(1840—1904)
З перших кроків самопізнання на полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огранувати його, окрилити красою і дужістю...
(Михайло Старицький)
Михайло Старицький — багатогранна особистість: поет, драматург, прозаїк, перекладач, видавець, актор, режисер, організатор професійного українського театру. Він належить до однієї з уславлених українських родин — Старицьких-Лисенків, що своєю подвижницькою працею сприяла розвиткові культурного руху останньої третини ХІХ— початку XX століть, плеканню цілого літературного покоління. Мистецька постать Старицького гармонійно поєднала в собі літературний і артистичний дар, почуття громадянського обов’язку, культуру наставництва.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинці на Полтавщині (тепер — Черкаської області) у поміщицькій родині. Окрасою батьківського дому була чудова бібліотека. У спілкуванні з дідом — полковником, учасником російсько-французької війни 1812 року, людиною широко освіченою — минало дитинство Михайла. Дід дав онукові й початкові знання, а з 1851 року хлопець навчався у Полтавській гімназії, що була на той час одним із кращих навчальних закладів. Захоплення театром, яке тривало упродовж усього життя, прийшло саме у цей час.
Раннє сирітство (батько помер, коли хлопцеві виповнилося 8 років, у 12 років він утратив і матір) привело Михайла Старицького у родину, в якій виховувався майбутній славетний композитор: хлопчик опинився на вихованні в сім’ї Віталія Лисенка, двоюрідного брата його матері. Згодом про свій родовід напише в «Автобіографії» дочка драматурга, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська: «Батько мій. Михайло Петрович Старицький, і дворянин, і поміщик, та ще рід свій вели від брата Іоанна III князя Старицького, що і село їх зветься Княжою Лукою. Мати. Софія Віталіївна Лисенко, і дворянка, і поміщиця, а рід свій Лисенки ведуть від попліч ника Богданового Лисенка Вовгури».
Університетську освіту Михайло Старицький здобував у Харківському університеті, куди вступив у 1858 році, а з 1860 року продовжив навчання в Київському університеті на юридичному факультеті, завершивши його в 1866 році. Роки навчання припали на час активної діяльності громад, в яку включився і Михайло Старицький. Він відвідує студентські зібрання, на яких обговорюються національні й політичні проблеми, активно працює в недільних школах, бере участь у роботі театрального і хорового гуртків. Старицький був серед київських студентів (Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Петро Косач,, Тадей Рильський, Павло Житецький), які у травні 1861 року впряглися у траурний повіз, щоб допровадити домовину з тілом Тараса Шевченка із лівого берега Дніпра до церкви Різдва на Поштовій площі. Цей факт із життя письменника символічний: Старицький, як і решта названих, свідомо «впряглися» у справу відродження українства — і не зреклися обраного шляху до кінця своїх днів. Це тим більш прикметно, що початок літературної діяльності Старицького (середина 60-х років ХІХ століття) припадає на «мертвий антракт», добу, що її Іван Франко схарактеризував як «десятиліття страшного і фатального затишку і застою, млявості в публічнім і літературнім житті», «загальний занепад». Для Старицького ці роки не стали втраченими завдяки його енергії, з якою він взявся опановувати мови (англійську, німецьку, французьку), зайнявся перекладацтвом і оригінальною творчістю. Ця праця з роками розширюється, набирає громадянського резонансу. Михайло Старицький активно включився у театральну діяльність (разом з Миколою Лисенком організовував «Товариство українських сценічних акторів», зусиллями якого було поставлено багато вистав, зокрема «Різдвяну ніч» за мотивами творів Миколи Гоголя), в роботу Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, на чолі якого стояв етнограф Павло Чубинський.
Відлига початку 70-х років сприяла появі українських друкованих видань. Чимало із них були плодами інтенсивної перекладацької праці Михайла Старицького: «Казки» Андерсена (1873), «Байки» Івана Крилова (1874), «Пісня про купця Калашникова» Михайла Лєрмонтова (1875), «Сербські народні думи і пісні» (1876). Оригінальна поезія Михайла Старицького з’явилася друком у двотомній збірці «З давнього зшитку. Пісні та думи» (1881, 1883). Загалом поезія — одна з найцінніших сторінок його мистецької біографії. Вірш «Виклик», покладений на музику Миколою Лисенком, став народною піснею.
