Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

2.2 Німецькомовна проза. Франц Кафка (1883-1924)

Франца Кафку вважають австрійським письменником, хоча він був євреєм, народився у Празі й писав німецькою мовою. З цього поєднання постає дивовижний і неповторний поетичний світ митця. Сучасники його майже не помітили, і тільки через десятиліття по смерті Кафку було визнано одним із найвидатніших письменників ХХ століття. Це сталося тому, що митець випередив свій час, він ніби передбачав і відчував ті катаклізми, які пережило людство у ХХ столітті.

2.2.1 Життя і творчість Франца Кафки

Франц Кафка народився 3 липня 1883 року в Празі (на той час це була Австро-Угорська імперія) у єврейській сім’ї. Його батько Герман Кафка, син різника, спочатку був дрібним крамарем, але згодом завдяки наполегливості та вдалому одруженню розпочав власну справу (торгівля галантерейним крамом). Герман Кафка мав деспотичний характер і був «домашнім тираном» для своєї родини, особливо для Франца, якого не розумів.

Промовистий факт: твір «Лист до батька» свого сина- письменника Герман Кафка так і не прочитав.

Мати письменника Юлія Леві-Кафка, хоч і походила із сім’ї рабинів (священиків), віддавала перевагу німецькій мові. Вона намагалася підтримати сина, але боялася чоловіка й тому не могла бути для Франца справжньою опорою.

У Кафки було два молодших брати і три молодші сестри. Обидва брати померли до того, як Францу виповнилося 6 років. Отже, батько вбачав у єдиному синові свого наступника, якому мріяв передати родинну справу. Проте самому хлопцеві більше подобалося вважати себе спадкоємцем материнської лінії, де були священики, теологи, яскраві, непересічні особистості, він категорично не хотів мати справу з комерцією, а мріяв про літературу.

Можливо, саме в цьому трагічність стосунків Кафки з батьком, своєрідної любові-ненависті, про яку він відверто розповів у своєму «Листі до батька» і яка багато в чому визначила як його особисте життя, так і творчість.

Франц Кафка почувався в сім’ї самотнім. Невпевненість у собі, самоосуд та хворобливе сприйняття навколишнього світу виніс він із батьківського дому. Усе це задокументовано в його листах та щоденниках. Кафку можна назвати письменником, створеним власною біографією.

Чеською мовою Kavka — це ґава. Саме цей птах був торговельною емблемою магазину Германа Кафки. А його син Франц, хоч і користувався конвертами з батьковою емблемою для своїх листів, писав про себе так: «Я — Kavka, у вугляра є така... Цій моїй родичці живеться краще, ніж мені. Щоправда, у неї підрізані крила. Зі мною цього робити не треба, оскільки мої крила відмерли. І тепер для мене не існують ані висота, ані далечінь.» 

Франц Кафка розмовляв і писав німецькою, хоча чудово знав чеську, а також французьку мови.

Навчався Кафка в німецькій початковій школі, потім у гімназії, де почав цікавитися літературою. Читав Йоганна Вольфганга Гете, Генріха Ібсена, Фрідріха Ніцше, Чарлза Діккенса, Густава Флобера, інших письменників, а також брав активну участь в організації літературних зустрічей і театральних вистав.

На оточення Франц Кафка справляв добре враження своєю акуратною, суворою зовнішністю, спокійною та незворушною поведінкою, а також розумом і незвичайним почуттям гумору.

У 1901 році Кафка, попри невпевненість у своїх знаннях, легко склав іспити на атестат зрілості і вступив до празького Карлова університету.

У 1902 році в його житті відбулася знаменна подія. Кафка познайомився з Максом Бродом, який теж навчався в університеті. Їхня дружба тривала понад двадцять років, до самої смерті Кафки. Макс Брод першим підтримав та гідно оцінив літературні спроби друга і спонукав його до публікації. Завдяки Броду Кафка познайомився з письменниками-початківцями та інтегрувався в літературне життя Праги. І саме Максові Броду ми завдячуємо тим, що більшість творів Кафки, не опублікованих за життя письменника, побачили світ.

Кафка почав писати в університетські роки. З 1904 року він працював над оповіданнями, які згодом увійшли до збірки «Споглядання».

У 1906 році Кафка закінчив університет і деякий час практикував у суді, потім працював у приватному страховому бюро, а невдовзі перейшов на роботу до державного Агентства страхування робітників від нещасних випадків.

