Загальноєврвпейського резонансу на початку XX століття набула «мала» проза Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка, Гната Хоткевича. Вона відзначалася тематичним і жанровим багатством, відгукувалася на актуальні питання часу. Іван Франко констатував, що тогочасна новела «раз у раз шукає нових форм, захапує нові теми, пробує всяких тонів і ставить собі щораз вищі цілі... Новела — найбільш універсальний і свобідний рід літератури, найвідповідніший нашому нервовому часові». Саме у новелі прозаїкам вдавалося «блиснути іронією, зворушити нас впливом сконцентрованого чуття, очарувати майстерною формою».
Осип Маковей
Свій внесок у розвиток жанру новели здійснив Осип Маковей (1867— 1925), поет, публіцист, прозаїк. У його доробку виділяються повість «Ярошенко», збірки новел «Весняні бурі», «Наші знакомі», «Крокове поле», « Прижмуреним оком». Новеліст творив переважно в річищі реалізму, проте на його останніх збірках позначилися модерні віяння. Якщо для попередників письменника була характерною селянська тематика, то Осип Маковей основним об’єктом зображення новел обрав життя інтелігенції та міщан. Він глибоко проник у душу міщанина, висвітлив його консерватизм і непіддатливість до нового. За побутовими, сімейними колізіями часто стоять майнові фактори, призводячи до драматизму людських доль.
Характерною з цього погляду є новела «Нові часи». Події змальовуються з погляду старого Магери, котрий подумки живе минулим, коли він мав від обивателів міста повагу і славу доброго ґазди. Художню розповідь проймає наскрізна іронія, за допомогою якої піддається осміянню міщанська філософія. Сюжет новели розгортається навколо новини, що облетіла містечко: купецький син Андрій Ланович одружується з Миляновою донькою Юлькою, яка бажала вийти заміж за попа або суддю. Усі в місті знали, що чотири роки Андрій кохав похресницю Магери Домініку: з армії писав листи, подарував перстень, сережки, стрічки, хустинки, а коли навчався у Львові, вона приїжджала до нього як до нареченого. Чому так сталося? Згідно з міщанською мораллю молодий має одружуватись не з тією, кого кохає, а з тією, що багата чи походить із поважного роду. Тітка Юлі Катерина Магера вважає, що Домініка «нашій родині не пара! Чи мають вони у своїй родині священиків і урядників, і професорів, як ми? Зате рід Магерів — Лановичів міг уже повеличатися деканом і кількома священиками, двома професорами гімназії, одним адвокатом і кількома урядниками». Отож світ і людей міщани сприймають крізь призму багатства, в ім’я якого топчуть щирі людські почуття. Бунт Андрія тривав лише одну годину, коли він втік зі свого весілля. Проте сина знайшов і привів до вінця старий Магера, своїй сказавши дружині: «Не журися, не пропадуть веприки: з’їмо їх!», а гостям заявивши: «Є молодий, весілля буде! Тепер нові часи — все мусить бути інакше*. Цією гіркою іронією закінчується новела.
Віталій Кравченко.
Портрет Леся Мартовича. 1963
Сатиричними барвами пройнята новела «Клопоти Савчихи». Головна героїня, дружина різника, будь-що прагнула, аби син закінчив гімназію. Проте лінивий до науки син постійно мав заборгованість з успішності. Син «мудрішав» і одержував кращу оцінку після того, як мати привозила учителеві ковбаси та шинку. Врешті хлопця виключили з гімназії, та він не переймався цим, адже мріяв бути різником свиней, як батько.
Популярними серед народу були сатиричні новели Маковея «Як Шевченко шукав роботи», «Поезія і проза», «Три політики», «Вдячний виборець», «Мухолап», в яких висміяно псевдо- патріотів, австрійські правопорядки, поліцію. Гумор, дотепність, моделювання комічних ситуацій були важливими засобами змалювання антигуманного світу.
Видатний новеліст Лесь Мартович (1871—1916) виріс на Гуцульщині у селянській родині. Від батька Лесь успадкував світле волосся, сірі лагідні очі та іскрометний гумор, який допомагав йому перенести усілякі негаразди. Саме гумор визначає тональність багатьох новел прозаїка, автора збірок «Не- читальник», «Хитрий Панько і інші оповідання», «Стрибожий дарунок». У доробку письменника є 27 оповідань і повість «Забобон».
Новела «Мужицька смерть» пройнята гуманістичним ‘ пафосом співчуття до долі простої людини. Твір поліфонічний, представлений 25 персонажами. Розповідь веде наратор-усезнавець, глибоко проникаючи у внутрішній світ персонажів. Він з симпатією змальовує образ центрального персонажа — спролетаризованого селянина Гриця Баната, а також простих людей, які потрапляють у лабета податківців, лихварів, багачів, зажерливих попів, забарвлюючи деякі епізоди гумором. Зображуючи пролетаризацію селянства, новеліст порушив проблему психології смерті, яка збігається з процесом руйнування господарства і знедолення родини. Гриць не може спокійно померти, як помирали колись господарі, діти яких успадковували батьківську землю і мали прогнозоване майбутнє. Тепер ця споконвічна традиція видається персонажеві фантастичною мрією. Так поступово окреслюється драматична постать рільника перед суворими випробуваннями долі. Навіть похоронний дзвін відбиває долю сиріт чотирискладовим словом пролетарі.
Користувалися популярністю оповідання і новели Мартовича, в яких висміювалися правопорядки конституційної Австро-Угорщини, де простолюд зазнавав принижень та безправ’я. Тому Іван Франко в однойменному оповіданні назвав її «свинською конституцією». Особливо безправними почувалися селяни. Влада за допомогою податкових агентів тримала село в покорі, формувала тип сумирного українця, покруча, пристосуванця.
