Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

7.3 Сербія. Милорад Павич (1929—2009)

Сербський письменник Милорад Павич — один із найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму XX століття, твори якого перекладено майже шістдесятьма мовами.

Милорад Павич

Обкладинка українського видання роману Павича

7.3.1 Життя і творчість Милорада Павича

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Бєлграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім’ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Їх поєднала любов до спорту.

Дитиною Павич пережив німецьку окупацію, став свідком бомбардувань Бєлграда. Удруге письменнику довелося це пережити в 1999 році під час війни у колишній Югославії. Ці переживання вже зрілий письменник відтворив у своєму романі «Зоряна мантія».

У 1949 році Милорад Павич вступив до Бєлградського університету, а в 1953 році закінчив відділення літератури філософського факультету. Саме тут, в університеті, Павич починає писати, виробляючи свій оригінальний стиль.

Павич здобув ступінь доктора філософії в галузі історії літератури в Загребському університеті, захоплювався літературознавством, журналістикою, перекладав і викладав студентам у паризькій Сорбонні, у Відні, Фрайбурзі, Регенсбурзі та Белграді. Перша поетична збірка Павича «Палімпсести» вийшла друком 1967 року.

У 1991 році він увійшов до складу Сербської академії наук і мистецтв. У 2004 році номіну- вався на Нобелівську премію з літератури.

Павич володів російською, німецькою, французькою, кількома стародавніми мовами, перекладав Пушкіна і Байрона на сербську мову.

Помер Милорад Павич 30 листопада 2009 року у віці 80 років.

Популярність Мілораду Павичу приніс роман «Хозарський словник» (1984), що став бестселером. За цей роман його нагородили літературною премією.

Роман «Хозарський словник» — це своєрідне поєднання історичного дослідження, художнього тексту, енциклопедичного довідника. Твір має підзаголовок — «роман-лексикон у 100 000 слів», та епіграф: «На цьому місці лежить читач, який ніколи не відкриє цю книгу. Тут він спить вічним сном». Оригінальність роману полягає ще й в тому, що він існує у двох іпостасях: жіночої і чоловічої версії. Роман стилізований під давні наукові трактати і дослідження — нібито сучасну версію «Хозарського словника» 1691 року. Мова «Хозарського словника» позбавлена ясності й логічності, що наближує словник до творів Ежена Йонеско і Семюеля Беккета.

В останньому інтерв'ю Павич назвав себе дуже щасливим письменником і дуже, дуже нещасною людиною: «У мене немає біографії, є тільки бібліографія».

Україна і світ

Для українських читачів «Хозарський словник» цікавий із трьох причин: по-перше, хозари — складова нашої історії (так звані «козари» згадуються в «Повісті минулих літ» під 965 роком), по-друге — у тексті порушується актуальна для українців проблема меншовартості, по- третє — унікальність тексту, який сконструйовано з цитат і метафор, кожна з яких вимагає вдумливого повільного читання, «смакування» тексту і, зрештою, — його оцінки.

Крім того, у «Правовому укладі та конституції щодо прав і вольностей війська Запорозького...» читаємо: «...войовничий прадавній козацький народ, раніше званий хозарським, Господь спершу возвеличив лицарською вдачею, просторими володіннями і вікопомною славою. Той народ своїми завзятими походами морем і сухопуттю не лише довколишні племена, а й саму Східну імперію (Візантію) потрясав таким страхом, що східний імператор, прагнучи жити з ним у мирі, заручився тривким подружнім зв’язком із його зверхником — нарік своєму синові дочку кагана, тобто князя козаків».

Українською мовою твори Милорада Павича перекладали Олена Дзюба, Іван Лучук, Наталя Чорпіта, Ольга Рось, Алла Татаренко, Олег Микитенко.

