Світова література. Підручник. 10 клас. Д.С. Наливайко

Роман «Анна Кареніна»

Без роману «Анна Кареніна» неможливо уявити світову соціально- психологічну прозу другої половини ХІХ ст. «Я вважаю цей твір вельми високим і просто немовби таким, що робить епоху в романі», — наголошував М. Лесков, відзначаючи новаторську сутність твору, який проклав нові шляхи в мистецтві слова й у розвитку романістики.

Тематика і жанр твору

Толстой мав намір написати історичну повість про часи Петра І, але досить несподівано облишив цей задум і звернувся до проблем сучасності. Криза сімейних відносин, характерна для Росії 1860-1870-х років, сприймалася як один з найочевидніших симптомів морального занепаду, зневіри й знак неминучих змін у моральному, економічному та суспільному житті країни. Саме в цей період у російській літературі з’являються повісті й романи, в яких так чи інакше йдеться про розпад усталених сімейних зв’язків. Драматичне відлуння у потрактуванні цієї проблеми відчувається в «Урвищі» Гончарова, «Панах Головльових» Салтикова-Щедріна, «Підлітку», «Братах Карамазових» Достоєвського.

Nota bene. Крім загальної причини, звернутися до цієї теми Толстого спонукали й власні, глибоко особисті й творчі, міркування, що входили до кола типових для нього етико-філософських роздумів про «належне» й «суще». Вдумливе читання «Думок» Паскаля, «Досвідів» Монтеня, «Характерів» Лабрюйєра привело письменника до полеміки про «пристрасті тіла», їхню егоїстичну сутність та альтруїстичні «пристрасті душі». Толстой писав: «Прагнення душі - добро інших», і тому ці прагнення несуть в собі виправдання. Тема родинного життя завжди привертала увагу митця, переконаного в тому, що сім’я раніше за інші суспільні інститути реагує на настрої епохи і яскравіше їх втілює, оскільки є найприроднішою формою об’єднання людей і водночас найорганічнішим середовищем для вияву «пристрастей» і характерів.

В «Анні Кареніній» змальовано різні варіанти сімейних стосунків, переважно кризових. «Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я є нещасною по-своєму» - початок роману, перша фраза першого тому (у творі їх вісім), яка потім «оживає» в численних сюжетних ситуаціях. У романі зображено сімейну драму Анни Кареніної та її чоловіка, сановного чиновника Олексія Олександровича; складні взаємини Анни з молодим графом Вронським; родину Облонських, що фактично розпалася, хоча зовні й була збережена; життя деградуючих сімейств вищого світу. Щасливими можна назвати подружжя Кіті та Левіна, проте спокою й умиротворення немає і в цій сім’ї. До речі, про ідеальний взірець - благополучну селянську родину Парменових - у творі сказано вкрай стисло. За словами сучасного дослідника, «Анна Кареніна» — це роман про «всесвітнє розлучення», загальний розпад особистих і суспільних зв’язків.

Утім, обмежувати проблематику роману змалюванням кризових родинних обставин аж ніяк не варто. Твір Толстого вражає широтою соціального й культурного тла, великою кількістю тонких філософських умовиводів. «Роман широкого вільного подиху», яким, за визначенням автора, є «Анна Кареніна», орієнтований на енциклопедичне охоплення різних явищ: соціальних, релігійних, моральних.

Подробиці. На відміну від «Війни і миру», в «Анні Кареніній» немає переломних для нації подій, відсутні образи історичних осіб, але жива дійсність - повсякденна й прозаїчна - відображена письменником під знаком історії. Історичне життя Росії 70-х років ХІХ ст. вторгається в долю героїв, прозирає в численних розмовах, роздумах персонажів, у бесідах Костянтина Левіна з братом Миколою, селянами, предводителем дворянства. Духовний рівень цього історичного періоду представлено в романі Толстого надзвичайно повно. Тут сперечаються з приводу філософії Канта, Гегеля, Шопенгауера, говорять про музику Вагнера та історичну школу в живописі, згадують Тинторетто, Рафаеля й Мікеланджело, звертаються до імен Платона, Шекспіра, Гете, висловлюють думки щодо наукових відкриттів Дарвіна, Сеченова, розмірковують про французький експериментальний роман Золя.

