ЗНО 2019-2020. Українська мова. Новосьолова В.

ЧАСТИНА 2. ЧИТАННЯ Й АНАЛІЗ ТЕКСТУ

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків), виконайте завдання 1—12 до нього.

Текст 1

(1) «І от останнє з цієї історії», — повільно промовив юнак.

(2) — У кожного з нас був свій учитель, — розчулено промовив агроном.

(3-7) — І от уявіть собі: Юрій Нечипоренко раптом приїздить у місто. Юрій хотів бачити свого вчителя, він задовго до зустрічі уявляв собі, як поцілує натруджені руки Григорія Матвійовича, але в той же час йому було якось соромно, ніяково через те, що от він, такий молодий, такий ще порівняно невправний, став відомим усьому світові, у той час як його вчителя знає тільки оце маленьке сонне місто на березі теплого моря.

(8-9) Але всі його побоювання пропали, як тільки він побачив Григорія Матвійовича. Той зовсім не постарів і, здавалось, був ще бадьорішим, ніж кілька років тому.

(10-13) — Ну що ж, — сказав він Нечипоренку, — горджуся тобою, Юро, Ти, може, й забув уже про твого вчителя, але я ще пам’ятаю, як будив тебе вдосвіта і вкладав у твої втомлені руки смичок. Ти тетер лауреат, відомий музикант, але все ж я твій учитель, і ти мусиш ще раз, можливо востаннє, позмагатись зі мною перед людьми, серед яких я прожив усе життя. Ми будемо грати з тобою разом. Згода?

(14) — Звичайно, — відповів йому Нечипоренко. — Як ви скажете, так і буде, Григорію Матвійовичу.

(15-19) На цей не зовсім звичайний концерт зійшлося стільки людей, що невеличкий зал місцевого театру не вмістив і половини їх. Першим виступав Нечипоренко, — так схотів Григорій Матвійович. Ну, лауреат грав так, як мусить грати лауреат — не гірше й не краще, вітали його, як вітають у нас лауреатів — щиро й бурхливо. Але ось одлунали останні оплески. Нечипоренко зійшов зі сцени, сів у першому ряді і тим самим перетворився з виконавця в звичайного слухача.

(20-22) Сусіди півголосом радили Нечипоренкові при появі на сцені Григорія Матвійовича підвестися з свого місця і, стоячи, зааплодувати: хай всі присутні в залі відзначать цей прояв пошани учня до свого вчителя і теж достойно зустрінуть старого музиканта.

(23-24) Завіса довго не відкривалася. Коли ж нарешті вона розсунулася і Нечипоренко рвучко підвівся зі свого стільця, він побачив таке, від чого в нього перехопило подих.

(25-28) На сцені, вишикувавшись у п’ять рядів по вісім чоловік у кожному ряду, стояло сорок ще зовсім юних музикантів — хлопчиків і дівчаток — зі скрипками в руках. У білих сорочечках і в білих блузках, вони стояли тихо, непорушне й усі дивилися на свого вчителя Григорія Матвійовича, який скромно притулився десь збоку.

(29-31) За спиною Нечипоренка немов пронеслося якесь велике зітхання, прошумів зал: то встали зсі присутні. Ще мить — і мертву тишу розбив сплеск чиїхось долонь, і шалені, нестримні овації загриміли в приміщенні.

(32—37) Учитель переміг навіть без гри. Та він не хотів легких перемог — не для того ж він усе життя йшов назустріч труднощам. Коли в залі врешті запанувала тиша, Григорій Матвійович точним коротким рухом затиснув скрипку під підборіддям. Сорок скрипок тієї ж миті теж були затиснуті між ніжними рожевими підборіддями. Найбільший причепа не міг би зробити жодного зауваження, побачивши цих юних музикантів. Центр ваги тіла — на ліву ступню, лікоть лівої руки — навпроти серця, гриф втиснутий великим пальцем, щоб не лягав на долоню — усе так, як у найбездоганніших маестро.

(38—40) Потім Григорій Матвійович ледь помітно кивнув головою, і сорок смичків, мов сорок білих табель, блиснули в повітрі й ударили по струнах, і струни заплакали, немов злякалися, що от їх зараз перегнуть ці білі шаблі, а потім засміялися своїй силі й міцності і заспівали пісню, прекрасну й широку, як море.

(41—43) Нечипоренко слухав до того багато прославлених квартетів, секстетів, був присутній на концертах, де виступали так звані унісони, але таке він бачив уперше. Це було торжество життя старого вчителя, торжество людської праці, це було те, що називають великим і хвилюючим словом — безсмертя...

(44—45) Юнак замовк, і стало чути, як гудуть на автостраді далекі машини. Агроном якийсь час пильно дивився на юнака, потім запитав:

(48) — А ви, пробачте за цікавість, не той самий Юра Нечипоренко?

(47-48) — Яке це має значення? — усміхнувся юнак. — Я учень Григорія Матвійовича — хіба цього не досить? (За П. Загребельним)

648 слів

1. Найточнішим заголовком, який відображає тему тексту, є

А У кожного свій учитель

Б Торжество життя старого учителя

В Один концерт

Г Учитель

2. Основною ідеєю тексту є

А ознайомити з життям і творчістю Юрія Нечипоренка

Б розкрити секрети власної творчої майстерності

В розповісти про безсмертя вчителя

Г поділитися спогадами про випадок із життя

3. Основною функцією наведеного тексту є

А переконання

Б вплив

В оцінка

Г розповідь

4. Безсмертя старого вчителя автор убачає в

А працелюбстві

Б нестримних оваціях після концерту

В бездоганному концертному виконанні маестро

Г продовженні справи його учнями

5. Текст належить до стилю мовлення

А художнього

Б офіційно-ділового

В публіцистичного

Г наукового

6. Синонімом до слова майстерність є

А наполегливість

Б працелюбство

В досконалість

Г захоплення

7. У реченні «...Сорок смичків, мов сорок білих шабель, блиснули в повітрі й вдарили по струнах» автор використовує

А гіперболу

Б антитезу, риторичне запитання

В порівняння, метафору

Г градацію

8. Рядки 41-43 характеризують Юрія Нечипоренка як

А турботливу людину, яка піклується про добробут свого вчителя

Б майстра своєї справи

В прихильника таланту свого вчителя

Г вдячного учня, що схиляється перед своїм учителем

9. Аргумента, що підтверджують високу майстерність старого вчителя, наведено в рядках

А 10-13

Б 20-22

В 32-43

Г 44-46

10. Правильно сформульовано лексичне значення слова унісон у рядку

А людина, яка ходить й діє уві сні

Б гармонійне поєднання двох або кількох звуків при одночасному звучанні

В людина, яка любить багато спати

Г фахівець зі співу

11. Рядки 47—48 характеризують юнака як людину

А талановиту

Б скромну

В вдячну

Г загадкову

12. Напишіть, якими рисами характеру автор наділив юнака у рядках 47—48. Схарактеризуйте й оцініть його поведінку одним-двома реченнями.

__________________________________________________________________________

Текст 2

Форми існування мови

(1—2) Центр кожної мови становить живе розмовне мовлення. Найрозвиненіша й багата мова приречена на повільну смерть, якщо вона виходить з ужитку як засіб щоденного спілкування.

(3-5) Мова — це живий організм, лише духовний, а не фізичний. Вона нерозривно пов’язана із суспільством, і суспільство, за нормальних умов існування мови, здійснює всебічний і різноманітний вплив на її розвиток.

(6—8) Письмові різновиди мови не можуть нормально функціонувати без постійного підживлення з рухливого усного мовлення, у якому, власне, і відбувається реальне життя мови, постійний її, хоч і непомітний у щоденному спілкуванні, рух.

(9—14) Усна мова має багато різновидів. Це і обласний діалект, і розмовна мова міста, і різного роду жаргони — соціальні, вікові, зокрема, так званий, молодіжний жаргон, сленг тощо. Усі ці різновиди мови перебувають у постійному рухові і взаємодії. Тому звуження сфери існування мови не може не но значитися негативно на її розвиткові. Із замуленням і пересиханням усних джерел неминуче застигає

й мертвіє і писемно-літературна форма мови, хоч якою багатою і розвинутою вона б не була. Де припиняється рух, там припиняється життя.

(15—18) Співвідношення між нормованою літературною мовою нації та усним народним мовленням у його територіальних і соціальних варіантах образно висловив французький мовознавець Шарль Балді: «Літературна мова є крижаною оболонкою, яка сковує поверхню потоку, могутнього, бурхливого, часто каламутного. Вона його оберігає, але вона й приховує його таємниці, його життя».

(19—24) Поширена думка про те, що найважливішою формою існування мови є мова художньої літератури, справедлива лише частково. У словесному мистецтві мова найповніше розкриває свої ресурси, проте виживання й розвиток її залежить передовсім від повноцінного функціонування живих усних форм мовлення. Сьогодні маємо розвинену літературну мову, здатну обслуговувати всі сфери суспільного життя, але у великих міських центрах відсутнє повноцінне існування живих форм розмовного мовлення.

(25—31) Для увиразнення нинішніх мовно-культурних проблем можна скористатися поширеним у мовознавстві образним порівнянням живих форм існування мови з дикими рослинами, що ростуть у природному середовищі, а літературної мови — з оранжерейною квіткою, що потребує штучно створених умов. Отже, якщо на початку минулого століття перед українським суспільством стояло завдання виплекати оранжерейну рослину, то тепер корінь мовних проблем полягає в потребі відновити природні стихійні форми існування мови. А це завдання незрівнянно важче, тому що воно потребує зміни мовно-психологічних настанов маси людей різних соціальних прошарків і різного рівня освіти.

(32-34) Масова двомовність має наслідком не тільки зовнішнє звуження сфери вживання української мови. Вона «підточує» її зсередини, створює ґрунт для її внутрішнього розкладу, активізуючи процеси змішування російської й української мов.

(35—37) Кожен носій української мови, живучи в російськомовному місті, постійно перебуває під сильним впливом російськомовного оточення. Це породжує явище, яке мовознавці називають інтерференцією — відхиленням від норми й системи однієї мови під впливом іншої.

(38—43) Загалом інтерференція належить до звичайних явищ розвитку переважної більшості мов, особливо у прикордонних областях, де інтенсивність міжмовних контактів посилюється. Проте, коли стосунки двох мов нерівноправні, коли одна з них загарбує простір іншої, поглинаючи її, однобічна інтерференція переростає в змішування двох мов. Руйнація системи мови, що витісняється, пронизує всі її рівні — і фонетику, і лексику, і граматику, але, оскільки вплив поглинаючої мови здійснюється передусім через усні форми існування мови, найсильнішого розкладу зазнають норми вимови.

(44—49) У реальному житті існує тип змішаної мови під назвою суржик. Це мовна хвороба, що виникає внаслідок намагань носія української мови, переважно вихідця з села, пристосуватись до російськомовного міста. Національну й соціальну природу суржику відображає сам термін, запозичений з сільськогосподарської лексики, де суржик — це «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші». Перенесене на мовне явище слово позначає змішану мову, суміш із двох мов.

(50—53) На відміну від «нормальної» мови, суржик не становить стабільної системи. Навіть найменш підвладний змінам граматичний кістяк мови в суржику розхитаний і плинний. А фонетичні варіанти слів настільки різняться в індивідуальних проявах, що лишається проблематичною сама можливість встановлення чітких фонетичних характеристик цього типу мови.

