Українська література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. А. М. Фасоля

МИКОЛА ВОРОНИЙ

24 листопада 1871 — 7 червня 1938

Наша нація, наш народ український увійде в ряди справді культурних народів, нехай сей народ буде високо моральний, гуманний благородний і духовно-красивий.

Микола Вороний

Всю діяльність письменника пронизувала одна благородна ідея: включити українську культуру в орбіту світового культурного процесу.

Григорій Вервес, літературознавець

Миколу Вороного — українського письменника, перекладача, поета, режисера, актора, театрознавця та громадсько-політичного діяча — називали «ідеологом» модернізації української літератури.

На початку ХХ ст. першочерговим завданням української літератури поет проголосив її естетичне оновлення та наближення до новітніх течій європейського мистецтва.

Різноманітна й неоднорідна за змістом і стилістикою творчість М. Вороного збагатила національну літературу осмисленням тем філософського змісту та возвеличенням краси.

Знайомство здалеку і зблизька

Родина. Микола Вороний — нащадок «простих селян, мабуть- таки, й кріпаків», в роду яких були й бунтівники — учасники Коліївщини, — це з батькового боку — Кіндрата Вороного. А «з боку матері я шляхетсько-духовного походження. Прізвище моєї матері, Олімпіади Дмитрівни — Колачинська, і вона ніби є нащадком Прокопія Колачинського, що був у 1697—1702 рр. ректором Києво-Могилянської духовної академії і ретельним сіячем освіти».

Захоплення. Ще навчаючись у гімназії, М. Вороний почав писати вірші. Коло його читання складали пригодницькі твори М. Ріда, історичні романи В. Скотта та фантастичні Ж. Верна. Майбутній поет захоплювався творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, а також політичною літературою, тому і потрапив під переслідування поліції та був позбавлений права вступати до університету.

Театральна та викладацька діяльність. Тривалий час поет був актором театральної трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського.

Восени 1917 р. М. Вороний став директором і режисером «Національного театру».

Викладав у Львівській консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав мистецтвознавчі праці. Був викладачем кафедри художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. У Києві працював у Укртеатрокіновидаві, писав статті та кіносценарії, зокрема за повістю І. Франка «Захар Беркут», однак твір не було екранізовано. Перекладав оперні лібрето («Кармен» Ж. Бізе, «Ріґолетто» Дж. Верді).

Громадсько-політична діяльність. М. Вороний — один із засновників Української Центральної ради. «В революції 1917 року, — пише він в автобіографії, — я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги...»

«Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом... Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок». Змучений і виснажений, поет у 1920 р. змушений був емігрувати до Варшави, де забезпечував зв’язки з культурними колами Польщі в уряді УНР.

Приватне життя. Дружиною Миколи Вороного була Віра Вер- бицька — дочка автора музики Державного Гімну України М. Вербицького. У молодого подружжя народився син Марко. Однак невдовзі вони розлучилися. Хрещеним батьком хлопчика був М. Коцюбинський. Марко успадкував талант батька до поезії. Життя сина М. Вороного трагічно обірвалося у сталінських концтаборах.

Сторінки життєпису. Народився Микола Кіндратович Вороний 24 листопада 1871 р. на Катеринославщині в сім’ї ремісника.

Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах та у гімназії в Ростові-на-Дону. Обшуки та арешти не завадили М. Вороному разом із однодумцями організувати у Ростові-на-Дону «Українську громаду». В Харкові він був близьким до таємної організації «Братство тарасівців».

М. Вороний планував вступити до Софійського університету в Болгарії, де викладав М. Драгоманов, але звістка про його смерть змінила наміри молодого поета.

М. Вороний здобував освіту у Віденському та Львівському університетах. У цей період поет познайомився з І. Франком, співпрацював у редколегії журналу «Житє і слово», був режисером у театрі «Руська бесіда», пізніше — в акторських трупах М. Кропивницького та інших митців.

У 1901 р. М. Вороний залишив сцену, після чого служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. Згодом поет оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського та викладав у театральній школі.