Своєрідними прикметами часу в романі виступають і реалії дійсності: голод у Поволжі, війна в Сербії, бурхливе будування залізниць, укладання концесій, руйнування селянської громади, релігійний скептицизм, а в моральному плані те, що Толстой назвав «втратою краси» в житті, втратою орієнтира в питаннях «добра» і «зла». А. Чехов зазначив, що в романі Толстого хоча й не вирішено жодного питання (оскільки це і не входить до завдань художника), але (і це головне), «усі питання порушені» і порушені «правильно». У цьому розумінні «Анну Кареніну» можна розглядати як соціально-психологічний, «суспільний» (за термінологією Салтикова- Щедріна) роман, який принципово відрізняється від «любовно-сімейного» роману в його західноєвропейському варіанті.

Отже, обмежувати зміст твору темою розриву Анни з родиною, її трагічним коханням і самогубством неправомірно, але не можна обминути й того факту, що роман названо ім’ям героїні. Це свідчить про певну поетику сюжетотворення, де всі лінії оповіді стягнуті до єдиного центру - образу головної дійової особи, через яку найбільшою мірою розкривається авторська ідея.

Образ Аннн Кареніної

Анна Кареніна - нова постать у творчості Л. Толстого. У жодному з жіночих образів, створених письменником, трагедія особистості не виражена так потужно. Подібно до героїв і героїнь Достоєвського, Анна «переступає» через загальноприйняту норму, кидає виклик умовностям, фальшивим цінностям і водночас стає «жертвою» як згубного для неї середовища, так і власної «натури».

М. Врубель. Побачення Анни з сином

Представляючи героїв роману, Толстой зазвичай не дає розгорнутого опису їхньої зовнішності і вважає своїм завданням акцентувати зв’язок «зовнішнього» й «внутрішнього». Зовнішня краса Анни невід’ємна від її внутрішньої чарівності. У лаконічному портреті наявні означення, що ніби «розшифровують» психологічний і навіть етичний зміст тієї чи іншої риси зовнішності героїні: скромна грація, «у виразі миловидного обличчя... щось особливо лагідне й ніжне», «блискучі, такі, що здавалися темними від густих вій, сірі очі» дивилися «дружелюбно, уважно». У характері Анни підкреслюється передусім повнота життєвідчування, пристрасність, гостра жага життя, потяг до чистоти людських стосунків і щирості почуття, що, за Толстим, є свідченням обдарованості й значущості особистості. Метафоричний символ «вогонь життя» стає визначальним у зображенні Анни й великою мірою пояснює її вчинки.

Упродовж усього роману мотиви світла, блиску, вогню виступають як засіб розкриття непересічної особистості головної героїні. Анну вирізняють високі інтелектуальні потреби, інтерес до музики, живопису, театру, їй притаманний потяг до пізнання. Героїня схильна до усамітнення, вона «дуже багато займалася читанням — і романів, і серйозних книг...», нарешті, вона має літературний хист (пише книжку для дітей).

При цьому стрижнем характеру Анни Кареніної є чесність, відвертість, щирість і навіть певною мірою безкомпромісність, викликана категоричним неприйняттям філософії фальші й лицемірства. Саме тому героїню зневажають представники вищого світу, члени гуртка «партії крокету» Бетсі Тверської, які живуть за законами подвійної моралі й не піднімаються вище рівня банальних світських турбот і розваг. Аристократична верхівка не може пробачити Анні порушення «правил пристойності» і тієї відкритості й рішучості, з якою вона розриває узи шлюбу «не з любові», не приховуючи своїх почуттів до Вронського.

Як автор «сімейно-суспільного роману», Толстой аналізує не лише соціальні, зумовлені історичними обставинами, а й психологічні чинники, які зруйнували і другу сім’ю Анни. Історія розвитку взаємин Анни й Вронського, «блискучого офіцера» з родини спадкових дворян, людини освіченої, але налаштованої брати від життя насамперед приємне й не поступатися ним навіть заради любові, представлена в романі від моменту зародження любовного почуття до його розпаду.

Змалювання життя Анни й Вронського в Москві, Петербурзі, Воздвиженському, облаштування спільного дому, подорожі Італією, відвідин майстерні художника Михайлова овіяне атмосферою закоханості, поезією натхнення, розквіту почуттів. І водночас розділи роману, в яких ідеться про щасливе й благополучне життя закоханих, сповнені справжньої шекспірівської трагедійності.

