(1878—1956)
Свята Вкраїно, печальна мати!
Де твоя слава, твої пенати?
Де рідне слово?
(Петро Норманський)
Яскравий поет-модерніст Петро Карманський збагатив українську лірику новими художніми образами і формами. Був речником незалежної України, якій служив своїм пером. Показуючи розрив між гуманістичними ідеалами й антилюдяним світом, поет захищав активну позицію особи: «Хай дикий ураган / Підійме проти нас усю пекельну міць! / Та й у свободи край увійдем силоміць!» Сучасники називали його співцем, якому підніс ліру сам Орфей.
Петро Сильвестрович Карманський народився 29 травня 1878 року в містечку Чесанові Любачівського повіту (нині Польща) в родині будівельника. Мав великі природні здібності, блискуче закінчив початкову школу та українську гімназію в Перемишлі. Залишившись сиротою, без коштів на життя, Петро вирушив до Риму і вступив навчатися до Ватиканського колегіуму, в якому студенти перебували на повному утриманні церкви.
На формування естетичних смаків Петра Карманського мали вплив лірика французів Шарля Бодлера, Стефана Малларме, поляка Станіслава Пшибишевського, італійця Джованні Паскалі. Найбільше Карманському імпонували ніжність, мрійливість, меланхолійність поезій Пасколі. «Братолюбіє, — писав Карманський, — се найголовніша струна його ліри. Співати про братню любов і взивати до неї загал — се найсвятіша задача поета». Таким було кредо українського митця.
1899 року побачила світ збірка віршів Петра Карманського «З теки самовбивці», герой якої нагадує головних персонажів із книги «Зів’яле листя» Івана Франка.
1904 року Карманський повернувся в Україну, продовжив навчання у Львівському університеті, який закінчив 1907 року. Поет очолив редакцію журналу «Світ», навколо якого гуртувалися «молодомузівці». Іван Франко помітив у ліриці Карманського «погляд на світ крізь сльози, тугу, навіяну власним життям», відзначивши самобутність його художньої палітри. Помітним літературним явищем стали збірки поезій «Ой люлі, смутку», «Блудні огні», «Пливем по морі тьми».
Життя Петра Карманського було сповненим пригод, мандрів і напруженої творчої праці. Він писав вірші, публіцистичні, літературно-критичні праці, перекладав «Божественну комедію» Данте, драму «Іфігенія в Тавриді» Ґете. У 1913 році Карманський вирушив до Канади, де читав лекції з української історії та мови, писав щоденник «З далекого світу».
Повернувшись через рік з подорожі, поет потрапляє у вир Першої світової війни: його художня думка відбиває національно-визвольні змагання народу за незалежність України. У 1918 році Карманський бере активну участь у парламенті Західноукраїнської Народної Республіки, проголошенні 22 січня в Києві Акту Злуки про об’єднання українських земель в єдину державу. Його лірика поповнюється патріотичними мотивами, митець оспівує борців за волю України, створює «Січовий гімн», вірші «Стрілецька присяга», «Останній наш бій», «Спіть, герої, спіть!». Відомий митець і як автор роману «Кільця рожі». Великої популярності здобула його книга спогадів «Українська богема», в якій представлено широку картину культурно-мистецького життя початку XX століття. 1940 року Карманського було залучено до видання журналу «Література і мистецтво», запрошено працювати викладачем Львівського університету, а з 1944 року — директором Меморіального музею Івана Франка. У 1941 році побачила світ збірка поезій «До сонця». У 50-і роки Петро Сильвестрович оприлюднив поетичну збірку «На ясній дорозі» та спогади «Крізь темряву». Помер Петро Карманський 16 квітня 1956 року.
Петро Карманський представляв у ліриці модерністичний напрям, вважаючи його естетичним, мета якого — служити красі. Його поезіям притаманні романтичні поривання до ідеалу, символістські прозріння надчуттєвого, неземного начала, душевні поривання до краси. Збірку «Ой люлі, смутку» проймає екзистенційне бачення світу і людини в ньому. Вона наповнена мотивами туги, журби, передчуттів, тривог, самоти, печалі, розлуки. Смуток автора постає як мистецька цінність, що допомагає збагнути духовний світ особи на зламі століть.
