Літературна діяльність Стендаля виникла з його любові до активного життя і керувалася цієї любов’ю.
Густав Лансон, французький літературознавець
«Спостерігач за людськими характерами»
По-різному складаються долі письменників... Зокрема, один з найвідоміших французьких літераторів ХІХ століття Анрі-Марі Бейль, який писав свої твори під псевдонімом Фредерік Стендаль, за життя не мав успіху ані в літературних критиків, ані в читачів. Можливо, тому якось він написав: «Письменнику необхідна така ж відвага, як і
солдату: перший має так само мало думати про критиків, як другий — про шпиталь». Після смерті письменника французькі газети розмістили лише коротке повідомлення про те, що на кладовищі Монмартр відбувся похорон «маловідомого німецького поета Фрідріха Стендалля». На надгробку, як і просив Стендаль, італійською викарбувані слова: «Анрі Бейль. Міланець. Жив, писав, кохав».
Життя Фредеріка Стендаля було наповнене неординарними подіями та яскравими враженнями. Він займався політикою й дипломатією, літературою й мистецтвом, відчув велике кохання і розчарування, відвідав багато європейських країн, був знайомий з багатьма видатними людьми свого часу і, головне, незважаючи на всі перепони, пізнав радість творчості. Тому не дивно, що в автобіографічному романі «Життя Анрі Брюла- ра» він написав: «Літературна слава — це лотерея. Я витягнув білет з виграшним номером».
Автобіографія, нотатки мандрівника, твори про музику й живопис, архітектуру й театр, історію та політику — це далеко не повний перелік творчої спадщини цієї людини. Але найбільшого успіху Стендаль досяг, безумовно, у літературі. Разом з іншими письменниками він став засновником соціально-психологічної прози.
Стендаль — це літературний псевдонім. Мандруючи Німеччиною, Анрі-Марі Бейль якось зупинився в невеличкому містечку з назвою Штендаль, яке так йому сподобалося, що він вирішив усі свої твори видавати саме під цим ім’ям.
Майбутній письменник народився на півдні Франції, у місті Греноблі. Батько й дід Стендаля, як і більшість французької інтелігенції XVIII століття, були захоплені ідеями Просвітництва. Але з початком Французької революції (1789) їхні погляди суттєво змінилися. Оскільки родина мала певні статки, радикальні дії революції злякали її. Батькові Стендаля навіть довелося переховуватися. 1796 року Анрі Бейль вступив у Центральну школу Гренобля, у якій захопився математикою та літературою. Успішно закінчивши школу, після невдалої спроби вступити до Політехнічного училища в Парижі, що готувало військових інженерів й артилерійських офіцерів, Стендаль був зарахований в армію Наполеона й вирушив до місця служби в Італію, яка на все життя увійшла в його серце.
В армії він прослужив більше двох років, проте йому так і не довелося взяти участь у жодному з боїв. 1802 року Стендаль подав у відставку й повернувся до Парижа із твердим наміром стати письменником.
У столиці він наполегливо студіює філософію, літературу й англійську мову. Але, вивчаючи науки, він змушений був думати і про заробіток. Тому 1805 року він повертається на військову службу. Із цього часу він неперервно роз’їжджає Європою з армією Наполеона. Кар’єра Бонапарта, однієї з найяскравіших особистостей своєї епохи, була предметом захоплення й наслідування для багатьох. Не дивно, що в кожному з романів Стендаля можна помітити, яку важливу роль у долях його літературних персонажів відіграє Наполеон Бонапарт. Адже слава Наполеона надихала й самого Анрі Бейля.
1812 рік став переломним не тільки у світовій історії, а й у житті Стендаля. 29-річний інтендант наполеонівської армії Анрі Бейль брав участь у поході на Російську імперію. Він вважав себе визволителем Росії від рабства, бачив і героїзм простого народу, який захищав свою землю, і жорстоке свавілля царської влади. Відчуваючи відразу до війни, він був, з одного боку, радий, коли Наполеон оголосив, що залишає Москву, з іншого боку, Стендаль переживав страшенне розчарування в імператорі- дезертирі. «Я не розумів Бонапарта. Наполеон не розумів Росії. Урок жорстокий!» — писав він.
