Людина є таємницею. Її треба розгадати, і якщо будеш розгадувати все життя, не кожи, що згаяв час; я займався цією таємницею, бо хочу бути людиною.
Ф. Достоєвський
Федір Михайлович Достоєвський російський прозаїк, творчість якого належить до вершинних явищ світової культури. Твори цього письменника тяжіють до реалізму й поєднують у собі моральну, філософську, релігійну проблематику з глибоким психологічним аналізом свідомості й підсвідомості героїв, з гострою критикою вад „суспільного життя і пафосом «уболівання за людину».
Ф. Достоєвський є одним із геніїв людства. Сила його творів полягає у висвітленні тих філософських і моральних проблем, які в ХІХ ст. ще тільки зароджувалися. Саме у зв’язку з Достоєвським говорять про пророчу місію літератури, про передбачення, випередження письменниками ХІХ ст. майбутніх кризових явищ гуманітарного характеру, таких як втрата ціннісних орієнтирів, сенсу життя, віри, посилення егоїстичного начала особистості, насильство в його найжахливіших формах. Усе це, на жаль, стало реальністю для світу в XX ст., і творчість Достоєвського є застереженням майбутнім поколінням.
З ім’ям Достоєвського пов’язане мистецтво високої інтелектуальної напруженості, філософського розмаху, витонченого психологічного аналізу внутрішнього світу особистості. За силою проникнення в таємниці буття, за масштабністю порушених універсальних загальнолюдських питань російського письменника порівнюють з Данте, Шекспіром, Сервантесом, Руссо, Гете. Загострена увага до людини в усіх виявах її праведної і грішної натури, надія на відновлення людського навіть у найпримітивнішому, пропащому індивідуумі визначають авторську позицію Достоєвського й центральний напрямок його духовних шукань.
З плином часу стає дедалі очевиднішою думка про те, що Достоєвський не «жорстокий талант», не «злий геній наш», як писала про нього критика ХІХ - початку XX ст. Суть його творчості лаконічно й точно висловив М. Добролюбов, визначивши як спільну рису всіх творів письменника «уболівання за людину». Творчість Достоєвського є одним із стимулів розвитку екзистенціалістської філософії, етики та естетики XX ст. Ґрунтовно висвітлені ним теми трагічної самотності людини, «розірваної», суперечливої свідомості й підсвідомості зумовили розвиток літератури в новому напрямку. Від Достоєвського йшли у своєму розумінні катастрофічного стану світу російські (М. Бердяев, В. Соловйов, Л. Шестов, В. Розанов, Д. Мережковський) і західноєвропейські письменники-філософи (Т. Манн, А. Камю, Ж.П. Сартр, Г. Белль). Достоєвський відкрив нові шляхи в мистецтві, новий тип художньої свідомості. Під його пером реалістичний російський роман 40-70-х років ХІХ ст. набув рис універсального філософського дослідження світу й людини.
Сміливий експериментатор, новатор, Ф. Достоєвський, за словами відомого літературознавця М. Бахтіна, здійснив «Коперників переворот» і в царині жанрів, ставши творцем проблемного ідеологічного поліфонічного роману - тобто роману, у якому «голоси» героїв набувають рівноцінного, автономного й незалежного від авторської точки зору звучання. У світовій літературі з’явився новий герой - носій філософської ідеї чи навіть цілісної філософської теорії, яку він перевіряє ціною усього свого життя, випробовуючи на собі облагороджуючу або згубну дію тих чи інших теоретичних концепцій. Герой Достоєвського проходить усі кола Дантова пекла в пошуках відповідей на «прокляті питання» людського існування. Він відчуває універсальні й загальні питання як глибоко особисті, як такі, що вимагають нагального роз’язання.
У пошуках відповіді на «прокляті питання» людського буття
Ф. Достоєвський з’явився на світ 30 жовтня (11 листопада) 1821 р. в Москві у багатодітній родині лікаря. Сім’я майбутнього письменника належала до давнього збіднілого дворянського роду.
Усвідомлення особливої суспільної ролі літератури сформувалося в Достоєвського під час навчання в петербурзькому Інженерному училищі. Вихованці цього навчального закладу здобували знання не лише в технічній та воєнно-інженерній галузях, а й з гуманітарних наук. Крім спеціальних (геометрія, фортифікація), читалися курси французької мови, малювання, вітчизняної та світової історії, російського красного письменства. Першою спробою пера, що засвідчила літературне обдаровання Достоєвського, був переклад бальзаківської «Ежені Гранде» (1844), виконаний дуже швидко, на одному подиху (можливо, на творчість юнака надихнув приїзд французького письменника до Санкт-Петербурга в 1843 р.). Отже, можна сказати, що ім’я Бальзака стоїть біля витоків творчості Достоєвського.