Скульптурна композиція: Маргарита Криницина та Олег Борисов у образах Проні Прокопівни і Голохвастова (з кінофільму «За двома зайцями»). Скульптори В. Сивко, М. Щур. Київ, 1999
Енський указ 1876 року стимулював посилення реакції в країні. Тривога за українське слово, «не оперте ні об церкву, ні об школу і пресу», спричинила появу «Зазивного листа до української інтелігенції» (1882) Пантелеймона Куліша. Як відповідь на заклик Куліша «духа не угашати» «серед нашого безголів’я» стараннями Михайла Старицького з’являються два випуски альманаху «Рада» (1883, 1884). їх зміст для сучасного читача вельми промовистий, бо становить класику українського письменства: дві частини роману «Повія» Панаса Мирного, повість «Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького, драма «Не судилось» Михайла Старицького, поезії Бориса Грінченка. Появу цього видання Іван Франко трактував образно — як «перший весняний грім по довгих місяцях морозів, сльоти та занепаду».
На 1883—1893 роки припадає найяскравіша сторінка діяльності Старицького як організатора театру і драматурга. Саме 1883 року Михайло Старицький став директором першої професійної української трупи, створеної у 1882 році Марком Кропивницьким. Успіхові трупи в Україні, Росії, Молдавії, Криму та Польщі сприяли як мистецька позиція, так і самовіддана діяльність Михайла Старицького — її директора. Географія гастролей трупи дуже промовиста: Москва, Петербург, Варшава, Мінськ, Вільнюс, Астрахань, Тифліс та багато інших міст, де керівник і очолюваний ним великий колектив пропагували українське слово і національне мистецтво. Проте мало сприяв розвиткові українського театру стан його репертуару. Це спонукало Михайла Старицького до написання низки п’єс за сюжетами інших авторів. До найпопулярніших інсценізацій та драматичних переробок з українського матеріалу належать «За двома зайцями» (і нині найпопулярніша у багатьох театрах комедія), «Крути, та не перекручуй», «Чорноморці».
Міжпредметні паралелі. За мотивами творів Миколи Гоголя на українські теми Михайло Старицький створив оперету «Різдвяна ніч», п'єсу «Сорочинський ярмарок», лібрето опери і драму «Тарас Бульба», лібрето опери «Утоплена, або Русалчин великдень» (музика Миколи Лисенка).
Матеріалом для драматичного етюду «Зимовий вечір» послужило однойменне оповідання польської письменниці Елізи Ожешко (1841 — 1910). В основу конфлікту драми «Циганка Аза» покладено повість «Хата за селом» польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського (1812— 1887). Історична драма «Юрко Довбиш» створена за сюжетом роману «За правду» австрійського письменника Карла Еміля Францоза (1848 — 1904). Честь драматургові робить те. що завдяки його інсценізаціям суттєво поглиблювалася соціальна і психологічна основа першотворів. Висока сценічність, досягнута в результаті переробок, є винятковою заслугою Михайла Старицького.
В оригінальному авторському доробку Старицького є драми соціально-психологічні — «Не судилось» (1881), «У темряві» (1892), «Талан» (1893), соціально-побутові— «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1892), історичні — «Богдан Хмельницький» (1887), «Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші» (1898). Писав драматург і водевілі: «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» (1872), «По-модньому» (1887), «Чарівний сон» (1889).
На 90-і роки XIX століття припадає написання історичної прози Михайла Старицького. Творив він її у жанрах повісті — «Оборона Буші» («Облога Буші*; 1891) та роману: трилогія «Богдан Хмельницкий» — «Перед бурей» (1894), «Буря» (1896), «У пристани» (1897), романи «Молодість Мазепи» (1893), «Руїна» (1898), «Останні орли» (1901), «Розбійник Кармелюк» (1903). Ці твори (написані переважно російською мовою) пробуджували інтерес читацької аудиторії до героїчного минулого України, зображували її культуру і передавали національний характер, чарували старовиною і романтикою. Михайла Старицького вважають зачинателем жанру історично-пригодницьких романів в Україні.
Дослідник лірики митця Микола Зеров відзначав прагнення Старицького внести свіжий струмінь в українську поезію, називав «найвидатнішим з усіх» тогочасних перекладачів творів зарубіжних поетів. Іван Франко характеризував Старицького-лірика як новатора. Євген Сверстюк підкреслював домінування громадянської лірики У Старицького.
27 квітня 1904 року Михайло Петрович помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.
Кабінет Михайла Старицького у меморіальному будинку-музеї в Києві
Аналізуючи українську поезію пошевченківської доби, Микола Зеров ставив Михайла Старицького у ряд поетів, які намагалися внести свіжий струмінь у поетичне слово. Він назвав Старицького «найвидатнішим із усіх», хто перекладав іншомовних поетів, «не боячися неологізмів та рідко вживаних слів, цікавлячись громадянською поезією росіян, пересаджуючи на український ґрунт ліричну манеру Гейне». Особлива мистецька вага Михайла Старицького-поета полягає не лише в авторській творчості, а й у впливі на молоде літературне покоління 90-х років (Леся Українка, Володимир Самійленко), що заговорило по-новому, знайшло нові теми та поетичні форми.
