Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

2.3 Російськомовна проза. Михайло Булгаков (1891-1940)

«Рукописи не горять» — ці слова з останнього роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» можуть слугувати гаслом його життя і творчості. Булгаков писав усупереч цькуванню критики, тиску влади і смертельній хворобі, майже без надії побачити свої твори надрукованими. А нині ім’я Михайла Булгакова справедливо стоїть серед найвидатніших письменників світу.

2.3.1 Життя і творчість Михайла Булгакова

Михайло Опанасович Булгаков, перша дитина в сім’ї професора Київської Духовної академії Опанаса Івановича Булгакова та його дружини, вчительки Варвари Михайлівни, народився 15 травня 1891 року в Києві. Обидва його діди були священиками. Ім’я хлопчикові дали на честь хранителя Києва архангела Михаїла.

Єім’я часто змінювала квартири: жили на різних вулицях і провулках київського Подолу. У Булгакових народилося ще шестеро дітей. Останньою міською адресою тепер уже повної сім’ї став будинок № 13 на Андріївському узвозі (де в майбутньому письменник Михайло Булгаков поселить у квартирі № 2 своїх Турбіних, героїв «Білої гвардії»). Дитинство чотирьох сестер і трьох братів Булгакових було щасливим і безхмарним.

Михайло навчався в одному з кращих навчальних закладів Російської імперії — у Першій чоловічій Олександрівській гімназії Києва, яку закінчив у травні 1909 року.

Булгакова-гімназиста запам’ятали в гімназії за його винахідливість у жартівливих витівках і містифікаціях, уміння давати викладачам влучні прізвиська.

Прізвище бабусі Булгакова по матері Анфіси Іванівни — Турбіна. Це прізвище Булгаков дав персонажам свого автобіографічного роману «Біла гвардія» та п'єси «Дні Турбіних».

Мати письменника говорила дітям: «Я не можу вам дати майно або гроші. Проте я можу вам дати єдиний капітал, який у вас буде, — це освіту».

Тетяна Лаппа і Михайло Булгаков прожили разом 11 років, Тетяна була з чоловіком у всіх його мандрах у роки Першої світової та громадянської війн, у Києві, у госпіталях Південно-Західного фронту російської армії, на Смоленщині, на Кавказі та в Москві.

У роки навчання Булгаков стає пристрасним, захопленим читачем. Він відкриває для себе Гоголя, якого обожнюватиме все життя, захоплюється пригодами героїв Фенімора Купера, у старших класах звертає увагу на сатиру Салтикова-Щедріна. Судячи з атестату зрілості, який Михайло Булгаков отримав у травні 1909 року, він учився в гімназії не блискуче. Найвищі бали отримав тільки з двох предметів — закону Божого та географії. Натомість захоплювався театром і літературою, брав участь у домашніх виставах, якийсь час навіть мріяв стати оперним співаком. І писав: маленькі гуморески, невеликі оповідання, сатиричні вірші, драматичні сценки.

Восени 1906 року в родині Булгакових сталося нещастя — смертельно захворів Опанас Іванович (від спадкової хвороби страждатиме згодом і його син Михайло). У березні 1907 року Опанаса Івановича не стало.

Перед останнім класом гімназії Михайло Булгаков познайомився з юною Тасею (Тетяною Лаппа), яка приїхала із Саратова на канікули до тітки, приятельки Варвари Михайлівни Булгакової. Між ним і Тасею виникли романтичні стосунки, непроста доля яких (батьки Тасі справедливо вважали, що закохані надто молоді) завершилася у квітні 1913 року, коли молоді обвінчалися в Києво-Подільській Добро-Миколаївській церкві. Михайло був тоді студентом медичного факультету Київського університету, Тетяна вчилася на Вищих жіночих курсах.

Закінчивши гімназію, Булгаков, попри свої гуманітарні схильності та інтереси, вирішив вивчати медицину і вступив на медичний факультет Імператорського університету св. Володимира в Києві. Учився він зосереджено, терпляче, і йому ніколи не довелося пошкодувати про роки вивчення медицини. Знання анатомії, психології й фізіології людини виявиться для нього безцінною школою і як для літератора. Коли почалася Перша світова війна, студент-медик працював лікарем у військових і прифронтових госпіталях.

У 1916 році він отримав диплом лікаря із відзнакою й призначення в Саратовську губернію завідувати сільським медичним пунктом. Робота дала Булгакову безцінний досвід спілкування з різними людьми, він не тільки навчився лікувати різні хвороби, а й ознайомився із прозою життя звичайних людей, став краще розбиратися в людських стосунках, темпераментах і характерах. Саме цьому періоду його життя завдячують читачі блискучим циклом автобіографічних оповідань «Нотатки юного лікаря» (1925-1926).

