Комедія у п’яти діях (Уривки)
Дійові особи
Антон Антонович Сквозник-Дмухановський, городничий.
Анна Андрії вна, дружина його.
Мар і я Антоні вна, дочка його.
Лука Лукич Хлопов, доглядач шкіл.
Дружина його.
Амос Федорович Ляпкін-Тяпкі н, суддя.
Артемі й Пилипович Земляника, попечитель богоугодних закладів.
І ван Кузьмич Шпекін, поштмейстер.
міські поміщики:
- Петро І ванович Добчинський
- Петро І ванович Бобчинський
Іван Олександрович Хлестаков, чиновник із Петербурга.
Осип, слуга його.
Христі ан І ванович Гібнер, повітовий лікар.
перші особи в місті:
- Феді р Андр і йович Люлюков
- Іван Лазаревич Растаковський
- Степан Іванович Коробкін
Степан Ілліч Уховертов, дільничний пристав.
поліцейські:
-Свистунов
-Пуговіцин
-Держиморда
Абдулін, купець.
Февронія Петрівна Пошльопкіна, слюсарша
Дружина унтер-офіцера.
Мишко, слуга городничого.
Слуга трактирний.
Гості, купці, міщани, прохачі.
(...) Дія перша
Кімната в домі городничого.
Ява І
Городничий, попечитель богоугодних заклад і в, доглядач шкіл, суддя, д і льничний пристав, лі кар, дво є квартальних.
Городничий. Я запросив вас, панове, на те, щоб сказати вам вельми прикру звістку: до нас їде ревізор.
Амос Федорович. Як ревізор?
Артемі й Пилипович. Як ревізор?
Городничий. Ревізор з Петербурга, інкогніто. Та ще й із секретним дорученням.
Амос Федорович. Отакої!
Артемі й Пилипович. От не було клопоту, то май!
Лука Лукич. Господи боже! Ще й із секретним дорученням!
Городничий. Я начебто передчував: сьогодні мені цілу ніч снилися якісь два незвичайні щури. Справді, таких я ніколи й не бачив: чорні, неприродно великі! Прийшли, понюхали - і пішли геть. Ось я вам прочитаю листа, що його одержав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемію Пилиповичу, знаєте. Ось що він пише: «Любий друже, куме і благодійнику (бурмоче півголосом, пробігаючи швидко очима). і повідомити тебе». А! ось: «спішу, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з дорученням оглянути всю губернію й особливо наш повіт (значущо здіймає палець угору). Я дізнався про це від шонайпевніших людей, хоч він удає із себе приватну особу. А знаючи, що в тебе, як у всякого, водяться грішки, бо ти людина розумна й не любиш пропускати того, що пливе до рук.» (спинившись) ну, тут свої. «то раджу тобі бути обережним: бо він може приїхати кожної години, якщо тільки вже не приїхав і не живе десь інкогніто. Учорашнього дня я.» Ну, тут уже пішли справи сімейні: «сестра Анна Кирилівна приїхала до нас зі своїм чоловіком;
Іван Кирилович дуже погладшав і все грає на скрипку.» і таке інше, і таке інше. То от яка річ!
Амос Федорович. Еге ж, річ така незвичайна, просто незвичайна. Щось-то недарма. (...) Я вас, панове, попередив. Глядіть, у своїй галузі я деякі розпорядження зробив, раджу й вам. Особливо вам, Артемію Пилиповичу! Нема сумніву, проїжджий чиновник захоче передусім оглянути підвідомчі вам богоугодні заклади - і тому ви зробіть так, щоб усе було пристойно: ковпаки були б чисті, і хворі не скидалися б на ковалів, як звичайно вони ходять по-домашньому.
Ілюстрація П. Боклевського. 1863 р.
Артемі й Пилипович. Ну, це ще нічого. Ковпаки, хай так, можна надягти й чисті.
Городничий. Так, і теж над кожним ліжком написати латиною чи іншою якою мовою. це вже з вашої галузі, Христіане Івановичу, - усяку хворобу: коли хто захворів, котрого дня і числа. Негаразд, що у вас хворі такий міцний тютюн курять, що завжди розічхаєшся, коли увійдеш. Та й краще, якби їх було менше: зразу прикладуть до поганого догляду чи до невмілості лікаря.
