Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

6.4 Японія. Ясунарі Кавабата (1899-1972)

У Японії Ясунарі Кавабату було удостоєно звання «людина-скарб». У своїх романах, повістях, оповіданнях письменник створив «картину душі» японської людини, завдяки якій західний читач може судити про саму країну та про її людей. Шедеври Кавабати дали змогу всьому світу відчути, що це означає — народитися японцем.

У 1968 році Ясунарі Кавабата першим з японських письменників отримав Нобелівську премію з літератури «за письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості».

Ясунарі Кавабата

6.4.1 Життя і творчість Ясунарі Кавабати

Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 року в місті Осака в освіченій і багатій сім’ї. Його батько помер, коли Ясунарі було 2 роки. Матері не стало через рік після батька, і хлопчика взяли на виховання дідусь із бабусею по материнській лінії. Ці трагічні обставини вплинули на творчість майбутнього письменника, темі смерті, сирітства, самотності у творах Ясунарі Кавабати належить важливе місце.

У дитинстві Ясунарі мріяв бути художником, підлітком вирішив стати письменником, і в 1914 році починає писати автобіографічну розповідь. Її було опубліковано в 1925 році під назвою «Щоденник шістнадцятирічного».

Продовжуючи жити в родичів, майбутній письменник вступив до Токійської середньої школи, де вивчав європейську культуру. Він захоплювався скандинавською літературою, ознайомився із творами Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта, Поля Сезанна.

У 1920 році юнак став студентом Токійського університету на факультеті англійської літератури, однак на другому курсі взявся за вивчення японської літератури. Ясунарі із групою молодих письменників засновує журнал «Бунгей дзідай» («Сучасна література») — рупор модерністського напряму в японській літературі, відомого під назвою «сінканкакуха» («неосенсуалізм»), який перебував під значним впливом модерністських письменників Заходу, особливо таких, як Джеймс Джойс і Гертруда Стайн. Молоді письменники підтримували ідеї мистецтва для мистецтва і перебували під впливом європейських течій кубізму, експресіонізму, дадаїзму та інших модерністських стилів.

Теорія літератури

Неосенсуалізм — течія модернізму, яка виникла під впливом великої трагедії Японії ХХ ст. — землетрусу 1923 року, що знищив Токіо. Представники цієї течії в мистецтві були переконані, що основоположним у житті є суб’єктивне відчуття, і література покликана розкривати саме цю сторону людської природи. В основу творчого методу письменників- неосенсуалістів покладено добре відомий на Далекому Сході прийом асоціацій за контрастом, що здавна використовувався в японській поезії та живописі.

На думку японських неосенсуалістів, література не повинна бути тільки копією об’єктивної дійсності, вона — завжди плід суб’єктивних вражень, переживань, почуттів, сумнівів автора. Однак Кавабата в цій групі молодих майстрів посідає особливе місце. На відміну від інших, він не відмовився від національних художніх традицій, класичних уявлень про прекрасне. Пізніше він писав: «У захопленні від літератури Заходу я намагався наслідувати кращі її зразки. Але по суті я — східна людина і ніколи не втрачав свого власного шляху».

Перший літературний успіх письменнику принесла повість «Танцівниця з Ідзу» (1925), у якій розповідається про студента, що закохався в молоду танцівницю. Твір написано методом «потоку свідомості», що підтверджує вплив творчості Джеймса Джойса і Марселя Пруста на становлення Ясунарі Кавабати як письменника, але спостерігаються в ньому й риси неосенсуалізму.

У 1930-ті роки творчість Ясунарі Кавабати стає більш традиційною, він відмовляється від ранніх літературних експериментів.

У 1931 році Кавабата одружився з Хідеко та оселився з дружиною в самурайській столиці Японії на півночі від Токіо — місті Камакура, де у них народилася дочка. Літо вони зазвичай проводили на гірському курорті Каруйдзава в котеджі західного типу, а взимку жили в будинку японського стилю в Дзусі. Неподалеку від Дзусі в письменника була квартира, де він працював у традиційному японському кімоно і дерев’яних сандаліях.

Кавабата з дружиною Хідеко (зліва) та її сестрою Кіміко. 1930 р.

Кавабата за роботою. Камакура. 1946 р.