Милорад Павич із дружиною Ясміною Михайлович

Після «Хозарського словника» постмодерні експерименти Павич успішно продовжив у романі-клепсидрі («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм»), романі-ворожінні на картах Таро («Остання любов у Царгороді») та детективі «Унікальний роман» із сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимально залучитися до творчості, запропонувавши свій фінал.

Сербський класик, за його власним визнанням, боявся набриднути читачеві, тож зумів його захопити, зробивши співавтором своїх творів. Постмодерністські експерименти з побудовою твору, персонажі і місця, складні сюжетні лінії — у своїх творах Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

7.3.2 «Скляний равлик» Милорада Павича як постмодерністський твір

Риси постмодернізму в оповіданні Милорада Павича «Скляний равлик» виявляються на різних рівнях.

Жанр твору

Новаторським є авторське визначення жанру твору — оповідання для комп’ютера й циркуля, для прочитання якого необхідний комп’ютер. Цим автор прагне не лише заінтригувати читача, а й задає правила прочитання — по колу, оскільки з часом нічого не змінюється у світі, у якому людина почувається ізольованою, самотньою, відчуженою.

Гра із твором і читачем

За принципом гри будуються описи відчуття самотності головної героїні твору панни Хатчепсут і колишньої дружини іншого головного героя Сенмута. У такий спосіб автор наштовхує читача на висновок про те, що саме самотність робить людей схожими одне на одного, а отже, зближує, духовно споріднює їх. Ідея людської самотності увиразнюється і в сюжеті. Твір розпочинається й завершується зустріччю панни Хатчепсут і Давида Сенмута, а крадені речі (запальничка й свічка) повертаються до своїх нових господарів, які поцупили їх в інших.

Упродовж життя змінюються герої, а отже, і світ, проте його риса — прагматизм — лишається непорушною. Меркантильний, егоїстичний світ приречений, він не має права на існування, а тому гине від вибуху.

Це пояснює метафоричний сенс розв’язки: вибух стався від взаємодії крадених речей, використаних як подарунки, а тому стосунки між людьми не повинні ґрунтуватися на прагматизмі, інакше вони приречені на загибель. Якщо ж читач прагне щасливого завершення твору, то можна припустити, що декоративна свічка-равлик, палаючи, долає свою замкнутість, — любов наповнює людину новими якостями, робить її здатною перемогти самотність, перетворює на дійсність сон панни Хатчепсут про «дзбан із двома шийками», коли «вино зв’язалося вузлом і двома струменями наповнило водночас два келихи».

Значення центральної метафори

Важливу роль в оповіданні відіграє художня деталь — скляний равлик — метафора людини: вона ізольована, замкнута, як равлик у мушлі, і разом із тим дуже вразлива, їй легко зашкодити, як склу. Але скляний равлик — це свічка, яка горить, тобто віддає себе іншим.

Скляний равлик

Варіанти фіналу твору як ознака стилю Милорада Павича

Дві версії фіналу оповідання демонструють характерну для постмо- дерністів можливість по-різному розв’язувати проблеми, спонукаючи читача вибирати одне з двох моральних правил.

Таке новаторське художнє вирішення є творчим продовження світової літературної традиції Генріка Ібсена і Бертольта Брехта використовувати відкритий фінал драм.

Інтертекстуальність

Не менш важливою постмодерністською рисою твору є інтертекстуальність — використання інших творів завдяки цитуванню та наслідуванню чужих стильових правил окремих письменників, літературних шкіл і напрямів.

Милорад Павич створює інтертекстуальні зв’язки в іронічно-пародійній формі. У побудові сюжету вгадується популярна новела О’Генрі «Дари волхвів». Сюжет твору О’Генрі (передріздвяні клопоти, перипетії з подарунками) наповнюється зовсім іншим, протилежним змістом. Герої позбавлені щирості в почуттях, мудрості й благородства. Замість щасливої, хоч і бідної сім’ї, маємо роз’єднаних, загублених у своїй самотності нещасних людей. Їхнє випадкове знайомство — шанс змінити себе, а разом із тим і світ. Але чи буде використано цю можливість, залежить від читача.