У 1918 році Булгакова звільняють від військової служби через хворобу. Він із дружиною повертається до Києва, оселяється на Андріївському узвозі і відкриває приватну лікарську практику. Роботи вистачало: влада в місті постійно змінювалася — німці, білі, червоні, петлюрівці — і щоразу Булгакова як лікаря мобілізовували на службу. «Кияни нарахували в себе вісімнадцять переворотів, — писав пізніше Булгаков. — Я точно можу повідомити, що їх було чотирнадцять, причому десять із них я пережив особисто».

Про події грудня 1918 — початку 1919 року Булгаков уже в Москві написав роман «Біла гвардія», головними персонажами якого стали він сам, його брат, сестра, зять, друзі й знайомі. Не можна сказати, що Булгаков добре розібрався у складному калейдоскопі подій. Він виходив швидше із традицій та вражень, ніж із політичних поглядів і переконань. Білий рух був йому близький тому, що обстоював дореволюційну Росію, країну його дитинства й юності. Останньою для Булгакова київською владою в 1919 році стала влада денікінської армії, куди його мобілізували полковим лікарем й відрядили на Північний Кавказ. Свої поневіряння цих років він описав у «Незвичайних пригодах лікаря». 

На рубежі 1919-1920 років Булгаков залишає службу в госпіталі й узагалі заняття медициною, починає друкуватися в місцевій пресі. З цього часу на Північному Кавказі почалася його письменницька діяльність.

Булгаков улаштувався на роботу завідувачем літературної секції підвідділу мистецтв відділу народної освіти, почав писати п’єси. Постановки деяких його творів мали успіх, і він усе більше утверджувався у виборі майбутньої професії.

До Москви Булгаков приїхав без грошей, без речей, щоб залишитися в ній назавжди. Перший час письменник підробляв фейлетоністом і репортером у газетах, вони з дружиною поневірялися по гуртожитках і квартирах родичів.

1 лютого 1922 року в Києві померла Варвара Михайлівна, а в Булгакова навіть не було грошей, щоб поїхати на похорон.

В одній із таких квартир, №50 в будинку № 10 на Великій Садовій вулиці, Булгакови прожили до самого їхнього розлучення в 1924 році. Ця старовинна будівля відома зараз як адреса «нехорошої квартири» з роману «Майстер і Маргарита».

Комедія «Іван Васильович змінює професію» за мотивами п'єси М. Булгакова «Іван Васильович», знята у 70-ті роки минулого століття, й сьогодні надзвичайно популярна, репліки з фільму стали крилатими висловами.

Проте найважчий період життя Булгакова в Москві завершувався. У березні він улаштувався на роботу, його статті й фейлетони, нариси й репортажі почали публікувати московські газети та журнали. Визнаний успіх висунув Булгакова в перші ряди московських літераторів, молодих прозаїків «нової хвилі». На середину 1920-х на його творчому рахунку дві повісті («Дияволіада» і «Фатальні яйця»), автобіографічні «Нотатки на манжетах», десятки оповідань, нарисів, фейлетонів — все це склало три книги вибраної прози, які вийшли друком у Москві й Ленінграді. На початку 1925 року було написано повість «Собаче серце», яку друкувати не дозволили, й вона побачила світ тільки за кілька десятиліть.

Усі ці твори сам автор розглядав як підготовку до втілення в життя по-справжньому великих задумів. Працюючи ночами, у 1923-1924 роках він пише свій головний твір того часу — роман «Біла гвардія». Повністю роман було надруковано наприкінці 1920-х років у Парижі й тільки 1966 року в Москві.

Тоді ж відбулися зміни і в особистому житті письменника. На початку 1924 року він познайомився з Любов’ю Євгенівною Білозерською, яка походила зі старовинного дворянського роду, захоплювалася літературою й театром, дружила з московською творчою інтелігенцією. Вона стала другою дружиною Булгакова.

Цей час для Михайла Булгакова — початок справжньої драматургічної діяльності. Він написав «Дні Турбіних», «Зойчину квартиру», «Багряний острів», московські прем’єри яких відбулися у другій половині 1920-х років. Його «роман» із Художнім театром, за власним висловом письменника, відобразився в прозі 1930-х років: це «Записки покійника», або «Театральний роман». Вистави йшли з великим успіхом.

Однак літературний і особливо театральний успіх Булгакова викликав заздрість і ненависть «пролетарських» критиків і письменників, «комсомольських поетів» та інших ідеологів від культури. У пресі з’явилися терміни «булгаківщина», «підбулгачник». Керівництво культурою не гасило пристрасті, а тільки підливало у вогонь олії, то забороняючи вистави, то знову даючи дозвіл. Письменника припинили друкувати журнали й газети.

1929 рік Булгаков назвав «роком катастрофи». Цього року зняли з репертуару його п’єси. Доведений до відчаю письменник розіслав на адресу Сталіна та інших членів Політбюро лист із проханням вирішити його долю й або надати йому право емігрувати, або дозволити працювати режисером-асистентом у театрі.