(54—59) Ця скалічена мова українських селян, які в зросійщеному місті змушені пристосовувати рідну говірку до «городської» мови. Постійний тиск російськомовного міста негативно впливає й на емоційний стан української людини. Втрата мовної стабільності, усталених норм звичного спілкування, усвідомлення неповноцінності свого пристосованого мовлення пригнічує людину, позбавляє її впевненості в собі, у контактах з оточенням, а тривале перебування в стані мовно-культурного шоку робить невпевненість домінантною рисою поведінки особистості.

(60-63) Поширення суржику засвідчує масштаби розгортання мовної хвороби. Протистояти дальшій суржикізації і пов’язаному з нею соціальному приниженню державної мови могло б створення в українських містах впливових осередків, передусім молодіжних, з виключно україномовним спілкуванням, яке оберігало б державну мову від руйнівного впливу домінувальної російської. (За Л. Масенко)

709 слів

1. Основну ідею тексту найбільш точно наведено в рядку

А відродження мови потребує зміни мовно-психологічних настанов людей різних соціальних прошарків і різного рівня освіти

Б коли стосунки двох мов Нерівноправні, коли одна з них загарбує простір іншої, поглинаючи її, в усному спілкуванні носіїв мови відбувається змішування двох мов

В живе розмовне мовлення є джерелом живлення кожної мови, його замулення і пересихання приводить до загибелі літературної мови

Г суржик впливає на втрату мовної стабільності, усталених норм звичного спілкування, людина усвідомлює своє мовлення неповноцінним, а сама позбавляється впевненості в собі

2. Слово діалект означає

А слова, властиві певній галузі виробництва

Б лексика, співвіднесена з розмовно-побутовим стилем

В слова офіційно-ділового стилю

Г місцевий різновид загальнонародної мови

3. До різновидів усної мови НЕ належить

А обласний діалект

Б мовна інтерференція

В молодіжний жаргон

Г розмовна мова міста

4. Твердження «Літературна мова є крижаною оболонкою, яка сковує поверхню потоку, могутнього, бурхливого, часто каламутного. Вона його оберігає, але вона й приховує його таємниці, його життя» (рядки 17—18) образно розкриває висловлювання

А Письмові різновиди мови не можуть нормально функціонувати без постійного підживлення з рухливого усного мовлення.

Б Із замуленням і пересиханням усних джерел неминуче застигає й мертвіє й писемно-літературна форма мови, хоч якою багатою й розвинутою вона б не була.

В У словесному мистецтві мова найповніше розкриває свої ресурси, проте виживання й розвиток її залежить передовсім від повноцінного функціонування живих усних форм мовлення.

Г Існує співвідношення між нормованою літературною мовою нації та усним народним мовленням у його територіальних і соціальних варіантах.

5. Наслідок масової двомовності НЕ міститься в рядку

А створення ґрунту для внутрішнього розкладу мови

Б здійснення позитивного всебічного впливу на розвиток мови

В зовнішнє звуження сфери вживання української мови

Г активізація процесів змішування російської й української мов

6. На думку автора, на розвиткові мови негативно позначається

А постійне підживлення її з усного мовлення

Б звуження сфери її побутування

В щоденне використання її як засобу спілкування

Г відновлення природних стихійних форм її існування

7. Характеристика суржику як мовного явища НЕ міститься в рядку

А розхитаність і плинність граматичної системи, відсутність чітких фонетичних характеристик

Б тип змішаної мови, який побутує в реальному житті

В мовна хвороба, що виникає внаслідок намагань носія української мови пристосуватися до російськомовного міста

Г створення в українських містах впливових осередків з виключно україномовним спілкуванням

8. Висловлення «Де припиняється рух, там припиняється життя» (рядки 13-14) є

А висновком з попереднього роздуму автора

Б тезою, яку він далі підтверджує

В формулюванням проблеми, спірного питання

Г аргументом, що підтверджує або спростовує тезу автора

9. У словосполученні «домінантною рисою поведінки» (рядки 54—59) прикметник ужито в значенні

А другорядний

Б панівний

В позитивний

Г негативний

10. Шлях подолання суржикізації автор убачає в

А щоденному використанні її як засобу спілкування

Б звуженні сфери вживання української мови, створенні ґрунту для її внутрішнього розкладу

В відновленні природних стихійних форм існування мови

Г створенні в українських містах впливових осередків із виключно україномовним спілкуванням

11. Наведений текст належить до стилю мовлення

А офіційно-ділового

Б художнього

В наукового з елементами публіцистичного

Г публіцистичного з елементами наукового

12. Сформулюйте й запишіть заголовок тексту. Укажіть, що він розкриває — тему чи основну думку.

_______________________________________________________________

Текст 3

Таємничий зелепий вогник

(1-5) Катер прикордонної морської охорони відчалив від пристані.

Такі темні ночі найзручніші для порушників кордону. Це чудово знає весь екіпаж катера, і в ці нічні години немає такого моряка, який би особливо гостро не відчував відповідальності й важливості дорученої справи.

Командир катера чудово знає свою дільницю.

(6—13) Перед виходом катера в море командир мав коротку ділову розмову з начальником загону.

— Товаришу Чертков, — сказав начальник, — ніч темна, на морі туман. Ви розумієте, чому я кажу про це?

— Цілком розумію, товаришу начальник!

— Випадки порушення кордону за останній час збільшились. Будьте уважні, як завжди, і пам’ятайте — ніч надзвичайно темна...

— Її освітить, коли буде треба, прожектор з мого катера, — відповів Чертков.

І тепер, напружено вдивляючись у море, командир пригадав цю свою відповідь начальникові.

(14-17) Моряки казали, що в їхнього командира є якесь внутрішнє відчуття присутності ворога... Раз у раз на непривітні хвилі лягає довгий шлях світла від прожектора.

— Ну, ніченька,— сердиться командир. — Неба від моря не відрізниш...

Він не кидає свого містка. Ліворуч з’являється далека зелена крапка. Звідки тут узявся маяк?

(18-21) Крізь темряву ночі, крізь густий туман десь на березі миготить вогник.

— Дозорний! Ви бачите вогонь?

— Не бачу, товаришу командир!

— Я боюся, що ви проґавили, товаришу Чайка.

(22-23) Командир замовк. Вогник погас. Та тієї самої хвилини він знову замиготів — далекий, як зірка в тумані, далекий і ледве помітний.

(24-29) — Бачу, товаришу командир. Вогник на березі!

— Сам знаю, що на березі, але... підозрілий якийсь вогонь.

— Ми зараз знаходимося проти Слобідки, товаришу командир, можливо, що це з якогось будиночка. На полум’я від вогнища не схоже.

— Ну яке там вогнище! Не забувайте, що зараз година ночі. Навряд чи світитиме хто в такий пізній час. До того ж, хіба вам не відомо, що з моря тут видно всього кілька будинків?

(30-34) Командир зацікавлено й уперто дивився на далекий вогник, пощипуючи себе за голене підборіддя. За цим рухом ховалося хвилювання.

— Вогник зелений, товаришу Чайка, яскраво-зелений.

Чертков викликав на місток свого помічника. Далека зелена крапка почала рухатись. Вона робила щось схоже на круги.

(35-39) — Чи не думаєте ви, що це світло горить на якомусь високому місці — на скелі, може, на даху будинку? — спитав командир.

— Дуже можливо. У всякому разі, це нагадує якусь світлову сигналізацію,— відповів помічник.

— Мені теж здається, що це — сигнали. Ви подивіться — вогник не стоїть на місці, він робить круги. Ним, напевне, керує людська рука.

(40-44) — Ви хочете сказати, що повинна бути відповідь із моря?

— Не знаю, але заходів треба вжити.

— Це ми зараз зробимо. Я гадаю взяти курс просто на вогник.

Чертков подав коротку команду. Катер повернув ліворуч. Та тієї миті далекий вогник погас.

— Ти подивись! — схвильовано сказав командир. — Наче хтось підслухав нашу розмову.

(45-47) Чекали. Вогник не з’являвся.

— Мені теж здається, товаришу командир, — сказав Чайка, — що це світло — справді умовний знак. Не інакше, як сигнал.

(48-51) Командир замислився.

— Може бути, — сказав він. — Але я ніяк не хочу думати, що комусь пощастить провести нас за ніс.

Ніч минула спокійно. Блідий світанок протирав над морем олов’яні мутні очі. Далеко в тумані чорнів берег.

(52-58) Командир напружено розглядав у бінокль Слобідку. Трохи віддалік від селища, на околиці, з-за дерев визирав двоповерховий будинок колишньої панської дачі. Усього будинку не було видно, але над деревами височів його другий поверх із рядом вікон і червонів дах.

«Нічого підозрілого, — подумав командир, — але вогонь... зелений вогонь... І як тепер розбереш, де він світився?»

(57-60) Чертков пригадує, як він перший помітив вогник, як покликав дозорного. Вогник спочатку спокійно мерехтів крізь туман, а потім почав креслити короткі круги. І що далі отак пригадував

командир катера, то все переконливішою ставала думка, що таємничий зелений вогник не що інше, як сигналізація. Тільки кому, чи, бува, не порухпникові кордону?

(61—65) У черговому рапорті начальникові загону Чертков докладно розповів про нічний вогник. Начальник, прочитавши рапорт, викликав командира катера до себе.

Я надаю цьому серйозного значення, — сказав він. — Я з’ясую цю справу, і деяких заходів уже вжито. На слові «заходів» начальник зробив наголос, і Чертков зрозумів, що заходи ці, напевне, досить рішучі й ґрунтовні (За О.Донченком).

662 слова

1. Основну думку тексту сформульовано в рядку

А порушення на морі під час нічної прикордонної охорони

Б таємничий зелений вогник на березі

В охорона завжди готова відреагувати на будь-які порушення кордону

Г екіпаж  катера прикордонної морської охорони відповідально поставився до виконання дорученої справи

2. Час відправки на патрулювання екіпажу катера прикордонної морської охорони підтверджується в рядках

А 6-13

Б 1-5

В 21-23

Г 30-34

3. Командир катера з начальником загону охорони розмовляв

А про погіршення вночі погоди

Б про штормовий вітер

В про уважність, бо збільшилися випадки порушення кордону вночі

Г наказав користуватися під час охорони прожектором катера

4. До слова хвилі вжито епітет у рядках

А 6-13

Б 12-17

В 24-29

Г 48-51

5. Про особливість вдачі командира, на яку звертали увагу моряки під час морської охорони, ідеться в рядку

А мав почуття великої відповідальності за доручену справу

Б сам не вірив у жодне своє відчуття

В мав якесь внутрішнє відчуття присутності ворога

Г завжди дуже пильний на службі й цього вимагав від моряків

6. Зелений вогник на березі зацікавив морських прикордонників, тому що

А світло було дуже яскраве

Б раніше таких вогників прикордонники не помічали

В світло рухалося кругами й нагадувало світлову сигналізацію

Г вогник нагадував полум’я від вогнища

7. Про заходи, яких вирішив ужити командир Чертков, ідеться в рядках

А 35-39

Б 40-44

В 45-47

Г 61-65

8. У реченні «Блідий світанок протирав над морем олов’яні мутні очі» автор використовує

А гіперболу

Б антитезу

В порівняння

Г метафору

9. Про те, що побачив командир на світанку в бінокль, ідеться у рядках

А 45-47

Б 52-56

В 57-60

Г 61-65

10. Командир Чертков був переконаний, що зелений вогник — де

А випадковість

Б сигналізація

В умовний сигнал для прикордонників

Г повідомлення про небезпеку на березі

11. Текст належить до стилю мовлення

А публіцистичного

Б офіційно-ділового

В художнього

Г наукового

12. Висловіть двома-трьома реченнями власні міркування про необхідність почуття відповідальності в будь-яких життєвих ситуаціях.

