Серед особливо ефективних форм освоєння людьми дійсності найважливішими є наука і мистецтво, адже пізнання - багатогранний процес, який передбачає емоційне переживання, аналіз-осмислення і висновки-узагальнення. Людський досвід також базується на пізнанні й величезній інформаційній базі, яка кожні три з половиною роки збільшується вдвічі, отже, невпинно зростає в геометричній прогресії. Не можна не погодитися з думкою сучасного англійського письменника-фантаста Ніла Ґеймана, що «за останні кілька років ми перейшли від інформаційно-дефіцитної економіки до економіки, для якої властиве інформаційне перенасичення». Проте художня література й наукова - дещо різні сфери людської культури і прогресу. Твори красного письменства читачі засвоюють не лише інтелектуально, а й емоційно, адже, крім пізнавальних аспектів, художня література завжди гарантує своїм реципієнтам естетичне задоволення.
У багатовіковій історії людства простежується взаємовплив мистецтв. На різних історичних етапах він мав свої особливості, як-от переважання одного виду мистецтва над іншим. У первісну епоху в культових обрядах узагалі спостерігалося поєднання елементів словесного, образотвочого, музичного, танцювального і навіть прикладного мистецтва. Антична література засвідчила нові можливості передачі сюжетно-тематичної інформації шляхом поєднання літератури та живопису. Розширення словесно-пізнавального досвіду людства дозволило відображати широку гаму людських почуттів і ніби потіснило на другий план зображальне мистецтво. Найтісніше зближення спостерігається між малярством і поезією, що на певних історичних етапах навіть зумовлювало запеклі суперечки щодо верховенства одного з названих видів мистецтва. У епоху Відродження видатний учений, винахідник і художник Леонардо да Вінчі (1452-1519) спробував теоретично обґрунтувати цей взаємозв'язок, зазначивши: «Якщо ти назвеш живопис німою поезією, то і живописець може сказати, що поезія - сліпий живопис. Тож хто більший каліка: сліпий чи німий?» Розвиток літературних форм підштовхнув до нових мистецьких взаємо - зв'язків і взаємовпливів, унаслідок чого з'являються нові виражальні можливості для словесного мистецтва: театр, іконографія, книжкова ілюстрація, оперета, лібрето до опер, кіносценарії та кіно в цілому.
Безперечно, що твори живопису, скульптури, архітектури, хореографії тощо часто ставали об'єктом художньої літератури.
«Кожен вид мистецтва має свої засоби творення образів: живописець і графік творить їх на площині за допомогою ліній, барв і світ- лотіней; скульптор - об'ємно відтворюючи тіла і предмети з дерева, глини чи іншого матеріалу; музикант - певним чином упорядковуючи, ритмізуючи звуки; хореограф - через гармонійні рухи тіла; літератор творить словесні образи. Отже, види мистецтва розрізняються саме засобами творення образів, а об'єднує їх образність».
Василь Пахаренко
Іще століття тому український філолог Олександр Потебня зазначав, що літературний твір не тільки викликає в уяві кожного читача суттєво відмінну від уявлених іншими реципієнтами картину, а й породжує ефект перебування читача в часі й просторі художнього полотна, умовно реалізує своєрідне перенесення в процесі читання реципієнта в іншу епоху.
Процес читання змінює людину, породжує емпатію1, дає можливість «відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви й уявлення не мали б. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ - це теж ви. Ви станете кимось іншим і коли повернетеся у свій світ» (Ніл Ґейман). Час у художньому творі, як і в реальному житті, нібито тече, безповоротно минає. Іншими словами, те, що з літературним героєм стається протягом довгих років, читач може осягнути за кільканадцять хвилин чи годину читання художнього твору. Якщо одну й ту саму подію ще нікому не вдавалося пережити бодай двічі, то відповідний опис у книжці можна читати заново безмежну кількість разів.
1 Емпатія - співстраждання, співпереживання, розуміння іншого як самого себе.