Питання про «літератора Булгакова» обговорювалося на засіданні Політбюро й було вирішено позитивно: 18 квітня письменнику зателефонував Сталін і запропонував йому звернутися до Художнього театру. Булгаков не встиг зателефонувати до театру, як його туди запросили й запропонували посаду режисера. Уже в травні він почав роботу над інсценуванням «Мертвих душ» Миколи Гоголя, у 1932 році відновили постановку «Днів Турбіних» і почалися репетиції «Кабали святенників», п’єси про Мольєра.

Рубіж 1929-1930 років був сповнений для Булгакова драматичними подіями не тільки творчого характеру. У лютому 1929 року він познайомився з майбутньою третьою дружиною — Оленою Сергіївною Шиловською. Спочатку в них були дружні стосунки, але невдовзі обоє зрозуміли, що кохають одне одного.

Саме в таких складних обставинах — і драматичних, і радісних, — почав Булгаков роботу над своїм головним твором — романом «Майстер і Маргарита». Першу редакцію майбутнього роману «Майстер і Маргарита» письменник знищив. У ранньому варіанті не було головних героїв — Майстра і Маргарити, які з’явилися в рукописах в середині 1930-х років. Причина появи цих героїв була суто біографічна — третє одруження письменника. Адже саме в Олені Сергіївні Булгаков знайшов нарешті кохану, для якої в житті головним була його творчість (очевидно, цього не вистачало першим двом дружинам, що й сприяло розриву). Саме вона стала головним прототипом героїні «Майстра і Маргарити», саме їй присвячено в романі гімн істинного кохання.

Головною роботою для Булгакова на початку й у середині 1930-х років, без сумніву, стала п’єса про Мольєра — «Кабала святенників».

Історію своїх стосунків із Художнім театром, і щасливих, і драматичних, які залишилися незакінченими ні на сторінках рукопису, ні в житті, Булгаков описав у своїх «Нотатках покійника» («Театральному романі»).

Лібретист — той, хто складає словесний текст до музичних творів (опер, ораторій).

Ідея Булгакова — трагічна залежність великого комедіографа від ницої влади — не могла сподобатися цензурі. Нарешті 16 лютого 1936 року відбулась прем’єра «Мольєра». Публіці вистава сподобалася, а драматургу не дуже. Пишні декорації та гра акторів робили з «Мольєра» історичну п’єсу. Здавалося, все було добре й ніщо не віщувало катастрофи. Проте долю вистави було дуже швидко вирішено без урахування думки глядачів. Влада побачила в ній приховані натяки. Удар було нанесено у березні 1936 року. У газеті «Правда», головному державному офіційному друкованому органі, було надруковано статтю «Зовнішній блиск і фальшивий зміст», де Булгакова звинувачували в перекручуванні фактів життя великого французького комедіографа, а МХАТ звинувачували у прикритті недоліків п’єси блиском костюмів і декорацій. Керівники театру самі відмовилися від продовження вистав.

Булгаков знову опинився в напівопальному стані: публікуватися не давали, але й не віднімали засобів до існування. Він працював лібретистом у Большому театрі. Середина 1930-х була для Булгакова часом звернення до творчості свого улюбленого Гоголя і до біографії Пушкіна. Розпочалася робота над кіносценаріями за творами Гоголя «Мертві душі» та «Ревізор», п’єсою про Пушкіна.

І весь цей час письменник працював над своїм улюбленим романом. У 1938 році він продиктував його машинописну редакцію сестрі своєї дружини.

У вересні 1939 року Булгакови поїхали відпочити до Ленінграда. Тут письменник відчув раптову втрату зору. Вони повернулися до Москви, де лікарі встановили гострий гіпертонічний нефросклероз. Булгаков, як лікар, згадав смертельну хворобу батька й усвідомив безнадійність свого становища.

Кінець 1939 — початок 1940 років для Булгакова були творчими, попри прогресуючу хворобу. У Ленінграді у складі 3-го тому зібрання творів Мольєра вийшла п’єса «Скупий» у його перекладі. У цей же час відбувається посилена правка («авторська коректура») машинописного варіанта роману «Майстер і Маргарита». Хоча з твору викреслювались старі й вписувались нові сюжети й окремі сцени, сам роман набув уже відомої тепер завершеності й фабульної структури. Письменник вносив правки до 13 лютого 1940 року — всього лише за місяць до смерті (коли остаточно втратив зір) він продовжував диктувати.

Помер Михайло Булгаков 10 березня 1940 року. На його могилі на Новодівичому цвинтарі неподалік могил Чехова та видатних акторів МХАТу, на прохання його дружини О. С. Булгакової, було встановлено камінь, названий «Голгофою», що раніше лежав на могилі Миколи Гоголя.

2.3.2 Булгаков і Україна

Київ відіграв особливу роль у житті та творчості письменника. Про це він сказав у ліричному нарисі «Київ-місто». Будинок на Андріївському узвозі, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія «Білої гвардії» та «Днів Турбіних», перетворено на літературно-меморіальний музей письменника.

Як митець і мислитель, Михайло Булгаков перебував під значним впливом творчості письменника Миколи Гоголя та філософа Григорія Сковороди.

