Літературний багаж. Яку роль відігравала лицарська література за доби Середньовіччя? Яким у ній зображено ідеального лицаря?
Життя Мігеля де Сервантеса Сааведри, видатного іспанського письменника-гуманіста доби Відродження, схоже на пригодницький роман з героїчними подвигами, невдачами й розчаруваннями, безперервною боротьбою з нуждою й відсталістю навколишнього світу.
Майбутній письменник з’явився на світ 1547 р. в містечку Алькала-де-Енарес неподалік від Мадрида. Рід його мав давнє лицарське коріння і був добре відомий не лише в Іспанії, а й в Америці, однак на час народження Мігеля збіднів, утратив високі дворянські привілеї та землі. Батько майбутнього письменника Родріго де Сервантес був хірургом. У пошуках заробітків разом із сім’єю він об’їхав майже всю Іспанію. Ті подорожі збагатили хлопчика яскравими враженнями. Незважаючи на матеріальну скруту, скромний лікар таки спромігся дати синові добру освіту. У десять років Мігель вступив до колегії єзуїтів, а після її закінчення продовжив навчання в Мадриді. Там один з кращих на той час іспанських педагогів Хуан Лопес де Ойос першим помітив літературне обдаровання юнака.
Обставини, що змусили юного Сервантеса терміново полишити Іспанію, досі не встановлені. За легендою, він заступився за циган перед загоном королівських гвардійців, що прибули розганяти табір. У сутичці Мігель вихопив шпагу й поранив капітана гвардійців. За іншою версією, захищаючи свою честь, він на дуелі вбив іспанського дворянина. Хай там як, але щоб негайно покинути країну, Сервантес став камерарієм (ключником) надзвичайного папського посла, що саме вирушав до Італії. У Римі молодий письменник відкрив для себе мистецтво античності й італійську літературу Відродження. Численні посилання у творах Сервантеса свідчать про те, що він добре знав спадщину Гомера, Вергілія, Горація, Овідія, розумівся на Біблії та літературі Давнього Сходу.
У XVI ст. Іспанська імперія була могутньою державою, що продовжувала розширювати свої чималі володіння в Європі, Америці, Азії та Африці. На початку 1570-х років у Середземномор’ї спалахнула війна між Османською імперією та Священною лігою. Військова кар’єра відкривала перед нащадком збіднілого дворянського роду гідні перспективи, тож Сервантес вступив до армії. За п’ять років служби в іспанських військах, розквартированих в Італії, він відвідав Мілан, Болонью, Венецію, Палермо, вивчив італійську мову.
7 листопада 1571 р. Сервантес узяв участь у знаменитій морській битві біля острова Лепанто, під час якої отримав три вогнепальних поранення: два в груди й одне в передпліччя. Відтоді письменник не володів лівою рукою, але військової служби не залишив. У складі полку він захищав острів Корфу, брав участь у битві біля Наварина, у складі експедиційного корпусу укріплював фортеці в Північній Африці, кілька років провів у Сардинії та в Неаполі.
У 1575 р., повертаючись додому на галері «Сонце», Сервантес потрапив у піратський полон. П’ять років вірний солдат Іспанії був рабом в Алжирі, тричі намагався втекти, але це лише погіршило його тяжке й принизливе становище. Омріяне звільнення відбулося 19 вересня 1580 р., коли рідним зрештою вдалося зібрати потрібну для викупу суму.
Відтоді бурхливе, сповнене пригод життя Сервантеса заступили рутинна цивільна служба й боротьба з нестатками. Родина Мігеля тяжко бідувала, і всі турботи про близьких лягли на його плечі. Не маючи ані грошей, ані покровителів, він змушений був повернутися до війська. Кілька років Сервантес служив військовим кур’єром, але це не допомогло. Протягом 1585-1604 рр. він безуспішно змагався зі злиднями. У пошуках удачі письменник влаштувався комісаром з продовольчого постачання «Непереможної армади» (іспанського флоту, створеного в 1585-1588 рр. для завоювання Англії). Нечесним шляхом декому вдавалося за рік заробити на цій посаді чималі статки. Тим часом Мігель жив на скромну платню й постійно їздив селами й містами, закуповуючи провіант для королівського флоту. Незважаючи на це, саме його звинуватили у приховуванні грошей. Відтак Сервантеса призначили збирачем податків, але невдовзі банк, у якому зберігалися зібрані кошти, збанкрутував. Письменника оголосили розтратником і засудили до семи місяців ув’язнення. Так тривала боротьба з бідністю завершилася ще однією сумною історією.
