Життєвий і творчий шлях
Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, обездолений краю.
Панас Мирний
Панас Якович Рудченко, знаний у літературі як письменник Панас Мирний, народився 13 травня 1849 р. в сім'ї дрібного чиновника Якова Григоровича Рудченка в Миргороді на Полтавщині. Батько з неабиякими труднощами пройшов усі нижчі щаблі чиновництва, щоб під кінець життя дослужитися до повітового казначея.
Родина Рудченків була чимала, а заробітна платня Я. Рудченка не покривала її насущних потреб. Якби не родючий шматок власної землі, як згадував пізніше письменник, доводилося б навіть голодувати. Цілеспрямований батько мріяв бачити синів освіченими людьми, а у майбутньому - чиновниками високих рангів. Висока мета потребувала жорсткої економії та дисципліни, тому до дітей він ставився строго. Брак батьківського тепла компенсувала дітям мати, Тетяна Іванівна, яка, незважаючи на дворянське походження з роду Гординських, з дітьми спілкувалася тільки українською мовою. Але найбільше діти Рудченків любили слухати свою няньку, бабу Оришку, яка розповідала бувальщини й «страшні» історії про «нечисту силу». Баба Оришка - Ірина Костянтинівна Батієнко - пізніше стала прототипом багатьох героїнь Панаса Мирного. Старші сини Рудченків - Іван і Панас - із раннього дитинства знали напам'ять увесь Шевченків «Кобзар», а Іван іще у шкільні роки опублікував у газеті «Полтавские губернские ведомости» українські народні пісні про Семена Палія та Івана Мазепу. У 1869-1870-х рр. він друкувався під псевдонімом Іван Білик, видав два збірники українських казок, студіював найдавніші українські міфи, був літературним критиком.
Навчаючись у Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищах (1858-1862), за особливу старанність Панас Мирний отримував похвальні листи, педагоги радили батькові віддати сина до гімназії, а після її закінчення - в університет. Але Я. Рудченко не дослухався до цих порад, тож коли Панасу виповнилося 14 років, батько запропонував «переходити на власний хліб», влаштувавши канцеляристом у Гадяцькому повітовому суді. Умови праці виявилися жахливими: середовище брехунів і підлабузників, бездушність чиновників, гра в карти на гроші, по стійна пиятика, хабарі, відвертий обман прохачів.
«Панас Мирний належить до найвизначніших наших повістярів і визначається особливо влучною характеристикою дійових осіб та поглибленням їх психології».
Іван Франко
Кабінет і вітальня в будинку Панаса Мирного. Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного. м. Полтава
«Непривітне воно само по собі, те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те составлення усяких свєдєній та відомств, а коли ж нема хіті того робить, а коли робиш ради шматка хліба, - о, яке невеселе і тяжке таке життя!»
Панас Мирний
Панас Рудченко пройшов шлях від канцеляриста, помічника бухгалтера аж до статського радника губернського казначейства, що в Російській імперії прирівнювалося до військового чину генерала й посади губернатора. Юнак мріяв про літературну творчість, проте обставини життя, а згодом - потреби власної сім'ї виявилися сильнішими від поривів письменника.
Панас Мирний 1871 р. переїжджає до Полтави. Літературні твори писав переважно вночі, у листах ділився планами зі старшим братом Іваном, який чи не єдиний з усіх родичів підтримував його мрію. А здобутки в красному письменстві цього митця виявилися вагомими!
Хоча Панас Якович почав писати ще у 1860-х рр., тільки у 1872 р. на сторінках львівського журналу «Правда» з'явилися вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав» досі нікому не відомого автора - Панаса Мирного. Микола Лисенко так пояснював львівським друзям причину появи псевдоніма: «Певно, не хоче, щоб його прізвище було відоме... В нас на Україні доволі одного погуку, щоб чоловіка з місця скасувати і пустити без шматка хліба. Вважайте на це».