Артемі й Пилипович. О, щодо лікування ми з Христіаном Івановичем добрали своїх способів: чим ближче до натури, тим краще - ліків дорогих ми не вживаємо. Людина проста: якщо помре, то й так помре; якщо видужає, то й так видужає. Та й Христіанові Івановичу важкувато було б з ними розмовляти: він по-руськи й слова не знає.
Христіан І ванович подає звук, почасти схожий на букву І й трохи на Е. (...)
Городничий. (.) А от вам, Лука Лукич, то, як доглядачеві навчальних закладів, треба потурбуватися особливо щодо вчителів. (.) Повинен вам сказати про вчителя історичної науки. Він учена голова - це видно, і знання нахапав силу, але тільки пояснює з таким запалом, що не тямить себе. Я одного разу слухав його: ну, поки говорив про асиріян та вавилонян - ще нічого, а як добрався до Александра Македонського, то я не можу вам сказати, що з ним зробилося. Я думав, що пожежа, їй-богу! Збіг з кафедри і, скільки сили, тарах стільцем по підлозі. Воно, звісно, Александр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? Від цього збиток казні.
Лука Лукич. Еге ж, він запальний! Я йому це кілька разів уже зауважував. Каже: «Як хочете, для науки я життя не пожалію».
Городничий. Отож, такий уже нез’ясненний закон долі: розумна людина - або п’яниця, або пику так скривить, що хоч святих винось.
Лука Лукич. Не доведи боже служити по вченій галузі! Усього боїшся: усякий втручається, усякому хочеться показати, що він теж розумна людина.
Городничий. Це б ще нічого, - інкогніто прокляте! Ураз загляне: «А, ви тут, голубчики! А хто, - скаже, - тут суддя?» - «Ляпкін-Тяпкін». - «А дайте-но сюди Ляпкіна-Тяпкіна. А хто попечитель богоугодних закладів?» - «Земляника». - «А дайте-но сюди Землянику!» Ось що погано. (.)
З'являються місцеві поміщики Добчинський і Бобчинський. Вони помітили у трактирі підозрілого молодика, який відмовляється платити за постій: певно, це і є ревізор-інкогніто! Прізвище молодика - Хлестаков.
Відбувається зміна декорацій. Хлестаков у кімнаті трактиру. У своєму монолозі він розповідає, що програвся в карти й не має чим платити трактирнику, який лякає його поліцією.
Невдовзі до молодого чоловіка приходить городничий у супроводі Добчинського. Наляканий Хлестаков гадає, що його збираються заарештувати. Слова молодика про те, що він не хоче іти до в'язниці, Сквозник-Дмухановський сприймає як небажання столичного ревізора заплющувати очі на недоліки й злочини місцевих чиновників. Він пропонує Хлестакову гроші й запрошує до свого помешкання.
Дія третя
Кімната першої дії.
Показавши Хлестакову громадські заклади міста, Сквозник-Дмухановський привозить його до себе. Разом з високим гостем у дім городничого прийшли попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, поміщики Добчинський і Бобчинський.
Ява VI
Ті сам і, Анна Андр ії вна та Мар і я Антоні вна. (...)
Хлестаков. (.) Ех, Петербург! Яке життя, справді! Ви, може, думаєте, що я тільки переписую; ні, начальник відділу зо мною на дружній нозі. Отак ударить по плечу: «Приходь, братіку, обідати!» Я тільки на дві хвилини заходжу до департаменту, для того тільки, щоб сказати: «Це ось так, це ось так». А там уже чиновник для письма, отакий щур, пером тільки тр, тр. заходився писати. Хотіли були навіть мене колезьким асесором зробити, та, думаю, навіщо. I сторож летить ще на сходах за мною із щіткою: «Дозвольте, Іване Олександровичу, я вам, - каже, - чоботи почищу». (До городничого). Чого ви, панове, стоїте? Будь ласка, сідайте!
Усі разом:
Городничий. Чин такий, що ще можна постояти.
Артемі й Пилипович. Ми постоїмо.
Лука Лукич. Не звольте турбуватися!
Хлестаков. Без чинів, прошу сідати. (Городничий і всі сідають). Я не люблю церемонії. Навпаки, я навіть стараюсь, стараюсь прослизнути непомітно. Але ніяк не можна сховатись, ніяк не можна! Тільки вийду кудись, уже й кажуть: «Он, - кажуть, - Іван Олександрович іде!» А якось мене вважали навіть за головнокомандувача: солдати вискочили з гауптвахти і зробили рушницею. Потім уже офіцер, який мені дуже знайомий, каже мені: «Ну, братіку, ми тебе зовсім вважали за головнокомандувача».
