Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

3.3 Австрія. Райнер Марія Рільке (1875-1926)

Райнер Марія Рільке

Поезія австрійського поета Райнера Марії Рільке відкрила новий етап у розвитку європейської поезії, увібрала в себе всі етапи складного шляху естетичних пошуків митця — від неоромантизму, імпресіонізму та символізму до «нової речевості», стилю, що тяжіє до конкретності зображення і прийшов на зміну експресіонізму. Рільке як поет-філософ зруйнував кордони між природою, речами та людськими станами й абстрактними поняттями.

3.3.1 Життя і творчість Райнера Марії Рільке

Народився Райнер Марія Рільке 12 грудня 1875 року в Празі в німецькомовній сім’ї. Справжнє ім’я поета — Рене Карл Вільгельм Йоган Йозеф Марія Рільке. Він змінив ім’я Рене на більш мужнє ім’я Райнер за порадою своєї подруги Лу Саломе.

Дитинство і юність поета не були щасливими — через невдалий шлюб батьків, який розпався, коли хлопцеві було 9 років. Здібна й амбітна, Софі Рільке мріяла про столицю Австро-Угорської імперії Відень і світську кар’єру. Це саме мати виховувала у сина бажання піднестися над середовищем і підтримувала його прагнення стати поетом.

Батько поета Йозеф Рільке, який мріяв про військову кар’єру, а мусив стати залізничним чиновником, усупереч волі сина віддав його до військової академії поблизу Відня.

Рене Марія Рільке був одним із кращих учнів. Після закінчення військової школи навчався у вищому реальному військовому училищі у Чехії, звідки звільнився за станом здоров’я з допомогою дядька, який хотів, щоб здібний небіж успадкував його справу. У 1891 році він розпочав навчання у Торговельній академії в Лінці, яке невдовзі припинив. Попри це дядько, який високо цінував його талант, погодився платити йому стипендію, коли юнак вирішив готуватися до університету. Рільке вступив до Празького університету, де обрав для вивчення історію мистецтв, літературу, право і філософію. Пізніше він слухав лекції з філології і мистецтвознавства в Мюнхені й Берліні.

Писати вірші Рільке почав рано. З 1890-х до початку 1900-х років поет пройшов шлях від учнівських спроб до творчої зрілості.

Становлення Рільке-поета завершується на рубежі XX століття, його творчу зрілість засвідчують дві знамениті збірки — «Книга годин» (1901 — 1905) і «Книга картин» (1902—1906).

Знаменну роль у появі цих книжок відіграли мандрівки письменника Росією в 1899 і 1900 роках. Він побував у Москві й Петербурзі, познайомився з російською культурою, відвідав Льва Толстого. Також поет побував у Києві, подорожував «краєм чудової України». 

Юний Рільке-кадет

Рільке. Фото 1900 р.

Навесні 1897 року в Мюнхені Рільке зустрів німецьку письменницю Лу (Луїза) фон Саломе, яка народилася в Петербурзі. Зустріч із Лу була великою подією в житті поета. Лу Саломе допомогла йому знайти свій шлях у мистецтві. Завдяки Лу Рільке двічі відвідав Росію, захопився її мовою, культурою та історією.

Михайло Врубель.

Ілюстрація до «Книги годин» («Часослова»)

Альбер-Лазар Лулу. Портрет Р М. Рільке. 1916 р.

Рільке і Роден у Парижі.

Фото 1902 р.

«Книга годин» (1901 — 1905) написана від імені «київського ченця» як його молитовне звернення до Бога. «Бог» Рільке — це життя, що пульсує в речах та істотах, символ цілісності світу, неосяжності природи, нескінченності людської душі. Лірика поета стає по-справжньому філософською.

«Книга годин» («Часослов») сповнена витонченої музикальності, що нагадує наймелодійніші вірші Поля Верлена. Рільке вдається тут до різних систем римування, створює своєрідні музикально-поетичні періоди, наповнює вірші алітераціями й асонансами.

