Літературний багаж. Які міфологічні сюжети про перевтілення
За часів античності римського поета «золотої доби» Публія Овідія Назона називали «вчителем любові». Про його життя складали легенди, а його знамениті «Метаморфози» стали своєрідною язичницькою Біблією і невичерпним джерелом сюжетів для художників та письменників наступних епох.
Овідій народився 23 березня 43 р. до н.е. в містечку Сульмоні неподалік від Рима. Його сім’я, заможна й шанована, належала до давнього роду вершників - другого за значенням стану римського суспільства. Майбутньому поету дали два імені: Публій (від прізвища одного з предків) і Назон («носатий»).
Здобувши ґрунтовні знання в римських риторичних школах, Овідій вирушив у так звану освітню поїздку до Сицилії, Греції та Малої Азії. Такі подорожі за його часів вважалися обов’язковими для будь-якого шляхетного римлянина, а для поета й поготів. За три роки після закінчення навчання Овідій вступив на державну службу й за сприяння впливових родичів домігся успіхів у судовому й поліційному відомствах. Наступною сходинкою в його кар’єрі було сенаторство. Одначе юнак не прагнув суддівських і адміністративних посад, на які намагався влаштовувати його батько. У двадцять п’ять років Овідій покинув службу і присвятив себе творчості. Незабаром він став найулюбленішим поетом римлян.
Дебютував Овідій збіркою «Любовні елегії». Книжка принесла йому широке визнання й зажила слави «практики кохання». Наступну книжку - «Героїди» - можна назвати «історією кохання». До неї увійшли п’ятнадцять ліричних, сповідальних монологів-листів від імені покинутих коханими міфологічних героїнь або історичних осіб - Федри, Пенело- пи, Медеї, Сапфо та інших. Завершуючи логічну послідовність, «теорією кохання» стала дидактична поема «Наука кохання». Це - своєрідний навчальний посібник, практичні поради автора чоловікам і жінкам, що мають допомогти їм перемогти в «любовній битві». Роботу над елегіями Овідій розпочав, коли йому не виповнилося й двадцяти років. Коли «любовну трилогію» було завершено, поетові було вже близько сорока п’яти.
Життя на вершині слави тривало майже двадцять років. Двері будинку Овідія, що стояв у центрі Рима, завжди були гостинно відчинені для численних друзів і шанувальників. Поет мав ще й заміське помешкання, де писав свої вірші. Він став таким відомим, що отримав право займати в театрі почесне місце біля самої сцени. Як рівний Овідій зустрічався з відомими митцями, потоваришував з великим Горацієм.
Найвизначніший період у творчості Овідія розпочався 2 р. н.е., коли він узявся писати поему «Фасти» - своєрідний літопис, у якому, йдучи від свята до свята, намітив викласти сотні міфів та історичних подій, пов’язаних з історією Риму. Водночас із «Фастами» митець працює над епічною поемою з п’ятнадцяти частин «Метаморфози» («Перевтілення»). У цьому творі на матеріалі давньогрецьких міфів про різноманітні перевтілення Овідій задумав пояснити все, що відбувається в мінливому, гідному подиву світі природи.
Систематизувавши безліч міфічних оповідей, Овідій уклав «історію людства» - від виникнення з хаосу гармонійного космосу до «золотої доби» Августа, коли після громадянських війн настав мир. У «Метаморфозах» ідеться про чотири століття в історії людства: золоте, срібне, мідне й залізне. Сучасників поета не залишили байдужими рядки про «залізні» часи, за яких вони жили, коли «люд на грабунок іде», «на господаря гість зазіхає», коли втрачено совість і сором і богиня справедливості Астрея назавжди покинула землю.
Загалом у поемі двісті п’ятдесят міфів про перевтілення, почерпнутих із різних джерел: про народження людей з каменів після Всесвітнього потопу; про перетворення на лаврове дерево німфи Дафни, яку переслідує Аполлон; про те, як красуня Левкотоя через любов Сонця стала левконією, а її суперниця - соняшником, тощо.