Кафка був службовцем половину робочого дня. Оскільки робота для молодого письменника була заняттям другорядним та обтяжливим, такий режим підходив йому якнайкраще. Він приходив зі служби, відпочивав і брався до свого справжнього заняття — літературної праці. Проте такий спосіб життя остаточно зруйнував його слабке здоров’я.

У 1908 році в журналі «Гіперіон» було опубліковано вісім оповідань Кафки: «Купець», «Неуважний погляд у вікно», «Повернення додому», «Ті, що проходять повз», «Пасажир», «Сукні», «Відмова», «Дерева». У цих оповіданнях уже з’явилися основні принципи зображення, характерні для творчості письменника: прагнення надати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої вірогідності, уміння вкласти парадоксальний зміст у побутову форму так, що випадок, який насправді не можна проаналізувати, видається правдоподібнішим за реальну правду життя.

Зв'язок письменника із Прагою — містичний і повний суперечностей. Він мріяв вирватися з Праги, й водночас його життя та творчість нерозривно пов'язані з нею. Нині Франц Кафка став однією з культових постатей у Празі. Тут є будинок-музей Кафки, кафе Кафки, Будинок книжок Кафки та Музей Кафки.

Франц Кафка винайшов першу у світі жорстку каску для робітників та отримав за це медаль, оскільки різко скоротилася смертність від виробничих травм.

1912 рік був сповнений подій як у творчому, так і в особистому житті Кафки. Він познайомився з берлінською дівчиною Феліцією Бауер, у яку закохався, довго листувався з нею, двічі був заручений, але так і не одружився.

Цього ж року Кафка почав роботу над своїм першим романом «Безвісти зниклий» (потім Макс Брод видав його під назвою «Америка»). Це перше в німецькомовній прозі зображення сучасного мегаполісу. Хоча Кафка ніколи не був в Америці, йому вдалося передати відчуття втраченості людини у світі страхітливої технізації життя.

Паралельно з романом Кафка писав свої знамениті новели «Вирок», «Перевтілення» й «У виправній колонії». Написану за ніч у вересні 1912 року новелу «Вирок» він присвятив Феліції Бауер. Ця новела про трагічні стосунки батька з сином має автобіографічну основу. «Вирок» знаменує новий поворот у творчості письменника, тут з’являються фантастичні, казкові, гротескні образи, виникає той світ, який дістав назву «кафкіанський».

За одну ніч у грудні Кафка написав новелу «Перевтілення», яку було опубліковано 1915 року в журналі та в серії «Судний день».

Хоча творчість письменника не була відома широкому колу читачів, цього ж року йому присудили премію імені Фонтане — одну з найбільш почесних німецьких нагород у галузі літератури. Сам Кафка довідався про присудження йому премії з газет.

У гротескному, чи не найстрашнішому творі Кафки — новелі «У виправній колонії» — дивовижним чином передбачено газові камери, майстерно відтворено атмосферу культу насильства, характерного для будь-якого тоталітарного режиму.

У 1914 році Кафка почав новий роман, який залишився незакінченим. За рік по смерті письменника Макс Брод розташував фрагменти твору так, як йому читав їх автор, і дав йому назву — «Процес».

Кількість версій у тлумаченні «Процесу» величезна, причому всі ці версії побудовані радше в запитальній інтонації. Чи означає дійсність роману земне буття, чи це тільки сон, кошмарне видіння? Чи є твір передбаченням нацистського і сталінського терору, тоталітаризму і тероризму взагалі? А може, Йозеф К., через свідомість якого читач дивиться на світ, просто страждає на манію переслідування? Цілком імовірно, що головна думка роману — думка про недосяжність істини та справедливості. 

У 1917 році Кафка написав кілька оповідань і новел, які були опубліковані в різних журналах та альманахах, а пізніше вийшли друком у збірці «Сільський лікар. Маленькі оповідання». Суперечливість між гаданим та дійсним, фікцією та реальністю — проблематика оповідань збірки. Назву збірці дало оповідання «Сільський лікар» — напівфантастична історія про старого лікаря, який нічим не може допомогти враженому страшною виразкою хлопчику. Ця притча із сумним фіналом свідчить про те, що письменник сумнівався у можливості практичного застосування в житті гуманістичних ідей.