Українське видання творів Кавабати

Справжнє визнання прийшло до письменника після появи нової повісті — «Снігова країна» (1934—1947). Цей твір визнано одним із найкращих у прозі Японії. Таємниця людського кохання і таємниця принадності природи снігового краю стають предметом філософських роздумів митця, котрий намагається знайти ключ до відкриття вічної гармонії світу. Письменник довго працював над романом: перший варіант з’явився друком у 1937 році, а остаточний — тільки за десять років. Ясунарі Кавабата остаточно заявив про себе як талановитий майстер ліричної прози, у якій відбився духовний стан сучасного японця.

Під час Другої світової війни і в повоєнний період письменник намагався бути осторонь від політики. Він довго подорожував Маньчжурією та багато часу приділив вивченню «Саги про Гендзі», класичного японського роману XI ст. У загадковій повісті Кавабати «Тисяча журавлів» (1949), в основу якої покладено традиційну японську чайну церемонію, простежуються елементи «Саги про Гендзі». Саме повість «Тисяча журавлів» найкраще відома на Заході.

У повістях «Тисяча журавлів», «Голос гір», «Давня столиця», що розвивають давні традиції класичної японської словесності, Ясунарі Кавабата порушує проблеми моралі і краси, намагаючись урятувати суспільство XX століття від бездуховності.

Думка про те, що минуле знищити неможливо, що воно продовжує існувати, що в «давно покинутих місцях ми зустрічаємо втрачений час», надає особливого забарвлення художній творчості Кавабати. Митець був упевнений, що зв’язок часів не розпався, що минуле існує в теперішньому, пронизуючи його невидимими променями. Кавабата володів здатністю відтворювати ланцюг часів, відчуваючи світ у всіх трьох часових вимірах, що найбільш яскраво виявилося в повісті «Тисяча журавлів».

У 1960 році за підтримки держдепартаменту США Кавабата здійснив турне по кількох американських університетах, де вів семінари з японської літератури. У своїх лекціях він указував на безперервність розвитку японської літератури з XI по XIX століття, а також на глибокі зміни, що відбулися, коли японські письменники зазнали впливу своїх західних побратимів по перу.

Імовірно, внаслідок цього впливу Ясунарі Кавабата наприкінці 1960-х порвав із політичним нейтралітетом і разом з Юкіо Місімою і двома іншими письменниками підписав петицію проти «культурної революції» в комуністичному Китаї.

У 1970 році, після невдалої спроби організувати повстання на одній із японських військових баз, Місіма здійснив харакірі (ритуальне самогубство).

Через два роки тяжкохворий Кавабата також укоротив собі віку, отруївшись газом у себе вдома в Дзусі. Цей вчинок приголомшив усю Японію, весь літературний світ. Оскільки письменник не залишив передсмертної записки, мотиви самогубства досі нез’ясовані.

Українською мовою твори Ясунарі Кавабати перекладали Іван Дзюб та Мирон Федоришин.

6.4.2 Особливості стилю письменника

У романах Ясунарі Кавабати, які вирізняються другим планом і недомовленістю, переплетено модерністські прийоми та елементи традиційної японської культури.

Наскрізний мотив творчості Кавабати — самотність, яку здатна подолати лише краса.

Слово краса найчастіше трапляється у словнику письменника. Промову на врученні Нобелівської премії він назвав «Красою Японії народжений».

Кавабата — представник так званого «жіночого стилю», виразник м’якої, чутливої краси в японській літературі. Його манеру можна порівняти із цвітінням сакури, яка повільно облітає, і її пелюстки символізують прекрасні миттєвості життя. Вишукана простота звучить у кожному рядку творів Кавабати. Письменник прагнув розкрити таємний, прихований сенс буття, змушуючи читачів шукати істину разом. Поєднання вишуканої художньої форми, уявного і реального, підкреслений ліризм, поетизація почуттів, захоплення старовиною, фрагментарність композиції — основні ознаки художнього стилю Ясунарі Кавабати.

Україна і світ

Доктор фізико-математичних наук, колишній працівник Інституту теоретичної фізики Іван Дзюб японську мову опанував самотужки й понад сорок років працює як перекладач творів Ясунарі Кавабати, Кобо Абе, Харукі Муракамі та інших письменників. Серед представників української школи перекладу для Івана Дзюба незаперечними авторитетом є Микола Лукаш.

Уперше в історії українсько-японських взаємин Івана Дзюба було нагороджено орденом Вранішнього Сонця за видатні досягнення у справі популяризації японської культури.

1. Розкажіть, де і коли народився Ясунарі Кавабата. Які трагічні події він пережив у дитинстві?

2. Поясніть, які твори мистецтва справили вплив на його становлення як письменника.

3. Пригадайте, який твір приніс письменникові перший успіх у публіки. Які риси стилю митця виявилися в ньому?

