Літературний багаж. Які літературні роди ви знаєте? Чим драматичний рід літератури відрізняється від усіх інших?
У ПОШУКАХ ДУХОВНОЇ СВОБОДИ
У другій половині ХІХ ст. роль драматургії і театру в західноєвропейській культурі різко змінилася порівняно з попередньою добою.
Суть цих змін найперше полягала в тому, що до театру прийшов новий глядач - міщанин, студент, гімназист. Тут він учився думати, учився жити. Як колись у Давній Греції, театр знову став «школою дорослих». Навіть розважаючи публіку, найкращі театри Європи намагалися не бути банальними, не «опускатися» до глядача - часом байдужого, часто втомленого, іноді ледачого, - а піднімати його до вершин справжнього мистецтва.
Провідна роль у справі оновлення театру належала драматургам, режисерам, акторам. Їхнім найважливішим завданням було встановити зворотний зв’язок із глядачем, підготувати його до змін, навчити відчувати й розуміти нове.
Найлегше це було зробити в так званих молодих країнах, де театральної традиції як такої ще не існувало.
Перші звістки про народження «нової драми» у «новому театрі» надійшли до європейських столиць із Норвегії. Тут 1879 р. «Норвезький театр», що знаходився у невеликому місті Християнія (нині - Осло), потішив глядачів прем’єрою п’єси свого улюбленого драматурга Генріка Ібсена «Ляльковий дім».
«Норвезький театр» справді був молодим. А от чи можна назвати так саму Норвегію, хоч на той час вона й не мала державної незалежності (входила до складу Швеції)? Та й узагалі, якою була ця сувора північна країна, батьківщина вікінгів, у XIX ст.?
Коментар архіваріуса
У далекому середньовічному минулому залишилися ті часи, коли предки сучасних норвежців домінували в Європі, завоювали Британію та Сицилію, загрожували Візантії. Утім, навіть скоряючись сильнішим країнам, цей народ спромігся зберегти свій давній уклад, споконвічний демократизм свого суспільства, основою якого було селянство, що ніколи не знало кріпосництва. Чотири з половиною століття норвежці боролися проти данського панування, потім проти унії зі Швецією і 1905 р. здобули омріяну перемогу. Святкував її і драматург Ібсен, який чимало зробив для батьківщини. Щоправда, на той час його довге, плідне й насичене подіями життя вже добігало кінця.
Генрік Ібсен народився в невеликому норвезькому місті Шиєні в купецькій сім’ї. Ходили чутки, що Генрік був незаконною дитиною, але, цілком імовірно, з’явилися вони лише тому, що сусіди Ібсенів нічим іншим не могли пояснити напружені стосунки батька й сина. Ще в дитинстві майбутній драматург звик до нерозуміння й самотності, навчився обходитися без душевної близькості.
У 1837 р. Ібсен-старший розорився. Різкий перехід родини в соціальні «низи» став для Генріка тяжкою психологічною травмою, що згодом позначилося на його творчості. Уже з п’ятнадцяти років хлопець мусив самостійно заробляти на життя. У 1843 р. він переїхав до містечка Гримстад, де влаштувався учнем аптекаря. Невдовзі Ібсен починає шукати інших шляхів самореалізації: пише поезії, сатиричні епіграми на добропорядних буржуа, малює карикатури. В одному зі своїх віршів юнак зобразив норвезьке суспільство в образі корабля, у трюмі якого розкладається мертве тіло.
У 1850 р. з метою вступити до університету Генрік вирушив до Християнії. У столиці він захопився політичним життям: викладав у недільній школі робітничого об’єднання, брав участь у демонстраціях протесту, співпрацював з робітничою газетою та журналом студентського товариства, був задіяний у створенні нового суспільно-літературного журналу «Андрімнер».
Свій перший драматичний твір - історичну драму «Катиліна» - Ібсен написав ще в Гримстаді. А 1850 р. «Християнія Театр» поставив його другу п’єсу - «Богатирський курган». Обидва твори було написано данською мовою, але згодом Ібсен, як і інші творці новітнього національного письменства, намагатиметься писати норвезькою.
Рання драматургія Ібсена свідчить про обізнаність автора з естетикою та художньою практикою європейського романтизму. Варто зазначити, що романтичний пафос, яскравість пристрастей, безкомпромісність принципів і поведінки героїв-романтиків - усе це до певної міри притаманне й зрілим драмам норвезького драматурга. У порівнянні з творами сучасників Ібсена на південь від Норвегії вони видаються водночас і новаторськими, і архаїчними.