Поезія «Ой люлі, люлі, химерний смутку» — медитація, зразок нової художньої образності. Передусім митець персоніфікує явища природи і душевний стан ліричного героя. Абстрактне поняття суму автор зігріває сердечним теплом, наповнює новим смислом. Поет застосовує метафору «колише власний сум, мов присипає дитину». У доборі художніх засобів він переосмислює фольклорні образи, навіть мотиви колискових пісень: «Ой люлі, люлі, химерний смутку, — / Шепоче вільха, гнесь верболіз, / Квилить задума, шовковії вії / Срібляться ясним брильянтом сліз». Художня єдність твору досягається образом ліричного героя та зворотно-поступальною композицією, яка передбачає внутрішній рух думки, відтінює смисли: наскрізний мотив смутку набуває нових відтінків і значень. Мелодику поезії увиразнює епіфора, яка повторюється у кожній строфі, виконуючи роль анафори. При цьому образ смутку супроводжується новим епітетом: химерний смутку, дрімучий смутку, причинний смутку, зловіщий смутку. Елегійна тональність твору витримана послідовно: образ смутку уособлюється («Цить, смутку, цить!»), набуває символічного виміру. Митець утверджує єдність людини і природи, якою сповнена народна творчість і міфологія українців. Паралелізм в осмисленні буття природи і людини допомагає поетові відтворити різні душевні стани. Так окреслюється духовний світ людини чуйної, вразливої, самозаглибленої у внутрішній світ свого «я».
Мелодійність поезії циклу «В обіймах смутку» заворожує читачів. Цю функцію виконують рефрени, як у вірші «Чогось та сумно», риторичні питання і звертання, ритміка творів, ямбічні розміри і перехресне римування, паузи як прийоми умовчання, що психологізують оповідь. Модерністська меланхолія, тобто стан сумного настрою, туги — характерна ознака філософії буття героя поезії «В годину сумерку». Художня картина світу зігріта щирими інтонаціями ліричного героя, який спостерігає, як «чорний сумерк йде полями, / Веде за руку скорбну тугу». Образ сумерку персоніфікується, нагадує матір, яка веде за руку, мов дитину, тугу, відтінює алегоричний смисл картини, символізуючи загальний настрій епохи. Образ туги поглиблює елегійні настрої героя.
Тематичний діапазон лірики Карманського охоплює інтимну й мариністичну («Над срібним плесом моря») тематику. У його творчому доробку чільне місце посідає громадянська лірика. Збірка «За честь і волю» сповнена щирої любові до України. Ліричний герой поезії «Жертва» проводжає сина на бій за волю вітчизни, проголошуючи: «Даремний жаль, як кличе слушна справа, / Як з України ворог точить кров». Повсталий народ супроводжує «лицарський гордий дух» предків — символ свободи, непохитності й мужності. Жанр посвяти Січовим Стрільцям звеличує полеглих за волю народу лицарів («За Збручем», «Ждала, молилася», «Святий герою»).
У поезії «Мій краю рідний» митець означує дорогий серцю образ України, бачить її безсмертя: «Мій краю рідний, дорогий клейноде, / В короні світа перло найцінніше! / Хто твого поля списом не скородив! /Та в горю, в муках ти лише краснішав. / Ти, наче фенікс, воскресав на згарах, / Змагав до сонця й вічно ріс у силу». Поетичний малюнок країни увиразнюється порівнянням з клейнодом, тобто з коштовностями, самоцвітами, а також символом державності, яку уособлює корона з перлом найціннішим, котру носили князі Руси-України, Данило Галицький та гетьмани Козацької республіки. Поет підсумовує: «Ні одна буря тебе не зломила — / Тепер (я вірю) ти повік не згинеш».
Підсумуйте прочитане. 1. Які факти біографії Петра Карманського вам найбільше запам’яталися? 2. Які чинники формували його естетичні погляди? 3. Чим приваблює образ України в ліриці поета?
Поміркуйте 1. Як виражається модерністське світобачення автора збірки «Ой люлі, люлі, смутку»? 2. Що засвідчують меланхолійні настрої та символістська палітра Карманського? 3. У чому виявляється національна самобутність його поезії?
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Голомб Л. Митець незвичайної долі // Карманський П. Ой люлі, смутку: Поезії. — Ужгород, 1996.
Ляшкевич П. Петро Карманський. — Львів, 1998.