4. Розкрийте, які проблеми порушує письменник у своїх творах. Що характерно для його творчої манери?

5. Поміркуйте, чи можна назвати Ясунарі Кавабату представником традиційного напряму в японській літературі. Доведіть свою думку.

6. Висвітліть, коли і за які досягнення Ясунарі Кавабата був нагороджений Нобелівською премією.

6.4.3 Відображення самобутності японської культури в повісті «Тисяча журавлів»

Композиційна побудова повісті «Тисяча журавлів» (інша назва «Тисячокрилий журавель») пов’язана із традицією чайної церемонії. Саме з цього ритуалу в храмі древнього міста Камакура (де сам Кавабата жив тривалий час) і починається знайомство читачів із головними героями: Кікудзі і Юкі- ко, долі яких і становлять основу сюжету. Чайна церемонія — загальний фон, а точніше, художня тканина, переплетіння «ниток» якої з’єднує минуле і теперішнє всіх персонажів.

За повість «Тисяча журавлів» Ясунарі Кавабата отримав премію Японської академії мистецтв як за твір, «у якому вищою мірою достовірно передано японські почуття».

Сутність чайного обряду — старовинної традиції, доведеної японською естетикою до рівня високого мистецтва, — полягає в тому, щоб дати можливість людині поміркувати над своїм життям, очистити душу від повсякденних турбот і суєти, нагадати про гармонійну єдність людини із природою та іншими людьми.

Існує чотири правила чайної церемонії:

> гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії — призначення традиційного мистецтва японців;

> чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, «зустріч почуттів» не за правилами поведінки, а через те, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихильна до добра. Чайний дім — це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям з поганими думками;

> чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;

> спокій. Головне в чайному домі — тиша та спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди «серцями». 

Предмети в повісті, зокрема чайний посуд, його форма, матеріал, малюнок, колір, виконують символічну роль, а крім того, ніби є самостійними героями. Уся кераміка — вази, чашки і чайники — живуть немовби власним особливим життям, що пов’язане з минулим.

Як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її сучасністю. Небезпека духовного знецінення давньої традиції у повісті йде від Тікако Курімото, яка «здобула собі неабияку славу вчительки чайної церемонії» (тут і далі переклад Івана Дзюба). Із нею пов’язані всі життєві труднощі головних героїв повісті. Колись Тікако була коханкою батька Кікудзі, котрий вже по-дорослому осмислює свої дитячі спогади про неї. Пізніше ця жінка змогла увійти в довіру до його матері, ставши незамінною помічницею в родині Кікудзі, допомагаючи влаштовувати чайні церемонії і навіть прислуговуючи на кухні, коли збиралися гості. Тікако опікає й уже дорослого Кікудзі, котрий втратив батьків. Вона впливає на розвиток його стосунків із нареченою Юкіко Інамурі і чинить перешкоди його контактам з пані Оота та її донькою Фуміко. Тікако пересуває людей та їхні долі, як чашки.

Огорнений романтичним серпанком образ Юкіко, котра тримає в руках рожеву крепдешинову хустку (фуросікі) із зображенням літаючих журавлів, заполонив уяву Кікудзі із самого початку повісті. Він закохується в Юкіко, шукаючи в ній утілення своїх мрій. Однак різні події в житті Кікудзі роблять дівчину з літаючими журавлями на фуросікі недосяжною мрією для хлопця.

Обкладинка першого видання повісті

Японська чайна церемонія

Обкладинка українського видання повісті

За чайною церемонією

Стародавній японський малюнок

У японській символіці журавлі — символ надії, благополуччя і щастя. Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожевому тлі має глибокий смисл: героїня повісті повинна мати щасливу долю. Мрія про щастя взагалі є провідною ідеєю твору, але вона лишається недосяжною.

Тисяча журавлів для японців — символ щастя й здійснення бажань. Щастя для Ясунарі Кавабати — залучення до чистої, незаплямованої краси, що й мав символізувати твір. Але щоб відтінити прекрасне, Кавабата не боїться говорити про потворне. Уже на початку повісті, згадуючи про глибоко закарбовану в пам’яті зустріч із Тікако, вульгарною і брутальною жінкою, яка навчає чайної церемонії, Кікудзі пригадує, що на даху шаруділи щури, а біля галереї квітнуло персикове дерево. Цим автор створює настрій повісті, темні пристрасті, які переповнюють інші образи-персонажі, підкреслюють чистоту і цнотливість Юкіко.