«Відмова від монопольного права автора на істину»

Оповідання Милорада Павича органічно вписується у світовий літературний інтертекст, письменник і читач вступають у своєрідний діалог з митцями, котрих також хвилювала ця проблема, — росіянином Ф. Достоєвським («Ідіот»), австрійцем Ф. Кафкою («Перевтілення»), швейцарцем Ф. Дюрренматтом («Візит старої дами») та іншими. В іронічному вимірі Павич зобразив розгубленість сучасника, який не здатний піднятися на духовний рівень пошуків, а тому обмежується матеріальною буттєвою сферою, хоча відчуває при цьому дискомфорт, бо його власне людський потенціал лишається нереалізованим.

Побудова системи персонажів

У «Скляному равлику» діють дві центральні фігури — панна Хат- чепсут і Давид Сенмут, дві другорядні — колишня дружина Давида й ефемерна донька Ніферуре та випадковий перехожий (єдиний персонаж, що порушує симетрію образної системи, але потрібний для зображення головних героїв у соціумі і відтворення (через крадіжку) їхнього способу встановлення контакту з людьми).

Образ доньки Ніферуре перебуває в центрі кола (місце, яке проколює голка циркуля). Вона — символ найголовнішого в житті, що люди знищують у гонитві по колу, яке окреслює циркуль їхніх цілей — фальшивих цінностей. Вона символізує загублений потенціал, хибний спосіб налагодження стосунків між чоловіком і жінкою. Але цим не обмежується її роль. Якщо спробувати використати авторську підказку — «центральна клавіша», яка застосовується на комп’ютері для створення пропуску, то можна припустити, що Ніферуре символізує втрачену можливість подолати самотність найкращим способом — завдяки створенню сім’ї, народженню дитини.

Якщо ви не прочитали розділи «Панна Хатчепсут», «Пан Давид Сенмут, архітектор», читайте ці розділи. Якщо ж прочитали, йдіть на середню клавішу, під заголовком «Дочка, яка могла зватися Ніферуре».

СКЛЯНИЙ РАВЛИК

(Уривок)

ЗАПАЛЬНИЧКА

Напередодні Різдва архітектор Давид Сенмут знову навідавсь у помешкання своєї колишньої дружини, яка на той час була у від’їзді. Він помився, почистив зуби, гладенько зачесав волосся й сів, обхопивши руками коліна так, що став схожим на якийсь гральний кубик. Зо дві хвилини Давид Сенмут відпочивав у цьому положенні. Раптом йому за- праглось потримати в руках якесь маленьке створіння, може, дівчинку, захищати її й боронити... Потому він вийняв з кишені оту запальничку й поклав її в темно-синю торбинку, всипану друзками крихітних дзеркалець. Він випив віски й дістав із жінчиного бару пляшку білого італійського шипучого вина. Давид Сенмут надавав перевагу білому жіночому шампанському «блу», отому більш солодкому, із написом «muscadet», а не чоловічому, з написом «brut». Загортаючи пляшку в білий папір, він подумав, що вино — то вічний хворий, як і жінка, однак помирає як чоловік, і лише рідко яке вино переживе людський вік...

У записці продавщиці жіночої білизни він прочитав, де вона мешкає, й рушив туди із шампанським. Вона зустріла його серед соломи, якою було посипано підлогу квартири, й обійняла, простягла йому коробочку в золотому папері з бантиком.

 Це неможливо! — вигукнув він.

 Мій різдвяний подарунок для тебе,— мовила вона.

Вражений, Давид подивився на неї, і йому спало на думку, що темрява зійшла з неба до її очей, щоб тут заночувати. Самий лише брязкіт її дешевих браслетів із бубонцями був коштовніший за найдорожчого пса.

Давид розгорнув золотавий папір і на свій подив побачив у середині тільки особливу свічку для разового застосування, у вигляді равлика, наповненого блакитним пилом.