Військово-інженерна кар’єра не приваблювала початкуючого літератора, тому, вийшовши у відставку в чині поручика, Достоєвський розпочинає нове життя, цілком присвятивши себе літературній діяльності.
У російську літературу Достоєвський увійшов стрімко. Перший же роман - «Бідні люди», - надрукований 1846 р. в альманаху «Петербурзький вісник», приніс йому славу й визнання. Цей твір розгортає перед читачем літопис зворушливої дружби-любові літнього департаментського чиновника, скромного переписувача службових паперів Макара Олексійовича Дєвушкіна і бідної молодої швачки Вареньки Добросьолової. Уперше в російській літературі «маленька людина» була зображена не лише страждальницею, зневаженою та приниженою бідністю, а й гордою, сповненою гідності й самоповаги особистістю.
Подробиці. Макар Дєвушкін шукає ідеальне в житті, у літературі, у людині, він вважає, що досягти вищої гармонії можна лише знайшовши шлях до людських сердець. Герой відчуває потребу в «діяльній любові», «діяльній дружбі», у свідомому самозреченні. Від’їзд Вареньки, її вимушений шлюб з багатим паном викликають у душі Макара не образу, не ревнощі, не злість, а жаль і всепрощення. У своєму бажанні бачити дорогу людину щасливою («Я радий, так, я буду радий, якщо ви будете щасливою!») герой Достоєвського виявляє істинну шляхетність.
Надзвичайно глибокому розкриттю духовного життя персонажів у романі багато в чому сприяло те, що автор поглянув на героя літературного твору не з позиції спокійного, неупередженого, об’єктивного оповідача, а очима самого героя. Слово про героя в «Бідних людях» є словом самого героя про себе, адже Достоєвський обрав найсповідальнішу жанрову форму - роман у листах. У творчості письменника цей жанр отримав нове життя, набув нових функцій: став засобом відображення самосвідомості людини.
Повісті «Двійник» і «Господиня», що з’явилися відразу після «Бідних людей», розчарували літературну критику, яка побачила в них надуманість проблем і ситуацій (у «Двійнику», наприклад, змальовується хворобливе самолюбство, розлад психіки, божевілля героя), а також переважання «фантастичного» колориту. Усе це, на думку критиків, не відповідало специфіці й завданням реалізму. З цього приводу варто зазначити, що літературно-естетична програма Достоєвського передбачала звернення до широкого спектра складних духовних і душевних проблем, у тому числі й до істотно важливої проблеми «двійництва», яка є однією з основних у творчості письменника. Що ж до ролі «фантастичного» елементу в структурі реалістичного твору, то й тут Достоєвський виявив неординарність художнього мислення, вважаючи, що «фантастичне» зовсім не суперечить реалізму, а є для письменника-психолога ефективним засобом зображення гострих життєвих ситуацій, гротескних характерів і незвичайних станів особистості.
Nota bene. З перших кроків своєї літературної діяльності Достоєвський формувався як письменник урбаністичної теми, художник великого міста, продовжувач традицій Діккенса, Гюго, Бальзака. Розкриття складних психологічних станів людини, аналіз соціальних обставин і суперечностей життя міцно пов’язані в його творчості з так званим «петербурзьким міфом». Петербург увійшов у прозу письменника як повноважна дійова особа, набув рис персоніфікованого образу.
Милування Петербургом - одним з найкрасивіших міст світу й культурним центром Росії XIX ст., містом каналів, набережних, чудових архітектурних ансамблів, палаців, парків і соборів - майже відсутнє у творах Достоєвського. Натомість атмосфера незатишності, тьмяні картини гнітючого міського пейзажу змальовані точно й рельєфно як паралель до «катастрофічної» дійсності й хворобливого психологічного стану персонажів. Природне середовище, що оточує героїв, формує їхню свідомість, втручається в їхні життя й долю. Символами туги, безвиході, безнадії виступають стояча вода, болото, драговина, дощ, мокрий сніг, туман, темрява, сутінки. І на цьому тлі - примарні, «фантастичні» обличчя людей. У Достоєвського культурно-міське середовище є ворожим людському єству. Дім як простір любові, затишку й взаєморозуміння зникає. Замість нього постає дім - «Ноїв ковчег» із безліччю мешканців, кімнатками-комірчинами, слизькими від бруду сходами, лайкою, тіснотою, задухою. Життя випліскується на вулиці, площі, в шумливі провулки й двори-колодязі. Голос самотньої людини, що заблукала в штовханині, потопає в криках натовпу, реготі, бешкетах і бійках. Виявом тривожності є внутрішній стан людини: марення, неспокійний, важкий сон, галюцинації, видіння, божевілля, страх, хвороба. Завдяки своєму широкому символічному підтексту «петербурзький міф» тісно пов’язаний з філософсько-психологічною концепцією творчості Достоєвського.