_______________________________________________________________________

Текст 4

Золотий «Лист» із скіфської доби

(1—6) Улітку 1971 р. увесь світ облетіла звістка про знахідку в скіфському кургані. Це була пектораль — царська нагрудна прикраса. Невеличке шахтарське місто Орджонікідзе на Дніпропетровщині, де й міститься славнозвісний тепер курган Товста Могила, через цю сенсацію на якусь мить стало центром Всесвіту. Знахідка вражала всіх — археологів-професіоналів, що добре знаються на скіфських пам’ятках, і людей, далеких від археології. Відтоді тріумф супроводжує пектораль повсюдно, де б її не виставляли, — усі жадають бачити це диво...

(7—9) Вона вражає своєю довершеністю й витонченістю і в нашу техногенну добу справляє величезний емоційний вплив. Перед нею завмирає шалений ритм епохи, розступаються віки — і ми можемо поринути в далеке минуле півдня нашої країни.

(10—12) Зненацька увірвавшись в історію, скіфи надали їй нового ритму та динаміки. Час появи скіфів — VII ст. до н.е. — збігається з формуванням Великої грецької цивілізації й розселенням греків по узбережжях Середземного і Чорного морів, зокрема й на нашій території.

(13—17) Завдяки мобільності й військовій могутності, а скіфи на той час володіли найдосконалішою зброєю, вони були активною силою. Про них є повідомлення у східних клинописних джерелах, їм присвятив великий розділ своєї книги славнозвісний давньогрецький історик Геродот. Не обходили їх увагою й інші письменники сивої давнини. На свідомість своїх сучасників скіфи справили настільки сильне враження, що й після їхнього зникнення за територією нинішньої України ще довго зберігалася назва Велика Скіфія.

(18—22) На нашій території скіфами залишено тисячі курганів-могильників. Звичай зводити великі насипи над могилами небіжчиків виник у мешканців степу задовго до скіфів — ще у IV тис. до н.е. Скіфи наслідували цю традицію, надавши їй нових рис. Понад 200 років провадяться розкопки курганів, аби повніше зрозуміти й відтворити історію степових народів. На жаль, більшість скіфських могил пограбовано.

(23—28) Над могилами знатних осіб зводили гігантські насипи. Поховальні покої влаштовували глибоко під землею у вигляді катакомб із кількома приміщеннями, де складали всіляке начиння й ховали слуг. Головноі'о ж небіжчика клали в центрі або в спеціальному відділенні — вдягненого в розкішне вбрання, розшите золотими платівками, яке доповнювали дорогі прикраси (сережки, браслети, каблучки, шийні гривни тощо), поруч клали різноманітні речі домашнього вжитку, чоловікам — ще й зброю та військовий обладунок.

(29—32) Серед цих речей траплялися й священні реліквії, як правило, у випадку поховання знаті й особливо царів. Це, наприклад, золотий гребінець із кургану Солоха, оздоблений зверху сценою бою скіфів, срібна амфора з кургану Чортомлик, прикрашена рослинним орнаментом й сценою стриноження коней, срібна з позолотою чаша з Гайманової могили із зображеннями скіфів та інші.

(33—38) До таких речей належить і пектораль. Та все ж вона стоїть і осторонь. І не лише тому, що більшість шедеврів скіфського золотарства було віднайдено давно — ще за часів царату, а відтак мало хто сподівався на таке диво, тим паче, що пектораль було знайдено в пограбованій могилі. Прислухаємося до голосу того, кому пощастило знайти пектораль, — Бориса Миколайовича Мозолевського: «Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось,подібне. Це був витвір не людської руки, а зірка, що впала з неба й перетворилася на золото, уламок блискавки, диво, що стрічається раз на віку».

(39-46) Пектораль виготовлено у формі напівмісяця. Основу її становлять 4 дуги з витих пустотілих трубок, кінці яких приховано в обоймах, до яких прикріплено застібки. Простір між ними заповнено зображеннями. У нижньому ярусі представлено фантастичних і реальних звірів і тварин. На передньому плані бачимо три сцени жахливої боротьби — крилаті страшні грифони з двох боків накинулися на коня. Обабіч лев і пантера долають кабана (справа) й оленя (зліва), а ще далі — собака женеться за зайцем. Завершують композицію нижнього ярусу коники-стрибунці.

Середній ярус — то казкове буяння рослинного світу, особливої окраси якому надають великі блакитні квіти (інкрустація емаллю) і птахи в надзвичайно природних позах.

(47—52) Якщо нижчий і середній яруси пекторалі відбивають світ живої й міфологічної природи, то верхній — це світ людей. Тепле, але вже не спекотне надвечір’я. Двоє немолодих бородатих чоловіків шиють вбрання з овечої шкури. Поруч кобили з лошатами й корови з телятами, далі, з одного боку, хлопець доїть вівцю, а з іншого, — уже закінчив цю справу й затикає амфору. І знову: вівці, кози, Козенята, птахи... Усе пронизано спокоєм, радістю життя. Життєвість сценам додає висока майстерність зображень. Золотий лист із минулого...

(53—57) Варто нагадати, що скіфи тісно спілкувалися з греками й іншими писемними народами, проте не створили власного письма. Тому уявлення про світобудову, своє походження й місце в навколишньому світі, героїчні перекази, міфи, скіфи занотовували у всіляких витворах.

Отож історію скіфів, за влучним висловом поетеси Ліни Костенко, доводиться «по золоту читати»: це панорами скіфського життя, увічнені по золоту майстрами. (За К. Бунятяном)

712 слів

1. Про знахідку пекторалі у скіфському кургані йдеться в рядках

А 1-4

Б 7-8

В 13-17

Г 41-43

2. Призначення пекторалі — це

А жіноча нагрудна прикраса

Б прикраса головного убору

В прикраса верхнього одягу

Г царська нагрудна прикраса

3. Про те, чим вражає пектораль археологів-професіоналів і людей, далеких від археології, ідеться в рядках

А 7-9

Б 13-17

В 29-32

Г 33-38

4. Найбільше переконує нас у реальності існування скіфів

А повідомлення в східних клинописних джерелах

Б тисячі курганів-могильників

В опис у книзі славнозвісного давньогрецького історика Геродота

Г спогади сучасників

5. Аргументи про те, що вплив скіфів на свідомість своїх сучасників був досить сильним, містяться в рядку

А Скіфи зникли як народ, полишивши по собі могильники, які викликають захоплення й дотепер.

Б Сучасники скіфів наслідували багатьох їхніх правителів-царів.

В Сучасники прагнули бути такими ж мобільними й військово могутніми.

Г Після їхнього зникнення за територією нинішньої України довго зберігалася назва Велика Скіфія.

6. Текст належить до стилю мовлення

А публіцистичного

Б офіційно-ділового

В наукового

Г художнього

7. Аргументи стосовно того, що повинно рухати тими людьми, які досліджують могильники, наведено в рядках

А 1-6

Б 18-22

В 23-28

Г 33-38

8. Скіфи передавали уявлення про світобудову, своє походження та місце в навколишньому світі за допомогою

А письма, яке створили у спілкуванні з греками й іншими письменними народами

Б знаків на дощечках

В усіляких витворів із опрацюванням усіх деталей, грою світла

Г написів у курганах-могильниках

9. Композиція нижнього ярусу некторалі завершується

А крилатими грифонами

Б левом і пантерою

В кониками-стрибунцями

Г птахами в природних позах

10. У тексті поєднано типи мовлення

А розповідь з елементами роздуму

Б розповідь з елементами опису

Б опис з елементами роздуму

Г розповідь з елементами опису й роздуму

11. Борис Миколайович Мозолевський, винайшовши пектораль, вигукнув: «Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне», тому що

А мало знав про історію скіфів

Б не чекав на золотий витвір не людської руки

В пектораль була дуже великого розміру

Г пектораль могла бути знищена грабіжниками, які перед цим розрили курган

12. Коротко напишіть, які думки й почуття викликає у вас зміст тексту, яку роль відіграють подібні знахідки в історії людства.

____________________________________________________________________

Текст 5

(1—4) Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний життєвий шлях Івана Кавалерідзе; його доля нагадує гілку грузинського дерева, яку прищепили і яка розквітла на українській землі. Іван Кавалерідзе чудово знав українську мову, уся його творчість пов’язана з нашим краєм — Сумщиною, Полтавщиною, Києвом.

(5—9) Родина Васо Кавалерідзе, діда Івана Петровича, була однією з грузинських сімей, яку по закінченні Кавказької війни в другій половині XIX століття привіз до свого маєтку на Полтавщині російський генерал. Прижився Васо на українській землі, полюбив її людей. Його син Петро одружився з українкою Килиною Кухаренко, і молоде подружжя оселилося в Ромнах, що на Сумщині. Тут у квітні 1887 року народився Іван, якому доля подарувала довге й прекрасне творче життя.

(10—18) Широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе вражає: він мав вагомі доробки в скульптурі й значні здобутки в кіно й драматургії, і в кожній професії митцеві вдалося сягнути висот. Йому було присуджено почесне звання народного артиста України, але слово «артист» стосовно Івана Кавалерідзе можна тлумачити в його давньому значенні: це людина, яка досягла високої майстерності в мистецтві в цілому.

В образотворчому мистецтві, у драматургії він був таким же істинно народним артистом, як і в режисурі кіно, за яку, власне, й одержав почесне звання. Кінофільми «Злива», «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода», п’єси «Вотанів меч», «Перша борозна», пам’ятники Т. Шевченкові в Ромнах, Сумах і Полтаві — яке цікаве поєднання в одній особі доробку трьох, не в усьому споріднених, а часом і досить віддалених одне від одного видів мистецтва! Можна сперечатися про те, у якому з них він розкрився найповніше.

(19-22) Художник за освітою, Іван Кавалерідзе навчався мистецтву скульптури в Київському художньому училищі, у Петербурзькій академії мистецтв і в приватній студії в Парижі. Його доробок у скульптурі вагомий. Проте й у кіно, драматургії здобутки Кавалерідзе також значні. Правомірніше було б говорити про багатогранність обдарування митця, про художню енциклопедичність.

(23-24) Що ж об’єднує твори Івана Кавалерідзе різних видів мистецтва й різних жанрів? Що визначає його художню сутність?

(25-31) Митця завжди цікавили великі історичні події й титанічні постаті. Образи Івана Кавалерідзе значні, складні, часто суперечливі. У скульптурі серед них належне місце відведено княгині Ользі, Тарасові Шевченку, Федору Шаляпіну, Льву Толстому. Та чи не найбільше полюбився Іванові Кавалерідзе філософ, поет і мандрівник Григорій Сковорода, який був близький художникові своїми ідеями, поглядами на призначення людини, і саме йому митець присвятив понад півстоліття творчих шукань. Бачення подій із погляду вічності, крізь призму Всесвіту, притаманне Сковороді, глибоко запало в душу Кавалерідзе ще в молоді роки.

(32-35) Плекаючи в душі образ видатного філософа, художник не міг знати, коли, за яких обставин і в якому виді мистецтва створить його. Приємним і несподіваним сюрпризом стало для нього замовлення пам’ятника Григорію Сковороді в містечку Лохвиці, що на Полтавщині, з нагоди двохсотріччя з дня народження поета.