У 1917 році у Кафки виявили туберкульоз. Відтоді він братиме тривалі відпустки й багато часу проводитиме в санаторіях і лікарнях. Письменник розриває другі заручини з Феліцією Бауер, пославшись на тяжку хворобу. Переривається й творча робота.

У Відні 1919 року Кафка зустрівся з чеською журналісткою та перекладачкою його творів Міленою Єсенською. Ознайомившись із чеськомовним осмисленням своїх німецьких оповідань, він переконався, що ця дівчина відчуває підтекст ним написаного. У квітні 1920-го він відправив їй листа. Мілена відповіла і закохалася в письменника, чию геніальність помітила одразу. Кафка писав їй прекрасні листи, які склали збірку «Листи до Мілени».

ОСНОВНІ МОТИВИ ТВОРІВ ФРАНЦА КАФКИ

Макс Брод не виконав наказу письменника — спалити все, без винятку, ним написане. Можливо, він вважав, що Кафка не ставився до власних слів щиро, що це було тільки якесь риторичне бажання. Брод зробив усе, щоб опублікувати літературну спадщину Франца Кафки.

Поступово здоров’я Кафки погіршувалося, на початку жовтня 1921 року він написав перший заповіт, де призначив Макса Брода своїм духівником і просив його знищити всі рукописи.

1923 року на відпочинку в Мюритці (Балтика) Кафка познайомився з єврейськими емігрантами зі Сходу. Серед них була дівчина Дора Діамант, яка стала його подругою на ті місяці, що йому залишилося жити. У вересні він поїхав до Дори в Берлін. Проте щасливого життя йому було відпущено тільки півроку.

Уже в березні 1924-го Макс Брод привіз письменника до Праги у тяжкому стані. Останній раз опинився Кафка у колі близьких. Коли страждання Кафки стають нестерпними, він звертається до лікаря зі своїми знаменитими словами: «Лікарю, дайте мені смерть, інакше ви вбивця».

Помер Франц Кафка 3 червня 1924 року в присутності Дори Діамант. Його поховали у Празі.

У літературному світі смерть Кафки пройшла непоміченою, єдиним відгуком на неї був некролог, який опублікувала в празькій газеті Мілена Єсенська. Проте не минуло й року, як Макс Брод опублікував роман «Процес» і цим розпочав шлях Франца Кафки до гучної посмертної слави.

Франц Кафка одним із перших у світовій літературі висловив відчуття катастрофічності нашого буття, у якому смерть — буденне явище, вбивство — професія, прогрес супроводжується екологічними катастрофами. У своїх творах письменник використовував складну символіку

й фантастику. Але не тільки це робить його модерністом, а власне, неповторне розуміння світу та людини: зло у Кафки — космічна сила, життя — кошмар. Художній світ Кафки сповнений жахом, безнадією й мороком. Конфлікт людини і суспільства, людини і життя здавався письменникові нерозв’язним.

1. Складіть психологічний портрет Франца Кафки.

2. Проаналізуйте, яка інформація зі статті підручника була для вас основною. Запропонуйте свої доповнення.

3. Подискутуйте, чи можна Кафку назвати письменником, створеним власною біографією.

4. Поміркуйте, чому письменник заповів спалити свої рукописи.

5. З’ясуйте, які провідні мотиви у творчості митця були зумовлені обставинами.

Знайдіть п’ять цікавих фактів із біографії письменника, якими варто було б доповнити статтю підручника. Обґрунтуйте свій вибір.

2.2.2 Новела «Перевтілення». Особливості композиції, функції фантастики

У ніч із 6 на 7 грудня 1912 року Франц Кафка написав новелу «Перевтілення», над якою працював, починаючи з 17 листопада.

Серед літературних джерел «Перевтілення» називають збірку поезій «Метаморфози» давньогрецького поета Овідія і повість «Двійник» російського письменника Федора Достоєвського. «Метаморфози» — поетичні розповіді про перевтілення, а дія повісті Достоєвського починається, як і новела Кафки, із пробудження героя, який незадоволений службою і не може зрозуміти, сон це чи ні; на балу ж він уявляє себе жуком поряд із молодим струнким офіцером. 

Ім’я свого героя Кафка запозичив із популярного роману німецького письменника Якоба Вассермана «Історія юної Ренати Фукс» (1900), де діє персонаж Ґреґор Замасса. У романі є епізод «Весільні приготування в селі». Його герой не хоче їхати в село до своєї нареченої і уявляє, як туди вирушає його оболонка, а він сам в образі велетенського жука лежатиме в ліжку: один із мотивів у «Перевтіленні».