Надалі Сервантес вирішує заробляти літературною працею. У січні 1605 р. в книгарнях Мадрида з’являється перша частина його роману «Премудрий гідальго1 Дон Кіхот з Ламанчі». Автор зізнавався: ще під час перебування у в’язниці в його уяві виник образ людини, яка збожеволіла від читання лицарських романів і вирушила вершити подвиги, наслідуючи персонажів улюблених книжок. Твір про цього героя, задуманий як новела, у процесі роботи перетворився на роман і зажив неабиякого успіху в Іспанії та за її межами. Згодом Сервантес видає збірку «Повчальні новели» (1613), до якої увійшли любовно-героїчні повісті, фантастичні, автобіографічні, філософські, психологічні новели, сатиричні оповідання; автобіографічну поему «Подорож на Парнас» (1614); збірку прозових і віршованих драматичних творів «Вісім комедій і вісім інтермедій». Відтак, окрилений численними листами захоплених шанувальників «Дон Кіхота», письменник береться за другу частину роману про «премудрого гідальго». Утім, прикра несподіванка чекала на Сервантеса й тут: продовження його знаменитого твору, підписане псевдонімом Фернандес де Авельянеда, вийшло за кілька місяців до того, як він устиг завершити роботу. Відомо, що письменника образив не так сам факт запозичення його сюжету та ідеї, як спотворення головних героїв і численні нападки на справжнього автора в «Лже-Кіхоті» (так пізніше назвали цей твір літературознавці). Друга частина «Дон Кіхота», написана Сервантесом, побачила світ 1615 р.
1 Гідàльго - іспанський дворянин, здебільшого зубожілий.
А. Сола. Пам’ятник М. де Сервантесу. Мадрид
Незважаючи на світове визнання, нужда не припиняла переслідувати митця. Навіть у зеніті слави він залишався «старим солдатом, гідальго, бідняком». Останні десять років Сервантес прожив у Мадриді, що на той час став столицею Іспанського королівства. Як і раніше, уславлений письменник ледве зводив кінці з кінцями. Його дружина й сестри через бідність змушені були піти в монастир. За два тижні до смерті й сам Сервантес прийняв чернечий сан Францисканського ордену, сподіваючись на безкоштовне поховання. Великий іспанський гуманіст пішов із життя 23 квітня 1616 р. За іронією долі місце його поховання довго залишалося невідомим, оскільки на гробниці не було навіть напису. Лише 1835 р. в Мадриді автору «Дон Кіхота» встановили пам’ятник роботи скульптора Антоніо Сола, на п’єдесталі якого зроблено два написи латинською та іспанською мовами: «Мігелю де Сервантесу Сааведрі, царю іспанських поетів».
«Якщо людство покличуть на Страшний суд, то йому... досить буде подати лише одну-єдину книгу - “Дон Кіхот”... щоб усі людські гріхи було прощено», - писав російський письменник Ф. Достоєвський. Чому ж знаменитий роман визнано справжнім відкриттям у літературі доби Відродження?
Протягом усієї розповіді про «премудрого гідальго» Сервантес переконує читача, що єдина причина, з якої він узявся за перо, - це бажання висміяти безглуздість лицарських романів, що заполонили Іспанію. І справді, за підрахунками дослідників, від 1508 до 1612 р. у країні було видано сто двадцять творів лицарської літератури. Отже, на перший погляд, «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» - пародія на лицарські романи.
Літературознавча довідка
Пародія - літературний твір-насмішка, створений за мотивами художнього тексту, що вже існує, але зі спеціальним комічним ефектом, який виникає через навмисне повторення унікальних особливостей відомого твору.
Сервантес зберігає всі формальні складові лицарського роману: авантюрний сюжет, побудований на мандрах, подвигах і пригодах лицаря, елементи фантастики, гіперболізацію. Само прибране ім’я головного героя - Кіхот - вводить читача у світ лицарства, адже іспанською означає частину бойового спорядження. Проте замість незламного вояка, який іде на подвиги заради слави, морального вдосконалення, за честь дами серця, перед читачем постає збіднілий гідальго Кикоть, що вирішив боротися зі злом, начитавшись лицарських романів. Його обладунок - латаний та іржавий, бойовий кінь - худюща шкапа, а Прекрасна Дама - проста селянка. Кумедні подвиги нерозважливого Дон Кіхота, які він здійснює спочатку самотужки, а потім у товаристві зброєносця (свого сусіди Санчо Панси), часто обертаються не допомогою, а шкодою.
Сервантес блискуче впорався зі своїм завданням: після публікації першої частини «Дон Кіхота» лицарські романи в Іспанії почали втрачати популярність і незабаром майже не видавалися.
Однак пародійність як жанр вичерпується вже в шостому розділі твору, де йдеться про знищення бібліотеки Дон Кіхота. Далі роман набуває ознак авантюрного, побутового, філософського. На унікальності його жанрової природи наголошував, зокрема І. Франко: «Була це не тільки пародія рицарського роману, не тільки перший й найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення дійсного життя і дійсного народу, а поряд з ним і перший роман, у якому автор спробував глибше дослідити характер свого героя, поруч зі смішними сторонами показати також і його симпатичні і навіть благородні риси і висловити устами цього героя або інших дійових осіб ряд критичних та позитивних думок про стан тодішнього суспільства, його потреби і прагнення».
