Матеріал цього розділу відкриває перед вами широкі можливості для усвідомлення основних рис української ментальності, її значення для самопізнання та успішної реалізації в сучасному суспільстві, важливість правильності життєвого вибору для становлення й ствердження людини.
Опрацьовуючи матеріал розділу, ви маєте змогу набути та виявити такі компетенції:
літературну — уміння характеризувати суспільно-культурні умови розвитку літератури другої половини ХІХ ст. (1870—1890 рр.), розповідати про життя і творчість І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого, Б. Грінченка; визначати жанри творів «Кайдашева сім'я», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Хазяїн», «Мартин Боруля», малих епічних форм; коментувати проблематику творів; характеризувати образи-персонажі, засоби їх зображення;
ключові — уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між подіями твору; висловлювати власну думку про українську ментальність, національний характер, народну мораль і етику; застосовувати набуті знання для порівняння творів української та зарубіжної літератур; зіставляти специфіку розкриття теми в різних видах мистецтва; визначати роль і місце української літератури у світовому контексті.
Валуєвський циркуляр (1863)
Історичний контекст
У ХІХ столітті українські землі були поділені між Російською й Австрійською імперіями. Виступи українців на захист національних прав наражалися на жорсткий спротив російської чи австрійської імперської влади.
За таких історичних обставин саме майстри слова послідовно обстоювали народні інтереси, а література стала чимось більшим, ніж звичайне мистецтво: перетворилася на важливий чинник національного єднання. Вона нагадувала про життєву необхідність зберігати рідну мову й розвивати культуру. А це в тодішніх умовах було вкрай непростим завданням.
У Російській імперії влада здавна переслідувала інакодумців. Серед підозрюваних і переслідуваних були й українські письменники. У 1847 році жандарми схопили й відправили на заслання Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова. За творчими людьми пильно спостерігала цензура — система державного нагляду за культурою. Усе, що викликало бодай якусь підозру, підлягало негайній забороні.
Цензурні обмеження посилились у 1863 році з появою Валуєвського циркуляра. Таємне розпорядження російського міністра внутрішніх справ Петра Валуєва забороняло українські релігійні й освітні видання. Кульмінацією переслідувань став Емський указ 1876 року, виданий імператором Олександром ІІ. Він значно розширив зміст Валуєвського циркуляра: заборонялося видавати будь-які українські книжки, переклади українською, улаштовувати концерти з українськими піснями та ще багато чого.
Російська цензура не терпіла навіть самого слова «Україна», натомість вимагала вживати в літературі й періодиці назву «Малоросія». Менше цензури було в Австро-Угорщині (держава, що утворилася внаслідок укладання угоди між двома частинами Австрійської імперії — Австрією та Угорщиною), тому в Галичині українські книговидання й журналістика розвивались активніше.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, соціальну та громадянську компетентності
1. Що у другій половині ХІХ ст. заважало повноцінному розвитку української культури й літератури?
2. Коли й чому заарештували Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова? Що сприяло проголошенню амністії членам Кирило-Мефодіївського братства?
3. Які обмеження стосовно української мови запровадила влада за Валуєвським циркуляром? Поміркуйте, чому Валуєвський циркуляр був таємним.
4. Якими були наслідки Валуєвського циркуляра та Емського акта для української культури й літератури? Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу.
Ділимося думками і враженнями
5. Розгляньте ілюстрацію на с. 15. Визначте, у яких регіонах сучасної України умови для розвитку національної літератури були найменш сприятливими.
6. Чи можна вважати цивілізованим ставлення до української літератури в Російській імперії? Прокоментуйте слова українського громадсько-політичного й державного діяча, історика літератури С. Єфремова: «Нічого, опріч протесту та опозиції, система репресій не витворила».
Громадська самоорганізація
У боротьбі за національні й культурні права українці часто спиралися на досвід самоорганізації. Наприклад, у XVI—XVII століттях важливу роль у розвитку української культури відіграли церковні братства, що створювались при церковних парафіях членами ремісничих організацій.
У другій половині ХІХ століття традиція суспільної самоорганізації теж виявила свою ефективність. Культурне лідерство перебрали на себе «громади» — об'єднання української інтелігенції, що опікувались розвитком науки, освіти, літератури й журналістики. Вони діяли в Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі, інших українських містах, а також у Петербурзі — столиці Російської імперії.
У громадівському русі брали участь відомі вчені, митці, суспільні діячі М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, В. Антонович, П. Житецький, О. Кониський, Б. Грінченко, П. Косач, Т. Рильський, Ф. Вовк, І. Рудченко та багато інших. Активними громадівцями були засновник національного оперного мистецтва Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.
Діяльність громад виявилась у видавничій сфері, зокрема у виданні й поширенні популярних книжок для народної освіти й виховання.
Яскравою сторінкою громадівського руху була культурно-просвітницька діяльність жінок. Вони створювали недільні школи, викладали в сільських навчальних закладах, проводили культурно-освітню роботу. Наприклад, діяльність Христини Данилівні Алчевської на ниві народної освіти високо оцінила Міжнародна ліга освіти. Х. Алчевська заснувала й понад 50 років утримувала Харківську недільну школу для жінок,згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Що читати народу?».
