(1864—1925)
Стогоном був він німої землі,
Сльози і кров він носив у полі,
Кидав же перли і квіти.
(Олександр Олесь)
З дитинства по радіо і телебаченню ви чули колискову пісню, що стала народною: «Тихесенько вечір / На землю спадає, /І сонце сідає / В темнесенький гай. / Ой сонечко ясне, / Невже ти втомилось, / Чи ти розгнівилось? / Іще не лягай!», не здогадуючись, що її автор — Володимир Самійленко, талановитий поет-філософ, сатирик і гуморист, драматург, прозаїк, публіцист, перекладач. Прикметною ознакою цього яскравого поета Іван Франко вважав високу національну свідомість.
Володимир Іванович Самійленко народився 3 лютого 1864 року в містечку Великі Сорочинці на Полтавщині. Як зазначив в автобіографії поет, його мати Олександра Самійленко — колишня кріпачка, батько — багатий поміщик Іван Лисевич. Мати записала сина на своє прізвище, оскільки Володимир був позашлюбною дитиною. В 1875 році хлопця віддали до Полтавської гімназії, яку він закінчив 1884 року. Вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Під впливом творів Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша Самійленко, за його словами, «почав свідомо писати українською мовою». Перші поетичні спроби свідчили про «сатиричну жилку» поета.
Дебютував Самійленко перекладом трьох перших пісень «Іліади» Гомера в альманасі «Складка». Та славу йому принесли публікації на сторінках львівських журналів «Правда», «Зоря», «Дзеркало», книга «З поезій Володимира Самійленка» (1900) та поема «Герострат». 1906 року побачила світ збірка поезій «Україні» з передмовою Івана Франка, який окреслив творчу індивідуальність митця: внутрішню духовність, вірність життю і художній правді. Програмним для Володимира Самійленка був вірш «Не вмре поезія», в якій він висловив своє естетичне кредо, виражаючи віру в незгасність людського творчого начала: «Не вмре поезія, не згине творчість Духа, / Поки живе земля, поки на ній живуть, / Поки природи глас людина серцем слуха...»
У драматичних творах «Маруся Чурай», «Драма без горілки», «Дядькова хвороба», «Химерний батько», «У Гайхан-бея» Самійленко висміяв хуторянський псевдопатріотизм, безталанних і хвалькуватих віршомазів, тупість жандармів.
Після лютневої революції 1917 року поет привітав проголошення УНР, працював в уряді, сформованому Центральною радою. Він не сприйняв продовження імперської політики, здійснюваної більшовиками: нещадного соціального протистояння, кровопролитної боротьби. В 1920 році поет емігрував до Польщі, де створив філософську сатиричну поему «Гея». Автор використав прийом умовності: за пануванням більшовиків в Україні спостерігають інопланетяни, дивуючись антилюдяній побудові «нового світу» — авантюри, що обернулася для народу голодом, репресіями знищенням національної інтелігенції, інтелектуальною деградацією.
У 1924 році Самійленко повернувся в Україну. Жив вкрай сутужно, адже нова влада не друкувала його творів. Реалії тогочасної дійсності спонукали його написати сатиричну поему «Спритний ченчик», в якій в алегоричному плані відображено політику більшовиків в Україні, а в образі Дона Хуана — Леніна, будівника нової «тюрми народів».
12 серпня 1925 року Володимир Самійленко помер у Боярці біля Києва, де й похований.
У 8 класі ви вивчали гумористично-сатиричні твори Самійленка «Патріоти», «Ельдорадо». В образі Ельдорадо, країни багатств і райських утіх, змальовано Російську імперію, в якій бідують поневолені народи, але панує панівна верства, чиновники-держиморди. У гумористичному вірші «Патріота Іван» поет висміяв так званих українських патріотів, застосувавши поступально-зворотну композицію. Художня образність розвивається навколо образу псевдопатріота, з кожною строфою змальовується його образ новими тонами. Поезія складається з п’яти восьмивіршів, два останніх рядки якої повторюються після кожного шестивірша з перехресним римуванням, що увиразнює ритміку і динамізує оповідь. Поступово розкриваються риси персонажа, розвінчується лицемірство «славного патріота» . Розповідач застосовує прийом похвали, але іронічна інтонація викликає протилежне сприйняття галасливого Івана. Влучно іменується герой зневажливим простонародним Іванець, що висвітлює ставлення розповідача до персонажа, підкреслюючи його відірваність від інтересів народу: «В нього дух зовсім народний: / Не пізніш як за сім рік / Стане він (хоч благородний ) / Говорити, як мужик: / Ще й книжки писати стане / Про народ наш Іванець». Підсумовує попередню думку в кінці кожного восьмивірша рефрен «Ти, їй-богу, молодець!», щоразу забарвлений новими інтонаціями: гумором, кпинами, іронією, жартом: «Працю він шанує дуже. / «В праці все, мовляв, лежить». / Тих, хто батьківщині служе, / Радий скрізь він похвалить. / Він і сам колись пристане / До роботи... в гаманець. / Патріоте, наш Іване! / Ти, їй-богу, молодець!» Персонаж зображується за допомогою прийому дотепності, яка виникає від невідповідності слова і діла псевдопатріотів.
