Наша епоха постійно вражала нас новими відкриттями і захопленнями: вона то вводила нас у світ нездійсненних романтичних мрій, то привертала увагу до усіх сфер громадсько-суспільного життя, то говорила фактами замість звичних узагальнень і нарешті заперечила реальність, полинувши в нову дійсність — людський дух.
Жан Мореас, французький поет
ПРО ВПЛИВ ФІЛОСОФСЬКИХ КОНЦЕПЦІЙ НА РОЗВИТОК МОДЕРНІЗМУ
Кінець XIX - початок XX століття ознаменувався загальною кризою суспільства, що охопила різні сфери життя. Проте передчуття наближення історичних і соціальних перетворень сприяло пошукам нових ідеалів у житті і творчості. Не задовольняючись засобами романтизму і реалізму, митці починають активно використовувати нові форми відображення нових загальнолюдських і художніх цінностей.
У суспільстві набирає популярності робота німецького філософа Артура Шопенгауера «Світ як воля та уявлення», в якій була запропонована теорія про світ як витвір вищої сили і світову волю як абсолютну цінність особистості, глибинну суть усього живого. Наблизитися до пізнання світу, на думку філософа, може лише той, у кого естетична інтуїція домінує над інтелектуальним, пізнавальним началом, тобто лише митець, шлях якого — це естетичне споглядання і моральне вдосконалення.
Під впливом ідей Шопенгауера розвивається філософія Фрідріха Ніцше, що сповідує відмову від багатьох традиційних уявлень, ідею виховання «надлюдини», що починається з руйнування старих християнських правил. Людина залишається наодинці із собою. Вона розуміє, з одного боку, свою соціальність, а з іншого боку, самотність у глобальному світі. Це і проголошує Ніцше: «Бог помер». Тільки людина, на його думку, з її волею і сильною душею здатна проникнути в таємниці всесвіту.
Людина стає відчуженою від світу, замкнутою в своїй фантазії — бо це єдиний шлях зрозуміти світ і пояснити його творчо. Українська дослідниця Соломія Павличко так пояснювала світоглядні тенденції того періоду: «“Бог помер”, — проголосив Ніцше, залишилася людина, яка має стати тим, ким вона є. Тільки тепер Людина може себе повністю зрозуміти і зреалізувати. Разом з Богом відійшла певна система цінностей, а людина постала перед потребою вийти за межі старих, зручних відповідей на вічні запитання».
Такий новий, змінений світ уже було неможливо пізнати, сприйняти і показати засобами класичного мистецтва. Традиційні спроби митців не здатні реалізуватися і фактично стають не потрібні суспільству. Новий світ можна пізнати за допомогою інтуїції (інтуїтивно) — вважав французький філософ Анрі Бергсон. На його думку, найвищим знанням є індивідуальне переживання, інтуїція, душа людини — неповторна й унікальна, і мистецтво має бути формою саме такого пізнання світу. Він наголошував на необхідності пошуку нових естетичних форм, здатних відображати передусім враження і почуття людини.
ПРО «МОДЕРН» І «МОДЕРНІЗМ»
Докорінні зрушення в суспільстві не могли не помітити митці і проголосили необхідність появи нового. Починаються активні пошуки нових шляхів розвитку культури людства. З’являються нові течії й угруповання, паралельно існують різні художні школи і напрями, кожний з яких пропонує своє бачення розвитку мистецтва.
Це «нове» у мистецтві почали називати «модерном» (від франц. moderne — сучасний). Прагнучи перевершити все, що було створено до них, митці модерну — модерністи — проголосили гаслом свого стильового напряму сучасність та новизну.
Модерн відштовхував старе, адже традиційні форми мистецтва, такі як реалізм і романтизм, вже не могли передати всіх реалій нового життя. Як вдало зазначив іспанський філософ Ортега-і-Гассет, нове мистецтво полягало «у цілковитому запереченні старого». Для позначення цього періоду культури, а також сукупності новітніх течій мистецтва, що існували з кінця XIX ст., більшість дослідників використовує термін «модернізм».