Спираючись на традиційну японську естетику, Кавабата через «сумну принадність речей» передає своє ставлення до героїв: симпатії і співчуття, милосердя і ніжність, гіркоту і біль. Розкривати внутрішній світ героїв, робити їх живими й близькими для читачів людьми допомагають письменникові також і суто японська споглядальність, тонке розуміння природи та її впливу на душу людини. Життя природи і людини, на думку письменника, поєднані невидимими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід’ємного зв’язку надзвичайно важливе для митця. Рядки про природу створюють своєрідне тло, на якому розгортається життя героїв, проте нерідко природа набуває і самостійного значення, стаючи одним із образів твору. Кавабата закликає вчитися у природи, проникати в її нерозгадані таємниці, він бачить у спілкуванні із природою шлях до морального та естетичного вдосконалення людини.

У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. Уранці, після ночі з Фуміко, Кікудзі у саду перед чайним павільйоном піднімає друзки чашки, розбитої дівчиною напередодні. З цією чашкою пов’язані стосунки чотирьох людей: батька Кікудзі з пані Оота і самого Кікудзі з Фуміко. «Кікудзі склав разом чотири великих друзки, і в його долоні з’явилась чашка. Тільки на її краю не вистачало шматочка. Кікудзі узявся його відшукати, та згодом полишив цю спробу».

Кікудзі, знову піднявши очі угору, ледь не скрикнув: «Зірки вже не було. Поки він збирав друзки, ранкова зірка сховалася за хмарою». Втративши зірку (Юкіко), Кікудзі все ж таки відчуває, що звільнився від «гидкої чорної пелени, що застила йому світ». Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко і очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка так раптово зникла. Згадавши її слова «Смерть йде за мною слідом», він відчуває, як дерев’яніють його ноги від жахливої думки: «Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до життя?» Із цим та з багатьма іншими питаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті. І в скорботній тональності немовби відповідає на почуття Кікудзі вся природа, що також сумує разом із людиною.

Щодо Юкіко, автор не використовує тонкого психологічного аналізу, не прагне розкрити внутрішній світ героїні, а створює її образ за допомогою деталей, у яких міститься певна символіка. Для автора вона — прекрасна дівчина з рожевим фуросікі із зображенням журавлів.

Протягом усього твору вона втілює красу, природність, чистоту у всіх розуміннях. І одночасно вона — символ недосяжної краси, яку не можна збагнути розумом, а можна тільки відчути. Можливо, тому Кікудзі вважав її недосяжною. Але, як переконує хід подій, те, що вважалося недосяжним, стає реальністю. І навпаки, те, що вважалося реальним, насправді виявилося недосяжним. Герой однаково зачарований люблячою, ніжною, беззахисною Фуміко та чистою, піднесеною, цнотливою, терплячою, відданою Юкіко. Долі героїв повісті переплелися.

Лірична повість «Тисяча журавлів» написана на основі давнього естетичного принципу японського мистецтва — міябі (яскрава краса). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна краса, втілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна краса, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, що знайшла втілення в образі Фуміко. Автор передає відчуття краси за допомогою особливого прийому — натяку (йодзю), який створює настрій, викликає «надпочуття», змушуючи працювати думку й уяву читача. Назва твору промовиста: тисяча журавлів — це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони зовсім поруч.

Сьодзі — розсувна перегородка з напівпрозорого паперу, що розділяє внутрішній простір традиційного японського житла.

Орібе — чашка у стилі Орібе Фурута, відомого майстра чайної церемонії XVI ст.

ТИСЯЧА ЖУРАВЛІВ

(Уривок)

(.) Усі дивилися на дівчину. Вона, певно, не здогадувалася, які пристрасті вирують навколо чашки. Завченими рухами виконувала чайний обряд.

Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством.

На сьодзі позад дівчини падала тінь від молодого листя, а її яскраве кімоно немов світилося м’яким відбитим сяйвом. Волосся теж ніби промінилося.

Як для чайної церемонії в кімнаті було надто видно, зате світло підкреслювало вроду дівчини. Її шовкова серветка, червона як полум’я, вражала не так м’якістю, як свіжістю. Здавалось, у руках дівчини розпускається червона квітка.

Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики.

Пані Оота взяла орібе в руки.

 Зелений чай у чорній чашці — яка це краса! Мимоволі спливають у пам’яті зелені весняні бруньки... — сказала вона. А про те, що ця чашка належала її чоловікові, не прохопилася й словом.

