Зарубіжна література (профільний рівень). Підручник. 10 клас. Ю. І. Ковбасенко

Король поетів

ПОЛЬ ВЕРЛЕН Поезії

Наприкінці ХІХ ст. в кав’ярнях Монмартру часто з’являвся невеличкий лисий опецькуватий чоловічок із високим сократівським чолом. За скромне частування за столом він декламував вірші та роздавав автографи на серветках. Поряд із ним часто можна було побачити молодих поетів і малярів. Здивованому обивателю пояснювали, що цей ще не старий чолов’яга, чимось схожий на фавна, — «король поетів». Обиватель дивувався, знизував плечима, бубонів собі під ніс щось про кінець світу, купував «королеві поетів» чергову чарку хмільної рідини, не забувши взяти серветку з автографом. А незабаром діти цього обивателя продавали ці серветки на аукціонах із великим зиском для себе, а діти дітей — за його віршами вчилися читати. Чарівна метаморфоза: із «проклятого» Король поетів перетворився на хрестоматійного.

ПОЛЬ ВЕРЛЕН (1844-1896)

Поль Верлен. Париж. 1893

Поль Верлен народився в сім’ї із середніми статками. Батько, військовий інженер, вважав себе невдахою і для сина прагнув іншої долі. Іншої долі для себе хотів і Поль. Тільки для батька ця інша доля асоціювалася з кар’єрою адвоката чи банкіра, а хлопець прагнув якнайшвидше стати дорослою людиною і поринути в мистецьке життя. Його захоплювали вірші парнасців, хоча насправді великим він вважав лише Шарля Бодлера.

Важливу роль у долі Верлена відіграло ототожнення себе з людьми, що народилися під знаком лиховісного Сатурна, планети, яка нібито позбавляє людей розуму, а натомість наділяє неспокійною бентежною уявою. Свою першу збірку поет так і назвав — «Сатурнічні поезії» (1866). Вона витримана в традиціях романтизму, парнасців і Бодлера, у ній наявні протиставлення яскравого минулого й безбарвного сьогодення, естетизація дійсності, специфічна пластичність і гармонія форми, надлишкова риторичність вірша. Однак уже в цих ранніх творах проявляється глибока своєрідність бачення світу, основу якого становить інтуїтивне осягнення того, що «співає всередині», вгадується прагнення поета злити враження від дійсності з образами душевних станів, виникає неповторна мелодія верленівської строфи.

Світ розколовся, і тріщина пройшла крізь Верленове серце.

Генріх Гайне

Після закінчення ліцею Верлен улаштувався працювати в міській ратуші Парижа, де почав спілкуватися з радикально налаштованими поетами. Потім він захопився вишуканим мистецтвом XVIII ст., результатом чого стала не лише збірочка «Галантні свята» (1869), а й одруження поета з Матильдою Моте. Верлен тоді був не лише пристойною, а й вигідною партією: мав певні кошти, друкувався у різних виданнях, обіцяв стати знаменитим... Поет і сам на хвильку повірив у можливість сімейного щастя. Народилася дитина, вийшла друком поетична збірка «Добра пісня» (1870), яку Віктор Гюго назвав «квіткою в бомбі». Ця бомба вибухнула, коли в домі Верленів з’явився юний Артюр Рембо. «Син сонця» нагадував Матильді варнака. Вона, як могла, намагалася врятувати сімейне вогнище, та з того нічого не вийшло. Верленові теж захотілося стати «сином сонця», досягти внутрішньої свободи й незалежності від обивательського оточення. А що може бути вільнішим, ніж незалежне життя мандрівника?

Дворічна подорож з Рембо Бельгією та Англією стала чи не найпродуктивнішим періодом становлення Верлена-поета. Саме в цей час формується кістяк Верленової поетики «пісні без слів». Верлен прагне осягнути природу поетичної творчості, цікавиться імпресіоністичними пошуками Моне, сугестивним впливом музики на людину.

Збірка «Романси без слів» (1874) складалася з віршів, які не стільки змальовували картини природи, скільки відтворювали внутрішній стан поета, «пейзажі його душі». Звісно, прикмети реального світу у Верлена наявні, але поет виділяє в ньому лише те, що в цей момент є джерелом його вражень. Тим самим вірші перетворюються на своєрідні емоційні ескізи, етюди, замальовки, фрагменти, не зв’язані ані єдиною темою, ані логікою розвитку. Надзвичайна музичність, на якій так наполягав Верлен, досягається за допомогою повторів, алітерацій, внутрішнього римування, особливим сполученням французьких голосних, приголосних і носових звуків. Тоді ж написаний знаменитий вірш «Поетичне мистецтво», який став своєрідним поетичним маніфестом (як колись «Мистецтво поетичне» Буало — для класицизму, див. нижче) одразу двох літературних напрямів: символізму й імпресіонізму.