Цікаво знати! Панас Мирний співпрацював із членами київської «Громади»: Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким, Миколою Лисенком, Павлом Чубинським, Марією Заньковецькою, - брав безпосередню участь у підготовці святкування столітнього ювілею з часу першої публікації «Енеїди» Івана Котляревського (1898) і відкриття в 1903 р. пам'ятника авторові безсмертної «Наталки Полтавки». Панас Мирний був людиною прогресивних поглядів, наприклад, він гаряче підтримав створення товариства жіночої емансипації «Союз рівноправних жінок».
Знаковими художніми полотнами у творчій спадщині Панаса Мирного вважають насамперед його панорамні соціально-психологічні романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія». Літературознавці називають його зачинателем соціально-психологічного роману. Доба, в якій судилося жити й творити Панасові Мирному, аж ніяк не була сприятлива для творчості українських митців, тим більше - для вільнодумства як проявів національної самосвідомості.
Як уже згадували, Панас Мирний дебютував у львівській «Правді», згодом там були опубліковані й інші його твори, а роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880) видрукуваний у Женеві. Причиною цього стали імперські заборони на українську книгу. Тільки у 1885 р. Панас Мирний наважився видати у Наддніпрянській Україні власні твори у двох книгах із поетичною назвою «Збираниця з рідного поля», а в 1903-1907 рр. побачило світ тритомне видання.
Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик (1881)
Цікаво знати! Тільки один-єдиний раз Панас Мирний зважився вийти на публіку: коли у 1890 р. трупа Миколи Садовського привезла до Полтави його драму «Лимерівна» (1883), під оплески глядачів Марія Заньковецька вивела письменника на сцену й власноруч увінчала лавровим вінком.
На початку ХХ ст. митець відверто обстоював права українського народу, був організатором і керівником журналу «Рідний край», що виходив українською мовою.
Та найважчі випробування принесла Перша світова війна, адже поліція переслідувала патріотично налаштованих українців. По всій Полтавщині вона розшукувала якогось Рудгана, який листується з представниками ворожої держави й нібито може виявитися шпигуном. Тим часом збройне протистояння між Росією та Австро-Угорщиною обернулося для сім'ї письменника великою трагедією: у вересні 1915 р. загинув син Віктор, а згодом - Леонід. У той час на фронті перебував іще один син Панаса Мирного - Михайло, тож зрозуміло, чому так різко фізично ослаб письменник.
Більшовицька війна в Україні призвела до нових бід. Денікінський терор, а саме на його розгул випало святкування 150-річчя з дня народження Івана Котляревського в 1919 р., грозив смертю кожному свідомому українцю. Щоб не наражати на небезпеку інших, Панас Мирний сам підготував театралізоване «Батькове свято», а також виступив із промовою про значення творчості І. Котляревського для українського народу.
Перемогу більшовицької влади Панас Мирний зустрів песимістично, але погодився працювати завідувачем ІІ відділу податків Полтавського губернського фінансового відділу й на власні очі бачив, як більшовики обдирали й пролетаризували українське село. Найбільше письменникові боліло те, що культурні надбання багатьох віків нова влада називала «буржуазними пережитками», тому бездумно нищила.
«Була мета, висока й благородна, яка спонукала його працювати ночами, вслухаючись у голоси, що долинали з мороку вируючої дійсності. Цілеспрямована, зігріта глибокою любов'ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина - суворий літописець епохи».
Олесь Гончар
Помер письменник 28 січня 1920 р. Незважаючи на люті морози, тисячі жителів Полтави й навколишніх сіл, а також сотні прибулих проводжали в останню путь видатного українського митця і громадянина.
Роль і місце Панаса Мирного в українському письменстві - особливі. Це митець великого таланту, яскравий взірець людини національної гідності й свідомості. У 1939 р. в полтавському будиночку, де жив Панас Мирний, відкрито літературно- меморіальний музей його імені, а в 1951 р. - пам'ятник письменникові в Полтаві. В Україні започатковано літературну премію ім. Панаса Мирного.
Пам'ятник-бюст біля меморіального музею письменника в м. Полтаві
«Спадщина письменника належить до тих здобутків гуманістичної літератури, які підносяться над своїм часом, виходять за межі однієї мови, стають невичерпним джерелом, з якого п'ють люди всієї землі».
Петро Хропко