І. Глазунов. Петербурзький двір
Трагічною подією в житті письменника став його арешт як учасника таємного гуртка Петрашевського (1848) і засудження до страти. За секунду до виконання вироку розстріл було замінено на каторжні роботи. Почуття жаху від пережитого на ешафоті назавжди закарбувалося у свідомості Достоєвського. За двадцять років з надзвичайною силою воно буде передане в романі «Ідіот» у монолозі князя Мишкіна, який протестує проти смертної кари.
Духовні й фізичні муки Федора Михайловича посилювалися тим, що на каторзі він змушений був спілкуватися з карними злочинцями, убивцями, побачив пекло людського існування й дно людської істоти. Тюрма, каторга, сибірське заслання, солдатська служба в арештантських ротах забрали в письменника дев’ять років життя й підірвали його здоров’я.
Завдяки клопотанням рідних і друзів наприкінці 1859 р. Достоєвський повернувся до Петербурга, де розпочався новий період його творчої діяльності. Разом з братом Михайлом письменник видає часописи «Час» (1861-1863) та «Епоха» (1864-1865).
1860-1864 рр. Достоєвський вважав перехідними у своїй творчості. Життєві потрясіння й розчарування в західних буржуазно- капіталістичних цінностях (до цього призвели поїздки до Франції, Англії, Італії), вдумливе читання «великих книг людства» - Євангелія, Біблії, Корану - спричинили духовний перелом, названий самим митцем «переродженням переконань».
Моральні шукання Достоєвського розвивалися в напрямку відмови від крайніх, екстремістських, відкрито революційних форм боротьби й діяльності. Його нове світосприйняття виразилося в переході до релігійно-моральних поглядів. При цьому універсальним підґрунтям переконань письменника залишилися гуманізм, демократизм, народні ідеали. Достоєвський прийшов до визнання етики християнства як вищої моральної цінності й абсолютного орієнтиру в житті.
Особливе місце не лише у творчості письменника, а й у світовій літературі ХІХ ст. посідає повість «Записки з підпілля» (1864). Це повість- сповідь, монолог високого емоційного напруження, створений у стилі «потоку свідомості» героя. Важливість цього твору визначається тим, що в літературі вперше з такою силою було зображено антигероя (носія негативних моральних принципів) - тип особистості, який став характерним для історичного життя Росії та Західної Європи ХІХ, а згодом і XX ст.
«Записки з підпілля» були своєрідним прологом до «великого п’ятикнижжя» - романів «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1869), «Біси» (1872), «Підліток» (1875), «Брати Карамазови» (1879-1880). Усі ці твори об’єднує те, що кожний з них представляє новий у світовій літературі тип проблемного філософського поліфонічного роману.
Кабінет Ф. Достоєвського в його квартирі в Санкт-Петербурзі
Роман «Злочин і кара» є вершиною філософської романістики Достоєвського. У романі «Ідіот» він розв’язує одну з найскладніших для будь- якого письменника і важливих для будь-якої національної літератури проблем - створення образу «позитивно прекрасної людини», морального ідеалу особистості.
Складне й неоднозначне ставлення критики викликав роман «Біси» - гострополемічний твір, який нерідко визначають як роман-«памфлет», настільки повно виражений у ньому сатиричний пафос, настільки непримиренною є авторська критика й засудження політичного екстремізму, анархізму та вседозволеності. Ще до появи теорії Ніцше про «сильну особистість», яка стоїть над суспільством і зневажає його юридичні й моральні закони, Достоєвський показан згубну силу таких ідей. Молоду Росію представлено основним об’єктом зображення також у романі «Підліток».
Всесвітнього визнання набув роман Достоєвського «Брати Карамазови». Він був задуманий як фундаментальний символіко-філософський твір енциклопедичного характеру, щось подібне до « Божественної комедії» Данте, де звучить тема «відновлення» загиблої людини, така близька серцю Достоєвського і вперше проголошена ним після прочитання «Собору Паризької Богоматері» В. Гюго. У «Братах Карамазових» втілилися враження всього життя автора, його роздуми над історичною долею Росії та всесвітніми шляхами людської цивілізації.