(36-39) Умови були такі важкі й несприятливі, що на них не погодився б жоден інший скульптор: грошей на пам’ятник бракувало, не було граніту, бронзи, до того ж украй стислими були терміни виконання роботи. Міська влада схвалила проект у серпні 1922 року, а відкрити його планували неодмінно того ж ювілейного року.

(40—43) Такого напруженого періоду в житті, як осінь 1922 року, скульпторові ще не доводилося переживати. Він працював без перепочинку, з майстерні виходив, аби трохи поспати й поїсти, лише зрідка відволікався на короткі прогулянки. Але не звідав раніше й такого творчого піднесення. Хтозна, чи впорався б митець із цим складним завданням, якби не носив у серці й думках образ філософа задовго до замовлення.

(44—50) Особливістю лохвицького пам’ятника є його відмінність від попередніх зображень Григорія Сковороди. Художникові потрібен був лише один взірець для уточнення деталей, усе інше домальовувала уява. Поетеса Марія Гроссек, яка знала молодого Кавалерідзе, писала в листі, що очі митця ніби «врізалися» у предмет як бджола, що висмоктує мед. Очі ці випивали душу з навколишніх предметів, знаходячи в них найхарактерніші, найвиразніші ознаки. За чотири місяці напруженої роботи він створив образ мандрівного поета, який і сьогодні вражає глядача новаторством, сміливим трактуванням зовнішності й характеру.

(51-55) Починаючи з лохвицького пам’ятника, тема Сковороди стає для Кавалерідзе справою життя; він створив кілька погрудних портретів і барельєфів філософа, меморіальну дошку для будинку Києво-Могилянської академії, поставив кінофільм про поета. Вінцем цього напряму в творчості художника став пам’ятник Григорію Сковороді, споруджений 1977 року в Києві на Червоній площі (зараз Контрактова площа).

(56—61) Скульптурна постать філософа вражає простотою й силою життєвої правди. Іван Кавалерідзе розвиває ідею: Сковорода-мандрівник, сіяч правди. У київському пам’ятнику, відкритому тоді, коли майстрові виповнилося вже 90 років, сильніше й виразніше підкреслено самозаглиблення філософа. Сковорода ясним поглядом дивиться на Києво-Могилянську академію. Скульптор змоделював рух голови й погляд таким чином, що очі філософа начебто дивляться «крізь» будинок, у далечінь. Цей погляд звичайна людська замріяність і пророче бачення щасливого майбутнього свого народу.

(62-64) Сковорода любив світ, людей. Немовби наслідуючи свого героя, Іван Кавалерідзе до кінця життя залишався вірним його образові; думки філософа ще в молодості стали для визначного митця життєдайним зерном, і це зерно дало щедрий ужинок. (За Д. Степовиком)

778 слів

1. Основну думку тексту визначено в рядках

А розповісти про пам’ятники України

Б показати велич поета і філософа Григорія Сковороди

В ознайомити з фільмами Івана Кавалерідзе

Г розповісти про багатогранну творчість Івана Кавалерідзе

2. Текст належить до типу мовлення

А опису з елементами роздуму

Б розповіді з елементами опису

В роздуму з елементами опису

Г розповіді з елементами роздуму

3. Заголовком, який найточніше виражає зміст тексту, є

А Пам’ятник Григорію Сковороді в Києві

Б Скульптурна спадщина Івана Кавалерідзе

В Багатогранний талант Івана Кавалерідзе

Г Іван Кавалерідзе як режисер

4. Теза про вплив філософських поглядів Григорія Сковороди на світогляд Івана Кавалерідзе підтверджується в рядках

А 32-35

Б 44-50

В 51-55

Г 62-64

5. Перелік професій, у яких Іванові Кавалерідзе вдалося досягнути високої майстерності й визнання, наведено в рядку

А письменник і архітектор

Б філософ і поет

В режисер, драматург і скульптор

Г художник і композитор

6. Опис скульптурної постаті Григорія Сковороди наведено в рядках

А 25-31

Б 36-39

В 56-61

Г 62-64

7. Думка про те, що тема Сковороди стала для Івана Кавалерідзе справою життя, підтверджується відомостями, поданими в рядках

А 19-22

Б 25-31

В 44-50

Г 51-55

8. У словосполученні вагомі доробки (рядки 10—18) прикметник можна замінити синонімічним

А важкі

Б нелегкі

В змістовні

Г виважені

9. Слово режисура (рядки 10—18) означає

А акторська гра

Б керівництво постановкою спектаклю, кінофільму

В написання сценарію фільму

Г керівництво музикантами оркестру

10. У реченнях, де погляд митця порівнюється з роботою бджоли (рядки 44-50), його творчість характеризується як

А копіювання

Б неоригінальне наслідування

В новаторський підхід

Г плагіат

11. Текст належить до стилю мовлення

А розмовного

Б офіційно-ділового

В наукового з елементами публіцистичного

Г публіцистичного з елементами художнього

12. Про які риси характеру Івана Кавалерідзе йдеться в рядках 40-43? Схарактеризуйте ставлення скульптора до своєї роботи двома-трьома реченнями й запишіть їх.

___________________________________________________________________________

Текст 6

* * * * *

(1—5) У Києві на площі перед Софійським собором — гірка з сірих гранітних брил. На ній напис: Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки — бронзовий кінь, різко й раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. У житті не часто можна побачити здибленого розпаленого скакуна. А тут — усе в бронзі до найменших подробиць. І так вражаюче правдиво, що, здається, чуєш іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.

(6-9) Скульптурний образ гетьмана, героя національно-визвольної боротьби українського народу ось уже понад сто двадцять років стоїть на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й керовані ним козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявцями. Згодом колишню Софійську площу назвали на честь видатного полководця.

(10-12) Цей чудовий монумент (його вважають одним із кращих з усіх давніх монументів України), так вдало вкомпонований в архітектурне, у просторове оточення, народжувався в муках і непорозуміннях, у сумнівах і протиборстві різних сил.

(13-15) Ідея спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві належить першому ректору Київського університету Михайлові Максимовичу. Та минуло майже тридцять років, поки ця мрія здійснилася.

(16—18) Творець шедевру — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. Він, з радістю прийнявши пропозицію ініціаторів спорудження монумента, прибув з Петербурга, де постійно мешкав, і представив первісний проект пам’ятника.

(19—26) Проект загалом прийняли доброзичливо. Водночас знавці української старовини висловили авторові побажання. Свою допомогу запропонували скульпторові історики, археологи, етнографи. Історик Володимир Антонович знайомив Микешина з багатьма портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь теж мав бути не перший-ліпший, а саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: не випещений красень для парадів, а витривалий, маневрений «син степу», безвідмовний у бою і відданий своєму господареві. Михайло Йосипович розшукав степових коней, яких, за розпорядженням козачого генерала, приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.

(27—30) Нарешті проект був готовий і схвалений Київським ініціативним комітетом. Був складений кошторис у 145 тисяч карбованців, але уряд не тільки відмовився покрити ці витрати, а й виділити з державної казни бронзу, щоб відлити пам’ятник. Та жодні перепони не змогли зупинити ні Микешина, ні київських ініціаторів цієї патріотичної справи.

(31—34) У січні 1870 року по всій країні почався добровільний збір коштів на майбутній монумент Богданові Хмельницькому. Спорудження пам’ятника відтепер стало всенародною справою. Жертвували переважно найбідніші селяни, ремісники, солдати, робітники, низькооплачувані службовці. Однак зібраних коштів було замало.

(35-39) Щоб зменшити витрати, скульптор вирішує відмовитися від супровідних бронзових композицій на постаменті, а всю увагу зосередити на постаті вершника. Вставки зі сценами кобзаря, битви під Збаражем, в ’їзду Хмельницького до Києва залишилися нездійсненними. Рисунки цих сцен зберігаються сьогодні в Державному музеї українського образотворчого мистецтва й допомагають дослідникам уявити, яким мав бути пам’ятник у первісному задумі Михайла Микешина.

(40—44) Тепер треба було дістати бронзу. З великими труднощами представникам демократичної громадськості вдалося одержати від міністерства морського відомства в Петербурзі 1600 пудів брухту кольорових металів. Щось символічне є в тому, що в бронзі монумента сплавлені численні деталі з колишніх кораблів, які борознили моря й океани, долали бурі й негоди, тропічну спеку й полярні морози. Як усе це перегукується з долею самого Богдана Хмельницького, його війська й усього українського народу того часу!

(45—50) Та, схаменувшись, міністерство морського відомства вирішило хоч якось «компенсувати» свій необачний крок: невдовзі Михайла Йосиповича виселили з будинку Адміралтейства, де він працював над скульптурою. Далі були пошуки приміщення для роботи, доноси заздрісників, постійні фінансові перевірки, навіть накладався арешт на майно. Фактично скульптор працював під наглядом властей. І в таких складних умовах він продовжував самовіддано творити й у серпні 1877 року здав гіпсову модель до петербурзького ливарного заводу Берда.

(51—55) Завод виконував доручення дуже повільно. Через три роки бронзову постать нарешті відлили. Це був високохудожній мистецький твір. Усі, хто знав, у яких неймовірно складних умовах працював Микешин, щиро дивувалися, як йому вдалося виліпити таку чудову, сповнену життя скульптуру. Безумовно, допомогли скульптору не лише його талант, а й наполегливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в потрібності розпочатої справи.

(56—58) Лишалося встановити скульптуру. Та ця справа розтягнулася на довгих вісім років. Чиновники робили все, щоб відтермінувати встановлення пам’ятника: проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, з пошуком місця встановлення вирішувалися надто повільно.

(59-64) І все ж настав цей вистражданий, довгоочікуваний день — 11 червня 1888 року. На Софійській площі віднині височів пам’ятник Богданові Хмельницькому. Не було на відкритті тільки його творця — Михайла Йосиповича Микешина. Про нього наче забули. Що це? Непорозуміння? Звичайно, ні. Це кричуща неповага до славетного митця, білоруса, який віддано любив Україну, мріяв створити пам’ятник Тарасові Шевченку, ілюстрував його твори й твори Миколи Гоголя. Так чиновники поквиталися зі славетним митцем, який віддано любив Україну.

(65—66) Та все ж майже тридцятирічна історія спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стала зразком перемоги таланту художника, народного ентузіазму над бюрократичною тяганиною. (За Д. Степовиком)

756 слів

1. Найбільше відповідає змісту заголовок

А Тридцятирічна історія

Б Життя і творчість Михайла Микешина

В Історія спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому

Г Військові подвиги Богдана Хмельницького

2. Текст належить до типу мовлення

А опис з елементами роздуму

Б розповідь з елементами роздуму

В роздум з елементами опису

Г розповідь з елементами опису

3. Основна ідея тексту

А ознайомити з життям і творчістю Михайла Микешина

Б поділитися враженнями про пам’ятник Богданові Хмельницькому в Києві

В розповісти про Богдана Хмельницького як історичну постать

Г розповісти про історію спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому

4. Основну думку тексту сформульовано в

А першому абзаці

Б другому абзаці

В передостанньому абзаці

Г останньому абзаці

5. Основним джерелом натхнення скульптора під час спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому було

А грошова винагорода

Б бажання прославитися

В переконання в потрібності своєї справи

Г прагнення закінчити роботу

6. Опис бронзового коня наведено в рядках

А 1-5

Б 19-26

В 35-39

Г 51-55

7. Про відданість і любов Михайла Микешина до України йдеться в рядках

А 13-15

Б 31-34

В 35-39

Г 59-64

8. Вставне речення є в рядках

А 6-9

Б 10-12

В 16-18

Г 51-55

9. Синонімом до слова випещений (рядки 19—26) є

А розпещений

Б чванливий

В дбайливо доглянутий

Г гордовитий

10. Рядки 51—55 характеризують Михайла Микешина як людину

А повільну

Б наполегливу

В практичну

Г безтурботну

11. Текст належить до стилю мовлення

А офіційно-ділового

Б публіцистичного з елементами художнього

В наукового з елементами публіцистичного

Г наукового

12. Коротко напишіть, які думки й почуття викликає у вас зміст тексту. Яку роль відіграв Богдан Хмельницький в історії України?