Якщо поезія Поля Верлена подібна до камерної музики, то «Книга годин» — це справжня симфонія зі складним філософсько-ліричним змістом. Тут органічно поєднуються елементи різних поетичних стилів: символізму, імпресіонізму, неоромантизму.

Напружений інтерес Рільке до художнього пізнання і відтворення реального світу яскраво втілено в його наступній книзі «Нові поезії» (1907—1908), яка вирізняється одухотвореною предметністю образів, витонченою і динамічною пластичністю мови.

Першорядну роль у цьому відіграло зближення Рільке із французьким скульптором Огюстом Роденом, одним із засновників імпресіонізму у скульптурі. Рільке деякий час навіть був секретарем цього видатного митця.

Не випадково для Рільке, лірика, співака «мінливих» душевних настроїв, ідеалом пластичної довершеності став саме Роден — скульптор, який прагнув подолати споконвічну статичність цього мистецтва. Скульптурні твори Родена — майже завжди образи боротьби з нерухомістю, вони на наших очах немовби вивільняються з кам’яних пут. Спостереження за роботою Родена сприяли повороту поета (що раніше тяжів до символістського світосприймання) до земного світу та реальних речей. Відтак на передньому плані поетичного світу Рільке постала «річ».

За часів «Нових поезій» вірш Рільке стає спокійним і стриманим, майже суворим. З’являються монументальні, вагомі образи, своїм словом поет ніби вступає у змагання з майстрами пензля і різця. Поет для Рільке в цей період — творець «речей мистецтва», такий самий, як ювелір, скульптор, живописець.

У 1912 році, напередодні Першої світової війни, у замку Дуїно неподалік Трієсту (Італія) на Адріатиці Рільке розпочав цикл «Дуїнянські елегії».

Творче життя Рільке, його дух були трагічно надломлені Першою світовою війною. Мовчання поета затягнулося ледь не на десятиліття. Проте поетичне слово залишається для нього єдиним засобом чинити опір дегуманізації. На початку 1922 року в старовинному замку Мюзо в Швейцарії, де Рільке знайшов прихисток, він закінчив «Дуїнянські елегії» й написав цикл поезій «Сонети до Орфея».

У «Сонетах до Орфея» поет піднявся з безодні сумнівів і відчаю й утвердив думку про красу буття.

Спорідненість двох циклів зумовлена тим, що в них розробляються одні й ті самі положення філософії Рільке. Це насамперед думка про єдність життя та смерті, матеріального та духовного, видимого та невидимого. З цією думкою пов’язана ідея перетворення «видимого» (матеріального) на «невидиме» (духовне). Таке перетворення поет уявляв як процес, подібний до тих метаморфоз, котрі відбуваються у природі.

Райнер Марія Рільке постійно прагнув відшукати витоки і шляхи досягнення високої майстерності у поетичній творчості. Він вважав, що кожний поет, подібно до античного співця Орфея, своїми творами повинен впливати на людей, облагороджувати їх, вести за собою. Його поезія хвилює й зачаровує, тому Райнера Марію Рільке називали Орфеєм XX століття.

Помер Райнер Марія Рільке 1926 року у Швейцарії.

Райнер Марія Рільке і Україна

Дух України, її сутність виявилися у творчому спадку Рільке: це переклади, мистецтвознавчі статті, вірші і прозові твори, навіяні перебуванням на українській землі.

Серед перекладів вирізняється «Слово про Ігорів похід» (1904). На сьогодні цей переклад вважається найкращим з німецькомовних. Враження від української природи та людей відтворено у віршах «В оцім селі стоїть останній дім...», «Карл XII, король шведський, мчить по Україні».

Книга Рільке про Родена. 1903 р.

У 1910 році Рільке опублікував свій єдиний роман — «Нотатки Мальте Лаурідса Бріґґе», роман-щоденник, написаний у формі спогадів данського поета М. Л. Бріґґе, у якому яскраво висвітлюється тема самотності людини в сучасному мегаполісі. Український переклад роману Рільке виконав Юрій Прохасько у 2010 році.