Коли Кафка дізнався, що художник, який ілюстрував «Перевтілення», хоче зобразити на обкладинці комаху, то запротестував, кажучи, що її не можна зображати навіть здаля. Письменник запропонував сценку «батьки й управитель».

Новела Кафки має й автобіографічні джерела. Так, Ґреґор пригадує про невдале сватання до касирки магазину капелюшків: наречена письменника Феліція Бауер носила екстравагантні капелюшки і була реєстратором на підприємстві. А щоденники та листи Кафки свідчать, що іноді він відчував себе наче вкритою панциром комахою. Є автобіографічний аспект і в стосунках героя новели з сім’єю.

З перших рядків новели «Перевтілення» читач потрапляє у той дивовижний світ, який дістав назву «кафкіанський», світ безжалісний та абсурдний, де поєднуються реальність і фантастика, ніщо не піддається логічному тлумаченню, а людина, приречена на самотність, почувається лише комахою: «Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Ґреґор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху» (Тут і далі переклад Євгена Поповича).

Перевтілення Ґреґора на комаху — яскрава метафора відчуження людини від світу. Герой, який втратив людську подобу, позбавлений права на «людське» місце не тільки в суспільстві, а й навіть у власній родині. Історія поступового виштовхування Ґреґора Замзи, відданого й люблячого сина і брата, з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом та відвертим бажанням йому смерті, і складає сюжет новели.

КОМПОЗИЦІЯ НОВЕЛИ

Кожна з трьох частин складається з «появи» Ґреґора у спільній кімнаті і закінчується його «вигнанням». У першій частині він з’являється на вимогу тих, хто перебуває в кімнаті, у другій — щоб допомогти матері, яка зомліла, у третій його приваблює гра сестри на скрипці. Спершу Ґреґора виганяють зі звичного кола спілкування, потім — із спільної кімнати, а в кінці новели — із життя взагалі.

Число «три» відіграє важливу роль у поетиці «Перевтілення». Новелу поділено на три частини. Троє дверей у кімнаті Ґреґора. Крім нього, у сім’ї троє членів: батько, мати й сестра. У родині змінюються три служниці. Три Замзи пишуть три листи. У них з’являються троє пожильців тощо.

Зображує Кафка і три етапи ставлення родини до Ґреґора: спершу розгубленість, потім сприйняття його як чужого, і врешті-решт — відверта ворожість.

Символічне значення має в новелі образ дверей. Частіше зачинені, ніж відчинені, після жахливого перевтілення Ґреґора на комаху двері відділяють його від світу. Вони символізують трагічну самотність і відчуження героя. І нехай цей світ жорстокий та антигуманний, але по той бік дверей — відчай і повна безвихідь. А у вікні замість світла і сонця Ґреґор бачить темряву і дощ.

Символом страждань є в новелі яблуко, що ним батько покалічив комаху, у якій відмовляється бачити сина.

На перший погляд, у тлумаченні назви новели нічого складного немає. «Перевтілення» — це те, що сталося з Ґреґором Замзою. Та воно не єдине у творі. Змінюється, перетворюється все довкола Ґреґора: його сім’я, колеги, фактично — весь його світ. Тож фінал новели закономірний: смерть Ґреґора як підсумок ставлення до нього найближчих людей — родини, як остаточне його «вигнання».

Яскраво й детально зображує письменник внутрішній світ Ґреґора, його біль і розпуку. Потворний зовні, всередині він залишався собою: люблячим сином та братом, добрим, чуйним, турботливим. Отже, Ґреґор навіть у потворному тілі залишається людиною. І тим трагічніші байдужість, зневага, огида близьких до його нової подоби.

У чому й перед ким завинив Ґреґор Замза? Хто й за що прирік його на загибель? Кафка не дає у своєму творі жодної відповіді. Його стиль, насичений побутовими подробицями, навпаки, ніби примушує читача зосередитися на подіях, а не розмірковувати над причинами. Поєднання реальності та фантасмагорії у новелі «Перевтілення» справляє дивовижне враження: ці надприродні, аномальні обставини, у яких існують його герої, видаються реальнішими за буденне навколишнє життя.

