Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

3.9 Борис Пастернак (1890—1960)

Поетичний стиль Бориса Пастернака ґрунтується на здобутках модерністської літератури початку ХХ століття і пов’язаний з естетикою імпресіонізму. Сенс буття, призначення людини, сутність світу — ось проблеми, які хвилювали митця-мислителя упродовж його творчого шляху. Поезія Бориса Пастернака — своєрідний психологічний літопис трагедії XX століття.

3.9.1 Життя і творчість Бориса Пастернака

Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 року в Москві. У будинку його батька Леоніда Йосиповича Пастернака, відомого художника-графіка, часто бували художник Михайло Врубель, композитори Олександр Скрябін і Сергій Рахманінов, письменник Лев Толстой. Борис зростав в атмосфері мистецтва. Ще до вступу в гімназію Пастернак здобув добру домашню освіту, опанував дві мови — німецьку та французьку. У дитинстві він пережив і перше серйозне творче захоплення — музикою, якою займався близько шести років.

Пастернак порвав із музикою в 1909 році, коли вступив на історико-філологічний факультет Московського університету і захопився філософією. Щоби поглибити свої філософські знання, він поїхав до Німеччини й один семестр провчився у Марбурзькому університеті, вивчав філософію Гегеля та Канта.

Поруч із філософією у Пастернака з’явилося ще одне захоплення — поезія, і саме вона витіснила й переважила все інше в колі його творчих інтересів, стала справжнім життєвим покликанням.

Перші вірші Пастернака були опубліковані в 1913 році в альманасі «Лірика». Хоча спершу він підтримував зв’язок із футуристами та символістами, згодом поет знайшов власний шлях у мистецтві. Поезія Бориса Пастернака від початку була зорієнтована не на революційне перетворення світу, а на утвердження вічних законів природи, мистецтва, людського життя. У перших книгах поет проголосив два основні закони буття: закон свободи і закон духовно-історичної еволюції. Порушення їх, на думку Пастернака, веде до деградації суспільства.

Борис Пастернак

Борис Пастернак. 1908 р.

В особі Бориса Пастернака поєднувалися філософ, поет і музикант. Він дивився на світ як філософ, водночас відчував його як тонкий лірик, що прагне вічної гармонії, і саме цим вирізнявся серед поетів XX ст.

Борис Пастернак не сприйняв жовтневого перевороту, бо то було порушенням природного розвитку нації.

Пастернак із другою дружиною Зінаїдою Нейгауз

Борис Пастернак у Передєлкіно. 1958 р.

Пастернак передав рукопис роману відразу у два журнали, але цензура заборонила його. У 1957 році «Доктор Живаго» був опублікований за кордоном, в Італії. Упродовж 1957-1958 років роман було перекладено 24 мовами, і лише у 1988 році він вийшов друком на батьківщині письменника.

Діалог літератур

Бориса Пастернака можна порівняти з українськими неокласиками — Миколою Зеровим, Михайлом Драй-Хмарою, Павлом Филиповичем та іншими, які теж мріяли про вільний розвиток людини і розквіт української нації та культури на загальному дереві світового мистецтва. Але цим мріям не судилося здійснитися. У 30-х роках XX ст. українських неокласиків переслідували, арештовували, відправляли на Соловки, розстрілювали. Пастернакові доля подарувала триваліше, хоч і складне життя, проте він завжди займав позицію незалежного поета.

У пореволюційні роки Пастернак певний час працював у Театральному відділі Наркомосвіти, а потім у редакції газети «Гудок». У 1921 році поет познайомився з Євгенією Лур’є, молодою художницею, яка згодом стала його дружиною.

1922 року вийшла друком книга ліричних віршів поета «Сестра моя — життя». До середини 1920-х років Пастернак уже був відомий як автор чотирьох поетичних збірок і двох поем.

Атмосфера політичних цькувань і репресій межі 20-30 років ХХ ст., самогубство Маяковського гнітюче вплинули на Пастернака.

Літо 1930 року Пастернак провів під Києвом, в Ірпені. Там він познайомився із Зінаїдою Нейгауз, котра стала його другою дружиною. Тривога поета вщухла, він відчув новий приплив творчих сил. Збірка віршів того часу називається «Друге народження».

