(1878—1942)
І будуть народи всі йти до країни,
Де піснею — мова,
А думка — всесвіт...
(Василь Пачовський)
Василь Пачовський відомий як поет-модерніст. Він захищав культ поезії як краси, відкидав споживацьке розуміння художньої творчості. Як поет-державник, що сповідував національну ідею, поєднав громадянські почуття з самодостатністю поезії як такої.
Пачовський Василь Миколайович народився 12 січня 1878 року в селі Жуличах на Львівщині у родині священика. Навчався в Золочівській гімназії, Львівському університеті, з якого 1901 року був виключений за участь у студентських страйках. У 1909 році закінчив історичний факультет Віденського університету. Викладав історію у станіславській та львівській гімназіях. Митець входив до літературного угруповання «Молода муза». Його захоплювала модерністська концепція мистецтва, зокрема течії неоромантизму та символізму. У роки Першої світової війни Василь Миколайович виїхав до Відня, а повернувшись на Закарпаття в 1920 році, вчителював у гімназіях Берегова, Перемишля і Львова, проводив культурно- освітню роботу: написав історію Закарпаття, підручники для шкіл, уклав хрестоматії з української літератури. В 1926 році захистив докторську дисертацію. Відомий Пачовський науково-публіцистичною працею «Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації», державницькі ідеї якої звучать актуально і в наш час. З 1939 року Василь Пачовський був викладачем Львівського університету. В роки німецької окупації залишився без роботи. Помер поет 5 квітня 1942 року, похований у Львові на Личаківському кладовищі. На пам’ятнику викарбувало слова з його поеми «Золоті ворота»: «О Золоті ворота! Стояти вам ще там, де ви стояли». Для поета Золоті ворота — це символ української державності.
В історію української літератури Василь Пачовський увійшов як автор поетичних збірок «Розсипані перли», «На стоці гір», «Ладі й Морені терновий огонь мій». Помітне місце в доробку митця посідають драматичні твори «Сон української ночі», «Сонце руїни», «Сфінкс Європи», «Роман Великий», « Мазепа», об’єднані ідеєю державотворчих змагань за соборність України.
Перша збірка «Розсипані перли» принесла Пачовському заслужену славу. Вона збентежила читачів дивовижною мелодійністю віршів, модерною трансформацією народнопісенних образів, щирістю, безпосередністю почуттів. Значення назви збірки розкривається в однойменній поезії «Розсипані перли». Ліричний герой нанизав «ожерелля з чистих перлів серед сліз» і подарував коханій, проте вона байдуже поставилась до його «коштовного скарбу». В річищі символізму поет естетизує «розсипані перли» сліз ліричного героя — символ моральної чистоти і краси. Він висловлює сердечний біль від нерозділеного кохання, збентежений засліпленою душею милої: «А ти, Дзюню, розірвала /І жбурнула до землі — / Мої перли покотились / По помості, гей, по шклі... / Мої перли, мої сльози / Розсипались по землі». Поступово мотив розсипаних перлів набуває нових вимірів, захоплює в своє художнє поле тему слова і пісні, що символізують духовне багатство людини, яке черстві душі топчуть у бруд. Поезія Пачовського перегукується з циклом «Сльози-перли» Лесі Українки. Поет переосмислює фольклорну символіку, наповнює її новим змістом: розсипані щирі сльози-перли зацвіли синім цвітом незабудок — символом безсмертя кохання, втілюючи моральну чистоту помислів особи. Тому ніхто не сміє топтати красу! Літературознавці в такому модерному трактуванні цінності краси і шляхетності людських почуттів вбачають естетичну програму автора.
Для поета-символіста важливим є інтуїтивне пізнання буття як гіпнотичної сили, що підносить людину до нових духовних обріїв. З цією метою Пачовський застосовував поетичні прийоми: 1) постійне повторення і варіації рядків чи словосполучень у строфах, що створює особливу мелодику вірша; 2) використання внутрішніх і омонімічних рим; 3) гра звукописом, збігом звуків, алітераціями й асонансами; 4) майстерне використання поетичного синтаксису, інверсії, риторичних запитань і окликів, прийомів паралелізму, анафоричних речень, звертань тощо.