Новаторство письменника першим означив Іван Франко: «В тих перших поезіях Старицького і всіх пізніших бачимо виразно, що це говорить український інтелігент до рівних інтелектуалів про свої погляди та почування*. Молодість поета, пора його громадянської свідомості припала на 60-і роки. Із реакцією, що настала після появи Емського указу, збігся в часі розквіт його творчості. Тому цілковито виправданим є домінування громадянської лірики у доробку митця.
Тема України у Старицького художньо розроблена найсильніше. Звучить вона у поезіях «Нива», «До України», «До молоді». Написаний у формі заклику вірш «До молоді» (1876) виявляв позицію Старицького як поета і громадянина. Митець підкреслює активність молоді («в вас молода ще грає кров»), чистоту («у вас в думках немає бруду»), громадянське призначення («мерщій несіть / Сліпому світиво просвіти»). Поетові бачиться молоде покоління, у серці якого палає любов до знедоленого люду, повага до його слова («Вшануйте рідну його річ, І Назвіть без хитрощів своєю»). Осуд існуючого ладу — «стоголовий людський кат / Лютує, дужчає щоднини» — домінує у настрої ліричного героя, що закликає українську молодь розігнати «непрозору, глупу ніч» самодержавства, добутися світла волі, загартувавши дух «у чесній, славній боротьбі». Жодні утиски і переслідування не подолають любові молодого покоління, здатного покласти душу за свій народ — така ідея вірша-заклику «До молоді».
Громадянськими настроями перейняті твори Старицького, в яких звучать мотиви народного безправ’я і злиднів («Швачка», «Сумно і темряво», «І гвалт, і кров», «Місто»), політичного і національного гноблення («За лихими владарями», «Занадто вже!», «Серце моє нудне», «До І. Білика»). Боротьба південних слов’ян проти турецького гніту покликала до життя вірші «До броні!», «Смерть слов'янина», «На прю!», «До слов’ян».
Присвячену дочці Людмилі баладу «Гетьман» (1902) написано з дотриманням усіх жанрових канонів: сюжет має казково-фантастичний характер, адже описувана подія відбувається «у ніч водохресну тайничу, / Як глупа настане пора». Трагізм ситуації (безсилля гетьмана розворушити людей, змусити вдруге повірити йому) сполучається з яскравим забарвленням оповіді. Традиційною ознакою балади є привид гетьмана, останки якого спочивають у «скритій від миру печері, / Під дужим кремінним хрестом» поміж Дніпрових порогів. Оживлений кривавою сльозою, що стікає з хреста (хрест — символ України, що «кремніє від туги»), привид гетьмана піднімається з могили у ніч під Водохреща. Нічна подорож рідною стороною вражає гетьмана контрастом цивілізаційних здобутків («Де мрілись простори степів, / Тепер простяглись залізниці / И повстали будови двірців. / Розкинулись села повсюду, / Багато з'явилось пишнот...») і вікової тривалості злиднів («Лиш гірше обдерта голота, / Лиш в тяжчих кайданах народ...»).
Привид гетьмана, — хоч його імені не згадано, з контексту історичного (Богун, Кривоніс) та родинного (син Тимко) стає зрозуміло, що йдеться про Богдана Хмельницького, — усвідомлює: саме він свого часу «кров’ю геть змив Україну / Та й стиснув ще гіршим ярмом». Прагнення козацького спільника спокутувати провину перед народом лунає у заклику «не гнути перед катом спини». Та цього заклику не чують «чубаті брати»: «Одні полягли по могилах, / Других змордували кати, / А треті всього відцурались, / Чим перше святились слова...». Саме тут у романтичний текст твору Старицький ввів сучасність: обдурена і зраджена на Переяславській раді Україна розгубила своїх лицарів, століття неволі підірвали віру в чесність провідників нації — і «перемучені діти» української землі «у лави не сходяться тут». Крик півня перериває очікування безрадісного гетьмана і повертає його знову в печеру, до хреста, де зі сльозами на очах і розпачем у серці він молить Бога за свій край.
Інтимний світ ліричного героя Михайла Старицького найвимовніше постає з його знаменитого «Виклику» («Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...»), що був покладений на музику Миколою Лисенком. Разом з поезіями «Ждання», «На озері», «Сльоза», «В садку» вірш «Виклик» збагатив українську любовну лірику гармонійним поєднанням картин розкішної природи з почуттєвою тональністю — станом душі ліричного героя. Ніжні звертання до дівчини (коханая, вірная, моя рибонько, лебедонько), змалювання краси української ночі, в якому органічно сплелись зорові й слухові образи, риторичні оклики і запитання, що супроводжують динаміку розвитку інтимного почуття, ритм (чергування 4- і 3-стопного дактиля у рядках, що римуються) — словом, уся поетика твору створює незабутнє враження. Мистецьки використана гіпербола «сядем укупі ми тут під калиною — / І над панами я пан...» виявляє бездоганний художній смак автора. Художня довершеність твору дає підстави вважати його перлиною інтимної лірики.