Літературознавець Михайло Бахтін аргументовано довів діалогічність художнього твору. Із читачем дискутує насамперед письменник, подаючи в тексті художнього полотна приховану, відверту чи нейтральну авторську позицію, тобто власне ставлення до літературного персонажа, описаної у творі події, проблеми, яка потребує розв'язання. Літературні герої також, виявляється, своєрідно дискутують один з одним, із самими собою, навіть із читачем, який схвалює чи засуджує їх за певний учинок, помисел чи помилку. Інша річ, що такі підтекстові процеси треба навчитися виявляти в художньому творі.
Художні книги розкривають взаємини між людьми. Читання поліпшує пам'ять, розширює лексичний запас, удосконалює грамотність, заспокоює, виводить із життєвих стресів. Водночас читання - надзвичайно складний процес. Філософи переконані, що найважча робота в світі - молитися, вдумуючись у кожне слово й глибоко переживаючи змістово-смислові значення фраз. Процес вдумливого читання дуже подібний саме до такої молитви.
Сьогодні виокремлюють такі основні види читання: читання вголос, читання подумки, виразне читання, коментоване читання, читання в ролях. Кожен із цих різновидів читання має свої особливості, але всі вони переслідують єдину мету: якнайповніше збагнути художній текст і розкрити зміст прочитаного.
У давні часи люди читали з папірусних згортків, значно пізніше - з друкованих сторінок, що успішно робите щодня у школі й удома ви, користуючись різноманітними книгами. Цікаво, що до початку Х ст. люди читали тільки вголос. Навіть найбільших мудреців минулого читання подумки спочатку дуже дивувало. Наприклад, коли християнський теолог і церковний діяч Августин Аврелій (354-430) уперше побачив, як його вчитель читає мовчки і навіть не ворушить губами, то перелякався.
Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. Івана Франка, заснована 1608 р.
Бібліотека Триніті-коледжу. Дублін, Ірландія
Але ж саме зоровий спосіб засвоєння тексту найбільше сприяє прогресивній можливості осмислювати прочитане, не зосереджуючись на прослуховуванні! Емоційно-ціннісне ставлення людини до прочитаного літературного твору завжди було і залишається індивідуальним, залежить від рівня її культури, освіченості, світогляду, морально-естетичних ідеалів, виховання. Іван Франко вважав, що література має багато функцій, насамперед естетичну, пізнавальну й виховну, а тому, як вид мистецтва, повинна «охоплювати все, бути відбитком власного "я” і цілого світу, як його бачить і розуміє поет».
Художню літературу вважають людинознавством, адже основним предметом зображення в ній є людина в усій багатогранності життя та емоцій. Кожна епоха національного письменства відрізняється від попередніх лише їй притаманними типовими образами, актуальною для конкретного часу проблематикою, жанровою специфікою, художніми засобами. Настрої та уподобання людей певної доби обов’язково віддзеркалені у творах красного письменства відповідного періоду, проте це не означає, що такі літературні тексти будуть нецікаві майбутнім поколінням читачів. Навпаки, часто письменник інтуїтивно передбачає «великий час» власного твору та його нове прочитання або розуміння нащадками.
Людська цивілізація завжди розуміла цінність книг як скарбниці надбань розуму й душі. Величезна бібліотека в місті Александрії у Єгипті, бібліотека Ярослава Мудрого, що й нині не дає спокою багатьом європейським шукачам і, цілком можливо, й досі зберігається в одному з монастирів на горі Афон, - це лише ті легендарні книгозбірні, про які є документальні згадки. А скільки унікальних бібліотек стародавніх греків, римлян, інших народів із високим рівнем культури безслідно зникли в часи воєн і природних катаклізмів!
Масово читати європейці, а отже, й українці, почали аж наприкінці XV ст., у так звану епоху Гутенберга, коли з'явилися друковані книги, адже до того часу в домашніх бібліотеках навіть заможних людей могло бути лише кілька рукописних. Великий потік друкованої продукції зумовив зростання загальної поінформованості, динамічний розвиток науки і як наслідок - чимало епохальних відкриттів. Книгодрукування дозволило підвищити рівень освіченості ширших соціальних верств і стало поштовхом до важливих суспільно-політичних змін. Ідеться про позитивні наслідки Американської революції (1775-1783), «Весни народів» у Європі (1848-1849), Паризької комуни (1871), хвилю національно-визвольних рухів, які зумовили розпад імперій та проголошення національних держав.