Зацікавившись українським фольклором, часами козаччини, Рільке написав два оповідання: «Пісня про Правду» та «Як старий Тимофій співав помираючи».

Твори Рільке перекладали українською мовою Микола Зеров, Майк Йогансен, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Михайло Орест, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Микола Лукаш, Василь Стус, Мойсей Фішбейн, Богдан-Ігор Антонич та інші. Окремою збіркою вийшли в Америці 1947 року переклади Богдана Кравцева під назвою «Речі й образи».

Рільке мав великий вплив на модерну поезію різних народів, також на українську.

3.3.2 Збірка «Сонети до Орфея». Переосмислення античних міфів у віршах митця

Орфей. Антична скульптура

Автограф Рільке

55 сонетів збірки «Сонети до Орфея» Рільке написав усього лише за місяць у 1922 році, коли жив у Швейцарії. Основною темою «Сонетів» є мистецтво. Уже в першому сонеті циклу «Ось дерево звелось.» Орфей втілює силу поезії, що активно сприяє перетворенню хаосу на світ гармонії форм і образів, справжній «людський світ».

Рільке змінив усталену форму сонета (два чотиривірші й два тривірші). Його сонет має два чотивірші й один шестивірш.

Античний Орфей, що ще з часів Давньої Греції персоніфікував чарівну владу мистецтва над світом, у модерністській інтерпретації Рільке став чільною постаттю процесу оновлення й одухотворення світу. Як людина, що зійшла у царство мертвих й повернулася звідти, тобто пройшла шлях рослини від «смерті» до «воскресіння», він втілює ідею вічної метаморфози, що відбувається у природі.

Переосмислюючи у своїх сонетах античні сюжети, Рільке наголошує на енергії духовного перетворення світу, яку випромінює Орфеєве мистецтво. У традиційну легенду-історію про Орфея він вводить нові, філософські мотиви: поєднання космічного і земного як двох складових одного цілого — Всесвіту.

Рільке не йде за сюжетом античного міфу: він скористався ним, щоб вибудувати свій власний поетичний світ. Орфей, поет — співець, зливається з образом поета Рільке. У сонетах оспівується самоцінність людини, яка приходить у цей світ, щоб жити, утверджується життя з його земними реаліями. Орфей XX століття став співцем для людей — не для богів.

Українською мовою «Сонети до Орфея» переклали Микола Бажан і Василь Стус.

3.3.3 Своєрідність поглядів і поетики Райнера Марія Рільке

Поезія P. M. Рільке є високим взірцем модерністської філософської лірики XX століття.

Твори поета вирізняються ліризмом і символічністю, глибиною філософського сприйняття внутрішнього життя і довколишньої дійсності та художньою довершеністю.

За Рільке, причина дисгармонії у світі — порушення єдності між моральним і матеріальним началами. Відновити гармонію земного і небесного — покликання мистецтва, зокрема поезії. Стихії руйнування Рільке протиставляє уславлення Творця, природи й земного існування людини.

Рільке розробив жанр «вірша-речі», у якому поєднувалися скульптурно-пластичне зображення реалій земного життя та філософські спостереження за законами всесвітнього буття, що є істотною рисою модерністської літератури.

На думку Рільке, людина здатна пізнати світове буття через себе, а для цього потрібна духовна робота, самозаглиблення, самовдосконалення. Важливою умовою духовного зростання, за Рільке, є страждання, бо біль розширює обрії духовного досвіду людини.

1. Складіть кроссенс для розповіді про Райнера Марію Рільке.

2. Схарактеризуйте творчі пошуки поета.

3. Поміркуйте, які авторські роздуми про сутність мистецтва та його покликання розкрито в «Сонетах до Орфея».

4. Проаналізуйте, якими ідеями, мотивами та художніми відкриттями збагатив Рільке європейську поезію.

5. Обґрунтуйте, чи можна назвати Рільке «Орфеєм ХХ століття».

