Українська література (профільний рівень). Підручник 10 клас. Семенюк Г. Ф.

Богдан Лепкий

(1872—1941)

А я кажу вам: день іде,

Іде така година.

Коли ні тут, ні там, ніде

Кордонів жодних не буде.

Лиш даль далека, синя.

(Богдан Лепкий)

Богдан Лепкий — один із чільних представників українського письменства кінця XIX — першої половини XX століть. Його талант багатогранний: поет і прозаїк, перекладач і літературознавець, мемуарист і видавець, художник і мистецтвознавець. Як поет-модерніст, він збагатив образну й стильову палітру лірики.

«Куди мій шлях? Куди моя дорога?» (Богдан Лепкий)

Богдан Сильвестрович Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім неподалік села Крегульця (тепер Гусятинського району Тернопільської області). Його батько був священиком і українським письменником, відомим під псевдонімом Марко Мурава. З дитинства хлопця полонила поезія Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича. Родину Лепких відвідували Іван Франко, Василь Стефаник, прості селяни, для кожного з яких отець Сильвестр знаходив добре слово, був гостинним. З шести років хлопець мешкав у містечку Бережани у діда Михайла Глібовецького. 1891 року закінчив Бережанську гімназію. Богдан Лепкий багато читав, захоплювався малярством, про що згодом написав у автобіографічній повісті «Казка мойого життя». Навчався в Академії мистецтв у Відні, Віденському та Львівському університетах. Закінчивши навчання в 1895 році, Богдан Сильвестрович повернувся до Бережан і викладав у гімназії українську та німецьку мови. В цьому ж році дебютував як поет віршем «Світ за очі» у журналі «Зоря». Одружившись, він 1899 року переїхав з дружиною до Кракова, де викладав українську мову і літературу в гімназії, а згодом — у Краківському університеті. Належав до львівського модерного угруповання «Молода муза», був його натхненником і лідером. До нього входили Петро Карман- ський, Остап Луцький, Василь Пачовський, Сидір Твердохліб, Степан Чарнецький, Михайло Яцків та інші. Вони шукали свої шляхи оновлення поезії на засадах модернізму, орієнтуючись на західноєвропейські взірці.

Богдан Лепкий оприлюднив збірки поезій: «Стрічки», «Листки падуть», «Осінь», «З глибин душі», «Поезіє, розрадо одинока», «Тим, що полягли», «Доля» та інші. Поет обрав шлях Краси і Чистої Людяності, сприймаючи світ як нерозгадану таємницю. Лепкий синтезував народнопісенні, романтичні й модерні художні засоби, творячи оригінальну художню систему.

Перша світова війна принесла поневіряння родині Лепких у Кракові. У 1915 році Богдана Сильвестровича мобілізували і направили до таборів військовополонених для освітньо-культурної роботи серед українців. З 1916 року він мешкав у Німеччині, Австрії, де видавав зібрання творів українських класиків, писав історичні повісті та романи. Його творчість проймають антивоєнний пафос, національно-патріотичні мотиви. У 1925 році письменник повернувся до Кракова на посаду професора Ягеллонського університету. Лихої долі він зазнав у 1939 році. Фашистська окупація і закриття університету, безробіття, матеріальна скрута переслідували письменника. Але він продовжував писати патріотичні твори, мемуари. Несподівана смерть спіткала Богдана Лепкого 21 липня 1941 року. Похований митець у Кракові на Раковецькому кладовищі.

«Колисав мою колиску вітер рідного Поділля» (Богдан Лепкий)

Богданові Лепкому імпонували символістська поетика, культивована митцями Європи мелодійність, багатозначність художнього світу, що відбиває бентежні почуття, настрої, переживання. Лепкий естетизує образ поезії, яка, за його уявленням, осягає небесне, всесвітньо-символічне начало буття: «Поезіє, розрадо одинока, Товаришко незрадлива сердечна! В днях радости — подруго ясноока, В біді — провіднице моя безпечна. // Ніхто тебе не розумів, скорботна, Не вислухав твоєї мови гідно... В розірваній товпі губилася безслідно»Образ поета автор наділяє чарівною таємничістю, оскільки його лірика — «краса, птахи, хмари — одна краса та й годі!» Улюблені образи поета-символіста — зів’ялі квіти, падаюче листя, згасла свічка чи останні іскри від погаслого вогнища, похоронний дзвін («Вечірній дзвін»), що нагадують про неспинний потік часу: «Останній птах у вирій летить, Остання квітка в'яне, Листками вітер шелестить, / Немов говорить: цить, ах, цить! Тепер спокій настане» (цикл «Осінь»).

Міжпредметні паралелі Вірші циклу «В Розтоках» Лепкого перегукуються з «Блакиттю» Стефана Малларме: «Блакить, одвічна блесть в іронії священній, І Яка прозоріша за квітів томну лінь... Куди втекти? Яке з твоїх громадь, о ноче. Затулить хоч на мить її убивчий зір» (переклад Михайла Москаленка). В обох поетів ідеальне, безкінечне, надособистісне втілюється в образі блакиті. В уявленнях обох поетів блакить символізує ідеальний світ, до якого поривається душа ліричного героя.

Художній образ України. Богдан Лепкий відчуває свою нерозривність з рідною землею. Цю думку він висловив у поезії «Заспів»: «Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля / І зливав на сонні вії Степового запах зілля», а в серці ліричного героя довіку вколисався «крик невольного люду». Образ України — наскрізний для лірики Лепкого. Її ліричний образ творять пісні («0 пісне», «До народної пісні»). Образ пісні символізує національну культуру, загалом батьківщину. Із пейзажних віршів («В Розтоках», «Наші гори») постають небачені блакитні далі, високе небо, мерехтливі зірки, місяць. Споглядаючи красу України, ліричний герой впадає в меланхолійний стан: «А тихо тут і так спокійно, Як у душі, що збулась горя. Лиш мрії-сни літають рійно,  з-поза скель порання зоря І Встає таємно, боговійно» («Гірський став»).

