1. Поясніть, що таке «індивідуальний стиль письменника».
2. Прокоментуйте слова французького ученого XVIII століття Жоржа-Луї Бюффона: «Стиль — це сама людина».
Літературна діяльність Стендаля виникла з його любові до активного життя і керувалася цієї любов’ю.
Густав Лансон,
французький літературознавець
«Спостерігач за людськими характерами»
По-різному складаються долі письменників... Зокрема, один з найвідоміших французьких літераторів ХІХ століття Анрі-Марі Бейль, який писав свої твори під псевдонімом Фредерік стендаль, за життя не мав успіху ані в літературних критиків, ані в читачів. Можливо, тому якось він написав: «Письменнику необхідна така ж відвага, як і солдату: перший має так само мало думати про критиків, як другий — про шпиталь». Після смерті письменника французькі газети розмістили лише коротке повідомлення про те, що на кладовищі Монмартр відбувся похорон «маловідомого німецького поета Фрідріха Стендалля». На надгробку, як і просив Стендаль, італійською викарбувані слова: «Анрі Бейль. Міланець. Жив, писав, кохав».
Життя Фредеріка Стендаля було наповнено неординарними подіями та яскравими враженнями. Він займався політикою й дипломатією, літературою й мистецтвом, відчув велике кохання і розчарування, відвідав чимало європейських країн, був знайомий з багатьма видатними людьми свого часу і, головне, незважаючи на всі перепони, пізнав радість творчості. Тому не дивно, що в автобіографічному романі «Життя Анрі Брюлара» він написав: «Літературна слава — це лотерея. Я витягнув білет з виграшним номером».
Автобіографія, нотатки мандрівника, твори про музику й живопис, архітектуру й театр, історію та політику — це далеко не повний перелік творчої спадщини цієї людини. Але найбільшого успіху Стендаль досяг, безумовно, у літературі. Разом з іншими письменниками він став засновником соціально-психологічної прози.
Стендаль — це літературний псевдонім. Мандруючи Німеччиною, Анрі Марі Бейль якось зупинився в невеличкому містечку з назвою Штендаль, яке так йому сподобалося, що він вирішив усі свої твори видавати саме під цим ім’ям.
Майбутній письменник народився на півдні Франції, у місті Греноблі. Батько й дід Стендаля, як і більшість французької інтелігенції XVIII століття, були захоплені ідеями Просвітництва. Але з початком Французької революції (1789) їхні погляди суттєво змінилися. Оскільки родина мала певні статки, радикальні дії революції злякали її. Батькові Стендаля навіть довелося переховуватися. 1796 року Анрі Бейль вступив до Центральної школи Гренобля, в якій захопився математикою та літературою. Успішно закінчивши школу, після невдалої спроби вступити до Політехнічного училища в Парижі, що готувало військових інженерів й артилерійських офіцерів, Стендаль був зарахований в армію Наполеона й вирушив до місця служби в Італію, яка на все життя увійшла в його серце.
В армії він прослужив більше двох років, проте йому так і не довелося взяти участь у жодному з боїв. 1802 року Стендаль подав у відставку й повернувся до Парижа із твердим наміром стати письменником.
У столиці він наполегливо студіює філософію, літературу й англійську мову. Але, вивчаючи науки, він мав думати і про заробіток. Тому 1805 року він повертається на військову службу. Із цього часу він неперервно роз’їжджає Європою з армією Наполеона. Кар’єра Бонапарта, однієї з найяскравіших особистостей своєї епохи, була предметом захоплення й наслідування для багатьох. Тому не дивно, що в кожному з романів Стендаля можна помітити, яку важливу роль у долях його літературних персонажів відіграє Наполеон Бонапарт. Адже слава Наполеона надихала й самого Анрі Бейля.