Анна Андрії вна. Скажіть-но, як!
Хлестаков. Та мене вже скрізь знають. З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж різні водевільчики. Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало, часто кажу йому: «Ну що, брате Пушкін?» - «Та так, брате, - відповідає, бувало, - так якось усе.» Великий оригінал.
Анна Андрії вна. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вміщуєте?
Хлестаков. Так, і в журнали вміщую. Моїх, зрештою, багато є творів: «Одруження Фігаро», «Роберт Диявол», «Норма». Уже й назв навіть не пам’ятаю. І все принагідно: я не хотів писати, але театральна дирекція каже: «Будь ласка, братіку, напиши що-небудь». Думаю собі: «Хай уже так, будь ласка, братіку». І тут-таки в один вечір, здається, усе написав, усіх вразив. У мене легкість надзвичайна в думках. Усе оте, що було під ім’ям барона Брамбеуса, «Фрегат Надії» і «Московський телеграф». усе це я написав.
Анна Андрії вна. Скажіть, то це ви були Брамбеус?
Хлестаков. Як же, я їм усім виправляю вірші. Мені Смірдін дає за це сорок тисяч.
Анна Андрії вна. То, певно, і «Юрій Милославський» ваш твір?
Хлестаков. Так, це мій твір.
Анна Андр ії вна. Я зразу здогадалася.
Марі я Антоні вна. Ах, мамуню, там написано, що це пана Загоскіна твір.
Анна Андрії вна. Ну от. навіть тут будеш сперечатися.
Хлестаков. Ах, так, це правда: це справді Загоскіна; а є інший «Юрій Милославський», так той уже мій.
Анна Андрії вна. Ну, це, певно, я ваш читала. Як гарно написано!
Хлестаков. Я, скажу вам, з літератури живу. У мене дім перший у Петербурзі. Так уже й відомий: дім Івана Олександровича. (Звертаючись до всіх). Зробіть ласку, панове, якщо будете в Петербурзі, прошу, прошу до мене. Я ж бо теж бали влаштовую.
Анна Андрії вна. Я думаю, з яким там смаком і пишністю влаштовуються бали!
Хлестаков. Та не кажіть! На столі, наприклад, кавун - на сімсот карбованців кавун. Суп у каструльці просто на пароплаві приїхав з Парижа; відкриють накривку - пара, якій подібної не можна відшукати в природі. Я щодня на балах. Там у нас і віст уже свій склався: міністр закордонних справ, французький посланник, англійський, німецький посланник і я. І вже так утомишся, граючи, що просто ні на що не схоже. Як вибіжиш сходами до себе на четвертий поверх - скажеш тільки кухарці: «На, Маврушко, шинель.» Що ж я брешу - я й забув, що живу в бельетажі1. У мене самі сходи коштують. А цікаво заглянути до мене в передпокій, коли я ще не прокинувся: графи та князі товчуться і дзижчать там, як джмелі, тільки й чутно: ж.ж.ж. Іншим разом і міністр. (Городничий та інші боязко встають зі своїх стільців). Мені навіть на пакетах пишуть: ваше превосходительство. Одного разу я навіть керував департаментом. І дивно: директор поїхав - куди поїхав, невідомо. Ну, натурально, почалися балачки: як, що, кому заступити посаду? Багато з генералів знаходилося охочих та бралися, але підійдуть бувало, - ні, мудра річ. Здається, і легко на вигляд, а роздивишся - просто чорт забирай! Потім бачать, нічого не вдієш, - до мене. І тієї ж хвилини по вулицях кур’єри, кур’єри, кур’єри. уявіть, тридцять п’ять тисяч самих кур’єрів! «Яке становище?» - я питаю. «Іване Олександровичу, ідіть департаментом керувати!» Я, скажу вам, трохи зніяковів, вийшов у халаті; хотів одмовитися, але, думаю, дійде до царя, ну, та й послужний список теж. «Будь ласка, панове, я приймаю посаду, я приймаю, - кажу, - хай так, - кажу, - я приймаю, тільки вже в мене: ні-ні-ні! У мене вже ґав не лови, і я вже.» І справді: бувало, як проходжу через департамент, - просто землетрус, усе дрижить і труситься, як листок.
1Бельетаж - кращий, зазвичай другий, поверх житлового будинку.
