Сучасний англійський письменник-фантаст Ніл Ґеймен у статті «Чому наше майбутнє залежить від читання й уяви» розмірковує про роль читання художньої літератури для прогресу людства й наводить разючі факти.
Він пише, що в книгах кожен може знайти щось «життєво важливе для існування в цьому світі». Світові не обов’язково бути саме таким. Усе може змінитися. Література може показати людині інший світ, може перенести її туди, де вона ніколи не була.
Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам’ятовувати. Хтось вирішив, що набагато легше сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб розмовляти на значній відстані, не ризикуючи змокнути під дощем. Усі речі існують тому, що люди знову та знову щось придумують.
Ніл Ґеймен розповідає, що йому довелося відвідати в Китаї конференцію з наукової фантастики та фентезі. Він поцікавився в офіційного представника влади, що змінилося, адже в Китаї наукову фантастику тривалий час не схвалювали.
Йому відповіли: «Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але вони нічого не поліпшували й не придумували самі. Вони не винаходили. І тому послали делегацію до США, в Apple, Microsoft, Google, та розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. Виявилося, що всі вони читали наукову фантастику, коли були хлопчиками й дівчатками».
Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Останніми роками ми перенасичилися інформацією.
Згідно з підрахунками Еріка Шмідта з Google, тепер щодва дні людство виробляє стільки інформації, скільки її виробили від початку нашої цивілізації до 2003 року. Нині завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що справді важливо.
Вінсент ван Ґог. Натюрморт з французькими новелами і трояндою
Національна бібліотека України для дітей. Сучасне фото
Далі письменник твердить: «Якщо ви не цінуєте бібліотеки, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість. Ви глушите голоси минулого й шкодите майбутньому».
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як можна зробити дітей розумнішими. його відповідь була простою та мудрою: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок».
Усі ми — дорослі й діти, письменники й читачі — маємо мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко удати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менша, ніж ніщо, атом у стіні, зернинка на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову й знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
Ми повинні робити речі прекрасними. не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою і не залишати наших дітей у світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали та спотворили.
З такими думками Ніла Ґеймена важко не погодитися.
Умовні позначення
Література «на долоні»: літературні жанри й стилі
Якщо поставити запитання, які люди розумніші — давні чи сучасні,— то відповідь буде, безперечно, на користь останніх. Але поміркуймо: базові винаходи, починаючи від колеса, паперу, письма, математичних формул та теорем, належать саме давнім людям. Серед них і художня література та поділ її на роди й жанри.
Відповідно до специфіки змісту та форми художні твори поділяють на три роди — епос, лірику і драму. Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких наукових визначень.
Незважаючи на розмитість визначень міжродових меж і наявність проміжних форм (ліро-епічна поема, лірична драма), у кожному творі зазвичай можна виокремити родову домінанту: оповідання про подію (епос), суб’єктивно-емоційне міркування (лірика), діалогічне зображення подій (драма). Письменник, обмірковуючи задум і працюючи над його втіленням, співвідносить його з певним жанром. Визначити, до якого жанру належить твір,— значить глибше й точніше зрозуміти власне текст і його можливий підтекст.
У межах кожного роду розрізняють види і жанри. Вид посідає проміжне місце між родами та жанрами, відрізняється від жанру вищим ступенем художнього узагальнення. Для виду характерні відносно стійкі, повторювані в літературному процесі структури, способи побудови образів (див. схеми на форзаці).
Термін жанр з’явився у XX ст. Жанр — це підвид літератури з певним спрямуванням у відборі матеріалу, який вимагає відповідної форми вираження, обсягу, композиції, лексико- фразеологічних засобів і метрики. Жанр — форма розвитку літератури, він має конкретно-історичний характер, національні особливості.
Взаємодія жанрів сприяє появі нових жанрових форм. Так з’явилися трагікомедія, роман у новелах, роман у віршах, кіноповість, кіноновела тощо.
До XIX ст. жанри мали чіткі відмінності. У літературі пору- біжжя XIX-XX ст. спостерігається їхнє змішування. Побутує думка, що визначальним у жанрі є зміст. Так, елегія з найдавніших часів була здебільшого сумною піснею. У Давній Греції вона мала форму двовірша, який було утворено із гекзаметра й пентаметра. Згодом елегія відмовилася від такої форми, але сумний зміст як основна ознака залишився. У деяких жанрах беруть до уваги композиційно-версифікаційні особливості художніх творів — рубаї, танка, рондо, сонет. Окремі жанри характерні лише для певних національних літератур, наприклад: щедрівки та думи — в українців, саги та едди — в ірландців і скандинавів, хоку (хайку) і танка — у японців.