Отже, в поетичному доробку Михайла Старицького виокремлюються громадянська лірика, особиста лірика і переклади іншомовних творів.
Міжпредметні паралелі. У літературному портреті «Михайло П. Старицький» (1902) Іван Франко зауважував, що пункт Емського указу про заборону перекладів українською мовою був неначе спеціально спрямований проти Ста рицького, який уже уславився «як талановитий перекладач Некрасова, Крилова, Лєрмонтова та сербського народного епосу». Багато наступних дослідників трактували переклади як «головний пункт літературної діяльності» письменника. «Українізуючи» твори великих поетів через переклади, Михайло Старицький збагатив словник рідної мови багатьма новотворами. Такими є слова: мрія, страдниця, приємність, пестливо, пестощі, бруднити, жага, чудодій, з'явисько, пишнобарвний та інші.
Підсумуйте. 1. З’ясуйте походження письменника. Чим уславився його рід? 2. Назвіть освітні заклади, де письменник навчався.
3. У чому виявляється багатогранність таланту Михайла Старицького? У яких мистецьких царинах він був найдіяльнішим?
4. У чому Іван Франко вбачав новаторство Старицького-поета?
5. Що єднало особисті й мистецькі долі Михайла Старицького та Миколи Лисенка? 6. З’ясуйте роль перекладів Старицького для розвитку української мови. 7. Вкажіть характерні ознаки для поетової лірики. 8. У яких мотивах реалізується громадянська поезія Михайла Старицького? 9. Як в Україні вшановують пам’ять про визначного корифея українського театру? Відповідаючи, використайте фото кабінету Михайла Старицького в будинку-музеї письменника в Києві по вулиці Саксаганського (с. 99).
Поміркуйте. 1. Що зумовило появу інсценізацій і драматичних переробок Михайла Старицького? 2. Як вплинув Михайло Старицький на молоде літературне покоління? Назвіть представників цього покоління. 3. Чому в поезії «До молоді» митець використовує виключно спонукальні речення?
Аналізуємо твір. 1. До якої тематичної групи лірики належить вірш «До молоді»? З’ясуйте його жанр. 2. Визначте ідею вірша, зваживши на дату його написання. 3. Якими ви уявляєте собі «борців за щастя України»? Чи нагадують вони вам Шевченкових героїв? Якщо так, то чим саме? 4. Чи актуальні нині поетичні заклики Старицького до тогочасної молоді? 5. Визначте віршовий розмір поезії «До молоді». 6. Вкажіть жанрові ознаки балади у творі «Гетьман». Які казково-фантастичні мотиви використовує автор? 7. Хто є тим гетьманом, привид якого не має спокою? За що він карається? Як зміст твору проектується на поетову сучасність? 8. Знайдіть метафори у вірші «Виклик», з’ясуйте їх художнє навантаження. 9. Чим зумовлене багатство персоніфікацій у поезії «Виклик»? Яка народнопісенна традиція виразно проступає у лексиці вірша?
Мистецька скарбниця. 1. Розгляньте та опишіть картину Юрія Камишного «Театр життя», поясніть її назву. Чим вражає вас ця картина? Який вона має філософський зміст? Розкажіть про значення театру в житті Михайла Старицького. А яку роль відіграє театр у вашому житті? 2. Розгляньте скульптурну композицію «Маргарита Криницина та Олег Борисов у образах Проні Прокопівни й Голохвастова» (з кінофільму «За двома зайцями» за комедією Михайла Старицького (с. 98). Якими постають ці комедійні персонажі? Чи бачили ви цей фільм, чи були на виставі або читали п’єсу «За двома зайцями»? Якщо так, розкажіть, чим цей твір захоплює вас найбільше. Якщо ні, обов’язково прочитайте п’єсу, принагідно перегляньте фільм і театральну виставу, помилуйтеся увічненими у скульптурі персонажами на Андріївському узвозі в Києві (скульптори В. Сивко, М. Щур).
Юрій Камишний. Театр життя. 1997
«Бушу боронить жменя левів» (Михайло Старицький)
Художня проза Михаила Старицького становить значну частину його мистецької літературної спадщини, розмаїту як жанрово, так і тематично. Автор блискучих оповідань і повістей про сучасне письменникові життя, Старицький все ж найбільше відомий своєю історичною прозою. Цей пласт його творчості представлений жанрами повісті та роману. Усі вони — про героїчну боротьбу українського народу за свою волю і незалежність у минулі часи. Це — романна трилогія Старицького про Богдана Хмельницького («Перед бурей», «Буря», «У пристани»), роман про часи гайдамаччини «Последние орлы», дилогія про гетьмана Івана Мазепу («Молодость Мазепы», «Руина») та роман про ватажка селянських повстань на Поділлі «Разбойник Кармелюк». Усі ці твори були написані по-російськи. Сучасні дослідники сходяться на думці, що це зумовлено, з одного боку, вимогами цензури, з іншого — прагненням донести героїчну історію українського народу до всеросійської читацької аудиторії.