Подробиці. У «випадковому сімействі» (постійна тема Достоєвського) Карамазових сталася трагедія, замішана на аморальності існування, цинізмі, жадобі життєвих насолод, які можна отримати без великих зусиль, за гроші, накопичені шляхом дрібного шахрайства. Із чотирьох синів занепалого дворянина, такого собі провінційного блазня, людини без правил, Федора Павловича троє виявляються причетними до вбивства батька. У міру того як розгортається сюжет, з’ясовується, що засуджений на каторгу Дмитро є уявним убивцею, натхненник злочину - Іван, а справжній убивця - їхній зведений брат, позашлюбний син Федора Павловича Смердяков.
Іван Карамазов, який своєю проповіддю «все дозволено» підготував Смердякова до злочину, виступає героєм-«ідеологом», типовим для філософських романів Достоєвського. «Двійники» Івана, чорт і Смердяков, брати Дмитро й Альоша також є носіями певних філософських теорій, певних етичних учень, зіткнення яких за принципом pro et contra («за» і «проти») власне й створює філософську канву сюжету.
Ще гостріше, ніж у попередніх творах письменника, у «Братах Карамазових» звучать питання про можливість всесвітньої гармонії та шляхів її досягнення, проблема страждання й «ціни» щастя. Бунтівна душа Івана Карамазова не може прийняти «світову гармонію», якщо для її досягнення необхідно принести в жертву принаймні «одну сльозинку» безвинної дитини.
Універсальні філософсько-моралістичні ідеї роману найбільш концентровано втілилися в символічній легенді про Великого Інквізитора, автором якої є Іван Карамазов. По суті, ця легенда є своєрідним філософським трактатом, основна тема якого - зіткнення духовного й матеріального начал, єдиноборство двох принципово різних поглядів на історію людства, що втілені в образах Христа й Інквізитора.
Незавершений роман «Брати Карамазови» став підсумковим у творчості Достоєвського. Окреме видання твору було здійснене в грудні 1880 р., за місяць до несподіваної смерті автора.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
I рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
Ф. Достоєвський увійшов в історію літератури як...
A. ...проникливий лірик.
Б. ...драматург-новатор.
B. ...автор новаторських за змістом і формою романів.
Г. ...автор яскравих сатиричних нарисів.
2. Назвіть найвідоміші твори Ф. Достоєвського.
3. Укажіть неправильне продовження твердження.
Творчості Ф. Достоєвського притаманні...
A. ...порушення моральних, філософських і релігійних проблем людського буття.
Б. ...романтичний конфлікт героя зі світом.
B. ...пафос «уболівання за людину».
Г. ...глибокий аналіз свідомості та підсвідомості людини.
II рівень
1. Скориставшись додатковими джерелами, складіть хронологічну таблицю життя письменника.
2. Укажіть неправильне продовження твердження.
Одним із романів, що входить до «великого п’ятикнижжя» Ф. Достоєвського, є...
A. ...«Злочин і кара».
Б. ...«Двійник».
B. ...«Ідіот».
Г. ...«Біси».
Д. ...«Підліток».
Е. ...«Брати Карамазови».
3. Укажіть неправильне продовження твердження.
У своїх творах Ф. Достоєвський зображував...
A. ...«розіварну» суперечностями свідомість.
Б. ...«маленьку людину», яка у своєму внутрішньому існуванні сягає духовних висот.
B. ...героїв, які шукають відповіді на «прокляті питання» буття.
Г. ...представників «дворянських гнізд», які є носіями дворянських цінностей.
Д. ...«позитивно прекрасний ідеал» особистості.
III рівень
1. Встановіть зв’язок між фактами біографії Ф. Достоєвського та його творчістю.
2. Розкрийте еволюцію соціально-політичних і моральних шукань письменника.
3. Які нові грані теми «маленької людини» відкрив Ф. Достоєвський у романі «Бідні люди»?
IV рівень
1. У чому полягає винятковість духовної і творчої біографії Ф. Достоєвського? А в чому, на вашу думку, виявився талант Достоєвського-філософа?
2. Який вплив справила творчість Ф. Достоєвського на розвиток світової літератури?
Робота в парах. «Людина є таємницею. Її треба розгадати, і якщо будеш розгадувати все життя, не кажи, що згаяв час; я займався цією таємницею, бо хочу бути людиною», - писав Ф. Достоєвський. Обговоріть цю думку. Як вона підтвердилася у творчості письменника?
ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
1. Чому романи Ф. Достоєвського називають романами «ідей»?
2. Поясніть значення поняття «поліфонічний роман».
3. Який новий тип героя з’явився в прозі Ф. Достоєвського?
Теми проектів, призначених для мультимедійної презентації: «Роки каторги й заслання Ф. Достоєвського»; «Кіно- інтерпретації творів Ф. Достоєвського»; «Ф. Достоєвський як християнський мислитель»; «Путівник по “великому п’ятикнижжю" Ф. Достоєвського».