Для Анни весь світ зосередився в одній точці - любові. «Моя любов стає все пристраснішою і себелюбнішою», «у мене все в ньому одному», - думає вона про Вронського. Тимчасом для молодого графа щире, сильне почуття до Анни є лише одним з епізодів життя, котрий він оцінює як «піщинку з тієї гори щастя, на яку... очікував». Маючи на меті показати передбачуваність, визначеність трагічного фіналу їхніх стосунків, Толстой ще до епізоду знайомства з Анною розкриває сутність Вронського через подвійну характеристику - з погляду його матері і з точки зору «об’єктивного» автора. «Голос» матері злегка забарвлений авторською іронією: «Вронський задовольняв всі побажання матері. Дуже багатий, розумний, знатний, на шляху блискучої воєнно-при дворної кар’єри і чарівна людина. Не можна було нічого кращого бажати». «Голос» відстороненого оповідача звучить саркастично: «Одруження для нього ніколи не здавалося можливістю. Він не тільки не любив подружнього життя, але в сім’ї, і особливо в чоловікові, за тією загальною думкою холостяцького світу, в якому він жив, він уявляв собі дещо чуже, вороже, а більш за все - смішне».

У стосунках з коханим «головною турботою» Анни була вона сама - «наскільки вона дорога Вронському, наскільки вона може замінити йому все, що він залишив. Вронський цінував це бажання, яке зробилося єдиною метою її життя, бажання не тільки подобатися, а й служити йому, але водночас і гнітився тими любовними тенетами, якими вона намагалася обплутати його». Розірвавши пута шлюбу з розрахунку, Анна повстає проти задушливого світу удаваності й фальші, почуття кохання пробуджує найкращі риси її натури, але водночас виявляє «егоїзм пристрасті», який призводить до відчуження у взаєминах з Вронським, а відтак - до розриву й трагедії.

Як тонкий психолог, Толстой показав, що трагізм становища героїні спричинений також наругою над и материнськими почуттями й загострюється тяжкими роздумами про долю восьмирічного сина, якого вона змушена була залишити в домі чоловіка. «Без сина не може бути для мене життя навіть із тим, кого я люблю», - думає Анна.

Nota bene. З образом Анни Кареніної пов’язані надзвичайно важливі морально-філософські проблеми, які пронизують усю творчість Толстого. У романі в нерозривній єдності співіснують питання про право особистості на свободу почуття й свободу самовизначення та питання про відповідальність людини за свої вчинки. Почуття провини й «потривоженого сумління», що переживає Анна, будучи за своєю природою людиною шляхетних міркувань і намірів, пояснюються саме неможливістю знайти моральну опору в оточуючому середовищі під час пошуку відповіді на ці питання. Чи можна збудувати щастя на нещасті інших? Як повинна чинити людина в ситуації вибору між здійсненням власних (нерідко егоїстичних, але часом і цілком гідних) намірів і дотриманням високих законів моралі, вироблених людською цивілізацією? Хто винен у тій драмі, учасниками якої стали Анна Кареніна, її діти, Олексій Олександрович Каренін, Вронський, котрий, переживши крах кохання і самогубство Анни, рветься «під кулі», на війну в Сербії? Текст роману «опирається» виведенню з нього однозначних відповідей. У творі Толстого кожний герой є носієм своєї правди, яка вступає в діалог з правдою інших.

О. Самохвалов. Ілюстрація до роману «Анна Кареніна»

Каренін: чи має машина живу душу?

Особливістю роману «Анна Кареніна» є те, що автор у ньому виступає водночас і як прокурор, і як адвокат своїх героїв. Характерним у цьому плані є не лише образ Анни, а й образ Кареніна. Серед головних героїв твору чиновник високого рангу Олексій Олександрович Каренін - єдина зовні неприваблива людина. Негарна хода, неприємна для оточуючих звичка хрустіти пальцями під час розмови, «тихий тонкий голос», вуха, що кумедно підпирають круглий капелюх, «згаслі очі» - усе це справляє невигідне враження, налаштовує читача на певний лад. Утім, є обставина, що має насторожити: таким є Каренін на погляд дружини, яка ніколи не любила його і сприймала свій цілком благопристойний в очах вищого світу шлюб як важкий тягар. Такому сприйняттю зовнішності відповідає й оцінка особистісних рис Кареніна, що також іде від Анни: «Це не людина, а машина, і зла машина, якщо розсердиться». Аристократичний, освічений Каренін, який розуміється на політиці, цікавиться філософськими й богословськими питаннями, у світлі сприйняття дружини постає духовно й емоційно неповноцінною особистістю.