Історично-пригодницька література в українському письменстві розпочинається з Михайла Старицького. Услід за Пантелеймоном Кулішем, автором першого історичного роману в національній літературі («Чорна рада»), Михайло Старицький скористався схемою, запровадженою у цей жанр англійським письменником Вальтером Скоттом: історична лінія у творі обов’язково переплітається з любовною. Причому любовна лінія має свої канони: щасливому поєднанню закоханих обов’язково передують труднощі, які нелегко подолати. Традиції у написанні історичних творів передбачали вибір найбурхливіших епох, насичених яскравими подіями і визначними особами. Елемент ідеалізації супроводжував характер головних персонажів. Пригодницькі елементи мали підтримувати читацький інтерес. Завдання ж Старицького подвійно ускладнювалося: розділи, публіковані в газеті (а саме так друкувались його історичні твори), слід було завершувати інтригою, яка б. стимулювала цікавість до подальшого прочитання. Історична і художня правда у творі гармонійно поєднані: поряд з історичними особами діють і вигадані герої.
Першим історичним твором Михайла Старицького є повість «Оборона Буші» (1891). Твір спочатку було написано російською мовою («Осада Буши») і опубліковано в газеті «Московский листок» 1891 року. Згодом (1894 — 1895) в українському перекладі автора повість під назвою «Облога Буші» видрукували у львівському журналі «Зоря».
«Оборона Буші» має підзаголовок «Історична повість з часів Хмельниччини». В основі твору — дійсні історичні події, що відбувались у містечку Буші на Поділлі, яке у XVII столітті було фортецею. Після невдалих спроб взимку і весною 1654 року зламати опір козаків численне польське військо у листопаді того ж року після тривалої облоги здобуло фортецю. Така історична канва повісті. Її невеликий обсяг не завадив авторові порушити багато проблем, характерних для усієї історичної прози письменника: народ та історія, масовий героїзм у визвольній боротьбі, виховання національної самосвідомості, глибина народної моралі та етики.
Взяті за епіграф слова з народної думи відразу налаштовують читача на драматичний перебіг подій, а початок твору увиразнює це відчуття завдяки мистецьки використаній градації. Письменник виводить на суд читачів добу, коли «два кревних народи, призначені на дружнє та рівне буття, вчинили між себе розраду й, піднявши стяги на стяги, стали «у дідівську славу дзвонити». Відтворюючи цю добу, він користується як реалістичними, так і романтичними барвами. Змальовуючи українців, Старицький тяжіє до романтичної манери. Саме так (від портрету — аж до звершення героїчного вчинку) показано у творі головну героїню, доньку сотника фортеці Орисю Завісну : «Вродливого личенька риси і елегантні, й шляхетні; в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага; карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем; на мармуровім чолі лежать недитячі думи, хоч у виразі уст пишає дитяча краса». Саме цій дівчині належить здійснити подвиг — підірвати порохові склади фортеці. Душа Орисі страждає, бо у час найвищого випробування поряд з нею нема «властителя радісних мрій», коханого Антося. Його поява у стані ворогів спричинює подвійну муку. У душевному сум’ятті, що охоплює дівчину, відданість Україні переважає над почуттям кохання. В образі Орисі автор змалював характер романтично цілісний, здатний на самопожертву в ім’я суспільних ідеалів.
Таємниці і пригоди супроводжують Орисиного обранця упродовж життя. Антон Корецький виріс у козацькій родині Завісних, виховався на українських традиціях, сприйняв усім серцем мораль нового оточення. Силою обставин він потрапляє до свого природного середовища, довідується про свій спадок і шляхетські привілеї. Магнат Чарнецький, його дядько по матері, лукаво переконує нащадка вельможного польського роду Корецьких «прийти до стерна уряду» і переконати «туманіючу в мороці неуцтва шляхту зректися цього братовбивчого радування», «не видирати від оборонців своєї країни їх права», «не знущатися над їх святою вірою». У спілкуванні з родовитою шляхтою з’ясовується омана. Одурений у своїх найщиріших помислах і почуваннях Антось, на щастя, зустрічає вдруге ту, з котрою готовий розділити і любов, і смерть. Усвідомлення козацької правоти, любов до Орисі диктують йому лицарський вибір — чесну смерть за ідеали, в яких його виховали, за віру, яку прийняв усім серцем.
Костянтин Маковський.