Можна говорити і про зв’язок творчості Булгакова та сучасної української літератури. Риси міфологізму, притаманні його творам, знаходимо в українському химерному романі 1970-х років (Василь Земляк, Павло Загребельний, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук), у баладі (Іван Драч, Павло Мовчан, Ігор Калинець).

Також в українському химерному романі («Марко Пекельний» Олекси Стороженка, «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки Альчести по Слобожанській Швейцарії» Майка Йогансена, «Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і Чужа Молодиця» Олександра Ільченка, «Лебедина зграя», «Зелені млини» Василя Земляка та інших) простежується чимало рис магічного реалізму, притаманного творчості Михайла Булгакова.

«Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд... і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро. Немає красивішого міста на світі, ніж Київ», — говорить герой одного з оповідань Булгакова.

Міфологізм — це інструмент художньої організації матеріалу в творах художньої літератури.

Діалог літератур

Михайло Булгаков спирався у своїй творчості на найвищі досягнення російської та європейської літератури. У його художньому світі простежується вплив Данте й Гете, Гоголя й Достоєвського, Салтикова-Щедріна й Толстого. Притаманні його творам і характерна для модерністської естетики манера осмислювати сучасне, плинне з позицій вічного, непроминущого, і переосмислення традицій минулого за допомогою нових форм творчості. Крім того, письменник широко використовував у своїй творчості принцип міфологізму, запроваджений модерністською літературою.

Перегук із творчістю Михайла Булгакова можна відстежити у латиноамериканському романі (Ґабріель Ґарсія Маркес, Мігель Гастуріас, Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар), німецькому романі (Герман Гессе, Макс Фріш), а також у творах італійця Умберто Еко та англійця Роберта Толкіна. Суттєво вплинула творчість письменника на сучасну російську літературу.

1. Проаналізуйте, які чинники найбільше вплинули на формування світогляду письменника Михайла Булгакова.

2. Простежте, як у творчості Михайла Булгакова відобразилися події його життя.

3. Поясніть, чи можна назвати долю Булгакова драматичною.

4. Пригадайте, у яких творах письменник звертається до теми мистецтва й митця.

5. Поміркуйте, які є варіанти тлумачення слів Михайла Булгакова: «Я — містичний письменник». Обґрунтуйте свої висновки фактами з біографії письменника та прикладами з його творів.

6. Дослідіть, у чому виявлялася прихильність Михайла Булгакова до традиції класичної літератури.

Об’єднайтеся у дві групи, підготуйте презентації або доповіді:

 Київ у житті Михайла Булгакова;

 Москва в житті Михайла Булгакова.

2.3.3 Роман «Майстер і Маргарита». Культурні та літературні джерела твору

Роман «Майстер і Маргарита» — головна книга письменника. Саме завдяки їй доля Булгакова являє собою сходження, весь час спрямоване у височінь, і цей наполегливий злет перериває лише смерть.

Роман уперше було опубліковано в журналі «Москва» в кінці 1966— на початку 1967 року з передмовою поета Костянтина Симонова. Прийшовши до читача через чверть століття після смерті автора, роман одразу став знаменитим. Перший повний текст книги вийшов окремим виданням 1967 року в Парижі, й тільки в 1973 році — в СРСР. Дивом здається те, що роман, який сьогодні є одним із найпопулярніших творів прози ХХ століття, «культовою» книгою декількох поколінь читачів, зберігся в роки Другої світової війни й у ті десятиліття, коли саме ім’я його автора було під забороною. «Рукописи не горять» — ці слова автора виявилися пророчими щодо його улюбленого твору.

Спершу Михайло Булгаков хотів написати «роман про диявола», сатиричну фантасмагорію зі вставною новелою про Христа і Пілата. У 19311932 роках до роману ввійшли образи Майстра і Маргарити, а в 1937-1938 роках з’явилася остаточна назва — «Майстер і Маргарита».

У романі розвиваються досить поширені у світовій літературі схеми: пригоди диявола у світі людей, продаж душі, варіації на Євангельські теми тощо. 

Диявол Воланд відрізняється від традиційного сатани перш за все тим, що не творить цілеспрямованого зла. Сутність Воланда — світ не знає добра і зла, його єдиний оцінний критерій — «з погляду вічності».

Автор «Майстра і Маргарити» в кінці свого життя досяг вершини, знайшов спокій, як і його герой. І тому роман — це ніби музичний твір, це літературна симфонія, «Реквієм» самому собі.

Булгаківський принцип використання Євангельського сюжету полягає в тому, що з ним співвідноситься роман Майстра.

В образі головного героя роман Булгакова підкреслює розрив між творчим титанізмом і людською «звичайністю». По суті, єдиним творчим стимулом для Майстра виявляється прагнення втекти із сучасності, знайти ілюзорне існування в іншому часі. Створивши геніальну книгу, відновивши історичну реальність в її живій первозданності, Майстер як культурний герой і як художник, «володар душ», наблизився до межі знань, до розриву зв’язків із земним буттям.