У країні тривали політичні розправи з видатними діячами культури того часу. У 1939 році на Пастернака завели справу в НКВС. Приводом для цього стала його дружба із режисером Всеволодом Мейєрхольдом, якого заарештували і звинуватили у зв’язках з іноземними розвідками. Пастернак марно намагався врятувати друга. Яким чином самому письменнику вдалося уникнути арешту, невідомо. Його припинили друкувати. Єдине, чим поет заробляв тоді на життя, були переклади (з Ф. Петрарки, В. Шекспіра, Й. В. Гете, А. Міцкевича, Т. Шевченка, Г. Гейне).

Початок Другої світової війни поет зустрів на дачі в селищі Передєлкіно під Москвою. Улітку 1943 року Пастернак у складі письменницької бригади виїжджав на фронт.

Восени 1945 року Борис Пастернак почав працювати над романом, про який мріяв усе життя. Роман «Доктор Живаго» він писав як духовний заповіт нащадкам. Герой твору Юрій Живаго — лікар, який, незважаючи ні на що, зберіг у собі відчуття особистої свободи, здатність мислити й кохати. Його смерть символічна: герой не може жити у світі зла і насильства. Роман закінчується віршами Юрія Живаго, які несуть світло високої духовності й цим самим заперечують темряву й морок жорстокості.

У 1958 році Борисові Пастернаку присудили Нобелівську премію з літератури «за видатні досягнення в сучасній ліричній поезії і на традиційній ниві великої російської прози». У зв’язку з цим навколо постаті поета та його роману розгорнулося ідеологічне цькування. Письменник був змушений відмовитися від премії, але його виключили зі Спілки письменників СРСР.

Важка ідеологічна атмосфера, у якій перебував Пастернак, остаточно підірвала його сили й ослаблене здоров’я (ще працюючи над романом, він переніс інфаркт). 30 травня 1960 року письменник помер.

3.9.2 Філософська спрямованість творчості митця.

Засоби художньої виразності

Борис Пастернак зробив неоціненний внесок в російську і світову поезію ХХ століття. Висока майстерність і неповторна тональність віршів висунули поета на одне з чільних місць у могутньому поетичному русі «срібної доби» та забезпечили йому очевидну репутацію у поезії наступних десятиліть.

У ранній поезії Пастернак прагнув до «матеріальної виразності», у зрілій ліриці поет намагався осягнути глибинну сутність речей, осмислити життя в його філософському вимірі. Він створив філософську поезію, насичену складними питаннями епохи, які вирішував насамперед з моральної позиції.

Борис Пастернак посів у європейській поезії місце значного та оригінального лірика, його ритми, образи й метафори справили вплив на творчість багатьох поетів.

1. Поясніть, яку роль відіграла у мистецькому становленні поета сімейна атмосфера.

2. Розкрийте, як відобразилося у поезії Бориса Пастернака його захоплення музикою та філософією.

3. Проаналізуйте, чому поет, який починав як футурист, пізніше відійшов від цього літературного напряму.

4. Розгляньте, які мотиви переважають у ліриці Бориса Пастернака.

5. Пригадайте, за що Бориса Пастернака виключили зі спілки письменників. Як ви оцінюєте ці події?

6. Поміркуйте, чому Пастернак приписав героєві роману «Доктор Живаго» авторство своїх найкращих поезій.

Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення із презентацією на одну з тем:

 Роман Бориса Пастернака «Доктор Живаго»;

 Борис Пастернак і Україна.

3.9.3 Поезія «Гамлет»

Вірш «Гамлет» був написаний Борисом Пастернаком у 1946 році і ввійшов у знаменитий роман «Доктор Живаго», саме цей вірш відкриває цикл поезій головного героя.

Борис Пастернак перекладав російською мовою трагедію «Гамлет» Вільяма Шекспіра й, працюючи із першоджерелом, ніби відчував біль головного героя.

Починається вірш наче від імені актора, який готується до ролі Гамлета на сцені. Проте поет одразу переходить до філософських узагальнень. Сцена в його вірші — це і сцена життя, де розігрується драма кожної людини, і сцена вічності, де шепоче в Гетсиманському саду слова молитви про чашу Ісус Христос. Створений поетом образ — це і актор, який грає Гамлета, і шекспірівський Гамлет, і Юрій Живаго, і сам Пастернак, і будь-яка людина, перед якою рано чи пізно постає проблема життєвого вибору.

Якщо маєте змогу, ознайомтеся з оригіналом поезії. Прочитайте переклад вірша. Поясніть, чи вдалося перекладачеві відтворити настрій оригіналу.

