Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

6.3 Колумбія. Ґабріель Ґарсія Маркес (1927-2014)

Ґабріель Ґарсія Маркес

Письменник вважав, що головним чинником, який визначив його долю, була атмосфера домівки, побут містечка, де тісно перепліталися фантастика і реальність.

Ґабріель Ґарсія Маркес — колумбійський письменник і публіцист, один із найяскравіших представників «магічного реалізму». Для європейського культурно-історичного середовища латиноамериканська література завжди була екзотичним явищем. Ґарсія Маркес одержав Нобелівську премію з літератури «за романи й оповідання, у яких фантазія і реальність, переплетені у примхливому світі, відображають життя і конфлікти континенту».

Ґабріель Ґарсія Маркес у молодості

6.3.1 Життя і творчість Ґабріеля Ґарсія Маркеса

Ґарсія Маркес (повне ім’я — Ґабріель Хосе де ла Конкордія Ґарсія Маркес) народився 6 березня 1928 року в провінційному містечку Аракатака в Колумбії. Його батько Ґабріель Ґарсія був телеграфістом. На формування Ґарсії Маркеса як письменника справили вплив бабуся Транкіліна, на якій тримався увесь дім, та дід Ніколас Маркес, полковник, учасник громадянської війни 1899-1903 pp. Загадковий, фантастичний світ, що виникав в оповідях діда, назавжди закарбувався в уяві онука.

Ґарсія Маркес навчався в інтернаті міста Сапакіра, пробував писати. Згодом він вступив на юридичний факультет Національного університету в Боготі. Перше оповідання Ґарсії Маркеса було опубліковане в 1947 році, але автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера у столиці ускладнилася. Через «віоленсії» (період довгих і кривавих воєн у Колумбії) університет закрили, і майбутній письменник переїхав до Картахени, де продовжив навчання. Адвокатська кар’єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і захопився журналістикою.

Особливий вплив на становлення творчої особистості Ґарсії Маркеса здійснили Ернест Гемінґвей, Вільям Фолкнер, Джеймс Джойс, Вірджинія Вулф, Франц Кафка.

Ґарсія Маркес працював репортером, вів розділ хроніки, паралельно займався художньою творчістю. У 1951 році вийшла повість «Опале листя», у якій вперше з’являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Ґарсії Маркеса.

У 1954 році Ґарсія Маркес переїхав у Боготу, продовжував працювати в газеті, займався політичною діяльністю, а в липні 1955 року як кореспондент потрапив до Європи. Він працював у Римі, одночасно навчався на режисерських курсах в Експериментальному кінематографічному центрі. Після Рима був Париж. Переворот, що стався на батьківщині, змусив письменника залишитись у французькій столиці.

Саме тут Ґарсія Маркес створив повість «Полковнику ніхто не пише», окремим виданням книга вийшла в 1961 році. У маленькому містечку живе й намагається добитися пенсії стомлений старий полковник, який недавно втратив сина. Розповідь про звичайне життя, що переплітається зі спогадами про героїчну молодість, набуває в зображенні письменника фантастичних рис.

Повість «Полковнику ніхто не пише» позначена безумовним впливом творчості Ернеста Гемінґвея, про що Ґарсія Маркес сам неодноразово говорив, а також дався взнаки репортерський досвід автора. Стилістику твору вирізняють дивовижний лаконізм, «снайперська точність мови», відчуття місткості та багатовимірності слова. Час дії — 1956 рік, місце дії — безіменне містечко, але у снах і споминах головного героя — полковника, учасника громадянської війни, живе інше місто — Макондо, звідки він приїхав багато років тому. Саме з Макондо входить в оповідь історичний час, у якому сплавлені воєдино реальні та легендарні події. «Полковнику ніхто не пише» — повість про самотність і про стоїчне протистояння людини абсурдності буття, злидням, голоду та немічності, бюрократичній байдужості, про непорушну віру в торжество справедливості. 