Запорізький козак. 1884
Реалістичний спосіб зображення польської шляхти у повісті демонструють образи коронного гетьмана Потоцького («і криклива пишнота, і вираз обличчя, що довчасно злиняло на розпусних ночах, і хітливі безсоромні очі, і млява, знесиле на постава»), польного гетьмана Лянцкоронського («одягнений в звичайну бойову одіж; обличчя йому повне достойності й поваги; в очах, синіх, великих, світиться розум»), воєводи Чарнецького, постава якого уособлює «пекло і жах», а «в зеленастих очах яскріє сваволя і лютість». Поведінка шляхтичів відповідає портретним характеристикам: Потоцький прагне перемоги, бо за мурами Буші «кобіти і любощі», Чарнецький силкується повернути втрачений маєток, до тверезого голосу Лянцкоронського нема охочих прислухатися. А саме він, керуючи взяттям Буші, по-військовому чесно визнає: фортецю «боронить жменя левів».
Романтичним ореолом повиті образи захисників фортеці — сотника Завісного, хорунжого Островерхого, Вернидуба, Мастигуби, Шрама, Безвухого, Книша, Безногого, Лобуря та інших, наділених не менш промовистими козачими іменами, їхню геройську смерть письменник подає у романтичному ключі: «Сивий запорожець Безвухий уже чотирьох шляхтичів пишних шаблею вклав, а лівицею встиг і двом німцям встромити кинджала, але догодила і йому криця шляхетська у лівий висок, і сп’янів козак від того чоломкання, випустив з дужої руки омочене у крові лезо і безвладно рухнув на землю»; «і знялась, полетіла козача душа за своїми подругами услід за хмари високі до невідомих і недосяжних просторів»; «і кожен почував над собою вже помах смерті крила». Іскрометний гумор козацького лицарства яскраво проступає в образній характеристиці гарматного арсеналу оборонців Буші: «товстопузиха», «пані вельможна», «добродійка», «баба», «панянки» тощо. Упродовж усього розвитку драматичного сюжету твору такі і подібні вкраплення зворушують читача, змушують мимоволі всміхнутися, захоплюючись здатністю українця жартувати навіть на порозі смерті.
Описи природи в повісті підпорядковані авторському задумові — увиразнити романтичні постаті захисників фортеці: «Скаженіла негода; лютував вітер: холодний дощ, а то й ожеледь аж різали по виду, а козаки в самих сорочках, що парусили на вітрі, та в широких штанях з такою втіхою походжали, немовбито душної літньої ночі, чекаючи до розмови коханку».
Михайло Старицький розповів про козацькі «щирозлоті серця, і зимньої мужності, і теплої, безкрайньої прихильності повні». Зміст повісті змушував поміркувати («Хіба ж таким виром нелюдських загар може бути владована згода в розхитаній і облитій кров’ю державі?») і утверджував у думці — «вище від любові до своєї вітчизни немає на світі!*.
Дослідники історичної белетристики письменника вважають «Оборону Буші» підготовчим етапом до написання трилогії про визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Тенденція Михайла Старицького робити героїв своїх творів носіями конкретних ідей сприяла символічності як окремих образів, так і повісті загалом. Самопожертва в ім’я суспільних ідеалів — така головна ідея повісті.
Поміркуйте. 1. Чим схожі повісті «Захар Беркут» Івана Франка та «Оборона Буші» Михайла Старицького? 2. Якою мірою повісті Старицького стосується Франкова теза: «Праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв'язку: повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе зайняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна»? 3. Чим образ Орисі збагатив галерею жіночих образів українського письменства? Носієм якої ідеї виступає жінка в цьому історичному творі? 4. Порівняйте образ Орисі Завісної і Лесі Череванівни з «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Чим вони подібні, а чим різняться? 5. Хто з героїнь Марка Вовчка цільністю характеру подібний до Завісної?
Аналізуємо твір. 1. З’ясуйте жанрові ознаки твору «Оборона Буші». 2. Яка історична основа повісті Михайла Старицького? 3. Сформулюйте ідею твору. 4. В чому виявляється багатопроблемність повісті? 5. Які засоби використовує письменник для творення образу Завісної? 6. Чому Орися убила свого батька? Поясніть цей епізод. Висловіть власне ставлення до зображуваного. 7. Яке місце у системі образів повісті посідає образ отця Василя? Що він символізує? 8. У чому виявляється поєднання романтичної і реалістичної манери зображення у творі «Оборона Буші»? 9. Назвіть слова-історизми, використані у повісті. Яка їх частка у структурі твору і художнє навантаження? 10. Поясніть символіку епіграфа. 11. Зробіть порівняльну характеристику сотника Завісного і гетьмана Потоцького. 12. Схарактеризуйте образи захисників фортеці. Описуючи козаків, використайте картину Костянтина Маковського (с. 106). 13. Як ви гадаєте, хто переможець боротьби, зображеної в «Обороні Буші»? Обґрунтуйте свою думку. 14. Які епізоди повісті позначені сценічними ефектами? Як ви гадаєте, чому? 15. До яких засобів виразності найчастіше вдається письменник? Свої висновки підтвердіть прикладами з тексту.