____________________________________________________________________

Текст 7

Тарас Шевченко й сучасність

(1—6) Доля відбила на нашому поколінні знаменну й прикметну печать: йому випало жити у вимогливу й високу пору визначальних змін, працювати й самоутверджуватися в час великих звершень. Кожен день цього відповідального періоду мимоволі набуває історичної ваги й значущості. Сьогодення для нас є не просто часом нинішнім, а й самою історією — пророчою й одухотвореною. Ми приречені вдивлятися не лише в минуле, а й у явища, яким ми є творцями й свідками, збирати все, з’ясовуючи саму сутність історичного процесу.

(7—9) Усвідомлення значення етапних подій нашої історії, звернення до велетів національного духу, вшанування їх є виправданим, необхідним і обов’язковим знаком власного самовизначення й осмислення свого минулого та сьогодення.

(10—14) Важко назвати поета, який би стільки значив у житті свого народу, як Тарас Шевченко. Печать Шевченкового духу лежить на всіх ділах і діях, на всіх сторонах суспільного й культурного розвитку українського народу. Тільки геній Тараса Шевченка з його самопожертвою, всеосяжною любов’ю до України зумів залучити всі скарби народного духу, всю героїку народної історії до процесу національного відродження.

(15—18) Тарас Григорович Шевченко народився в час, коли трагічно завершилося чергове коло нашої історії. Коли вже відбуяла перша хвиля молодої, романтичної сили української нації. Позаду — дзвін шабель у Дикому полі, лопотіння козацьких хоругв під Царгородом, тупіт копит коней Петра Дорошенка під Москвою, крякання воронів над бусурманськими черепами в запорізькій ковилі.

(19-22) Позаду була слава Жовтих Вод, судьбище Переяслава. Далі — моторошна Руїна української державності, української душі й духу. З козацької руки вибито лицарську шаблю, а гетьманську булаву перетворено на забавку. Державні знамена розірвано на онучі. У нас лишилося лише Слово. Воно чекало на свого апостола.

(23-26) Отож, коли на папір лягли рядки «Причинної» — «Реве та стогне Дніпр широкий...» — розпочалася зовсім нова, для багатьох незбагненна й досі, історія нашого національного духу й нашої державності. Вона потужно пульсувала, до знемоги боролася за самозбереження саме у Слові. У слові Тараса Шевченка: «...возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово...»

(27—32) І одразу приходить на думку біблійне: «На початку було Слово...» Ця істинна даність відвічна, але пророцтво її відчувають і послуговуються нею лише одиниці. На той час із метою власного порятунку нація вже не здатна була висунути Воїна — Організатора силового захисту. Нація для свого порятунку потребувала іншого — відродження Духу. Шевченко і з’явився як поет, чиє слово наділене досі небувалою енергетичною силою, здатною відродити Дух нації. Суспільство є втіленням Слова, а Слово — виразник суспільства.

(33-35) Україна — унікальне явище в світовій історії, коли нація й держава завдячують своєму існуванню одній людині — Тарасові Шевченку. А щоб стати тим, ким він став, Шевченко пройшов жорсткі випробування на національну зрілість.

(36-39) Шевченкова творча спадщина — це ціла академія для нашого народу, якій може по-доброму позаздрити будь-який люд світу. У цій академії сконцентровано все: наша мова, історія, звичаї та традиції, наша мораль, етика й естетика, національна філософія, основи українознавства й державотворення, найвища наша духовність; наше минуле, сучасне і майбутнє.

(40—43) Нащадок уярмлених козаків, він оспівав козацьку волю, вольний козацький дух, у козацтві бачив запоруку вільної праці на вільній землі, закликав поневолених, безправних українців пригадати, як батьки боронили волю, допомагав українцям зрозуміти самих себе, збагнути свою суверенну національну особливість, яку ми й сьогодні ніяк не збагнемо.

(44—46) Шевченко один був спроможний обміряти своїм генієм усе українське життя, усю нашу історію. Отакої любові до рідної землі він учив нас: «Свою Україну любіть, Любіть її... Во врем’я люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть».

(47—51) Тому ми й сьогодні кличемо його на допомогу, кличемо на наші тяжкі перехрестя, шукаємо в ньому порятунку, просимо поради. Адже це він знайшов ту істину, яка не дала нації загинути, — істину національно-визвольної боротьби, яку втілив у формулі: «Кайдани порвіте!» Тобто — знайдіть себе, підніміться до рівня вільних людей. Не гніться, прозріте: імперія ця ница, її правителі — жорстокі й несправедливі.

(52-54) Вплив Тараса Шевченка на формування свідомості, світогляду нації — неоціненний, незбагненний. У тих страшних умовах він був вільний душею і вчив цього інших. Ми всі виховані Шевченком. От чи всі виховані?!..

(55-57) Розмова про Шевченка як національного поета й національного месії, і як першого Достойника Честі в Україні потребує підсумкової його характеристики. Навряд чи можна ще щось додати до висновку, який свого часу зробив Іван Франко у своїй «Посвяті»:

(58—64) «Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він поневірявся під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любов до людей — у ненависть і погорду, а віри в Бога — у зневіру, песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але не пожаліла втіх, що били зі здорового джерела життя.

(65-67) Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все- розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко». (За К. Панасюк)

802 слова

1. В основі заголовка лежить логічне відношення

А протиставлення

Б причиново-наслідкове

В зіставлення

Г взаємовиключення

2. Перший абзац відіграє в композиції тексту роль

А тези подальшого міркування

Б вступу до викладу

В визначення поняття

Г показ позиції автора

3. Основна ідея тексту найточніше виражена реченням

А Усвідомлення значення етапних подій нашої історії, звернення до велетів національного духу, вшанування їх є виправданим, необхідним і обов’язковим знаком власного самовизначення й осмислення свого минулого та сьогодення. (7—9)

Б Шевченкова творча спадщина — це ціла академія для нашого народу, якій може по-доброму позаздрити будь-який люд світу. У цій академії сконцентровано все: наша мова, історія, звичаї та традиції, наша мораль, етика й естетика, національна філософія, основи українознавства й державотворення, найвища наша духовність, наше минуле, сучасне і майбутнє. (36-39)

В Шевченко один був спроможний обміряти своїм генієм усе українське життя, усю нашу історію. Отакої любові до рідної землі він учив нас: «Свою Україну любіть, Любіть її... Во врем’я люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть». (44—46)

Г Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори. (65—67)

4. Слово кріпак (рядки 58—64) означає

А наймит

Б виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад в Україні в XVII-XXVIII століттях

В поміщик у старій Польщі, Литві, Україні

Г особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин

5. Прикметник ница в реченні «Не гніться, прозріте: імперія ця, ница, її правителі — жорстокі й несправедливі» (рядки 47—51), можна замінити словом

А бідна

Б суперечлива

В негідна

Г незрозуміла

6. Текст належить до стилю мовлення

А наукового

Б офіційно-ділового

В розмовного

Г публіцистичного

7. Укажіть рядок, у якому подано ознаки стилю тексту.

А Уживання термінів, логічність, точність, обґрунтованість викладу

Б широке використання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних слів, неповних речень

В пристрасність викладу, наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно-забарвлених слів

Г переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, точний виклад

8. Текст за типом мовлення є

А описом

Б розповіддю

В роздумом

Г роздумом з елементами опису

9. Правильно визначено тему тексту в рядку

А роль генія Тараса Шевченка в боротьбі за незалежність України

Б роль Тараса Шевченка в культурному відродженні українства

В усвідомлення ролі творчості Тараса Шевченка

Г ушанування пам’яті Тараса Шевченка

10. У реченні «Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа» (рядок 58) є

А гіпербола

Б антитеза

В алегорія

Г уособлення

11. Фразеологізм приходить на думку в реченні «І одразу приходить на думку біблійне: “На початку було Слово...”» (рядок 27) означає

А виникає бажання

Б пригадується

В робиться висновок

Г цитується

12. Остап Вишня про Кобзаря сказав так: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Підтвердьте цю думку, використавши зміст наведеного тексту.

___________________________________________________________________________

Текст 8

***

(1-4) Якби хтось сказав, що щастя — це ваша реальна, справжня, первинна й вічна природа, що ви завжди є щасливими навіть тоді, коли повні відчаю або впали духом, ви б повірили тій людині? Якщо хтось скаже, що священний Грааль щастя схований у вашому серці, у той час як світ намагається переконати вас у тому, що його можна знайти тільки в супермаркеті, ви повірите в це?

(5—7) Практично всі наші дії мотивовані пошуками щастя, але ніхто ніколи не зміг точно пояснити, що є щастям і як його відчути. Тому його плутають з різними іншими почуттями й воно губиться в тумані численних ілюзій.

(8—10) Щастя — це стан душі, який ви відчуваєте, проте дуже важко дати точний опис його. Звичайно, передусім спадають на думку три основні почуття: задоволення, радість і блаженство. Але які саме вони?

(11—14) Справжнє щастя означає задоволення, яке виникає природно, коли ніщо й ніхто не порушує ваш спокій й немає ніяких важелів, на які можна натиснути! Такий стан можливий за умови, якщо ви припинили бажати чогось просто тому, що усвідомили: вам більше не потрібне те або той, що може зробить вас щасливими! Доки є бажання, завжди буде невдоволення!

(15-20) Задоволення приходить тоді, коли ви здатні прийняти все і всіх такими, якими вони в будь- який час і в будь-якому місці! Пам'ятайте: приймати — не означає погоджуватись з іншими або виправдовувати негативні вчинки їх. Це прийняття народжується завдяки визнанню того, що в цьому світі все відбувається саме так, як і має бути. Ми не повинні прив’язуватись до будь-яких уявлень про те, яким має бути світ і люди й не повинні ототожнювати себе ні з чим і ні з ким у світі! Це неабияка внутрішня трансформація!

(21-29) Радість виникає природно в глибині душі у процесі реалізації основного призначення існування людини — творчості. Мова йде про найглибшу форму творчості — виявлення власної істинної природи й стану кожного, а саме — спокою й любові в найрізноманітніших формах: намірах, думках, внутрішньому ставленні й поведінці. Це найперше, що ми створюємо. Наявність життя дає нам можливість створювати й творити. Але по-справжньому пізнати творчість зможемо після усвідомлення того, що ми є не «фізичною формою», а енергією самої свідомості. Її ще називають душею. Багато хто визнає, що саме ця енергія виявляється через фізичну форму, саме вона дає тілу життя. З глибини душі народжується радість, коли приходить усвідомлення: я з’явився на світ не для того, щоб одержати життя, а для того, щоб творити життя разом з іншими.

(30-34) Справжнє щастя — це блаженство, яке’виникає автоматично з відчуттям внутрішньої волі. Але це буває лише час від часу, оскільки більшу частину життя ми не відчуваємо внутрішньої свободи. Чому? Тому що ми звикаємо до людей і речей, починаємо боятися втратити їх. Саме прив’язаність змушує нас залишатися «на якорі біля берега» й не почуватися захищеними. Де є прив’язаність, там є страх, а де є страх, там не може бути блаженства й справжнього щастя.

