Усередині ХІХ ст. починається розквіт реалістичного роману, до якого поступово переходить пальма першості від лірики, яка домінувала в добу романтизму. Європейський роман цієї епохи має як спільні для всіх національних літератур, так і специфічні національні риси. Так, змальовуючи конфлікт Жульєна Сореля з кастовим суспільством, французький письменник-реаліст Стендаль у романі «Червоне і чорне» неначе розсуває сюжетні рамки і вплітає в наскрізну дію сцени та епізоди, що змальовують звичаї, побут суспільства цілої епохи, причому як провінції, так і столиці. Те саме бачимо і в романі Гюстава Флобера «Пані Боварі», де історія головної героїні тісно пов’язана з життям французького провінційного суспільства.
Французькі романісти-реалісти ХІХ ст. (Стендаль, Оноре де Бальзак, Гюстав Флобер та ін.) внесли до жанру роману пафос пізнання, мало не наукового дослідження закономірностей взаємовпливів особистості та суспільства.
Загалом ці тенденції притаманні й англійському реалістичному роману ХІХ ст., хоча він мав специфічні риси. Так, англійських романістів передовсім цікавили морально-етичні проблеми, що яскраво втілилося в творчості найбільшого письменника-реаліста Чарльза Діккенса. Він запропонував своєрідний «еталон» людського щастя: затишок родинного тепла, який часто протистоїть багатству і кар’єрі («Пригоди Олівера Твіста», «Домбі і син», «Великі сподівання» тощо). Морально-етична проблематика є важливою складовою роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея».
На цьому тлі вирізняється філософський роман — великий епічний твір, у якому безпосередньо подається світоглядна і/або етична позиція автора, порушуються важливі філософські проблеми, вирішенню яких підпорядковані сюжет, характери та вчинки персонажів. Визнаним майстром філософського роману був росіянин Федір Достоєвський.
ІВАН ФРАНКО ПРО РОЗВИТОК РОМАНУ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІТЕРАТУРАХ
...Розуміння тієї істини, що людина — це продукт свого оточення, продовження своїх предків, природи та суспільства... є заслугою французьких реалістів: Бейля-Стендаля, Бальзака та його наступників — Флобера, братів Гонкурів і насамперед — Еміля Золя... Сучасний роман, створений цими великими письменниками, обіймає все, що називається людським життям. Він не нехтує минулим, але передусім цікавиться сучасністю... А метод цей вимагає передусім правди, тобто змалювання дійсності такою, якою вона є, чи краще такою, якою її бачить поет крізь призму своїх здібностей, навичок і темпераменту... Романіст став не тільки психологом і соціологом, він мусить бути тепер і природознавцем, і промисловцем, і лікарем, і юристом, і ремісником, і хліборобом, щоб зрозуміти, заглибитися і відтворити надто диференційоване суспільство... Його очі мусять бути в деяких випадках мікроскопами, здатними помітити й відобразити найменші... порухи, імпульси або гру кольорів... Його почуття мусять мати також здатність миттю опановувати найрізноманітніші середовища й ситуації і відтворювати в деталях те, що відоме авторові як сирий матеріал чи то з власних спостережень, чи добуте з книжок...
Сьогодні все, що тільки спостерігаємо в природі, в суспільстві, може бути предметом поезії (художньої літератури. — Авт.) і передусім роману, який, розвиваючись, поглинає всі інші її види.
Іван Франко.
«Походження сучасного роману» (1891)