Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

Розділ 2. Модернім

2.1 Модерністська проза початку ХХ ст.

Література початку ХХ століття вражає розмаїттям шкіл, течій, напрямів. Але є в ній і те, що в усі часи об’єднує справжніх митців, — любов до людини, тривога за її долю, прагнення зберегти її неповторний духовний світ.

1. З ранніми течіями модернізму ви ознайомилися в 10 класі. Пригадайте, що викликало появу нового мистецтва наприкінці ХІХ ст.

2. Схарактеризуйте, які засади визначають сутність модерністського мистецтва.

3. Назвіть течії раннього модернізму та їхніх найяскравіших представників.

XX століття принесло світові нечувані потрясіння — 1914 року почалася Перша світова війна, Європою прокотилася хвиля руйнівних революцій, а в середині століття світ опинився на порозі нової катастрофи — Другої світової війни. Передчуття — ця ознака майбутньої кризи — з’явилося у мислителів і художників раніше, ще в кінці XIX століття, створивши особливу атмосферу цього моменту історії. Німецький письменник Томас Манн писав про світову війну 1914 року: «... це історична віха, яка відзначила кінець одного світу і початок чогось абсолютно нового». «Зовсім новим» було XX століття, що постало нарешті у своєму справжньому вигляді — як епоха світових війн і пролетарських революцій, доба соціальних утопій і глобальної кризи.

Модернізм — це не тільки революція у царині художньої форми, а й соціальне бунтарство, бо мистецтво модернізму виступало проти жорстокої соціальної дійсності та абсурдності світу, обстоювало право людини бути вільною.

Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо) і поширився в Європі. Модерністи прагнули докорінного оновлення літератури і знаходили нові художні форми. Вони стверджували, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки, тому мистецтво модернізму набувало переважно ірраціонального характеру. Це стало справжньою художньою революцією.

Протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув усіх його досягнень, а навіть використовував їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.

Загалом мистецтво початку ХХ століття стало приділяти більше уваги питанням світоглядного характеру, намагаючись визначити місце особистості у Всесвіті, загальні закони духовної еволюції людства, моральні чинники розвитку цивілізації. Провідні філософи доби розмірковували над цими проблемами. Їхні висновки примусили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в ньому.

Французьке слово модерн означає «сучасний, найновіший». Цим терміном почали позначати якісно нові явища в літературному процесі.

ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНА ОСНОВА МОДЕРНІЗМУ

Артур Шопенгауер (1788-1860) — німецький філософ-ідеаліст.

Фрідріх Ніцше (1844-1900) — впливовий німецький філософ, психолог і філолог, критик традиційної моралі, один із найпопулярніших мислителів, творчість якого суттєво вплинула на культуру ХХ століття.

Анрі Бергсон (1859-1941) — французький філософ і мислитель, лауреат Нобелівської премії з літератури.

Зігмунд Фрейд (1856-1939) — австрійський психолог і психіатр.

Батько Зігмунда Фрейда народився в місті Тисмениця в Галичині, прожив там до 25 років. Мати Фрейда народилася в місті Броди на Львівщині, а виросла в Одесі.

Засновників модернізму в прозі — Джеймса Джойса, Марселя Пруста, Франца Кафку — називають «батьками модернізму».

Працюючи зі своїми пацієнтами, Фрейд дійшов висновку: неприємні переживання і потяги людини витісняються з її свідомості й залишаються у сфері підсвідомого, проте вони позначаються на уявленнях, учинках і рішеннях. Психоаналіз надзвичайно вплинув на літературу та мистецтво ХХ століття.

Модернізм відкриває абсурд як якість реальності. Австрійський письменник Франц Кафка виростає у літературі першої половини ХХ століття в ключову фігуру саме тому, що все неймовірне, усе жахливе в його творах зображено правдоподібно і навіть життєподібно.

Після революції, здійсненої психоаналізом в уявленнях про життя душі, ставлення до свідомості не могло залишатися тим самим. Сам акт думки бачиться іншим — психологізм колишнього зразка стає недостатнім для нової літератури. У прозі XIX століття перед читачем з’являється результат думки — будь-який монолог, скажімо, Жульєна Сореля або Родіона Раскольникова, — це підсумок процесу мислення, логічно побудований ланцюг висновків. XX століття показує сам процес мислення — попередню, «чорнову» роботу свідомості. 

Зміни, які виводять нас до нового психологізму, нового написання і нового типу героя у літературі, пов’язані з експериментами француза Марселя Пруста та ірландця Джеймса Джойса. Ці художники перенесли акцент з активної взаємодії між літературою й життям у внутрішньотекстову площину. Тепер не дійсність впливала на літературу, а навпаки — література на життя.

Твори Джеймса Джойса (1882—1941), написані англійською мовою, відзначаються витонченим психологізмом та пошуком нових форм для створення художнього світу.

Хоча Джойс більшу частину дорослого життя прожив за межами батьківщини, усі подіі його творів відбуваються в Ірландії, а центр світу створеного Джойсом, міститься в Дубліні.

Слава прийшла до Джойса після публікації в 1922 році в Парижі повного видання знаменитого роману «Улісс», над яким він працював вісім років.