(35—42) Існує така думка, що свідомість (особистість) у своєму первинному стані подібна до води — чистої й натуральної, вільної від токсинів і будь-яких інших забруднень. Лише після того, як вода, спустившись із хмар, досягає землі, вона починає всмоктувати бруд. У результаті вона втрачає свою чистоту й природність, її первинний стан опиняється під впливом токсинів. Зараз дуже добре усвідомлюємо, які шкідливі речовини містяться у воді. Багато людей витрачають значні кошти для очищення води, щоб не піддавати ризику своє фізичне здоров’я й намагаються видалити сім токсичних речовин, які є в складі води нинішніх водогонів: фтор, хлор, радіоактивні речовини, фармацевтичні речовини, хром, важкі метали й арсен — але, імовірно, їх більше!

(43—49) Чи може те ж саме відбуватися зі щастям? Чи є щастя первинним станом свідомості? Чи може свідомість бути забрудненою під впливом різноманітних токсинів? Ніхто з нас не зможе відповісти на ці питання, доки не здійснить у лабораторії перевірку власної свідомості й не побачить результатів дослідження. Статті й книги, поради мудрих можуть допомогти дивитись у правильному напрямку й визначити, що є істинним. Але тільки після самостійного усвідомлення того, що саме блокує наше «природне щастя» й справжній щасливий стан, ми зможемо очиститись від токсинів і стати вільними.

(50—54) Як процес очищення води потребує різних фільтрів, так і духовний процес трансформації нашої свідомості прагне зусиль, щоб видалити ті токсини, які проникали всередину її впродовж тривалого часу. Однак щоб відчувати свій первинний чистий стан, необхідний більш глибокий рівень свідомості. Чим більше ми замислюємося й працюємо над собою, тим легше розпізнати й видалити те, що шкодить нашому стану. (З журналу)

702 слова

1. Текст належить до стилю мовлення

А наукового

Б офіційно-ділового

В розмовного

Г публіцистичного

2. Укажіть рядок, у якому подано ознаки стилю тексту.

А Уживання термінів, логічність, точність, обґрунтованість викладу

Б широке використання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних слів, неповних речень

В пристрасність викладу, наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно-забарвлених слів

Г переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, точний виклад

3. Найбільше відповідає змісту заголовок

А Духовний процес очищення нашої свідомості

Б Чи є у вашому житті справжнє щастя?

В Пошуки щастя

Г Щастя є!

4. У тексті поєднано типи мовлення

А опис з елементами роздуму

Б розповідь з елементами опису

В роздум з елементами розповіді

Г роздум з елементами опису

5. Основну ідею висловлено в рядку

А Практично всі наші дії мотивовані пошуками щастя, та ніхто ніколи не міг дати точного пояснення, що ж таке щастя або як його відчути. (5-7)

Б Справжнє щастя — це блаженство, яке виникає автоматично з відчуттям внутрішньої волі. (48—49)

В Існує така думка, що свідомість (особистість) у своєму первинному стані подібна до води — чистої й натуральної, вільної від токсинів і будь-яких інших забруднень. (35-36)

Г Як процес очищення води потребує різних фільтрів, так і духовний процес трансформації нашої свідомості прагне зусиль, щоб видалити ті токсини, які проникали всередину її впродовж тривалого часу. (50—54)

6. Найбільше переконує нас наявність справжнього щастя в душі

А стан, який виникає автоматично, коли ми відчуваємо себе внутрішньо вільними

Б стан душі, блаженство

В стан очищення нашої свідомості

Г справжні почуття й задоволення

7. Вставне слово в реченні «Звичайно, передусім спадають на думку три основні почуття: задоволення, радість і блаженство» (8—9) виражає

А упевненість

Б невпевненість

В послідовність подій

Г приналежність комусь

8. Тлумачення слова ілюзія (рядок 7) подано в рядку

А оманливе, хибне сприймання дійсності

Б те, що не відповідає правді

В почуття відрази

Г те, що створено уявою, фантазією

9. У реченні «У результаті вона втрачає свою чистоту й природність: її первинний стан опиняється під впливом токсинів» (37—38) прикметник первинний можна замінити синонімом

А попередній

Б споконвічний

В низовий

Г початковий

10. Укажіть рядок, який є темою тексту, що об’єднує окремі його мікротеми.

А Роздум над згубністю прив’язаності в житті

Б Спроба автора розкрити сутність справжнього щастя

В Опис щасливих життєвих моментів

Г Показ несправедливості життя

11. Останнє речення в тексті є

А тезою, яку автор має намір підтвердити чи спростувати

Б формулюванням висновку

В висловленням основної думки тексту

Г одним із аргументів, доказів, що підтверджують або спростовують основну думку

12. Напишіть, як змінилося Ваше розуміння щастя після роботи .з наведеним текстом.

_________________________________________________________________________

Текст 9

***

(1—4) Коли Дені Дідро (французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва) познайомився із Софією Воланд, йому було сорок три, їй — сорок. Потім протягом майже тридцяти років він написав їй п’ятсот п’ятдесят три листи, бо кохав її до смерті (і вона його теж), а обставини не дали змоги їм поєднатися.

(5—6) Вони були немолоді, але оточення поставилося до цього пізнього кохання осудливо й суворо, а мати Софії Воланд змусила дочку виїхати з Парижа до родового маєтку.

(7—10) Дідро був надто добрий і великодушний, щоб піти від дружини, яка з’єднала з ним життя, коли він був нікому не відомий і бідний. Він був надто порядний для того, щоб покинути дочку, яку ніжно любив, а Софія була надто добра для того, щоб наполягати на його розриві із сім’єю, — і вона на все життя, до старості залишилася «мадемуазель», а він лишився на все життя її коханим.

(11—18) На запрошення Катерини II 1773 року Дені Дідро приїхав до Російської імперії, де на прохання цариці написав «План університету або школи публічного викладання наук для російського уряду» і поради: «Про школу для молодих дівчат», «Про особливе виховання», «Про публічні школи» та інші, де розглянув весь спектр педагогічних проблем, відомих на той час. Дідро виступив із проектом державної системи народної освіти на принципах загального, безкоштовного, початкового навчання. Він прагнув забезпечити фактичну доступність школи, вважав за необхідне організувати матеріальну допомогу держави дітям бідняків (безкоштовні підручники й харчування в початковій школі, стипендії в середній і вищій школі).

(19—21) Катерина II бажала бачити Дідро, гордість Європи, у себе в Петербурзі, щоб осипати його великими милостями, а він не міг покинути Парижа, бо неподалік була його кохана. У листі до скульптора Фальконе Дідро пояснював:

(22—27) «У мене є подруга, я зв’язаний дуже сильним і дуже ніжнім почуттям із жінкою, якій я присвятив би сто життів, якби вони в мене були... Я міг би спокійно дивитись, як розсипається на порох мій дім, на загрозу моїй свободі, на зганьблення мого життя, на всілякі нещастя, що спіткали б мене, аби лишень вона зосталася моєю. Якби вона мені сказала: «Дай мені свою кров, мені хочеться пити», я віддав би їй усього себе, щоб тільки вгамувати її спрагу... Вона так ніжно кохає мене, і ланцюг, який нас оповиває, так ніжно переплівся з ниткою її життя...»

(28—29) У 1759 році він їй писав: «Чотири роки тому мені здавалося, що Ви прекрасна. Тепер Ви для мене ще прекрасніша; таку чарівну силу має вірність — чеснота дуже вимоглива й рідкісна».

(30—32) А через кілька днів запитував її, мов дівча: «Чи не заборонила Вам матуся листуватися зі мною? — І сам себе заспокоював, мов дитя: — Ви... думаєте про мене, кохаєте мене й завжди кохатимете. Вірю Вам. Можу грати, гуляти, розмовляти, працювати, бути всім, чим завгодно».

(33) А за два дні: «Я кохаю Вас так щиро й палко. Волів би кохати ще більше, але це неможливо».

(34—35) А він писав і писав... Інколи щодня: про смішне і про серйозне, про дрібниці й про «великі життєві поривання», він писав і забував, що їх відокремлюють сотні кілометрів.

(36—39) 3 роками поглиблювалася не тільки ніжність Дідро, але і його мудрість. І в цьому зростанні творчу участь брала кохана жінка. Душа старіючого філософа розкривалася дедалі повніше, робилася дедалі сприйнятливішою; мислитель, старіючи, лишався молодим, він плакав, сміявся, дивувався, він був по-юнацькому зачарований світом.

(40-42) Листи Дідро до неї читала вся сім’я Воланд: сама Софія, її сувора мати, її заміжні сестри. У листах Дідро звертається до її сестер і матері, як до людей рідних, котрі не можуть не зрозуміти його серця. І він переміг. Вони — навіть патріархально сувора мати — зрозуміли його й полюбили.

(43—45) І ось нарешті, після довгих наполягань його товаришів-енциклопедистів і самої Софії Воланд, він поїхав до Росії... Дорогою з Гааги він писав Софії: «Де б я не перебував із волі небес, завжди носитиму любов у своєму серці».

(46—48) Дідро повернувся, вони побачились, і довгими вечорами біля каміна він розповідав їй, її сестрам і матері про засніжену Росію... Коли Софія померла, він, дізнавшись про це від своєї дочки (Софія і дочка Дідро в останні роки приятелювали), висловив одне бажання: піти з життя услід за нею.

(49—50) Через п’ять місяців його бажання здійснилося. Він помер за сніданком, дочка звернулася до нього із запитанням, він не відповів. Дідро помер без страждань, але жив він страждаючи. (За Є. Богатом)

679 слів

1. Перший абзац відіграє в композиції тексту роль

А тези подальшого міркування

Б вступу до викладу

В обрамлення в розповіді

Г показ позиції автора

2. Укажіть рядок, у якому заголовок найбільше відповідає змісту тексту.

А Історія життя Дені Дідро

Б Дені Дідро і Софія Воланд

В Страждання Дідро

Г Історія великого кохання

3. Про Дені Дідро як просвітника йдеться в рядках

А 1-4

Б 11-18

В 36-39

Г 46-48

4. Текст належить до стилю мовлення

А наукового

Б художнього

В розмовного

Г публіцистичного

5. Про вплив коханої жінки на сенс життя Дені Дідро йдеться в рядках

А 7-10

Б 22-27

В 36-39

Г 43-45

6. У тексті поєднані типи мовлення

А опис з елементами роздуму

Б розповідь з елементами роздуму

В роздум з елементами розповіді

Г роздум з елементами опису

7. Про риси характеру двох закоханих ідеться в рядках

А 7-10

Б 22-27

В 28-29

Г 36-39

8. Тривалість кохання Дідро і Софії майже тридцять років забезпечила така рідкісна й вимоглива чеснота, як

А порядність

Б ніжність

В вірність

Г доброта

9. Основною функцією тексту є

А переконання

Б вплив

В оцінка

Г розповідь

10. У реченні «Вона так ніжно кохає мене, і ланцюг, який нас оповиває, так ніжно переплівся з ниткою и життя...» (26—27) ужито

А гіперболу

Б метафору

В алегорію

Г уособлення

11. Останній абзац у тексті є

А тезою, яку автор має намір підтвердити чи спростувати

Б формулюванням висновку

В одним із аргументів, доказів, що підтверджують основну думку

Г висловленням основної думки тексту

12. Висловіть стисло свої роздуми з приводу змісту тексту.