Щоб зрозуміти роман «Майстер і Маргарита», необхідно знати джерела, на які спирався автор. Це твори Данте, Гете, Сковороди, Гоголя, Гофмана, Достоєвського, Сенкевича, Ренана, демонологія, різні міфи тощо. Читаючи роман, можна помітити, що автор був детально обізнаний з образотворчим мистецтвом, яке використовувало біблійні сюжети, а також оперою Шарля Ґуно «Фауст».

Епіграфом до твору взято слова з «Фауста», які визначають філософську спрямованість роману і його зв’язок із геніальною трагедією Гете.

Готуємося до діалогу

Майстер — це своєрідний московський Фауст, який, на відміну від Фауста Гете, убачає сенс людського буття не в діяльності, а в моральному самовдосконаленні. Проте з героєм трагедії «Фауст» Майстра пов’язує чимало спільних рис: допитлива думка, незадоволення досягнутим, прагнення зазирнути за лаштунки зовнішнього буття і відчути свою єдність зі світом.

Мефістофель у Булгакова перетворюється на Воланда. Разом зі зміною імені відбувається трансформація й характеру героя. Воланд зовсім не злий, він говорить про людей значно м’якше, ніж Мефістофель Гете, і визнає в них наявність милосердя як позитивної, суто людської риси. Булгаков позбавляє свого героя і тих функцій, які виконував його прототип у трагедії Гете. Воланд не є рушійною силою прогресу в масштабах Всесвіту, він виконує лише караючу місію на Землі. Сила, яку він втілює, діє вибірково й осмислено.

2.3.4 Взаємодія трьох світів у романі: світу радянської дійсності, біблійної давнини та фантастичної «дияволіади». Особливості композиції твору

Роман «Майстер і Маргарита» побудований за допомогою композиційного прийому «роману в романі», він поєднує роман Майстра про біблійну історію зіткнення Ісуса і Понтія Пілата та роман про самого Майстра. Дія фабул відбувається відповідно у 29 і 1929 роках від Різдва Христового, й таким чином, вони розвиваються ніби одночасно. Це дає змогу письменникові розглядати сучасність із позиції вічності та крізь призму християнських цінностей.

Теорія літератури

«Роман у романі» — прийом, який дає змогу Булгакову вставити в роман про сучасне письменнику життя і про долю Майстра (написаний в дусі фантастичного реалізму) роман з античного життя (роман-міф), який нібито пише герой — Майстер. На перший погляд це два абсолютно не пов’язаних одне з одним оповідання ні за змістом, ні навіть за виконанням. Виникає враження, що їх справді писали різні люди: яскраві фарби, фантастичні образи, химерний стиль у сучасних картинах і дуже точний, строгий, навіть дещо урочистий тон у романі про Понтія Пілата, який витримується в усіх біблійних главах.

Булгаков майстерно поєднує «московські» та «єршалаїмські» розділи твору: він використовує майже дослівні повтори тих самих речень наприкінці розділу і на початку наступного.

Композиція роману побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Це зумовлює певну поліфонію твору, його узагальнювальний характер. Особливістю композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких виявляється авторська позиція.

У побудові роману вбачається вплив Григорія Сковороди, у трактаті якого «Потоп зміїний» викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного й біблійного; кожен із них має дві сторони — зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму). Використання мотивів Сковороди допомагає письменнику розкрити прихований зміст життя і показати його справжню сутність.

ТРИ СВІТИ В РОМАНІ

Єршалаїмський (біблійний)

Московський (земний)

Фантастичний (космічний)

Ієшуа Га-Ноцрі, Понтій Пілат, Левій Матвій, Іуда та інші

Берліоз, Римський, Варенуха, Ласточкін та інші

Воланд і його почет (Азазелло, Коров'єв-Фагот, кіт Бегемот, Абадонна, Гелла)

Герої утворюють типологічні паралелі (наприклад, Майстер виявляється багато в чому близьким Ієшуа Га-Ноцрі, він так само прагне до істини. Воланд — Понтій Пілат — професор Стравінський представляють у трьох світах образи влади

Роман «Майстер і Маргарита» часто називають романом-лабіринтом. Іноді читачеві здається, що рухатись на його сторінках можна в різних напрямках, але врешті-решт все сходиться в одній точці — заключному акорді грандіозного фіналу.

Така художня структура твору — не просто витвір фантазії митця. Змальовуючи різні світи, Булгаков наголошував на розриві між ними. Люди живуть на Землі і не думають про Бога, про Всесвіт. Злободенні проблеми відсунули на другий план вічні цінності. Чи не означає це, що світ утратив свою духовну ціль і летить у прірву...

2.3.5 Морально-філософський зміст «єршалаїмських» розділів твору

Одна з найбільших таємниць роману — біблійний сюжет, який розгортається в уяві Майстра.

