Свої чарівні вірші, як і свої чарівні слова, Тютчев кидав, як квіти... Він не знав, що означає складати вірші; вони створювалися в ту хвилину, коли звуком потрібно було висловити думку або почуття.
Володимир Мещерський, російський письменник
«Жити — означає мислити»
Творча спадщина Федора Івановича Тютчева не така вже й велика — всього близько 400 віршів. За життя про його поетичне обдарування знало лише обмежене коло літераторів. Та й він сам не надавав особливого значення своїм віршам. Так чому ж ми, читачі ХХІ століття, час від часу, можливо, навіть не підозрюючи про це, проголошуємо його безсмертні рядки?
Яка ж магічна сила міститься в поезії Тютчева? Що такого особливого приховано в тютчевських рядках, що змушує упізнавати їх і повторювати?
Спробуймо розкрити феномен російського поета Федора Івановича Тютчева.
Майбутній поет народився 5 грудня 1803 року в селі Овстуг Брянського повіту Орловської губернії Росії у старовинній дворянській родині. Його назвали й охрестили на честь Феодора Ростовського — племінника і вихованця відомого церковного й політичного діяча Сергія Радонезького. Його предок, Захарій Тютчев, був героєм Куликовської битви.
І хоча Тютчеви, безумовно, пишалися своїми відомими предками, водночас вони, як часто було в ті часи, спілкувалися, писали і навіть думали французькою. Тому російської мови хлопчик навчався в колишнього кріпака Миколи Хлопова, якому батьки доручили доглядати за їхнім чотирирічним сином. Маленький Тютчев, за спогадами Хлопова, був надзвичайно щиросердним і доброзичливим, а всі прояви його дитячої природи мали якусь «особливо тонку, тендітну духовність». Їхня дружба тривала протягом 18 років, Микола Хлопов подарував своєму вихованцю ікону з дарчим написом: «На згадку про мою щиру любов і прихильність до мого друга Федора Івановича Тютчева».
Була ще одна людина в житті Тютчева, яка відіграла значну роль у його вихованні й освіті. Семен Амфітеатров, більш відомий під прізвищем Раїч, став Федіним наставником. Раїч — поет і перекладач, який славився енциклопедичними знаннями античної літератури й історії, стародавніх мов, був настільки вражений обдарованістю і душевністю свого учня, що незабаром з учителя перетворився на старшого друга. Сам учитель згадував про це так: «Неабиякі обдарування і пристрасть до освіти милого вихованця дивували і тішили мене. Років через три він уже був не учнем, а товаришем моїм, — так швидко розвивався його допитливий і чутливий розум... Надзвичайно обдарований від природи, він був уже посвячений у таїнства Поезії й сам con amore (з любов’ю. — франц.) займався нею». Завдяки Раїчу вже у 14 років Тютчев перекладав Горація, Шекспіра й Ґете, добре знав і любив твори російського поета Гавриїла Державіна.
Коли родина Тютчевих переїхала до Москви, частим гостем в їхньому будинку був відомий поет Василь Жуковський, спілкування з яким не могло не вплинути на інтерес юного Федора до поезії. Оскільки вправи з віршування вважалися в ті часи природною складовою освіти, у Москві майбутній поет як вільний слухач починає відвідувати лекції при університеті.
1819 року Ф. Тютчев вступає до словесного відділення Московського університету. Його однокурсники відзначали, що з Тютчевим можна було говорити на будь-які теми. Розмірковуючи про релігію або філософію, літературу чи математику, він про все мав свою думку, яка вирізнялася глибиною й оригінальністю.
Після закінчення університету Тютчев розпочинає дипломатичну службу й незабаром отримує посаду позаштатного чиновника російського посольства в Мюнхені (Баварія, що на той час була окремим королівством Німеччини). Своє перебування у Мюнхені, який тоді називали «німецькими Афінами», поет охарактеризував як «велике свято». Воно й не дивно, адже це місто було одним з культурних центрів Європи. Саме тут Тютчев познайомився з відомим філософом Фрідріхом Шеллінгом, погляди якого мали вирішальний вплив на його світогляд, подружився з поетом- романтиком генріхом Гейне, який називав Тютчева «найкращим зі своїх мюнхенських друзів». Шеллінг відгукувався про російського поета як про «чудову й освічену людину, спілкування з якою завжди приносить задоволення». У Мюнхені Тютчев написав десятки віршів, багато з яких є справжніми шедеврами.
У мюнхенський період Ф. Тютчев займається і перекладацькою діяльністю. Твори Генріха Гейне і Фрідріха Шиллера, Джорджа Байрона і Віктора Гюго знаходять свою інтерпретацію в його художніх перекладах. Усе це, безумовно, відточує власний стиль поета.
У тогочасному суспільстві Тютчева знали як чудового співрозмовника, як людину надзвичайно освічену й розумну, яка уміє логічно і ясно викладати свої думки, і водночас практично не знали Тютчева-поета. Треба зазначити, що і сам поет доволі байдуже ставився до появи у пресі своїх творів і ніяк цьому не сприяв. Як поет він усе життя відчував себе дилетантом, тому уникав не тільки розмов, а й навіть натяків на свою письменницьку діяльність.