ГАМЛЕТ

Гул затих. Я вышел на подмостки.

Прислонясь к дверному косяку,

Я ловлю в далёком отголоске,

Что случится на моём веку.

На меня наставлен сумрак ночи

Тысячью биноклей на оси.

Если только можно, Авва Отче,

Чашу эту мимо пронеси.

Я люблю Твой замисел упрямый

И играть согласен эту роль.

Но сей час идёт другая драма,

И на этот раз меня уволь.

Но продуман распорядок действий,

И неотвратим конец пути.

Я один, всё тонет в фарисействе.

Жизнь прожить — не поле перейти.

ГАМЛЕТ

Гомін стих. Я став на краю кону,

Похиливсь у роздумі німім

І ловлю в далекім відгомоні —

Що то буде на віку моїм.

Проти мене чорна темінь ночі —

Тисячі очей в сліпій лорнет.

Якщо тільки можна, Авва Отче,

Чашу цю від мене відверни.

Я люблю той задум Твій незламний

І я згоден роль оту нести,

Тільки зараз грають іншу драму,

І мене на цей раз відпусти.

Але все накреслено у слові

І фінал уже призначив Ти.

Я один крізь фарисейську повінь.

Вік прожить — не ниву перейти.

Переклад Євгена Сверстюка

1. Поділіться своїми враженнями від прочитаного вірша.

2. Схарактеризуйте композицію поезії «Гамлет».

3. Простежте за еволюцією ліричного героя в поезії.

4. Поміркуйте, яким настроєм пройнятий вірш. Якими обставинами життя поета він викликаний?

5. Порівняйте оригінал і переклад твору. Поміркуйте, як саме перекладачеві вдалося передати настрій оригінального тексту.

3.9.4 Вірш «У всьому хочу я дійти самої суті...»

Вірш «У всьому хочу я дійти самої суті...» написаний у 1956 році. Це поетичне кредо Пастернака, підсумок його роздумів про поезію та роль поета.

Поезія, на думку митця, сповнена звуками, запахами, голосами природи, як і обожнювана ним музика. А еталон істинного мистецтва — твори його улюбленого композитора Шопена.

Природа як образ гармонії, як ідеал часто протиставляється в мистецтві життєвій метушні і штучності. Та для митця немає і не може бути нічого, що не може вмістити поезія. Для нього сповнені значущості найменші дрібниці реального життя, у яких заховано «сутність днів», що минули.

Творчість вимагає від художника найвищої напруги всіх духовних сил, вважає поет, з якою порівняна тільки «натягнута тятива тугого лука». Ця метафора, яка завершує вірш, стосується як творчості, так і життя поета, що втілив у своїх рядках сутність не тільки власного життя, а й своєї епохи.

Послухайте вірш «У всьому хочу я дійти самої суті...» у виконанні різних акторів.

1. Проаналізуйте, як поет розуміє творчість. Що можна сказати про ліричного героя вірша?

2. Поміркуйте, з якою метою поет використовує у вірші умовний спосіб.

3. Простежте, якими образними засобами користується поет у вірші.

3.9.5 Поезія «Зимова ніч»

Узимку 1946 року Борис Пастернак написав вірш «Зимова ніч». Ця зима була поворотною в житті поета: він почав роботу над романом «Доктор Живаго» й познайомився з Ольгою Івінською, яка стала прототипом головної героїні твору. Ольга була набагато молодша за Бориса Пастернака, та між ними виникло справжнє кохання.

Вірш «Зимова ніч» написаний під впливом реальних подій у житті Пастернака. Проте талант великого поета перетворив життєву історію в дивовижний сплав вишуканої інтимної та глибокої філософської лірики.

Витончене відтворення особистих почуттів, виняткова музикальність тексту, філософська глибина та зворушливий ліризм — усе це робить вірш «Зимова ніч» справжнім шедевром.

ЗИМОВА НІЧ

Мело, мело по всій землі,

Мело, сніжило.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Злітався сніг і вирував

Перед шибками,

Так влітку на вогонь мошва

Летить роями.

Ліпила віхола на склі

Кружки і стріли.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

І протяг тіні хилитав,

І мимоволі

Схрестились руки і уста,

Схрестились долі.

І черевички з ніг самі

Упали м’яко.

І віск із нічника слізьми

На плаття капав.