Новела Кафки, як і вся його творчість, — це наче пророцтво, передбачення того, до чого призведе криза гуманістичних цінностей, бездуховність і байдужість до долі окремої людини, що запанували в європейському суспільстві на початку ХХ століття.

Письменник створив свій власний «кафкіанський світ» — абсурдний світ страждань, відчаю і безнадії, у якому самотня, безпомічна, приречена людина не тільки стає вигнанцем серед тих, хто її оточує, а й безжально витискається із самого життя. Тож не дивно, що після жахів тоталітаризму й Другої світової війни, Голодомору та Голокосту, коли «перевтілилися» на ворогів і підлягали знищенню десятки мільйонів людей, читачі відкрили для себе творчість Кафки й він став знаковою постаттю ХХ ст., а слова «кафкіанський», «кафкіанство» стали всім зрозумілими.

2.2.3 Образ Ґреґора Замзи

Образ головного героя є гротескним. Перетворення Ґреґора на комаху — це метафора того, що може зробити з людиною байдуже, безжальне оточення.

А також це перевтілення є алегоричним: стан душі людини створює форму тіла, а форма тіла, відповідно, відображає стан душі.

Після невдалих спроб повернутися до звичного існування Ґреґор усі свої зусилля зосереджує на пристосуванні до нового тіла. Наприклад, він з'ясував, що може лазити по стелі, і навіть полюбив подовгу там висіти.

Головний герой новели «Перевтілення» — «маленька людина», улюблений герой модерністської прози. Він звичайний комівояжер (дрібний торговець у фірмі), дисциплінований і старанний. А ще відданий і люблячий син і брат. Коли сім’я опинилася у скруті, Ґрегор пішов працювати до одного з кредиторів батька, щоб прогодувати родину й віддати борг, хоч йому й не до душі така робота. Він мріє про те, щоб сестра, яка грає на скрипці, вчилася в консерваторії. Отже, Ґреґор Замза — герой, який усім жертвує заради родини.

Комаха-Ґреґор жахнувся не самого перевтілення, не того, що з ним сталося. Він жахнувся, що запізнився на поїзд і тепер не встигне вчасно на роботу. Що в новому вигляді він не зможе працювати з клієнтами, і сім’я залишиться без засобів до існування. Що він пищить по- комашиному у відповідь на лагідні слова матері. Ґреґору соромно за своє перевтілення перед рідними. Він намагається ігнорувати свій новий вигляд, адже в душі він залишається людиною.

У кожному з розділів новели відображено певний конфлікт нового Ґреґора зі світом. У першій частині комаха-Ґреґор намагається відстоювати власну людську гідність та незмінність свого соціального статусу під час першої зустрічі в новому тілі з батьком і повіреним. У другій — розгортається боротьба комахи- Ґреґора з матір’ю і сестрою навколо портрета жінки, який для героя є символом особистого життя. Так він намагається зберегти свій людський внутрішній світ. У третій комаху-Ґреґора приваблюють звуки скрипки, він не втратив потягу до мистецтва, до духовності. Але за людські права бореться комаха, тому в усіх трьох випадках герой зазнає поразки. Відчуження Замзи від світу людей є неподоланним.

Перевтілення Ґреґора повністю змінило звичне життя родини. Саме тому він викликає у рідних тільки роздратування й відразу. Всі відвернулися від нього, навіть сестра, яка перший час співчувала, годувала брата й прибирала у нього в кімнаті.

Можливо, він відмовився від боротьби тому, що внутрішньо, ще бувши людиною, почувався комахою, не спроможною нічого змінити. Імовірно, він почувався самотнім у своїй родині й відчував, що потрібен близьким доти, доки приносить користь.

Кафка детально описує внутрішній стан і переживання Ґреґора, який у тілі комахи зберіг людське мислення й почуття. Він безмежно страждає від сорому й безвиході, від бридливого ставлення до нього найдорожчих людей. Але сам зберігає до них любов і ніжність. Добре зрозумів він і натяк батька на те, що найкращим виходом для всіх була б його смерть, і тому відмовився від їжі й помер від виснаження.

Вражає байдужість, з якою родина Ґреґора Замзи сприйняла його смерть. Вони будують плани на майбутнє, обговорюють заміжжя Ґрети, планують переїзд у нове помешкання, наче нічого не сталося.

За новелою Кафки «Перевтілення», «маленька людина» беззахисна перед навколишнім світом. Вона лише безсила, безпомічна істота, приречена на відчуження, на самотність, страждання та постійні поразки, навіть у колі найближчих людей, і врешті-решт — на загибель.