Іронією та сміхом пройняті гумористичні вірші «Патріотична праця», «Пісня про свободу», «На печі», «Сон», в яких змальовуються образи хвальків і пустомель, що тільки й уміють складати нежиттєві прожекти, зволікати, забувати, стояти осторонь від важливих для народу справ. Володимир Самійленко європеїзував українську поезію, створюючи пейзажну, інтимну, громадянську, філософську лірику.
Поетичний образ України змальовується в циклі «Ямби», в якому митець висловив свою незгоду з колоніальним статусом України: «О, де набрати слів? Де виразів найти / Для мук, що душу всю шматують, / Коли я подивлюсь, як лютії кати / У нашій хаті бенкетують». Автор моделює широку гаму патріотичних почуттів і переживань ліричного героя. Образ України — центральний у циклі, набуває історіософського виміру, персоніфікується, відтворюючи складний поступ народу. Поет вдається до образу Христа, який символізує страждання, самопожертву і вселюдську любов. Хресна дорога Ісуса нагадує митцеві дорогу і недолю Вкраїни-матері: «Округ хреста твого, мій краю розіп’ятий, / Я чую регіт навісний». Ліричний герой висловлює віру: Україна пробудиться і звільниться зі сну рабства і стане вільною.
Поезія «Україні» будується як ліричний монолог героя, щира розмова з Вітчизною: «Прийми мої пісні, як дар малий / Великої і вірної любові». У вірші-медитації Україна осмислюється як духовне начало, що підносить людину до безсмертя. Ліричний герой зізнається, що носить її в серці, «як мрію чистую з найкращих мрій». Він усвідомлює тернистий шлях України, зображучи її як «любий образ променистий» у прямуванні в майбутнє. Багатогранний образ Вітчизни оспівується поетом у «Запорозькому марші», сонеті «Привіт Буковині», марші «Україна» та інших.
Вірш «Українська мова (Пам’яті Т. Шевченка)» став хрестоматійним для багатьох поколінь читачів. За допомогою алегорії поет змальовує образ «чудовного» чоловіка, в якому вгадується Тарас Шевченко. Він знайшов у пилу на шляху діамант, обробив його. Під його пером дорогоцінний камінь засяяв для народу як неоціненний і вічний дороговказ, що символізує українську мову, поетичне слово, духовність нації. Для втілення художньої ідеї застосовано різноманітні художні тропи: епітети, метонімію, метафори, повтори: «І промінням ясним всіх людей здивував, /І палючим огнем кольористо блищить, /І проміння його усім очі сліпить». Узагальнює ідейну спрямованість поезії думка про безсмертя найбільшої цінності народу — мови, що «сіятиме вік, поки сонце стоїть».
Самобутні твори Володимира Самійленка посідають помітне місце в українському письменстві доби. Живучими виявились змальовані ним пустодзвінні політики, псевдодемократи, перевертні, які цураються рідної мови. Іронія, гумор, сміх поета допомагають нашим сучасникам розпізнати лицемірство і обман.
Підсумуйте прочитане. 1. Що вас схвилювало в життєписі Володимира Самійленка? 2. В чому полягало його творче кредо? 3. Назвіть поетичні збірки і драматичні твори Самійленка.
Поміркуйте. 1. Чому сатиричні твори Самійленка актуальні і в наш час? 2. Як співвідносяться між собою ліричне і сатиричне начала у творах поета? 3. Яку художню роль виконує композиція вірша «Патріота Іван»? 4. Чому поезія «Українська мова» стала хрестоматійною? 5. Яким змальовано образ України в ліриці Самійленка?
Творчі завдання. 1. Зіставте поезії Самійленка «Патріоти», «Ельдорадо», «Патріота Іван» зі співомовками Степана Руданського і з’ясуйте характер сміху в них. Напишіть есе «Сміх як зброя у творах поетів». 2. За допомогою комп'ютерної графіки проілюструйте твори Самійленка.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Одарченко П. Володимир Самійленко //Одарченко П. Українознавчі спостереження і фрагменти. — К., 2002.