29 вересня 1845 — 15 вересня 1907
Театр тільки тоді цікавий, коли він вірно відображає сучасне життя з усіма його різноманітними перипетіями, відгукуючись на питання дня, бичуючи суспільні пороки...
Іван Карпенко-Карий
...Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література.
Іван Франко
Іван Карпенко-Карий — драматург, театральний рецензент, теоретик й організатор театральної справи, один із корифеїв українського театру.
З його іменем пов’язані вихід українського театру за межі побутового етнографізму, розвиток і утвердження соціально-сатиричної комедії. У доробку митця твори різноманітних жанрів: соціально- побутова, соціально-психологічна, історична драма, оповідання, нариси, статті.
Портрет. «...Сірі, розумні очі вміли дуже уважно й привітно дивитись на того, з ким він розмовляв. Густе, русяве волосся було зачесане на боковий проділь. На скронях уже почала пробиватись сивина і такі ж сиві ниточки виблискували у його зачісці.» (Софія Тобілевич, дружина І. Карпенка-Карого).
Вдача. «Він був надзвичайно скромною людиною... не рекламував ані своєї письменницької праці, ні такої плідної сценічної діяльності, а тим більше власної особи» (Софія Тобілевич).
Захоплення. «.Ще з дитинства любив читати твори Т. Г. Шевченка. Цікавився... фольклором. Добре знав народні пісні, захоплювався театром, його улюбленим твором була «Наталка Полтавка» І. Котляревського» (Софія Тобілевич).
Сторінки життєпису. Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці на Херсонщині. Батько — Карпо Адамович Тобілевич, управитель поміщицького маєтку — вів свій рід від збіднілих дворян. У родинній скрині як дорогоцінність зберігалися судові акти про визнання належності роду Тобілевичів до дворянства.
Розсудливість майбутній письменник успадкував від батька. Під його впливом сформувалися світогляд драматурга й любов до народної пісні.
Мати — Євдокія Садовська — походила з козацького роду, з містечка Саксагані Катеринославської губернії. Її перед шлюбом Карпо Адамович викупив із кріпацтва. Людяність і чуйність до всіх, хто потребував допомоги, передала вона синові.
Батько й мати гарно співали, знали напам’ять багато віршів з «Кобзаря» пісень на слова Т. Г. Шевченка.
Дитячі роки майбутній драматург провів у рідній Арсенівці. Малого Івана після науки в дяка віддали в Бобровицьке повітове училище, яке він закінчив на «відмінно». У чотирнадцятирічному віці був змушений заради шматка хліба влаштуватися на писарську посаду в канцелярії у містечку Мала Виска, а згодом його прийняли на державну службу до Бобринського повітового суду. Уже в ті роки яскраво проявилася любов юнака до театру. Не маючи грошей на проїзд, він пішки близько 50 кілометрів ходив до Єлисаветграда, щоб побувати на виставі аматорської театральної трупи.
У 1865 р. родина Тобілевичів переїхала до Єлисаветграда. Їхня садиба стає одним із осередків любителів театру.
Свій перший аматорський драматичний гурток І. Карпенко-Карий створив у містечку Мала Виска. Спочатку грали в дерев’яному будиночку, а згодом заснували, крім літнього, ще й зимовий театр. Душею трупи став Іван Тобілевич, який був і за актора, і за режисера.
Митець наполегливо займався самоосвітою, читав французьких енциклопедистів-просвітителів, захоплювався творами Котляревського, Шевченка, цікавився драматургією інших народів.
Іван Карпович увійшов до таємного гуртка, члени якого спочатку тільки поширювали книжки серед народу, а потім узялися за пропаганду ідей народників-просвітни- ків. Коли організацію було викрито, за особистим розпорядженням міністра внутрішніх справ у жовтні 1883 року Івана Тобілевича звільнили з посади секретаря як політично неблагонадійного. Чотири роки І. Тобілевич провів у Новочеркаську без права виїзду. Працював підручним коваля, палітурником.
І писав. Трупа театру І. Карпенка-Карого.
Фото. Кінець 70-х — початок 80-х років ХІХ ст. позначений у житті
І. Карпенка-Карого тяжкими втратами. У 1879 р. померла мати, через рік занедужала й померла, залишивши чотирьох дітей, дружина. Згодом гинуть дочка Галя та берегиня родинного затишку баба Настя.
У 1887 р., отримавши дозвіл, митець оселився на хуторі Надія, названому ім’ям першої дружини. Тут народилися найкращі його твори — «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Суєта», «Житейське море».
У травні 1888 р. з Карпенка-Карого було знято гласний нагляд, і він вступив до театральної трупи Миколи Садовського, а відтак — Панаса Саксаганського. Зрештою митець створює свій театр.
У 1906 р. І. Карпенко-Карий захворів і, залишивши сцену, виїхав до Німеччини.
15 вересня 1907 р. письменник помер у Берліні. Дружина Софія привезла його тіло в Україну й поховала, згідно із заповітом, поряд із могилою батька на кладовищі в с. Карлюжини поблизу хутора Надія.
Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру: Іван Карпенко-Карий був драматургом і актором, його брати — Микола Садовський і Панас Саксаганський — режисерами й акторами, сестра — Марія Садовська-Барілотті — актрисою і співачкою. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: Марія Заньковецька (стала дружиною Миколи) та Софія Тобілевич (дружина Івана після смерті Надії Тарковської). Завдяки діяльності цієї родини Україна отримала свій професійний театр, а завдяки Іванові Карпенку-Карому — чудову драматургію.
