Перед читанням. Читаючи уривки з «Енеїди», знайдіть приклади характерних для епічної поеми деталізації та монументальності в зображенні подій та героїв.
(Уривки)
Із пісні другої
На бенкеті в цариці Карфагена Дідони Еней розповідає про загибель Трої. Повіривши словам підступного Сінона, троянці не зважили на застереження жерця Лаокоона і вкотили в місто спорудженого греками дерев'яного коня.
200
«Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі
Й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.
Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,
Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.
Аж із Тенеда по хвилях спокійних - тремчу, як згадаю,-
205
В звоях великих два змії на море злягли і прямують
Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище
Хвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла
Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.
З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,
210
Кров’ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,
Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми - сполотніли
Й порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують
Просто до Лаокоона. І спершу тіла обкрутили
Двох невеликих синів його змії обидва і давлять
215
Та роз’їдають суглоби. А потім так само й його вже,
Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,
Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази
Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі
Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,
220
Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.
Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче... (...)
Кричать усі гучно,
Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати
Ласки богині.
235
Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.
Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,
Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,
Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата
И хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть
240
Линви торкнутись. Вона посувається. И грізно вкотилась
В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,
Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!
В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись1,
В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми
245
Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,
И ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.
Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,
Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи
Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути
250
Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.
Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася
Із океану і пітьмою землю покрила і небо. (...)
Уночі з дерев'яного коня вискакують греки й захоплюють місто.
Зойками різноманітними повниться місто тим часом
300
Більше й все більше, - хоч батька Анхіза домівка стояла
Осторонь інших, густими деревами щільно укрита, -
Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.
Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху
Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.
305
Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви
Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку
И поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє
Працю волів, позносить ліси на узгір’ях, - і стане
Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.
310
Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:
Підступ данайський відкрився. (...)
1 За часів античності спіткнутись на порозі вважали лиховісною прикметою.
Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї
320
(Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить
Утвар священну, богів переможених, внука малого
И мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте, - волаю, -
Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»
Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:
325
«Б’є вже остання година, Дарданії день неминучий.
Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава
Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий
В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці
В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний
330
Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує
Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті
Брами, - без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!
Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;
Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові
335
Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп
В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними».
Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,
В бій і вогонь я іду, куди чорна Еринія1 кличе,
Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. (...)
Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,
Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом
1 Еринія - богиня помсти.
360
Висхлим залишені десь вовченята чекають,- і ми так
Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,
Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом
Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства
Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?
365 Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;
Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,
Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.
Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров’ю змивають,
Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть
370
І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;
Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні. (...)
Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі
Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська, -
Мов на верхів’ях гірських, коли ясен старезний підріжуть
Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,
630
Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,
Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна
Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись,
З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим
Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,
635
Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.
Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,
До стародавнього дому, то батько, якого хотів я
Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж
Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,
640
Бути ізгоєм. «А ви, - так промовив, - у кого ще в жилах
Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,
Ви утікайте». (...)
Із пісні дванадцятої
Еней пропонує Турнові двобій, щоб вирішити долю війни.
Герої розпочинають поєдинок.
Та не вгаває Еней і виблискує ратищем довгим,
Мов ціла жердь, і так промовляє із гнівом у серці:
890
«Турне, чого тут чекати, чому зволікаєш? Змагатись
Треба не в бігу, а зброєю гострою зблизька. Зміняйся,
В що лиш захочеш, зроби все, що вдієш відвагою й хистом,
Хочеш на крилах злетіть аж до зір чи у землю заритись?»
Той же, лише головою хитнувши: «Не грізне, зухвальче,
895
Це твоє слово гаряче, а грізні богове для мене,
Грізний Юпітер». І більше ні слова, оглянувсь на давній
Камінь великий, - він в полі межею стояв випадково,
Щоб суперечку за ниву рішати. Взяло б його ледве
Шість пар на плечі добірних мужів, що земля їх зродила.