1812 рік став переломним не тільки у світовій історії, а й у житті Стендаля. 29-річний інтендант наполеонівської армії Анрі Бейль брав участь у поході на Російську імперію. Він вважав себе визволителем Росії від рабства, бачив і героїзм простого народу, який захищав свою землю, і жорстоке свавілля царської влади. Відчуваючи відразу до війни, він був, з одного боку, радий, коли Наполеон оголосив, що залишає Москву, з іншого боку, Стендаль переживав страшенне розчарування в імператорі-дезертирі. «Я не розумів Бонапарта. Наполеон не розумів Росії. Урок жорстокий!» — писав він.
1814 року, отримавши відставку, Стендаль повертається до своєї улюбленої Італії. Він зачитується поемами Байрона, в яких бачить прояв соціального протесту, видає книжку «Рим. Неаполь і Флоренція» (1817), де намагається схарактеризувати Італію, її політичну систему, устрій, культуру та національний характер. Проте 1820 року розпочинаються масові переслідування італійських карбонаріїв, членів таємного товариства, які боролися за конституційні зміни в Італії, її незалежність від іноземного панування. Деякі із знайомих Стендаля були заарештовані. Тому він вирішує повернутися до Парижа й одразу занурюється в атмосферу бурхливої політичної й літературної боротьби.
Повернення на французький престол династії Бурбонів — Реставрація, як прийнято називати цей соціально-політичний устрій, що характеризувався консерватизмом і лицемірством, — викликав спротив у Стендаля. Оскільки він виріс і сформувався як особистість в умовах революції, то не зміг сприйняти затхлої атмосфери Франції того часу: країна буквально була наповнена поліцейськими, донощиками й інформаторами. Приїхавши до Парижа, Анрі Бейль відкрито вступив у боротьбу лібералів з реакцією.
Оскільки життя в столиці було дороге, Стендаль змушений був заробляти літературною працею. Першим його твором, надрукованим після повернення до Парижа, став трактат «Про кохання » (1822), в якому письменник зробив спробу схарактеризувати різні прояви кохання, поширені в тих чи інших верствах населення й у різні історичні епохи.
1826 року Стендаль пише перший свій роман — «Арманс», у якому зображає сучасну йому Францію, її «вищий світ». Проте і цей твір не приносить письменнику слави. Особисті справи Стендаля доводять його до розпачу. У цей час йому пропонують скласти путівник по Риму. Стендаль з радістю погоджується і в короткий термін у формі оповідання про мандри в Італії невеличкої групи французьких туристів пише книжку «Прогулянки Римом» (1829).
Враження від Рима лягли в основу новели «Ваніна Ваніні» (1829). «Молодь — надія вітчизни», — писав Стендаль у щоденнику. Його цікавило, що надає молоді новий світовий устрій, як він змінює їхній внутрішній світ і духовні цінності. У тому ж році Анрі Бейль починає писати роман «Червоне і чорне».
Письменник був переконаний, що необхідно створювати нову літературу, літературу для багатьох, а не для обраних. Така література, на думку Стендаля, має бути схожа на трагедії й історичні хроніки часів Шекспіра, для яких характерні природність і близькість до правди життя. Прагнення до точності він вважав першим обов’язком письменника. «У мене тільки одне правило — бути зрозумілим. Якщо я не буду зрозумілим, весь мій світ буде знищений», — писав Стендаль. Цей естетичний принцип був реалізований у двох відомих романах — «Червоне і чорне» (1830) і «Пармський монастир» (1839).
«Я — спостерігач за людськими характерами», — якось відповів Стендаль на запитання про те, що він робить. У цій формулі міститься головна особливість творчості письменника.
Анрі-Марі Бейль писав свої твори, як він сам зазначав, лише для «невеликої кількості щасливців». Сподіваємося, що до цього кола потрапите і ви, читачі ХХІ століття...
1. Які події вплинули на формування світогляду Стендаля? Обґрунтуйте свою відповідь.
2. Розкажіть, яку роль у житті Стендаля відіграла особистість Наполеона.
3. Розкрийте естетичні погляди письменника.
4. Поясніть, як ви розумієте такий вислів Стендаля: «...я ніколи не відокремлював художника від мислителя, як не можу відокремити художньої форми від художньої думки».
5. Прокоментуйте назву цієї статті й епіграф до неї.