Говорити про подібність героїв «Одіссеї» Гомера і Джойсового «Улісса» можна хіба що з іронією, проте таке зіставлення підкреслює спільні риси будь-якого людського життя. Паралелі накреслено між кожним із персонажів «Улісса» й «Одіссеї» та між кожним епізодом роману й давньогрецького епосу.

Художній прийом — внутрішній монолог героя — Джойсу вдалося перетворити на загальний метод зображення дійсності. Такі твори називають літературою «потоку свідомості».

Теорія літератури

«Потік свідомості» — поняття, запозичене із психології; тут порівнюється свідомість людини із плином ріки, потоку. У потоці свідомості людини відчуття, асоціації постійно змінюються та химерно переплітаються.

Улісс (лат. Ulisses) — форма імені славнозвісного Одіссея, утворена від давньогрецького фонетичного варіанта Olysseus, яку використовували в латинській мові та давньоримській міфології.

Композиція «Улісса» надзвичайно складна. Роман складається із трьох частин (загалом у них 18 епізодів — так автор називає розділи), які нагадують про події гомерівської «Одіссеї».

«Улісс» — підкреслено експериментальний роман, розрахований на ерудованого читача, який буде насолоджуватися, розплутуючи загадки автора.

Діалог літератур

Творчість Джойса сприяла інтелектуалізації літератури ХХ століття, її зв’язку з філософією і психологією. Наслідувати Джойса неможливо, він оригінальний і неповторний. Його роман «Улісс» суттєво вплинув на творчість багатьох видатних письменників Америки та Західної Європи, починаючи з 1920-х років і до сьогодні. Вплив Джойса відчутний

Перше видання «Улісса» було віддруковане в Парижі в 1922 році. Його тираж лише тисячу примірників. Сто з них Джойс підписав власноручно. Книжки з першого тиражу роману «Улісс» нині є найдорожчими друкарськими виданнями.

Марсель Пруст із цікавістю й повагою ставився до творчості Оноре де Бальзака, у його романах твори Бальзака посідають почесне місце в бібліотеці герцога Германтського. Саме традиція Бальзака багато в чому сформувала творчу манеру письменника.

у творчості Томаса Стернза Еліота і його послідовників, у творах Вірджинії Вулф, Семюеля Беккета, Ернеста Гемінґвея, Джона Стейнбека, Вільяма Фолкнера, Томаса Манна та багатьох інших письменників. Покоління модерністів, та й не тільки вони, виховувалися на книгах Джойса.

Звернення до міфу, відкриття Джойса, знайшло широке застосування у творчості видатних майстрів художнього слова: Томаса Манна, Джона Апдайка, Ґабріеля Ґарсії Маркеса, Вільяма Фолкнера та багатьох інших.

Марсель Пруст (1871-1922) здобув світове визнання як автор роману-епопеї «У пошуках утраченого часу», одного з найвизначніших творів світової літератури ХХ століття.

Розпочатий у 1909 році роман складається із семи книг, у яких діють понад дві тисячі персонажів. Багатотомна епопея — це потік спогадів автора-оповідача, де стираються грані між минулим і сучасним.

З дев’яти років Марсель Пруст хворів на астму, через гострі напади якої останні шістнадцять років життя був змушений замкнутися в темній кімнаті з оббитими пробкою стінами. Контакт із реальністю для нього був майже неможливий, і він створив власний світ, описавши не тільки своє життя, а й життя Франції на межі століть.

У всіх книжках епопеї герой-оповідач художник Марсель розповідає про своє життя, родину, друзів, знайомих, сусідів, про провінційне містечко Комбре, де в родинному маєтку минули його дитячі роки, про світську атмосферу Парижа, у яку він занурився юнаком, і, врешті, про Францію. Пруст створив портретну галерею живих і переконливих образів: від служниці Франсуази до представників аристократичної та буржуазної еліти — аристократів Германтів і банкіра Свана. У його творі мистецтво, література, живопис, музика «діють» нарівні з фактами реальності, а важать часом більше за них.

Для розкриття складного внутрішнього світу людини Марсель Пруст збудував багатотомний цикл романів як безкінечний внутрішній монолог головного героя. Він зображує людину виключно «зсередини», докладно показуючи психічний процес, і найточніше фіксує думки й почуття героїв.

Україна і світ

Українською мовою твори Джеймса Джойса перекладали Ростислав Доценко, Роман Скакун, Елла Гончаренко, Мар’яна Прокопович та інші. Переклад роману «Улісс» почав Олександр Терех (1966 р., за ред. Григорія Кочура), а завершив Олександр Мокровольський. Повний текст легендарного твору Джойса українською мовою з’явився друком у 2015 році.

Твори Марселя Пруста перекладав українською мовою Анатоль Перепадя. Роман «У пошуках утраченого часу» у його перекладі публікувався у видавництві «Юніверс» з 1997 по 2002 рік.

1. Пригадайте світоглядні й естетичні засади модернізму.

2. Поясніть, яких письменників і чому вважають «батьками модернізму».

3. Дайте визначення поняття література «потоку свідомості».

4. Висвітліть художні відкриття Джеймса Джойса в романі «Улісс».

5. Поміркуйте, що вирізняє творчу спадщину Марселя Пруста.

Об’єднайтеся в пари і складіть кластер «Модерністська проза початку ХХ століття».

Кластер — система характерних рис поняття або явища, однакових або подібних елементів у взаємозв'язках.