Художньо втілити своє уявлення про світ і людину Кафка зміг за допомогою гротеску.

Теорія літератури

Гротеск — тип художньої образотворчості, заснований на фантастиці, сміху, химерному поєднанні та контрасті фантастичного і реалістичного, прекрасного і потворного, трагічного і комічного. Гротескний світ — світ аномальний, неприродний, ґрунтується на припущенні; саме таким його уявляє автор.

Українською мовою новелу «Перевтілення» переклали Євген Попович (1963), Іван Кошелівець (1989) та Анна Савченко (2017).

ПЕРЕВТІЛЕННЯ

(Уривок)

I

Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Ґреґор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. Він лежав на твердій, схожій на панцир спині і, коли трохи підводив голову, бачив свій дугастий, рудий, поділений на кільця живіт, на якому ще ледь трималася ковдра. Два рядки лапок, таких мізерних супроти звичайних ніг, безпорадно метлялися йому перед очима.

«Що зі мною сталося?» — думав він. Це був не сон. Він лежав у своїй кімнаті, звичайній невеликій людській кімнаті, серед чотирьох добре знайомих стін. (...)

Ґреґор перевів погляд на вікно, і від того, що погода така погана, — чути було, як тарабанить дощ по блясі на підвіконні, — йому стало зовсім сумно. «А що, коли б я ще трохи поспав і забув усі химери», — подумав він. Але про це було годі й згадувати, бо він звик спати на правому боці, а в теперішньому своєму стані не міг перевернутися. Хоч як він борсався, щоб перекинути своє тіло на правий бік, воно щоразу перекочувалося назад на спину.

«О Боже, — подумав він, — який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога. I так доводиться хвилюватись набагато більше, ніж на тій самій роботі дома, а тут ще ця жахлива їзда, морока з пересадками, нерегулярна, погана їжа, щораз нові, чужі, байдужі люди. А хай йому чорт!»

(...)

«Отак щодня вставати вдосвіта, то можна зовсім отупіти, — подумав він. — Людині треба висиплятися. Інші комівояжери живуть, як жінки в гаремі. Коли я, наприклад, десь перед обідом повертаюсь до готелю, щоб переписати укладені угоди, ці панове ще тільки снідають. Хай би я спробував так у свого шефа: миттю вилетів би з роботи. А втім, хтозна, може, мені було б краще. Якби я не тримався місця батьків, то давно б кинув його; пішов би просто до шефа й сказав би йому геть усе, що думаю. Він би, певно, упав із своєї конторки! Дивна звичка — розмовляти зі службовцем згори вниз, сидячи на високій конторці. Ну ще не все втрачено; як тільки я зберу грошей, щоб сплатити йому батьків борг — на це треба п’ять або й шість років, — то неодмінно так і зроблю. I буде по всьому. А поки що треба вставати, бо мій поїзд відходить о п’ятій».

I Ґреґор глянув на будильник, що цокав на скрині. Боже милостивий! Було пів на сьому. Може, будильник не дзвонив? З ліжка було видно, що він наставлений на четверту, тож неодмінно мав подзвонити. Так, але ж хіба можна не почути деренчання, від якого аж меблі дрижать? Виходить, що спав він хоч і не дуже спокійно, але, очевидно, міцно. Що ж тепер робити? Наступний поїзд ще о сьомій; щоб на нього встигнути, треба стрімголов бігти на станцію, а взірці ж ще не запаковано і сам він аж ніяк не почувається бадьорим і моторним. I якби він навіть устиг на поїзд, все одно шеф буде лаятись, бо їхній кур’єр чекав на п’ятигодинний і давно вже повідомив про його прогул. Бо то такий шефів підлабузник, що нізащо не промовчить. А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Ґреґор за свою п’ятирічну службу ще ні разу не хворів. Шеф неодмінно привів би лікаря із лікарняної каси, почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень і послався б на лікаря, який узагалі всіх людей вважає за цілком здорових, тільки лінивих. Зрештою, хіба в цьому випадку він не мав би слушності? Справді, Ґреґор був тільки надто сонний, хоч і пізно встав, а так почував себе цілком добре і навіть дуже хотів їсти.

Поки він усе це швидко обмірковував, ніяк не зважуючись устати з ліжка — будильник саме пробив три чверті на сьому, — у двері в головах у нього обережно постукали.

