У 70-ті рр. ХІХ ст. яскраво заявили про себе видатні митці української драматургії і театру: Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Ка- рий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та ін. Провідні українські митці ХІХ ст. усвідомлювали необхідність появи насамперед тематично нових драматичних творів, адже «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка і «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, хоч і були затребувані, все ж не могли задовольнити естетичних потреб глядачів нової доби. Спробували себе в царині драматургії Іван Нечуй-Левицький (драми «Маруся Богуславка», «В диму та полум'ї», «На Кожум'яках»), Панас Мирний (драма «Лимерівна). Для чернігівської аматорської театральної трупи Леонід Глібов написав художню одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка». Володимир Самійленко створив, крім соціально-побутових («Драма без горілки», «Дядькова хвороба»), історичну п'єсу «Маруся Чураївна» та політичну сатиру «У Гайхан-Бея», а Борис Грінченко написав історичні драми «Серед бурі», «Степовий гість», «Ясні зорі».
«З театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку, вони - ганьба мистецтва, бо смак псують!.. У театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам'яні серця!»
Іван Карпенко-Карий
Завдяки переробкам М. Старицького з'явилися драма «Циганка Аза» (за повістю Юзефа Крашевського «Хата за селом»), комедія «За двома зайцями» (на основі п'єси «На Кожум'яках» І. Нечуя-Левицького), драма «Лимерівна» на основі однойменної п'єси Панаса Мирного.
Про те, що переробки Михайла Старицького були надзвичайно вдалі, свідчить інтерес до цих творів кінорежисерів, а публіки - до ними створених фільмів, зокрема «За двома зайцями» Віктора Іванова, «Циганка Аза» Григорія Кохана, в яких провідні ролі чудово зіграли відомі українські артисти театру та кіно.
Михайло Старицький ознайомив українських глядачів зі світовими шедеврами, переклавши українською мовою трагедію Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц данський» (ноти для дев'яти пісень Офелії написав Микола Лисенко). Також М. Старицький написав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). Згодом від переробок і перекладів письменник перейшов до створення власних драматичних творів, тематика яких відповідала просвітницькому й народницькому напрямам роботи, а героями були представники простого народу, здебільшого селяни. У доробку Старицького-драматурга є й оригінальні історичні драми: «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». На матеріалі реальних подій він же написав драму «Не судилось», яка спочатку мала вдалішу назву - «Панське болото», але її відкинула цензура.
Саме в ХІХ ст. в українській драматургії з'явилися комедії «Сто тисяч», «Хазяїн», трагедія «Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого. Драматурги розробили досі не освоєні теми, зокрема тему митця («Талан» М. Старицького, «Суєта» Івана Карпенка-Карого).