У 1903 р. М. Вороний видав альманах «З-над хмар і з долин», метою якого було наблизити зміст творів до естетики європейської модерністської літератури. Перша поетична збірка М. Вороного «Ліричні поезії» (1911) сповнена музикальністю та свіжістю образів. Збірка «В сяйві мрій» (1913) вирізнялася естетизацією, самозамилуванням ліричного героя.

Відтак творчість М. Вороного знаменувала розрив із народницькою традицією, однак тяжіння до модернізму не перешкоджало поету писати вірші, перейняті щирою любов’ю та повагою до народу. У багатьох творах, зокрема у віршах, присвячених І. Франку, Лесі Українці, Т. Шевченку, М. Лисенку («Пам’яті Миколи Лисенка», «Серце музики», «Пам’яті Івана Франка», «Гей, хто має міць», «На Тарасовій горі», «До моря» тощо) М. Вороний висловив своє розуміння ролі митця у суспільстві.

У подальшій творчості поет порушував філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним із перших увів у лірику тему міста, перейняв ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджував нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкривав трагізм духовної самотності (цикл «Осокори»).

У своїй творчості М. Вороний використовував різні псевдоніми та криптоніми — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М. В., Кич М, М-У-ко.

У 1917 р. поет емігрував за кордон, оскільки не сприйняв Жовтневої революції. Він жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками. Згодом поет переїхав до Львова.

У 1934 р. М. Вороному інкримінували контрреволюційну діяльність. Поета було засуджено до заслання в Казахстан на три роки.

У 1937 р. поет повернувся на Україну. У м. Новоукраїнка він почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його було звільнено. За вироком НКВД М. Вороного як учасника контрреволюційної української військової націоналістичної організації було розстріляно 7 червня 1938 р.

Таким було життя талановитого українського поета-модерніста.

Довідник читача

Символізм (фр. symbolisme — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст.

Символізм виник у Франції у 1880-их роках ХІХ століття як заперечення реалізму та натуралізму. Прихильники символізму вважали, що світ не піддається раціональному осмисленню. Його сутність виражається опосередковано через предметні або словесні знаки-символи, їх приховану сутність можна осягнути тільки інтуїтивно, через осяяння, встановлення асоціативних зв’язків між окремими фактами, предметами, явищами.

Ознаки символізму: естетизм, визнання самоцінності мистецтва; увага до позасвідомого; сугестивність — навіювання читачеві певних настроїв і почуттів; динамізм у відтворенні душевних переживань героїв; філософічність; творення метамови (синтез слова і музики, слова і кольору).

Основоположники символізму — французькі поети П. Верлен і С. Малларме. Серед їхніх послідовників А. Рембо (Франція), Е. Верхарн, М. Метерлінк (Бельгія), О. Блок (Росія) та інші.

В українській літературі символізм не досягнув належного розвитку. Найбільш помітні його прояви в поезії. У прозі естетика символізму проявилася в повісті О. Кобилянської «Земля».

 

Культурно-мистецький контекст

М. Вороний мав дружні стосунки із художником-символістом М. Жуком, який в 1916 р. створив портрет поета.

У полотнах М. Жука знаходимо ознаки мистецтва символізму. Особливе значення художник надавав розкриттю внутрішнього стану своїх персонажів. Так, погрудний портрет поета М. Вороного майстерно зображено на тлі усіяної зірками космічної сині, що є декоративним засобом поглиблення характеристики героя. Тонко відтворено сумний погляд світлих очей митця. Художня манера портретної творчості М. Жука перегукується з поетикою символізму, що свідчить про спорідненість із літературними творами М. Вороного.

Запитання і завдання

1. Що вас зацікавило в особі поета? Які риси його вдачі імпонують вам найбільше? Чим? Обговоріть це питання з друзями.

2. Як захоплення театром вплинуло на творчість М. Вороного?

3. У чому, на вашу думку, виявляється трагізм долі поета-модерніста?

4. Які запитання виникли у вас під час опрацювання розділу підручника і розповіді вчителя? Зафіксуйте їх. Задайте вчителеві, однокласникам та однокласницям. Чи отримали ви відповіді на свої запитання? Чи задовольнили вона вас?