Драматичний образ України змальовується в новаторській ліриці Богдана Лепкого 19141920 років. На обличчі вітчизни лежить печать фатальності війни, рік крові, гуркоту гармат — усього того, чому не можна запобігти, що приречене на загибель і відплату. В очах поета Україна стоїть під знаком трагедії, стає символом Апокаліпсису, втіленням руйнівної світової душі: «Дрижить земля, валиться дім, Світ гонить в пропасть стрім голов, А всюди кров, а всюди кров!». У цій світовій стихії рідна Україна приречена на загибель в уявному світі поета. Ідея спів- жертовності, «співрозп’яття» з Україною, з горем народу охоплює поезії, в яких Україна постає образом «великого пожарища », «чорної руїни» («Спочинь, серце, на хвилину», «Батько й син»).

Поезія «І в мене був свій рідний край» — за жанром вірш- рефлексія. її тональність визначають патріотичний пафос, ремінісценції з творів Ґете, експресивні образи і символи: «О краю мій! Свята руїно, Новітня Троє в попелах! Перед тобою гну коліно / І кличу: Боже в небесах, За кров, за муки, за руїну / Верни, верни нам Україну!». Вірш відтворює полум’яну душу ліричного героя, який впадає в безнадію і водночас підноситься над невір’ям. У річищі символізму поет зіштовхує суперечності, поєднання протилежних начал і трагічне світовідчування, поглиблене війною, яку символізують стрілецькі гроби, руїни, чорний ворон, як у вірші «В тисячний день війни». За Лепким, у світі точиться споконвічне протистояння добра і зла, життя і смерті, часових і вічних духовних цінностей («Тисяча днів»).

Поезію «Журавлі» (1912) проймає мотив прощання з вітчизною. Образ журавля в українській міфології багатозначний: символізує сонце, весну, добро, благополуччя, плодючість. В українців існує повір’я, що журавлі — це люди, які мешкають у вирії, а на батьківщину повертаються птахами до своїх старих, обжитих місць. У народних легендах, піснях, казках часто проводять паралелі між журавлями і людьми. Ця аналогія спостерігається у вірші Лепкого. Традиційно смислове наповнення образу журавлів у вірші асоціюється з українськими знедоленими емігрантами, що шукали щастя за океаном. Проте образ журавлів має загальнолюдський смисл, символізуючи людину, гнану долею, невідомим шляхом у житті. Лірична оповідь діалогічна, герой звертається до брата: «Видиш, брате мій, товаришу мій». Вражає художня майстерність твору: митець вдається до зорових і слухових образів: журавлі відлітають у теплі краї «сірим шнуром»Епітет сірий підкреслює осінню пору та відтворює похмурий настрій ліричного героя. Друга строфа позначена звукописом: алітерацією р, що повторюється сім разів, передаючи мелодику курликання журавлів, асонансом голосних у, и, є. Така евфонія, тобто милозвучність, протяжність і ритмічність вірша викликає в читача особливий елегійний настрій. Третя строфа сповнена роздумів, долетять журавлі до мети чи загинуть: «Мерехтить в очах Безконечний шлях, Гине, гине в синіх хмарах Слід по журавлях». Під пером Богдана Лепкого ритм став не просто розміром, що структу- рує текст, а животворним чинником, що організовує художній світ, артикулює слова, означуючи не стільки поняття, скільки слово-образ, слово-символ, викликаючи додаткові асоціації.

Мистецька скарбницяУ роки П ершої світової війни Левко Лепкий написав музику до поезії свого брата Богдана «Чуєш, брате мій». Пісня поширювалася як реквієм «тим, що впали» (так називався один із віршів Богдана Лепкого) і стала народною. Нове життя їй дав відомий український фольклорист і композитор Філарет Колесса. зробивши музичну обробку твору на чотири голоси. Народними піснями стали поезії Богдана Лепкого «Яка чудова ніч», «Нема ріки», «Цить, серце», «Колисав мою колиску».

Підсумуйте прочитане. 1. Що вас зацікавило в життєписі Богдана Лепкого? В якій родині він зростав? 2. Що вплинуло на характер естетичних шукань Лепкого? В яких літературних жанрах він виступав? До якого літературного угруповання він належав? 3. Назвіть поетичні збірки та пісні Лепкого.

Поміркуйте. 1. Чим образ поета, створений Лепким, співзвучний Франковому образові митця, а чим — відрізняється? 2. Яке місце у творчості поета посідає образ України? Відповідаючи, використовуйте цитати. 3. Які риси індивідуального стилю Лепкого ви можете назвати? 4. Чим актуальні твори Лепкого?

Аналізуємо твір. Прочитайте поезію «І в мене був свій рідний край». З якими творами світового письменства перегукується вірш Лепкого? Які події зумовили задум твору? До якого жанрового різновиду належить вірш? З’ясуйте роль антитези в розгортанні ліричного сюжету. Якими художніми засобами створено образ України? Визначте віршовий розмір, характер римування і з’ясуйте їх художню функцію. Яка ідея твору?

Творче завдання. Напишіть есе «Образ України в моєму житті», цитуючи поезії Богдана Лепкого та Володимира Самійленка.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Погребенник Ф. Богдан Лепкий — український письменник з Поділля. — Тернопіль, 2005.

Ткачук М. Модерністський дискурс лірики та новел Богдана Лепкого. — Тернопіль, 2006.