Термін «верлібр» — «вільний вірш» — походить із французької мови (vers libre). Верлібром називають вірші, які не підпорядковуються класичним правилам віршування: у них нема рими, може бути різна довжина рядків із різною кількістю наголошених і ненаголошених складів.
Поділ тексту на віршорядки у верлібрі залежить від автора. Особливого значення набувають інтонування та мелодійність, які визначають ритмічний малюнок кожного окремого віршорядка і загальне емоційне тло твору.
Кожен рядок тексту має надзвичайно велику змістову насиченість, від осягнення якої читача не відволікають традиційні засоби класичного віршотворення. Однак для того, щоб читати верлібр, потрібна певна підготовка й емоційне налаштування. Читач сам має відчути особливу виразність і ритміку кожного рядка, щоб осягнути його зміст.
Дослідники вважають, що верлібр походить із фольклорних замовлянь та інших неримованих форм народної поезії. Також джерелами верлібру називають давній епос та історичні пісні. У літературі вільний вірш початково з’явився в середньовічній літургійній поезії, пізніше до цієї форми віршування звернулись у другій половині XVIII століття німецькі поети-передромантики, в середині ХІХ століття в американській літературі — Волт Вітмен і наприкінці ХІХ століття — французькі символісти, зокрема Артюр Рембо. Особливої популярності верлібр набув у літературі ХХ століття.
Дослідники «Магабгарати» (I тисячоліття до нашої ери) стверджують, що у віршах Волта Вітмена присутні мотиви з цього давньоіндійського епосу. Прочитайте невеликий уривок із Бгаґавад-ґіти, пісні бога Крішни — одного з наймогутніших богів в індуїзмі, — восьмої аватари верховного бога Вішну. Бгаґавад-ґіта входить до складу «Магабгарати». Знайдіть спільні риси у пісні Крішни з поезією Волта Вітмена.
БГАҐАВАД-ҐІТА (БОЖЕСТВЕННА ПІСНЯ)
ПІСНЯ СЬОМА. ЙОҐА ЗНАННЯ
[...] 7. Над мене — нічого, ніщо мене, знай, не поглине,
На мене нанизане все, як на нитку перлини.
8. Я — смак у воді, сину Кунті, я — звуку відлуння,
Блик сонця, я — слово у ведах, я — людяність в людях.
9. В огні я — сіяння немеркне, в землі — чистий подих,
Життя я — в істотах земних, я — подвижників подвиг.
10. Я — вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
Я — розум розумних і я ж — найпишніших пишнота.
11. Я — міць непохитних, хто хіті опертися годен,
Я — гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.
12. Я — пристрасть, я — благочестивість і навіть омана,
Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них. [...]
Переклад зі санскриту Миколи Ільницького
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Предметні компетентності
1. Як світосприймання Волта Вітмена відобразилось у його творчості?
2. У чому полягало новаторство Волта Вітмена-поета?
3. Доведіть цитатами із творів, що Вітмен бачить людину і Всесвіт цілісним організмом.
4. У чому полягає оптимістичність поезій Вітмена?
5. Які передові ідеї для тогочасної Америки проголосив поет?
6. Як ви гадаєте, чому автор назвав свою збірку «Листя трави»?
7. Поміркуйте, яким ви уявляєте собі ліричного героя збірки. Чи наділений він якимись надприродними рисами?
8. Поміркуйте і сформулюйте основні положення вітменівської життєвої філософії.
9. Які риси романтизму і реалізму можна знайти у віршах Волта Вітмена?
10. На прикладі творів В. Вітмена поясніть особливості верлібру.
11. Поміркуйте, яка інтонація притаманна творам американського поета.
12. Розгляньте ілюстрації Аллена Кроуфорда до поеми «Пісня про себе». Як художник передав ідею поета про єдність людини і світу?
РОМАН XIX СТОЛІТТЯ
Із жанровими особливостями роману ви ознайомилися ще у 6 класі, вивчаючи твори класиків пригодницької літератури ХІХ століття Жуля Верна («П’ятнадцятирічний капітан», 1878 рік) і Роберта Льюїса Стівенсона («Острів скарбів», 1882 рік).
1. Згадайте особливості жанру роману. У чому відмінність від роману повісті, оповідання чи новели?
2. Порівняйте особливості романів як творів, приналежних до епічного роду літератури, з творами драматичного та ліричного родів.
Також вам відомо, що жанр роману має багато різновидів. Зокрема, за змістом розрізняють роман соціальний, психологічний, філософський, сімейно-побутовий, історичний, пригодницький, науково-фантастичний та інші. Характери героїв у романі різняться багатогранністю і глибиною.
У ХІХ столітті роман набув особливої популярності як у літературі романтизму, так і в літературі реалізму, і був представлений у надзвичайному різноманітті за будовою та ідейно-художнім змістом (історичний роман «Айвенго» Вальтера Скотта, роман у віршах «Євгеній Онєгін» Олександра Пушкіна, психологічний роман у кількох частинах «Герой нашого часу» Михайла Лермонтова та багато інших).
У ХІХ столітті в літературі реалістичного напряму великого поширення набув психологічний1 роман. У попередніх епохах центром уваги авторів психологічного роману були любовні переживання героїв. У ХІХ столітті образи головних героїв стають складнішими, глибшими, суперечливішими. Зазвичай це різнобічно розвинені особистості, інтелектуали, схильні до хворобливого самоаналізу і самозаглиблення.