Лише завдяки старанням його друзів вірші Ф. Тютчева змогли побачити світ. Так, 1836 року копії деяких творів поета потрапили до Олександра Пушкіна. Поезія Тютчева справила на нього неабияке враження, і він у своєму журналі «Сучасник» розміщає одразу шістнадцять творів Тютчева під загальною назвою: «Вірші, надіслані з Німеччини» за підписом «Ф. Т.». У наступному номері він друкує ще вісім поезій. Але перша збірка лірики Федора Тютчева побачила світ лише 1854 року. Її видав інший відомий російський письменник — Іван Тургенєв.
Не досягнувши особливого успіху на дипломатичному поприщі, 1843 року поет повертається до Росії. Він був з тих людей, для яких службова кар’єра не була самоціллю. Один з мюнхенських товаришів Тютчева Іван Гагарін влучно сказав про це: «Його не вражали ні багатства, ні почесті, ні навіть слава. Найзадушевнішою, найглибшою його насолодою було спостерігати за картиною, що розгортається перед ним у світі, з неослабною цікавістю стежити за всіма її змінами й обмінюватися враженнями зі своїми сусідами».
На жаль, останні роки життя поета були затьмарені тяжкими втратами: вмирають рідні й близькі поета. Життя ж самого Тютчева згасає 27 липня 1873 року в Царському Селі біля Санкт-Петербурга.
Федір Тютчев був поетом не за професією, а за своїм призначенням. Його художні образи народжувалися внаслідок миттєвих вражень, про які він розповідав своєю неповторною мовою.
Доторкнутися до Вічності зможете і ви, треба тільки вчитатися в тютчевські рядки...
1. Розкажіть, що вам відомо про Ф. Тютчева — поета й людину.
2. Прокоментуйте епіграф до цієї статті.
3. Скориставшись інфографікою, поданою на попередній сторінці, підготуйте розгорнуту розповідь про поета.
SILENTIUM1
Мовчи, заховуй од життя
I мрії, і свої чуття!
Нехай в безодні глибини
I сходять, і зайдуть вони,
Мов зорі ясні уночі:
Любуйся ними і мовчи.
Як серцю висловить себе?
Чи ж зрозуміє хто тебе?
Не зрозуміє слова він,
Бо думка висловлена — тлін.
Джерел душі не руш вночі:
Живися ними і мовчи.
В собі самому жить умій!
Є цілий світ в душі твоїй
Таємно-чарівливих дум;
Заглушить їх буденний шум,
I зникнуть, в сяйві дня мручи,
Ти слухай спів їх і мовчи!
Переклад з російської Миколи Вороного
1 Silentium (лат.) — мовчання.
У творчій майстерні письменника
Вірш «Silentium!» має важливе значення для розуміння всієї поезії Ф. Тютчева. Єдність зовнішнього і внутрішнього світу людини, його душевна глибина — ось що перебуває під пильною увагою і вивченням поета.
Поетична думка в цьому творі зосереджена на самоцінності внутрішнього життя людини. Своїм твором Ф. Тютчев проголошує, що людські почуття і переживання підкоряються тим самим законам світобудови, що й явища природи, і так само приречені на мовчання.
Кожна з трьох строф вірша має своє певне смислове навантаження. Але всі ці частини об’єднані кінцевим рефреном «мовчи».
У першій строфі поет застерігає читача від прагнення розповісти світові про свої почуття та думки:
Мовчи, заховуй од життя
I мрії, і свої чуття!1
1 Тут і далі переклад з російської Миколи Вороного.
У другій строфі Тютчев розмірковує про те, чи зрозуміє тебе інша людина, — це вічне питання, тому що уявлення про життя, думки і почуття в усіх людей різні і суперечливі.
Як серцю виказать себе?
Як іншим зрозуміть тебе?
Енергійний і наполегливий заклик про мовчання вже змінюється холодним міркуванням, логікою:
Бо думка висловлена — тлін.
Джерел душі не руш вночі:
Живися ними і мовчи.
Людина, вважає поет, — це цілий всесвіт, глибини свідомості і душі якого нескінченні. І саме це він проголошує у третій строфі:
В собі самому жить умій!
Є цілий світ в душі твоїй...
Поет закликає людину знайти гармонію у власній душі. Тютчев радить: I зникнуть, в сяйві дня мручи, Ти слухай спів їх і мовчи!
«Якою є безсилою людська думка, так само безсиле й людське слово. Не дивно, що в одному із найщиріших віршів Тютчев дає нам такі суворі поради», — зазначає поет Валерій Брюсов.
Читаємо, розмірковуємо, обговорюємо...
1. Поділіться своїми враженнями й асоціаціями, які виникли під впливом цього вірша Ф. Тютчева.
2. Якими думками і почуттями ділиться з нами ліричний герой? Аргументуйте свою відповідь цитатами з твору.
3. Проаналізуйте композицію твору. На які три частини можна поділити вірш?