Мандрівний філософ Ієшуа Га-Ноцрі, який несхитно вірить в істину про те, що добро врятує світ, зіткнувся в ідейному діалозі з Понтієм Пілатом, могутнім прокуратором Іудеї, якого змальовано самотньою людиною, знесиленою головним болем.

Ім'я Ієшуа є давньоєврейським варіантом імені Ісуса (як і Єршалаїм — давньоєврейська назва Єрусалима). Слово «Єшуа» означає «хай помагає Бог». Отже, Михайло Булгаков у романі стверджує, що кожна людина може іти шляхом Христа, нести у світ моральні істини, жити заради добра.

Співчуття Ієшуа лікує головний біль Понтія Пілата. Вражений поглядами й здібностями філософа, прокуратор хотів би врятувати його, щоб мати цікавого співрозмовника. Але внутрішня свобода Ієшуа, його прагнення до правди і добра виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів, де заборонено вірити у будь-що інше, крім кесаря. Адже будь-яка віра, навіть віра в добро, підриває державний устрій, заснований на владі та насильстві.

На відміну від Біблії, де Понтій Пілат лише затвердив рішення Синедріону (Ради старійшин у Стародавній Іудеї), вся відповідальність за страту Ієшуа в романі Майстра покладається на прокуратора, який малодушно злякався гніву верховної влади. Змальовуючи протистояння всесильного прокуратора і мрійника, який хоче врятувати світ, письменник стверджує вищість влади духовної, істинної над владою земною, що тримається на насильстві й страху.

Також Булгаков відмовляється від ідеї колективної провини. Письменник вважає, що не може бути спільної провини, як не може бути й спільного каяття, тому що світ складається із конкретних людей, які здійснюють ті чи інші вчинки, і кожний особисто несе відповідальність за те, що скоїв.

2.3.6 Філософська проблематика твору. Тема кохання і творчості

У романі утверджується ідея високих людських цінностей — добра, справедливості, кохання, волі. Ієшуа, Майстер і Маргарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усвідомила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. Душі улюблених героїв Булгакова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. І це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу.

Важливою темою роману є тема справжнього мистецтва. Головним героєм роману є письменник, який за свій талант і працю одержав від коханої жінки нове ім’я — Майстер. Усупереч ідеологічній кон’юнктурі, він створює роман про вічні істини — про добро і зло, істину і її зневаження, каяття і прощення.

Світло і Тінь у романі утворюють нерозривний філософський образ, що визначає нерозривність злочину і покарання в художньому світі Булгакова. Так, Понтій Пілат, який відступився від істини через страх перед кесарем, прирік себе на вічні муки совісті, перервати які здатне лише прощення Ієшуа.

Одна з провідних тем роману — тема кохання Майстра і Маргарити. Для Булгакова щире кохання є невіддільним від вірності й самопожертви. Усі ці якості властиві Маргариті: заради порятунку коханого вона перетворюється на відьму, мстить його кривдникам, стає королевою на балі у Воланда, повертає Майстра і спалений рукопис роману, стає охоронницею його спокою в їхньому «вічному притулку».

Бог живе в душі людини — один із головних лейтмотивів булгаківського роману. Майстер і Маргарита залишаються людьми, пройшовши всі випробування, вони зберегли у собі здатність любові й добра, і навіть диявол змушений їх відпустити. Проте Майстер не може думати тільки про себе, про свою волю і щастя. Філософа хвилює життя всього людства. Своєрідним зверненням до всіх людей, що живуть на Землі, став відомий ліричний відступ у фіналі роману Тут зливаються голоси автора, Майстра та Ієшуа. Це погляд зверху на грішну землю і на страждання людей. Попри глибокий трагізм оповіді, у романі утверджується світла ідея духовної величі людини, її моральних можливостей у боротьбі зі злом.

Останні рядки роману «Майстер і Маргарита» сповнені світлою надією — передчуттям спокою. Спокій для Майстра — винагорода не тільки за страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість незалежно жити й творити, це спокій не для себе. Це мрія про гармонію людини та світу, про можливе земне Царство Боже, Царство істини й добра. А гармонія світу має народжуватися з гармонії людської душі.

МАЙСТЕР І МАРГАРИТА

(Уривки)

Частина перша

Розділ 1

НІКОЛИ НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ З НЕВІДОМИМИ

(...)

— Цеглина ні сіло ні впало, — значливо урвав його невідомий, — нікому й ніколи на голову не валиться. Зокрема ж вам, можу вас запевнити, вона аж ніяк не загрожує. Ви помрете іншою смертю.

 То, може, ви знаєте, якою саме? — з цілком природною іронією поцікавився Берліоз, втягуючись у якусь справді безглузду розмову. — І скажете мені?

 Охоче, — відгукнувся незнайомий. Він зміряв Берліоза поглядом, наче збирався пошити йому костюм, крізь зуби пробубонів щось на зразок: «Раз, два... Меркурій у другому домі... місяць пішов... шість — нещастя... вечір — сім...» — і голосно ще й радісно оголосив: — Вам відріжуть голову!