Дон Кіхот загубився між двома світами: реальним та ілюзорним. Чуйний, шляхетний і водночас дивакуватий, він живе за героїчними законами минулого, не бажаючи сприймати дійсність. Тому його справи, слова, бурхлива фантазія викликають сміх і навіть обурення оточуючих. Комічний ефект у романі створено саме завдяки плутанині реального з уявним.
Однак попри все Дон Кіхот мріє змінити світ на краще: скільки «зла треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати!». Мета лицаря з Ламанчі - захищати тих, кого «Господь і природа створила вільними». Герой «знехтував життєві блага, але не честь». «Людина не може вбивати людину», - проголошує він. А на запитання, чи визнає себе винним, відповідає: «Так, я визнаю себе винним у тому, що всупереч здоровому глузду вірю в людяність, добро і красу». У своїй сповіді лицар з Ламанчі радить: «Не називай своїм нічого, крім своєї душі».
На відміну від Дон Кіхота, його зброєносець Санчо Панса доволі гармонійно поєднує у своїй свідомості фантазії та реальність. Ім’я цього героя Сервантес, імовірно, запозичив з приказки «Там Санчо їде на своєму віслюкові», а прізвище в перекладі з іспанської означає «черево», «живіт». Хазяйновитий і практичний Санчо зазнав чимало утисків, тож так і залишився бідняком. Він легко спокушається пропозицією Дон Кіхота бути йому за джуру, сподіваючись стати губернатором. Його мрія ґрунтується на глибокій вірі у власну людську гідність. І справді, у ході розгортання сюжету Санчо Панса розкриває перед читачем найкращі якості допитливого іспанського землероба. Головна відмінність зброєносця від Дон Кіхота - твереза розсудливість. Єдиний годувальник своєї родини, Панса живе насущними проблемами, тому завжди щось вимагає у свого лицаря: грошей, віслюків, рецепт чудодійного бальзаму. Простодушність і наївність поєднуються в ньому із селянською хитринкою і дещицею шахрайства. Після кожного подвигу Дон Кіхота зброєносець вишукує на полі битви трофеї, мріє збагатитися за рахунок работоргівлі. Однак із часом Санчо підпадає під вплив лицаря, починає підтримувати його фантазії та безумства, вірити в його ідеали. Проста, неписьменна людина з народу виявилася здатною зрозуміти гуманістичні ідеї Дон Кіхота.
Кадр з кінофільму «Дон Кіхот» (режисер Г. Козинцев, 1957 р.)
Г. Гейне, зіставляючи образи Дон Кіхота і Санчо Панси, зазначав: «Щодо двох персонажів, котрі іменують себе Дон Кіхотом і Санчо Пансою, вони безперервно пародіюють одне одного та водночас дивовижно одне одного доповнюють, а разом вони складають справжнього героя роману...».
Образ Дон Кіхота продовжує галерею «вічних образів» світової літератури, уособлюючи ідейно піднесену, духовно непереможну людину. «Коли зникнуть Дон Кіхоти, нехай закриється книга історії. У ній нічого буде читати», - вважав російський письменник І. Тургенєв. Завдяки головному героєві роману Сервантеса в культурі з’явилося таке поняття, як «донкіхотство» - поведінка, спосіб життя шляхетного й доброго мрійника, що прагне бути корисним людям, хоч і в ім’я недосяжних ідеалів.
Український мoтив
Перший український переспів роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» належить І. Франкові. На початку XX ст. над перекладом знаменитого твору довгий час працював В. Самійленко, але його рукопис було втрачено. У другій половині ХХ ст. завдяки Василю Козаченку та Євгену Кротевичу можливість прочитати «Дон Кіхота» українською таки з’явилася. Однак вадою роботи цих перекладачів була вторинність, адже працювали вони не з оригіналом, а з російським перекладом М. Любимова. Повний переклад з оригіналу мав на меті здійснити видатний український перекладач Микола Лукаш, але за життя не встиг завершити другу частину роману. Продовжив розпочату ним справу Анатоль Перепадя.
Перевірте себе
1. Чи можна назвати Сервантеса незвичайною людиною? Поясніть свою відповідь. Які факти з життя письменника ви запам’ятали? Які риси характеру допомогли іспанському митцеві здобути світове визнання?
2. Як Сервантес прийшов у літературу? Яке значення в його творчій долі відіграла військова служба?
3. Які труднощі спіткали Сервантеса протягом життя? Чому, на вашу думку, попри літературну славу письменник залишався «старим солдатом, гідальго, бідняком»?
4. Перекажіть історію створення роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Чим цей твір збагатив світову літературу?
5. Що таке пародія в літературі? Розкрийте зв’язок роману Сервантеса з лицарською літературою.