У творах Маркеса все сильніше проявляється те сприйняття світу, яке він сам пізніше назве «фантастичним реалізмом». У його оповіданнях і повістях життя йде звично, підкоряючись законам реальності. І при цьому постійно відчувається подих дивовижної, фантастичної, незбагненної світобудови.

Мерседес Барча, наречена Маркеса

Обкладинка першого видання роману «Сто років самотності»

Ще в ранній юності Ґабріель познайомився з красунею Мерседес Барча. У 1958 році вони побралися, і Мерседес 56 років була вірною й відданою супутницею життя письменника. Її єдину Ґарсія Маркес завжди хотів бачити в останні місяці життя.

Працюючи кореспондентом різних латиноамериканських газет, Ґарсія Маркес об’їздив чимало країн Європи, деякий час мешкав у Венесуелі, а з 1961 року — у Мексиці. Спомини дитинства та думки про фатальний зв’язок насильства і самотності переслідують письменника, вимагаючи художнього втілення. Так з’являється збірка оповідань «Похорон Великої Мами» (1962).

У 1965 році Ґарсія Маркес «добровільно ув’язнив» себе заради створення нового роману до якого автор ішов 20 років. Роман «Сто років самотності» побачив світ 1967 році в Буенос-Айресі.

У романі «Сто років самотності» реальне життя й фантастичні події так перемішані, що роз’єднати їх неможливо. Герої живуть у провінційному містечку і водночас існують у фантастичному світі. Історія містечка Макондо розповідається через історію роду Буендіа. Ґарсія Маркес написав історію сім’ї, сповнену смішних пригод і шекспірівських пристрастей, сім’ї, у якій кожне покоління не зникає, а продовжується у нащадках, які носять ті самі імена та отримали у спадок від предків їхню провину, їхні гріхи та їхню самотність. І в той же час це ніби історія всього людства. Мова роману надзвичайно соковита, музикальна, у ньому десятки дивних характерів, фантастичні повороти захопливого сюжету.

Успіх роману «Сто років самотності» був запаморочливий, наклад за три з половиною роки склав понад півмільйона примірників, що є сенсаційним для Латинської Америки, а у світі заговорили про нову епоху в історії роману та реалізму.

На сторінках численних літературознавчих праць з’являється термін магічний реалізм. Саме так означували оповідну манеру, властиву романові Ґарсії Маркеса і творам багатьох латиноамериканських письменників. Геніальне поєднання казки і роману, міфу і притчі, пророцтва і глибокої філософії — одна зі складових, які принесли Ґарсії Маркесу всесвітню славу титана літератури. У 1972 році Ґарсія Маркес став лауреатом міжнародної премії імені Ромуло Гальєгоса. У 1981 році побачила світ «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь», a в 1982 році письменникові присудили Нобелівську премію.

Поживши у Боготі, Мехіко, Барселоні, Парижі, Нью-Йорку, помандрувавши світом, Ґарсія Маркес повернувся в місто своєї юності — Картахену, що на карибському узбережжі Колумбії.

На схилі літ Ґабріеля Ґарсію Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки не втомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника (він викурював по три пачки цигарок на день).

Помер Ґабріель Ґарсія Маркес 17 квітня 2014 на 87-му році життя у своєму будинку в Мехіко.

Українською мовою окремі твори Ґарсії Маркеса переклали Світлана Жолоб, Віктор Шовкун, Маргарита Жердинівська, Сергій Борщевський, Богдан Бойчук та інші.

Грошова нагорода пролежала у швейцарському банку 16 років. Маркес забув про неї. «Присягаюсь, це правда», — переконував він пізніше журналістів. Коли його дружина згадала про премію, Маркес забрав гроші й почав видавати тижневик.

6.3.2 Специфіка магічного реалізму Ґабріеля Ґарсії Маркеса

Взаємодія різних способів мислення — цивілізованого та міфологічного — набуває особливого розквіту в «магічно-реалістичних» творах колумбійського письменника Ґарсії Маркеса, який стверджує, що саме реальне життя є магією, зокрема — дійсність Латинської Америки, карибських держав є справжнім дивом, що й породило «міфологічний роман».