Подробиці. Досить складний і неоднозначний образ Кареніна, звісно, не вичерпується «точкою зору» Анни. Графиня Лідія Іванівна, наприклад, сприймає Олексія Олександровича зовсім інакше: «Кареніна вона любила за нього самого, за його високу незрозумілу душу, за утішний для неї тонкий звук його голосу з його протяжливими інтонаціями, за його стомлений погляд, за його характер і м’які білі руки з напухлими жилами».

Так зіштовхуються два погляди на одну й ту саму людину, за яких одні й ті самі риси її особистості, зовнішності оцінюються абсолютно протилежно: черства душа Кареніна / «висока незрозуміла» душа; неприємний «тонкий» голос / «утішний» «тонкий звук його голосу»; «згаслі очі» / «стомлений погляд»; злий характер / приємний для оточуючих характер; Каренін - неживий «механізм» або «лялька» / Каренін привабливий «сам по собі» як людина. Змальовуючи Кареніна, автор цілком послідовно дотримується художнього прийому «багато- ракурсного бачення».

Олексій Олександрович Каренін уникає тієї реальності, що пов’язана з емоційною сферою життя людини, сферою почуттів.

Вважаючи службу справжнім життям, він сприймає сімейні стосунки лише як відлуння, відблиск дійсності.

Один із дослідників висловив думку, що в самому прізвищі Каренін уже закладена ідея «кар’єри». Олексій Олександрович мислить себе людиною «державною», хоча є всі підстави назвати його людиною «казенною». Безплідні, але зовні цілком респектабельні службові проекти, участь у департаментських інтригах, формалізм, шанобливе ставлення до сили «параграфа» й «пункту» бюрократичних паперів виявляють сутність цього героя, його функцію «гвинтика» державного устрою. Однак внаслідок страждань, спричинених сімейною драмою, Каренін переживає моральний перелом. У «злій міністерській машині» прокидається душа, озлобленість і жага помсти поступається бажанню зрозуміти вчинок дружини. Прагнучи зберегти сім’ю, Каренін пише Анні листа: «Я не вважаю себе вправі розривати ті узи, якими ми пов'язані... Сім’я не може бути зруйнована з примхи, свавілля або навіть зі злочину одного із подружжя, і наше життя має йти, як воно йшло раніше. Це необхідно для мене, для Вас, для нашого сина». Це «був золотий міст для повернення», - зазначає оповідач.

Здатність прощати виявляє моральну основу вчинків Кареніна, надає цьому образу узагальненого, суто толстовського тлумачення. У сцені примирення Олексія Олександровича з Вронським біля ліжка хворої Анни, що знаходиться на межі життя і смерті, звучить одна з найважливіших думок Толстого: не жорстоке засудження, а «прощення ближнього», примирення очищують душу, дають нові сили. Каренін «раптом відчув, що те саме, що здавалося нерозв'язним, коли він засуджував, докоряв і ненавидів, стало просто і ясно, коли він прощав і любив». Саме тоді момент «прозріння» настає і для Вронського, який раптом усвідомлює «його [Ка реніна] висоту і своє приниження, його правоту і свою неправду». Молодий граф розуміє, що його суперник був великодушним у своєму горі, тимчасом як сам він «був ницим, дріб’язковим у своєму обмані». Слово «великодушний» як характеристика Кареніна з’являється в романі не один раз. Варто звернути увагу на те, що «великодушною» назве поведінку чоловіка в ситуації розлучення і сама Анна.

Як і Анна, Каренін страждає. Однак цей герой не просто намагається знайти вихід з глухого кута суперечностей і обставин, а шукає вихід моральний, через прощення й милосердя, вихід, який відповідає духу християнського вчення.

Костянтин Левін: історія шукань

Морально-психологічна проблематика роману найяскравіше проступає в тій царині «лабіринту зчеплень» (Л. Толстой), яка композиційно поєднує сюжетні лінії Анни Кареніної та Костянтина Левіна.