Категорія жанр найбільш суб’єктивна щодо психології творчості. Так, М. Гоголь назвав свій роман «Мертві душі» поемою, твір М. Коцюбинського «Дорогою ціною» вважають то повістю, то оповіданням, «Пампушка» Ґ. де Мопассана, за різними оцінками, належить до жанру новели або оповідання, як, власне, і твори О. Генрі «Дари волхвів», «Останній листок» та інші.
Перехідні явища в літературі
Епос (від грец. слово, розповідь) — 1. Один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Основа епічного твору — розповідь від автора. 2. Героїчна епічна поема давніх часів.
«У добутках епічного жанру,— пише літературознавець М. Гуляєв,— письменник постає як аналітик, дослідник дійсності, який з’ясовує обставини, що змусили персонажів зробити ті чи інші вчинки».
Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, у якому навколишню дійсність зображено шляхом передання почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршовий твір або сукупність творів.
Для лірики характерний ліричний герой. Ліричний герой — образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов’язково тотожний авторові.
Драма — 1. Один із основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, нарівні з комедією та трагедією. Це п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійному напруженні.
Перехідними є, наприклад, ліро-епічні жанри: поема, балада, байка.
Існують жанрові різновиди творів. Так, наприклад, різновидами роману в сучасній літературі є біографічний, автобіографічний, детективний, історичний, пригодницький, психологічний, науково- фантастичний, соціально-побутовий, роман-епопея, роман-щоденник, роман-притча, смс-роман, онлайн-повість, онлайн-казка та ін.
Для літератури, мистецтва ще характерне таке поняття, як стиль.
Стиль — сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу та напряму або індивідуальну манеру художника стосовно ідейного змісту й художньої форми. Поняття стилю багатогранне. наприклад, розглядають:
• стиль доби; стиль напряму й течії;
• стиль письменника і стиль певного періоду його творчості;
• стиль твору і стиль його окремого елемента.
Стиль письменника — ідейно-художня своєрідність його творів, зумовлена особливостями таланту, світоглядом, життєвим досвідом, характером, загальною культурою, орієнтуванням на певні зразки тощо. Стиль проявляється в обранні тем, персонажів, у компонуванні творів і розгортанні сюжетів, у розробленні улюблених жанрових форм, у доборі зображально-виражальних засобів, мові тощо. Французький письменник-модерніст М. Пруст в циклі романів «Утрачений час» писав: «Стиль для письменника, так само як фарба для художника,— це питання не техніки, а бачення».
Визначення індивідуального стилю письменника вимагає порівнянь, зіставлень, завдяки яким розкриваються наукові закономірності літературних явищ. Багато творів мають спільну сюжетну основу, образи тощо, проте різні засоби зображення. Пригадаймо твори про закоханих В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» та М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».
1. Що таке жанр і як він пов’язаний із родовим поділом літератури?
2. За якими ознаками можна впізнати рід літератури та жанр художнього твору? Наведіть приклади.
3. Які розрізняють літературні стилі та якими є їхні складники? Наведіть конкретні приклади.
4. Як індивідуальний стиль письменника залежить від сприйняття цим письменником дійсності?
1. Проаналізуйте твори та уривки із творів, визначте їхні жанрові особливості та з’ясуйте, до якої літератури вони належать. Які ознаки сприятимуть такому визначенню?
2. До якого роду літератури належать художні твори, фрагменти яких наведено далі? За якими ознаками ви так вирішили?
Пан Журден. Я закохався в одну вельможну пані і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій пані до ніг. <...>
Учитель філософії. <...> Ви хочете написати до неї віршами?
Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!
Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?
Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.
Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.
Пан Журден. Чому?
Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами. <...>
(Мольєр «Міщанин-шляхтич»)
Старий ставок.
Пірнуло жабеня —
Вода сплеснула.
(Мацуо Басьо, переклад І. Бондаренка)
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно — враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч...
(Дж. Донн, переклад В. Марача)
У кого кожний день в запасі півкоржа,
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,
У того світлий зір і радісна душа.
(Омар Хайям, переклад В. Мисика)
— Є такий закон,— сказав мені згодом Маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.
(А. де Сент-Екзюпері, переклад А. Перепаді)
3. Розгляньте схему компаративного аналізу та доповніть її власними прикладами.
Запам’ятайте! Читач має розрізняти художні твори за родами та за жанрами, визначати приналежність твору до літературного стилю, відчувати індивідуальний стиль письменника, щоб глибше усвідомити задум автора, його головні думки та самобутність художнього зображення.
Усвідомте, що вдумливий читач збагачує себе духовно, долучається до загальнолюдських цінностей і, зрештою, дбає не лише про своє майбутнє, а й про майбутнє цілого світу.
Проаналізуйте зміни, які відбувалися в літературознавстві у зв’язку із дослідженням понять роду літератури, жанру та стилю. Зробіть висновки.
Складіть опорну схему теми, увівши в неї конкретні приклади. Згадайте вивчені у восьмому класі літературні напрями та стилі і створіть у вигляді проекту їхні «портрети».