Українська література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. А. М. Фасоля

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

27 листопада 1863 — 21 березня 1942

Відбір і підшукування красивого і благородного, розкривання благородного і героїчного — це й є мистецтво як таке!

Ольга Кобилянська

Чи на вершинах, чи в долинах, —

Де б не лягла стезя твоя, —

В душі — Краса і Україна,

Як двоєдиная зоря.

Олекса Стефанович

Творчість Ольги Кобилянської є одним із безцінних надбань у скарбниці української літератури. У творах письменниці утверджуються модерністські принципи художнього освоєння дійсності: естетизм, індивідуалізм, міфологізм та фемінізм. Її герої сповнені пошуком краси та гармонії, одвічним прагненням досконалості, вони наділені характером сильної, вольової особистості з тонкою душею. Все це засвідчує європейський рівень української літератури кінця XIX — початку XX ст.

Знайомство здалеку і зблизька

Портрет. Ольга Кобилянська була брюнеткою з оксамитовими очима, мала струнку постать, яку зберегла до глибокої старості. Вирізнялася тонким смаком, цікавилася новинками моди, тому завжди вишукано одягалася.

Освіта. Ольга Кобилянська чи не все своє життя шкодувала, що не здобула повноцінної освіти, а тому намагалася замінити її відсутність читанням науково-мистецької та філософської літератури. Однак, як згодом зізнавалася, не могла повністю осягнути її зміст.

Вдача. Щоденник О. Кобилянської розкриває її як вразливу й емоційну натуру. Особистий душевний біль майбутньої письменниці став тим життєвим матеріалом, що згодом знайшов відображення в її творах. «Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут вже все кінчалося... Мені хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності», — згадувала письменниця в автобіографії.

Захоплення. Ще у дитинстві Ольга виявляла хист до музики, навчилася грати на фортеп’яно. Дівчина брала участь в аматорських виставах, любила співати, багато читала — переважно твори німецьких і швейцарських авторів. Тому й літературну діяльність О. Кобилянська розпочинала як німецькомовна письменниця. Під впливом подруг-феміністок її творчість стала україномовною. Одним із імпульсів писати рідною мовою була закоханість Ольги в брата української громадської діячки Наталі Кобринської — Євгена Озаркевича.

Кохання та приватне життя. Найщирішим почуттям у житті письменниці стала любов до Осипа Маковея. У листах до коханого О. Кобилянська писала: «У нас споріднені душі. Ми обоє письменники. Я б могла тобі допомагати. Корегувати твої праці. Ти пишеш, що утримуєш свою матір і тому не зможеш утримувати ще й мене. Я заробляю на життя своїм пером». О. Маковей був одним із перших редакторів і критиків її творів. Деякий час вони навіть жили разом. Однак дослідники допускають імовірність, що О. Маковей по-справжньому не кохав О. Кобилян- ську, а лише захоплювався її письменницьким талантом. Тому він одружився на іншій жінці, але не був щасливим у шлюбі. Після розриву з коханим О. Кобилянська заміж не вийшла, а його листи знищила.

Єдиною розрадою в особистому житті письменниці була племінниця Галина-Олена, яка стала її прийомною донькою.

Сторінки життєпису. Народилася Ольга Юліанівна Кобилянська у містечку Ґура-Ґумора, що в Південній Буковині. Вона була четвертою дитиною в багатодітній сім’ї.

Батько Ольги, Юліан Якович Кобилянський, дрібний урядовець, належав до шляхетного роду, який походив із Наддніпрянщини.

Мати, Марія Вернер, походила зі спольщеної німецької родини. Щиро кохаючи свого чоловіка, вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей у пошані та любові до українства. Від матері Ольга успадкувала такі риси характеру як лагідність, ніжність, а також музичний дар.

Батьки привчали дітей до праці, вимагали акуратності у виконанні будь-якої роботи.

Відомо, що один із братів майбутньої письменниці — Степан — став художником, інший — Юліан — був автором підручників із латини.