Михайло Драгоманов
Христина Алчевська
Євген Чикаленко
Єлизавета Милорадович
Культура і меценати
Попри обмеження й заборони, у другій половині ХІХ століття все ж з'являлися українські газети й журнали, книжки. У Петербурзі на початку 60-х років за участю Т. Шевченка, М. Костомарова, В. Білозерського виходив журнал «Основа». Пізніше був заснований журнал «Київська старовина», у якому публікували матеріали з історії України, наукові статті, художні твори.
У Галичині українську періодику другої половини ХІХ століття представляли газета «Діло», журнали «Правда», «Друг», «Світ», «Народ», «Житє і слово». З ініціативи М. Грушевського у Львові почав виходити «Літературно-науковий вісник». А наприкінці 70-х років український емігрант М. Драгоманов у Швейцарії видавав часопис «Громада».
Ці та інші видання не змогли б побачити світ без самовідданої праці їхніх співробітників та відомих меценатів1, котрі жертвували чималі кошти.
Серед тих, хто безкорисливо підтримував українську культуру, були підприємець Василь Симиренко, громадська діячка Єлизавета Милорадович, агроном і землевласник Євген Чикаленко. Вони фінансували газети й журнали, видання наукових праць і творів українських письменників. Скажімо, Є. Милорадович надала кошти на заснування Літературно-наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, а В. Симиренко профінансував декілька видань Шевченкового «Кобзаря».
1 Меценат — особа, яка безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить від прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям.
Справжнім девізом українських меценатів стали слова Євгена Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її до глибини кишені».
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, соціальну та громадянську компетентності, обізнаність у сфері культури
1. Складіть план поданого в підручнику тексту «Громадська самоорганізація». За планом підготуйте усну розповідь про громадівський рух в Україні.
2. Які українські журнали виходили в другій половині ХІХ ст.? Хто фінансував ці видання?
3. Назвіть найвідоміших українських меценатів ХІХ ст. Про кого з них ви хотіли б дізнатися більше? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість?
4. Як ви розумієте слова Є. Чикаленка про патріотичний обов'язок? Чи актуальне це твердження для нашого часу? Дайте розгорнуту відповідь на запитання. Обґрунтуйте свої міркування прикладами.
Запрошуємо до дискусії
5. Чи важлива громадська самоорганізація у наш час? У чому може виявитись її позитивна роль?
6. Від чого має залежати розвиток культури й літератури: від державної підтримки чи від допомоги меценатів?
Література в умовах цензурних обмежень
Заборони української культури вплинули на літературне життя. Проблема етнічного самозбереження українців була настільки гострою, що мистецькі завдання художнього слова поєднались із захисними. І це багато в чому визначало тематику творів. Своєрідною захисною реакцією стало зосередження уваги літераторів на селянському середовищі. Важливу роль відігравали громадянські теми. Життя простих людей, їхня мораль, соціальні суперечності, освіта й виховання — ці питання набули актуальності.
Активно розвивалась поезія, представлена авторами різних поколінь. До старшої генерації належали Я. Щоголів, Л. Глібов, Ю. Федькович, С. Руданський. Молодшу представляли І. Манжура, П. Грабовський, Б. Грінченко, В. Самійленко.
Харківського поета Якова Щоголева (1824—1898) захоплювали козацька історія, народні традиції і звичаї. Він поглиблював традиції романтизму, писав переважно балади та елегії, що побачили світ у збірках «Ворскло» і «Слобожанщина».
Інший поет із Харківщини Іван Манжура (1851—1893) залишив невелику поетичну спадщину. Його поезії, гуморески («Догадливий козак», «Пан брехун»), віршові казки ввійшли до збірки «Степові думи та співи». У творах поета простежуються мотиви любові до рідної землі, її природи, людини-трудівника («На степу і у хаті», «На добрій ниві»).
Володимир Самійленко (1864—1925) походив із Полтавщини. Він видав збірки «З поезій Володимира Самійленка», «Україні». У його творчості важливу роль відіграли мотиви сенсу життя, долі людини («Зимовий діалог»). В. Самійленко здобув визнання як талановитий сатирик і гуморист («Ельдорадо», «Патріоти»).
Драматургічне мистецтво розвивали талановиті театральні діячі М. Кро- пивницький, І. Карпенко-Карий, М. Старицький. До драматургії зверталися І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, хоча цим письменникам належать чи не найбільші досягнення в галузі української реалістичної прози.
Яків Щоголів
Володимир Самійленко
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Дайте короткі відповіді на запитання.
- Назвіть поетичні збірки Я. Щоголева. З яким літературним напрямом пов'язана творчість цього автора?
- Що зображував у своїх творах І. Манжура?
- Визначте провідні мотиви творів В. Самійленка.
- Хто представляв українську драматургію в другій половині ХІХ ст.?
2. Визначте основні тези поданого в підручнику тексту «Література в умовах цензурних обмежень». У зручній для вас формі (тексту, плану, схеми, таблиці) занотуйте ці тези та аргументи на їх доведення.
Виявляємо ініціативність та підприємливість
3. В електронному додатку до підручника знайдіть твори поетів, про яких ідеться в статті «Література в умовах цензурних обмежень». Підготуйте презентацію поезії, яка вам найбільше сподобалася.
Готуємо проект
4. У мережі Інтернет знайдіть інформацію про видатних українських меценатів. Підготуйте про них мультимедійну презентацію.