Герої перебувають у постійному пошуку свого місця в житті, намагаючись зрозуміти, до чого прагнути, чого хотіти (наприклад, Печорін у романі «Герой нашого часу»). Кожен герой твору, кожен найнепомітніший персонаж тлумачиться письменником як унікальна особистість зі своєю, властивою тільки їй, гамою переживань.
1 Слова психологія, психологізм походять від грецьк. psych - душа і лат. logos - вчення.
Психологічний роман — різновид роману, в центрі якого перебувають характери героїв, їхні найтонші душевні переживання. Поведінку героя твору визначають не зовнішні обставини, а внутрішні поривання і бажання.
1. Які риси вдачі притаманні Григорію Печоріну в романі «Герой нашого часу»? У чому суть його внутрішньої боротьби?
2. Визначте риси реалізму і психологізму в романі Михайла Лермонтова «Герой нашого часу».
Автори психологічних романів простежували не лише різні емоційні стани особистості, а й усі етапи розвитку цих станів, докладно зображували переходи від одного почуття до іншого. Зовнішні події твору стали наслідком внутрішніх (психологічних) переживань персонажів.
У літературі ХІХ століття також були широко представлені філософські романи, у яких викладалися погляди автора. Жанри філософської літератури сформувалися ще у ХVІІІ столітті в добу Просвітництва. У творах цього періоду просвітники зверталися до проблем політичного устрою, суспільної моралі, відстоювали гуманістичні ідеали та ідею свободи особистості.
Пізніше жанри філософської художньої літератури — і особливо філософський роман — набули поширення в реалістичному напрямі літератури. Проте європейський реалізм ХІХ століття, на відміну від Просвітництва, намагався оминати політику. Митці порушували складні морально-етичні проблеми, проблеми дисгармонії світу, двоїстості людської натури, відображаючи етапи формування світогляду особистості. У цих творах письменники, звертаючись до складних питань буття (часто і до релігійних дискусій), зуміли поєднати філософію і мистецтво.
У європейській реалістичній літературі другої половини ХІХ століття активно розроблявся соціально-побутовий різновид роману. В цих творах на прикладі доль звичайних людей розглядали проблеми тогочасного суспільства, економічні й політичні чинники, гостро критикували соціальну несправедливість, зображували розгорнуті картини життя різних суспільних прошарків.
Соціально-побутові романи змальовували дійсність правдиво і без прикрас, з докладними описами життєвих подробиць на тлі складних суспільних процесів.
Унаслідок такої прискіпливої уваги авторів до повсякденності виникла багаторічна дискусія. Одні літератори вважали, що істинне, чисте мистецтво має зображувати високі теми, давати вічні взірці вишуканих творів, які назавжди залишаться у скарбницях світового письменства.
Проте письменники-реалісти переконували, що література має відображати гострі суспільні проблеми, намагатися вплинути на викорінення найганебніших пороків, а отже, виправляти таким чином вади і людської натури, і державного устрою.
Поширеним різновидом реалістичного роману ХІХ століття став також соціально-психологічний роман, у якому розглядають середовище, що впливає на формування особистості і світогляду героїв твору. Водночас соціально-економічне життя суспільства стає тлом для змалювання внутрішніх конфліктів і найтонших психологічних нюансів у душі героя. Митці, намагаючись продемонструвати типовість і повсюдність обставин і характерів, прагнули донести життєву правду, оголюючи найважливіші проблеми та висловлюючи актуальні для свого часу ідеї.
Основоположником жанру реалістичного соціально-психологічного роману вважається французький письменник Фредерік Стендаль (1783 -1842). Митець у своєму романі «Червоне і чорне», відмовившись від романтичної надмірності та емоційності своїх попередників і сучасників у зображенні героїв, звернув увагу на найгостріші проблеми французького суспільства.
Обкладинка соціально-побутового роману «Жерміналь» французького письменника Еміля Золя (видання 1886 року, гравюра Дезіре Дюмона)
Класна дошка
Основні різновиди реалістичного роману ХІХ століття
Реалістам нерідко дорікали у тому, що вони, намагаючись досягти максимально об’єктивної правдивої картини життя, скочуються в ідеологічні дискусії, втрачаючи у викривальній критиці суспільства відчуття прекрасного.
Хоча письменники-реалісти ХІХ століття намагалися зображувати типові характери у типових обставинах, проте вони нерідко змальовували на тлі історично точно відтвореної дійсності також і долю непересічних особистостей, здатних на неординарні вчинки.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ПСИХОЛОГІЗМ
Психологізмом називають детальний опис різних внутрішніх станів героя, його переживань і мотивів поведінки. Характери літературних героїв у реалізмі не є статичними (незмінними), як у класицизмі чи романтизмі, а зображуються в розвитку, під постійним впливом зовнішнього оточення і власних внутрішніх мотивів.
Психологізм властивий, насамперед, епічним творам (і передусім романам), які мають більші можливості у зображенні як широкого кола подій, нюансів у взаєминах героїв, так і їхнього напруженого духовного життя. Автори нерідко описували думки героїв, їхні внутрішні монологи, в яких відображалися болісні душевні переживання, мотивація вчинків і зміна світогляду героїв.