Модернізм — це спільна назва літературних напрямів та течій, що виникли в європейській літературі на межі ХІХ—ХХ століть, яким притаманні спроби відобразити нові явища суспільства новими художніми засобами.
Модерністи, на відміну від реалістів, обстоювали особливе призначення митця, здатного передбачити шлях нової культури. Реалістичні засоби видаються їм недостатньо виразними та застарілими для того, щоб передати душевний стан людини, яка опинилися сам на сам з проблемами цього ворожого світу. Проте зовсім іншим було ставлення до романтизму у модерністів. Невипадково зачинателями раннього модернізму були пізні романтики — Шарль Бодлер, Леся Українка та ін. Від романтизму вони перейняли несприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу і мистецтва, поетику контрасту й антитези.
Модерністи стверджують самоцінність та самодостатність особистості, шукають особливі художні засоби, щоб передати весь комплекс гострих проблем суспільства. Вони заперечують звернення до реальної дійсності, життєподібність реалізму, водночас не приймають романтичної втечі від дійсності, їх не цікавить предметний світ, вони захоплені «створенням нової дійсності», і чим більше вона неправдоподібна, тим вірогіднішою вона стає в їхній уяві.
Різних митців-модерністів об’єднують такі спільні ідеї, як інтерес до людини як до особистості, бажання захистити і зберегти її духовний світ, відмова від принципу правдоподібності, надання переваги творчій інтуїції митця, прагнення до художніх експериментів, використання навмисно ускладнених форм.
Течії раннього модернізму
Серед течій раннього модернізму виділяють імпресіонізм, неоромантизм і символізм.
Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — літературно-мистецька течія раннього модернізму, заснована на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.
Клод Моне.
Враження. Схід сонця (1872)
Наочно зрозуміти, що таке імпресіонізм, допоможе картина відомого художника-імпресіоніста Клода Моне «Враження. Схід сонця».
Вона написана без чітких ліній, начебто недбало; може здатися, що художник просто накидав фарби на полотно.
Невипадково сам термін «імпресіонізм» виник завдяки цій картині. Критикам і самим митцям так сподобалася ця назва, що 1877 року група художників, серед них і сам Моне, приймають назву «імпресіоністи» і починають видавати однойменний журнал. Взагалі імпресіонізм насамперед сформувався в образотворчому мистецтві. До імпресіоністів належать такі відомі митці, як Клод Моне, П’єр-Огюст Ренуар, Поль Сезанн, Каміль Піссарро (живопис), Огюст Роден (скульптура), Клод Дебюссі, Ігор Стравинський, Моріс Равель (музика) та інші.
Серед особливостей імпресіонізму слід звернути увагу на такі: зображення не самого предмета, а враження від нього; домінування почуттів, а не розуму; відмова від ідеалізації; зосередження уваги не на певному історичному відрізку або періоді життя героя, а на окремих фрагментах. «Ми приречені до того, щоб пізнавати світ тільки крізь враження, яке він на нас справляє», — зазначав французький письменник Анатоль Франс, один із теоретиків імпресіонізму.
Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважають братів Едмона і жуля Ґонкурів, які наголошували, що головне — «створити найживіше враження людської правди, хоч би якою вона була». Риси імпресіонізму притаманні творчості французів Поля Верлена, Ґі де Мопассана, Марселя Пруста, норвезького автора кнута Гамсуна, англійців Оскара Вайльда, Джозефа Конрада, Роберта Стівенсона, українських письменників Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Марка Черемшини та ін.
Для ще однієї течії раннього модернізму — неоромантизму — характерне прагнення подолати розрив між ідеалом і дійсністю, властивий романтизму.
Отже, неоромантизм — одна із літературно-мистецьких течій раннього модернізму, для якої характерне змалювання переважно неповторної індивідуальності, що протидіє обставинам, часом попри безнадійну ситуацію.