Проте напружене інтелектуальне життя Верлена вельми контрастувало з блуканнями по пивницях. Поета не полишало почуття провини перед дружиною, яку він покинув із маленькою дитиною. Неприйняття Рембо того, чим жив Верлен, постійні погрози покинути його призвели до сварки, під час якої захмелілий Верлен вистрелив у приятеля і поранив його. Два роки Верлен провів у брюссельській в’язниці.

Ніколя Буало (1636—1711) — французький поет, критик, теоретик класицизму, автор трактату «Мистецтво поетичне». У середині XVII ст. французький класицизм уже завоював певні позиції і виявив основні свої риси як літературний напрям, але теорія його ще не була приведена в систему. Це зробив Буало у своєму «Мистецтві поетичному» (1674).

Верлен у кафе. Фотографія. 1892

Ще у в’язниці Поль Верлен звернувся до Бога, навіть спробував навернути до католицизму Рембо. Тож після повернення до Парижа він намагався відновити стосунки з дружиною, але Матильда його не вибачила. Прагнучи розпочати нове життя, Верлен переїхав до Лондона й викладав там у колежі. Його життя нічим не було схоже на те, яке він вів до цього часу. Головні його правила — мудрість і віра. Після повернення до Парижа довго не міг знайти роботи, зрештою, став учителем. Він намагався знайти себе в селянській праці, жив у передмісті Парижа.

У першій половині 1880-х рр. Верлен надрукував вірш «Поетичне мистецтво» (1882), а також книжку літературно-критичних статей «Прскляті поети» (1884). У ній він створив низку портретів поетів-символістів (назвавши їх «проклятими») і дав ґрунтовну характеристику цієї найновішої школи, визнавши геніями зовсім невідомих тоді широкій публіці Стефана Малларме, Артюра Рембо та ін. Успіх «Проклятих поетів» викликав цікавість публіки не лише до них, а й до Верлена, тож він почав видавати свої твори та одержувати за них гонорари.

А далі його твори почали друкувати великими накладами, про нього писали статті, величали главою «школи декадентів», проголосили Королем поетів...

Анрі Фантен Латур. За столом. 1872 «Прокляті поети»: Поль Верлен (сидить крайній зліва), Артюр Рембо (сидить біля Верлена).

 1 Поясніть значення понять «символізм», «символ», «звукопис», «алітерація», «асонанс», «сугестія».

 2. Як ви розумієте вислів «прокляті поети»? Чому, на думку Верлена, Бодлер належить до «проклятих поетів»? Чи належить до них він сам? Відповідь аргументуйте.

 3. Чому символісти вважали Верлена своїм предтечею?

 4. Визначте провідні теми й мотиви лірики Верлена.

ОСІННЯ ПІСНЯ

Неголосні

Млосні пісні

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

В голосіннях.

Блідну, коли Чую з імли —

Б’є годинник:

Линуть думки

В давні роки

Мрій дитинних.

Вийду надвір —

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

З жовклим листям.

Переклад Григорія Кочура

Довгі жалі,

Скрипок в імлі

Спів осінній, —

Крають, смутні,

Серце мені,

Млосні й плинні.

Сил не стає,

Блідну, як б’є

Час, як завше;

Плачу, прудкі

Давні роки

Пригадавши.

Вийду — й мене

Вітер жене

Напропале,

Кине і знов

Носить, немов

Лист опалий.

Переклад

Михайла Москаленка

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Поль Серюзьє. Меланхолія. 1891

Цей верленівський шедевр, який вимагає неабиякої перекладацької майстерності, неодноразово відтворювали українською мовою. Першим це зробив Павло Грабовський ще у 1897 р. До цієї праці долучилися також Борис Тен, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Святослав Гординський, Михайло Москаленко, Ігор Качуровський, Всеволод Ткаченко та інші майстри художнього перекладу.

«Осіння пісня» — один із найвідоміших творів Поля Верлена. Вірш входить до першої збірки поета «Сатурнічні поезії», яка складається з вступного вірша «Давня мудрість», прологу, розділів «Меланхолія», «Офорти», «Сумні пейзажі», «Примхи», «Інші поезії» та епілогу. Вірш «Давня мудрість» є своєрідним ключем до розуміння збірки та образу її ліричного героя. В ньому мова йде про людей, які народжені під знаком Сатурна — похмурої та сумної планети. Вони вирізняються неспокійною важкою вдачею, не мають щастя у житті, й на їхню долю випадає «багато нещасть і жовчі». Саме таким, «сатурнічним», уважав себе і Поль Верлен. Як визнають, до створення «сатурнічного» ліричного героя поета міг надихнути вірш Ш. Бодлера «Епіграф до засудженої книги», в якому йшлося про «книгу зла і гіркоти».