Під час вручення Нобелівської премії Ґарсія Маркес сказав, що магічний реалізм наявний у творах, де «фантастичні й реалістичні елементи поєднані заради створення щедрого уявного світу, в якому відбито життя і суперечності латиноамериканського континенту». Йдеться про поєднання в межах магічного реалізму фантастики (міфічності, магії) та реальності. Магічність — віра у виконання певних обрядів, священних дій, це віра в надприродне, те, що в Європі сприймається як «дитинство» людства. Для Латинської Америки міфи, ритуали, вірування є природними.

Теорія літератури

Термін магічний реалізм виник у латиноамериканській літературі в середині XX ст. (уперше його вжив теоретик нової латиноамериканської літератури Алехо Карпентьєр). До письменників-міфотворців, представників «магічного реалізму» належать: колумбієць Ґабріель Ґарсія Маркес, аргентинець Хорхе Луїс Борхес, гватемалець Мігель Анхель Астуріас, парагваєць Августо Роа Бастос, перуанець Маріо Варгас Льоса, мексиканець Карлос Фуентес, аргентинець Хуліо Кортасар, венесуелець Мігель Отеро Сільва та інші.

1. Пригадайте основні віхи життя і творчості Ґабріеля Ґарсії Маркеса.

2. Поясніть, що найбільше вплинуло на формування письменника.

3. Проаналізуйте, які твори принесли Ґарсії Маркесу славу. Чим, на вашу думку, це зумовлено?

4. Поміркуйте, як характеризує письменника історія із грошовою частиною Нобелівської премії.

5. Розкрийте значення поняття «магічний реалізм». Як магічний реалізм втілився у творчості Ґарсії Маркеса?

6. Схарактеризуйте риси дійсності Латинської Америки, які сприяли виникненню магічного реалізму.

Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення із презентацією на теми:

 «Сто років самотності» — роман, який змінив світ;

 Історія кохання Ґабріеля і Мерседес.

6.3.3 Синтез реального і фантастичного в оповіданні «Стариган із крилами»

Написане 1955 року оповідання Ґабріеля Ґарсії Маркеса «Стариган із крилами» вперше було опубліковане іспанською мовою в 1968-му. Англійський переклад було видано 1972 року, український — у 1976-му. Як і багато інших творів Ґарсії Маркеса, «Стариган із крилами» належить до напряму магічного реалізму. Письменник творить власний, досить сумний міф про пришестя на грішну землю янгола, про людей і земне життя.

Оповідання «Стариган із крилами» — це тонкий і сповнений філософської глибини сплав реальних подій та міфологічного сюжету. У чому ж сенс несподіваної зустрічі людей із янголом? Як вони повелися в такій незвичайній ситуації? Чи виявилися гідними дива, що сталося з ними?

Жителі невеличкого селища Пелайо та Елі- сенда надзвичайно заклопотані своїми справами. Погода жахлива, дощ не припиняється уже впродовж трьох діб, із напівзатопленого подвір’я краби заповзають до будинку. Та ще й у дитини всю ніч був жар. І в таку негоду подружжя знаходить на своєму подвір’ї старого у брудному одязі, який не може підвестися через велетенські крила, що виглядають у нього з-за спини.

Коли люди трохи отямилися, вони дійшли висновку, що перед ними янгол. До цієї думки їх підштовхнула всезнаюча сусідка, яка заявила, що янгол прилетів за душею їхнього хворого сина. Та зовнішній вигляд старого зовсім не відповідав людським уявленням про янголів небесних. За біблійними легендами, люди уявляють янголів прекрасними юними істотами з чудовими білими крилами, як у лебедів. Навіть вислови є: «янгольський вид», «янгольський голос», «не людина, а янгол».