«Моя колишня дружина таки справді вміє образити чоловіка. І це подарунок?» — подумав він.

 Ти розчарований? — запитала продавщиця жіночої білизни.

 Ні. Навпаки,— відказав він, вийняв з кишені темно-синю торбинку й простяг дівчині:

 Я теж приніс тобі подарунок.

З торбинки вона витягла вже знайому їй запальничку, яку зо два дні тому вкрала в пана в чорно-лакованому пальті.

 Чудово, мені якраз бракувало запальнички!

Вона обійняла, поцілувала архітектора Давида Сенмута й додала:

 Запали скляного равлика, поки я принесу вечерю.

 Що на ній написано? — докинула вона йому, пораючись біля їжі.

 На чому?

 На запальничці.

 Маєш на увазі інструкцію для користування? Не знаю. Я її викинув. Навіщо тобі інструкція?

 Та ні, я питаю, що написано на самій запальничці!

 Не пригадую, зараз подивлюся...

Тут панна Хатчепсут випередила його й продекламувала напам’ять:

 «Якщо мене тричі поспіль креснеш, твоє бажання здійсниться!» Хіба не це там написано?

Архітектор Давид Сенмут ще раз упродовж цього вечора був приголомшений. Він ніяк не міг пригадати, коли в продавщиці жіночої білизни вкрав ще й запальничку. Проте, якщо ця штуковина не була її, звідки дівчина знала навіть те, що на ній вигравіювано. Про нічну сорочку третього розміру він знав, але про те, що вкрав у неї ще й запальничку, не мав і гадки.

Безперечно, справи із подарунками пішли шкереберть. Треба було щось зробити, щоб не зіпсувати вечір. І він бовкнув перше, що спало йому на думку:

 Я знаю, як тебе звати!

 Невже? — відповіла продавщиця жіночої білизни. — Звідки знаєш?

 Не знаю звідки, але знаю. Тебе звати Хатчепсут.

 Уперше чую,— відказала вона і поставила скляного равлика на срібне блюдце, що стояло посередині столу.

Тут архітектор Давид Сенмут креснув запальничкою. Перший раз вона висікла гарний, блакитнуватий пломінчик. І пан Сенмут засвітив

скляного равлика. Світло розлилося по столі, осяяло кімнату. Золоте сяйво було всюди, навіть на їхніх вустах. Це було видно кожного разу, коли вони щось промовляли.

 Кресни ще раз, — мовила вона, — треба тричі!

І вдруге запальничка спрацювала добре. Але на третій раз ні. Дала осічку.

 Дарма! — мовив архітектор Сенмут панні Хатчепсут.— Не здійсниться моє бажання.

 Здійсниться, ще й як здійсниться, — сказала вона й поцілувала свого архітектора так, як його ніхто досі не цілував.

Під тим довгим поцілунком лежала на підлозі, в тіні столу, викинута інструкція щодо поводження із запальничкою:

УВАГА! НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ!

Тримати подалі від вогню. Це не проста запальничка.

Це зброя особливого призначення.

Динамітний набій у ній активується після третього послідовного загоряння приладу.

Переклад Олега Микитенка

1. Розкажіть, що вас зацікавило в біографії Милорада Павича.

2. Поясніть, як сербський письменник пов’язаний з Україною.

3. Поділіться враженням про оповідання Милорада Павича «Скляний равлик».

4. Доведіть, що оповідання «Скляний равлик» — постмодерністський твір.

5. Проілюструйте улюблені художні засоби письменника.

6. Напишіть есе на тему «Причини самотності та способи її подолання».

1. Об’єднайтеся у групи і підготуйте повідомлення із презентацією на одну з тем:

 Чим нас захоплюють твори постмодернізму;

 Милорад Павич як письменник третього тисячоліття.

2. Об’єднайтеся в пари і складіть рекламний текст для оповідання «Скляний равлик».