Подробиці. У ХІХ ст. твір Толстого досить часто визначали як «два романи в одному» («Анна», «Левін»), що бездоганно написані, але слабко між собою пов’язані. У відповідь на таке нерозуміння авторського задуму Толстой в одному з листів читачеві наголосив, що пишається «архітектурою» роману й зокрема тим, що не видно, де «замок склепіння», бо у творі все тримається не на фабулі, не на взаєминах осіб, а на внутрішніх зв’язках ідей і мотивів.

З історією Костянтина Левіна асоціюється важлива для Толстого й послідовно проведена в його творчості тема життєвих шукань і самовдосконалення особистості. У цьому образі письменник відобразив шлях власного духовного розвитку, що надало роману підвищеної емоційності, психологічної достовірності й сповідальності.

«Обрання шляхів» - внутрішня тема історії життя фактично всіх провідних персонажів роману «Анна Кареніна», але першорядного значення вона набуває в змалюванні Костянтина Левіна, який прагне жити «за сумлінням».

Заможна людина, багатий землевласник, поміщик Левін, що більшу частину життя провів далеко від міста, серед природи, в оточенні селян, незручно почувається в розкішних вітальнях, ресторанах і клубах. В аристократичному середовищі Левін справляє враження «дивака», який, надто захопившись господарськими клопотами, потрапив під «владу землі» : «Тепер він, ніби проти волі, все глибше й глибше урізувався в землю, як плуг, так що вже й не міг вибратися». Левін віддає чимало сил упорядженню свого маєтку, пошуку нових, прогресивних способів господарювання, опікується тим, щоб придбати молотарку, зберегти худобу, відновити насінний фонд, вчасно розпочати жнива, скосити жито й овес тощо.

Морально-філософська спрямованість надає шуканням героя особливого забарвлення. Він намагається провадити господарські перетворення не лише з точки зору економічного розрахунку, а й з урахуванням нових відносин між господарем і робітником. Однак утопічні сподівання й ілюзії Левіна, його своєрідний проект «порятунку Росії» завершуються крахом: селяни не довіряють йому, не бачать зиску працювати на пана. Акцентуючи увагу читача на зростанні душевної тривоги героя, Толстой неодноразово відзначає, що на цьому відрізку «шляху шукань» Левін губиться у власних думках, заперечує власні переконання і знову повертається до них: «міркування приводили його у сумніви», «його знемагає плутанина понять, невдоволення собою, стид перед чимось».

Після одруження й народження сина, у часи сімейного щастя нескінченні пошуки сенсу буття ще більше загострюються. «Без знання того, що я таке і навіщо я тут, не можна жити. А знати я цього не можу, а значить не можна жити», - розмірковує Левін. Нестерпно страждаючи від цього незнання, дійшовши в сумнівах навіть до думки про самогубство, він, однак, «впевнено прокладав свою особливу, визначену дорогу в житті». Так мотив «плутанини» змінюється мотивом «прокладання шляхів», відбиваючи ідею руху вперед.

Особливе місце в історії пошуків сенсу життя Левіним посідають ті сторінки роману, що присвячені «знайденню відповіді». У сюжетно-композиційному плані зустріч Левіна з селянином Федором під час збирання врожаю і розповідь про двох мужиків можна вважати кульмінаційною точкою у філософському плані твору. «Тож так, значить - люди різні; одна люди на тільки для потреб своїх живе, тільки черево набиває, а Фоканич - правдивий старий. Він для душі живе. Бога пам'ятає», — пояснює Федір.

О. Адлер. Ілюстрація до роману «Анна Кареніна»

 «"Як Бога пам'ятає? Як для душі живе?” - майже скрикнув Левін». Істина, яка відкрилася героєві в розповіді селянина, справила на нього враження «чуда», «світла», що спонукало до роздумів про добро і правду. «Нове радісне почуття охопило Левіна». Він раптом усвідомлює, що до всіх філософів, до Канта мрія про життя для душі, для добра живе у звичайній людині. Добро, розмірковує Левін, душевна вимога людської натури. Добро вище за розум. Прагнення до нього вічне. Добро безкорисливе. «Якщо добро має причину, воно вже не добро; якщо воно має наслідки - нагороду, воно теж не добро». До розділів роману, присвячених моральному прозрінню Левіна, майже в повному обсязі увійшли основні положення філософських і публіцистичних творів Толстого, записи з «Щоденника» про добро, чесноти, віру, моральне самовдосконалення людини як про силу, яка змінить світ.