Розповідаючи про метаморфози, Овідій намагався осягнути буття, зазирнути в складний і суперечливий внутрішній світ людини. За допомогою різноманітних образів поет утверджує безсмертя душі: «Все змінюється, але не гине...». На думку Овідія, люди зазнають перетворень під впливом пристрастей, з волі богів, через фатальні помилки. Мимохіть поет вступив у полеміку з імператором. Щоб повернути славні часи процвітання Риму, Август прагнув відновити в державі давні суворі звичаї, тим- часом як Овідій у своїх творах виправдовував легковажність, вади й злочини слабкістю людської натури. Можновладець і поет по-різному дивилися на речі.
Суворе й неочікуване покарання спіткало Овідія зненацька. У 8 р. Август видав вердикт, яким засудив поета на заслання в крайню північно-східну область імперії, до міста Томи (нині місто Констанца в Румунії). Вирушати туди наказано було негайно.
«Метаморфози». Обкладинка видання 1632 р.
Для улюбленця столичної публіки заслання «на край землі» стало катастрофою. Твори Овідія було вилучено з бібліотек, приятелі від нього відсторонилися, грошові справи заплуталися. Зимове плавання Середземним морем було небезпечним, корабель мало не потонув під час шторму. Тільки навесні 9 р., перечекавши зиму в Греції, поет суходолом дістався Чорноморського узбережжя.
На засланні Овідій продовжував писати вірші, зокрема «Сумні елегії», роботу над якими розпочав ще в дорозі. Звернення до жанру елегії було намаганням у творчості відволіктися від незгод, можливістю спілкуватися з друзями, які ще залишилися в Римі, надією на пом’якшення вироку. П’ять книг елегій цілком відповідають заголовку. У них - сум поета-вигнанця за батьківщиною, трагедія особистості, яка вступила в конфлікт з владою. Здебільшого елегії звернені до коханої дружини, деякі - до дочки й друзів, а найбільша з них (п’ятсот сімдесят вісім рядків) - до Августа, з проханням про помилування. Однак і Август, і його наступник Тіберій залишилися байдужими до спроб поета виправдатися. У 18 р. н.е. Овідій помер, так і не побачивши улюбленого Рима й коханої дружини...
Український мотив
Овідія віддавна шанувало українське письменство. Цитатами з його творів не раз підкріплювали свої настанови автори, яких вивчали в Києво-Могилянській академії. Римського поета натхненно наслідував Г. Сковорода у своїй «Похвалі астрономії». Захоплено відгукувався про Овідія Т. Шевченко, називаючи його «найдосконалішим творінням всемогутнього Творця Всесвіту». Олена Пчілка творчо переосмислила міфи про Пігмаліона, Кипариса, про Дедала й Ікара, викладені в «Метаморфозах». Новим етапом знайомства українського читача з поезією Овідія стали переклади М. Зерова. Нині рівню сучасних вимог до художнього перекладу відповідають роботи А. Содомори.
З ім’ям Овідія пов’язана назва українського міста Овідіополь. На лівому березі Дністровського лиману, навпроти Аккермана в 1793-1796 рр. було побудовано фортецю. За легендою, військовий інженер, зводячи укріплення, знайшов давню могилу і на камені зміг розібрати напис «Овідій». Виникло припущення, що саме тут спочиває великий поет. Відтак спочатку фортеця, а згодом і місто, що виросло навколо неї, отримали назву Овідіополь - місто Овідія. Утім, надгробний камінь, знайдений інженером, зник і пов’язану з ним таємницю так і не було розгадано. Ніхто не знає достеменно, правда це чи вигадка, адже інші джерела свідчать, що уславленого поета поховано в місті Констанца в Румунії.
Перевірте себе
1. На які періоди можна умовно поділити життєвий і творчий шлях Овідія? Які події в житті поета стали переломними?
2. «Наукою ніжності палкої» назвав творчість Овідія О. Пушкін. Які теми й мотиви поезій римського митця дали підставу для такої метафори?
3. У чому полягає загальнокультурне й літературне значення поеми «Метаморфози»? Чому Овідія зацікавила тема перевтілень?
4. Чим Овідій збагатив жанр елегії?
5. У перекладі М. Зерова елегії Овідія мають назву «Сумні елегії», а в перекладі А. Содомори - «Скорботні елегії». Який епітет, на вашу думку, краще відображає стан автора?