У ХХ ст. з'явилися книги коміксів, у яких за допомогою реплік персонажів у «мовній бульці» і карикатурних за стилем малюнків стисло передано послідовність подій. Найпоширенішими жанрами коміксів, закономірно, є пригоди та карикатури, отже, належне відтворення змісту літературних творів для коміксів недосяжне. Проте для публіки, яка не любить читати, саме комікси - найкраще «чтиво», адже існують комікси без слів. У вигляді коміксів запропоновані окремі епізоди Біблії; у США у видавництві «Kingstone» навіть видано Святе Письмо у вигляді коміксів (12 частин на понад двох тисячах сторінок), над якими працювали 45 ілюстраторів.
«Книги - це спосіб спілкування з мертвими. Спосіб засвоювати уроки тих, хто вже не з нами, тих, хто створив людство, хто допоміг йому прогресувати, хто зробив знання чимось, що накопичується, а не тим, що треба засвоювати знову й знов. Є історії, які старші, ніж більшість країн, історії, які вже давно пережили культури та будівлі, у яких вони були вперше висвітлені».
Ніл Ґейман
У видавництві «Грані-Т» (Київ) побачили світ книги коміксів за мотивами відомих творів українських письменників.
Ні для кого не секрет, що нині пересічні громадяни здебільшого читають із дисплеїв електронних пристроїв, ковзаючи поверхнею інформативних блоків і перестрибуючи з однієї новини на іншу. Автоматизація роботи людського мозку в процесі такого читання має свої недоліки, проте цифрові носії - не однозначне зло, добро чи пастка «всесвітньої павутини», як уважають їхні прихильники або противники. Наприклад, у V ст. до н. е. геніальний Сократ переймався тим, що нібито письмо несправедливо витісняє з ужитку усні дискусії, а це, на його думку, руйнує пам'ять і послаблює здатність ухвалювати рішення. Але ж згодом виявилося, що саме завдяки навичкам письма люди змогли розширити свої можливості спілкування на відстані, а цивілізація не втратила всього того безцінного, про що сьогодні ми й уявлення не мали б, якби не існувало писемності.
Комікс про те, як юдеї переходять море по дну. Видавництво «Kingstone» (2016)
Серія коміксів за мотивами творів українських письменників. Видавництво «Грані-Т» (2007-2009)
Е-книжки наразі здобули масову популярність; новини, листи, повідомлення ми навіть звикли вже читати саме з дисплеїв електронних пристроїв. Зрештою, нічого не вдієш, бо ми живемо в епоху цифрової культури!
Проте паперова книжка аж ніяк не приречена на забуття. Саме друкована продукція найкраще надається для діалогічного прочитання художнього твору, продуктивних роздумів читача над важливими колізіями, причинами вчинків і помилок персонажів, аналізу їхнього оточення, випадковостей і закономірностей непростої долі героїв й особистісного вибору.
Сьогоднішні дискусії про те, що важливіше: паперова книжка чи її електронна версія, - нагадують дискусію середини ХХ ст. між «фізиками» й «ліриками», коли дехто з представників точних наук узявся доволі агресивно переконувати, що мистецтво й поезія - це вчорашній день, а майбутнє належить тільки науці. Максим Рильський у «Діалозі, навіяному дискусією про мистецтво» відповів таким псевдопрогресивним глашатаям квазі-істини1 дуже влучно:
Як же так убого ви живете,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні космічної ракети
Солов'я не в силі зрозуміть?
1 Квазі-істина - явно штучний, хибний, удаваний, неправдивий висновок, умовивід.
«Книга сама по собі, якого б змісту і оформлення вона не була, не може виконати свою головну функцію доти, поки не буде спожитою, тобто прочитаною. Процес взаємодії між книгою і читачем, засвоєння її матеріалів із допомогою читацької діяльності, зараз є однією з основних проблем культури».
Володимир Піч