 Ґреґоре! — почувся голос: це була мати. — Уже сорок п’ять хвилин на сьому. Хіба ти не будеш їхати?

Лагідний материн голос! Та він злякався, коли почув свою відповідь. Це був, безумовно, його колишній голос, але з домішком якогось болісного писку, що йшов ніби десь зсередини і що його годі було стримати. (...) Ґреґор хотів відповісти детально і все пояснити, однак, побачивши таке, сказав лише:

 Чую, чую, мамо, я вже встаю.

Мабуть, крізь дерев’яні двері зміна в Ґреґоровому голосі була непомітна, бо мати заспокоїлась і, човгаючи капцями, відійшла. Але ця коротка розмова звернула увагу всієї сім’ї на те, що Ґреґор чомусь і досі вдома, тож через хвилину в інші двері постукав уже батько — легенько, проте кулаком.

 Ґреґоре! Ґреґоре! — гукнув він. — Що сталося? — I за мить знову низьким голосом: — Ґреґоре! Ґреґоре!

А крізь треті двері тихенько покликала сестра:

 Ґреґоре, тобі погано? Може, тобі щось треба?

 Я вже готовий, — відповів Ґреґор обом разом, старанно вимовляючи слова і роблячи між ними паузи, щоб батько і сестра нічого не помітили.

Батько повернувся до свого сніданку, а сестра прошепотіла:

 Ґреґоре, відчини, прошу тебе!

Проте він і гадки не мав відчиняти — навпаки, радів, що за час своїх подорожей набув звичку навіть удома замикати на ніч усі двері.

Він хотів насамперед спокійно встати, одягтися й поснідати, а тоді вже обміркувати, що робити далі, бо бачив, що в ліжку нічого путнього не придумає. (...)

Скинути ковдру було легко: трохи надувся, і вона впала сама. А вже далі пішло важче, надто через те, що він став такий неймовірно широкий. Щоб підвестися, потрібні були руки і ноги, а Ґреґор мав натомість лише багато лапок, які безперестанку рухались і з якими він узагалі не міг упоратись. Коли Грегор хотів якусь зігнути, вона випростовувалась, а як, нарешті, йому таки щастило домогтися свого, інші, полишені самі на себе, тим часом прудко, судомно ворушилися. «Не треба тільки марно вилежуватися», — сказав собі Ґреґор. (...)

Потім він сказав собі: «Перед тим, як проб’є чверть на восьму, я повинен за всяку ціну остаточно залишити ліжко. Власне, на той час із контори вже прийдуть запитати про мене, бо контора відчиняється раніше сьомої. Більше всього хвилювала його думка про те, що тіло його впаде з гуркотом і це викличе за дверима якщо не жах, то, в усякому разі, тривогу. I все ж на це слід було зважитись.

Коли Ґреґор уже наполовину завис над краєм ліжка (...), він подумав, як би було все просто, коли б йому допомогли. Двох сильних чоловіків — він подумав про батька й слуг — було б достатньо; їм довелося б, тільки засунувши руки під випуклу його спину, зняти його з ліжка, а потім, нагнувшись зі своєю ношею, зачекати, доки він обережно перевернеться на підлозі, де його ніжки отримали б, слід думати, якийсь смисл. Але навіть якби двері не були зачинені, невже б дійсно довелося покликати когось на допомогу? Незважаючи на свою біду, він усміхнувся при цій думці.

Ґреґор ледве зберігав рівновагу при сильних порухах і вже ось-ось повинен був остаточно відважитися на падіння, коли з передпокою донісся дзвінок.

Переклад Євгена Поповича

1. Аргументуйте, які відомості про життя Ґреґора Замзи допомогли вам уявити соціальні умови життя початку ХХ ст.

2. Наведіть приклади гротеску в уривку.

3. Прокоментуйте, наскільки уривок допоміг вам відчути атмосферу абсурдності буття, створену письменником.

4. Доведіть, використовуючи цитати з художнього тексту, що Францу Кафці вдалося майстерно поєднати реальність і фантастику.

5. Обґрунтуйте, які суспільні та моральні проблеми порушує автор.

6. Сформулюйте свою думку про те, чи залишаються ці проблеми актуальними у наш час.