Постійні переведення батька по службі примушували велику родину змінювати місця проживання в карпатському передгір’ї: Сучава, Садгора, Кимпулунг.

Початкову освіту майбутня письменниця здобула німецькою мовою, оскільки в Південній Буковині, заселеній переважно румунами, українських шкіл у ті роки не було. Батько своєчасно подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову. З дитинства вона також знала ще й польську мову.

У 1891 р. родина Кобилянських переїхала на постійне проживання до Чернівців. Саме в цей час Ольга захопилася ідеями жіночої емансипації, що згодом знайшли художнє відображення у повісті «Людина» — першому україномовному творі письменниці.

О. Кобилянська писала оповідання, займалася перекладацькою роботою, вела активне громадське життя в «Товаристві руських жінок».

Повість «Царівна» (1895) принесла авторці визнання, отримала схвальні відгуки в літературній критиці, зокрема І. Франка.

У 1898 р. письменниця побувала на святкуванні 25-річного ювілею творчої діяльності І. Франка, де познайомилася з В. Стефаником.

Роком пізніше, відвідуючи Київ і Канів, О. Кобилянська налагодила приязні стосунки з письменниками М. Коцюбинським, М. Старицьким та композитором М. Лисенком. Дружба і творча співпраця зав’язалася у письменниці з Лесею Українкою.

1903 р. став для письменниці часом випробувань: захворіла мати, сім’я переживала матеріальні труднощі, виникли проблеми з власним здоров’ям.

У 1908 р. О. Кобилянська закінчила роботу над повістю «В неділю рано зілля копала...», у якій поєднала реалістичні й романтичні тенденції художньої творчості.

У 1914 р. під враженням подій Першої світової війни письменниця створює цикл антивоєнних новел.

1929 р. у її творчій діяльності ознаменувався виданням повного зібрання художніх творів.

О. Кобилянську було прийнято до Спілки письменників України і навіть встановлено пенсію, хоча вона й проживала на території Румунії.

На початку Другої світової війни профашистський румунський уряд намагався віддати видатну письменницю під трибунал, але 21 березня 1942 р. після тяжкої хвороби вона померла. Поховали О. Кобилянську в Чернівцях.

У Чернівцях створено Літературно-меморіальний музей О. Кобилянської, що знаходиться у будинку, де вона проживала з 1925 р. до своїх останніх днів.

У 2006 р. було засновано щорічну літературно-мистецьку премію імені О. Кобилянської, що присуджується за найкращий літературний твір і наукові праці щодо питань гендерної політики в державі.

Ольга Кобилянська та Леся Українка. Фото (1901)

Запитання і завдання

1. Що вас зацікавило в особі письменниці? Які риси її вдачі імпонують найбільше? Чим? Обговоріть це питання в класі.

2. Які запитання виникли під час опрацювання розділу підручника і розповіді вчителя? Чи отримали ви відповіді на них?

3. Підготуйте і презентуйте перед однокласниками й однокласницями усний журнал «Цікаві факти з життя Ольги Кобилянської».

4. Що вам відомо із уроків зарубіжної літератури та предметів естетичного циклу про неоромантизм як європейський мистецько-художній напрям?

Довідник читача

Неоромантизм (від грецьк. veoq — молодий, новий і фр. romantisme) — стильова течія модернізму, що визначилася на межі 1880—90-х рр. у берлінському мистецькому середовищі. Неоромантизм передбачав оригінальну модифікацію романтичного типу творчості.

Основні ознаки неоромантизму: змалювання яскравої, неповторної індивідуальності, яка вирізняється з маси і протистоїть злу; герої характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу; головна увага зосереджується на відтворенні духовного світу людини, а не суспільно- соціальних подій; використання умовних, фантастичних образів, ситуацій та сюжетів; символічний зміст образів та ситуацій, відмова від їх типізації.

Читацькі діалоги

Романтизм як мистецький напрям кінця XVIII — початку XIX ст. генетично пов’язаний зі стильовою течією модернізму, що отримала назву «неоромантизм», оскільки порив особистості до ідеального, виняткового є спільним у розумінні романтизму і неоромантизму.

