Поетичний роздум «Легенда про вічне життя» Івана Франка має ознаки художньо-історичного твору (тут діє Александр Македонський (Александр Великий, Александр Завойовник), якому підкорився чи не весь тогочасний цивілізований світ, засновник найбільшої імперії, що розпалася мало не відразу ж після його смерті), фігурує його кохана дружина-красуня - персіянка Роксана, генерал Александра й потаємний обранець серця Роксани - Птоломей, а в образі аскета- мудреця вгадується вихователь і наставник Македонського - античний філософ Аристотель). Проте історичний ракурс у цьому творі не такий важливий, адже в поезії на першому місці проблема життя і смерті.
Зав'язкою цього ліро-епічного твору є те, що всемогутня богиня, високо оцінивши аскета, разом із горіхом подарувала йому безсмертя. Благородний філософ вирішив, що вічне життя насправді потрібне не йому, а царю Александру Македонському, щоб змінити хід людської цивілізації. Цар же не уявляв свого життя без коханої Роксани, яка його ж і отруїла (цей вчинок Роксани стає кульмінацією Франкового твору), надіючись, що, позбувшись Александра, завоює серце Птоломея. Проте Роксана не цікавила Александрового воєначальника, який так кохав куртизанку1, що пожертвував власним безсмертям. Куртизанка ж приносить безцінний горіх Александрові Македонському, вважаючи лише його вартим безсмертя.
1 Куртизанка - зазвичай повія, яка обслуговувала представників вищих прошарків суспільства.
Іще зовсім молодий цар (помер у 33-річному віці) був філософом. Він усвідомлює, що чудодійний горіх може дати вічне життя, але неспроможний гарантувати вічного кохання, вірності друзів і коханої жінки: «Вічно жить і любить! День за днем! День від дня / життя - то борня! А любов - то брехня! / Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні! / День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні! / Не для нас, о богине, твій божеський дар! / Хоч над світом я цар, та над серцем не цар. / Міліони людей можу вбить, погубить, / Та чи змушу кого мене вірно любить?». Розв'язка «Легенди про вічне життя» - новелістична, адже несподівана й глибоко психологічна.
Гаспард де Крайєр. Александр Македонський і Діоген (XVII ст.)
П'єтро Ротарі. Александр Македонський і Роксана (1756)
1 Анна де Сталь (Мадам де Сталь) (1766-1817) - літературний псевдонім французької письменниці Анни-Луїзи Жермени Неккер.