Мотив кохання наскрізний у збірці Пачовського. Перед читачем розгортається діапазон почуттів ліричного героя, відбиваючи широкий емоційний спектр його переживань та зумовлюючи вчинки і висловлювання. Поведінка закоханого юнака нагадує своєрідну гру: то він освідчується Ольдзюні, то залицяється до Марусі, то захоплюється вродою Стефки, яку сватає старий пан, то симпатизує Банді, то стрімко танцює з Ганнусею. Кожна дівчина уособлює якусь грань ідеального образу коханої. Герой зображується у пошуках своєї ідентичності, життєлюбства, оновлення почуттів, яке асоціюється з весною («Вічно весни повертають»): «Та всім в серці грають струни, / Бо весна в нім арфу тру не...». Його ліричні монологи сповнені ніжності і палких закликів: «Тобі зозуля навесні / Кувала, а тепер мені / Вороння крякало сумне — / Забудь мене!» («В альбом Олі Г.»). Моделюється внутрішній суперечливий світ людини, в душі якої поєднуються журба і радість, добро і зло, реальний та вигаданий світ.
Художньої досконалості досяг Пачовський у поетичній мариністиці. Його цикл «Над морем» перегукується з поезіями про море Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Петра Карманського. Свої мариністичні вірші поет називає сонатою, уподібнюючи їх музичному творові, в якому партію ведуть два інструменти і який складається з двох контрастних частин. Проте «Соната» Пачовського складається з трьох частин: перша — споглядання героєм морських хвиль («В них святив я свою душу, / Своє сер це, сум і сміх!». У другій частині змальовано побачення на човйі з милою, яка «цілувала і спивала / Ревні сльози з віч моїх, / Та випила мою душу, / Моє серце, сум і сміх!»). Третя частина — антитеза до попередніх строф: кохана вийшла заміж за іншого, а в серці героя оселилася туга. Чудові краєвиди моря змальовано у поезіях «Над морем світла», «Ніч на морі», «В світлі сонця».
Центральною у збірці «Огні мести» є патріотична лірика. Вражає картина поневоленої напасниками батьківщини у вірші «Замучили матір приблуди». Україна уподібнюється скорбній Божій Матері, яка спостерігає нову неволю. Вона вірить у молоде покоління, що візьме зброю і боронитиме рідну матір. У поезії «З’ява в Матері» порушено тему самознищення бездержавної нації, чиї діти воюють у чужих таборах. Загалом образ України творять образи рідного краю, нашої землі, степу. Чорного Моря, Карпат, Софії Київської, Золотих воріт («Злеліяв я тебе в душі», «Ніхто не знав, чого степи шуміли», «Ой роздерли нас, розклювали нас»). Митець передбачає майбутнє України як суверенної могутньої держави, мріє про те, «аби народ наш зерно Боже сіяв: / Любов і правду всім народам світу». В цьому виявляється загальнолюдський пафос його лірики.
Отже, рання лірика Василя Пачовського — це камерна лірика, присвячена почуттям людей, побутовим ситуаціям, що обмежуються любовним сюжетом, зануренням ліричного героя у власний світ, розгадуванням свого «Я». Проте художній світ поета таємничий, як і загадкова душа його ліричного героя, сповнена різноманітними емоціями й почуттями. Події 20-х років XX століття, зумовили появу громадянської лірики Пачовського, в якій відображено змагання за незалежність України.
Словникова робота. Пригадайте визначення термінів поезії в прозі, асонанс, алітерація. Наведіть відповідні приклади з творів Василя Пачовського і з’ясуйте їх естетичні функції.
Підсумуйте прочитане. 1. Що вам запам’яталося з життєпису Пачовського? Прокоментуйте епіграф до біографічної статті. 2. До якого модерністського угруповання належав поет? 3. Розгляньте портрет Пачовського (с. 397). Які риси характеру відбилися на ньому? 4. Окресліть основні мотиви лірики поета.
Творчі завдання. Прочитайте вірші «Розсипаних перлів». Складіть рецензію на збірку за планом: 1. У чому своєрідність творчого задуму митця? 2. Окресліть проблематику збірки, основний зміст, героїв. 3. У чому полягає своєрідність розгортання ліричного сюжету? 4. За допомогою яких художніх засобів здійснюється вплив на читача? 5. У чому позначилися модерністські уподобання поета?
6. Що приваблює наших сучасників у книзі лірики Пачовського?
7. Для назви рецензії доберіть рядок із поезії Пачовського.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Молода Муза. Антологія. — К., 1989.
Ільницький М. Краси свічадо //Розсипані перли. Поети «Молодої музи». — К., 1991.