У середині ХІХ ст. на батьківщину, до норвезького міста Берген, повернувся уславлений скрипаль Уле Бюлль. Саме йому належала ідея створити постійну театральну трупу, що складалася б з акторів-норвежців. Бюлль заснував театральну школу, на основі якої за кілька років сформувався перший національний норвезький театр. У 1852 р. посаду його штатного драматурга було запропоновано Ібсену, однак за умови, що він виконуватиме також обов’язки директора, режисера і навіть бухгалтера. Вочевидь, така діяльність не пішла письменнику на користь: його третя п’єса провалилася, четверта, написана за фольклорними мотивами, сподобалася публіці, але не була прийнята столичними критиками.
Тим часом на хвилі боротьби за національну драматургію у Християнії виникає «Норвезький театр», і 1857 р. керувати ним запрошують Ібсена. Тоді у столиці вже діяв театр, репертуар якого за традицією складали вистави данською мовою. Звісно, публіка вже звикла до нього, тому новому театральному колективу і його очільнику довелося докласти чимало зусиль, аби привернути увагу глядачів. Це завзяте протистояння припинилося за рік після того, як Ібсен залишив директорську посаду. У 1863 р. театри Християнії об’єдналися на основі естетичної програми, розробленої за активної участі драматурга, а герої вистав заговорили норвезькою.
Будинок-музей Г. Ібсена в Осло
У 1858 р. Ібсен одружився. Він був дуже щасливий у шлюбі, але статус глави сімейства зобов’язував до пошуків додаткових джерел існування. Скромний прибуток директора одного з двох театрів у невеликому місті ледве забезпечував дружину й новонародженого сина.
У 1864 р. після численних клопотів Ібсен одержав від норвезького парламенту письменницьку пенсію і скористався нею, щоб виїхати на південь. Разом з родиною він оселився в Римі, потім перебрався до Трієста, жив у Дрездені й Мюнхені, звідки принагідно виїздив до Берліна, побував на відкритті Суецького каналу. Місцем постійного проживання драматурга став Мюнхен (південь Німеччини). На батьківщину Ібсен повернувся лише 1891 р. На той час його п’єси було перекладено всіма європейськими мовами.
Вирішальним моментом у творчій діяльності Ібсена став 1865 р., коли з Італії він надіслав до Норвегії драматичну поему «Бранд». Її герой, священик Бранд, подібно до гетевського Фауста, над усе прагне досягнути внутрішньої досконалості й духовної свободи. Заради цієї мети він жертвує особистим щастям, єдиним сином, коханою дружиною. Однак зрештою сміливий, безкомпромісний ідеалізм героя («усе або нічого») зіштовхується з боягузливим лицемірством духовної та світської влади. Покинутий усіма, але переконаний у своїй правоті Бранд гине серед вічних льодів у горах Норвегії.
Наступного року Ібсен надіслав на батьківщину п’єсу «Пер Гюнт» (1866). Цей твір зазвичай розглядають «у парі» з «Брандом» як два альтернативних потрактування проблеми самовизначення й реалізації особистості. Головні герої п’єс цілковито протилежні один одному. Бранд - непохитний максималіст, готовий пожертвувати найдорожчим заради виконання високої місії. Пер Гюнт, безхарактерний і внутрішньо слабкий, охоче пристосовується до будь-яких умов.
Саме в «Пері Гюнті» Ібсен заявляє про свій розрив з національною романтикою. Фольклорні персонажі постають у п’єсі потворними й злостивими, селяни - жорстокими й грубими. Спочатку в Норвегії та Данії «Пер Гюнт» був сприйнятий негативно, мало не як блюзнірство. Г.К. Андерсен, приміром, назвав його найгіршим із будь-коли прочитаних творів. Однак згодом ставлення до п’єси змінилося.
Перевірте себе
1. Як розширення соціального кола театральних глядачів у Європі другої половини ХІХ ст. сприяло поверненню театру його суспільної місії?
2. Розкажіть про життя Г. Ібсена.
3. Чому Ібсен, який починав писати данською мовою, згодом перейшов на норвезьку? Хто з українських письменників ХІХ ст. також писав двома мовами?
4. Які суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Європі другої половини ХІХ ст., позначилися на становленні нової національної літератури в Норвегії?
5. Що ви знаєте про театральний рух на теренах України й Росії у другій половині ХІХ ст.? З якими спільними проблемами стикнулися українські, російські та норвезькі митці на шляху становлення національного драматичного мистецтва?
6. У другій половині XIX ст. перед театральними діячами України й Норвегії постала певна проблема, яка, проте, оминула Росію. Поясніть, про що йдеться, і розкрийте причини такого перебігу подій.