Неоромантики, як і представники романтизму, возвеличували подвиг особистості, оспівували мужність, відтворювали романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Для неоромантизму характерні пошуки ідеалу в повсякденній дійсності, «відкриття» героя у звичайній людині. Неоромантики віддавали пріоритет чуттєвій сфері людини, емоційно-інтуїтивному пізнанню, відтворювали потаємні прагнення душі. Неоромантичний герой — сильна особистість, якій притаманні риси «надлюдини»; іноді це вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Сюжет неоромантичного твору напружений, із елементами небезпеки, боротьби з таємничими або надприродними подіями.

Неоромантичні тенденції знайшли відображення у творчості письменників зарубіжної та української літератури, зокрема Р. Кіплінга, Г. Ібсена, Кнута Гамсуна, Джека Лондона, М. Гумільова, представників угруповання «Молодої Польщі», повістях «Людина», «Царівна» та новелістиці О. Кобилянської, поетичній збірці «Зів’яле листя», поемі «Мойсей» І. Франка, поезіях М. Вороного та Олександра Олеся.

Запитання і завдання

1. Проведіть роботу в одній із груп (на вибір), що передбачає дослідження характерних ознак романтизму та неоромантизму. На основі результатів власного пошуку та презентації іншої групи узагальніть інформацію та визначте спільні й відмінні ознаки цих художніх напрямів.

2. Назвіть стильові особливості неоромантизму в художніх творах, вивчених у курсі зарубіжної літератури.

Ольга Кобилянська та епоха модернізму. Українська література кінця ХІХ — початку ХХ ст. перебувала під впливом західноєвропейських літературних тенденцій, однак тривалий час вітчизняне літературознавство намагалося не акцентувати на їх яскравому виявленні у творчості О. Кобилянської. Письменницю особливо цікавили філософські праці Ф. Ніцше, імпонувало його розуміння ідеально-абстрактної, романтичної надлюдини, яка намагається чинити опір обставинам буття й утверджує себе всупереч цим обставинам.

Літературний критик С. Єфремов вважав, що О. Кобилянська з усіх українських письменників початку ХХ ст. найближча до модерністських європейських напрямів. Герої О. Кобилянської — це «аристократи духа», вони хочуть вживити в собі ідеал «надлюдини». О. Кобилянська, пояснюючи свою світоглядну позицію, у листах до О. Маковея писала: «Відбір і підшукування красивого і благородного, розкривання благородного і героїчного — це й є мистецтво як таке».

Для О. Кобилянської розуміння модернізму як художнього напряму передовсім пов’язувалося з поняттям фемінізму. На формування емансипованих поглядів письменниці мали вплив декілька прогресивних жінок, які здобули європейську освіту та виявляли радикальні переконання щодо ролі жінки в суспільстві. Серед них були Софія Окуневська-Морачевська — доктор медицини Цюріхського університету, яка першою в Австро-Угорській монархії здобула медичну освіту, художниця Августа Кохановська та Наталя Кобринська — письменниця, організатор жіночого руху в Західній Україні.

На зборах Товариства руських жінок на Буковині в 1894 р. О. Кобилянська виступила з промовою «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця відстоювала ставлення до жінки як до особистості, що має право «індивідуальної свободи, поваги людської і справедливості». Розповідаючи про важке життя жінки на Буковині, вона закликала жінок боротися за свою людську гідність, вказувала на їхнє право здобувати освіту, бути здатними працювати за покликанням. Захоплення письменниці жіночим рухом було недовготривалим, однак і в подальшій творчості їй не вдалося позбутися феміністичної ідеології.

Творчий доробок. Твори О. Кобилянської раннього періоду (1880-1887) — це написані німецькою мовою вірші, оповідання «Гортенза, або Картина з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?», «Видиво», «Людина з народу» та повість «Вона вийшла заміж» (у другій редакції — «Людина»).