Творче завдання. У світлі прочитаної повісті письмово прокоментуйте поетичні рядки Івана Іова: «Замок злетів у повітря, а душі /Досі літають у тому повітрі... / Оборона Буші, оборона Буші — / Це для кожного з нас оборона / душі».
Мистецька скарбниця. Розгляньте на І форзаці картину Сергія Васильківського «Портрет гетьмана Івана Мазепи у лицарських обладунках». Яким постає державний діяч на картині? У яких історичних творах Михайла Старицького гетьман є об’єктом художнього зображення? Назвіть твори світової літератури, присвячені життю й діяльності Івана Мазепи.
Оригінальну драматичну творчість Михайла Старицького найяскравіше представляють його драми «Не судилось», «Ой не ходи. Грицю, та й на вечорниці», «Талан».
«Не судилось» (1883) — твір про стосунки інтелігенції та селян. Нещасливе кохання дівчини Катрі до панича Михайла Ляшенка — це канва, через яку розкривається глибокий соціально-психологічний конфлікт. Новим для тогочасної української драматургії був виведений у творі образ Павла Чубаня. Цей інтелігент-демократ зміст свого життя бачить у служінні рідному народові — насамперед через його просвіту. Твором «першорядної стійкості» назвав Іван Франко драму, зміст якої «обертається на соціально-етичнім ґрунті».
Сюжет пісні про отруєного Гриця (її авторство приписують полтавській піснетворці Марусі Чурай) ліг в основу драми Михайла Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1887). Літературна версія Михайла Старицького відрізняється від інших інтерпретацій відомого пісенного сюжету посиленням соціального аспекту конфлікту. Підстаркуватий сільський глитай Хома, закоханий у вісімнадцятилітню Марусю, вирішує «грішми поборотись з красою». Його бажання одружитися з дівчиною супроводжується підступами, в результаті яких він таки розлучає закоханих. Смерть Гриця, божевілля Марусі та самогубство самого Хоми довершують розв’язку конфлікту. Сценічність цієї п’єси досягалася етнографічно- фольклорною основою, виразним драматизмом ситуацій.
Новаторську сторінку драматургії Михайла Старицького становлять п’єси із життя інтелігенції — «Розбите серце», «Талан», «Крест жизни». Психологічна драма «Талан» (1893) — вершинний твір драматурга. Вперше в українській літературі письменник звернув увагу на життя українських професійних акторів. Твір присвячено Марії Заньковецькій, вона ж стала прототипом головної героїні — Марії Лучицької та виконавицею цієї ролі на сцені. Шлях Лучицької на сцену був складним, однак незмірно важче для неї виявилось реалізувати свій мистецький дар. Боротьба за власну гідність супроводжує як приватне, так і публічне життя героїні. Актриса гине молодою, сягнувши апогею театральної слави. Ні заздрість Квятковської, ні визиск Котенка, ні продажність Юрковича, ні підступи свекрухи не здолали прагнення артистки до чистоти стосунків, до відданості справі служіння театру. Нерівна боротьба завершилася перемогою Лучицької. Найвищий творчий злет, щире визнання публіки, якій дарувала свій талант до останку, каяття недругів і любов чоловіка супроводжують відхід актриси у кращі світи. Так завершується драма. Показавши особливості буднів театральної трупи, Старицький зачепив проблему, що не втрачає актуальності донині — проблему вибору між коханням, подружнім життям і сценою, без якої для актора неможлива повнота буття. Світ театру, життя по той і по цей бік лаштунків драматург показав у п’єсі переконливо і всебічно. Промовиста й назва твору — «Талан». Нелегка доля (власне — талан) актриси зворушує і сучасного глядача, приваблюючи глибоким психологізмом образу Марії.
Наталія Антоненко. Ілюстрація до драми «Талан»
Людмила Старицька-Черняхівська про особливості батькових та й всіх українських драм писала так: «Істотою драми була й буде душевна боротьба людини чи то з долею, чи з власним почуттям, чи з ворожим класом — це залежить од часу життя, — незмінним лишається сам принцип драми: боротьба, яка одбилася в душі людини». Вміння Старицького- драматурга розкрити душевний стан людини, показати зміну її почуттів і плин думок забезпечило творам письменника сценічний успіх, над яким час невладний.
Словникова робота. 1. Запам’ятайте літературознавчий термін.
Соціально-побутова драма — драматичний твір, у якому конфлікт має соціальний характер і реалізується через картини життя і побуту героїв.