Подробиці. Специфіка соціально-психологічного роману «Анна Кареніна» полягає в тому, що широкий комплекс морально-філософських і соціальних проблем тісно пов’язаний у ньому з центральними питаннями кохання, шлюбу, складних сімейних стосунків. У цьому творі Толстой розглядає сімейне життя з точки зору найвищих християнських моральних ідеалів і вимог. Найкращі ліричні сторінки роману присвячені змалюванню зворушливої любові Левіна й Кіті, радості очікування зустрічі, стрімкого й водночас несміливого освідчення, взаєморозуміння, взаємоповаги, самозабуття, самозречення. Для Левіна любов, родина, сімейні стосунки - незаперечні цінності. Тимчасом як егоїстичне начало в любові Анни «зсередини руйнує» її життя, любов Левіна, навпаки, змінює героя, наповнює світлом. «Чиста», альтруїстична любов Левіна до Кіті, їхнє щасливе подружжя - своєрідна антитеза згубній егоїстичній пристрасті Анни, двом її нещасливим шлюбам, що давало підстави критикам розглядати образи Анни й Левіна як антиподи. Утім, дотримуючись логіки Толстого, доречніше відшукати «внутрішній зв’язок» між цими образами. Левін так само, як і Анна Кареніна, гостро страждає від відсутності головного — найвищої моральної мети, яка поєднала б особисте й суспільне, привела б до абсолютної гармонії зі світом.

Нова поетика

Складний комплекс морально-філософських проблем, який повністю трансформував жанр традиційного сімейного роману, набув у «Анні Кареніній» адекватного художнього втілення. Так само й психологічний аналіз, змалювання внутрішнього світу героїв, зображення характерів у їхньому розвитку й індивідуальній специфіці прибрали тут нових, своєрідних форм.

Істотним є те, що авторські думки не подаються в романі Толстого у вигляді прямих авторських суджень, а доводяться до свідомості читача суто художніми засобами, через опис враження, яке той чи інший герой справляє на оточуючих. «Об’єктивність» такого роду (в дусі Флобера) спричинилася навіть до нерозуміння роману першими читачами й критиками, які, не помітивши новаторських відкриттів Толстого, побачивши в романі «салонне» зображення «панських амурів», розгублено запитували: «Кому ж співчуває автор? Кого засуджує? Що хотів висловити своїм романом?»

«Якби ж я хотів сказати словами усе те, що мав на меті виразити романом, то я повинен був би написати роман такий самий, який я написав спочатку», - писав Толстой. Відповідь неможливо сформулювати в одній фразі; вона міститься в усій структурі роману, в «лабіринті зчеплень», у співвідношенні образів, мотивів, асоціацій, в узагальненому змісті епіграфа: «Мне отмщение, и Аз воздам».

Особливістю нового поетичного стилю роману «Анна Кареніна» є його розгалужений асоціативний план, який створюється системою пов’язаних між собою образів-метафор, «ключових» слів і мотивів. Почуття тривоги, розгубленості, відчаю, властиве роману в цілому, виражається через символічний підтекст «ключових» міфологем «плутанини», «виру», «безодні», «павутиння», які, з одного боку, виступають як лейтмотиви композиційних частин роману, а з другого - є засобом місткої психологічної характеристики персонажів або ж певного етапу їхнього життя.

У «лабіринті зчеплень» не меншу роль відіграє образ-мотив «залізниці» - символ трагічної «колії життя» Анни, який, окрім того, підтекстно виражає різноманітність важливих в авторській концепції понять: «зло» цивілізації, роз’єднання людей, нещастя, загибель, «тяжкий шлях», «розходження шляхів». На залізничному вокзалі відбулася перша зустріч Анни і Вронського, залізниця роз’єднала їхні життя назавжди.

