Українська література (профільний рівень). Підручник 10 клас. Семенюк Г. Ф.

Урок-підсумок

«Живий голос і совість народу» (Олесь Гончар)

Олесь Гончар, роздумуючи над складним розвитком українського письменства, з подивом відзначив його духовну і націєтворчу роль у поступі України: «Шлях нашої літератури пролягає через віки, вона була живим голосом і совістю народу протягом його історії, сповненої такого драматизму. Не раз щербились шаблі і списи ламались. І якщо народ вистояв, оборонив себе від понищення, то зробив це не так зброєю мілітарною, як силою духу свого, невичерпним творчим потенціалом, витворенням художніх цінностей, що сьогодні з подивом відкриває для себе весь світ». Ці влучні слова характеризують українську літературу останньої третини XIX — початку XX століть, яку ви вивчали у 10 класі. Цей етап розвитку характеризується розквітом реалізму, який спричинив появу нової естетичної системи і типу письменника. Митці порушували актуальні проблеми тогочасного життя, формували у читачів самоідентичність, історичну пам’ять, дух протесту проти національного і соціального поневолення народу.

Ви простежили сповнений художніх відкриттів літературний процес цього періоду, ознайомилися з життям митців слова, які свою творчість присвятили духовному відродженню народу. Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Іван Франко, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Осип Маковей, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Спиридон Черкасенко, Степан Васильченко, Олександр Олесь, Микола Вороний, Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Петро Карманський здійснили неоціненний внесок в історію української літератури, наповнивши її філософським поглядом на світ, піднісши ідеали свободи і духовної величі людини, продемонструвавши невичерпні зображальні й виражальні багатства української мови. їхні твори оспівують героя, що прагнув визволення з-під колоніального гніту Австро-Угорської та Російської імперій. Яскраво змальовані український світ, буття народу і характери персонажів утверджували нове розуміння гуманізму, поєднаного з духовним розкріпаченням людини. Загальнолюдська і національна проблематика творів стала визначальною, зумовила образний світ, систему персонажів, жанровий репертуар письменства.

Збагатилася розповідна манера. Повіствування будувалося не за принципом хронологічної послідовності викладу подій, а у формі перетину часу і простору, чергування сучасного і минулого («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика, «Перехресні стежки» Івана Франка). Роз- повідач-усезнавець багатогранно моделював світ і людину, використовуючи внутрішні монологи, невласно-пряме мовлення. Розкриття психіки героя було важливим здобутком українського письменства цієї доби. Митці використовували вигадливу оптику бачення подій, які зображувалися то з погляду персонажів, то розповідача, то автора, то колективу. В картині світу переплелися художня умовність і документальна точність часу, вигадка з вірогідністю розказаної історії.

Ви вже збагнули, що художній образ як явище мистецтва — особливий спосіб змалювання світу в конкретно-індивідуальній формі. Тому мета образу — передати загальне через одиничне, не наслідуючи дійсність, а відтворюючи її. Образ має такі ознаки: предметність, змістове узагальнення та описовість, образи деталей, обставин, серед яких живуть герої. Розрізняємо змістові образи: індивідуальні, тобто створенні уявою і талантом автора, що моделюють закономірності життя в певну епоху і в певному середовищі, і загальнолюдські, що виходять за межі епохи і набувають гуманістичного значення. Є образи, характерні для певної епохи чи нації, та образи-архетипи, що несуть у собі постійні ознаки людського мислення чи поведінки. Тільки опанувавши мову образів, можна увійти у світ твору, який є невичерпним у сприйманні читача.