2. Які з відомих вам п’єс можна віднести до соціально-побутових драм?
Аналізуємо твір. 1. Назвіть оригінальні драматичні твори Михайла Старицького. З’ясуйте характер конфліктів у них. 2. Визначте художні особливості п’єси «Талан», проблематику й композицію. 3. Окресліть характери дійових осіб. 4. Яка роль ремарок у драмі «Талан»? 5. Відшукайте у тексті твору (включно з ремарками) приклади професійної лексики акторів. Поясніть значення двох-трьох театральних термінів, вжитих у п’єсі. Як це характеризує мовну палітру Михайла Старицького?
Мистецька скарбниця. Розгляньте ілюстрацію до драми «Талан» (с. 109). Кого змалювала Наталія Антоненко? Опишіть психологічний стан героїні, використовуючи цитати з п’єси.
Робота у групах. Розбийте клас на 5 груп, кожна з яких підготує відповіді для заповнення назвами творів Михайла Старицького однієї колонки запропонованої таблиці. Накреслену на дошці таблицю поступово заповнять представники від груп.
Таблиця: Творча спадщина Михайла Старицького
|
Поезія |
Проза |
Драматургія |
Переклади |
|
|
оригінальні твори |
інсценізації та сценічні переробки |
|||
Творче завдання. Підготуйте інсценізацію п’ятої дії драми «Талан». Продемонструйте свої акторські здібності на сцені під час шкільного свята.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Зеров М. Літературна позиція Старицького // Зеров М. Українське письменство. — К., 2003.
Левчик Н. Далекі образи — близькі ідеї / Історична проза М. Старицького // Слово і час. — 1990. — № 12.
Перевірте себе. І. Виберіть один правильний варіант відповіді:
1. Вкажіть твір Михайла Старицького, що розкриває долю мистецької особистості:
а) «Оборона Буші»;
б) «Талан»;
в) «Виклик»;
г) «Розбійник Кармелюк».
2. У жанрі історичної повісті написано твір Михайла Старицького:
а) «Не судилось»;
б) «Оборона Буші»;
в) «Гетьман»;
г) «Останні орли».
3. Вкажіть роки життя Михайла Старицького: а) 1814—1861;
б) 1840—1904; в) 1838—1918; г) 1842—1910.
4. Автором першого літературного портрета, у якому проаналізовано творчість Михайла Старицького, є:
а) Микола Зеров;
б) Михайло Драгоманов;
в) Іван Франко;
г) Пантелеймон Куліш.
5. За наведеним уривком визначте віршовий розмір, яким написано баладу «Гетьман»:
У ніч водохресну, тайничу,
Як глупа настане пора,
Хтось гонить конем ясногривим
По хвилях холодних Дніпра.
а) чотиристопний ямб;
б) тристопний амфібрахій;
в) тристопний анапест;
г) чотиристопний амфібрахій.
II. Виберіть два чи більше правильних варіантів відповіді:
1. Вкажіть авторські твори, що стали народними піснями:
а) «Журба» Леоніда Глібова;
б) «Виклик» Михайла Старицького;
в) «До кобзи» Пантелеймона Куліша;
г) «До молоді» Михайла Старицького;
ґ) «І виріс я на чужині» Тараса Шевченка.
2. Виберіть назви тропів і фігур, використаних у поданому уривку з поезії «Виклик»: «Небо незміряне всипано зорями — / Що то за божа краса! / Перлами-зорями теж під тополями / Грає перлиста роса»:
а) епітет;
б) персоніфікація;
в) порівняння;
г) риторичний оклик;
ґ) гіпербола;
д) оксюморон;
е) звуконаслідування;
є) метонімія.
3. Вкажіть жанри, що не належать до драматичного роду літератури:
а) трагедія;
б) комедія;
в) водевіль;
г) повість;
ґ) мелодрама;
д) фарс; е) оповідання; є) драматична поема.
4. Вкажіть письменників, чиї твори були інсценізовані чи зазнали драматичної переробки під пером Михайла Старицького:
а) Вальтер Скотт;
б) Еліза Ожешко;
в) Пантелеймон Куліш;
г) Іван Нечуй-Левицький;
ґ) Тарас Шевченко;
д) Юзеф Крашевський.
III. Письмово доведіть або спростуйте одну з тез:
а) «Більшої уваги, ніж оповіданню, реалісти (Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький) надають історичному романові та повісті... При цьому романи й повісті... творять з метою, прикладною до сучасності: нагадати своєму народові його героїчні традиції, провести через історичну алегорію сучасні думки, посилити народну самосвідомість» (Валерій Шевчук):
б) «Старицький — один із перших національних поетів, що, за образним висловом Франка, перестали «натягати на себе мужицьку свиту» і саме цим вплинули на своїх літературних наступників» (Микола Зеров).