До того ж для практичного селянського розуму диво, яке не можна використати в хазяйстві, є зайвим, непотрібним. Тим більше, коли диво говорить якоюсь незрозумілою мовою.

Наступного дня все село вже знало, що в будинку Пелайо є живий янгол. Сусідка застерігала, що янголи о цій порі року дуже небезпечні, отож Пелайо цілий вечір не зводив зі старого очей, а на ніч замкнув його в дротяному курнику.

Згодом господарі, які знайшли янгола, мали з цього неабиякий зиск — обгородили двір парканом і пропускали бажаючих подивитися на диво за гроші. З часом поставили залізні ґрати на вікна — «щоб не залітали ангели» (тут і далі переклад Маргарити Жердинівської). Це справжнісінький апофеоз сарказму: проти янголів ставлять ґрати, ніби антимоскітну сітку від комарів.

Коли приміщення, де жив янгол, зруйнувалося від часу, стариган із крилами бродив по будинку туди-сюди, і його звідусіль гнали. Господиня полегшено зітхнула «за себе і за нього», коли побачила, що янгол відлітає. І ні вона, ні її чоловік навіть не подумали, що, можливо, саме янголу вони зобов’язані багатьма речами: і припиненням дощу, і одужанням дитини, і добробутом.

Стариган із крилами з оповідання Ґарсії Маркеса та Ґреґор Замза з новели «Перевтілення» Кафки подібні своєю безмежною самотністю, відчуттям нікчемності, непотрібності у світі людей.

Сцена з вистави «Дуже старий сеньйор з крилами», м. Чернігів

Афіша вистави Вінницького лялькового театру за оповіданням Маркеса

В оповіданні Ґарсії Маркеса «Стариган із крилами» майстерно реалізовано запропонований письменником засадничий принцип магічного реалізму — принцип оживлення дива.

Янгол, викачаний у багні, якого тримають у курнику, наче свійського птаха, якого таврують і вимагають від нього негайних чудес, а потім виганяють віником із дому, — стає в цьому міфі символом абсурдності людського буття.

Стариган із крилами — це образ якогось дива (або дивака), що опиняється в людському світі з його цінностями і має бути тим світом по- цінований. Відтак диво має бути співвіднесене з певними суспільними канонами: релігійними, побутовими тощо. Люди прагнуть побачити в ньому ті якості, які, на їхню думку, мають відповідати поняттям «янгол», «диво». Те ж диво, яким був забруднений стариган із крилами, жодною мірою не відповідало очікуванням.

Отже, люди не здатні осягнути високі, благородні істини, вони перебувають у полоні байдужості, корисливості, розрахунку. На жаль, у сучасному світі немає місця для янголів. Та чи не залишає читачеві надію фінал оповідання: янгол не помирає, а одужує й відлітає в піднебесся. Можливо, серед людей він саме такий, на якого ті заслуговують, він — їхнє відображення.

Мотив крил є чи не найважливішим у творі, він з’єднує назву з текстом оповідання, утворює його основну антитезу: «крилата людина та безкрилий натовп», «окриленість мрії та приземленість дійсності».

Мотив падіння й злету утворює сюжетно-композиційну канву твору: на початку янгол борсається в багнюці не в змозі піднятися, а наприкінці оповідання він із зусиллями здіймається в повітря й розчиняється в небі.

В оповіданні «Стариган із крилами» звичайне, приземлене, буденне переплітається з фантастичним, химерним, вигаданим, багато картин тут символічні, вони містять глибокий підтекст. Море символізує бурхливе і суперечливе життя. Свіжий морський вітер — відчуття свободи, потяг до широкого, безмежного простору. Крила — символ духовного злету. Вони є знаком того, що людству треба одужати морально, розправити крила й піднестися до духовних вершин.

СТАРИГАН ІЗ КРИЛАМИ

(Уривок)

Дощ не вщухав уже третю добу, і з напівзатопленого подвір’я краби весь час повзли до будинку: Пелайо тільки те й робив, що знищував їх, а на світанку йому довелося винести і викинути в море цілий кошик цих істот. У дитини всю ніч був жар, і Пелайо з дружиною подумали, що то в неї від смороду крабів.