Слово — основний засіб творення образу в літературі, за допомогою якого зображується дійсність у конкретних чи умовних формах, зокрема картини людського життя чи його фрагменти. Виділяють певні типи літературних образів: образ-персонаж (герой, тип, характер), образ-пейзаж (картини природи, які виконують різні функції, як-от: стають тлом для дії чи переживань героя, його внутрішнього світу, засобом соціальної характеристики, наприклад, урбаністичний краєвид у романі «Борислав сміється» та повісті «Боа constrictor» Франка), образ-інтер’єр (картини предметів, що розкривають характер людини). Наявні в письменницькому вжитку образ-емоція, образ-символ, образ-алегорія. З погляду людського сприймання, розрізняють зорові, слухові, дотикові, кінетичні (рухливі), смакові, нюхові, термічні образи.

 

Олекса Новаківський. Наука

Читаючи вірші Івана Франка чи Олександра Олеся, ви усвідомили, що художній образ несе у собі зображальну і виражальну функції. Слова в художньому тексті — не знаки зовнішніх об’єктів реального буття, а художньо-умовна форма цього буття. Перед вами оживали образи-картини і образи- почуття, образи-переживання, які мають великий поетичний потенціал, свою формулу світу, його емоційний обрис. Водночас ви усвідомили, що художній образ не є статичним, він характеризується мінливістю, багатством форм.

Прочитавши твори Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, Ольги Кобилянської, ви переконалися, що їхні художні картини вражають правдивим баченням деталей, умінням авторів змалювати світ у своєрідній манері письма, глибоко проникати в психіку, логіку помислів і вчинків людини. Домінує реалістичний образ світу в повісті «Кайдашева сім’я» Нечуя-Левицького, романах «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика, повістях Бориса Грінченка, п’єсах Івана Карпенка-Карого та Івана Франка. Змальовані ними образи відбивають не виняткові явища, як у романтизмі, а типові характери, зумовлені соціальними обставинами. У натуралістичних творах Івана Франка («Борислав сміється», «Boa constrictor») переважає зображення правдоподібного «шматка життя», його зовнішніх виявів. Реалістична модель образу передбачає індивідуалізацію і типізацію, художні узагальнення і суворий відбір явищ, фактів, характерів.

Модерністи розширили естетичні обрії художнього образу, побудованого на поетизуванні одухотвореності світу, проникненні в підсвідомі грані людського буття. Такими є неоромантичні образи у творах Франка («Мойсей»), Лесі Українки («Лісова пісня»), Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського, для яких характерними були конфлікт ідеального і реального, інтерес до сильної особистості, поетизація борців за свободу.

Художні образи, створені Олександром Олесем, Миколою Вороним, Петром Карманським, Василем Пачовським, Богданом Лепким, не збігаються з явищами дійсності. Представники символізму вибудовували образ на символах — стійких метафорах, натяках, навіюваннях, через які пізнається прихований смисл речей і світу.

Збагатили художній образ українські митці-імпресіоністи, яскравими представниками яких були Михайло Коцюбинський, Степан Васильченко, а згодом Андрій Головко, Микола Хвильовий, Григорій Косинка та інші. Свою поетику автор «Intermezzo», «Цвіту яблуні» будував на образах-враженнях, мінливих миттєвих настроях, переживаннях. Його образи позначені суб’єктивністю, фрагментарними описами, ліризмом. Імпресіоністичний образ реалізується через настроєву метафору («На камені», «Тіні забутих предків»). Митець передає перше зорове враження про світ і людину. Тому в його художньому мисленні важливу роль відіграють світло, кольори, світлотіні, художні деталі, лаконічні описи, асоціації. На цій поетиці конструюється текст, постає імпресіоністична картина світу.

Виражальна природа художнього образу зумовила поетику експресіоністських творів Василя Стефаника, який акцентував увагу на образотворчому вимірі явищ, зокрема його сутності крізь призму суб’єктивного бачення автора. Герої новеліста емоційно оповідають про крах духовних цінностей, знецінення людського життя, зло, що безжально переслідує добро, безсилля людини перед недолею, у такий спосіб апелюючи до читача, прагнучи спонукати його до активної боротьби з кривдою. Зображені почуття героїв (біль, страждання, страх, любов, ненависть, зневіра) набувають виняткової експресії, відкритості почуттів. Новели «Новина», «Камінний хрест», «Марія» нагадують драму. Художній образ у новеліста гранично експресивний, застосовано контрастні барви, почуття, майстерно поєднано звичайне життя людини з її космічним виміром. Митець змальовує внутрішній світ героїв через зовнішні дії та експресивне мовлення, плач і зойки. Експресіоністський образ Стефаника наповнений чистими джерелами народного світосприймання, міфологічними мотивами, картинами рідної природи.