1. Об’єднайтеся в пари й дослідіть, що об’єднувало Рільке з російськими поетами Мариною Цвєтаєвою та Борисом Пастернаком.

2. Об’єднайтеся у групи й підготуйте доповідь із презентацією «Рільке та Україна».

3.3.4 «Згаси мій зір...»

Тема пошуку віри в Бога з надзвичайною глибиною та інтенсивністю втілено у «Книзі годин», написаній під впливом вражень від відвідання Києво-Печерської лаври. Широковідомий вірш із неї «Згаси мій зір...» (1897) написаний у формі звернення до Бога.

Райнер Марія Рільке присвятив «Книгу годин» письменниці Лу Саломе.

Лу Саломе-Андреас

Напружені пошуки Бога переплітаються в поезії з настроями майже містичного поклоніння молодого Рільке коханій, почуття до якої заполонило його саме в цей час. Згідно зі спогадами Лу Саломе, вірш «Згаси мій зір...» адресований саме їй.

ЗГАСИ МІЙ ЗІР..

Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,

Замкни мій слух — я все ж тебе почую,

Я і без ніг до тебе домандрую,

Без уст тобі обітницю складу.

Відломиш руки — я тоді тебе

Впіймаю серцем. Наче між долонь,

А спиниш серце — мозок запульсує;

Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,

Тебе в крові палючій понесу я.

Переклад Миколи Бажана

1. Поділіться своїми враженнями від прочитаного вірша.

2. Простежте, який художній прийом використовує автор.

3. Поясніть, яку роль він виконує.

4. Розкрийте, яка ідея звучить в останніх рядках вірша.

5. Схарактеризуйте ліричного героя твору.

3.3.5 «Орфей, Еврідіка, Гермес»

Вірш «Орфей, Еврідіка, Гермес» — перше звернення Рільке до образу Орфея, який став для нього уособленням поезії, її високої місії.

За всієї «реалістичності» змалювання підземного царства та внутрішнього світу двох закоханих, картина, створена поетом, наповнена глибоким філософським змістом. Давній сюжет зазнає тут суттєвої модернізації. Поразка Орфея у Рільке символізує марність намагань людини бунтувати проти світобудови. Проте у вірші є й інші смислові пласти — відлуння модерністського конфлікту кохання й мистецтва. Коли Еврідіка пішла з життя, Орфей зі своєї туги створив пісню, що обійняла весь світ; коли ж він веде за собою кохану на землю, він мовчить. Отже, митець мусить пройти через трагічні втрати, щоб збагатити світ новими піснями — це одна із провідних ідей поета.

Орфей, син музи Калліопи і бога Аполлона, легендарний співець і музикант, був наділений магічною силою, якій підкорялися не тільки люди, а й боги та природа. Коли Еврідіка, ніжно кохана дружина Орфея, померла від укусу змії, він вирушив за нею в Аїд, царство мертвих. Володар підземного царства, скорений грою Орфея, пообіцяв йому повернути Еврідіку на землю, якщо Орфей на зворотному шляху не оглянеться на дружину, доки не увійде в свій дім. Бог-посланець Гермес супроводжував Еврідіку в її поверненні на землю, але щасливий Орфей, не втримавшись, порушив заборону, і Еврідіка знову зникла в царстві мертвих. 

ОРФЕЙ, ЕВРІДІКА, ГЕРМЕС

Була це душ копальня дивовижна, —

у ній, як жили тихих срібних руд,

тяглись вони крізь тьму.

Поміж коріння струміла кров,

що до людей пливла;

тяжким порфіром в тьмі вона здавалась.

Ото й увесь багрянець.

Там були

урвисті скелі, і ліси безлюдні,

і зведені над пусткою мости,

і той сліпий, великий, сірий став,

що над своїм глибоким дном повиснув,

як небо дощове над краєвидом.

І поміж піль, полога і сумирна,

виднілася бліда стяга дороги,

прострелена, мов довге полотно.

