Українська література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. Авраменко О. М.

Теорія літератури

Терцина — строфа з трьох рядків п’ятистопового ямба, у якій середній рядок римується з крайніми (першим і третім) рядками наступної строфи. Завершується твір, написаний терцинами, окремим рядком, що римується з другим рядком попередньої строфи. Уперше використав терцинну строфіку Данте в «Божественній комедії». Відтоді терцинами прийнято висловлювати зазвичай певні символічно-таємничі, концептуальні ідеї.

Пролог пройнятий таким же високим громадянським пафосом, полум’яним патріотизмом, як і «Божественна комедія», зокрема пісня VІ «Чистилища», де міститься відоме звернення Данте до Італії.

Пролог І. Франка — це стислий художній літопис історії українського народу, духовно-філософське її осмислення. Оглядаючи минуле України, поет бачить у ньому не тільки «облудливу покірність усякому, хто зрадою і розбоєм» його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною величезних втрат і жертв народ здобував собі волю. Митець упевнений, що всі ті жертви не даремні:

(...) Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання (...).

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

У сюжеті поеми чітко вирізняються чотири частини.

У першій частині (пісні І-ХІ) наростає конфлікт, що виливається в протистояння пророка й народу. Сорок літ Мойсей вів гебреїв через пустелю до «землі обітованої» (обіцяної Богом), сам свято вірив у Божу поміч і запалював, надихав своєю вірою серця людей. Однак, зрештою, народ нестерпно стомився й зневірився. Він уже нічого не хоче, крім їжі й відпочинку. Тепер нащадки дорікають батькам, які колись вирішили вийти з єгипетського рабства на пошуки щастя та свободи. На заклики Мойсея не забувати про високу мету вони роздратовано відповідають: «Наші кози голодні», обирають жалюгідне існування посеред пустелі («Нам і тут непогано»). Отже, зневіра, цілковите зосередження на матеріальному перетворюють народ на натовп. Цим користуються фальшиві пророки Авірон і Датан: щоб сподобатися людям і відібрати владу в Мойсея, вони потурають занепадницьким і дрібнокорисливим настроям.

Щоб переконати гебреїв, Мойсей розповідає легенду про те, як дерева вибирали собі царя (це фактично програма життя самого автора). Цю притчу письменник узяв із Біблії. Як терен, що зголосився служити іншим деревам (вродливій пальмі, величному кедрові, тужливій березі), щоб вони жили краще, так і поет проголосив ідеалом свого життя служити народові на його шляху до заповітної мети.

І все ж, невдячний, засліплений утомою й оманою лжепророків, народ зрікається й проганяє Мойсея.

У другій частині поеми (пісні ХІІ-ХVІІІ) Мойсей по-філософськи осмислює свою сорокарічну місію духовного провідника, шукає причини поразки. Насамперед намагається знайти вину в собі. Проте демон пустелі Азазель (глас відчаю в душі самого Мойсея) провокує його на якусь мить зневіритися, засумніватись у своєму покликанні, у мудрості Бога: «Одурив нас Єгова».

У третій частині (пісня ХІХ) настає розплата за сумніви. З бурі (з душевної бурі сум’яття Мойсея) до нього обізвався Господь, відкрив Свою логіку. Він вів гебреїв таким довгим і тяжким шляхом, щоб вони зміцніли духом, навчилися бути

господарями земних скарбів, а не їхніми рабами. Уже незабаром гебреї знайдуть обіцяний край. Проте Мойсей через свою навіть миттєву зневіру не ввійде в нього. Він помре на порозі нового життя, щоб стати пересторогою тим, хто «рветься весь вік до мети і вмирає на шляху».

Частина четверта (пісня ХХ). Однак велика сорокарічна праця Мойсея не минає даремно. Муки сумління, викликані смертю провідника, знову пробуджують у людей віру, самосвідомість і прагнення йти до мети, заповіданої Мойсеєм. Гебреї страчують підлих спокусників Авірона й Датана (так закінчується доля всіх лукавих вождів). З’являється новий провідник, гідний Мойсея, — «князь конюхів» Єгошуа. Під його проводом народ знову вирушає в дорогу.

Образ Мойсея. Мойсей постає в поемі як істинний духовний провідник, який цілком присвятив своє життя рідному народу. Він вів євреїв крізь пустелю стільки років, щоб вони позбулися рабської психології, сформованої в єгипетській неволі. В образі Мойсея чимало рис вдачі самого автора — передусім розуміння місії духовного вождя:

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незломнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю.

Так схвильовано звучать слова прощання Мойсея (і Франка) зі своїм народом. Промовисто поданий у поемі портрет Мойсея:

Хоч літа його гнуть у каблук

Із турботами в парі,

Та в очах його все щось горить,

Мов дві блискавки в хмарі.

Хоч волосся все біле, як сніг,

У старечій оздобі,

Та стоять ще ті горді жмутки,

Як два роги на лобі.

Мойсей І. Франка, як і герой Мікеланджело, — постать мужня, багата на внутрішню силу й духовну велич. «Горді два жмутки» — це два промені світла, які мав біблійний пророк, у Мікеланджело вони зображені у вигляді двох пасем волосся над лобом.

Внутрішній світ Мойсея найкраще розкривається у вигнанні: на самоті в болісних роздумах він спочатку утверджується у вірі, а потім зневіряється, піддавшись спокусі демона Азазеля.

Молитву Мойсея на горі під табором поет зобразив, використавши тінь як художній образ: силует проводиря видається гігантським, зачаровані люди спостерігають за цим дивом, сонце створює ефект вознесіння Мойсея, а коли небесне світило сідає, то знову величезна тінь пророка покриває людей, ніби прощаючись з ними й заповідаючи їм істину.

Академік О. Білецький назвав поему «Мойсей» «нерукотворним пам’ятником українській та світовій літературі», а Ю. Шерех — другим «заповітом» української літератури.

7 . Прочитайте уривки з поеми І. Франка «Мойсей».