Бездомний дико і злостиво вирячився на невідомого зухвальця, а Берліоз спитав, криво посміхнувшись:

 А хто саме? Вороги? Інтервенти?

 Ні, — відповів співбесідник, — російська жінка, комсомолка.

 Гм... — промимрив Берліоз, роздратований неґречним жартом невідомця, — ну це, вибачайте, малоймовірно.

 Прошу і мені вибачити, — відповів чужоземець, — але це так. Хочеться запитати вас, що ви робитимете сьогодні увечері, коли це не таємниця?

 Ніяка це не таємниця. Зараз я зайду до себе на Садову, а потім о десятій вечора в МАСОЛІТі відбудеться засідання, і я на ньому головуватиму.

 Ні, цього в жодному разі не може бути, — твердо заперечив чужоземець.

 А то ж чому?

 Тому, — відповів чужоземець і прискаленими очима глянув угору, де, прочуваючи вечірню прохолоду, безгучно черкали небо чорні птахи, — що Аннушка вже купила олію, і не лише купила, а навіть і розлила. Отож засідання не відбудеться...

Розділ 2

ПОНТІЙ ПІЛАТ

У білому плащі з кривавим підбоєм, по-кавалерійському шаркаючи ногами, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома половинами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат.

Найбільше на світі прокуратор ненавидів запах трояндової олії, і все тепер віщувало недобрий день, бо запах цей почав переслідувати прокуратора ще з досвіту. (...)

«О боги... боги, за що ви караєте мене?.. Так, без сумніву, це вона, знову вона, нездоланна, страшна хвороба... гемікранія, через яку болить півголови... від неї немає ліків, немає жодного рятунку... спробую не рухати головою...»

На мозаїчній підлозі біля водограю вже було наготоване крісло, і прокуратор, не дивлячись ні на кого, сів у нього і простяг руку вбік. Секретар шанобливо поклав у цю руку клапоть пергаменту. Не стримавши болісної гримаси, прокуратор скоса пробіг очима написане, повернув пергамент секретареві й через силу проказав:

 Підслідний з Галіле'ї? А до тетрарха справу посилали?

 Так, прокураторе, — відповів секретар.

 І що ж він?

 Він відмовився дати висновок у цій справі й смертний вирок Синедріону надіслав вам на затвердження, — пояснив секретар.

Прокуратор сіпнув щокою і сказав тихо:

 Приведіть обвинуваченого.

Ту ж мить з ділянки саду під колони на балкон два легіонери ввели і поставили перед кріслом прокуратора чоловіка років двадцяти семи. Чоловік цей мав на собі старенький і роздертий блакитний хітон. Голова його була покрита білою пов’язкою з ремінцем округ лоба, а руки зв’язані за спиною. Під лівим оком у чоловіка був великий синець, у кутику рота — садно із запеченою кров’ю. Приведений із тривожною допитливістю дивився на прокуратора. (...)

Розділ 13

ПОЯВА ГЕРОЯ

(...) Вона несла в руках огидні, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з’являються в Москві. Й ці квіти дуже чітко вирізнялися на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Вона завернула з Тверської у провулок і тут озирнулася. Ну, Тверську ви знаєте? Тверською йшли тисячі людей, але я вам ручуся, що побачила вона мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!

(...)

Так ось; вона казала, що з жовтими квітами в руках вона вийшла в той день, щоб я нарешті її знайшов, і що якби цього не сталось, то вона отруїлася б, позаяк життя її — порожнеча.

Так, кохання вразило нас миттєво. Я це знав того ж дня, через годину, коли ми опинилися, не помічаючи міста, біля Кремлівських мурів на набережній.

Ми розмовляли так, наче розійшлися вчора, наче знали одне одного багато років. Другого дня ми умовилися зустрітися там-таки, на Москві- ріці, й зустрілися. Травневе сонце світило нам. І незабаром, невдовзі стала ця жінка моєю таємною дружиною. (...)

Переклад Миколи Білоруса

1. Розгляньте, який із трьох світів, зображених у романі, представлений у кожному з наведених уривків. Відповідь обґрунтуйте.

2. Визначте тематику кожного з уривків.

3. Поясніть, із ким розмовляють критик Берліоз і поет Бездомний у першому уривку.

4. Дослідіть, хто написав роман, про який ідеться у другому уривку.

5. Поміркуйте, про появу якого саме героя йдеться у третьому уривку.

6. Проаналізуйте, чи відрізняються уривки за стилем.

2.3.7 Засоби комічного й трагічного в романі

Михайло Булгаков широко використовує в романі засоби комічного — гумор, іронію, сатиру, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан тоталітарного суспільства, показати його ганебний вплив на людину. Та за зовнішнім комізмом у автора завжди приховані гіркий біль і тривога. «Московські» глави сатирично відображають псевдолітературну діяльність «МАСОЛІТу», москвичів, яких зіпсувало «квартирне питання», розгул чиновницької бюрократії, атмосферу взаємного стеження. Саме тут розігралася бісівська містерія під проводом Воланда.