___________________________________________________________________________

Текст 10

Від високої мовної культури до ораторського мистецтва

(1—4) Наша культура, ввічливість, ставлення до безпосереднього співрозмовника та інших учасників чи свідків розмови особливо наочно виявляється в тому, як ми до них звертаємося. Якщо, звертаючись до знайомої людини, ви називаєте її на ім’я чи на ім’я й по батькові, це прозвучить значно ввічливіше та м’якше, ніж звертання за допомогою лише займенника «ти» чи «Ви».

(5—6) Є ще одна, здавалося б, дрібниця, яка стосується імен і прізвищ. У якому порядку їх розташовувати, щоб не образити людину, щоб висловити пошану до неї?

(7—10) Якщо у виступі на зборах чи в статті до газети, а також у листах, у звичайній розмові вам треба назвати імена та прізвища одного або кількох людей, пам’ятайте про те, що на першому місці завжди ставиться ім’я або ім’я та по батькові, а вже за ним — прізвище. Ім’я та по батькові ставиться після прізвища лише в ділових паперах — в анкетах, автобіографіях, довідках, списках та ін.

(11-14) Пригадаймо правила звертання до людей знайомих. В українській мові звертання може виражатися як називним відмінком, так і кличним. Називний відмінок переважає в науковому й офіційно-діловому стилях (звертання в них зустрічається, як правило, досить рідко). У повсякденному мовленні ми найчастіше вживаємо кличний відмінок.

(15-17) Ми чомусь вважаємо, що шліфувати повсякденне побутове мовлення — справа смішна, марнування часу, бо «здоров!», «привіт!», «бувай!» не можна, мовляв, ні поліпшити, ні погіршити і, що працю над власним мовленням треба починати від ораторських промов.

(18—25) Як же ми помиляємося!

Перш ніж навчатися ораторської майстерності, мистецтва ведення блискучих дискусій і задушевних бесід, треба опановувати мистецтво ведення звичайних розмов у звичайнісіньких життєвих ситуаціях, у яких нам доводиться щоденно розмовляти самим або вислуховувати інших. Саме тут відточується вміння добирати найвідповідніше слово, інтонацію, тон, темп мовлення, зорієнтуватися, які жести, яка міміка доречні в тій чи іншій обстановці, а яких загалом треба позбутися. Саме тут шліфуються грані того алмазу, який зветься високою культурою і є зазвичай свідченням справжньої внутрішньої культури.

(26—31) Праця над підвищенням мовної культури складна, тривала, потребує багато часу й зусиль. Складність ця пояснюється тим, що висока культура мови неможлива без високої загальної культури. Можна навчитися говорити без грубих помилок у вимові, наголошенні слова, навіть у доборі слів. Але якщо в людини інтелект спить, то який же в неї бідний словник, які штамповані стереотипні фрази, вбога уява та мислення! І для висловлення найпростішої думки така людина, як правило, уживає втричі більше слів, ніж потрібно.

(32-34) Розвивати в собі чуття слова найкраще за допомогою читання. Для декого читання — процес обтяжливий: книжка товста, сторінок багато, очі по сторінках повзають, мов сонні мухи, а до кінця ще гак далеко...

(35-41) Отже, треба навчитися читати швидше. Як це зробити? По-перше, треба зосередитися на тому, що читаєш, відігнати від себе всі інші думки, не розмовляти під час читання, не відволікатися на сторонні справи. По-друге (і це дуже важливо), треба «вимкнути» механізм вимови. Що це означає? А простежте за собою: коли ви читаєте, то подумки проговорюєте майже кожне слово (у декого при цьому навіть ворушаться губи). По-третє, треба читати не словами, а намагатися відразу охопити зором словосполучення, фрази. З часом можна навчитися схоплювати цілий абзац тексту. Уявляєте, скільки можна встигнути всього прочитати?

(42—44) Розширює словниковий запас заучування напам’ять віршів і високохудожніх прозових уривків, які стають чимось на зразок матриць нашого мозку: що більше текстів зберігає пам’ять, то легше мозкові видавати вже готові словесні форми.

(45—51) Корисне для збагачення словника й переписування — для себе — того, що вам особливо сподобалося. А тепер про найскладніше. Як готуватися до прилюдного виступу? Обов’язково все, про що ви збираєтеся говорити, треба спочатку записати, намагаючись речення будувати короткі, слова вибирати найпростіші, думку висловлювати якомога чіткіше. Дуже добре, якщо є можливість записати свою промову на магнітофон, щоб мати змогу почути себе збоку. Тоді під час виступу ви будете знати, чого потрібно уникати (або не поспішати, не робити надто великих пауз, відмовлятися від якогось нав’язливого слова тощо).

(52—59) Який же вибрати тон розмови? Найкращий з усіх — доброзичливий і приязний. Він завжди допомагає прокласти містки від людини до людини. Не менше значення має й уміння володіти своїм голосом. У кожного народу є свій ідеал краси. Є він і в нас. Це не лише риси обличчя, постава, одяг. Ні, той ідеал, що складався століттями, оспівувався і переходив від роду до роду, містив у собі гармонійну мову. У ній поєднуються і мелодійний голос, і веселий або ніжно-журливий тон, і співучість української вимови, і задушевний, щирий, приязний зміст. Віковий досвід нашого народу говорить: немає краси людини без краси її мови. (За А. Коваль)

714 слів

1. Текст належить до стилю мовлення

А наукового

Б офіційно-ділового

В публіцистичного

Г художнього

2. Перші два абзаци відіграють у композиції тексту роль

А вступу до викладу

Б тези подальшого міркування

В обрамлення в розповіді

Г показу позиції автора

3. У тексті поєднано типи мовлення

А опис з елементами роздуму

Б розповідь з елементами роздуму

В роздум з елементами розповіді й опису

Г роздум з елементами опису

4. Основною функцією тексту є

А переконання

Б вплив

В оцінка

Г розповідь

5. Про місце вживання імені та по батькові (перед прізвищем чи після нього) ідеться в рядках

А 1-4

Б 5-6

В 7-10

Г 11-14

6. Речення «Віковий досвід нашого народу говорить: немає краси людини без краси її мови» найбільше підходить для

А заголовку

Б формулювання основної думки тексту

В висновку

Г доказу на підтвердження основної думки

7. Про те, як готуватися до прилюдного виступу, ідеться в рядках

А 18-25

Б 35-41

В 45-51

Г 52-59

8. Про необхідність опанування вмінь володіння мистецтвом ведення дискусій, бесід, ідеться в рядках

А 15-17

Б 18-25

В 26-31

Г 45-51

9. У рядках 35-41 ідеться про

А значення ролі читання в підвищенні культури мови

Б необхідність розвитку вміння читати

В важливість читання як життєво необхідного вміння

Г поради, як навчитися швидко читати

10. У реченні «Саме тут шліфуються грані того алмазу, який зветься високою культурою і є зазвичай свідченням справжньої внутрішньої культури» використано

А гіперболу

Б метафору

В порівняння

Г уособлення

11. Останній абзац (42—44) у тексті є

А тезою, яку автор має намір підтвердити чи спростувати

Б одним із аргументів, доказів, що підтверджують основну думку

В формулюванням висновку

Г висловленням основної думки тексту

12. Висловіть стисло власну думку з приводу того, наскільки порушена в тексті проблема є актуальною нині.

____________________________________________________________________________

Текст 11

***

(1—2) В історії України немає аналога такої родини. На жаль, в історичній пам’яті й у свідомості нашого суспільства Симиренки ще не посіли того місця, яке заслужено належить їм.

(3—6) Історія цього роду відомй. з часів козаччини. До нас дійшло ім’я Степана Симиренка, який відмовився присягати Катерині II, за що був позбавлений козацького стану. Відомо, що він подався чумакувати, а згодом його сім’ю віддали в кріпацтво до князя Михайла Воронцова. Таким чином козаки й кріпаки стали живим уособленням долі українського народу.

(7—12) Син Степана Симиренка, Федір, виявився практичним, здібним до комерції чоловіком. Будучи кріпаком, разом із своїм тестем Яхненком орендував панські водяні млини на річці Рось. Робота розумних, підприємливих людей давала добрі результати. Заробивши гроші, Яхненко й Симиренко викупилися з кріпацтва й невдовзі стали членами гільдії купців. А коли в Україні з’явилися перші цукроварні, вони оцінили перспективність нової справи й поставили на черкаських чорноземах власне підприємство.

(13—20) Цукроваріння давало величезні прибутки. У спогадах про фірму братів Яхненків і Симиренка, написаних на початку минулого століття, зазначалося, що майже в кожній крамниці Києва, Харкова, Москви, Нижнього Новгорода, Кременчука й Одеси продавали конусоподібні головки цукру, який називався «рафінадом братів Яхненків і Симиренка». А в містечку біля Городища для робітників рафінадного заводу власники побудували понад сто п’ятдесят житлових будинків, лікарню на сто п’ятдесят ліжок, школу на шість класів, театр, поставили паровий млин. Автор спогадів наголошує на такій важливій деталі: заводи й усе містечко мали газове освітлення, яким у тогочасній Росії користувалося лише два чи три міста.

(21—28) Яхненки й Симиренки уособлювали такі дорогоцінні якості, як підприємливість, уміння спрогнозувати майбутнє, бачення перспективності нової справи. До того ж були нетиповими багатіями. Так, ставши в перший ряд тодішньої буржуазії, вони не піддалися загальній пошесті денаціоналізації, а завжди підкреслювали свою українську національність. В обох родинах удома спілкувалися українською мовою. Як збереглася в них ця національна свідомість при загальнім на той час занепаді її серед багатьох українців, що зреклися свого коріння? Якщо інші вихідці з низів, ставши багатшими, рішуче намагалися розірвати зв’язки з простим народом або хоча б відгородитися від нього мовою, то ці люди зберегли виняткову моральну позицію. І вже тому ставали елітою нації.

(29—33) Коли настав голодний 1830 рік, Федір Симиренко й брати Яхненки безкоштовно годували десять тисяч селян. Однак жодних свідчень про те, що інші поміщики й фабриканти наслідували їхній благородний приклад, не збереглося. Щоранку біля млинів фірми братів Яхненків і Симиренка вишиковувалися довгі черги людей, яким давали борошно, щоб прогодувати сім’ї. Проте жоден поміщик не допоміг своїм кріпакам.

(34-43) Старші сини Федора Симиренка Платон і Василь здобули вищу освіту в Політехнічному інституті в Парижі, стали висококласними спеціалістами в галузі технології цукрової промисловості, їхні цукрові заводи були одними з найкращих у царській Росії. У селах Ташлику й Млієві (нині Черкаська область) вони побудували перший у країні пісочно-рафінадний завод і машинобудівний завод з виготовлення техніки для всієї цукрової промисловості. Інженером був Платон Федорович. Залишилися спогади про знахіомство його з Тарасом Шевченком, який після відвідин заводу був глибоко вражений не тільки технічними дивами, а й побутовими умовами робітників, наявністю лікарні, школи, театру. Це було щось принципово інше, ніж решта тодішніх підприємств, де робітники не мали жодних соціальних і культурних умов для нормального існування. На знак глибокої поваги до поета Платон Федорович профінансував видання «Кобзаря».

(44-46) Платон Симиренко встигав усе. У хвилини дозвілля опікувався садом, вивів новий сорт яблук, відомий як ранет Симиренка. У Млієві, що на Черкащині, заклав унікальний дендропарк і сади, які стали дослідними лабораторіями для його сина Льва й онука Володимира.

