Має крилами Весна Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля, -
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»
А вона, як мрія сна
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні Голосні
І сплітаються в гротески.
М. Чюрльоніс. Рай
Зверніть також увагу на специфічне розміщення рядків у строфах «Блакитної Панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будує особливий темпоритм. Отже, форма в поетів-символістів — це надважливий засіб витворення потужного ліричного струменя.
Не менш ліричний вірш М. Вороного «Інфанта», що ввійшов до поетичного циклу «Лілеї йрубін» (1907-1922). У центрі твору — узагальнено-ідеалізований жіночий образ. Мотив захоплення красою жінки — наскрізний.
У цій поезії митець сміливо експериментує зі словом. Неологізми тут — ефективний засіб творення образності: «проміннострунними», «вогнелунними», «мрійнотканому». Справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. І знову маємо справу зі звуком, а ще — з кольором... Їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття.
Останні два рядки вірша звучать неочікувано, навіть прозаїчно: легкість, інтим, краса, акварель, рельєф, звук.