З вівторка світ став похмурим, небо й море були однакового попелястого кольору, а пісок на березі виблискував ночами, мов світлячки. Уранці небо стало зовсім тьмяним, і коли Пелайо повернувся з моря,

він насилу розгледів, що в глибині подвір’я щось ворушиться й стогне. Підійшовши ближче, він побачив, що це старенький дід, який упав обличчям у грязюку, борсається там, але не може підвестися, бо йому заважають великі крила.

Наляканий цим страховиськом, Пелайо побіг по свою дружину Елісенду, яка саме ставила компреси хворій дитині, й привів її на подвір’я. Обоє з німим заціпенінням дивились на старого. Він був одягнений, як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні, лежали в болоті, і все це разом надавало йому кумедного й неприродного вигляду, Пелайо та Елісенда довго й уважно дивились на старого, нарешті, трохи отямившись, дійшли висновку, що він навіть симпатичний, і наважилися звернутись до нього. Той відповів якоюсь звучною, але незрозумілою мовою, отож вони вирішили, що це, мабуть, людина, яка потерпіла під час аварії якогось іноземного пароплава. Проте подружжя все-таки вирішило покликати сусідку, яка багато всіляких див бачила в своєму житті, й вона одразу все пояснила:

— Це ангел. Мабуть, він прилетів по дитину, але сердега такий старий і немічний, що злива збила його на землю.

Наступного дня все село вже знало, що в будинку Пелайо є живий ангел. Сусідка застерігала, що ангели о цій порі року дуже небезпечні, отож Пелайо, сидячи на кухні з кийком, цілий вечір не зводив зі старого очей, а перед тим, як лягти спати, витяг його з грязюки й замкнув у дротяному курнику. Опівночі дощ нарешті вщух, але Пелайо та Елісенда все ще ловили крабів. Незабаром дитина прокинулась і попросила їсти; жар у неї спав. Подружжя вирішило, що вранці вони відпустять ангела, посадять його на тин, дадуть прісної води та харчів на три дні й нехай летить у відкрите море. Проте коли вранці вийшли на подвір’я, сусіди стояли юрмою перед курником, розглядаючи ангела без ніякої святобливості, й кидали йому їжу крізь сітку, немов то було не надприродне створіння, а якась циркова звірина. (...)

Переклад Маргарити Жердинівської

1. Доберіть цитатну характеристику вигляду янгола з оповідання Ґарсії Маркеса. Чому письменник зобразив його саме таким?

2. Поясніть, чому автор не уникає опису зовнішнього вигляду небесного прибульця.

3. Поміркуйте, чому жителі провінційного селища не розуміють мову янгола.

4. Визначте, яка найголовніша чеснота янгола з оповідання.

5. Дослідіть, який біблійний сюжет нагадує сцена кидання каміння в старигана. Чим ця сцена кардинально відрізняється від сюжету з Біблії?

6. Проаналізуйте, чи витримало суспільство тест на людяність.

7. Схарактеризуйте риси магічного реалізму в оповіданні «Стариган із крилами».

8. Поміркуйте, чи однаковий символічний сенс мають образи хлопчиків у творах Гемінґвея та Ґарсії Маркеса.

9. Складіть сенкани до слів люди, янгол.

Об’єднайтесь у групи та підготуйте повідомлення із презентацією на теми:

 Символічний зміст образу янгола в оповіданні «Стариган із крилами»;

 Відображення моральної деградації людства в оповіданні «Стариган із крилами».

1. Перегляньте буктрейлер «Стариган із крилами». Запропонуйте власний варіант буктрейлера.

2. Перегляньте відеокліпи на слова Івана Драча «Крила» та Ліни Костенко «Крила». Поміркуйте, що спільного й відмінного в цих поезіях і в оповіданні Ґарсії Маркеса.