(47-52) Справу Федора Симиренка продовжив і його молодший брат Василь. Він був не тільки інженером-технологом, а й талановитим винахідником, конструктором, який спроектував новий тип машин для рафінації цукру. За свідченнями сучасників, Василь Федорович володів кількома європейськими мовами, був добре обізнаний у світовій фаховій літературі. Протягом сорока років він регулярно виділяв десяту частину своїх прибутків на національно-культурні потреби, урятував від закриття загато українських часописів.

(53-58) Василь Симиренко мав великі плани, пов’язані з українською освітою й культурою. Оскільки в нього не було жодного прямого спадкоємця, він заповів усі свої статки (сума перевищувала десять мільйонів карбованців!) для створення товариства допомоги українським письменникам, артистам, ученим. Однак революція 1917 року жорстоко перекреслила благородну ідею великого мецената. Мародери, які називали себе експропріаторами, забрали кошти Симиренка, нажиті розумом :трудом.

(59-62) 3 Василем Симиренком померла ціла доба українського меценатства. Новий режим пограбував усіх багатих. Бідними раптом стали держава й люди. За незначним винятком, уже ніхто не міг :тати благодійником, а слово «меценат» уживалося в радянській країні здебільшого в іронічному значенні. З нього вихолостили високий і благородний зміст.

(63—67) Складною була доля нащадків Платона Федоровича — сина Льва й онука Володимира. Вони збагатили російське садівництво видатними науковими працями, сотнями тисяч плодових культур. Такі вчені були на вагу золота в інших країнах, та не в СРСР, де стали зайвими й небезпечними. Система знищила їх, боячись світлого наукового розуму, могутнього національного духу, твердих моральних принципів.

(68—70) Феномен родини Симиренків нам ще треба осмислити, а їхній приклад виняткової моральної позиції й благодійництва наслідувати. (За М. Слабошпицьким)

791 слово

1. Основною метою автора тексту є

А розповісти про успішних підприємців

Б описати розвиток технічного процесу в Україні в XIX столітті

В ознайомити з історією цукроваріння в Україні

Г розповісти про історію видатного українського роду

2. Текст належить до типу мовлення

А опису

Б розповіді

В роздуму

Г розповіді з елементами роздуму

3. Укажіть рядок, у якому заголовок найбільше відповідає змісту тексту.

А Український меценат

Б Розвиток цукрової промисловості в Україні

В Історія славетного українського роду

Г Як стати успішним підприємцем

4. Про такі риси характеру Яхненка й Федора Симиренка, як підприємливість, здатність стратегічно мислити, йдеться в рядках тексту

А 3-6

Б 21-28

В 29-33

Г 44-46

5. Укажіть рядок, у якому наведено найбільш вражаючий факт для Тараса Шевченка після відвідування цукрового заводу братів Яхненків і Симиренка.

А високі обсяги виробництва цукру на заводі

Б хороші побутові умови робітників

В живописні краєвиди

Г гарна освіта Платона Симиренка

6. Про високу національну свідомість Яхненків й Симиренків ідеться в рядках тексту

А 7-12

Б 13-20

В 21-28

Г 59-62

7. Вставлене речення є в рядках тексту

А 13-20

Б 44-46

В 53-58

Г 59-62

8. Синонімом до слова меценат є слово

А помічник

Б поміщик

В підприємець

Г благодійник

9. Про меценатство одного з братів Симиренків ідеться в рядках тексту

А 21-28

Б 44-46

В 47-52

Г 63-67

10. Слово експропріатор (рядки 53—58) означає

А революціонер

Б той, хто примусово відбирає майно

В той, хто безплатно допомагає людям

Г той, хто надає послуги

11. Останнє речення в тексті є

А тезою, яку автор має намір підтвердити чи спростувати

Б формулюванням проблеми

В висновком

Г доказом, що спростовує тезу

12. Запишіть стисло власне бачення ролі меценатів у нашому суспільстві.

____________________________________________________________________________

Текст 12

* * * *

(1-3) Третій день ми з товаришем відпочивали на острові, розташованому посеред Дніпра. Наш намет стояв на березі, а рибу ми ловили неподалік. Подеколи я діставав з води риболовні снасті, перевіряючи наживку, потім закидав їх якомога далі від берега.

(4—6) Згодом побачив, як до острова мчить моторний човен. У ньому сиділо троє парубійків. В одного на грудях зблискував медальйон на довгому ланцюжку, у другого на шиї пов’язано фіолетову косинку, а третій мав розкішну руду бороду. Таких хлопців за день по Дніпру пропливає багато.

(7-9) Скупавшись і перевіривши снасті (на спінінгах риба об’їла черв’яків, до вудки й близько не підпливала), я пішов до намету. Зловив себе на думці, що з непевною тривогою думаю про човен, що пристав до острова.

(10—14) Ішов по високій траві, густій і некошеній, озирався навколо, намагаючись поглядом увібрати якомога більше простору. Раптом дивний звук змусив мене зупинитися. Може, чайка? Та звук не повторився, і я знову рушив, полохаючи метеликів, коників і мурашву, що почманіли від спеки. Коли ступив на піщаний берег, той дивний звук видався живим стогоном. З острахом-уболіванням у душі я ступив іще кілька кроків.

(15—17) У розкуйовдженому гіллі куща лежав собака. Поза його свідчила про безпорадність: ноги безвільно відкинуто вбік, морда лежить на зів’ялому листі. Тварина не поворухнулася, наче й не чула мого наближення. Та коли моя тінь з’явилася на піску зовсім близько, собака повів оком.

(18—19) Запалене око якусь мить із суто людською мукою дивилося на мене й жодного разу не кліпнуло. Через надсадне дихання тварини почулося сухе, переривчасте скімлення.

(20—22) Мабуть, поранений або хворий. Як же він опинився на острові? Невже собаку привезли оті хлопці, які приставали до острова на моторному човні? Мабуть, так і є: хвору тварину хлопці спровадили далі від себе, на дніпровський острівець, що видавався їм безлюдним.

(23-26) У скімленні собаки причулися скарга й благання. Зачерпнувши води в бляшанку з-під консервів, я підніс її до роззявленої пащі й став капати потроху' на язик. Собака намагався ковтнути рятівну вологу.

— Ти, мабуть, голодний. Зажди, ось я тобі принесу їсти.

(27-29) Коли біг підтюпцем до намету, не полишала гірка думка про те, що моя поміч навряд чи вилікує собаку. Та ще в таку задуху, коли сонце пряжить немилосердно, ллючи додолу спеку, як розпечену смолу.

(30-33) Відчувши моє наближення, собака підвів морду й глянув на мене. Цей рух видався обнадійливим, і я, повеселішавши, усміхнувся. Дав собаці понюхати ковбасу, потім одламав шматочок,

поклав на язик. Я клав шматочки ковбаси прямісінько в пащу, а собака глитав їх. У мить перепочинку він опускав донизу морду й дивився десь убік із печаллю.

(34—39) Собака був не з дворняг-доходяг, що тиняються будь-де, харчуються чим трапиться, можуть пристати до кожного, хто покличе. Незважаючи на майже повну безпорадність, він зберігав те характерне благородство, яке виказувало породу. Може, гончак? Собака мав чорно-рябі круп і плечі, чорні плями покривали спину; біліли ноги й запалене черево; череп довгастий і широкий, вуха розкішні, трикутної форми. Хвіст схожий на шаблю. Під еластичною шкірою, покритою короткою шерстю, проступали мідні м’язи.

(40—41) Коли до намету підійшов мій товариш, собака важко звівся й загарчав. Я не повірив своїм очам: тварина, яка ледь переводила подих, тепер силкується захистити мене від чужого.

(42—44) Товариш, не зводячи погляду з собаки, що завмер у погрозливій позі, ступив убік і запитав здивовано:

— Де ти взяв цього пса? Що з ним? На ньому живого місця нема. Подивись, яка рана на животі. (45—46) Обережними рухами ми перевернули собаку на спину. Промивши рану, змастили її розчином йоду, присипали стрептоцидом. Потім перев’язали поранений бік тварини моєю лляною сорочкою.

(47—49) Тепер собака лежав у тіні, схований від літнього сонця, а товариш захоплено розповідав про гончих псів, їхнє вміння вміло переслідувати вовка й лисицю, сподіваючись, що наш чотириногий пацієнт належить до цієї благородної породи.

(50—52) Наступного дня до острова причалив човен. З нього вийшла вродлива дівчина й голосно покликала:

— Альбатрос!

(53—54) Собака, що досі непорушно лежав у тіні, моторно звівся й з грацією пораненої тварини побіг назустріч. Дівчина опустилася навколішки, погладила його долонями.

(55—64) Я запитав непривітно:

— Це ваш собака?

— Ні, це собака мого товариша Петра Одарченка, — відповіла дівчина.

— Навіщо привезли на острів? Що з ним сталося?

— Ну, варили юшку, казан з окропом перевернувся, а тут підвернувся Альбатрос і мало не весь обварився.

— І ви привезли пса на острів здихати? Чому не спробували врятувати?

— Ніхто не мав ніякої надії. — В її голосі навіть не відчувалася провина за те, що сталося. — Як лікувати? Чим? От і надумали привезти сюди. Я переправилася сюди подивитися на нього.

— Поглянути, чи він не здох? Курс лікування ще не закінчено. До побачення! — різко відповів я. (65—66) Дівчина круто обернулася й пішла, мовби гнівний вогненний смерч посунувся по білому

піску! Собака спробував кинутися навздогін, та товариш міцно тримав його, заспокоюючи.

(67—68) Гончак скімлив, тупо дивлячись на протилежний берег Дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.

(69—70) — За хазяїном тужить, — мовив товариш. — Бач, як буває: за чорну зраду віддячує тільки вірністю, тільки любов’ю. (За Є. Гуцалом)

772 слова

1. Текст належить до стилю мовлення

А наукового

Б офіційно-ділового

В художнього

Г публіцистичного

2. Укажіть рядок, у якому заголовок найбільше відповідає змісту тексту.

А Полювання з гончим псом

Б Острів на Дніпрі

В Пригода на острові

Г Друзі

3. У тексті поєднано типи мовлення

А опис з елементами роздуму

Б розповідь з елементами опису

В роздум з елементами розповіді

Г роздум з елементами опису

4. Автор тексту ставив за мету

А описати природу острова на Дніпрі

Б розповісти про літній відпочинок друзів

В показати добрі й негідні вчинки людей

Г описати лікування гончого пса

5. Опис тварини наведено в рядках тексту

А 22-28

Б 23-26

В 30-33

Г 34-39

6. Укажіть рядок, у якому зазначено причину приїзду на острів молодих людей.

А пошук місця для відпочинку

Б бажання вилікувати собаку

В прагнення позбутися пораненої тварини

Г намір порибалити на острові

7. Персонаж оповідання, від імені якого ведеться розповідь, виявив таку рису характеру, як

А байдужість

Б безпорадність

В привітність

Г співчуття

8. Вставлене речення є в рядках тексту

А 1-3

Б 4-6

В 7-9

Г 20-22

9. Порівняння автор використовує в рядках тексту

А 18-19

Б 23-26

В 27-29

Г 30-33

10. Синонімом до слова глитати (30—33) є слово

А жувати

Б ковтати

В сьорбати

Г смакувати

11. Останній абзац (69—70) у тексті є

А формулюванням проблеми

Б формулюванням висновку

В тезою, яку автор має намір підтвердити чи спростувати

Г доказом, що спростовує тезу

12. Висловіть і стисло запишіть ваше ставлення до вчинку персонажів оповідання: друзів-рибалок і молодих людей, власників собаки.

___________________________________________________________________________