Пам’ять про геніального драматурга й корифея українського театру увічнено в багатьох містах України. На батьківщині письменника споруджено пам’ятник і відкрито літературно-мистецький заповідник «Хутір Надія». Ім’я Івана Карпенка-Карого носить Київський національний університет театру, кіно і телебачення.
Запитання і завдання
1. Чи зацікавив вас Карпенко-Карий як особистість? Які риси його вдачі вам найбільше імпонують? Чим?
2. Які запитання виникли у вас під час опрацювання розділу підручника і розповіді вчителя? Зафіксуйте їх. Поставте вчителеві, однокласникам. Чи отримали ви відповідь на свої запитання? Чи задовольнила вона вас?
3. Чи хочете ви продовжити знайомство з творчістю І. Карпенка-Карого? Якщо так, скористайтеся матеріалом наступних розділів підручника або інших друкованих джерел чи Інтернету. Якщо ні — спробуйте відповісти на запитання, чому особа митця не викликала зацікавлення? Дізнайтеся, чи є серед однокласників й однокласниць однодумці.
4. Створіть разом з однокласниками презентацію «Цікаві факти з життєвого і творчого шляху драматурга І. Карпенка-Карого» та ознайомте з нею восьмикласників або учнів інших класів.
Твори Тобілевича - це немов одне широке полотно, на якому мало не кожна п’єса доповнює іншу, дає нову деталь, показує новий бік того страшного, темного, зоологічного царства з його невблаганним процесом видушування людського поту, висмоктування крові людини...
С. Єфремов
Творча спадщина Івана Карпенка-Карого включає оповідання «Новобранець»; драматичні твори (18 п’єс: «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» «Суєта», «Житейське море», «Безталанна», «Наймичка», «Бондарівна», «Сава Чалий» та інші, а також критичні праці, рецензії й переклади.
Наскрізно у творчості проходить тема жорстокої і страшної дійсності, яка руйнує людську душу. На прикладі різних героїв (за складом характеру, соціальним становищем, освітою тощо) драматург досліджує процес руйнування духовних основ особистості («Бурлака», «Сто тисяч», «Хазяїн»).
Створений драматургом образ «хазяйського колеса» є уособленням жорстокості й нещадності світу, у якому одвічні християнські й загальнолюдські цінності нівелюються.
Однак І. Карпенко-Карий — і це одна з найбільших його заслуг — виводить на сцену образи нових людей, які сповідують нові ідеали («Понад Дніпром»).
Тему молодої української інтелігенції, проблеми моралі, філософські питання сенсу життя, вагомості непересічного таланту порушено у п’єсах «Суєта», «Житейське море».
Пробував себе митець і в історичному жанрі — «Сава Чалий» (1899), «Паливода XVIII століття» (1910).
І. Карпенко-Карий кардинально змінює жанр комедії, надає їй яскраво вираженого соціального характеру, наснажує зміст нищівним, викривальним пафосом. Сміх у його комедіях став одним із найважливіших засобів художнього узагальнення, визначальним жанрово-композиційним чинником.
Новаторство постає особливо зримим у зіставленні його комедій з аналогічними творами української драматургії попередніх десятиріч, у яких конфлікт розгортався переважно на побутовій основі.
Новим було розуміння суті соціальних явищ та їх першопричин, новаторськими — засоби художнього зображення. Отже, розвиваючи дві взаємодоповнювані тенденції в українському театрі — романтичну й реалістичну, — І. Карпенко-Карий створив театр, який, спираючись на традиції І. Котляревського й Т. Шевченка, сягнув вершини критичного реалізму, цілком відповідаючи духові часу, естетичним запитам тогочасного глядача й майбутньої епохи.
Запитання і завдання
1. Чи змінилося ваше уявлення про митця після ознайомлення з оглядом його життя і творчості? Якщо так, у чому саме?
2. Охарактеризуйте жанрове розмаїття й специфіку творчості письменника.
3. Укладіть словничок до теми «Творчість І. Карпенка-Карого», включивши до нього такі літературознавчі терміни: «комедія»; «трагедія»; «трагікомедія»; «драма». Наведіть приклади з драматичних творів. Обговоріть результати своєї роботи в групі.
Довідник читача
Соціально-побутова драма — п’єса, яка відзначається високою напруженістю дії, складними переживаннями дійових осіб, протистоянням антагоністичних сил, зіткненням ідей і моральних принципів. Гострий конфлікт у драмі не має трагічної розв’язки, трагічне поєднується з елементами комічного. Дійовими особами драми є переважно звичайні люди, які діють у типових обставинах; їхні характери розкриваються у монологах, діалогах, взаєминах з іншими дійовими особами.
Комедія — драматичний твір, у якому дійові особи зображуються у смішних ситуаціях, нещадно висміюються людські вчинки та негативні соціально-побутові явища.
Трагедія — драматичний твір, в основу якого покладено гострий конфлікт. Герой трагедії переважно діє в екстремальних ситуаціях, потрапляє у безвихідне становище й гине фізично або морально. Для трагедії характерна висока амплітуда емоційної напруги. Перипетії сюжету такого твору вимагають від головного героя, який переживає широку гаму пристрастей, розчарувань, мук совісті, відчаю, гніву тощо, постійного особистісного вибору.