Із звичайним романтизмом його ріднить прагнення до ідеального, конфлікт між винятковою особистістю і дійсністю. Головну увагу неоромантики зосереджували на дослідженні внутрішнього світу людини, через який прагнули зазирнути у світ духовний. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто вдавалися до умовних, фантастичних образів і ситуацій. Сюжету неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи небезпеки, боротьби, таємничі або надприродні події.
Риси неоромантизму простежуються у творчості письменників Джозефа Конрада, Редьярда Шпага, Артура Конан Дойла, Етель ліліан Войнич, Генріка Ібсена, Миколи Гумільова та інших. В українській літературі неоромантизм започаткувала Ольга Кобилянська. Неоромантизм також знайшов своє відображення в творчості Лесі Українки, Олександра Олеся, Миколи Вороного та інших.
Про особливості ще однієї течії раннього модернізму — символізму — ви докладно дізнаєтеся, звернувшись до наступних сторінок підручника.
1. Поясніть, що таке модерн.
2. Розкрийте поняття «модернізм». Назвіть відомих вам представників модернізму в літературі.
3. Підготуйте повідомлення про вплив філософських теорій на розвиток модернізму.
4. Які течії раннього модернізму ви знаєте?
5. Користуючись матеріалами рубрики «Мистецькі передзвони», поданої на сторінках підручника і в електронному додатку, підготуйте розгорнуте повідомлення на тему «Відображення модернізму в різних видах мистецтва».
6. Розкажіть про особливості імпресіонізму як літературно-мистецької течії раннього модернізму.
7. Поясніть, чим відрізняється неоромантизм від романтизму і що їх об’єднує.
8. Самостійно знайдіть додаткову інформацію про одного із відомих вам представників модернізму (на ваш вибір) і презентуйте її в класі.
9. За інформаційним плакатом, поданим на попередній сторінці, складіть розгорнуту оповідь про модернізм як літературно-мистецький напрям кінця ХІХ - початку ХХ століття.
В українській літературі модернізм мав свою особливість. Перші спроби «модернізувати» українську літературу належать Миколі Вороному, Михайлу Коцюбинському та Миколі Чернявському, а також представникам літературного угруповання «Молода муза», що виникло у Львові 1906 року. Представники цього угруповання — «молодомузівці», чи музаки, як вони себе самі називали, — Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Остап Луцький та інші — виступали за оновлення літератури, усіляко популяризували загальноєвропейські ідеї культурного розвитку. .
Едгар Дега.
Репетиція балету (1874)
Мабуть, ви знаєте, що фотографія як відносно молодий вид мистецтва творчо використовує надбання живопису, зокрема імпресіонізму.
Наприклад, картина Едгара Дега «Репетиція балету» дуже схожа на фотографію. Навіть з першого погляду можна сказати, що це фотографія, зроблена на дуже старий фотоапарат дуже давно. Ми бачимо звичайну сцену з реального життя.
Фотографію і картини імпресіонізму зближують фрагментарність зображення і композиція. Як і на полотнах імпресіоністів, на фотографіях зображення часто перекриті іншими предметами чи можна побачити лише якісь окремі їх частини.
Стиль модерн знайшов своє відображення в різних видах мистецтва, зокрема в живопису.
Біля витоків модернізму в живопису стояв геніальний голландський художник Вінсент Ван Гог (1853-1890), трагічна постать якого ніби віддзеркалює саму суть цього періоду культури. Творчість цього неперевершеного майстра кольору стала відомою лише після його смерті. Сучасне художнику суспільство не сприймало трагізму образів, незвично яскравих фарб в роботах митця. Із понад 800 картин, написаних Ван Гогом, за життя йому вдалось продати лише одну, та й то за мізерну плату.
Вінсент Ван Гог.
Пшеничне поле з круками (1890)
Серед інших модерністів французький художник Анрі Матісс (1869-1954). Він одним із перших почав досліджувати вплив інтенсивного кольору і світла на психіку людини. Різні емоції він намагався передати через колір і форму. Митець був упевнений, що малювати потрібно так, як діти.
Анрі Матісс. Червоні рибки (1911)
Анрі Матісс.
Портрет Бодлера(1930)