Гуцульщині «Тінями забутих предків» поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам'ятник»? 2. Сучасник Коцюбинського, письменник Михайло Могилянський «Тіні забутих предків» трактував як низку авторських «прощальних міркувань про життя людське», як «зважування життя на терезах філософського роздуму», як «мужню розлуку з ним без страху, хоч і з жалістю, останнє «прощавай!» життю і привіт тим, хто ще має продовжувати його безперервність». Чи згодні ви з таким висновком? Чому саме? 3. Доведіть, що «Тіні забутих предків» відзначаються вдалим поєднанням реального й фантастичного. 4. Ознаки яких літературних напрямів притаманні повісті Коцюбинського? 5. Розгляньте фото гуцульської садиби (ґражди). Що вразило вас у її архітектурі? Чому садиба утворює замкнутий чотирикутник і скидається на своєрідну фортецю? Як ви вважаєте, чому в побудові житла гуцулів від часу, описаного автором «Тіней забутих предків», фактично нічого не змінилося?

Міжпредметні паралелі. З’ясуйте, що спільного в історіях кохання Івана й Марічки з повісті Коцюбинського та Ромео і Джульєтти з однойменної трагедії Шекспіра.

Творчі завдання. 1. Перегляньте фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» чи іншу екранізацію повісті. Опишіть героїв фільму, зображених на фото (с. 218, 219). Порівняйте свої враження від читання твору й перегляду фільму. 2. Напишіть твір «Як розкрито красу кохання у повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Агеєва В. Імпресіоністична поетика М. Коцюбинського // Слово і час. — 1994. — № 9 — 10.

Білоцерківець Н. «Тіні забутих предків»: Любов і смерть у М. Коцюбинського // Сучасність. — 1994. — № 1.

Ковальчук О. Михайло Коцюбинський і Едвард Мунк: Феномен крику в європейській культурі початку XX ст. («Intermezzo») // Рідна школа. — 2000. — № 8.

Логвин Г. Михайло Коцюбинський і імпресіонізм // Диво- слово. — 1996. — № 10.

ПахаренкоВ. «Над берегами вічної ріки»: Урок-диспут за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» // Дивослово. — 1994. — № 7.

Шевчук В. Поезія не живе на смітнику: Михайло Коцюбинський та його проза // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2002. — № 2.

Перевірте себе.

І. Виберіть один правильний варіант відповіді:

1. «Тіні забутих предків» за жанром — це:

а) казка;

б) легенда;

в) повість;

г) притча;

ґ) оповідання.

2. Першим друкованим твором Коцюбинського є:

а) оповідання «Харитя»;

б) оповідання «Ялинка»;

в) вірш «Наша хатка»;

г) нарис «На острові»;

ґ) оповідання «Що записано в книгу життя».

3. Про часи кріпацької неволі в Україні й масові втечі кріпаків у Молдавію розповідається у повісті Коцюбинського:

а) «Для загального добра»;

б) «Дорогою ціною»;

в) «Fata morgana»;

г) «Тіні забутих предків»;

ґ) «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма».

4. Аквареллю Михайло Коцюбинський назвав свій твір:

а) «Цвіт яблуні»;

б) «На камені»;

в) «Intermezzo»;

г) «Коні не винні»;

ґ) «Тіні забутих предків».

5. Некрологом на смерть Коцюбинського відгукнувся його друг:

а) Панас Мирний;

б) Іван Франко;

в) Володимир Самійленко;

г) Іван Нечуй-Левицький;

ґ) Борис Грінченко.

II. Виберіть два чи більше правильних варіантів відповідей:

1. Дійовими особами новели «Intermezzo» є:

а) Моя утома;

б) Ни. ви у червні;

в) Сонце;

г) Три білих вівчарки;

ґ) Залізна рука

города;

д) Чугайстер;

е) Людське горе.

2. Головними героями твору «Тіні забутих предків» є:

а) Іван і Марічка;

б) Юра-мольфар і Палагна;

в) Микола-спузар і Химка;

г) чугайстер і нявка;

ґ) родини Гутенюків і Палійчуків.

3. Слово інтермецо в перекладі з італійської означає:

а) музика:

б) ніжна мелодія;

в) настрій;

г) враження;

ґ) перепочинок, пауза.

4. Повістями Михайла Коцюбинського є:

а) «Тіні забутих предків»;

б) «Fata morgana»;

в) «На острові»;

г) «Подарунок на іменини»;

ґ) «Intermezzo».

5. Коцюбинського справедливо вважають:

а) символістом;

б) реалістом;

в) імпресіоністом;

г) експресіоністом;

ґ) романтиком.

6. Домінуючими рисами імпресіонізму є:

а) багата колористика;

б) відображення змін настроїв та миттєвих відчуттів людини;

в) правдиве відтворення подій;

г) перевага суб’єктивного сприймання світу над об’єктивним;

ґ) казковість;

д) використання образів-символів;

е) відтворення витонченої краси світу й людських почуттів.

7. Перу Михайла Коцюбинського належать твори:

а) «На камені»;

б) «На острові»;

в) «Для загального добра»;

г) «Дорогою ціною»;

ґ) «По дорозі в Казку»;

д) «На золотих богів»;

е) «Перехресні стежки».

8. Розповіді про селянські бунти початку XX століття і їх придушення владою лягли в основу творів Коцюбинського:

а) «Коні не винні»;

б) «Fata morgana»;

в) «Тіні забутих предків»;

г) «Дорогою ціною»;

ґ) «Подарунок на іменини»;

д) «На острові»;

е) «Intermezzo».

9. До творів Коцюбинського, написаних для дітей і про дітей, належать:

а) «Харитя»;

б) «Подарунок на іменини»;

в) «Тіні забутих предків»;

г) «Ялинка»;

ґ) «Маленький грішник»;

д) «Intermezzo»;

е) «Для загального добра».

10. Про право кровної помсти згадується у творах Коцюбинського:

а) «Тіні забутих предків»;

б) «На камені»;

в) «Intermezzo»;

г) «Дорогою ціною»;

ґ) «Коні не винні»;

д) «Маленький грішник»;

е) «Сміх».

11. Імпресіоністичні тенденції Коцюбинського в українській літературі продовжили:

а) Микола Хвильовий;

б) Григорій Косинка;

в) Андрій Головко;

г) Володимир Винниченко;

ґ) Борис Харчук;

д) Григір Тютюнник;

е) Віктор Близнець.

III. На матеріалі творів Михайла Коцюбинського письмово доведіть або спростуйте одну з тез:

а) «Живопис — це поезія, яку бачать, а поезія — це живопис, який чують» (Леонардо да Вінчї);

б) «Між оком, яке бачить, і рукою, яка записує, не повинно бути нічого...» (Михайло Коцюбинський).