Потім почався традиційний огляд чайного начиння. Дівчата не дуже на цьому розумілися, а тому слухали дещо з пояснень Тікако.

Глечик і бамбуковий черпачок теж належали батькові Кікудзі, але Тікако про це не згадала, Кікудзі промовчав і собі.

Поки Кікудзі сидів і дивився, як розходяться дівчата, до нього підійшла пані Оота.

 Пробачте мою недавню нечемність! Ви не сердитесь на мене?.. Коли я вас побачила, на мене наринули спогади.

Із сусідньої кімнати гукнула Тікако:

 Кікудзі-сан!

Пані Оота неохоче підвелася. У саду на неї чекала донька.

Вони вклонилися на прощання й пішли. В очах доньки було благання.

У суміжній кімнаті Тікако з кількома найулюбленішими ученицями й служницею наводила лад.

 Що вам казала Оота-сан?

 Нічого особливого.

 Остерігайтеся цієї особи. В неї слова ласкаві, та думки лукаві.

 А проте у вас вона ніби частий гість? Відколи це? — вколов Кікудзі. На Кікудзі ніби війнуло отруйними випарами, і він швидко вийшов.

Тікако подалася за ним.

 То як? Гарна дівчина?

 Гарна... Та вона б сподобалася мені ще більше, якби я зустрівся з нею десь-інде, де не було б ні вас, ні пані Оота, де не витав би дух мого батька.

 І вас турбують такі дрібниці? Оота-сан не має до неї жодного стосунку.

 Можливо. Але мені незручно перед дівчиною.

 Чому?..

 Якщо Оота-сан вам дошкулила, то я, звичайно, прошу пробачення. Хоч я її і не запрошувала. Тож можете бути певні, що донька Інамури не має нічого спільного з Оота-сан.

 А тепер бувайте.

Кікудзі підвівся. Якби він не урвав розмови, то Тікако, мабуть, не так скоро відчепилася б від нього.

Лишившись на самоті, Кікудзі помітив, що дика азалія на схилі гори вбралася в пуп’янки. Він глибоко вдихнув повітря.

Кікудзі сердився на себе за те, що спокусився на лист Тікако. Зате дівчина з журавлями на фуросікі не йшла з думок. (.)

Переклад Івана Дзюба

1. Пригадайте, у чому полягає сутність чайної церемонії у сприйнятті японців.

2. Поясніть, з якою метою використав Ясунарі Кавабата чайну церемонію у композиційній побудові повісті «Тисяча журавлів».

3. Розкрийте зміст назви твору «Тисяча журавлів».

4. Простежте, як показана природа в повісті.

5. Схарактеризуйте роль символіки у творі. Назвіть символи і розкрийте їхнє значення.

6. Поміркуйте, яку роль в житті Кікудзі відіграють пані Оота, Фуміко, Юкіко і Тікако. З якими враженнями у Кікудзі автор пов’язує стосунки з ними?

7. Сформулюйте, яким чином і за допомогою яких засобів має відбуватися чуттєве сприйняття світу, на думку письменника.

8. Проаналізуйте, з якою метою автор уводить в роман образ батька Кікудзі, який давно помер.

9. Напишіть твір про творчість Ясунарі Кавабати на тему «Красою Японії народжений».

Об’єднайтеся у групи і дослідить національні естетичні традиції в повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів». Представте їх у вигляді презентації.

uk.wikipedia.org/wiki/Кавабата_Ясунарі

Американський письменник Ернест Гемінґвей був справжнім сином свого бурхливого часу. Повість «Старий і море» є своєрідним підсумком його творчості й вершиною роздумів про сенс життя. Саме в історії про старого рибалку є знамениті слова: «Людина створена не для того, щоб терпіти поразку. Людину можна знищити, але не можна перемогти».

Ґабріель Ґарсія Маркес — колумбійський письменник і публіцист, один з найяскравіших представників магічного реалізму. В оповіданні «Стариган із крилами», сповненому філософської глибини сплаві реальних подій та оживленого дива, Маркес творить власний, досить сумний міф про пришестя на грішну землю янгола, про людей і земне життя.

Ясунарі Кавабата у своїх творах змалював «картину душі» японської людини, за якою західний читач може судити про Японію та про її людей. В основу ліричної повісті письменника «Тисяча журавлів» покладено традиційну японську чайну церемонію. Назва твору промовиста: тисяча журавлів — це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони зовсім поруч. 

Ключові поняття теми:

рибалка, риба, янгол, крила, чайна церемонія, щастя.