4. Яка строфа, на вашу думку, є ключовою у структурі твору? Аргументуйте свою відповідь.
5. Яку роль у творі відіграє рефрен «мовчи»? Розкрийте значення рефрену у кожній зі строф.
6. Порівняйте переклади твору, подані в електронному додатку до підручника. Який з них є ближчим саме вам і чому?
7. Зверніть увагу, що в поетичному перекладі М. Вороного в назві твору відсутній знак оклику. Поміркуйте, як це впливає на загальне сприйняття вірша.
8. Якщо ви володієте російською мовою, прочитайте твір в оригіналі.
9. Зіставте рядок з оригіналу твору «Мысль изречённая есть ложь» і у перекладі М. Вороного «Бо думка висловлена — тлін». Чи можна стверджувати, що в перекладі цей рядок набуває більш сильного і трагічного відтінку? Свою відповідь аргументуйте.
10. Доберіть ілюстративний або музичний супровід до цього вірша. Поясніть свій вибір.
11. Підготуйтеся до виразного читання твору в класі.
Іще горять в душі бажання,
Ще манить зір краса твоя,
Крізь любі спогади туманні
Іще ловлю твій образ я.
Твій образ милий та прекрасний
Всякденно видиться мені,
І недосяжний, і незгасний,
Немов зоря в височині.
Ещё томлюсь тоской желаний,
Ещё стремлюсь к тебе душой —
И в сумраке воспоминаний
Ещё ловлю я образ твой...
Твой милый образ, незабвенный,
Он предо мной везде, всегда,
Недостижимый, неизменный,
Как ночью на небе звезда.
Переклад з російської Максима Рильського
Читаємо, розмірковуємо, обговорюємо...
1. Які враження справив на вас прочитаний твір?
2. Яким почуттям пройнята поезія? Які думки і почуття він навіює? Аргументуйте свою відповідь.
3. Які рядки розкривають внутрішній світ ліричного героя, його переживання? Зачитайте їх у класі.
4. Простежте, які асоціації і спогади викликають у душі ліричного героя спогади про кохану.
5. Проаналізуйте роль повторів у творі.
6. Якщо ви володієте російською мовою, прочитайте твір в оригіналі й зіставте його з перекладом. Чи вдалося в перекладі зберегти не тільки головний пафос твору, а й його художньо-виражальні засоби? Свою відповідь підкріпіть конкретними прикладами.
7. Виразно прочитайте твір у класі.
ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ
Український поет, перекладач, актор і театрознавець, ім’я якого тісно пов’язане з українським літературним і громадським життям кінця XIX — початку XX ст., — Микола Кіндратович Вороний (1871-1938) був засуджений 1934 р. за контрреволюційну діяльність, оскільки «компрометував заходи партії й уряду». 29 квітня 1938 р. УНКВС Одеської області винесла вирок — «розстріляти». Як свідчить виписка із судового акта, вирок було виконано 7 червня 1938 р. о 24.00.
Лише після реабілітації світ побачив книжки митця: збірки поезій, мистецьких і літературознавчих праць, літературної критики, а також переклади.
У літературній спадщині Миколи Вороного художні переклади і переспіви посідають особливе місце. Українському читачеві він відкривав твори Данте і В. Шекспіра, Г Гейне і М. Метерлінка, О. Пушкіна і Ф. Тютчева, П. Верлена і Ш. Бодлера та багатьох інших. Крім того, саме перу М. Вороного належать переклади найвідомішої пісні всіх революціонерів — «Марсельєзи» — та «Інтернаціоналу», що став міжнародним гімном «робітників усіх країв».
ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ
... найважливіша відмінність і перевага Тютчева, це завжди нерозлучний з його поезією елемент думки. Думкою, як найтоншим ефіром, овіяний і пронизаний майже кожний його вірш. Здебільшого думка й образ у нього нероздільні. Мисленнєвий процес цього сильного розуму, що вільно проникав у всі глибини знання і філософських міркувань, надзвичайно чудовий. Він, так би мовити, мислив образами.
Іван Аксаков,російський публіцист і поет
1. Використовуючи інформаційний плакат, підготуйте повідомлення на тему «Основні положення теорії “чистого мистецтва” у літературі».
2. Вивчіть один із творів поета напам’ять і виразно прочитайте його у класі.
3. Прокоментуйте висловлювання, представлені в рубриці «Зі скарбниці літературно-критичної думки», яка повністю подана в електронному додатку до підручника.
4. У класі проведіть дискусію на тему «Чи потрібна лірика Ф. Тютчева особистості ХХІ століття?».
5. Чи можете ви погодитися з таким твердженням Івана Тургенєва: «Про Тютчева не сперечаються, хто його не відчуває, тим самим доводить, що він не відчуває поезії»? Поясніть свою відповідь.
6. Підготуйте повідомлення на тему «Лірика Ф. Тютчева в музичному мистецтві».
7. У класі проведіть конкурс виразного читання творів Ф. Тютчева, які не представлені у шкільній програмі. За результатами уроку колективно складіть збірку улюблених тютчевських поезій вашого класу.