(Усі трусяться від страху; Хлестаков гарячкує більше). О, я жартувати не люблю! Я їм усім завдав страху. Мене сама державна рада боїться. Та що, направду? Я такий!
Я не подивлюся ні на кого. я кажу всім: «Я сам себе знаю, сам».
Я скрізь, скрізь. У палац кожен день їжджу. Мене завтра вже поставлять відразу на фельдмарш. (Підсковзується і мало не гепається на підлогу, але його шанобливо підтримують чиновники).
Городничий (підходячи і трусячись усім тілом, силкується вимовити). А ва-ва-ва. ва.
Хлестаков (швидким уривчастим голосом). Що трапилось?
Городничий. А ва-ва-ва. ва.
Хлестаков (таким самим голосом). Не розберу нічого, усе дурниці.
Городничий. Ва-ва-ва. шество, превосходительство, чи не накажете відпочити?.. От і кімната, і все, що треба.
Хлестаков. Дурниці - відпочити. Будь ласка, я ладен відпочити. Сніданок у вас, панове, добрий. я задоволений, я задоволений. (Виходить до бокової кімнати, за ним городничий).
Набравши хабарів і посватавшись до дочки городничого, Хлестаков від'їжджає. Перед цим він надіслав другові-літератору Тряпічкіну листа, де з гумором описав свою пригоду та йолопів, на яких натрапив.
Городничий приймає вітання підлеглих із впливовим зятем, вони з дружиною вже розпланували своє майбутнє столичне життя... Аж тут вбігає поштмейстер: він перехопив послання Хлестакова до Тряпічкіна. Чиновники, вириваючи одне в одного з рук листа, читають його вголос. Тут входить жандарм з повідомленням: прибув справжній ревізор.
Німа сцена
Ілюстрація Ю. Коровіна
Німа сцена з комедії «Ревізор». Малий театр Москви
Городничий посередині у вигляді стовпа з розставленими руками та закинутою назад головою. Праворуч його дружина й дочка, зі спрямованим до нього рухом усього тіла; за ними поштмейстер, що перетворився на знак питання, звернений до глядачів; за ним Лука Лукич, що розгубився найбезневиннішим способом; за ним, коло самого краю сцени, три дами, гості, що притулилися одна до одної з найсатиричнішим виразом облич, який стосується безпосередньо родини городничого. Ліворуч від городничого: Земляника, що нахилив голову трохи набік, наче до чогось прислухаючись; за ним суддя з розчепіреними руками, що присів майже до землі й зробив рух губами, немовби хотів посвистати або вимовити: «Ось тобі, бабуню, і Юрія!» За ним Коробкін, який обернувся до глядачів з примруженим оком і ущипливим натяком на городничого; за ним, коло самого краю, Добчинський і Бобчинський зі спрямованим один до одного рухом рук, роззявленими ротами й виряченими один на одного очима. Інші гості залишаються просто стовпами. Майже півтори хвилини скам’яніла група залишається в такому стані. Завіса спускається.
Переклад А. Хуторяна
Запитання і завдання до прочитаного
1. Чим хвалився Хлестаков, описуючи своє життя в Петербурзі? Що в цьому описі, на вашу думку, було правдою, а що - ні? Чому всі повірили заїжджому молодикові?
2. Як Хлестаков поводився з дружиною та дочкою городничого? У чому полягає комізм їхнього спілкування?
3. Як Хлестакову вдалося ввести в оману (спочатку навіть ненавмисне) таку досвідчену людину, як Сквозник-Дмухановський? Що мав на увазі Гоголь, коли радив актору, який виконуватиме роль Хлестакова, таке: «Що більше виконавець цієї ролі виявить щиросердності й простоти, то більше він виграє»?
4. Спочатку Гоголь хотів дати Хлестакову прізвище Скакунов. Що спільного між цими прізвищами і чим вони відрізняються?
5. Робота в парах. Прізвище Хлестаков стало прозивним. Як ви гадаєте, що означає похідне від нього слово «хлестаковщина»? Аргументуйте свою думку.
6. Які недоліки влади критикує Гоголь в образі городничого? Чи знаєте ви щось про сучасних можновладців, які мають схожі вади?
7. Які негативні явища суспільного життя висміює Гоголь у «Ревізорі»? Які з них, на вашу думку, існують і в сучасному суспільстві?
8. Які епізоди комедії здалися вам найсмішнішими? Чим саме вони вас розсмішили?