Образи Воланда і його почету — кота Бегемота, Коров’єва на прізвисько Фагот, рудого Азазелло і «нагої відьми» Гелли — дають змогу відтворити в яскравих сатиричних картинах дійсність з її убогим, обивательським світом, з’єднати комічне і трагічне, реальність і містику. Особлива булгаковська реальність, де фантастика вплітається в побутову картину повсякденного життя, а потойбічний світ невіддільний від земного, належить до так званого магічного реалізму.

Теорія літератури

Сатира — гостра критика окремих осіб чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ в індивідуальному, суспільному й політичному житті, що суперечать загальнообов’язковим принципам чи встановленим ідеалам. Художні засоби сатири — гротеск, пародія, іронія.

Магічний реалізм — реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого. Має велику традицію європейського та світового письменства (Е. Т. А. Гофман, М. Гоголь, М. Булгаков та інші).

У поетиці роману розкрився різнобічний талант Михайла Булгакова, він сміливо поєднує монументальну епічність, ліризм оповіді зі строгістю реалістичної прози.

Українською мовою роман Булгакова «Майстер і Маргарита» переклали Микола Білорус та Юрій Некрутенко.

Роман «Майстер і Маргарита» видається й перевидається різними мовами в багатьох країнах світу.

Театральні вистави за романом «Майстер і Маргарита» йдуть на сценах України, Росії, Грузії, Білорусі, Австрії, Болгарії, Великої Британії, Ізраїлю, Канади, Литви, Молдови, Німеччини, Польщі, Угорщини.

1. Поясніть, чому опублікування роману «Майстер і Маргарита» було неможливим за життя автора.

2. Розкрийте, у чому полягають особливості жанру роману.

3. Проаналізуйте, як виявляється в романі символіка імен Майстра і Маргарити.

4. Поміркуйте, історія кохання Майстра і Маргарити щаслива чи трагічна.

5. Простежте, як у романі змальовано радянську дійсність 20-30-х років.

6. Майстер, з волі Булгакова, робить головним героєм свого роману не Ієшуа, а Понтія Пілата. Чим цікавий письменнику цей образ?

7. Розкрийте, з якою метою письменник використовує в романі біблійні мотиви. Поміркуйте, який «спокій» обіцяно Майстру. Чи можна вважати його нагородою? Чому Майстер «не заслужив світла, а заслужив спокій»?

8. Дослідить, який прийом використав Булгаков, аби створити враження, що перешкоди і в часі, і в просторі є відносними.

9. Простежте хронологію роману: якими християнськими та нехристиянськими датами її відмічено?

10. Напишіть монолог одного з персонажів роману (на вибір) про його зустріч із Воландом. Форма довільна: мемуари, лист до друга, заява до міліції, протокол допиту тощо.

11. Прослухайте кілька відомих пісень, присвячених роману та його героям. Обґрунтуйте, яка з них вам найбільше сподобалася.

12. Напишіть твір на тему «Мій улюблений герой роману “Майстер і Маргарита”».

1. Об’єднайтеся в пари й підготуйтеся до обговорення питань:

 Завдяки чому роман «Майстер і Маргарита» здобув світову славу? Чому його запізніла публікація стала визначною культурною подією?

 Чим приваблює роман «Майстер і Маргарита» читачів ХХІ століття?

2. Об’єднайтеся у три групи та з’ясуйте, до якої сюжетної лінії роману могли б використовуватися як епіграфи подані цитати:

 «Всі люди добрі»;

 «Люди як люди...»;

 «Я гину разом з тобою!»

Прокоментуйте стильові особливості кожної з ліній.

3. Об’єднайтеся у групи і дослідіть театральні постановки та фільмо- графію роману «Майстер і Маргарита». Перегляньте одну з постановочних версій і поділіться враженнями з однокласниками/однокласницями.

Франц Кафка (1883—1924) створив власний «кафкіанський світ» — абсурдний світ страждань, відчаю і безнадії.

Новела Кафки «Перевтілення» про перетворення Ґреґора Замзи на велетенську комаху, як і вся творчість письменника, — це наче пророцтво, передбачення того, до чого призведе криза гуманістичних цінностей, бездуховність і байдужість до долі окремої людини, що запанували в європейському суспільстві на початку ХХ століття.

Михайло Булгаков (1891 — 1940) — російський письменник і драматург. Роман «Майстер і Маргарита» — головна книга письменника, побудований за допомогою композиційного прийому «роману в романі», він поєднує роман Майстра про біблійну історію зіткнення Ісуса та Понтія Пілата і роман про самого Майстра. Дія фабул відбувається відповідно у 29 і 1929 роках від Різдва Христового. Це дає змогу письменникові розглядати радянську дійсність 1930-х років із позиції вічності та крізь призму християнських цінностей. 

Ключові слова:

модерністська проза, «кафкіанство», «роман у романі».