900
Він же у руку тремтячу вхопив, і, розбігшись, підскочив
Вгору, і кинув на ворога. Та не пізнав себе зовсім
Ані у бігові, ані в ході, коли скелю велику
Кидав, вхопивши з землі, - затремтіли коліна, й застигла
Кров, наче лід той холодна, і камінь, що Турн у повітря
905
Кинув ним, не пролетів всього поля між ними, не вдарив
Так, як належить. Неначе у сні, як нічний відпочинок
Зліплює втомлені наші повіки, й здається нам, ніби
Хочемо бігти кудись, у розгоні і серед напруги
Падаєм ми у безсиллі; язик нам не служить, і більше
910
В нашому тілі знайомої не вистачає нам сили,
Голос із уст не виходить, не можемо й слова промовить.
Так ото й Турнові. (...)
Він зволікає й тремтить, неминучого ждучи удару.
Стежки до втечі не видно, ні сили на ворога стати,
Ні колісниці нема, ні сестри, що піклується нею.
Поки вагавсь він, Еней замахнувся і спис смертоносний,
920
Простір очима відмірявши, кинув, вперед нахилившись
Тілом усім. Не свище так камінь, із пращі на мурах
Кинутий, ані від грому не йде такий гул у просторі, -
Спис той летить, наче вихор із чорної хмари, й несе він
Смерть неминучу. Він панцира край пробиває і крайні
925
Кола щита семирядні, й стегно він із свистом проймає.
Збитий ударом із ніг, п ідломивши коліна, на землю
Турн величезний звалився. Із зойком зірвались рутули,
Зойк цей аж гори відбили, і гомін його розійшовся
Ген по високих горах. Від землі він тепер у покорі
930
Очі підвів і, з благанням правицю до нього простягти,
Так промовляє: «На що заслужив я, приймаю, не буду
Ласки просить, покористуйся правом. Проте, якщо, може,
Згадка про батька зворушить тебе, то благаю, - у тебе
Теж був старий такий батько Анхіз, - ти над старістю Давна
935
Май милосердя, й мене, чи як хочеш, лише моє тіло,
Світла позбавлене, рідним віддай моїм. Бо переміг ти, -
Свідки авзонці, як я простягав, переможений, руку.
Буде тобі за дружину Лавінія; далі не йди вже
В злобі своїй». Суворий Еней зупинивсь, озирнувся
940
Й збройну затримав правицю. І стала поволі ця мова
Серце м’ягчити йому, коли зверху плеча він побачив
Ремінь злощасний і блиснули пояса бляшки знайомі
З хлопця Палланта, що Турн йому рани завдав, перемігши,
И в себе на плечах носив цю з ворога зняту відзнаку.
945 Щойно очима Еней упізнав оту здобич воєнну,
Пам’ятку бою гіркого, розпалений гнівом шаленим,
Грізно він скрикнув: «То звідси ти в зброї, що зняв з мого друга,
Вирватись хочеш? Паллант тебе в жертву приносить цією
Раною, мститься Паллант, випускаючи кров цю злочинну».
950
Так промовляє і з люттю в наставлені груди ворожі Меч заганяє.
А в Турна ослабло й застигло все тіло,
Дух застогнав і до тіней понурих подавсь неохоче.
Переклад М. Білика
Запитання і завдання до прочитаного
1. Як в уривках із поеми «Енеїда» змальовано падіння Трої? Кого засуджує автор, а кому співчуває? Які порівняння та епітети переважають в описі знищення Трої?
2. Перекажіть епізод смерті Лаокоона та його синів. Порівняйте його з міфом троянського циклу. Які засоби художньої виразності надають цьому епізоду драматичного звучання?
3. Як змальовано у творі Вергілія стосунки Енея з батьком?
4. Складіть порівняльну характеристику Енея і Турна.
5. Які риси вдачі Енея характеризують його як ідеального римлянина? Доведіть, що Еней - епічний герой.
6. Робота в парах. Порівняйте двобій Енея і Турна з двобоєм Ахілла й Гектора в «Іліаді» Гомера. Чим Еней відрізняється від Ахілла?
7. Знайдіть у поемі Вергілія епізоди, у яких: а) засуджено війну; б) утверджується любов до батьківщини.
8. Філологічний майстер-клас. Що споріднює «Енеїду» та «Іліаду»? Чи є підстави стверджувати, що поеми Гомера правили Вергілію за взірець? Обґрунтуйте свою думку.