Дорогою цією йшли вони:

попереду ішов стрункий мужчина

в киреї голубій; він нетерпляче

і мовчазливо в далечінь вдивлявся,

і крок його жадібно жер дорогу

великими шматками; в нього руки

звисали з-під киреї тяжко й хмурно,

немов забули вже про легкість ліри,

яка отак була вросла в лівицю,

як віть троянди у гілки оливи.

Чуття у ньому начебто двоїлись,

бо мчався зір, неначе пес, вперед,

вертався, і спинявся, і чекав

на повороті ближчому дороги, —

а нюх і слух позаду залишались.

Йому здавалось іноді, що він

вчуває кроки кожного з двох інших,

які за ним узвозом вгору йшли.

Проте це тільки крок його лупав,

і вітер ззаду торгав за кирею.

Так він собі казав: «Вони ідуть», —

казав це гучно й до лупи вслухався.

Вони ідуть, але страшенно тихо

обоє ходять. От якби посмів

він обернутись (але обертатись

було йому заказано при ділі,

яке він майже довершив), —

тоді побачив би, що йдуть обидва тихі:

це Бог мандрівок і доручень дальніх,

дорожній шлик над світлими очима,

вперед простерта палиця струнка,

маленькі крила, що об ступні б’ють,

і звірена його руці — вона.

Така Кохана,— та її ця ліра

оплакала за плакальниць усіх,

аж світ на плач суцільний обернувся,

де знову все було: і ліс, і діл,

і шлях, і поле, і ріка, і звір;

але й в плачливому отому світі,

так само, як над іншою землею,

і сонце йшло, й зоріло тихе небо,

плачливе небо в скривлених зірках, —

така Кохана.

Тепер вона ступає поруч Бога,

хоч довгий саван заважає йти,

невпевнена, і ніжна, і терпляча.

Вона неначе стала при надії,

не думала й про мужа, що простує

попереду, не думала й про шлях,

що приведе її назад в життя.

Boнa в собі вся скупчилась,

посмертям наповнена по вінця.

Як плід вбирає солодощі й тьму,

вона ввібрала в себе смерть велику,

таку нову, що й не збагнути їй.

В дівочості новітній, неторканій

вона вже існувала; стать її

була немов надвечір юна квітка,

і так одвикли від звичаїв шлюбних

у неї руки, що й самого Бога

безкрайно лагідний напутній дотик

її вражав, немов надмірна близькість.

Вона уже — не та білява жінка,

оспівана колись в піснях поета,

вона уже — не пахощі, не острів

широкої постелі, бо уже

вона не власність жодного мужчини

її розв’язано, мов довгі коси,

і віддано, мов пробуялу зливу,

й поділено, немов запас стократний.

Вона — вже корінь,

і коли нараз

її спинив і з розпачем промовив

до неї Бог: «А він таки оглянувсь», —

безтямно й тихо запитала: «Хто?»

А там здаля, при виході у світло,

стояв хтось темний, що його обличчя

не розпізнати. Він стояв і бачив,

як на стезі дороги польової

печальнозорий Бог і посланець

безмовно обернувся, щоб іти

за постаттю, яка назад верталась,

хоч довгий саван заважав іти,

невпевнена, і ніжна, і терпляча.

Переклад Миколи Бажана

1. Поясніть, чим зумовлене звернення до міфу в поезії «Орфей, Еврідіка, Гермес».

2. Простежте, які кольори притаманні світу Аїда в поезії Рільке. Який образ вони створюють?

3. З’ясуйте, як поет характеризує Орфея, Еврідіку, Гермеса. Підтвердіть свої відповіді цитатами.

4. Прокоментуйте художні засоби, якими поет зображує душевні страждання героїв міфу.

5. Визначте основні мотиви поезії «Орфей, Еврідіка, Гермес».

6. Розкрийте, як у поезії осмислюється тема взаємозв’язку життя і смерті.

Об’єднайтеся в пари і порівняйте вірш із міфом про Орфея. Доведіть, що відомий сюжет наповнений новим змістом, новим світовідчуттям поета.