Лесь Мартович спирався на традицію сміху Івана Франка, зокрема його оповідання «Свиня», яке надихнуло прозаїка на написання новели «Іван Рило». Реальною основою для сюжету послужили вибори в австрійський парламент. В образі головного героя змальовано тип перевертня, купленого «хруня», який зраджував інтереси народу і служив панам. Прозорі назви рило, хрунь, що асоціюються зі свинею, характеризують і того, хто купився за гроші на виборах, і того, хто їх платив. З метою осміяння такого негативного явища прозаїк вдається до гротескного реалізму і прийому метаморфози: Іван Рило має здібність проникати в душу людини, яка перетворюється то на свиню, то на полохливого зайця: «Стережіться, добрі люди, Івана Рила, бо він, як та мушка, що в око впаде, так він у чоловіка вскакує».
Протилежний тип українця зображено у новелах «Війт», «Хитрий Панько», персонажі яких, попри всі труднощі, голосують за справжніх захисників народу. Лесь Мартович вдавався до алегорії та фантастики, змальовуючи в новелі «Ви найдений рукопис про руський край » образи паннусів, попусів, муссікусів, що представляють сатиричну картину поневоленої країни. Головна ідея твору — осудження деградації антигуманного суспільства, колоніального статусу України.
Чарівником новели був Марко Черемшина (1874—1927), який увібрав неповторний світ свого краю, його мову, традиції, образне мислення (народився в селі Кобаки Косівського району, тепер Івано-Франківська область). 1898 року дебютував циклом поезій у прозі «Листки», написаних у річищі модернізму. Своє художнє кредо Черемшина висловив у поезії в прозі «Гердан1»: «Скільки ж то алмазних криштальців у гердані іскриться! Той зорею зоріє — цвітом надії процвіта, той огнем жаріє — прискає жаром чуття-життя, той чорним оксамитом блистить мляво на основі рожевого тла — могильним жалем-розпукою він зір ятрить, а той гарячим полум'ям аж кипить — він долі-волі добував». Як у видатного французького поета Артюра Рембо, автора сонета «Голосівки», в Марка Черемшини кожен колір має свою символіку, сповнений філософським смислом.
1 Гердан — шерстяна стрічка з нашитим бісером, якою жінки прикрашали шию або голову, а чоловіки — капелюх.
Марко Черемшина
Марко Черемшина оприлюднив збірки новел та оповідань «Карби», «Село за війни», «Верховина». У новелах прозаїк порушував загальнолюдські проблеми життя і смерті, духовної величі людини та її знеосіблення, гріха й покути. Головний герой цих новел — Гуцулыцина, її мальовничі краєвиди і неповторні особистості. У цих новелах прозаїк прагнув відтворити душу гуцула, відбити його ментальність. З цією метою він звертається до поетики експресіонізму, що на українському ґрунті набув своєї специфіки у новелах Стефа- ника. У новелі «Карби» героїв Черемшини змальовано і в побутовому, і в ірреальному плані. Сцена смерті бабусі сповнена експресією: тут горить свічка, внук за звичаєм тричі промовляє прощення: «Най Біг простить, бабко!». В уяві помираючої являються карби, тобто людські гріхи. «Тото, синку, — каже мати Петрика, — перед смертю кожному карби показуються, на душу чекають».
Відтворюючи антигуманні умови життя українців у Австро- Угорській імперії, новеліст окреслив алегоричний образ життя як муки. Його герої несуть свій хрест страждання, як-от: коновкар (перевізник конем) з новели «Чічка», тобто квітка, як його діти ласкаво прозвали кобилу, Ілаш з новели «Грушка», Чурей з оповідання «Дід» та інші. У цій галереї образів виділяється Кирило Сівчук з новели «Святий Миколай у гарті». Страхітливе нещастя нахлинуло на родину Сівчука: збирачі податків забирають останнє — ікону Святого Миколая. Новеліст цікаво організовує ритміку твору, що складається з трьох епізодів,, емоційна тональність кожного неповторна. Вдалими знахідками автора були іронічне й гумористичне ставлення до персонажів, як у новелі «Основини», коли Семениха і її гості п’ють «за здоров’я панів», від яких зазнали багато лих.
Яскрава конфліктність, наповнення новели думками і почуттями героїв, шукання ними правди, інтелектуалізм, широка стильова палітра — це характерні ознаки малої прози межі XIX—XX століть. Розвивалася психологічна новела, заснована на внутрішньому монолозі героя. Важливу естетичну функцію відігравали ліризм, настроєвість, пейзаж, що віддзеркалював душу героя.
Підсумуйте прочитане. 1. Назвіть характерні риси української новели кінця XIX — початку XX століть. Як оцінив «малу» прозу цього періоду Іван Франко? 2. Які твори Осипа Маковея і Марка Черемшини ви прочитали? Розкажіть про свої враження про них. 3. Які роздуми і почуття викликала у вас новела «Мужицька смерть» Леся Мартовича? 4. Хто з українських митців писав поезії в прозі?
Поміркуйте. 1. Які етично-моральні проблеми порушив Осип Маковей у новелах про міщан? Чим новели актуальні для наших сучасників? 2. Чим повчальний образ Івана Рила в однойменному творі Леся Мартовича? 3. Доведіть, що новели Марка Черемшини написані в річищі модернізму. 4. Чим українська новела цієї доби приваблювала західноєвропейського читача?
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Денисюк І. Розвиток української малої прози XIX — початку XX століть. — Львів, 1999.