2.2.4 Характерні риси стилю Франца Кафки

Свого часу Франц Кафка став справжнім новатором у царині художньої прози, запровадивши багатозначні символічні й метафоричні образи, які підкреслювали трагізм людської долі, безкінечне відчуження окремої особистості, її самотність й безсилля перед абсурдністю буття. Його твори викликають незмінну читацьку цікавість, змушують замислитися над «вічними питаннями», які ставить людині життя. І нині, коли проблема відчуження особистості стала однією з головних проблем людського суспільства, твори Кафки особливо актуальні.

У творчій свідомості письменника настільки органічно переплітаються фантастика і реальність, що створена картина світу (ворожого, байдужого, холодного, підступного) стає абсолютно природною. Ключове слово для інтерпретації творчості Кафки часто зустрічається у його щоденниках, це слово — самотність. Герої Кафки — самотні люди, що болісно сприймають світ. Трагічне безсилля, приреченість «маленької людини» та разом з тим небажання змиритись з цим, пошуки хоч якогось виходу втілені в образах Кафки.

Франц Кафка був тонким стилістом, ясність слова й інтонації разюче контрастують у його творах із зображеним страхітливим світом.

Діалог культур

Ідею оповідання «Перевтілення» використовували в кіно багато разів:

> «Людина, що неймовірно зменшилася» (1950-ті роки)

> «Муха» (Курт Ньюман, 1956)

> «Муха» (рімейк Девіда Кронненберґа,1986)

> «Кислотний будинок» (Велика Британія, 1998)

> «Перевтілення» (Валерія Фокіна, 2002)

Діалог літератур

Художній стиль Кафки розвивався під значним впливом як романтичного, так і реалістичного гротеску різних європейських письменників: Миколи Гоголя, Чарлза Діккенса, Федора Достоєвського. Деякі дослідники його творчості вважають Кафку ірраціоналістом та містиком.

У «Шинелі» Миколи Гоголя та в «Перевтіленні» Франца Кафки чутливий герой оточений гротескними безсердечними персонажами, смішними або моторошними постатями. Як у Гоголя, так і в Кафки абсурдний герой існує в абсурдному світі, але зворушливо й трагічно б’ється, намагаючись вибратися з нього до світу людських істот, — і помирає у відчаї.

Вплив творчого методу Кафки відчули письменники різних країн: Томас Манн, деякі німецькі та австрійські митці, швейцарці Макс Фріш та Фрідріх Дюрренматт, французи Жан Поль Сартр, Альбер Камю і Семюель Беккет, а також деякі письменники США та інших країн Америки та Ірану.

Слово kafkaesk, kafkianisch, каф- кіанський у різних європейських мовах давно перетворилося на штамп. Його вживання в наш час вийшло за межі власне літератури. Звичайно, пояснення цьому криється в сучасному житті, проте лише геній Кафки надав йому вражаючої художньої форми.

Україна і світ

Найглибший, найважливіший роман Кафки під назвою «Процес» пов’язаний із Києвом. Тут восени 1913 року відбувся так званий процес Бейліса, коли звинувачували у вбивстві звичайного персонажа, маленького клерка, який не розумів, що, власне, з ним відбувається. Цей сюжет покладений в основу роману Кафки.

1. Поясніть, як ви розумієте смисл назви новели Кафки «Перевтілення».

2. Поміркуйте, чому саме на комаху перетворився Ґреґор Замза. Які можливості саме таке перетворення відкриває перед героєм, автором і читачем?

3. Простежте, наскільки детально описує Кафка внутрішній стан і переживання головного героя. Які засоби виявилися найефективнішими?

4. Дослідіть, на яких думках, відчуттях і страхах Ґреґора автор зосереджує свою увагу. Як це характеризує героя і автора?

5. Простежте зміну ставлення членів родини до Ґреґора. Чим її можна пояснити?

6. Поміркуйте, чого дозволяє досягти авторові проста розповідь про життєві негаразди, які розпочалися у героя та його родини з моменту перевтілення.

7. Визначте, яким є авторське ставлення до зображуваних подій.

8. Розкрийте, у чому полягає своєрідність творчої манери Франца Кафки.

1. Об’єднайтеся в пари і подискутуйте, чому постійно виникають конфлікти головного героя з його родиною. У чому їхня сутність?

2. Об’єднайтеся у групи і складіть буктрейлер за новелою Кафки «Перевтілення». Презентуйте його у класі.

uk.wikipedia.org/wiki/Франц_Кафка