Все поглинала на землі

Хуртеча біла.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

На свічку дихала імла,

Й спокуси сила

Хрестоподібно підняла,

Як ангел, крила.

І доки хуга по землі

Мела, сніжила,

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Переклад Леоніда Талалая

1. Визначте ідейно-художнє навантаження образів-символів у вірші «Зимова ніч».

2. Розгляньте особливості композиції вірша.

3. Поясніть, чим пояснюється особлива мелодійність поезії «Зимова ніч».

4. Розкрийте роль повторів у поезії «Зимова ніч». Якого змісту набуває образ запаленої свічки?

5. Знайдіть у тексті поезії «Зимова ніч» деталі, які характеризують повсякденне життя. Яку художню роль вони відіграють?

6. Дослідить, як у поезії «Зимова ніч» поєднуються філософський і побутовий плани.

7. Схарактеризуйте художні засоби, які використовує поет.

8. Вивчіть напам’ять вірш Бориса Пастернака «Гамлет» або «Зимова ніч».

Послухайте романс на слова вірша Б. Пастернака «Зимова ніч». Поділіться враженнями з однокласниками/однокласницями.

uk.wikipedia.org/wiki/Пастернак_Борис_Леонідович

Ґійом Аполлінер — французький поет першої половини ХХ століття, один із засновників авангардизму в поезії. Аполлінер запровадив термін «сюрреалізм», створив нові поетичні жанри. Сповнена суму й жалю за загиблими антивоєнна поезія-каліграма «Зарізана голубка й водограй». У мелодійній поезії «Міст Мірабо» поету вдалося передати дух норманських народних пісень.

Райнер Марія Рільке — австрійський поет-новатор. Широковідомий вірш Рільке «Згаси мій зір...» зі збірки «Книга годин», написаної під впливом вражень від відвідання Києво-Печерської лаври. Вірш «Орфей, Еврідіка, Гермес» — перше звернення Рільке до образу Орфея, який став для нього уособленням поезії, її високої місії. Після збірки «Сонети до Орфея» поета назвали Орфеєм ХХ століття.

Федеріко Ґарсіа Лорка — найвидатніший іспанський поет і драматург ХХ століття. У творчості Ґарсіа Лорки гармонійно поєдналися глибинне фольклорно-міфологічне відчуття й експериментальні шукання. Казкове та буденне тісно переплітається у поезії «Про царівну Місяцівну» зі збірки «Циганський романсеро». Найвідоміша поезія Ґарсіа Лорки — вірш «Гітара» зі збірки «Канте хондо».

«Срібна доба» — унікальне явище російської поезії, її духовний злет. Поетичне розмаїття «срібної доби» дало світу багатьох геніальних поетів, що переросли рамки літературних течій і напрямів, у яких вони починали свій творчий шлях.

Олександр Блок — найяскравіший представник російського символізму. Його книга «Віршів про Прекрасну Даму» чарує чистотою поетичного звучання і силою любовного почуття. Згодом геніальний художник переріс рамки символістської естетики. Героїня відомої поезії «Незнайома» — та сама таємнича Дама поезії Блока, але із земними рисами.

Анна Ахматова починала свій творчий шлях у колі акмеїстів. Уперше жінка заговорила поетичним голосом такої сили. Весь світ ранньої лірики Ахматової пов’язаний із коханням, яке вона назвала «п’ятою порою» року.

У своїй подальшій творчості поетеса показала глибоку драму батьківщини у криваві роки, але не відмовилась від неї. її поема «Реквієм» — поетичний пам’ятник трагедії народу в добу сталінських репресій.

Володимир Маяковський — найталановитіший представник російського футуризму. Творча спадщина Маяковського відзначається активним новаторством у царині поетичної мови, системи віршування, жанрів. Поет звертається до теми призначення людини, сенсу її земного існування (вірш «Послухайте!»), стверджує, що неможливо прожити без краси (вірш «А ви змогли б?»). На диво сучасно звучить поезія Маяковського «Борг Україні».

Борис Пастернак зробив неоціненний внесок у російську і світову поезію ХХ століття. Поет прагнув осягнути глибинну сутність речей, осмислити життя у його філософському вимірі (як у вірші «У всьому хочу я дійти самої суті.»). Поезія Пастернака вражає як витонченим відтворенням особистих почуттів (вірш «Зимова ніч»), так і бездонною філософською глибиною (вірш «Гамлет»).