Поезії збірки сповнені тривоги, туги й відчаю. Глибокий біль ліричного героя суголосний сумним пейзажам, які стали своєрідним символом-уособленням людської душі. Тож ці пейзажні мініатюри П. Верлена почали називати пейзажами душі. Саме таким «пейзажем душі» став і вірш «Осіння пісня», який увійшов до циклу «Сумні пейзажі».

Ця поетична мініатюра складається з трьох шестирядкових чотиристопних строф. Віртуозна мелодичність цього вірша досягається за допомогою алітерацій та асонансу. Саме звукопис, який в оригіналі немов переливається-трансформується від строфи до строфи, є найскладнішим у перекладі поетичної мініатюри. В оригіналі центральним образом твору є метафора «пісень скрипки осені» («скрипки листопада» (у перекладі Миколи Лукаша); «струн осінніх» (у перекладі Григорія Кочура); «кобз осінніх» (у перекладі Всеволода Ткаченка). Це може бути і нескінченний осінній дощ, і монотонне завивання листопадового вітру, і тужливі ридання. Саме ця осіння пісня стискає серце ліричного героя, потопивши його в журбі. Спогади про минуле («дні ясні», «давні роки мрій дитинних») контрастують із трагічним світовідчуттям і примушують ліричного героя йти в морок ночі, де його крутить і жене «вихровий вир». Символом неприкаяності і приреченості ліричного героя став жовтий листок, зірваний злим осіннім вітром; опалий листок у французькій мові називають «мертвим»: «Рушаю в путь, / А вітру лють / З пересвистом / Мною ізнов / Крутить, немов / Мертвим листом» (переклад Ігоря Качуровського).

Ритм вірша неначе повторює рух осіннього листка, який, кружляючи, падає додолу...

У МИСТЕЦЬКОМУ КОНТЕКСТІ

КЛОД ДЕБЮССІ І ПОЛЬ ВЕРЛЕН

Дональд Шерідан. Портрет Клода Дебюссі

Клод Дебюссі (1862—1918) — видатний французький композитор, піаніст і диригент, основоположник музичного імпресіонізму. Найімовірніше, вперше ім’я Верлена Дебюссі почув десятилітнім хлопчиком, коли брав приватні уроки музики у мадам Моте, тещі Поля Верлена, адже саме тоді Верлен із дружиною мешкали в будинку її батьків на Монмартрі. Не виключено, що в цей час відбулася й перша особиста зустріч майбутнього композитора з молодим поетом. До того ж і мистецький талант Дебюссі формувався під значним впливом поетів-символістів. Він віддавав перевагу гармонії над мелодією, вважаючи головними у музичному творі нюанси звучання, що мали виражати відтінки почуттів, відчуттів і вражень.

Упродовж 1881—1891 рр. Дебюссі створив низку вокальних мініатюр на вірші Верлена, серед яких цикл «Забуті арієти», що складається з шести музичних інтерпретацій віршів Верлена зі збірки «Романси без слів», у тому числі поезії «Так тихо серце плаче...».

 1. Як ви розумієте вислів «пейзаж душі»? Чи можна назвати вірші Верлена «пейзажами душі»?

 2. Порівняйте переклади Верленової «Осінньої пісні» М. Москаленка і Г. Кочура. Який із цих перекладів вам сподобався більше? Чому?

 3. Яку роль у віршах Верлена відіграє звукопис?

 4. Спробуйте визначити художні засоби, які Верлен найінтенсивніше використовує у своїх творах.

 5. Схарактеризуйте ліричного героя «Осінньої пісні». Чи можна назвати цей вірш символом?

 6. Героїня новели О. Генрі «Останній листок» прив’язала своє життя до листка осіннього плюща. Порівняйте мотиви, світовідчуття головних героїв, пейзажі тощо новели О. Генрі та вірша П. Верлена. Що їх об’єднує? Чи збігається символіка опалого листя у цих письменників? Чим це можна пояснити?

 7. Доберіть (створіть) до вірша музичні та/або живописні ілюстрації. Поясніть вибір.

 8. Поясніть роль асонансів та алітерацій у перекладах «Осінньої пісні».

 9. Мультимедійний проект. Використовуючи текст «Осінньої пісні», створіть слайд-шоу (фотофільм, відеокліп тощо).

ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО (1874)

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів — сп’янілий:

Він невиразне й точне сплів,

В нім — любий погляд з-під вуалю,

В нім — золоте тремтіння дня

І зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

Люби відтінок і півтон,

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

Винищуй дотепи гризькі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних

Від нього плач в очах блакиті.

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко можуть завести.

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун чи то глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

Так музики ж всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав — шукати

Нову блакить, нову любов,

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець...

А решта все — література.