1814 року, отримавши відставку, Стендаль повертається до своєї улюбленої Італії. Він зачитується поемами Байрона, у яких бачить прояв соціального протесту, видає книгу «Рим. Неаполь і Флоренція» (1817), де намагається схарактеризувати Італію, її політичну систему, устрій, культуру та національний характер. Проте 1820 року розпочинаються масові переслідування італійських карбонаріїв, членів таємного товариства, які боролися за конституційні зміни в Італії, її незалежність від іноземного панування. Деякі із знайомих Стендаля були заарештовані. Тому він вирішує повернутися до Парижа й одразу занурюється в атмосферу бурхливої політичної і літературної боротьби.
Повернення на французький престол династії Бурбонів — Реставрація, як прийнято називати цей соціально-політичний устрій, що характеризувався консерватизмом і лицемірством, викликало спротив у Стендаля. Оскільки він виріс і сформувався як особистість в умовах революції, то не зміг сприйняти затхлої атмосфери Франції того часу: країна буквально була наповнена поліцейськими, донощиками й інформаторами. Приїхавши до Парижа, Анрі Бейль відкрито вступив у боротьбу лібералів з реакцією.
Оскільки життя в столиці було дороге, Стендаль змушений був заробляти літературною працею. Першим його твором, надрукованим після повернення до Парижа, став трактат «Про кохання» (1822), у якому письменник зробив спробу схарактеризувати різні прояви кохання, поширені в тих чи інших верствах населення й у різні історичні епохи.
1826 року Стендаль пише перший свій роман — «Арманс», у якому зображає сучасну йому Францію, її «вищий світ». Проте і цей твір не приносить письменнику слави. Особисті справи Стендаля приводять його у відчай. У цей час йому пропонують скласти путівник по Риму. Стендаль з радістю погоджується і в короткий термін у формі оповідання про мандри в Італії невеличкої групи французьких туристів пише книжку «Прогулянки Римом» (1829).
Враження від Рима лягли в основу новели «Ваніна Ваніні» (1829). «Молодь — надія вітчизни», — писав Стендаль у щоденнику. Його цікавило, що надає молоді новий світовий устрій, як він змінює їхній внутрішній світ і духовні цінності. У тому ж році Анрі Бейль починає писати роман «Червоне і чорне».
Письменник був переконаний, що необхідно створювати нову літературу, літературу для багатьох, а не для обраних. Така література, на думку Стендаля, має бути схожа на трагедії й історичні хроніки часів Шекспіра, для яких характерні природність і близькість до правди життя. Прагнення до точності він вважав першим обов’язком письменника. «У мене тільки одне правило - бути зрозумілим. Якщо я не буду зрозумілим, весь мій світ буде знищений», — писав Стендаль. Цей естетичний принцип насамперед був реалізований у двох відомих романах — «Червоне і чорне» (1830) і «Пармський монастир» (1839).
«Я — спостерігач за людськими характерами», — якось відповів Стендаль на запитання про те, що він робить. У цій формулі міститься головна особливість творчості письменника.
Анрі-Марі Бейль писав свої твори, як він сам зазначав, лише для «невеликої кількості щасливців». Сподіваємося, що в це коло потрапите і ви, читачі ХХІ століття...
1. Які події вплинули на формування світогляду Стендаля? Обґрунтуйте свою відповідь.
2. Розкажіть, яку роль у житті Стендаля зіграла особистість Наполеона.
3. Розкрийте естетичні погляди письменника.
4. Поясніть, як ви розумієте такий вислів Стендаля: «...я ніколи не відокремлював художника від мислителя, як не можу відокремити художньої форми від художньої думки».
5. Прокоментуйте назву цієї статті й епіграф до неї.