Nota beneСимволічний шар роману «Анна Кареніна», його своєрідний метафоричний стиль склався не без впливу імпресіоністичної лірики Фета й філософської поезії Тютчева. А. Фет, з яким Толстого пов’язували дружні стосунки й повне взаєморозуміння, один з небагатьох оцінив роман «Анна Кареніна» як художнє відкриття, прорив у нову поетику інакомовлень, натяків, символів. Мала свої наслідки для історії створення роману й зустріч Толстого з Ф. Тютчевим, що відбулася влітку 1871 р. (до речі, на залізниці, у вагоні потяга), їхня чотиригодинна розмова про шлях цивілізації та и «згубні» впливи. У романі «Анна Кареніна» потрактування стихійної сили кохання як «фатального поєдинку» й загибелі жінки в цьому поєдинку підготовлене мотивами поезії Тютчева.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І рівень

1. Укажіть правильне продовження твердження.

Центральною в романі «Анна Кареніна» є проблема...

A. ...нерівності різних верств російського суспільства.

Б. ...помсти.

B. ...реформ селянського життя.

Г. ...розпаду сім’ї.

2. Укажіть правильне продовження твердження.

Сюжет роману «Анна Кареніна» завершується...

A. ...закоханістю Анни у Вронського.

Б. ...втечею Анни від чоловіка й сина.

B. ...залізничною катастрофою, в яку випадково потрапила Анна. Г. ...самогубством Анни на залізниці.

3. Укажіть правильне продовження твердження.

Своєрідним автобіографічним портретом письменника в «Анні Кареніній» виступає...

A. ...образ Анни.

Б. ...образ Вронського.

B. ...образ Кареніна.

Г. ...образ Левіна.

II рівень

1. Укажіть неправильне продовження твердження.

У романі «Анна Кареніна» розповідається історія жінки, яка...

A. ...переступила через загальноприйняті правила.

Б. ...повстала проти світських умовностей.

B. ...скоїла кримінальний злочин.

Г. ...стала жертвою власних пристрастей і безжальних законів вищого світу.

2. Укажіть правильне продовження твердження.

Паралельно до любовної лінії Анни Кареніної Толстой розвиває змістовно й художньо рівноцінну їй лінію...

A. ...сімейного життя Облонських.

Б. ...духовних шукань Левіна.

B. ...історії російської залізниці.

Г. ...життя великого міста.

3. Укажіть неправильне продовження твердження.

Мотивний образ залізниці в романі «Анна Кареніна» символізує...

A. ...трагічну «колію життя» Анни.

Б. ...духовно-ідейне роздоріжжя.

B. ...прогрес цивілізації.

Ґ. ...«зло» цивілізації.

Д. ...руйнівні сили, що роз’єднують людей і несуть нещастя й загибель.

III рівень

1. Визначте найважливіші риси характеру Анни Кареніної. Що означає метафоричний символ «вогонь життя», який є визначальним в образі цієї героїні?

2. Який комплекс ідей письменник вклав в образ Левіна?

3. Знайдіть приклади виявів «діалектики душі» в романі. Які висновки щодо внутрішнього стану героїв або рис їхніх характерів можна зробити на основі цих прикладів?

IV рівень

1. Чому любов-пристрасть Анни й Вронського обернулася трагедією?

2. Порівняйте образи Анни Кареніної та Костянтина Левіна. Яку функцію виконує в романі принцип паралельного розвитку двох сюжетних ліній і, відповідно, двох образів?

3. Як ви розумієте зміст епіграфа до роману? Розкрийте зв’язок між ним і авторською концепцією долі головної героїні. Які художньо-смислові функції виконує цей епіграф?

Теми проектів, призначених для мультимедійної презентації: «Роман Л. Толстого «Анна Кареніна" та його кіноекранізації»; «Пошуки жіночого щастя в романах “Анна Кареніна” Л. Толстого та “Пані Боварі” Г. Флобера».

ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

1. Чим «Анна Кареніна» відрізняється від типового сімейно-психологічного роману?

2. У чому полягає сутність толстовського протиставлення «пристрастей тіла» і «пристрастей душі», покладеного в основу концепції роману «Анна Кареніна»?

3. Визначте й прокоментуйте «ключові» міфологеми роману «Анна Кареніна».

Теми творів: «Історія трагічного кохання Анни Кареніної»; «“Діалектика душі” в романі “Анна Кареніна”»; «Анна і Левін: два шляхи пошуків людського щастя».