Переклад Григорія Кочура

Ежен Каррієр. Портрет Поля Верлена. 1890

Вірш «Поетичне мистецтво» Верлен написав у 1874 р., коли Франція відзначала двохсотріччя появи «Поетичного мистецтва» Ніколя Буало. Традиції мистецтва класицизму з його унормованістю і приписами були у французькій поезії надзвичайно міцними.

Правила французького віршування вимагали від поетів дотримуватися досить суворих норм: використовувати певну кількість складів у рядку та впорядковувати рими; мова мала «підкорятися» розмірові, а словосполучення чи зв’язну частину речення не можна було, скажімо, розривати між рядками тощо. Саме ці правила вперше сформулював у своєму поетичному трактаті Ніколя Буало. Щоправда, проти них повстали поети-романтики, спочатку відмовившись від архаїзмів, а потім увівши в поезію розмовну лексику, однак радикальна революція у французьку поетичну техніку прийшла разом із творчістю Верлена й Рембо. Маніфестом цієї нової поезії став вірш «Поетичне мистецтво», вперше надрукований у збірці «Колишнє і недавнє», у розділі «Колишнє» (1882). Присвячено його Шарлю Морісу, літературному критику, який спочатку виступав проти модерністських явищ у поезії, а потім став їхнім палким прихильником і великим шанувальником творчості Верлена.

У своєму мистецькому маніфесті Верлен виступає за новий погляд на призначення поезії. Якщо до нього від поета вимагали змалювати чи розповісти про предмети, явища чи стан душі, то Верлен хоче передати враження від предмета або явища, висловити почуття та невловимі настрої, навіявши тим самим певні емоції й читачам, розказати про невимовне.

Найбільший теоретик класицизму Буало у великій поемі з чотирьох пісень виклав безліч правил художньої творчості, звертаючись до поетів, вимагав від них чіткості та ясності:

Ви вчіться мислити, тоді уже писать.

Що справу ми собі здаємо виразніше,

То й наше твориво складається ясніше.

Рука не зрадить нас, як певна голова,

І легко ми тоді знаходимо слова.

Закони язика ви майте за священні,

Хоч би в найвищому писалося натхненні.

І мелодійністю не знадити мене,

Як бачу слово я невірне чи чудне...

Переклад Максима Рильського

Не сприймаючи такої позиції, Верлен протиставляє цій поемі-трактату маленький вірш з єдиною вимогою: поезія має бути подібною до музики — майже безтілесною, побудованою на нюансах, невизначеною, нериторичною, ірраціональною, спрямованою до іншого, ідеального світу.

Ба більше, він навіть закликає «хребет риториці скрутити», виступаючи проти будь-якого добре продуманого, завчасно «розрахованого» красномовства, майстерності, а то й віртуозності в уживанні різноманітних сталих мовних конструкцій. Він виступає за природну музичність вірша, за недомовленість, натяк і відтінки, бо лише вони можуть з’єднати непоєднуване — «сурму й флейту, мрію й сон». Він проти надмірної приземленості поезії, адже від цього «плач в очах блакиті». Що може означати ця метафора? Це, за Верленом, також неважливо, адже вона звернена не до розуму, а до почуттів читача, тож пробуджує в його уяві неймовірну кількість різноманітних картин і символів. А саме в цьому полягає завдання справжньої поезії, якій протистоїть... література, тобто поезія, що має бодай натяк на якийсь розгорнутий сюжет. А ось до неї поет ставиться дещо іронічно...

 1 Як ви розумієте заклик Верлена до поетів: «Найперше — музика у слові»? Чи згодні ви з думкою Буало, що треба вчитися мислити, а потім уже писати? Чия точка зору — Буало чи Верлена — вам ближча? Відповідь аргументуйте.

 2. Послуговуючись порадами Верлена, які він виклав у «Поетичному мистецтві», спробуйте створити свій «пейзаж душі».

 3. За віршем «Поетичне мистецтво» сформулюйте, якою, на думку Верлена, має бути справжня поезія.

 4. За творами Верлена напишіть твір на одну з тем: «Про музику лиш треба дбати...»; «Так тихо серце плаче...»; «Послухайте цю ніжну пісню...»; «Туди, де далеч непохмура...»; «“Є така поезія Верлена...” (Максим Рильський)».

 5. Чи знайшли ви серед віршів Верлена той, який би відповідав «пейзажеві» вашої душі?

ВІДЛУННЯ

Максим Рильський

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: «Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?»

О, якби лиш не таке питання

На вечірнім виписалось тлі,

Коли хмарка жевріє остання

Острівцем на березі землі,

Коли стигнуть води сизуваті

І синіють шиби у вікні,

Коли присмерк залягає в хаті

І шепоче в лад самотині!

Як палає світле листя клена!

Місто вдалині як гомонить!

Ні! Рядком розпачливим Верлена

Я не хочу вечір свій зустріть!

1959