Таким чином, у літературному процесі останньої третини XIX — початку XX століть українське письменство утвердило себе як національне і загальнолюдське мистецтво слова, яке розвивалося в унісон з європейськими викликами часу. Збагатився типаж персонажів — робітників, підприємців, інтелігенції, міщан, революціонерів, представників різних національностей. Особливої актуальності набуло питання духовного світу людини. Тогочасні письменники відобразили процеси відродження національної свідомості особи, її прагнення працювати для народу. Українська література доби була пройнята філософським, духовним і життєстверджуючим началом.

Творча робота. 1. До підсумкового уроку намалюйте ілюстрацію (або зробіть комп’ютерну графіку) до будь-якого художнього твору, вивченого в 10 класі, вмотивуйте свій вибір. 2. Продекламуйте виразно одну з улюблених поезій. Поясніть, чим вона вам подобається.

Підсумуйте прочитане. 1. Які художні відкриття в українську літературу принесли реалісти? 2. Схарактеризуйте новаторство образного світу українського роману останньої третини XIX століття. 3. Чим приваблює вас лірика означеної доби? Доберіть крилаті вислови з поезій Михайла Старицького, Івана Франка, Лесі Українки і прокоментуйте їх. 4. Чиї традиції продовжила поема межі XIXXX століть? У чому виявилось новаторство її творців? 5. Розкажіть про жанровий репертуар української драми межі століть. Поділіться враженнями від прочитаних чи переглянутих на сцені п’єс.

Поміркуйте 1. Чому художній образ є головним критерієм виміру літератури як мистецтва слова? 2. Чим зумовлена еволюція художнього образу в українському письменстві межі XIXXX століть? Що спільне, а що відмінне спостерігаємо в образах реалістів і модерністів? 3. Поясніть значення термінів: образ-персонаж, образ-пейзаж, образ-інтер'єр, образ-символ, образ-алегорія, зорові, слухові, дотикові, кінетичні (рухливі), смакові, нюхові, термічні образи. Доберіть відповідні приклади з творів, з’ясуйте, яку художню функцію вони відіграють. 4. Чому символістські поезії викликають відчуття краси, гармонії? Чим зумовлений феномен захоплення читачів лірикою Олександра Олеся? 5. Одні дослідники творчості Івана Франка називають його «Каменярем», інші — відкидають це визначення поета. Висвітліть своє бачення цієї проблеми. 6. Чи погоджуєтесь ви з метонімією «Леся Українка — дочка Прометея»? Обґрунтуйте свою позицію. 7. Які художні відкриття імпресіоністів, експресіоністів та неоромантиків не втратили свого значення для нас? Наведіть приклади. 8. Уявіть, що ви вирушаєте в мандрівку в міжзоряні світи. Які книги українських класиків ви взяли б із собою на борт космічного корабля? Обґрунтуйте свій вибір.

Мистецька скарбниця1. Розгляньте картину Олекси Новаківського «Наука» (с. 411). 2. Хто зображений на полотні? Що символізують образи матері, сина і дочки? Які художні деталі підкреслюють характери персонажів? 3. У чому полягає своєрідність композиції картини? З якою метою художник застосовує експресивний чіткий контур постатей, динамічний рух ліній? 4. У чому вбачає мати, зображена Олексою Новаківським, майбутнє своїх дітей? 5. Доберіть цитати з творів Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, що допомагають розкрити основну ідею — прагнення народу до знань. Чим співзвучні їхні тези з прагненнями наших сучасників?